04/27/2004 | Вальдшнеп

http://www.agency.org.ua/index.php?mod=demo6_5

Особливості деструктивного піару, застосовуваного українськими політтехнологами.

В Україні лише починає формуватися ринок піар-послуг - одночасно з попитом на такі послуги з боку політичних сил та з політичною культурою громадянського суспільства. Отже, вимоги до якості та характеру застосовуваних в ході піар-кампаній політичних технологій ще надзвичайно розмиті, і залежать переважно від міри впливовості замовника - чи в змозі він контролювати прояви негативної реакції на певні, не зовсім коректні дії свого штабу.
Це ускладнює класифікацію застосовуваних технологій, оскільки конструктивна ззовні ініціатива насправді може виявитися деструктивною технологією довготермінового спрямування, замовники якої мають достатньо впливу на загальнодержавному рівні для проведення масштабної інформаційної кампанії, яка створює тло для потрібного сприйняття громадськістю дій політичного лідера та його штабу. Тож на цьому етапі становлення політичної системи України дуже складно провести межу між конструктивним (білим) та деструктивним (чорним або сірим) піаром, не маючи вичерпної інформації щодо стратегічної мети та тактичних цілей замовника, а також щодо ресурсів, доступних йому у конкретний момент, та стосунків з окремими політичними силами та лідерами.
Президент Л.Кучма ще восени 2003 року, характеризуючи майбутню президентську виборчу кампанію, виділив лише один основний момент - кампанія буде найбільш брудною за весь час існування незалежної України. Напевно, це висловлювання було взяте як інструкція до дії. Відтак, чи не головний напрямок роботи піар-штабів основних претендентів - протидія можливому деструктивному піару. Це спостерігається у діях як провладних, так і опозиційних кандидатів.
Хоча, звісно, застосування маніпулятивних технологій - прерогатива та завдання саме штабів кандидатів із провладного табору. І це зрозуміло, адже завдання технологів та політконсультантів В.Медведчука, В.Януковича, С.Тигіпка, А.Кінаха та інших - не лише завоювати відсотки голосів виборців для своїх кандидатів, але й протидіяти зростанню популярності кандидатів від опозиції.
А от штаб В.Ющенка основним своїм завданням вбачає захист позицій та рейтингу, набутих блоком "Наша Україна" на виборах 2002 року. На сьогоднішній день це завдання виконується досить успішно. Інша справа, що сьогодні завдяки ефективним політичним технологіям, застосовуваним командами провладних сил, та деструктивному піару суттєво зменшилася та частка невизначеного електорату, яка могла б проголосувати за В.Ющенка. Протестний електорат, який кілька місяців тому становив запас електоральної пластичності "НУ" та В.Ющенка, оскільки заявляв про невизначеність із політичними пріоритетами (віддати голоси комусь із опозиції чи, можливо, якійсь "третій силі", якщо така з'явиться), сьогодні вже визначився принаймні з негативним вибором - у соцопитуваннях він увійшов до групи, котра обирає пункт "ніколи б не проголосував за В.Ющенка". І конструктивні технології виборчого штабу лідера опозиції змінити цей вибір не зможуть - хоча певні деструктивні рішення все ж можуть вивільнити назад до невизначених певну частину цієї групи виборців.
Натомість, досить показовою є динаміка зростання рейтингу поки що єдиного очевидного представника влади у майбутніх президентських перегонах - Прем'єр-міністра Віктора Януковича. Зокрема, сьогодні його рейтинг сягає 10-15%. Таке стрімке зростання рейтингу провладного кандидата, чітко однорегіонально орієнтованого та зі значним негативним іміджевим багажем (дві "ходки на зону", близькість до найпотужнішої в країні ФПГ тощо), багатьма фахівцями зовсім не очікувалося. Хоча є відомості, що планований позитивний рейтинг В.Януковича на квітень 2004 р. мав бути більшим - аби зрівнятися із рейтингом В.Ющенка і наблизитись до 20%.
Таким чином, можемо констатувати, що обидва основних претенденти на посаду Президента України - і від опозиції, і від влади - зазнають певних втрат у попередній передвиборчій кампанії. Що є наслідком несприятливих обставин - принаймні, так здається (В.Ющенко, можливо, наростив би популярність, аби не парламентські протистояння щодо Конституційної реформи та інші протистояння із владою, серед іншого місцевою; В.Янукович міг би виконати план щодо зростання рейтингу, аби не донецькі події та деякі інші неприємні публічні епізоди).
