ЭТО нужно знать каждому: итог ужаса и уничтожения...
05/10/2004 | Володимир
Посвящается всем антисемитам (антисионистам) и юдофобам разных национальностей для злорадства и огромного удовольствия ). 
Хронология постоянного и невиданного уничтожения избранного Богом народа, т. е. евреев, начиная со 2-го тысячелетия после Рождества Христова.
1017 год – папа Бенедикт VIII велит в Риме обезглавить евреев;
1020 год – папа Бенедикт VIII велит в Риме сжечь евреев;
1066 год – евреи зверски умерщвляются в Испании;
1095 год – папа Урбан II призывает к первому крестовому походу, в результате чего начинается преследование евреев, продолжавшееся столетия;
1096 год – к началу 1-го крестового похода во многих рейнских городах (Германия) убиты более 12000 евреев, крестоносцы убивают всех евреев в Праге;
1171 год – сжигаются все евреи в Блуа (Франция);
1189 год – к началу 3-го крестового похода жестоко истребляются евреи во многих городах Англии;
1209 год – жестоко убиты все евреи в Безье (Франция);
1215 год – папа Иннокентий III добивается, чтобы все евреи носили единую одежду;
1221 год – уничтожен еврейский квартал в Эрфурте (Германия), все евреи убиты;
1241 год – еврейское гетто во Франкфурте (Германия) разграблено, убито 200 евреев;
1247 год – все евреи в Валреа (Франция) жестоко истреблены;
1265 год – все евреи в Зинциге на Рейне (Германия) уничтожены;
1270 год – все евреи в Вайсенбурге (Бавария) казнены;
1278 год – 300 еврейских вождей Англии повешены;
1283 год – резня евреев в Кройцнахе, Майнце и Меллрихштадте (Германия);
1285 год – все евреи в Мюнхенской синагоге сжигаются;
1288 год – в Бонне убиты 104 еврея;
1289 год – 13 евреев сожжены в Труа (Франция);
1290 год – изгнание всех евреев их Англии Эдвардом I;
1298 год – полностью истребляются 146 еврейских общин в Южной Германии и Австрии, убито более 20000 евреев.
1306 год – ссылка всех евреев из Франции Филлипом II;
1321 год – 5000 евреев убиты в Южной Франции, все евреи общины Шинон сожжены;
1328 год – 5000 евреев зарезаны в Наварре (Франция);
1332 год – 400 евреев сожжены в Уберлингене (Германия);
1337 год – истребление евреев в Деггендорфе (Бавария);
1348 год – МИЛЛИОН евреев жестоко убиты в Европе (Испания, Франция и др.) как мнимые виновники чумы, уничтожены еврейские общины Германии;
1349 год – преследование евреев из-за чумы переносится в Броцлав, Майнц, Кельн, Франкфурт-на-Майне, Дрезден, Ульм, Фрайбург и многие другие немецкие, а также на швейцарские города; 2000 евреев открыто сжигаются в Страсбурге;
1355 год – папа Бенедикт ХІІ приказывает разрушить пражскую синагогу;
1391 год – 5000 еврейских семей жестоко уничтожены в Севилье (Испания), разрушены 23 синагоги; 20000 евреев сожжены на костре еще к началу жестоких преследований в Испании; 200 евреев сжигаются в Енце (Дунай);
1404 год – сожжены все евреи в Зальцбурге (Австрия);
1421 год – 212 евреев (мужчины и женщины) сожжены в Вене;
1478 год – официальное начало инквизиции в Испании;
1483 год – 30000 евреев открыто сжигаются католической инквизицией во многих
местах Испании;
1492 год – Фердинанд ІІ Арагонский и Изабелла І Кастильская изгоняют всех евреев из Испании;
1494 год – тысячи и тысячи еврейских женщин вследствие «ведьмовой буллы» папы подозреваются как ведьмы и во многих местах Европы жестоко уничтожаются;
1496 год – по декрету кайзера Максимилиана І изгоняются все евреи из Австрии;
1497 год – изгоняются все евреи из Португалии;
1501 год – многие евреи сожжены в Толедо (Испания);
1504 год – в Москве сжигают всех ведущих евреев;
1506 год – 2000 евреев жестоко убиты в Лиссабоне;
1510 год – 38 евреев подвергают ужасным мучениям и сжигают в Берлине;
1574 год – 897 евреев открыто сжигают в Мексике;
1614 год – полностью истребляется еврейский квартал во Франкфурте;
1648 год – 12000 евреев уничтожены казаками Б. Хмельницкого на Украине и в России, 400000 евреев в результате ужаснейшей резни жестоко убиты казаками в Польше;
1650 год – в России казаками убиты 200000 евреев;
1670 год – 4000 евреев изгоняются Леопольдом І из Вены, всех евреев выдворяют из французского города Меца;
1679 год – до 1692 года в Пальме на Мальорке сжигаются многие тысячи евреев;
1680 год – 86 евреев открыто сжигаются на кострах в Мадриде;
1704 год – в одной лишь Португалии до середины 18 в. убиты несколько тысяч евреев;
1728 год – выселение евреев из Львова (Галиция);
1734 год – 20000 евреев уничтожены казацкими гайдамаками в Польше;
1818 год – убито много евреев в Вюрцбурге (Германия), оставшиеся 400 изгнаны;
1821 год – в Одессе начинается первый кровавый погром, который переносится на многие другие города Украины и России; при этом до начала 1-й мировой войны гибнут более 100000 евреев;
1826 год – последние казни через инквизицию в Испании;
1840 год – еврейские предводители ложно обвиняются, подвергаются пытке в Дамаске;
1858 год – в России истреблены многие тысячи евреев в результате новых погромов;
1859 год – в Одессе повторяются погромы евреев, которые продолжаются до 1871 года;
1864 год – евреи жестоко преследуются в Марокко;
1867 год – жестокие преследования евреев начинаются в Румынии;
1881 год – в Киеве убиты 792 еврея;
1883 год – ужасный погром в Ростове-на-Дону (Южная Россия);
1891 год – евреи Москвы отправляются в ссылки;
1892 год – 20 евреев убиты в Лодзи (Польша);
1903 год – ужасный погром в Гомеле и Кишиневе;
1905 год – ужаснейшие погромы в 700 городах России и Украины через так называемую «Черную сотню»;
1917 год – до 1921 года убиты более 30000 еврейских мужчин, женщин и детей из-за непрекращающихся погромов в более 1200 местах России и Украины; в украинском Калуше (Галиция) русские совершают ужасные злодеяния, насилуют еврейских и польских женщин и четвертуют девушек;
1919 год – 1500 евреев убиты в Проскурове (ныне город Хмельницкий), до 1921 года украинская национальная армия совершает более 100 погромов (убиты тысячи евреев);
1922 год – немецкий министр иностранных дел Ратенау застрелен за то, что был евреем;
1929 год – все евреи жестоко истреблены, а оставшиеся в живых изгнаны арабами в Хевроне (Палестина);
1933 год – до 1945 года почти во всех европейских странах нацистским режимом было зверски уничтожено 6,25 МИЛЛИОНА ЕВРЕЕВ, из них – не менее 1,5 МИЛЛИОНА ДЕТЕЙ до 14 лет (это был ужаснейший ГЕНОЦИД - Холокост);
1936 год – до 1939 года почти 500 еврейских мужчин, женщин и детей погибли в результате невиданных арабских беспорядков в Палестине;
1941 год – арабский верховный муфтий из Иерусалима Амин эль-Хусейни посещает Гитлера в Берлине и призывает его к уничтожению еврейского дела в Палестине;
1945 год – до 1948 года много погибших в результате арабских нападений и потоплений негодных к мореплаванию кораблей еврейских переселенцев; до 1953 года много евреев коммунистической Чехословакии подвергаются жестоким пыткам и уничтожаются с побежденными немцами в лагерях за то, что были немецко-говорящими;
1948 год – в освободительной войне против пяти арабских армий убито более 6000 и ранено 9000 евреев (Палестина);
1956 год – 170 убитых и 700 раненых израильтян в Суэцкой освободительной войне;
1967 год – 800 убитых и 2600 раненых израильтян в 6-дневной освободительной войне;
1972 год – 11 израильских спортсменов убиты арабскими террористами во время Олимпийских Игр в Мюнхене;
1973 год – 2650 убитых и 7500 раненых израильтян в Йом-Киппуровской войне;
1982 год – в героическом Ливанском походе убито 574 и ранено 2780 израильтян;
1986 год – в Стамбуле во время субботнего богослужения в синагоге турецкими террористами убит 21 еврей;
1991 год – 2 убитых в результате ракетных нападений, 72 погибших израильтян вследствие других военных воздействий во время войны в Персидском заливе;
1995 год – с 1948 года в войнах погибло 17750 мужчин и женщин (израильских солдат), о которых горюют в 24735 семьях, совместно с 61315 инвалидами войны; с 1948 года арабскими террористами Арафата в Израиле убито 2185 мирных еврейских мужчин, женщин и детей, а во всем мире вследствие ужасного палестинского террора убито 75 израильских дипломатов.
«Касающийся вас, касается зеницы ока Его», - говорит Господь (Зах.2,8).
Это необходимо и осознавать, и учитывать во все времена!
Хронология постоянного и невиданного уничтожения избранного Богом народа, т. е. евреев, начиная со 2-го тысячелетия после Рождества Христова.
1017 год – папа Бенедикт VIII велит в Риме обезглавить евреев;
1020 год – папа Бенедикт VIII велит в Риме сжечь евреев;
1066 год – евреи зверски умерщвляются в Испании;
1095 год – папа Урбан II призывает к первому крестовому походу, в результате чего начинается преследование евреев, продолжавшееся столетия;
1096 год – к началу 1-го крестового похода во многих рейнских городах (Германия) убиты более 12000 евреев, крестоносцы убивают всех евреев в Праге;
1171 год – сжигаются все евреи в Блуа (Франция);
1189 год – к началу 3-го крестового похода жестоко истребляются евреи во многих городах Англии;
1209 год – жестоко убиты все евреи в Безье (Франция);
1215 год – папа Иннокентий III добивается, чтобы все евреи носили единую одежду;
1221 год – уничтожен еврейский квартал в Эрфурте (Германия), все евреи убиты;
1241 год – еврейское гетто во Франкфурте (Германия) разграблено, убито 200 евреев;
1247 год – все евреи в Валреа (Франция) жестоко истреблены;
1265 год – все евреи в Зинциге на Рейне (Германия) уничтожены;
1270 год – все евреи в Вайсенбурге (Бавария) казнены;
1278 год – 300 еврейских вождей Англии повешены;
1283 год – резня евреев в Кройцнахе, Майнце и Меллрихштадте (Германия);
1285 год – все евреи в Мюнхенской синагоге сжигаются;
1288 год – в Бонне убиты 104 еврея;
1289 год – 13 евреев сожжены в Труа (Франция);
1290 год – изгнание всех евреев их Англии Эдвардом I;
1298 год – полностью истребляются 146 еврейских общин в Южной Германии и Австрии, убито более 20000 евреев.
