Курс кримінального прем’єрознавства. (/)
05/10/2004 | Mykyta
Курс кримінального прем’єрознавства. Частина 1
Володимир Бойко, "Свобода" , 10.05.2004, 16:55
Як свідчить новітня історія нашої держави, всіх українських прем’єр-міністрів можна розділити на дві категорії: на тих, хто вже відбув покарання, і на тих, у кого ще все попереду.
Не є винятком і нинішній керівник уряду Віктор Янукович, чиї минулі судимості ось вже півтора роки обговорюються в суспільстві без жодного розуміння самого предмету обговорення, що неминуче призводить лише до девальвації цієї, беззастережно, непересічної теми. Насправді ж, хвилювати суспільство мають не колишні гріхи прем’єр-міністра (в кого їх не було?), а наступні три запитання:
1. Чи залишилися нині у Януковича зв’язки з кримінальним світом, якщо залишилися, то чи не впливають вони, всупереч державним інтересам, на ті рішення, що їх приймає прем’єр-міністр?
2. Чи не скоював раніше Янукович вчинків, які зараз можуть стати приводом для його шантажу з метою схилити до прийняття того чи іншого рішення всупереч державним інтересам?
3. Чи не скоював Янукович інших злочинів під час намагань приховати від громадськості факт судимостей?
Саме це, а не кількаразове перебування прем’єр-міністра в місцях позбавлення волі має хвилювати виборців. І якщо всі відповіді на сформульовані вище запитання є негативними, то копирсання в підліткових гріхах кандидата на посаду президента є не дуже плідним заняттям. Якщо ж бодай на одне запитання можна відповісти "так", то варто замислитися над тим, хто ж насправді очолює український уряд і прагне стане главою нашої держави.
Мовою офіціозу
У своїй автобіографії, поданій 18 листопада 2002 року до Верховної Ради перед призначенням на посаду прем’єр-міністра, Віктор Янукович вказав, що в 1968 році він був засуджений і відбував покарання в колонії для неповнолітніх, окрім того, у 1970 році був засуджений за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, але обидві судимості скасовані.
Згодом тогочасний прес-секретар прем’єр-міністра уточнив, що відповідно до даних державного архіву Донецької області Янукович був двічі необґрунтовано притягнутий до кримінальної відповідальності й незаконно засуджений, при цьому судові помилки були виправлені постановою Президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978.
Треба сказати, що ця автобіографія та її коментар прес-секретарем породили чималу кількість запитань, оскільки було незрозумілим за що саме Янукович був засуджений уперше й до якого покарання (це принципово важливо при з’ясуванні дати погашення судимостей), який зміст прем’єр-міністр вкладає в поняття "скасування судимості", оскільки такого терміну українське кримінальне право не знає, чому прес-секретар стверджує, що притягнення до кримінальної відповідальності було необґрунтованим, а засудження незаконним (бо в такому випадку Януковичу не було б жодної потреби приховувати минулі судимості, а навіть навпаки – він би мав ореол жертви колишнього режиму), про які судові помилки йдеться у вказаній постанові Президії облсуду тощо?
Тож не дивно, що до запевнень прем’єр-міністра відносно скасування його судимостей юридично свідомі громадяни поставилися з певною пересторогою, тим більше, що одночасно він оприлюднив свою декларація про доходи за 2001 рік, яку неможливо читати без сліз співчуття.
Ще б пак – губернатор найбагатшого регіону України за рік отримав лише 21 тис. 363 грн. 35 коп. доходу ($336 на місяць), причому для того, щоби якось прогодувати сім’ю, голові Донецької облдержадміністрації довелося у вільний від основної роботи час підробляти науковою й викладацькою роботою, що додало до річного сімейного бюджету аж 2 тис. 548 грн. 92 коп.
Зрозуміло, що після такої правдивої декларації вірити в чесність і законослухняність прем’єр-міністра можуть лише його іміджмейкери. Більш того, складається враження, що Янукович просто маніпулює інформацією про свої судимості замість того, щоби чітко розповісти "де", "коли" й "за що" та закрити тему. Отже, спробуємо розібратися з судимостями глави уряду самотужки.
Від норкової шапки – до шапки Мономаха
Судячи з наявної інформації, Віктор Янукович мав як мінімум дві судимості – перший раз він був засуджений за статтею 142 частина 2 КК УРСР (в редакції 1960 року) за розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб. Треба сказати, що цей злочин належав згідно з чинною на той час класифікацією до категорії тяжких і тягнув за собою покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Очевидно, з урахуванням малолітства обвинуваченого та того, що це була перша його судимість, суд призначив покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією інкримінованої статті.