Однак, наслідком чого б не була наявна ситуація, фахівці погоджуються, що доволі значною мірою її визначають деструктивні технології, застосовувані не завжди явними учасниками президентських перегонів. Для спеціалістів є очевидним, що розробкою та впровадженням деструктивного піару займаються здебільшого структури, кураторство над якими здійснює команда В.Медведчука. Таким чином, хоча В.Медведчук зійшов з перегонів на здобуття посади Президента, він залишається чи не головним гравцем на виборчому полі.
Ускладнювати перебіг передвиборчої кампанії чи не всіх учасників для В.Медведчука є прямий резон: єдиним способом приходу до влади групи В.Медведчука є політична технологія під назвою "Конституційна реформа". Подейкують, що для її реалізації команда В.Медведчука навіть готова проігнорувати інтереси партнерів по провладному табору та піти на зближення із давніми супротивниками - соціалістами Олександра Мороза. Однак, можливо, технологічний проект "Конституційна реформа" до кінця не буде реалізовуватися, оскільки, ймовірно, з'явиться інший інструмент досягнення В.Медведчуком стратегічної мети.
Деякі експерти припускають, що десь наприкінці 2003 року політтехнологами В.Медведчука було розроблено план дій щодо подальшого зміцнення позицій його та його групи у владних розкладах. Серед іншого, план передбачав ослаблення позицій і В.Ющенка, і В.Януковича - переважно силами один одного. Деякі пункти цього плану було виконано: інспіровано розбрат всередині опозиційного табору, залучено до голосування фракцію СПУ, здійснено низку проектів з метою закріплення розподілу електорату по осі "Схід-Захід", успішно реалізована "донецька кампанія" із попередження можливої співпраці "донецьких" із командою В.Ющенка, розпочато "кримсько-татарську" та "львівсько-польську" кампанії, поглиблено протиріччя всередині самої групи "донецьких" тощо.
Найбільш показовими прикладами реалізації технологій деструктивного (чорного та сірого) піару є: програма "Проте" (Управлінсько-розпорядча агенція, студія "1+1", Д.Джангіров, Д.Корчинський, В.Піховшек), програма "Епіцентр" (В.Піховшек), програма "Післязавтра" (О.Мустафін, Інтер), програма "Тиждень" (УР-1), інтернет-ресурс "Тиждень" (http://www.temnik.com.ua), Агентство завтрашних новостей (АЗН, http://www.aznews.narod.ru), тижневик "Понедельник" (Д.Джангіров) тощо.
Детальніше зупинимось на деяких з цих програм.

"Проте"
Виробник - Управлінсько-розпорядча агенція.
Трансляція - Студія "1+1", ТСН
Автори та ведучі - Д.Джангіров та Д.Корчинський.
"Проте" - програма, яка з'явилась у українському телевізійному ефірі понад рік тому. Її основне завдання - розробка деяких напрямків деструктивного піару, здебільшого спрямованого безпосередньо проти В.Ющенка. Переслідуючи свою мету, постійні ведучі Дмитро Корчинський та Дмитро Джангіров іноді переключаються у своїй "викривальницькій" роботі на інші теми, при цьому не змінюючи основного стратегічного вектору "Антиющенко". Зокрема, до уваги ведучих програми потрапляли: родина Омельченків, родина Тимошенків, родина Безсмертних, родина Порошенків, Дж. Сорос тощо...
За думкою багатьох аналітиків, програма "Проте" є українською калькою з програми "Однако" (ОРТ). Одним із доказів спорідненості цих проектів є скандал у 2002 році із сюжетом у програмі В.Леонтьєва "Однако", у якому було заявлено про близькість дружини В.Ющенка К.Чумаченко до спецслужб США. Подальший розвиток ситуації свідчить на користь того, що така сюжетна лінія була замовлена в Україні. Позов до суду В.Ющенка, відповідь В.Леонтьєва у черговій своїй передачі та через низку ЗМІ (серед іншого й українських) - все це активно обговорювалося на центральних телеканалах України. Згодом ця тема перейшла до інтернет-простору, де її "збагатили" низкою пікантних подробиць.
Щодо контенту українського аналогу "Однако" - "Проте", то тут можна провести аналогії із такими власне українськими телевізійними продуктами, які вже припинили свою діяльність, як "Акценти" (Валерій Лапікура, УТ-1), "На самом деле" (Кирило Вишинський, ICTV), "7 днів" (Вадим Долганов) та іншими.