1306 год – ссылка всех евреев из Франции Филлипом II;
1321 год – 5000 евреев убиты в Южной Франции, все евреи общины Шинон сожжены;
1328 год – 5000 евреев зарезаны в Наварре (Франция);
1332 год – 400 евреев сожжены в Уберлингене (Германия);
1337 год – истребление евреев в Деггендорфе (Бавария);
1348 год – МИЛЛИОН евреев жестоко убиты в Европе (Испания, Франция и др.) как мнимые виновники чумы, уничтожены еврейские общины Германии;
1349 год – преследование евреев из-за чумы переносится в Броцлав, Майнц, Кельн, Франкфурт-на-Майне, Дрезден, Ульм, Фрайбург и многие другие немецкие, а также на швейцарские города; 2000 евреев открыто сжигаются в Страсбурге;
1355 год – папа Бенедикт ХІІ приказывает разрушить пражскую синагогу;
1391 год – 5000 еврейских семей жестоко уничтожены в Севилье (Испания), разрушены 23 синагоги; 20000 евреев сожжены на костре еще к началу жестоких преследований в Испании; 200 евреев сжигаются в Енце (Дунай);
1404 год – сожжены все евреи в Зальцбурге (Австрия);
1421 год – 212 евреев (мужчины и женщины) сожжены в Вене;
1478 год – официальное начало инквизиции в Испании;
1483 год – 30000 евреев открыто сжигаются католической инквизицией во многих
местах Испании;
1492 год – Фердинанд ІІ Арагонский и Изабелла І Кастильская изгоняют всех евреев из Испании;
1494 год – тысячи и тысячи еврейских женщин вследствие «ведьмовой буллы» папы подозреваются как ведьмы и во многих местах Европы жестоко уничтожаются;
1496 год – по декрету кайзера Максимилиана І изгоняются все евреи из Австрии;
1497 год – изгоняются все евреи из Португалии;
1501 год – многие евреи сожжены в Толедо (Испания);
1504 год – в Москве сжигают всех ведущих евреев;
1506 год – 2000 евреев жестоко убиты в Лиссабоне;
1510 год – 38 евреев подвергают ужасным мучениям и сжигают в Берлине;
1574 год – 897 евреев открыто сжигают в Мексике;
1614 год – полностью истребляется еврейский квартал во Франкфурте;
1648 год – 12000 евреев уничтожены казаками Б. Хмельницкого на Украине и в России, 400000 евреев в результате ужаснейшей резни жестоко убиты казаками в Польше;
1650 год – в России казаками убиты 200000 евреев;
1670 год – 4000 евреев изгоняются Леопольдом І из Вены, всех евреев выдворяют из французского города Меца;
1679 год – до 1692 года в Пальме на Мальорке сжигаются многие тысячи евреев;
1680 год – 86 евреев открыто сжигаются на кострах в Мадриде;
1704 год – в одной лишь Португалии до середины 18 в. убиты несколько тысяч евреев;
1728 год – выселение евреев из Львова (Галиция);
1734 год – 20000 евреев уничтожены казацкими гайдамаками в Польше;
1818 год – убито много евреев в Вюрцбурге (Германия), оставшиеся 400 изгнаны;
1821 год – в Одессе начинается первый кровавый погром, который переносится на многие другие города Украины и России; при этом до начала 1-й мировой войны гибнут более 100000 евреев;
1826 год – последние казни через инквизицию в Испании;
1840 год – еврейские предводители ложно обвиняются, подвергаются пытке в Дамаске;
1858 год – в России истреблены многие тысячи евреев в результате новых погромов;
1859 год – в Одессе повторяются погромы евреев, которые продолжаются до 1871 года;
1864 год – евреи жестоко преследуются в Марокко;
1867 год – жестокие преследования евреев начинаются в Румынии;
1881 год – в Киеве убиты 792 еврея;
1883 год – ужасный погром в Ростове-на-Дону (Южная Россия);
1891 год – евреи Москвы отправляются в ссылки;
1892 год – 20 евреев убиты в Лодзи (Польша);
1903 год – ужасный погром в Гомеле и Кишиневе;
1905 год – ужаснейшие погромы в 700 городах России и Украины через так называемую «Черную сотню»;
1917 год – до 1921 года убиты более 30000 еврейских мужчин, женщин и детей из-за непрекращающихся погромов в более 1200 местах России и Украины; в украинском Калуше (Галиция) русские совершают ужасные злодеяния, насилуют еврейских и польских женщин и четвертуют девушек;
1919 год – 1500 евреев убиты в Проскурове (ныне город Хмельницкий), до 1921 года украинская национальная армия совершает более 100 погромов (убиты тысячи евреев);
1922 год – немецкий министр иностранных дел Ратенау застрелен за то, что был евреем;
1929 год – все евреи жестоко истреблены, а оставшиеся в живых изгнаны арабами в Хевроне (Палестина);
1933 год – до 1945 года почти во всех европейских странах нацистским режимом было зверски уничтожено 6,25 МИЛЛИОНА ЕВРЕЕВ, из них – не менее 1,5 МИЛЛИОНА ДЕТЕЙ до 14 лет (это был ужаснейший ГЕНОЦИД - Холокост);
1936 год – до 1939 года почти 500 еврейских мужчин, женщин и детей погибли в результате невиданных арабских беспорядков в Палестине;
1941 год – арабский верховный муфтий из Иерусалима Амин эль-Хусейни посещает Гитлера в Берлине и призывает его к уничтожению еврейского дела в Палестине;
1945 год – до 1948 года много погибших в результате арабских нападений и потоплений негодных к мореплаванию кораблей еврейских переселенцев; до 1953 года много евреев коммунистической Чехословакии подвергаются жестоким пыткам и уничтожаются с побежденными немцами в лагерях за то, что были немецко-говорящими;
1948 год – в освободительной войне против пяти арабских армий убито более 6000 и ранено 9000 евреев (Палестина);
1956 год – 170 убитых и 700 раненых израильтян в Суэцкой освободительной войне;
1967 год – 800 убитых и 2600 раненых израильтян в 6-дневной освободительной войне;
1972 год – 11 израильских спортсменов убиты арабскими террористами во время Олимпийских Игр в Мюнхене;
1973 год – 2650 убитых и 7500 раненых израильтян в Йом-Киппуровской войне;
1982 год – в героическом Ливанском походе убито 574 и ранено 2780 израильтян;
1986 год – в Стамбуле во время субботнего богослужения в синагоге турецкими террористами убит 21 еврей;
1991 год – 2 убитых в результате ракетных нападений, 72 погибших израильтян вследствие других военных воздействий во время войны в Персидском заливе;
1995 год – с 1948 года в войнах погибло 17750 мужчин и женщин (израильских солдат), о которых горюют в 24735 семьях, совместно с 61315 инвалидами войны; с 1948 года арабскими террористами Арафата в Израиле убито 2185 мирных еврейских мужчин, женщин и детей, а во всем мире вследствие ужасного палестинского террора убито 75 израильских дипломатов.
«Касающийся вас, касается зеницы ока Его», - говорит Господь (Зах.2,8).
Это необходимо и осознавать, и учитывать во все времена!
Відповіді
2004.05.10 | Інший
Це треба знати кожному
Московські методи нищення українців ...Дж.Керстен
- 1482 р. - Щоб послабити Велике Князівство Литовське, до складу якого у той час входила Русь-Україна, і полегшити загарбання руських земель, Московський хан-князь Іван III відправляє цінні подарунки та значну суму грошей Кримському хану Менглі-Гірею і намовляє його напасти на руські землі. Татари напали, захопили і сильно пограбували Київ, взяли багато полонених, а награбованими церковними скарбами поділилися з московитами.
- 1626 р. Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила, але з умовою його перекладу на російську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.
- 1626 p. Цензурування творів Лаврентія Зизанія в Москві.
- 1627 р. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено "Учительське євангеліє" Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та "Катехизис" Лаврентія Зизанія Тустановського.
- 1654 р. Наказ царя Олексія Михайловича українцям: "разделение с поляками сотвориш, как верою, так и чином, хохлы, которые у вас на головах пострегите."
- 1654 р. - Переяславська угода з Московією Прийняття "протекції" московського царя. Русь-Україна та Московія зобов'язувалися підтримувати одна одну в боротьбі проти спільного ворога - Польщі.
І ось до чого це призвело в наступні 350 років:
- 1654-1708 pp. - Постійне порушення Московією Переяславських угод з метою ліквідації автономії Гетьманщини. Підкуп і нацьковування одних старшин проти інших, а козаків- проти старшин.
- 1656 p. - Зрада Москви. Коли Польща, здавалось, була остаточно розгромлена, московити, боячись підсилення Руси-України, заключають з поляками сепаратний Віденський мирний договір. Б.Хмельницькому цар передає через бояр суворе попередження, що буде "оружием защищать Польщу как бы и собственное отечество" і вимагає припинити військові дії.
- 1659 р. - Після смерти Богдана Хмельницького Москва вирішує знищити Русь. Хан-цар посилає в Україну 100-тисячне військо. Значно меншими силами гетьман І.Виговський спільно з татарами вщент розбиває москалів. Але внаслідок внутрішніх чвар українці не закріпили перемогу. В міжусобній боротьбі І.Виговський зазнає невдач, чим негайно скористались москалі. Під проводом воєводи Баратинського вони влаштовують лови на прихильників гетьмана. "Князь Баратинський, вирізавши в Україні коло п'ятнадцяти тисяч українського населення, запитував Московського царя дозволити йому "высечь и выжечь" всіх українців на 150 верст коло Києва". (Є.Гуцало. Літ. Україна. 12.04.1990 р.). Упродовж кількох наступних років москалі винищують майже всіх соратників Б.Хмельницького.
- 1667 р. - Розчленування Руси внаслідок підступної зради Москви: зайнявши за допомогою українських військ майже всю Білорусію та Литву, москалі припинили подальші воєнні дії, що мали б завершити повне вигнання ляхів з Руси-України, заключили сепаратну Андрусівську угоду з Польщею й поділили Русь по Дніпру: Київ, Землі Війська Запорізького та Лівобережна Русь переходили до Московії, а Правобережна-до Польщі. Укладаючи договори з поляками, московський хан-цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців, заодно показуючи рівень московського дикунства: "Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (так москвини називали українські книжки) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатати под страхом смертной казни" (В.Лизанчук, с.34,35).
- 1689 р. - Заборонено Київській лаврі друкувати книги без патріаршого дозволу:"... к нам первее неприслав, отнюдь бы вам не дерзати таковых книг новослагаемых печатати...". Обмеженнями чи забороною книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух в культурі, побуті, суспільних відносинах. "Первая цензура в России была заведена специально для изданий малорусской печати", визнали москалі в 1905 р. ("Объ отмене стеснений малорусскаго печатного слова").
- 1672 р. "Заказ крепкой, чтобы люди польские и латинские печати книги никто у себя в домах не держали, а приносили и отдавали бы воеводе".
- 1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші '"не сходные с книгами московскими".
- 1685 р. Скасування автономної української церкви і встановлення контролю московського патріарха не тільки над релігією, але й освітою та культурою України.
- 1687 р. Коломацькі статті, за якими Москва зобов'язувала гетьмана дбати про збільшення шлюбів між росіянами та українцями. -
- 1689 р. Заборона Київській Лаврі друкувати книжки без патріаршого дозволу.
- 1690 р. Московський собор православної церкви засудив "Кіевскіе новыя книги" С.Полоцького, П.Могили, К.Ставровецького, І.Галятовського, Я.Барановича, А.Радивилівського, І.Славинецького, наклавши на них "проклятство та анафему".
- 1693 р. Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.
- 1693 р. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.
- 1703-1720 pp. - Десятки тисяч українських селян та козаків були насильно зігнані на будівництво Петербурга, 25 тисяч загинули від хвороб в тамтешніх болотах.
- 1704 p. - Придушення посланими Московією військами антипольського повстання Семена Палія на правобережній Руси-Україні, яка перебувала під окупацією Польщі.
- 1708 p. - Масове нищення українських сіл та міст московитами ще до переходу гетьмана І.Мазепи на бік шведського короля Карла XII.
- 1708 р. - Захоплення через зраду виродка Носа і зруйнування столиці Гетьманщини М.Батурина московськими військами, які вирізали усіх мешканців столиці та біженців (15 тис.), переважно жінок та дітей, церкви та місто пограбували, а потім спалили. "Україна залита кров'ю, зруйнована грабунками й виявляє скрізь страшну картину варварства переможців", - доповідав французький посол у Париж (В.Сергійчук. Кого зрадив гетьман Мазепа, К., 1991.С.59).
- 1709 р. - Хан-цар Петро Кривавий видав наказ страчувати кожного запорожця. Початок руйнування Січі. Після захоплення Січі москалі "...товариству нашому голови обдирали, шиї на плахах рубали, вішали й інші тиранські смерті завдавали, яких і в поганстві за стародавніх мучителів не водилося - не тільки тих, хто з товариства, а й з домовин мертвих ченців відкопували, голови їм відтинали, шкіру здирали й вішали", - писав самовидець, кошовий Стефаненко.
- 1709 р. - Петро Кривавий примусив скоротити число студентів Києво-Могилянськоі" академії з 2000 до 161, а кращі науково-просвітницькі сили перебратися з Києва до Москви. Серед них були Інокентій Гізель, Іоанникій Галятовський, Лазар Баранович, Дмитро Ростовський (Туптало), Стефан Яворський, Феофан Прокопович, Симеон Полоцький та багато інших. Вони відіграли головну роль у розвитку культурного життя тодішньої Московії. "Українці принесли з собою всю свою велику культуру, її вплив одбився на Москві на всьому житті: будівлі, малюванні, одежі, співах. музиці, звичаях, на праві, літературі і навіть на самій московській мові. Все життя складалося тоді так, що ставало не можливим прожити без українця. Всяких ремісників доставали з України" (І.Огієнко, "Українська культура"). "...Стара московська культура в часи царювання Петра вмерла; та культура, яка відтоді живе й розвивається в Московії, є органічним продовженням не московської, а київської, української культури", визнав пізніше князь М.Трубецькой.
- 1709 р. Указ про обов'язковість цензурування до друку українських книжок у Москві.
- 1709 р. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов'янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.
- 1713 р. - Московія наказом Петра Кривавого привласнює собі нашу назву Русь-Русія-Росія. У такий спосіб завжди ворожі до Руси-України московити, основу яких складали угро-фінські та тюрські племена, підміною понять, тобто шахрайством, привласнюють собі нашу тисячолітню історичну та духовну спадщину (Грецька назва Руси звучить як "Росія").
- 1718 p. - Московити спалили архіви та книгозбірню Києво-Печерського монастиря (збиралися понад 700 років), яка витримала навали монголів, поляків, татар, "...численна і найдавніша книгозбірня, зібрана і збагачена великим князем Київським Ярославом Володимировичем і збережена в печерах від усіх ворожих нападів і руїн, але нині,... серед добробуту і тиші полум'ям пожерта. В ній зберігалось багато тисяч рукописних і всіляких дорогоцінних манускриптів, писаних різними мовами, і багато з-поміж них такими, що й ученим тодішнім мужам не були відомі, а особливо всі записки й документи щодо історії правління слов'янських племен та царів стосувались" ("Історія Русів", ст.303-304, вид.1956 p.).
