Мукачівські вибори як трамплін у ЄЕП?
04/27/2004 | Спостерігач
Мукачівські вибори як трамплін у ЄЕП?
„Телекритика” продовжує сьогодні дискусію щодо вступу України в ЄЕП, розпочату статею Ірини Погорелової „Широта коаліції”від 20 квітня. Публікуючи публіцистичні статті Сергія Грабовського та Бориса Бахтєєва, ми сподіваємося розширити контекст полеміки, закинувши до неї кілька нових аргументів та спостережень. І, як завжди, чекаємо на нові відгуки.
Події, що сталися під час виборів міського голови в Мукачевому, здобули належну оцінку в незалежній українській пресі. Та й не лише в українській. От тільки не полишає враження, що є в цих подіях багато дивного.
Передусім, те, що трапилося, здавалося б – зовсім не в стилі СДПУ(о). Відверта й неприхована демонстрація сили, коли передбачені законом процедури нічого не варті, – такий стиль дотепер пов’язували передусім із донецькими. Есдеки зазвичай діяли тонкіше. Їхнім фірмовим стилем були хитрощі, підступи, інтриги, “високі” політичні технології на межі циркових, але аж ніяк не брутальність. Можна, звісно, припустити, що після провалу політичної реформи об’єднаним соціал-демократам не лишилося нічого, як тільки йти у відкриту, не гребуючи засобами. Питання лише в тому, чи так уже потрібно було це робити в даному разі. Посада міського голови Мукачевого, безумовно, є важливою. Але надто важко підібрати відповідь на запитання, чи настільки вже важливою, аби через неї спалювати репутацію “цивілізованих європейських соціал-демократів”, якої СДПУ(о) дуже довго й наполегливо – хоча й не надто результативно – домагалася. Тим більше, що главою обласної адміністрації залишається вірний партієць, багато їх і на інших відповідальних посадах. То хіба не могли б есдеки віддати Мукачеве “Нашій Україні”, установивши в той самий час навколо міста таку собі “залізну завісу”?
Не витримали в лідерів СДПУ(о) нерви? Досі за ними особливої вразливості не спостерігалося: принаймні, після провальних парламентських виборів 2002 року ніякої розгубленості чи, тим більше, схильності до афектованої поведінки вони не виявляли.
Події в Мукачевому були генеральною репетицією президентських виборів? Виглядає ймовірним – утім, не позбавленим підстав видається й припущення, що подібні плани найкраще було б не оприлюднювати передчасно.
СДПУ(о) до такої міри не переносить “Нашої України”, що не згодна віддати їй бодай один райцентр? Видається, що й тут соціал-демократи обрали не найкращий шлях. Після всього, що сталося, зрозуміло, що принаймні в Закарпатті підтримка “Нашої України” збільшиться, а СДПУ(о) – зменшиться. Здобутки есдеків у підсумку можуть виявитися вельми сумнівними. Утім, про невизнаного переможця мукачівських виборів Віктора Балогу на Закарпатті розповідають різне. Далеко не лише таке, що може прикрасити будь-чию біографію. Хай би навіть неприємна інформація про Балогу виявилася чутками – але ж СДПУ(о) володіє наймогутнішим в Україні інформаційним потенціалом. Їй було б надто легко допустити-таки Балогу до посади мукачівського мера, а потім розгорнути потужну інформаційну кампанію на цілу Україну: дивіться, кого “Наша Україна” привела в мери. Дивіться, яких людей вона підтримує. Підкреслюючи ті моменти з біографії Балоги та таку їхню інтерпретацію, що їй потрібні, й не звертаючи уваги на те, що суперечить змальованій картині. Практична користь для соціал-демократів від того була б незрівнянно більшою.
Але сталося те, що сталося. Поки що можна робити лише припущення щодо того, чому СДПУ(о) вчинила саме так. І видається можливим, що події в Мукачевому відбулися не заради самого Мукачевого. Точніше, не лише заради нього. Посада міського голови, безперечно, була привабливою й сама по собі, але не вона була головним призом, який есдеки намагалися вибороти.
Майже одразу після подій на Закарпатті Верховною Радою було ратифіковано угоду про створення ЄЕП. За будь-яких інших умов це перетворилося б на найгучнішу подію місяця. У Верховній Раді відбувалися б баталії, можливо, набагато емоційніші за ті, що були під час та напередодні голосування за політреформу. Інформаційні агенції не встигали б передавати новини – так швидко змінювалася б ситуація. Опозиція поводилася б так, ніби відступати нема куди й вирішується питання не про що-небудь, а про незалежність України. Нічого такого насправді не сталося. Опозицію було деморалізовано. Її увагу було міцно прикуто до Мукачевого. Питання про ЄЕП потонуло в післямукачівських розбірках.