Досить цікавим є місце програми "Проте" у сітці мовлення каналу "1+1". Зокрема, продукт загадкової Управлінсько-розпорядчої агенції (чиї титри за швидкістю зникнення можуть конкурувати лише із титрами сумнозвісної програми "На самом деле") не значиться у жодних телевізійних програмах. Продукт зовнішньої структури "вживлено" до тіла ТСН, у прайм-тайм - між власне ТСН та ТСН-Спорт і ТСН-Погода. З огляду саме на те, що програма є сьогодні "складовим елементом" ТСН, можна зробити висновок, що одним із авторів та ідеологів програми виступає В'ячеслав Піховшек - незмінний головний ідеолог інформаційних програм Студії "1+1". Існує інформація, що після певного часу трансляцій передачі журналістський колектив ТСН висловив своє невдоволення появою цієї "п'тяихвилинки ненавісті" (як називає програму Наталія Лігачова із "Телекритики" http://vlada.kiev.ua/cgi-bin/ums/dispnew1.pl?8410). Відтак поширилися чутки про її закриття. Програму справді усунули з ефіру на декілька днів. Згодом випуск поновився.
У цьому контексті необхідно згадати авторську програму В.Лукіна "Абзац", яка виходить у нічному ефірі у сітці мовлення ТРК "Ера". Можна припустити, що лаври деструктивних піарників, які здобувають собі Д.Корчинський та Д.Джангіров, не дають спокою власнику ТРК "Ера" Андрію Деркачу. Відтак, програма "Абзац" намагається щонайгучніше висвітлити ті моменти, які з низки причин не змогли розкрити колабораціоністи із Управлінсько-розпорядчої агенції.
Загалом, підводячи перші підсумки, можна сказати, що сучасні авторські телевізійні проекти з політичної тематики являють собою здебільшого окрему політичну технологію. Всі вони яскраво забарвлені відвертим суб'єктивізмом. Проте існування таких програм якнайкраще демонструє розуміння авторами та технологами тієї історичної ролі тих, кого прийнято називати "електоратом".
З цієї точки зору цікавим буде аналіз кар'єрного зростання окремих вітчизняних фахівців, які спеціалізуються саме на деструктивному піарі.

Дмитро Джангіров
Головний редактор газети "Понедельник" (з 01.2003).
Народився 22.09.1966 (м.Київ); рос. Осв. Київ. політех. ін-т, хіміко-технол. ф-т (1983-89). 03.1998 - канд. в нар. деп. України від СЛОн, № 17 в списку. На час виборів: політичний оглядач газети "Бизнес", чл. КДП. 1989-92 - інж., НДІ колоїдної хімії та хімії води. З 1990 - чл. КДПУ, чл. Політради (з 1992), гол. Київ. реґіон. орг. КДП (з 1993). Співавтор альтернативного проекту Конституції України. З 1992 - один з засновників громад.-політ. об'єднання "Нова Україна", працював в секретаріаті. З 05.1994 - політ. оглядач відділу політики, УНІАН. 1994-2000 - політ. оглядач, ред. відділу "Держава і економіка", тижневик "Бизнес"; гол. ред. газети "Вечерние вести". 2001-02 гол. ред., газета "Слово Батьківщини". Референт-консультант нар. деп. Ю.Болдирєва.
Цю досить скупу біографію можна уточнити. Як один із засновників Конституційно-демократичної партії, був одним із ідеологів блоку СЛОН (1998 рік), який мав розіграти "російську карту" на виборах 1998 року. Цей блок об'єднував такі "непересічні" особистості як дисидент В.Маленкович, колишній віце-спікер Верховної Ради та колишній Голова УСПП В.Гриньов, відомий бізнесмен та згодом невдалий лідер партійного проекту "За красиву Україну" Г.Балашов. Проект тоді відверто провалився, але Д.Джангіров завдячував йому знайомством із Г.Балашовим, співпраця з яким згодом продовжилася.
З 1999 року Д.Джангіров починає співпрацювати з цілою низкою політичних проектів, проте окрема увага - роботі з Ю.Тимошенко. До речі, на той період майбутня опозиціонерка досить часто з'являлася на шпальтах "Бизнеса". Згодом викристалізувалися основні пріоритети роботи Д.Джангірова - те, що ми сьогодні називаємо деструктивним піаром.