- 1720 р. Наказ хана-царя Петра І: "В Киево-Печерской и Черниговской типографиях вновь книг никаких не печатать... старые книги справливать прежде печати, дабы... особливого наречия в оных не было".
- 20 грудня 1720 року Петро І видав указ київському губернському князю Голицину, щоб "...во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть и забрать древние жалованные грамоты и другие куртиозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные".
- 1721 р. Наказ про цензурування українських книжок. Накладені штрафи на Київську та Чернігівську друкарні за книжки "не во всем с великороссийскими сходные". Знищення Чернігівської друкарні.
- 1722-1727 pp. - Перше скасування гетьманства і утворення Малоросійської колегії під керівництвом московського генерала.
- 1724 p. - Московська цензура наклала тисячу рублів штрафу на архимандрита Печорської Лаври за те, що там була надрукована церковна книга "Триодь" "не совсем с великороссийским сходная", а чернігівську друкарню, окрім такої самої кари, Синод наказав перевести в Москву, тобто просто загарбав.
- 1729 р. Наказ Петра І про перепис на Україні державних постанов і розпоряджень з української мови на російську.
- 1734-1740 pp. -Друге скасування гетьманства й утворення Гетьманського Уряду під керівництвом московського намісника.
- 1735 p. - Придушення московськими військами антипольського повстання Верлана на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.
- 1735-1739 pp. - Біля ста тисяч українських козаків та селян були мобілізовані на московсько-турецьку війну. Загинуло 35 тис. українців. Україна власним коштом утримувала від 50 до 75 москальських полків, що коштувало Гетьманщині 1,5 млн.рублів - в 10 разів більше за її річний бюджет.
- 1737 р. Московський намісник у Києві князь Баратинський арештував київський магістрат, забрав і відіслав до Петербурга грамоти з привілеями М.Києву, сподіваючись, що українці забудуть свої права, бо "ссылаться им в вольностях будет не на что".
- 1740 р. Російською імператрицею Анною Іоанівною створено правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадження російської мови в діловодстві на території України. Переписи 1740-1748 років свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл з викладанням українською мовою. У 1804 році було видано царський указ, який забороняв навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначилися на стані освіти в Україні. Уже перепис 1897 року показав, що на 100 осіб було тільки 13 письменних.
- 1748 р. Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво-Могилянській академії та в усіх школах України російської мови викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
- 1750 р. - Придушення московськими військами антипольського повстання гайдамаків на окупованій Польщею Правобережній Руси-Україні.
- 1750 р. Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час "розорення Січі генерал-поручиком Текелією у скрині під престолом січової церкви", опинились у Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
- 1752 р. - На землі запорізьких козаків між річками Дніпром та Синюхою Московія указом від 18 жовтня створює Новосербію і забороняє там селитися українцям. Українські селяни мусили покинуги свої угіддя. В 1760 р. українцям було заборонено також селитися у слободах за межами Новосербії.
- 1753 р. - Указ про заборону викладання українською мовою в Києво-Могилянській академії.
- 1755, 1766, 1775, 1786 pp. - Заборона Петербурзького Синоду друкувати українські книжки. Протягом другої половини 18 ст. та першої половини 19 ст. видавнича справа в Україні була спаралізована. Як наслідок, у 1847 р. в Україні була надрукована лише одна книжка, у 1848 -3,1849 - 2, 1850 - 1,1851 - 2,1856 - 5. Обмеженнями та заборонами книгодрукування Московія намагалася понизити рівень освіти та науки в Україні, знищити національний дух української культури, побуту, суспільних відносин.
- 1759 р. - Синод видав розпорядження про вилучення зі шкіл українських букварів.
- 1762-1763 pp. - Московська цариця Катерина II (Сучка), видала два маніфести про іноземну колонізацію Руси-України: вербувалися серби, болгари, молдавани, німці з Прусії, Австрії та інших країн. Іноземцям надавали по 65 десятин землі на душу, звільняли від податків. Українці зобов'язані були безплатно виділяти підводи для перевезення своїх майбутніх поміщиків. "Запорозька земля німіла від наруги, кривди і болю. Як чорні ненаситні круки зліталися сюди поміщики й генерали, сановники й німці-чужинці. На козацькії могили... На козацьку кров... (М.Киценко. Хортиця в героїці і легендах. Дніпропетровськ, "Січ", 1991, стор.70).
- 1763 р. Указ Катерини II про заборону викладання українською мовою у Києво-Могилянській Академії.
-1764 р. Інструкція Катерини II князю О.Вяземському про русифікацію України, Прибалтики, Фінляндії та Смоленщини, "якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у. Малоросії не буде гетьмана, то треба намагится, щоб час і назва гетьманів зникли..."
- 1764 р. Скасування Катериною II українського гетьманства, а з ним - ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади українськомовних чиновників.
- 1764 р. Скасування української держави Гетьманщини.
- 1765 р. Ліквідація Катериною II козацького устрою на Слобожанщині та козацьких шкіл.
- 1766 р. Синод видав суворий указ Києво-Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються та апробовані Синодом.
- 1768 p. - Придушення московськими військами антипольського повстання на правобережній Руси-Україні під проводом Ґонти і Залізняка, відомого під назвою "Коліївщина", після підступного і зрадницького захоплення москалями, які воювали з поляками, його керівників: москаль полковник Гур'єв, виконуючи завдання старшого москаля Кречетнікова, з'явився до повстанців з полком донських козаків як спільник у боротьбі з ляхами, увійшов у дружбу з ватажками повстання, запевняв у єдности дій,влаштував веселу пиятику, а темної ночі з шостого на сьоме липня підступно перев'язав у своєму наметі старшину і захопив у табір 900 повстанців. Москалі та ляхи киями били українців до оголення кісток, з живих здирали шкіру, палили, саджали на палі, четвертували. Ліквідація української Гетьманської держави на Правобережжі.
- 1769 р. Наказ Синоду, за яким українські книжки по церквах були замінені московськими.
- 1769 р. Синод Російської Православної церкви заборонив Києво-Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
- 1775 р.1775 p. - Підступний напад московських військ на Запорізьку Січ і зруйнування її після вирішальної допомоги запорожців москалям у московсько-турецькій війні 1768-74 pp. Пограбування козаків, захоплення їх майна та висилка багатьох з них у Сибір. Закриття українських шкіл при полкових канцеляріях. Двадцятип'ятирічне ув'язнення на Соловках кошового гетьмана Петра Калнишевського. "... в травні 1775 р. рада "при височайшему Дворі" постановила: "истребить кошевих Козаков как гнездо их своевольства" ...Близько 40 полків загальною кількістю сто тисяч чоловік оточили Запорозьку Січ. І це тоді, коли за вказівкою того ж царського командування значна частина козаків перебувала далеко від коша..."(М.Киценко, стор.64). Скасування міської автономії за Магдебурзьким правом по Литовському статуту.
- 1777 р. - План виселення кримських татар з Криму, українців - з України, а на обжиті ними місця переселення московитів з Московії. На здійснення цього плану А.Суворов за лічені дні виселів з півдня України 32 тисячі душ чоловічої статі.
- 1777 р. - Після смерти 13 березня від переслідувань та злигоднів геніального українського композитора, академіка Болонської музичної академії Максима Березовського (нар. 1745 р. у Слухові) москвинська влада забороняє виконувати його твори й знищує багато його рукописів.
- 1780 - 1783 pp. - Перше закріпачення українських селян на окупованих Московією землях Руси-України (Порівняйте: в 1771 р. у Криму татари скасували рабство; 1780 р. була відмінена панщина в Австрійській імперії).
- 1780 р. - Спалення книгозбірні Києво-Могилянської академії, що збиралася понад 150 років і була однією з найбагатших бібліотек Руси-України.
- 1781 р. - Знищення решток козацького самоврядування на Лівобережжі та запровадження загальномосковської системи управління в 1783 р.
- 1782 р. Катериною II створено комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням якої було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
- 1783 р. Закріпачення селян Лівобережної України.
- 1784 р. За розпорядженням Синоду київський митрополит наказав, іби в усіх церквах дяки та священники читали молитви та правили службу голосом, свойственным российскому наречию". Теж саме було заведено і в школах Руси-України. У 1747 р. на території семи полків Гетьманщини (про три не збереглося відомостей) було 866 українських шкіл, тобто, на кожну исячу душ населення припадала одна школа. Під кінець століття кількість населення зросла утричі, а кількість шкіл зменчилася удвічі, серед них вкраїнських не було жодної.
- 1784 р. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів і звільняти з роботи учителів Києво-Могилянської академії за відхід від російської мови.
- 1785 р. Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена по всіх школах України.
- 1786 р. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої різниці з московським виданням не було, а в Києво-Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
- 1789 р. У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано "Порівняльний словник усіх мов", у якому українська мова значиться як російська, спотворена польською.
- 1793 р. - Москалі придушили повстання в селі Турбаї і жорстоко розправилися з селянами: понад два десятка селян померли, не витримавши катувань, або були розстріляні, решту після покарання батогами вислали до Сибіру, або в інші губернії.
- 1797 р. - В Україні запроваджено призов до царської армії. 25 років українські рекрути змушені були воювати на імперіалістичних війнах за своїх ворогів-москалів.
- 1797 р. - Від хвороб, голоду та на полі бою загинуло кілька тисяч кубанських козаків, проливаючи "кров добру нечорну, не за Україну, а за її ката", яких москалі погнали на завоювання Персії.
- 1800 р. Наказ Павла І про заборону будівництва церков в Україні в дусі козацького барокко, а лише у московському синодальному стилі.
- 1807 р. -Учитель Харківської гімназії Т.Сєліванов хвастався: "Мы застали в училищах самого Харькова учителей, что так и резали по-украински с учениками; да мы, то-есть новоприбывшие из семинарии учителя, по распоряжению начальства сломили их и приучили говорить по-русски" ("Слово Просвіти", 1998, ч.З, стор. 10).
- 1811 р. Закриття Києво-Могилянської академії.
- 1812 р. - Пообіцявши козакам повернути самоврядування, московити закликали їх виступити проти Наполеона. Українці сформували 15 кінних полків, які поповнювали і забезпечували своїм коштом два роки. Але після перемоги над французами московити не виконали своїх обіцянок і повернули козаків у підневільний стан. (На сусідніх землях донські козаки мали певні свободи).
- 1819-1829 pp. - На початку 19 ст. посилюється феодальний гніт закріпачених українців. Селяни відповідають багаточисельними повстаннями, які жорстоко придушуються москалями. Ось лише три з них. Після придушення Чугуївського повстання (1819) до суду було віддано 363 чоловіка, з яких 273 засуджено до смертної кари, решту відправлено до Сибіру. Після придушення Уманського повстання (1826) до суду віддано й жорстоко покарано 150 чоловік. Центр Шебелинського повстання (Слобожанщина, 1829) москалі оточують дивізією військ, проти беззбройних селян застосовують артилерію. 109 селян вбито, 143 віддано до суду, багатьох страчено або відправлено до Сибіру.
- 1824 р. - Міністр освіти А.Шишков видав розпорядження: "Воспітаніє народнеє по всєй імперії, несмотря на разность вер і язиков, должно бить чісто "русское"". "Цензурний режим в отношеніі малоросійськой пісмєнності" зобов'язував: "Подвергать запрету всякое малоросійскоє слово как по существу вредное і опасное для государственного єдінства" (ж. "Україна", ч.26, 27, 1993 p.).
- 1830 p. - Під час польського повстання москалі звернулися до козаків, знову даючи їм надію на повернення автономії. Українці сформували 8 кінних полків. Польське повстання придушили, а козаків знову обдурили. Більше того, їхня готовність іти на жертви заради повернення давнього устрою викликала підозру. Два полки після придушення польського повстання відправили на Кавказ, але розселили не на Кубані серед українців, а серед московитів.
- 1833 p. - Московські солдати за наказом з Петербурга в один і той же день в усіх мечетях Криму конфіскували всі письмові документи, книги, історичні манускрипти татарською, турецькою та арабською мовами, серед яких було багато матеріалів, що стосувалися Руси-України та її відносин з південними народами. На центральних площах запалали багаття. "...В XVIII столітті Дике Поле затопило Крим новою хвилею варварів... Ці варвари - московити..," (Максиміліан Волошин).
- 1834 р. Заснування Київського університету з метою "русифікації юго-западного края".
- 1830-1835 pp. - Жорстоке придушення москалями руху українців Поділля, Київщини та Бессарабії на чолі з Ус. Кармалюком проти московської кріпацької системи. Підступне вбивство українського народного героя 22 жовтня 1835р.
- 1839 p. - Ліквідація української греко-католицької Церкви на окупованих Московією Правобережній Україні. Сотні християн і багато священників було вбито, а 593 з них заслано до Сибіру. Замість них було прислано московських "батюшок", чиновників-наглядачів в рясах.
- 1847 р. Розгром Кирило-Мефодіївського товариства і наказ цензорам суворо слідувати за українськими письменниками "не давая перевеса любви к родине над любовью к отечеству".