Що саме скоїв 17-ти річний Вітя Янукович – достеменно невідомо, але в Донецьку побутує легенда, що вперше до кримінальної відповідальності нинішній глава уряду був притягнути начебто за спробу групового зґвалтування. Мовляв, зграя неповнолітньої єнакіївської шпани, яка промишляла тим, що знімала ввечері шапки з перехожих, вирішила одного разу не тільки зняти з голови молодої жінки хутряний виріб, але й, висловлюючись мовою Кримінального кодексу, "задовольнити статеву пристрасть неприроднім способом".
Вдалося оте задоволення чи ні – історія умовчує. Одначе, як кажуть недоброзичливці Віктора Федоровича, завдяки його згоді співробітничати з "органами" з кримінальної справи зникла заява потерпілої, а сам інцидент був перекваліфікований на розбій, тобто напад з метою заволодіння індивідуальним майном громадян, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу.
Так це були чи не так – стверджувати не беремося. Можливо, історія із зґвалтуванням є одним з продуктів усної народної творчості, якими оповита вся біографія Януковича. Але саме через цю пригоду в славному місті Кременчук Полтавської області минулого року міська Рада з ініціативи кількох громадських організацій обговорювала питання встановлення пам’ятної дошки на місцевій виправній колонії для неповнолітніх, де відбував покарання нинішній прем’єр-міністр.
До присвоєння Вікторові Федоровичу звання почесного громадянина Кременчука справа не дійшла – вирішили обмежитися організацією в колонії меморіального кутка з тумбочкою та ліжком майбутнього керівника Кабміну.
Також автобіографія умовчує, до якого саме строку був засуджений Янукович, але є підстави вважати (це витікає зі строку погашення судимості), що суд засудив любителя чужих шапок до трьох років ізоляції від суспільства, при цьому на волю В.Янукович вийшов достроково за клопотанням адміністрації установи.
Другий раз глава Кабінету Міністрів України був засуджений за статтею 102 КК УРСР – заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості – до двох років позбавлення волі. Другий строк майбутньому керівникові "самого успішного уряду" довелося відбувати повністю, але де саме - достовірно невідомо.
Одначе мешканці Єнакієвого категорично стверджують, що перевиховання майбутнього прем’єр-міністра відбувалося у виправно-трудовій установі №52, розташованій у цьому місті.
Щоправда, 52-га "зона" нині належить до числа "строгих", де утримуються лише особи, визнані судом рецидивістами. Але, можливо, на початку 1970-х років минулого століття статус колонії був іншим, принаймні злі язики охрестили 52-гу "зону" "губернаторською" ще в ті часи, коли Янукович очолював Донецьку облдержадміністрацію.
До того ж, люди кажуть, що саме тоді нинішній претендент на найвищу державну посаду зблизився з колишнім начальником цієї "зони" Льовочкіним-старшим, який нині очолює Департамент з виконання покарань Міністерства юстиції, і чий син зробив карколомну кар’єру в адміністрації президента України, представляючи на Банковій інтереси "донецьких пацанів".
Треба сказати, що постать Януковича на Донбасі є поспіль міфологізованою й тому з вуст донеччан можна почути найрізноманітніші оповідання про численні конфлікти, що мав з законом чинний прем’єр-міністр.
Принаймні, мало хто вірить у те, що після повернення з другої "ходки" Янукович порвав зв’язки зі злочинним світом. Автор неодноразово чув розповіді про те, що начебто вже у 80-ті років Янукович притягувався до кримінальної відповідальності за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах (стаття 86-1 КК УРСР).
Доводилося чути й про льотчика-космонавта СРСР Георгія Берегового, який балотувався від Єнакієвого до Верховної Ради СРСР, і в якого директор автобази Янукович був довіреною особою на виборах.
Подейкують, що начебто саме Береговий врятував нинішнього прем’єра від чергової судимості. В усіх легендах у різних варіантах обов’язково присутня історія з притягненням Януковича до відповідальності за зґвалтування.
Наскільки всі ці оповідання є достовірними, сказати може лише сам Віктор Федорович, але їхня поява є вельми симптоматичною й характеризує те місце, яке посідає прем’єр-міністр у свідомості своїх земляків.
Що ж стосується своїх нинішніх взаємин з криміналітетом, то Янукович, принаймні за часи свого губернаторства, не тільки їх не приховував, а навіть навпаки - усіляко демонстрував. Особливо під час парламентських виборів 2002 року, коли провладний блок "За Єду!", який реально мав підтримку десь 9% мешканців області, раптом набрав майже 40% голосів.
Щоправда при цьому виборчі дільниці Донеччини в день голосування були взяті в облогу бритоголовими молодиками, членів виборчих комісій били прямо під час підрахунку голосів, а в урни, потрощені "бройлерами Януковича" (саме так у Донецьку іменують хлопців м’ясної породи, яких пестує місцева влада), пачками вкидалися фальшиві бюлетені.