З 2000 року Д.Джангіров пов'язаний товариськими та професійними зв'язками із відомим політичним журналістом та аналітиком В.Зайцевим (став відомим у часи розквіту газети "День" як керівник відділу політики). На цей період припадає їх спільна праця над політико-драматичними бурлескно-травестійними опусами "Куколки", у яких автори, попередньо "переодягнувши", розмістили основних героїв української політики, озвучивши їх за своїм розумінням. Слід відзначити, що цей жанр став настільки популярним, що згодом такі ж твори, але вже римовані, почав писати С.Рахманін. Всі вони (як джангіровсько-зайцевські, так і рахманінські), здебільшого, розміщувалися на шпальтах тижневика "Дзеркало тижня". Це був один із перших публічних проявів схильності Д.Джангірова до деструктивного піару.
Згодом співпраця Д.Джнагірова та В.Зайцева припинилася. Основною причиною, на думку багатьох спостерігачів, стало те, що В.Зайцев не хотів зміщувати акценти своєї роботи на користь СДПУ(о). Слід відзначити, що у цей час тандем В.Зайцев-Д.Джангіров (пізніше один В.Зайцев) курував напрямок аналітичного супроводу кампанії ПЗУ на виборах. Валерій Зайцев і понині розміщує свої політико-драматичні твори, але вже на шпальтах опозиційного видання (близького до СПУ) - газети "Грані".
Співпраця Д.Джангірова із Д.Корчинським розпочалася приблизно тоді ж - але в іншій команді. Д.Джангіров та Д.Корчинський зійшлися у надрах блоку Ю.Тимошенко, коли перший займався випуском видань, близьких до Ю.Тимошенко (спочатку "ВВ", а потім "Слово Батьківщини"), а другий запропонував ЮВТ образ нової української Жанни-д'Арк та організацію "Щит Батьківщини".
Також із неперевірених джерел відомо, що дискредитація роботи Д.Джангірова на посаді спочатку головного редактора "ВВ", пізніше "Слова Батьківщини", а потім як політичного технолога блоку посилилася після відвертого наближення Д.Джангірова до команди політичних технологів СДПУ(о). Цілком очевидно, що офіційна прес-служба Ю.Тимошенко, яка в основному і провадила всю технологічну та піар-діяльність блоку, зітхнула з полегшенням, коли Д.Джангіров визначився зі своїми політичними симпатіями та залишив Ю.Тимошенко наодинці з її командою.
Проте відхід Д.Джангірова від опозиції, з якою він пропрацював досить тривалий проміжок часу, зовсім не залишив у нього почуття вдячності, відтак у авторських передачах Д.Джангірова Ю.Тимошенко зображують таким же ворогом народу, як і В.Ющенка.

Дмитро Корчинський
Генеральний секретар Всеукраїнської політичної партії "Братство".
Народився 22 січня 1964 р. у м. Києві, українець.
Працював наладчиком автоматичних ліній на заводах будматеріалів, в археологічних експедиціях.
Учасник студентського руху наприкінці 80-х рр., у 1989-1991 рр. - член Спілки української молоді.
Один із фундаторів УНА.
У 1991-1997 рр. - голова, провідник УНА-УНСО.
До 11.1997 р. - заступник голови УНА.
Кандидат в народні депутати України на виборах 22.11.1992 р., округ № 13 (4-й результат серед 6-ти претендентів), вибори не відбулися.
У 03.1994 р. - кандидат у народні депутати України.
У 04.2002 р. - кандидат в народні депутати України, висунутий ВПТ.
Про Дмитра Корчинського складено стільки міфів, що виділити з них інформацію, яка б відповідала істині, досить важко. Відтак, ми наведемо основні міфи, які, на нашу думку, найкраще характеризують цю, без сумніву, непересічну особистість.