Ідею про синхронну ратифікацію угоди про ЄЕП в Україні та Росії, тим часом, було оприлюднено вже у березні. Дата голосування також не була секретом. Отже, часу на підготовку та розробляння політтехнологічних сценаріїв не бракувало. До того ж, лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук побував у Москві якраз напередодні мукачівських виборів. Де пообіцяв утілити політреформу до президентських виборів. (Узагалі-то, ситуація, за якої високий посадовець однієї держави обіцяє президентові іншої держави здійснити у своїй державі певні кроки, що мають винятково внутрішньополітичне значення й ніяк ту іншу державу не обходять, видається вельми нетрадиційною як для міжнародної політичної практики.) Одразу ж після ратифікації угоди про ЄЕП до України прилетів Володимир Путін. Треба сподіватися, російський президент є людиною вельми зайнятою. Його робочий графік не так легко змінювати. А отже, приїзд Путіна до України, ймовірніше за все, було заплановано заздалегідь. Зі свого боку, ратифікація ЄЕП Верховною Радою аж ніяк не виглядала питанням, щодо позитивного результату якого не може бути ніяких сумнівів. А отже, хтось запевнив російського президента, що за будь-яких умов питання про ЄЕП буде розв’язано позитивно. Причому запевнив, вочевидь, достатньо переконливо.
Впадає в око й іще одна обставина – географічне розташування Мукачевого. На самому кордоні України з державами, що тільки-но (як Словаччина та Румунія) чи зовсім нещодавно (як Польща та Угорщина) стали членами НАТО і три з яких от-от увійдуть до ЄС. Було цілком очевидно, що вибори саме в Закарпатті привернуть до себе більшу увагу європейців, ніж вибори десь у Донбасі чи навіть на Київщині. Тепер стало цілком очевидно, що Мукачеве – крайній захід України – перетворилося на символічний кордон між Європою та Неєвропою. На прикордонну заставу – з неєвропейського, звісно, боку. І цей кордон було з крайньою демонстративністю проведено якраз напередодні ратифікації угоди про ЄЕП.
То чи справді єдиний зв’язок між подіями в Мукачевому й ратифікацією угоди про ЄЕП полягає в часовому збігові? Чи був цей збіг випадковим?
Борис Бахтєєв, “Телекритика”
„Телекритика” продовжує сьогодні дискусію щодо вступу України в ЄЕП, розпочату статею Ірини Погорелової „Широта коаліції”від 20 квітня. Публікуючи публіцистичні статті Сергія Грабовського та Бориса Бахтєєва, ми сподіваємося розширити контекст полеміки, закинувши до неї кілька нових аргументів та спостережень. І, як завжди, чекаємо на нові відгуки.
Події, що сталися під час виборів міського голови в Мукачевому, здобули належну оцінку в незалежній українській пресі. Та й не лише в українській. От тільки не полишає враження, що є в цих подіях багато дивного.
Передусім, те, що трапилося, здавалося б – зовсім не в стилі СДПУ(о). Відверта й неприхована демонстрація сили, коли передбачені законом процедури нічого не варті, – такий стиль дотепер пов’язували передусім із донецькими. Есдеки зазвичай діяли тонкіше. Їхнім фірмовим стилем були хитрощі, підступи, інтриги, “високі” політичні технології на межі циркових, але аж ніяк не брутальність. Можна, звісно, припустити, що після провалу політичної реформи об’єднаним соціал-демократам не лишилося нічого, як тільки йти у відкриту, не гребуючи засобами. Питання лише в тому, чи так уже потрібно було це робити в даному разі. Посада міського голови Мукачевого, безумовно, є важливою. Але надто важко підібрати відповідь на запитання, чи настільки вже важливою, аби через неї спалювати репутацію “цивілізованих європейських соціал-демократів”, якої СДПУ(о) дуже довго й наполегливо – хоча й не надто результативно – домагалася. Тим більше, що главою обласної адміністрації залишається вірний партієць, багато їх і на інших відповідальних посадах. То хіба не могли б есдеки віддати Мукачеве “Нашій Україні”, установивши в той самий час навколо міста таку собі “залізну завісу”?
Не витримали в лідерів СДПУ(о) нерви? Досі за ними особливої вразливості не спостерігалося: принаймні, після провальних парламентських виборів 2002 року ніякої розгубленості чи, тим більше, схильності до афектованої поведінки вони не виявляли.
Події в Мукачевому були генеральною репетицією президентських виборів? Виглядає ймовірним – утім, не позбавленим підстав видається й припущення, що подібні плани найкраще було б не оприлюднювати передчасно.