- 1847-1857 pp. -Десятирічна солдатська каторга із "забороною малювати і писати" геніального поета, маляра і мислителя Тараса Шевченка. А ось що писав про Тараса Шевченка "революційний демократ", "нєістовий" В.Бєлінській в грудні 1847 р.: "Здравий смисл в Шевченкє должен відєть осла, дурака і подлеца,... Етот хохлацкій радікал напісал два пасквіля - одін на государя імператора, другой - на государиню імпєратріцу...". Москаль - завжди москаль, і дуже важко побачити різницю між "революційним демократом", знавіснілим шовіністом і лісовим дикуном.
- 1853 р. Спотворено видання "Літопису" Граб'янки.
- 1862 р. -Закриття українських безоплатних недільних шкіл для навчання дорослих, організованих українською інтелігенцією. За "українофільську діяльність" на сім років москалі виселяють з Руси-України до Архангельська і Павла Чубинського. Припинилося видання українського літературного та науково-популярного журналу "Основа".
- 1863 р. Циркуляр міністра внутрішніх справ П.Валуєва про заборону видавати підручники, літературу для народного читання та книжки релігійного змісту українською мовою.
ЦИРКУЛЯР МІНІСТРА
ВНУТРІШНІХ СПРАВ ВАЛУЄВАПРО ЗАБОРОНУ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ (18 ЛИПНЯ 1863 р.)
Давно вже йде суперечка в нашій пресі про можливість існування самостійної малоруської літератури. Приводом для цієї суперечки були твори деяких письменників, які відзначалися більш або менш чудовим талантом або своєю оригінальністю. За останній час питання про малоруську літературу набуло іншого характеру, внаслідок обставин чисто політичних, що не мають ніякого відношення до інтересів власне літературних. Попередні твори малоруською мовою були розраховані лише на освічені класи південної Росії, а тепер прихильники малоруської народності звернули свої погляди на масу неосвічену, і ті з них, які прагнуть здійснити свої політичні задуми, взялися, під приводом поширення грамотності і освіти видавати книги для початкового читання, букварів, граматик, географій і т. д. В числі подібних діячів було багато осіб, про злочинні дії яких проводилась слідча справа в особій комісії. В С.-Петербурзі навіть збираються пожертви для видання дешевих книг на південноруському наріччі. Багато з цих книг надійшли вже на розгляд в С.-Петербурзький цензурний комітет. Не мало таких же книг буде представлено і в Київський цензурний комітет. Цей останній відчуває деякі утруднення з розглядом згаданих видань через такі обставини: навчання в усіх без винятку училищах проводиться загальноруською мовою і вживання в училищах малоруської мови ніде не допущено; саме питання про користь і можливості вживання в школах цього наріччя не тільки не розв'язане, але навіть порушення цього питання прийнято більшістю малоросіян з обуренням, яке часто висловлюється в пресі. Вони досить грунтовно доводять, що ніякої окремої малоруської мови не було, немає і не може бути, і що наріччя їх, яке вживається простолюдом, є та ж російська мова, тільки зіпсована впливом на неї Польщі, що загально руська мова так само зрозуміла для малоросів, як і для великоросів, і навіть значно зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими малоросами, і особливо поляками, так звана українська мова. Особам того гуртка, який намагається довести протилежне, більшість самих малоросів докоряє в сепаратистських задумах, ворожих Росії і згубних для Малоросії. Беручи до уваги, з одного боку, теперішнє тривожне становище суспільства, яке хвилюють політичні події, а з другого боку, маючи на увазі, що питання про навчання грамотності на місцевих наріччях не дістало ще достатнього розв'язання в законодавчому порядку, міністр внутрішніх справ визнав за необхідне, надалі до погодження з міністром народної освіти, обер-прокурором св. синода і шефом жандармів щодо друкування книг малоруською мовою, дати по цензурному відомству розпорядження, щоб до друку дозволялись тільки такі твори цією мовою, які належать до галузі красного письменства; пропускання ж книг малоруською мовою як духовного змісту, так навчальних і взагалі призначених для початкового читання народу, припинити... Це розпорядження було передано на височайше государя імператора розгляд і його величності бажано було удостоїти оноє монаршого схвалення. (Хрестоматія з історії України. -К., 1993. - С. 141-142.)
- 1863 р. Заборонено ввіз і поширення в імперії львівської газети "Мета". "... всякий Німець вдесятеро кращий за Суздальського слов'янина, Турок ніколи так підло не душить Сербів, Монгол стільки зла не робив нашій народності, скільки тепер робить Петербургський уряд та Великоруське общество... Як тільки хто примітив, що ви Українець, вас зараз же беруть під надзор поліції, а запримітить дуже легко: як по пошті перехватять письмо, писане по-українськи, як ви співаєте українську пісню, або як заговорите зі знакомим або зі сім'єю на улиці по-українськи. Після того кожного року вибирають чоловік 10 або й більше, і без всякої вини й суду висилають у Сибір. Так сего року вислали: учитель Стромин, інженер Лобода, адвокат Кониський, учитель Шевич, кандидат Чубинський і багато інших. Робиться се без суду, і вини не об'являють... 18-літній хлопець Володимир Синегуб сидить уже півроку в тюрмі за те, що учив на селі парубків співати старі козацькі пісні. Більша часть журналів Московських те й робить, що топтає в грязь Українців за те тілько, що вони Українці..., п'яна перекупка не видумає того, що московські редактори видумають і напишуть, а одвічать їм не можна, бо цензура нічого не пустить... За українську одежу посадять вас у поліцію або поб'ють на улиці. За українську мову не дадуть вам ніколи служби... Скажіть, чи є де земля од Китая до Патагонії, од нової Голландії до Канади, де було б преступленієм говорити своєю мовою, де було б заборонено писати книжки і учити дітей тією мовою, якою у сім'ї говорить 14 млн. народу?... 3 нашого приміру учіться розпізнавати, що таке Москва..." (Українець. З України. "Слово". - 1863р., 4.85. Цитовано за В.Лизанчуком, с.95-97). Цей лист аноніма зі Східної України, цей крик душі краще за всі наукові теорії свідчить, що москалі ще в 19 ст. залишалися дикунами, що у своєму розвитку вони відстали на тисячоліття.
- 1864 р. - Статут про початкову школу: навчання має проводитись лише московським наріччям.
- 1864 р. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
- 1869, 1886 pp. Укази про доплату російським чиновникам за русифікацію України "в десяти Юго-Западных губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, местных уроженцев, производятся прибавки к содержанию...".
- 1870 p. - Вказівка міністра освіти Московії Д.Толстого про те, що "кінцевою метою освіти всіх інородців, що проживають в межах нашої вітчизни, має бути змосковщення". Отже українців відносили до "інородців". В умовах постійного протиукраїнського терору багато талановитих українців (зокрема, М.Гоголь, В.Короленко, А.Чехов, П.Чайковський) змушені були своєю творчістю збагачувати чужу культуру. Інших московити приписали собі (математик М.Остроградський, маляр І.Рєпін та багато інших), як і нашу історичну та культурну спадщину.
- 1874 р. - Москалі видали новий статут про початкові народні школи, у якому відтверджено, що навчання має проводитись лише московським наріччям.
- 1876 р. Таємний (Емський) указ Олександра II про заборону ввезення до імперії будь-яких книжок і брошур "малоросійським наріччям", заборону друкування оригінальних творів художньої літератури, в яких "не допускати жодних відхилень від загальновизнаного російського правопису". Заборонялися також сценічні вистави, спів, читання та друкування текстів до неї українською мовою.
- 1876 р. -Указ про зобов'язання "прийняти як загальне правило", щоб в Руси-Україні призначати вчителів-московитів, а українців посилати до Петербурзької, Казанської і Оренбурзької округ. Це "загальне правило" діяло і за правління комуністів до проголошення Україною незалежности в 1991 р. Як наслідок, за 100 років з Руси-України у такий спосіб було виселено кілька мільйонів української інтелігенції, а в Україну направлено стільки ж москвинів.
- 1876-1880 pp. - Українських учених та педагогів М.Драгоманова, П.Житецького та багатьох інших звільнили з роботи за наукові праці з українознавства, а П.Лободоцького - лише за переклад одного речення з Євангелія українською мовою. "Немедленно вислать із края Драгоманова і Чубінского, как нєісправних і положітельно врєдних в крає агітаторов... с воспрєщенієм в'єзда в Южн.губ. і століци, подсєкрєтноє наблюдєніє".
- 1881 р. Заборона викладання у народних школах та виголошення церковних проповідей українською мовою.
- 1881 р. Закон про дозвіл на друк словників українською мовою, але російським прописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.
- 1895 p. - Заборона видавати українські книги для дітей,"... хотя бы по существу содержания и представлялись благонамеренными". Збірку дитячих оповідань цензор заборонив з допискою: "Написано очевидно для детей, но они должны учиться по-русски. - Воспретить". На українській граматиці, написаній московською мовою, цензор написав: "Наивно было бы надеяться на дозволение печатать грамматику того языка, который не должен существовать". (В.Лизанчук, стор.105).
- 1896 р. - Б.Грінченко в одному із часописів писав: "Величезна більшість учителів соромить дітей їх українською мовою говорити. Українські національні згадки, українську історію викинено з читанок шкільних... А замість історії вкраїнської скрізь історія московська викладається так, мов би вона нашому чоловікові рідна. Та ще й яка історія! Що стукнеш, то скрізь хвали та гімни земним божкам: Павлови, Миколі, Катерині, Петрові; хвали Суворовим, Корниловим, Скобелєвим і всій російській солдатчині! Тут усякі "подвиги" рабської вірности". (В.Лизанчук, стор.107).
- 1887 р. Рукопис граматики української мови цензор повернув не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.
- 1888 р. Указ Олександра III "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".
- 1889 р. У Києві, на археологічному з'їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
- 1892 р. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
- 1894 р. Заборона ввозу українських книг з-за кордону.
- 1899, 1903 pp. Заборона користуватися українською мовою для проголошення наукових доповідей та промов на археологічному з'їзді у Києві та на відкритті пам'ятника Котляревському у Полтаві.
- 1900 p. і наступні роки - Цензурою виключаються такі слова як "козак", "москаль", "Україна", "український", "Січ", "Запоріжжя" та інші, які мають український національно-символічний зміст.
- 1905 р. Кабінет міністрів Росії відкинув прохання Київського та Харківського університетів про відміну заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
- 1905-1912 pp. - Міністерство освіти Московії закрило 12 приватних гімназій, звільнило 32 директорів та 972 учителів, 822 учителів "перевело" до інших шкіл за намагання вводити у викладання українознавчу тематику.
- 1905 p. - Ректор Київського університету відмовив 1400 студентам відкрити 4 кафедри українознавства з українською мовою викладання, заявивши, що університет - це "загальнодержавна інституція", і в його стінах не може бути жодної мови, крім московської.
- 1906 і 1907 роки Закриття "Просвіт" в Одесі та Миколаєві.
- 1908 p. Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
- 1910 р. -Уряд П.Столипіна виданим циркуляром зарахував українців до "іновєрцев" і заборонив будь-які українські організації. Боротьба з рухом за відродження Руси-України є історичним завданням московської державности, вважав Столипін.
- 1910, 1911, 1914 pp. - Закриття колоніальною владою "Просвіти" у Києві, Чернігові, Катеринославі (нині Дніпропетровськ).
- 1914 р. -Указ московського царя Ніколая II про заборону української преси.
- 1914 p. - Заборона москвинською владою святкування на окупованій Московією частині Руси-України 100-річчя від дня народження Т.Шевченка.
- 1914 p. -Захопивши Галичину, москвинська військова адміністрація, за прикладом давно окупованої москалями Східної України, негайно спалила бібліотеку Наукового товариства ім.Т.Шевченка, заборонила в Галичині й на Буковині всю українську пресу, навчальні заклади, громадські організації, але не чіпали німецьких (з німцями воювали!), польських та жидівських установ. "... Український рухєдля Московії більш небезпечним, ніж усі інші національні рухи, взяті разом (газета "Киевлянинъ", 1914р.). Новопоставлений губернатор Галичини в окупаційній промові відверто заявив про наміри москалів: "Я буду тут запроваджувати московську мову, закон та порядки". В один день москалі перевели українські школи на московську мову, звільнили тих вчителів, які не могли або не хотіли нею викладати; вислали у московщину сто тисяч українців, головним чином вчителів, священників, вчених, активістів "Просвіти", Пласту та інших українських організацій. Багато українців загинуло по дорозі до Сибіру від голоду, холоду та хвороб.
- 1914 р. - ЗАМЕТКА о докладе полтавского губернатора фон Богговута Министру внутренних дел о мерах против украинского народа 1914 р.:
1. Привлекать на должности учителей по возможности только великороссов.
2. На должности инспекторов и директоров народных училищ назначать исключительно велкороссов.
3. Всякого учителя, проявляющего склонность к украинскому, немедленно устранять.
4. Составить правдивую историю молорусского народа, в которой разъяснить, что "Украина" — это "окраина" государства в былые времена.
5. Установить обязательные экскурсии учащихся всех учебных заведений в Москву, Нижний Новгород и другие исторические местности, но не в Киев.
6. Совершенно не допускать общеобразовательных курсов для учащихся.