Міф №1. Подейкують, що діяльність Д.Корчинського у національно-визвольному русі студентства кінця 80-х - поч. 90-х років розпочалася із підтримки органів радянських спецслужб. Також вплив цих органів називають серйозним фактором створення організації УНА-УНСО. Проте такі чутки ходять водночас про багатьох представників української політики, які розпочали своє активне громадське життя зі студентських років. Зокрема, такі чутки ходили і про В.Піховшека, і про М.Томенка тощо. Швидше за все, такі чутки є доказом певних параноїдальних настроїв, які панують серед людей, чия діяльність у прямому та переносному значенні носила підпільний характер. Як би там не було, але основна характеристика діяльності Д.Корчинського -здатність до ефективних провокацій. До речі, є відомості, що саме побоюючись такої провокативної діяльності Дмитра Ю.Тимошенко відмовилась від подальшої співпраці з ним. Взагалі важко уявити, чим могла обернутися співпраця ЮВТ із "братом" Дмитром, скажімо, у 2001 році, якби йому та його організації "Щит Батьківщини" було надано свободу дій. Заклик до революційного кривавого повалення режиму, напевне, посіяв серйозні сумніви у душі Ю.Тимошенко. Відтак, героєм радикальних дій став не Д.Корчинський (багато хто у цьому навіть не сумнівався), а А.Шкіль з його організацією УНСО. Саме А.Шкіль і посів згодом місце Д.Корчинського у блоці Ю.Тимошенко.
Як бачимо із його біографії, Д.Корчинський досить часто змінював політичних союзників. Сьогодні свій імідж радикального революціонера Д.Корчинський розвиває у досить респектабельних телевізійних програмах "Подвійний доказ" (у якому він виступає спів-ведучим А.Борсука) та "Проте" (з Д.Джангіровим).
Міф №2. Український Че Гевара. Організація "Братство", яка вже сьогодні має статус партії, також є швидше за все виключно технологічним проектом. Основна сфера діяльності - "радикальний ПР". "Братчики" зайняли порожню сьогодні нішу - радикально налаштованої національно свідомої, політично грамотної молоді. Організація вдало поєднала голосні та оригінальні акції із вмілим їх висвітленням. Проте здебільшого ці акції є лише надзвичайно ефективною схемою реалізації політичних замовлень. Зокрема, "Братство" майже адресно працює проти столичного голови О.Омельченка (виводячи людей під час чергової комунальної або транспортної кризи). Також активісти організації яскраво себе проявили під час візиту Дж.Сороса, провівши "майонезний атентат". Ця акція вмить перевела організацію у розряд антиглобалістських.
Швидше за все, "братички" не обмежаться виключно піаром, але активно реалізовуватимуть на цих перегонах і яскраві провокативні акції.

В'ячеслав Піховшек
Студія "1+1", головний редактор телевізійної служби новин (з 12.1999). Чл. Партії "Демократичний союз"; Укр. незалежний центр політ. досліджень, директор (з 06.1991); автор і ведучий програми "Епіцентр" (з 02.1999). Н. 13.09.1966 (м.Тальне, Черкас. обл.); укр. Осв. Київ. ун-т ім. Т.Шевченка, філос. ф-т (1983-90). 04.2002 канд. в нар. деп. України від блоку ДемПУ-ДС, № 4 в списку. Стаж. в Укр. науковому ін-ті Гарвард. ун-ту (1988), на ф-ті філософії Ляйпцизького ун-ту (1989) та ун-ті Коннектикуту (1996). Автор телепрограми "5-й кут" (з 02.1995). Засл. журналіст України (06.1999). Співавт. книг "Дніпропетровськ проти Держбезпеки" (1996), "Розвиток демократії в Україні: 1997 р." (1998), укладач книги "Дніпропетровська сім'я - 2" (1998).
В'ячеслав Піховшек - перший український тележурналіст, який розпочав традицію українського політичного ток-шоу. З огляду на специфіку роботи можна говорити, що В.Піховшек є одним із найбільш обізнаних політичних журналістів України. Так само можна сміливо говорити, що сьогодні В.Піховшек, особливо у якості автора та ведучого програми "Епіцентр", перестав бути журналістом у тому розумінні, яке він сам намагався "насадити" у середині 90-х (об'єктивність, незалежність тверджень, принциповість, беземоційність, висвітлення всіх сторін проблеми або конфлікту тощо).
В.Піховшек став таким же обличчям каналу "1+1", як і Алла Мазур та Олесь Терещенко. Так само В.Піховшек є одним із найбільш впливових менеджерів каналу. Про це, до речі, свідчать партнерські стосунки із О.Роднянським (генеральним продюсером) та О.Волковим (одним із колишніх основних співвласників каналу). Також не слід забувати, що партнер та давній друг В.Піховшека В.Оселедчик досить тісно співпрацював із Г.Суркісом, перетворюючи канал "Тет-а-Тет". Все це у комплексі визначає В.Піховшека як серйозний чинник у загальній стратегії збереження при владі нинішньої команди, насамперед групи В.Медведчука.