СДПУ(о) до такої міри не переносить “Нашої України”, що не згодна віддати їй бодай один райцентр? Видається, що й тут соціал-демократи обрали не найкращий шлях. Після всього, що сталося, зрозуміло, що принаймні в Закарпатті підтримка “Нашої України” збільшиться, а СДПУ(о) – зменшиться. Здобутки есдеків у підсумку можуть виявитися вельми сумнівними. Утім, про невизнаного переможця мукачівських виборів Віктора Балогу на Закарпатті розповідають різне. Далеко не лише таке, що може прикрасити будь-чию біографію. Хай би навіть неприємна інформація про Балогу виявилася чутками – але ж СДПУ(о) володіє наймогутнішим в Україні інформаційним потенціалом. Їй було б надто легко допустити-таки Балогу до посади мукачівського мера, а потім розгорнути потужну інформаційну кампанію на цілу Україну: дивіться, кого “Наша Україна” привела в мери. Дивіться, яких людей вона підтримує. Підкреслюючи ті моменти з біографії Балоги та таку їхню інтерпретацію, що їй потрібні, й не звертаючи уваги на те, що суперечить змальованій картині. Практична користь для соціал-демократів від того була б незрівнянно більшою.
Але сталося те, що сталося. Поки що можна робити лише припущення щодо того, чому СДПУ(о) вчинила саме так. І видається можливим, що події в Мукачевому відбулися не заради самого Мукачевого. Точніше, не лише заради нього. Посада міського голови, безперечно, була привабливою й сама по собі, але не вона була головним призом, який есдеки намагалися вибороти.
Майже одразу після подій на Закарпатті Верховною Радою було ратифіковано угоду про створення ЄЕП. За будь-яких інших умов це перетворилося б на найгучнішу подію місяця. У Верховній Раді відбувалися б баталії, можливо, набагато емоційніші за ті, що були під час та напередодні голосування за політреформу. Інформаційні агенції не встигали б передавати новини – так швидко змінювалася б ситуація. Опозиція поводилася б так, ніби відступати нема куди й вирішується питання не про що-небудь, а про незалежність України. Нічого такого насправді не сталося. Опозицію було деморалізовано. Її увагу було міцно прикуто до Мукачевого. Питання про ЄЕП потонуло в післямукачівських розбірках.
Ідею про синхронну ратифікацію угоди про ЄЕП в Україні та Росії, тим часом, було оприлюднено вже у березні. Дата голосування також не була секретом. Отже, часу на підготовку та розробляння політтехнологічних сценаріїв не бракувало. До того ж, лідер СДПУ(о) Віктор Медведчук побував у Москві якраз напередодні мукачівських виборів. Де пообіцяв утілити політреформу до президентських виборів. (Узагалі-то, ситуація, за якої високий посадовець однієї держави обіцяє президентові іншої держави здійснити у своїй державі певні кроки, що мають винятково внутрішньополітичне значення й ніяк ту іншу державу не обходять, видається вельми нетрадиційною як для міжнародної політичної практики.) Одразу ж після ратифікації угоди про ЄЕП до України прилетів Володимир Путін. Треба сподіватися, російський президент є людиною вельми зайнятою. Його робочий графік не так легко змінювати. А отже, приїзд Путіна до України, ймовірніше за все, було заплановано заздалегідь. Зі свого боку, ратифікація ЄЕП Верховною Радою аж ніяк не виглядала питанням, щодо позитивного результату якого не може бути ніяких сумнівів. А отже, хтось запевнив російського президента, що за будь-яких умов питання про ЄЕП буде розв’язано позитивно. Причому запевнив, вочевидь, достатньо переконливо.
Впадає в око й іще одна обставина – географічне розташування Мукачевого. На самому кордоні України з державами, що тільки-но (як Словаччина та Румунія) чи зовсім нещодавно (як Польща та Угорщина) стали членами НАТО і три з яких от-от увійдуть до ЄС. Було цілком очевидно, що вибори саме в Закарпатті привернуть до себе більшу увагу європейців, ніж вибори десь у Донбасі чи навіть на Київщині. Тепер стало цілком очевидно, що Мукачеве – крайній захід України – перетворилося на символічний кордон між Європою та Неєвропою. На прикордонну заставу – з неєвропейського, звісно, боку. І цей кордон було з крайньою демонстративністю проведено якраз напередодні ратифікації угоди про ЄЕП.
То чи справді єдиний зв’язок між подіями в Мукачевому й ратифікацією угоди про ЄЕП полягає в часовому збігові? Чи був цей збіг випадковим?
Борис Бахтєєв, “Телекритика”