7. Обратить особое внимание на сельское духовенство и его политические убеждения. Благочинных назначать с особым разбором. Во главе епархий ставить архиреев исключительно великороссов, притом твердых и энергичных. Оказать самое крутое давление на тех из священников, которые заражены украинофильством. Епархиальных наблюдателей за школами назначать исключительно из великороссов.
8. Обратить особое внимание на семинарии и ставить во главе их ректорами исключительно великороссов, удаляя других. Учебный персонал должен быть исключительно из великороссов. За семинарии нужно взяться и искоренить гнездящийся в них дух украинства.
9. Необходимо субсидировать некоторые газеты в Киеве, Харькове, Полтаве, Екатеринославе и т.д. с целью борьбы против украинцев. В газетах доказывать тождество великороссов с украинцами и объяснить, что малорусский язык образовался путем полонизации в прежние времена русского языка. Разъяснить, что "украина" — означает окраину Польши и России и что никогда украинского народа не было. Доказывать необходимость великорусского языка как общегосударственного и литературного, и что малорусский, как простонародный, не имеет ни литературы, ни будущности.
10. Всеми способами искоренять употребления названия "украина", "украинский".
11. Стараться, чтобы евреи не примкнули к украинскому движению, выселять их из сельских местностей, не образовывать новых местечек и мешать экономическому росту еврейства.
12. Вообще не допускать на разные должности людей, которые когда-либо хотя бы в отдаленном прошлом имели соприкосновение с украинским элементом.(Праці Українського Наукового Інституту. - Варшава, 1932.)
- 1915 р. - Відступаючи під натиском австрійсько-німецьких військ, московські окупани, як справжні ординці, вивозили з України мистецькі та культурні цінности, виганяли українців з осель, палили комори, оселі, збіжжя, знищували посіви, забирали худобу - перетворювали Україну на випалену землю.
- 1916 р. - Закриття колоніальною владою "Просвіти" в Кам'янець-Подільському.
- 1917 р., 7 листопада - Внаслідок контрреволюційного перевороту до влади в Московській імперії прийшли більшовики. Початок Геноциду (планомірного фізичного винищення) українців. За час комуністичної москвинської окупації загинуло понад 30 мільйонів наших співвітчизників. Ще 10 млн. були виселені або змушені були покинути рідну землю. Русь-Україна планомірно заселялася московитами. За 70 років більшовизму кількість українців в Руси-Україні не збільшилась, а число москвинів зросло у п'ять разів. Для переліку злочинів комуністичних окупантів в Руси-Україні потрібен грубезний том. Вони нищили все, що за духом або змістом було національним, українським. Тому більшість злочинів буде подано інтегрально, в цілому, особливо в період між 1917-1953 pp.
- 1917р., грудень - Отримавши нищівну поразку на 1-му Всеукраїнському з'їзді Раду Києві, більшовики, агенти Москви в Руси-Україні, переїздять до Харкова, де проголошують "Українську республіку Рад" та створюють "уряд" України, більшість в якому складали жиди та москалі і який опирався на інтервентів. (З понад 3000 делегатів 1-го Всеукраїнського з'їзду Рад більшовиків було 83, з них лише 27 не погодилися з рішеннями з'їзду й перебралися до Харкова). Москалям треба було "возвратіть Украіну Россії. Без України нет Россії. Без украінского угля, железа, руди, хлеба, солі. Чорного моря Россія существовать не может: она задохньотся, а с ней і советская власть, і ми с вамі", - повчав Троцький своїх головорізів, у черговий раз відправляючи їх убивати українців, грабувати Україну та насаджувати окупаційний устрій під виглядом "совєтсткой власті". І справді, жидам та москалям було що взяти в Україні. До Першої світової війни вона займала перше місце в світі щодо вивозу пшениці та ячменю, а її участь у експорті цих культур з імперії в 1909-1913 pp. становила 98 %; у 1913 p. Україна видобувала кам'яного вугілля 25,3 млн. тон, а Московія - 3,8 млн. тон; залізної руди - 7 млн. тон, а Московія - 2,2 млн. тон. (В.Кубійович. Цитовано за В.Лизанчуком, с.164). На теренах Руси-України, куди під вивіскою "українського радянського уряду" увірвалися москалі, установлюється жорстокий терор, закриваються українські школи та культурно-освітні установи, знищуються свідомі українці. В квітні 1918р. Сталін надсилає В.Затонському записку-вказівку, в якій визнає, що Ростов та Таганрог є українськими містами, а також те, що більшовицький "український уряд" - то лише "гра на публіку": "Я рішуче протестую проти Вашої політики втягування Донської области у війну з Німеччиною... Ми всі тут вважаємо, ЦВКУк повинен, морально зобов'язаний залишити Таганрог та Ростов. (За Брестським договором, москалі зобов'язані були вийти з усіх окупованих ними теренів України й передати владу Центральній Раді - А.К.). Досить гратися в уряд і Республіку, здається досить, пора кинути гру." (С.Королівський, Укр. іст. журн. № 5, 1963).
- 1918 р. - «1-й - учредительный - съезд КП(б) Украины состоялся 5 —12 июля 1918 года в Большом театре в Москве и все руководящие «украинские» коммунисты были привезены в Украину В ОБОЗЕ КРАСНОЙ АРМИИ, причем подавляющее большинство из них были даже не марионетки- малороссы, а чисто московские люди либо «интернационалисты». (Коваленко В. Сосед с камнем за пазухой: В каких случаях национальное меньшинство становится пятой колонной? // «Дружба народов», 1995, ч. 10, С. 161—172, Москва.)
- 1918 р. - Звіряча розправа московсько-більшовицьких військ з 300 , українськими героями - київськими гімназистами та студентами, що під Кругами стали на захист своєї Вітчизни Руси-України. Майже всі юнаки полягли геройською смертю на полі бою, або були захоплені в полон і розстріляні. Перед розстрілом гімназист Григорій Пипський почав співати "Ще не вмерла України...", а за ним усі приречені на смерть.
- 1918 р. - Більшовик Гершель Радомишельський (псевдо - Зінов'єв) заявляє, що "соціал-демократія - крило фашизму", і оприлюднює більшовицькі плани знищення 10 млн. чоловік. Плани щодо нищення, як завжди, більшовики перевиконують, головним чином за рахунок українців.
- 1918 р., 26 січня -Захопивши Київ, московсько-більшовицькі інтервенти за кілька днів знищили 5 тис. осіб, які розмовляли українською мовою, носили український національний одяг або у кого в хаті висів портрет Т.Шевченка... "Влада в Києві встановлена при допомозі багнетів і передана советам України" (телеграма Леніну-Бланку від командувача московсько-більшовицькими військами Муравйова, колишнього жандармського полковника царської армії, 9 лютого). Захопивши Одесу, цей же душогуб вимордував понад 10 тис. осіб. 17 лютого сам Ленін подякував катові українського народу Муравйову "за братську допомогу Україні": "... Ми ні на хвилину не маємо сумніву, що доблесні герої визволення Києва виконають свій революційний обов'язок". Як виконувався "революційний обов'язок" і в чому він полягав, пізніше розповів В.Затонський, член окупаційної більшовицької адміністрації ("уряду") України в той час."... ті самі червоногвардійці, що ненавиділи Петлюру й разом з тим все українське" (дякуємо за відвертість, товаришу Затонський... Розстрілювали всіх українців підряд незалежно від того, підтримували вони Ц.Р. чи були її противниками - А.К.). Але об'єктивно оті, хто за українське слово розстрілював - от хто фактично збудував Радянську Україну (В.Затонський, "Національна проблема на Україні". Цитовано за М.Береславським "Хто і як встановлював совєтську вдасть на Україні", Львів, 1992 р., с.12).Яке будувало, таке й збудувало. "Будівництво" Рад. України розпочалося з розстрілів українців та масових грабежів, а закінчилось трьома голодоморами, суцільним терором та виселенням населення. А ось свідчення очевидця тих подій в Україні письменника В.Короленка, який мешкав тоді у Полтаві. 6 березня 1918 р. він записав у щоденнку: "Убийства, грабежи... Большевик - это наглый "начальник", повелевающий, обыскивающий, реквизирующий, часто грабящий и расстреливающий без суда и формальностей...". 30 березня: "... Большевики обстреливают город. Зачем? В этом - весь большевизм. Все не большевистское - враги. Весь остальной народ для них - ничто...". 21 березня 1919р.: "Среди большевиков много евреев и евреек. И черта их - крайняя бестактность и самоуверенность, которая кидатся в глаза и раздражает...". 13 травня 1919 р.: ""Комуния" встречает всюду ненависть. Мелькание еврейских физиономий среди большевистких деятелей (особенно в чрезвычайке) разжигает традицонные и очень живучие юдофобские инстинкты...". 13 квітня 1920 р.: "... если есть что-нибудь несомненное в нынешнем положении, - то это прямая ненависть деревни (всей) к коммунистам". 25 травня 1921 р.:"... Коммунизм лицемерен до мозга костей... Ясно, что дальше так идти неможно, и стране грозят неслыханные бедствия. Первой жертвой их явится интеллигенция. Потом городские рабочие. Дольше всех будут держаться хорошо устроившиеся коммунисты и Красная Армия... (як показав хід історії, не більше 16 років - А.К.). Мы только еще у порога таких бедствий, перед которыми померкнет все то, что мы испытываем теперь... (І справді значно страшніше було попереду - А.К.). Ему (москалеві - А.К.) нужно еще учиться, а не учить других...".
- 1918-1920 pp. - Масові розстріли військово-полонених. Початок виселення українців у створені місця масового ув'язнення і винищення населення - концтабори. Вони були створені декретами РНК Московії від 5 вересня 1918 р., ВЦВК- від 15 січня та 17 травня 1919 р. для масового ув'язнення та знищення населення, спочатку учасників визвольної боротьби, незадоволенихта заможних верств (головним чином "куркулів"), а згодом-усіх інших. "... необхідно убезпечити Радянську Республіку від класових ворогів шляхом ізоляції їх в концентраційних таборах" (Декреты Сов. власти, т.З, М., 1964 р., с. 291). "Ми повинні карати на смерть не лише винних. Страта невинних вражає маси", заявив у вересні 1918 р. М.Криленко, який пізніше став прокурором та Міністром юстиції Москвинсько-більшовицької імперії. "Нещадне придушення куркулів, цих кровопивців, вампірів, грабіжників народу... Смерть їм!" - істерично верещав В.Ленін-Бланк у серпні 1918 р. (ПЗТ, т.38, с.38-40).
- 1918-1921 pp. "За час перебування в Києві (з 7 лютого по 31 серпня 1919 p.) більшовики не тільки зруйнували багато будинків, але також знищили безцінні культурні, мистецькі, архітектурні та інші надбання, та, окрім того, вимордували тисячі ні в чому не винних людей. Серед них, в першу чергу, інтелігентів, священників, науковців, монахів і монахинь, власників будинків, крамниць, промисловців, купців тощо. Однак, взагалі не зачіпали жидів, які майже поголовно не лише вітали більшовицькі банди, але дуже часто допомагали комуністам арештовувати, допитувати, а також мучити та страчувати невинних осіб, між якими було багато робітників, які спочатку були на боці більшовиків. Вже по кількох годинах перебування комуністичних посіпак у Києві негайно почалися масові арешти, допити, грабунки, ґвалтування жінок, підпали, руйнування будинків, церков, музеїв, книгозбірень, а також жахливі муки різних тортурованих, що, як правило закінчувались розстрілами. "Чрезвичайка" насильничала не лише у Києві чи інших українських містах, а й у сільських округах. Пограбувавши міста, більшовицькі банди йшли на села, нещадно грабуючи й знищуючи все. Ці дикі оргії викликали опір селянства. Тож каральні загони "Червоної (очевидно, від крови жертв - А.К.) Армії" винищували не лише повстанців, але й цілі села та їхніх мешканців... засудженого, голого, клали на велику колоду зі звисаючою головою, а кат ударом довбні відбивав йому голову. Треба підкреслити, що в різних тортурах над нещасними брали участь також і жидівки, які "спеціалізувалися" у виколюванні очей. (Р.Нілостністський. Криваве сп'яніння більшовизму. 1925 р. Німеччина. Цитовано за кн.Ю.Борця)... У Києві пошепки передавали улюблений наказ Рози Шварц, який так часто лунав у кривавих катівнях надзвичайок, коли нічим вже не можна було утамувати жахливі крики мордованих: "Заткни йому пельку розтопленим, оловом, щоб не верещав, як порося..." І цей наказ виконували з буквальною -її точністю. Особливу лють викликали у Рози ті з потрапивших у надзвичайку, в І яких вони знаходили натільний хрест. Після неймовірних глумлінь над релігією вони зривали ці хрести і випалювали вогнем зображення хреста на грудях або на лобі своїх жертв...У Миколаєві з наказу чекіста Богбендера живих людей замуровували у кам'яних стінах ...Часте' практикувалось здирання шкіри з живих людей. З цією метою їх кидали в окріп, робили надрізи на шиї та навколо кистів рук і обценьками здирали шкіру, а потім викидали на мороз. Цей спосіб застосовувався у Харківській надзвичайці... (Н.Жевахов, Сербія, 1928 р. Цитовано за книгою П.Пересвета "Враги". Москва, 1993).