В.Піховшек, так само, як і Д.Корчинський, є "здемонізованим" персонажем української політики. Про нього так само існує багато міфів та пліток, з тим же акцентуванням - близькість до спецслужб. Проте очевидним є факт, що саме В.Піховшек є основним автором тих схем, які у своїх програмах реалізують Д.Корчинський та Д.Джангіров.
Неповним портрет В.Піховшека буде без згадування ще однієї риси характеру - В'ячеслав завжди намагається зберегти хорошу міну за поганої гри. Він намагається ніколи не псувати стосунки з об'єктами та суб'єктами його схем. Зокрема, досить поширене явище, коли зміст друкованих матеріалів В.Піховшека, оприлюднених або у "Дзеркалі тижня", або в "Українській правді", суттєво відрізняється від того "меседжу", який надсилає він зі своєї студії у програмі "Епіцентр".
Іншими інформаційними ресурсами, через які здійснюється реалізація деструктивних технологій, є сайт "Провокація" (http://provokator.com.ua, за деякою інформацією, сайт підтримується "донецькими"), програма "Абзац" (ТРК "Ера", Володимир Лукін) та авторська програма Д.Кисельова "Докладно".
Окремо варто згадати авторську програму відомого політолога М.Погребинського на УТ-1 "Наголос", у якій відбувається апробація (простіше кажучи, "обкатка") деяких досить цікавих соціальних технологій, які потім активно реалізуються на практиці. З огляду на традиційну близькість Михайла Погребинського до групи В.Медведчука, можна говорити, що і в цьому випадку програма має відношення до загальної технологічної концепції збереження при владі команди СДПУ(о) (до того ж, програма виходить на каналі УТ-1, який зараз знаходиться в орбіті інтересів цієї групи).
Деструктивний ПР у мережі Інтенет
Досить значущим елементом загальнодержавної деструктивної піар-кампанії є також діяльність інтернет-ресурсів, орієнтованих на свідому дезінформацію, дискредитацію, поширення неперевіреної інформації, чуток тощо. Інколи ця інформація і готується у рамках таких структур. Їх діяльність тісно взаємопов'язана і координується, найімовірніше, з одного центру. На користь цього припущення свідчить, наприклад, те, що на ресурсі "Тиждень" (http://www.temnik.com.ua) розміщено гіперпосилання (лінки) одразу на декілька подібних ресурсів. Інколи доходить до абсурду, коли різні структури починають з'ясовувати стосунки в онлайні. Зокрема, саме такий випадок трапився із АЗН (www.aznews.narod.ru, структурою, близькою до СДПУ(о), яку, за деякою інформацією, курував Д.Панамарчук) та "Провокацією" (http://provokator.com.ua,головний редактор - В.Кустов).
Діяльність подібних ресурсів показова ще й тому, що аналізуючи їх контент, можна зробити певні висновки про ту межу, за яку політики в Україні сьогодні переступити не можуть. Слід відзначити, що ця планка опускається дедалі нижче.
Як не дивно, родоначальником жанру політичної провокації та дезінформації можна назвати такий відомий ресурс як "Україна кримінальна" (www.cripo.com.ua., головний редактор - Олег Єльцов). Цей сайт став вільною зоною для матеріалів, які розкривають деякі темні, а інколи і відверто протиправні моменти у житті та кар'єрі визначних українських політиків, посадовців, підприємців тощо. За що головний редактор неодноразово ставав об'єктом погроз та розбійних нападів. Прізвище О.Єльцова ставили в один ряд із Г.Гонгадзе, з яким Олег, до речі, товаришував. Зокрема і через подібні ресурси рівень довіри до інформації, знятої з мережі Інтернет, сьогодні надзвичайно низький.
Варто відзначити ще один момент. Такий сайт як Агентство завтрашніх новин, що має доволі стабільну та зростаючу аудиторію (кількість хостів), розміщено у безоплатній зоні мережі - на безоплатному сервері Народ.ру. Це дозволяє Агентству ховатися від можливих претензій та позовів - а також від суто технологічних збоїв, спрямованих вірусних та хакерських атак тощо.
У цьому контексті варто згадати ще одну російську (як подейкують фахівці) контору, яка спеціалізується на розробці та розміщенні низки Інтернет-проектів в українському сегменті глобальної мережі. Мова іде про "УРА Інтернет".