- 1919 р. Після завоювання України більшовиками - знищення національне свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень - триста тисяч.
- 1919-1921 pp. - Кожна інтервенція москальсько-жидівських окупантів супроводжується негайним тотальним пограбуванням Руси-України. 17 лютого 1919 p. окупанти видають постанову про організацію маршрутних поїздів для вивезення хліба, цукру, солі та вугілля з України. В першій половині 1919 p. планувалося вивезти 50 млн. пудів хліба. "Якщо не підвезете до 1.VI - ми пропадемо всі", писав Ленін-Бланк О.Шліхтеру у березні. План пограбування на 1919 р. передбачав вивезти з України 130 млн. пудів хліба, на 1920 р. - 160 млн. Апетити зростають. Звертаючись до командувача окупаційними військами в Україні М.Фрунзе головний кат Ленін-Бланк писав 18 травня 1921 р.: "Тепер головне питання всієї Радянської влади, питання життя й смерти для нас -зібрати з України 200-300 мільйонів пудів". Порівняйте: за звільнення України від більшовицьких окупантів в 1918р. німці мали отримати 60 млн. пудів, а встигли вивезти лише 10 млн. А скільки було галасу про пограбування України німецькими окупантами!
- 1919 р. - 13 червня денікінці вбивають голову Кубанської Військової Ради Миколу Рябовола, а 7 листопада - священника І.Калабухова. Обидва були українськими патріотами й домагалися створення фронту спільної боротьби козаків Дону, Терека, Кубані та матірної України проти більшовиків. Але ненависть Денікіна та москалів з Добровольчої армії до українців була більшою, ніж до більшовиків.
- 1920-1922 pp. -Звіряче придушення комуністами селянських повстань у Східній та Південній Україні. "Викочувались кулемети, установлювались гармати, відгвинчувались балони з удушливим газом... і часто ні в кого навіть спитати, що було в тім селі? Ні жінок, ні дітей, ні стариків" - по гвардійські вихвалявся Генріх Ягода. Український селянський рух комуністи вважали небезпечнішим, ніж рух білогвардійців.
- 1921-1923 р. Акція ліквідації українського народу - голодомор в Україні.
1921 p. - Під містом Базаром (на Житомирщині) за наказом Котовського та Фріновського комуністи розстріляли 359 полонених українських вояків. "Коли їх поставили над довжелезною ямою, коли у груди їм націлились кулемети, почувся голос комісара: "Кто хочет служить в Красной Армии, два шага вперед!.." Завмерли на мить довгі ряди вояків у нерішучости... Ось-ось похитнуться слабші, і станеться найганебніше-зрада. Але тут почувся гучний, твердий голос козака Степана Щербака: "Ми служимо тільки Україні!.." А із сотень дужих грудей майже одностайно-"Ще не вмерла України..." - Аго-онь! - заволав оскаженілий комісар. "Падали, падали під кулями, але ті, хто ще стояв, продовжували співати..." (Б.Тимошенко. Другий зимовий похід. К., Фундація ім.О.Ольжича, 1995, стор.10).
- 1921-1922 pp. -Перший (ленінський) за всю історію Руси-України голод як наслідок пограбування селянства московськими окупантами. Хлібозаготівельні плани визначалися за принципом найбільшого вилучення хліба з українських селян з метою забезпечення зерном неврожайних москвинських губерній. Зокрема, на Запоріжжі за пропозицією голови ЦСУ Московії П.Попова, збирався продподаток, розмір якого дорівнював валовому збору. Загинуло два мільйона українців. "Після планово проведеного голодомору практично обезлюділи більшість волостей і уіздів Таганріжжя, Донеччини, Запоріжжя, Херсонщини, Миколаївщини, Одещини" (Віктор Шкуратюк, 1993 р.). "Це ще не голод. Коли Тіт (римський полководець-А.К.) брав Єрусалим, жидівські матері їли своїх дітей. Ось коли я заставлю ваших матерів їсти дітей.тоді можете прийти і сказати: "Ми голодуємо", - заявив Лейба Бронштейн (псевдо - Лев Троцький) делегації голодуючих селян.
- 1921-1922 pp. -За вказівкою з Москви в Руси-Україні винищено біля 150тис. українців -учасників національно-визвольної боротьби.
- 1921-1930 pp. - Московські окупанти та промосковські шовіністичні сили в Україні чинять шаленний опір відродженню української мови та українських культурних традицій, яке пустило глибокі коріння в 1917-1919 роках. "Зачем возрождать допетровскую епоху, зачем гальванізіровать украінскій язик, которий покрился уже прахом", повчав у Запоріжжі москвинський письменник ф.Гладков. "Признання української мови як урядової могло би означати панування української буржуазії та куркульства", писав голова "українського уряду" Х.Раковський.
- 1922 р. Ліквідація "Просвіт" на Кубані, в Зеленому Клину та в інших місцях компактного проживання українців.
- 1922 р. -Голова ВЧК Ф.Дзержинський дає наказ виловити українських дітей-сиріт і знищити. Баржі з сиротами були затоплені у Чорному морі. (Віктор Шкуратюк, 1993 р.).
- 1922 р. - Більшовицька влада ліквідувала "Просвіту" в Руси-Україні, на Кубані, в Зеленому Клину (Далекий Схід) та інших українських поселеннях в Москвинській імперії.
- 1922 р. - В.Ленін-Бланк підписує "Декрет об изъятии церковных ценностей". 3 розбоєм, який після цього почався, не йдуть у порівняння ніякі монголи. Повний перелік вкраденого, вивезеного, знищеного займе кілька сот сторінок. Ось незначна частина того, що вони забрали лише з Києво- Печерської лаври: срібні золочені царські врата з двох церков; 54 Євангелії у срібному та золотому оздоблені, осипані коштовностями; 20 напрестольних хрестів (один з них золотий-дарунок гетьмана 1.Мазепи, вагою 7,5 кг); 18 ручних хрестів, деякі з чистого золота вагою по 2 фунта, прикрашені діамантами та іншими коштовними каміннями; понад 50-ти срібних та позолочених святих чаш (дари царів та гетьманів); 8 срібних та позолочених дарохранительниць високої художньої роботи та вартости (одна з них вагою 13 кг., оздоблена діамантами, друга вагою 45 кг., визолочена); 10 митр, одна з них належала Петру Могилі, з чистого золота, вагою близько 2,5 кг., оздсблена діамантами, перлинами, смарагдами, сапфірами; риза ікони Успіння, шедевр ювелірного мистецтва, у якій було 2 кг золота та безліч коштовного каміння... Продовжувати цей перелік можно ще на багатьох сторінках. Перед руйнуванням Михайлівського Золотоверхого монастиря були зняті мозаїки 12 ст. і вивезені в Московію. Одна з кращих робіт - Дмитро Солунський - опинилась у Третяковській галереї. Взагалі москалі почали грабувати, як тільки вийшли на історичну арену. В 1169 р. лісові печеніги, захопивши Київ, так його обчистили (а населення вирізали), особливо церкви, що через 70 років монголам там нічого було брати. Скарб старовинних монет загальною вагою золотих монет 25 кг., а срібних талярів - 288 кг, знайдений в кінці 19 ст. під час ремонтних робіт Успенського собору Києво-Печерської лаври, опинився в Ермітажі. Наша найдавніша книга, Остромирове Євангеліє, написане у 1056-57 pp. у Києві дяком Григорієм на замовлення посадника Остромира, знаходиться в С.-Петербурзі (б-ка ім. Салтикова-Щедріна). В музеї та книгозбірні Москви вивезені з України також: ізборник Святослава (написаний в Києві 1079 p. дяком Іоаном), де є знаменита мініатюра із зображенням сім'ї Київського князя Святослава; Мстиславове Євангеліє (Київ, 1117 p., Олексій Лазаревич); Добрилове Євангеліє з Волині, багате мініатюрами, в яких виразно проглядають українські типажі. Безцінні знахідки з Чорної Могили на Чернігівщині (їх ілюстрації-у всіх підручниках з історії та археолоґії) - в Ермітажі... Взагалі, всі предмети становлення нашої національної духовности вивезені москалями з України й знаходяться в Москві чи С.-Петербурзі (В.Кирневич, С.Грабар, "Наше слово", №30,1996р., Варшава). Багато художніх цінностей, вивезених з України під час Другої Світової війни в Німеччину, було повернуто не в Україну, а в Московію.
- 1922-1934 pp. -Хвиля насильства проти неповторного і яскравого явища української та світової культури-кобзарства. Українські національні музичні інструменти - кобзу, бандуру та ліру оголошують націоналістичними і знищують. Натомість в Русь-Україну завозять десятки тисяч примітивних ("общепонятних") балалайок та гармошок. Кобзарі оголошуються жебраками і жорстоко переслідуються. "Багато кобзарів тоді пропало, - свідчив харківський кобзар Анатолій Парфиненко. - Кого ловили на базарі, кого - на помешканні. Де б вони не з'явилися, їх забирали". Щоб спотворити пам'ять та роль кобзарства, комуністи створюють капели бандуристів, які виконують пісні на замовлення та під контролем НКВД, а керівництво ними передається в руки чужинців. Так, Київську капелу очолюють спочатку московит Михайлов, а згодом жиди Аронський та Берман, штатні аґенти НКВД. Щоб остаточно покласти край "кобзарському націоналізму", у грудні 1934 p. комуністи підступно звезли до Харкова біля трьохсот лірників та кобзарів, більшість яких були незрячими, нібито для участи в заключному етапі Республіканської Олімпіади міста і села, а потім перебили в одному з ярів на Харківщині. (П.Черемський, "Щедрик", Харків, 1994р.).
- 1923 p. -Щойно створений "Союз Республік" був всього лише формою існування московської імперії. З резолюції 12 з'їзду комуністів: "... Союз Республік розцінюється значною частиною чиновників у центрі й на місцях не як союз рівних державних одиниць,... а як крок до ліквідації цих республік, як начало до так званого "єдино-неділимого"". З доповіді Й.Сталіна: "... у нас росте не по днях, а по годинах великодержавний шовінізм, самий зашкарублий націоналізм, що намагається стерти все немосковське, зібрати всі нитки управління навколо всього московського, а все немосковське - придушити". З виступу М.Бухаріна: "На Україні... склад партії москальсько-жидівський, ... й саме тому дуже часто на Україні частина наших товаришів з такою енергією, з таким оскаженінням бореться проти українського націоналізму". В Україну "товаришів, які з оскаженінням боролися" з Україною, призначали з Москви Бланк-Лєнін, Бронштейн-Троцький, Джугашвілі-Сталін. Ось деякі з них, всі - не українці: А.Бубнов, Ф.Сергеев (Артем) (створив Донецко-Криворізьку "республіку", яку хотів приєднати до Московії), Е.Квірінг, Г.Пятаков ("Да здравствует красный терор!"), Ш.Грузман, С.Косіор, Є.Бош ("Нині національні гасла відіграють реакційну ролю, і тому ми повинні ці гасла відкинути... не каламутити основ марксизму, що базується на класовій боротьбі..."), Я.Епштейн, І.Шварц, А.Іванов, В.Мещеряков, Ф.Кон, П.Кін, В.Аверін, С.Гопнер, М.Рухімович, М.Фрунзе (здійснював жорстокі репресії та реквізиції в українських селах), X. Раковський, О.Шліхтер, П.Ровнер, М.Попов, М.Хатаєвич, Д.Лебедь ("Для комуністів-інтернаціоналістів національне питання не існує"), В.Молотов, Л.Каганович (очолював організацію голодоморів, громив українську культуру та "націоналістів"), П.Постишев (після процесу СВУ у 1930 р. заявив: "Нарешті розчавлено голову націоналістичній гадині", тому й був призначений керівником голодомору 1933 р.). Той же Сталін телеграмою 1933 р. заборонив українізацію, підтримав голодомор та небачений доси геноцид українців.
- 1923-1924 pp. - Перший політичний процес проти українських вчених. 18 осіб, переважно викладачів вузів, засуджено до різних строків тюремного ув'язнення. Організатор і Президент ВУАН академік Микола Василенко отримав 10 років, а Політбюро ЦК КП(б)У виключило його з числа академіків.
- 1923-1925 pp. - Московити відтинають від Руси-України понад 50 тис. кв. верств землі Воронезької, Курської та Ростовської областей з населенням 2,4 млн. чоловік, 70 % яких становили українці. Серед українського населення, яке відійшло до Московщини, прокотилися хвилі незадоволення. Люди збиралися на сходи, обирали ходоків до центральних органів Руси-України. Так, мешканці Валуйського повіту на зборах 5 січня 1925 р. зазначали у постанові: "Ніхто нас не запитував про бажання до України чи до Московщини, а судьбу нашу вирішували о прилученні до України русаки різних руських губерній... Ми, громадяни, просимо... о визволенні нас від Московщини і прилученні до рідної матері-України... Хай наші діти будуть вільними українцями. Хай вони розвиваються на своїй рідній мові". Сількор П.Самоорало із села Червоного Валуйського повіту писав: "Ми всі кричимо і простягаємо свої мозолясті руки до рідної України". Москалі відповіли на це залякуваннями, арештами, репресіями. Так, жителі Добровського повіту Воронезької губернії писали: "Нещодавно в нас було постановлено питання про перехід до України... було проведено мітинг, на якому зібралося тисячі людей. І що ж ми з цього одержали? Ті люди, які виходили на трибуну, захищали наші національні звичаї, на другий день були заарештовані й передані до суду... Наше 12-тисячне населення одноголосно ухвалило приєднатися до України, були обрані делегати, але тепер вони заарештовані". Не зважаючи на репресії, потік скарг не припинявся до 1928 р. (В.Ложкін, "Пам'ятки України" ч.88, 1991 р.).
- 1925 р. - Група озброєних бандитів-чекістів схопила й розстріляла сотника станиці Гривенської В.Рябоконя, який 7 років очолював партизанський загін, що боровся за українську Кубань.
- 1925 р. - Компартією прийняте рішення: "У партійній роботі посилити репресії щодо автокефальної (української) церкви".
- 1926 р., 25 травня - Московський аґент Шмуль Шварцбард, колишній член каральних більшовицьких загонів в Україні, у Парижі застрелив Симона Петлюру. У наш час Шварцбарду жиди складають шану як своєму національному герою.
- 1927 р. - Судовий процес над 10 студентами - членами Української національно-козацької партії, створеної 1924 р., яка ставила за мету відновлення державної незалежности Руси-України. Керівники Іван Шумигора, Василь Артеменко та Вікторія Басович були розстріляні 26 листопада, інші засуджені до різних строків ув'язнення ("Київ: жертви репресій", т.1, с.11, К. 1997 р.).
- 1927-1931 pp. - Фізична ліквідація Української автокефальної церкви та її ієрархів, зокрема, митрополитів В.Липківського та М.Борецького. Майже всі з 10657 священників та 35 єпископів УАПЦ були арештовані, тортуровані, розстріляні або заслані. А тимчасом з квітня 1920 p. і до вересня 1935 p. юдейські рабини в СССР отримували офіційну платню від совєтського уряду (газета "Джувіш екзамікер" за 6 вересня 1946 р.).
- 1929 -1991 pp. - Посилене заселення Руси-України московитами (їх чисельність зросла в 4,2 рази) і виселення українців. В 30-х роках 50 % в'язнів концтаборів та
2004.05.10 | Інший
І це знати теж треба
Нищення Батурина, України і нас із тобою - http://www.inshi.info/txt/korin.shtmlА реєстри єврейських образ доречніше, imho, дописувати в іншому місті!
2004.05.10 | Інший
Знай ще й оце!
Відомі в історії три голодомори в Україні 1921-1923 років, 1932-1933 років, 1946-1947 рр., здійснені червоною Москвою були спланованою злочинною акцією проти української нації. Це підтверджено численними документами, свідченнями усної історії. Але ще й досі деякі фальсифікатори намагаються пояснити голод 1921-1923 років та голод 1946-1947 років засухою у південних районах України, що не відповідає жодним реальним обставинам. Україна має таке географічне розташування, що суха погода в окремих областях завжди компенсується значною кількістю опадів в інших, і тому це ніколи не може спричинити голоду. Документами доведено, що у ті голодні роки хліб з України вивозили на експорт. Найстрашніший, найжорстокіший голодомор 1932-1933 рр. просто замовчувався, бо це була очевидна політична репресія проти українського етносу, геноцид, який за своєю жахливою суттю не може залишити байдужим світ. І тоді хліб в Україні також був, його вивозили, і навіть знищували, щоб вбити голодом саме український народ. Минає 70 років з цієї трагічної дати в історії нашого народу, але рани живі… Професор соціології Лондонського університету Ентоні Д.Сміт у своїй праці “Національна ідентичність” (К., 1992, с. 39-40) визначає два головні види нищення етносів: геноцид та етноцид. Під геноцидом автор розуміє ті випадки, коли відомо, що масова смерть культурної групи була задумана наперед і підставу такого наміру становило саме існування цієї культурної групи. До дій етноциду Ентоні Д.Сміт відносить “культурне поглинання та етнічне перемішування”. Ці обидва види нищення етносу були застосовані більшовицьким урядом Росії до українців у ХХ сторіччі. Подібний жорстокий злочин проти українського народу не має аналогів у світі. Зрозуміло, що тема голодомору українців в роки правління “совєтів” була табуйованою. Публікації про голод в Україні вийшли спочатку за кордоном. Це відома праця Р.Конквеста “Жнива скорботи”. К., 1993. (Переклад з англійського видання): Robert Conquest. The harwest of sorrow: soviet collectivization and the terror-famile. New York; Oxford, 1986 та інші. У роки незалежності України було опубліковано цілий ряд документів, які засвідчили, що голодомор українського селянства 1932-1933 років був свідомо запланованим вбивством мільйонів неповинних жертв, серед яких найбільше дітей і людей похилого віку(1). Найбільш актуальним тепер завданням видається зібрати свідчення людей, які самі пережили голод і були очевидцями мученицької смерті людей, своїх рідних. З кожним днем таких свідків, які на той час мали 10-15 років і цю подію до смерті не зможуть забути, стає все менше. Але тоді ми втратимо дуже цінну інформацію, яку дає усна історія. А що найважливіше, студенти, майбутні історики, зможуть більш реально самі оцінити правду і фальш, пізнати свою трагічну історію з першоджерел. За спеціально розробленою програмою-запитальником студенти історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка влітку 2002 р. записували свідчення про голодомор у селах переважно Київської, Черкаської, Чернігівської, Житомирської, Вінницької, Полтавської, Сумської, Кіровоградської областей. Такий географічний вибір студентами зумовлений походженням, або проживанням їхніх батьків і родичів у досліджуваних селах, що сприяло полегшенню безпосереднього спілкування і контакту студентів та інформаторів. Бо відомо, що острах серед людей живе і досі. Більшість людей дуже вагаються назвати своє прізвище та ім’я незнайомцям, коли бачать, що це фіксується на папері чи, ще гірше, на диктофоні. Студенти ІІІ курсу в кількості 150 чоловік та студенти ІІ курсу (15 осіб) в середньому опитали від 5 до 10 осіб. Загальна кількість опитаних свідків голодомору становить понад 900 осіб. Серед свідчень про голод є два види інформації. Перший вид інформації від найстаріших людей, які самі пережили голод і пам’ятають усі жахи цієї події. Другий вид інформації – це перекази батьків, родичів, сусідів молодому поколінню, яке народилося після голоду, але в яких загинули родичі. Перший вид інформації є переважаючим. Свідчать про голод в Україні люди, яким на той час було 10-15 років і тепер вони відповідно старші 80-ти років. Перші узагальнення зібраних матеріалів дають можливість відкрити досі незнайомі сюжети, версії, пов’язані з голодомором в Україні 1932-1933 років, а також підтвердити, слугувати неспростованим доказом найбільшого в цивілізації людства злочином – виморюванням людей мученицькою смертю. Щодо причин голоду, то довідуємося з усної історії селян, які засвідчують одностайно про те, що у 1932 році урожай був добрим. “Врожай тоді був непоганий, так що з голоду мерти не должні були. А які запаси в нас були, то власті забрали. Вигрібали все, де квасолину яку, чи крупи, нишпорили по всіх закутках…” “Говорять, що голод був спланований, бо тоді врожаї хороші були” (с.Бохоники Вінницької обл.) Серед свідчень дуже поширені дві основні версії щодо причини голоду. Більш поширеним твердженням є те, що “Тоді спеціально голод зробили, щоб Україна вимерла…”, “Це Сталін так спеціально зробив, щоб люди вимерли, поголодували і в колгоспи хутчіше пішли”, “Це Сталін мучитель проклятий страшний суд устроїв”. Але трапляється, що люди вважають таке: “В основном голод зробили мєсні, наверху про це нічого не знали”. Кількісно таких думок серед усіх опитаних небагато. Приклад свідчення із села на Кіровоградщині: “Були такі “буксіри”, вони ходили по хатах і забирали все: трохи квасолі, крупи, кукурудзи. В печі шукали, все забирали, все. Одяг також. Це була організована банда. Ми їх харашо знали, бо жили вони в нас на вулиці, і ледачі були, і дурні, нічого не робили, а тільки грабили…” Тут доречно сказати, що в ті часи творилася і нова термінологія, суто народні назви представників влади, які займалися насильницькими діями щодо населення. Так у різних селах досліджуваних областей побутували локальні назви, які відображають сутність подій того часу. Зустрічаємо такі назви тих людців, які витрушували в людей все: харчі, зерно, одяг, рушники, полотно, хустки. Це передусім: обходчики (бо вони поверталися в хати по декілька разів на місяць), комсомольці, погані люди, відбирачі, буксіри, активісти, бригади, партійці, душогуби, комісія, банда, червона мітла, комізани (від комнезави), штирхачі (від того, що вони ходили із залізними палицями і штирхали скрізь, щоб знайти закопані продукти), колективізатори, червоні валки тощо. Ось кілька свідчень: “І ходили ж ці, як їх в біса, “партійці” – свої. Геть крихти з столів загрібали” (с.Красносілля Чигиринського району, Черкаської обл.)” Як свідчать живі свідки тих подій, бригади ходили з осені 1932 року, а також взимку. Коли бачили, що хтось ще не пухлий з голоду, приходили знову й знову, все шукали прихованих продуктів. Як правило, їх ходило від семи до десяти чоловік, так що чинити опір було неможливо. Тим більше, що чимало чоловіків було заарештовано. “Сміливці” мали справу передусім з жінками і дітьми. Свідчить Лучко Петро 1924 року народження із села Запруддя Рокитянського району Київської області: “У 1932-33-ім році штучна голодовка на Україні була. Спеціальні бригади були – “червоні валки”, які витрушували хліб. І голова колгоспу разом з ними з “отрєзом” ходив… Людей і били, і на гарячі сковороди ставили, допитували, де хліб ховають. Корів, коней пооднімали, позганяли й голодом заморили”. А ось свідчення із села Мала Виска на Кіровоградщині: “Вишукували зерно, а як не находили, то забирали все, що трапилося під руку, і одежину яку, і рушники вишиті… Називали їх бандами, бо часто, щоб вивідать, де ховають зерно, людей вони били, були безпощадні”. Як розповідають очевидці на Кіровоградщині, “буксіри” влаштовували обшук. “В матері в косах були заховані гроші, то і їх найшли і забрали”. А ось свідчення Павлуй Галини 1912 року народження з села Киселівка Носівського району на Чернігівщині: “Батька нашого посадили, бо не виплатили всі налоги. Мати осталась з 4-ма дітьми, просила милостиню. Мати плакала, у колиску малого Гаврила, под ряднину всипала трохи зерна. Найшли і забрали… Обстукували своїми палками вони всі стіни, поли”. Прикладів такої жорстокості дуже багато, не щадили ні старих, ні малих, що суперечило традиційній моралі й поведінці народу. Наступало якесь масове отупіння, байдужість, ненависть. Трапляється серед оповідань, що деякі люди вбачали у визискувачах підневільних. Вони розуміли, що це “той клятий Сталін наказав покарати нас бідних людей, бо деякі не хотіли охоче вступати до колгоспів” (с.Макіївка Чернігівської області). Хоч і не часто, але зустрічаються як би виправдання дій комсомольців. Ось свідчення з Кіровоградщини: “Комсомольці ходили, щоб все їстівне забирати. То як у них були розумні батьки, то наказували їм, щоб вони “комсомольці” робили вигляд, що не бачать в хаті нічого: “подивись і вийди” – наставляли. Бо не ходить їм було нізя – бо зразу ж – враг народа. А вони ж ще в школу ходили…” Влада вдавалася і до таких методів, як підкуп окремих людей, натравлювання одне на одного. “Уже взимку, коли люди почали пухнути з голоду, було оголошено, що хто скаже в кого є приховане зерно, то зможе отримати певну частку від знайденого” (Чернігівщина, Носівський район, Ганченко, 1915 р. народження). Люди бідували з 1929-30 років, але справжній голод почався з холодної осені 1932 року. Перші дії людей були спрямовані на пошук порятунку, насамперед чесним шляхом. Забирали з хати майже весь одяг, хустки, вишивані рушники і їхали в Росію, Білорусію, де не було голоду і намагалися обміняти на харчі. Ці сюжети часто зустрічаються в розповідях очевидців. Свідчить жителька с.Поправка Білоцерківського району Київської області 1905 року народження: “Чоловік їздив у Кацапщину хліба мінять на одежу. Позабирав дома всю одежу. Привезе з пуд всього: картоплі, муки. Тоді з села чимало їздило. Як уже раз із третій поїхав Семен, то ніхто вже з тих, хто поїхав, не повернувся. Так і осталися ми втрьох: Василь, Сонька (діти) і я. Я з кумою всю зиму у коморі робили. Ми було у халяви всякої пашні понабираємо… і Василько мій помер, він меншенький був, як Сонька кричала…” Неповернення чоловіка та інших людей, що поїхали міняти одяг за харчі – означало їх фізичне знищення. Про знищення рідних свідчать багато людей. А що головне, що якщо одиницям і вдалося повернутися, то всеодно успіх від обміну речей був приречений на свавілля властей. Свідчить Тутик Наталя (1923 р.