За словами багатьох українських фахівців, які працюють у цій сфері з моменту появи Інтернет в Україні, інформації про компанію "УРА Інтернет" (про засновників, членів команди, реалізованих проектів, вихідні дані тощо) знайти не можливо. У цей же час абсолютно відома що серед реалізованих проектів цією компанією є, принаймні, декілька знакових - розробка сайту Президента України (http://president.gov.ua), Інтернет-видання Тиждень (http://www.temnik.com.ua) та сайту політичних пліток "Сорока" (http://www.40a.kiev.ua/).
За словами Миколи Томенка (цю інформацію також підтверджує і Провокація http://www.provokator.com.ua/p/2003/09/23/184115.html) ця контора причетна також і до створення сайту "Агентства завтрашних новостей" (http://www.aznews.narod.ru).
У цілому ж, найбільш вірогідними проектами "УРА Інтернет" можна назвати:
" Інтернет-видання "Тиждень" http://www.temnik.com.ua
" Веб-сторінка Президента України http://president.gov.ua
" Веб-сторінка Київського центру політичних досліджень і конфліктології http://www.analitik.org.ua
" ОБС сайт (одна баба сказала) http://obssite.narod.ru
" Веб-сторінка "Сорока" http://www.40a.kiev.ua/
" Веб-сторінка року Росії в Україні http://russia.org.ua/
" Персональна веб-сторінка Віктора Медведчука http://www.medvedchuk.org.ua/
" Веб-сторінка СДПУ (О) http://sdpuo.org.ua/
" Веб-сторінка "Агентства завтрашних нововстей" http://www.aznews.narod.ru
" Футбольна веб-сторінка http://www.ua-football.com/ (проект, що знаходиться на Інтернет-майданчику Форума www.for-ua.com)
" Веб-сторінка "Жіночої асамблеї" http://www.femina.org.ua.
Як бачимо, принаймні 2 сайти знаходяться у безоплатній зоні Народ.ру, що вже за визначеням робить їх "недотрканими" з боку можливих ображених.
Також досить показовим є процес швидкої модернізації вже існуючих та створенні нових інформаційних проектів у мережі Інтернет (створено новий ресурс Інфа (http://www.infa.com.ua), зазнали змін такі проекти як Форум (www.for-ua.com), ПроУА (новий УРЛ - http://www.from-ua.com), Обозреватель (http://www.obozrevatel.com.ua), очікується створення нових проектів під президентські вибори потужними агенціями новин - Інтерфакс, Українські новини, УНІАН).
Повертаючись до команд, які є джерелами деструктивного піару в країні, маємо згадати і діяльність групи фахівців з інформаційних технологій у надрах Адміністрації Президента України, яку очолює Сергій Васильєв. Продуктом діяльності саме цієї групи називають відомі "темники" - інструкції для провладних ЗМІ та керівників служб зв'язків з громадськістю органів центральної та регіональної влади щодо висвітлення певних подій. Взагалі, феномен "темників" вже став невід'ємною складовою нинішньої політичної боротьби. Хоча після скандалу, ініційованого М.Томенком (слід відзначити що це один із найуспішніших піар-кроків М.Томенка в ролі політичного діяча), група С.Васильєва дещо обережніше ставиться до поширення цих документів, попередньо оформлюючи їх як "прес-релізи".
На перший погляд, використання різноманітних неофіційних ресурсів з обмеженим полем діяльності не є вирішальним фактором, але деякі з них все ж цілком можуть вплинути, і то суттєво, на формування навіть державної політики. Так, мало хто пам'ятає, що т.зв. "грузинський скандал" розпочинався саме на провокативному рівні - з розміщення в інтернеті напівтаємної інформації про візит у Київ кандидата у Президенти Грузії М.Саакашвілі та роздруківок нібито його телефонних переговорів, а також з аналізу контактів грузинських революціонерів із членами команди Ющенка. В результаті вплив "темників" почав відбиватися на ставленні нинішньої Адміністрації Л.Кучми до таких глобальних процесів як міждержавні відносини. Інакше чим можна пояснити відвертий провал "грузинського напрямку", коли офіційна Україна на найвищому рівні відмовляється сприймати перетворення, які відбуваються сьогодні у Грузії та навіть виявляє особисту неприязнь до нового Президента Грузії Михайла Саакашвілі.