н.) із села Запруддя Рокитнянського району, Київської обл.) “Як нас розкуркулили, то батько їздили аж на Херсон, міняли хустки на пуд (16 кг) борошна. Привезли те борошно, то свої куткові “колективізатори” забрали. Вдавалися до допиту дітей. Як свідчить Тутик Н., “Було зі школи йду, а “штирхачі” (ті, що втягали в колгосп) питають, де батько гречку ховають. Я кажу, що не знаю. А вона була схована на хаті (горищі), перемішана з половою. То її штирхачі взяли, перевіяли полову, забрали все до крупиночки…” Отже, стало зрозумілим, що виживання було неможливим через обмін речей на харчі. Але щоб і ця можливість для людей була повністю виключена, влада вирішила забрати і речі, які могли бути предметом обміну. Ці селянські пожитки складалися передусім із запасок, свиток, кожухів, рушників, хусток. Все це було забрано і знесено до колгоспної комори, де було розтрачено (“просвистано”) за горілку. Ось як свідчать про це самі очевидці, зокрема, Здорик Софія 1925 р.н. (с.Поправка Білоцерківського району Київської обл.) “А в голодовку людей обдірали та одежу стягали і у комору здавали ті “комісани” чи “комізани”, як на них казали. А такі були, як Андрониха Ониська та ще декілька, то було в тих комізанів за горілку виміняють одежу. Мати батькові казала, щоб і собі щось наміняв у них, він у коморі робив тоді. А батько каже, що не хочу, бо то людські сльози…” Другий хід до порятунку восени 1932 року був спрямований на втечу до міста, але й він був невдалим, бо як свідчать очевидці: “Багато людей намагалися переїхати у інші місця, але на вокзалі їх штрафували і повертали назад…” (Носівка, Чернігівської обл.) “Без паспорта людина не могла покинути село”. Хоч цей другий шанс був також нереальним, бо просто не випускали із сіл, але люди до останнього подиху намагалися його використати. І саме тому маємо чимало свідчень, що найбільше померлих людей весною 1933 року лежали неподалік залізниць. Вони мерли, не маючи фізичних сил досягти омріяної втечі. Таким чином, залізне кільце голоду міцно замкнулося. Селянство переважно центральних і східних областей України було приречене на вимирання. Шляхи до вижиття вже не могли мати чесних правил. Прийшлося вдаватися до викрадання зерна у колгоспній коморі, але це було майже неможливим, бо за свідченням людей “Токи, комори і поля охраняли енкаведісти”. За вкрадені 3 кг зерна відправляли у тюрму, на висилку, як правило, без надії на повернення. Дуже часто оповідачі згадують про дійовий “закон про п’ять колосків”. Згадує житель… 1915 р.н., с.Макіївка Носівського району Чернігівської обл. “Був закон про “п’ять колосків”. Мій батько в тюрмі був за це. Так і не повернувся”. Але у багатьох випадках влада тоді не займалася відправкою людей до тюрми, а вбивали на місці без суду і слідства. Таких свідчень дуже багато. Ось кілька прикладів: “Убили сина, що ніс з колгоспного баштану один кавун і одну диню. Надзорщики застрелили його на місці…” (Кіровоградщина). Інше свідчення з села Бохоники Вінницької області. “Дядько голодний-голодний. Рве в торбу цю гичку з буряків, а його зловили ці комнезами, забили, заволокли в яму біля річки. Так ніхто і не ховав його…” Самосуди і розправа з людьми були тоді типовим явищем. З численних свідчень можна зробити певні узагальнення про те, хто мав шанси вижити і не голодував у 1932-1933 роках. Це насамперед керівництво колгоспу: голова, бригадири, комірники, сім’ї командирів Червоної армії. Ось свідчить Федосій Герасименко 1926 р.н. с.Байбузи Шполянського району Черкаської області. “Я голоду не знав, як такого. Батько був головою колгоспу. Їсти було що. Я тоді ще малим був, про голод я чув, але не голодував… Держали ми корову, одне порося, їли хліб. Полотна ми не носили…” Мається на увазі одягу з домотканого полотна, з якого одяг (сорочки, спідниці-димки) носила тоді більшість селян, а місцева влада якраз виділялася тим, що одягалася у фабричний одяг. Жителька 1927 н.р. с.Дідовичі Новоград-Волинського району, Житомирської області розповідає: “Мене з двома сестричками мати відвела до нашої баби в сусіднє село. Один з її синів був командиром в Красній армії і її господарства начальство не чіпало. Так ми залишилися живими…” Інше свідчення з цього ж села: “Наша сім’я тоді вся вижила, бо мій старший брат Микола в коморі колгоспній робив… то крупи принесе, то муки…” Коли села були розташовані неподалік міста, чи селища, в якому були цукрові, спиртові, цегельні чи інші заводи, то люди мали можливість вночі збирати лушпиння картоплі, недоїдки, а коли хтось з родини працював на заводі, то було більше шансів на життя. Люди свідчать, що які працювали на заводі, ті жили краще, бо там давали пайки. Отже, до тих, що мали їжу належала приблизно одна четверта села. Три чверті жителів села були приречені на повільну, мученицьку смерть. Оскільки продукти всі були відібрані, залишалося їсти харчі, які традиційно входили до харчових заборон. Масові свідчення говорять про те, що із диких та домашніх тварин і птахів, їли котів, собак, голубів, горобців, ворон, мишей, дохлих тварин, що здихали в колгоспі, напровесні земноводних плазунів, їжаків. Хто жив недалеко від річки Південний Буг (Поділля), виловлювали черепах, рибу. Рибу у водоймах ловили потайки, їли відразу сиру, бо інакше могли відібрати. Їжаків пекли живцем у печах, щоб позбутися голок. Як свідчить жителька села Роздольне Носівського району Чернігівської області, “Спекли їжачиху в печі, а в неї шестеро їжачат всередині, та нікуди діваться, поїли і їх…” Із рослинної їжі вживали кору, листя і цвіт липи. З цвіту липи навіть пекли коржики, гнилу картоплю, що збирали весною в полі, лободу, рогозу, кропиву, пасльон, макуху, полову, яку запарювали, перетирали, корінь пирію, гичку бурякову, цвіт білої акації, жолуді, брагу, жом. Свідчить жителька з Кіровоградщини, що “Діти ходили до жомової ями і вишкрібали сухий” жом, а дома перемішували його з висівками, або запареною половою і пекли “моторженики” (такі коржики). Жителька с.Єрки Катеринопільського району Черкаської області Сльозка Ніна 1923 р.н. розповідає: “Мати пішла за харчами і згинула десь. Ми жили втрьох, я і два малих брати. Їли жолуді, бур’ян… пухли дуже, з ніг текла якась смердюча юшка. Все перед очима та дядина стоїть, що хліба нам не давала, а в них чогось було…” Розказує жителька с.Степівка Кіровоградської обл.: “Як появилося з-під снігу зелене жито, то коржики з нього пекли, як украдемо в колгоспі. Сестрі пекли, бо дуже больна була… Багатьох в Сибір за це вислали, що крали зелене жито. Хтось заявив і як маму забрали в контору, то сестра злякалася і вмерла, то ті коржики копачам на похороні були…” Але похорони за традиційним ритуалом вже посеред зими, як люди почали масово мерти, не проводилися. Спочатку вмирали в хатах, вмирали цілими сім’ями і не було кому поховати за християнським обрядом. Про щоденні втрати людей свідчать навіть певні етнографічні прикмети. Відомо, що в народі широко побутувало повір’я, що як в селі є покійник, то не можна заквашувати городину, бо не буде зберігатися і не буде придатна до їжі через неприємний смак і запах. Розповідає Присяжненко Глакерія 1928 р.н. з Черкащини: “Якось батько купив буряки, щоб заквасити. А ми їх тушимо та їмо, бо тільки мати вийде з двору, так і почує про покойника, а як почуєш – то квасити не можна…” Місцями поховання людей без жодного обряду стали яри, ями, спільні ями на цвинтарі, бурти з-під картоплі, буряків. Розказує Тищенко Василь 1926 р.н.: “У 1933 році у мене померли дід, баба, тітка. Від ями не можна відійти було, а як тільки відійдеш, то на те місце когось другого вже вкинуть…” Досить багато свідчень про те, що навесні 1933 року, коли вмирали масово, то разом із померлими кидали в ями і ще живих, які вже не могли рухатись. Кілька прикладів. Розповідає Курінна Любов 1919 р.н. з Черкащини. “На радгосп мертвих вивозили, скидали в яму без нічого, а вони ще ворушилися. Мотря Бакалина якось вицарапкалася була. То ми ще з нею і зустрілися були. Я кажу: “Мотря, ти вижила… Я ж сама бачила, як тебе в яму вкинули”. Вона мені розказала, як вицарапкалась, якісь люди по кусочку хліба дали і вигодували її. Тоді звозили машинами (рабарками), хто мертвий, а хто здохне… Тут Торгсін був на вуглі, розказували, що там не раз земля ворушилась, якою мертвих присипали…” Розповідає Лучко Петро 1924 р.н. із с.Запруддя на Київщині: “Була спеціально виділена підвода і 2 чоловіка, які збирали померлих. За один труп вони по 1 кг хліба получали. В яму по 10-20 чоловік ложили, так скидали, без труни. Бувало, що за одну ніч зразу три сім’ї вимирали. Вся сім’я моєї тітки за одну ніч Богу душу оддала…” Свідок Ганченко Андрій 1915 р.н. з с.Софіївка на Чернігівщині згадує: “В нашому селі понад третина померла. Мертві лежали по хатах, на вулицях і ніхто їх не підбирав. Коли масово почали мерти з голоду, то за село почали відвозити померлих і там закопували. За це давали пайок. Якось я там пас худобу. Двоє дядьків привезли на возі мерців, почали скидати до ями. Деякі були ще живі…” Ще одне свідчення з Кіровоградщини: “Велику яку викопали за яром і скидали туди усіх, даже живих привозили і тоді той, що закидав яму, казав: “Закрий очі, бо буду засипать…” Житель села Приютівка на Кіровоградщині 1924 р.н. розповідає: “У моїй сім’ї п’ятеро моїх братів і сестер померли від голоду. Вимерло чуть не все село. Людей вивозили на кладбище кожен день…” Житель Прокопенко Михайло 1920 р. з с.Красносілля на Черкащині розказує: “То Сталін приказав Україну ограбить, хліб позабирать і вивезти за границю, а діти тисячами вмирали. А баржі ті, з хлібом, що найобідніше, потопили в морі, бо ніхто того зерна не купляв, а в Україні все забрали…” На питання звідки він знає про баржі, відповів: “На флоті я служив в 40-х годах, а були ті зо мною моряки, хто ті баржі топив. Якось сиділи ми після поганенької вечері та мріяли про паляницю пухку, то один і розказав, а тоді опомнився, благав, щоб нікому ні слова, бо посадять…” Ці свідчення підтверджують і архівні дані, коли люди вмирали голодною смертю, на колгоспних токах пропадало “цієї зими в колгоспі на кучі зогнило вимолочене 350 пудів гороху, стільки гречки й других культур” (с.Хижинці Вінницького району)(2). Зрозуміло, що від голоду у людей почалися психічні розлади і хоч поодинокі, але траплялися випадки канібалізму, або вбивства своїх дітей, “щоб не мучилися”. Облік померлих не проводився. Погосподарські книги тих років влада знищила. Декотрі люди добиралися до вокзалів у містах і там напризволяще залишали своїх дітей. Що з ними було – ніхто не знає. Люди боялися виходити з дому, не пускали дітей. В роки радянської влади про голод не згадували, померлих не поминали, пам’ятних знаків, хрестів не встановлювали. Їх і досі немає у більшості сіл України, хоч у 1990-тих роках в окремих селах були встановлені символічні хрести чи пам’ятники. Але хіба ми маємо право забути про такий страшний, свідомо спланований злочин проти українських селян? Про це повинен знати весь світ, помолитися за ті мільйони невинно убієнних душ. Отже, документи і свідчення усної історії тільки можуть підтвердити сплановане масове вбивство більшовицькою владою Росії українських селян через засоби блокади, насилля, штучного голоду. Але розум відмовляється розуміти таку нечувану жорстокість. Відбувалася фізична, психологічна, морально-етична руйнація українського етносу. Щоб людство ніколи більше не могло зустрітися з подібним фактом страдницького вмирання людей необхідно, щоб люди знали про це в усіх школах світу. Так як у навчальних програмах багатьох країн є уроки з Голокосту, так мають бути уроки з голодомору в Україні. У нашій традиції дуже розвинений культ предків, а тому неповагою до померлих є відсутність пам’ятних знаків у більшості сіл України. Необхідно спорудити неподалік Києва пам’ятник усім загиблим від навмисних голодоморів в Україні, щоб вшанувати пам’ять цих невинних жертв могли державні діячі не тільки нашої держави, а й інших держав світу. Тільки знання про три голодомори в Україні можуть забезпечити уникнення подібної трагедії.http://www.golodomor.org.ua/rs.php?topic=borisenko