Отже, який саме порядок наведе Віктор Федорович у державі у випадку заволодіння шапкою Мономаха, мешканці Донецька уявляють собі досить наочно.
... Та не судимі будете
Що стосується твердження Януковича про те, що його судимості "скасовані", то було б непогано, якби Віктор Федорович (який у 2001 році став ще й юристом, закінчивши без відриву від губернаторства факультет міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі) пояснив, який зміст він вкладає в цей непередбачений законом термін.
Взагалі-то про скасування судимості (не в правовому, а, радше, у побутовому сенсі, оскільки такого юридичного терміну просто не існує) є сенс говорити лише у випадку перегляду вироку та закриття справи за реабілітуючими обставинами (відсутність події злочину, відсутність складу злочину в діях обвинуваченого, недоведеність вини обвинуваченого).
До липня 2001 року такий перегляд вироків, що набули законної сили, міг відбуватися за протестами в порядку прокурорського чи судового нагляду.
Судячи з посилання попереднього прес-секретаря прем’єр-міністра на постанову Президії Донецького обласного суду від 27.12.1978, якийсь протест в цей орган був дійсно принесений, скоріше за все – прокурором Донецької області або його заступником.
Теоретично, президія обласного суду, відповідно до чинної в ті роки статті 393 Кримінально-процесуального кодексу, у випадку задоволення протесту мала право скасувати вирок і всі подальші судові ухвали та постанови й закрити справу.
Але ветерани української юстиції з числа членів колегії Міністерства юстиції УРСР, в організаційному підпорядкуванні якого перебували суди за часів радянської влади, категорично стверджують, в Україні не було жодного випадку закриття кримінальної справи за реабілітуючими обставинами при розгляді протестів президіями обласних судів.
Якщо при перегляді кримінальних справ спливали огріхи слідства чи попередніх судових розглядів, то президія обласного суду, скасувавши вирок (або ухвалу обласного суду), направляла справу на нове слідство або на нове судове (чи касаційне) слухання.
До того ж, у випадку реабілітації мали б бути дві постанови Президії облсуду, оскільки треба було закривати дві справи. У той же час у інформації прес-секретаря Януковича йшлося лише про одну постанову та ще й невідомо якого змісту. І, нарешті, залишається незрозумілим, як Донецький обласний суд міг "скасувати" судимості Януковича, якщо вони у 1978 році вже були погашені – інакше Янукович чи навряд був би призначений на керівну посаду.
Справа в тім, що прем’єр-міністр України нині в будь-якому випадку вважається несудимим, оскільки його судимості погашені (не скасовані, а саме погашені – то є різні речі) за давністю. Погашення судимостей, передбачене статтею 55 КК минулої редакції, відбувалося автоматично за перебігом певного строку, який був різним для різних злочинів.
Зокрема, відповідно до пункту 5 частини 1 цієї статті, особи, засуджені до позбавлення волі на строк не більше трьох років (а саме таким було покарання Януковича в другому випадку і, скоріше за все – у першому) вважалися несудимими, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.
Якщо ж траплявся рецидив до закінчення строку погашення попередньої судимості, то відповідно до частини 4 статті 55 КК УРСР строк погашення судимості по першому злочину обчислювався заново після фактичного відбуття покарання за останній злочин.
У цьому випадку особа вважалася судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них. Таким чином, у 1972 році, після виходу на свободу, в засудженого Януковича почався перебіг строку погашення судимості по обох злочинах, який закінчився у 1976 році, після чого Віктор Федорович вважався несудимим і з повним правом писав це слово в усіх автобіографіях.
Що ж стосується його анкетних даних в картотеках МВС, то там значилося: "несудимий в силу ст. 55 КК УРСР". Отже, й тут є підстави вважати, що прем’єр-міністр каже неправду. Або робить вигляд, що не розуміє значення таких юридичних термінів як "незаконно засуджений" та "необґрунтовано притягнутий до відповідальності".
Володимир Бойко, "Свобода" , 10.05.2004, 16:55
Як свідчить новітня історія нашої держави, всіх українських прем’єр-міністрів можна розділити на дві категорії: на тих, хто вже відбув покарання, і на тих, у кого ще все попереду.
Не є винятком і нинішній керівник уряду Віктор Янукович, чиї минулі судимості ось вже півтора роки обговорюються в суспільстві без жодного розуміння самого предмету обговорення, що неминуче призводить лише до девальвації цієї, беззастережно, непересічної теми. Насправді ж, хвилювати суспільство мають не колишні гріхи прем’єр-міністра (в кого їх не було?), а наступні три запитання:
1. Чи залишилися нині у Януковича зв’язки з кримінальним світом, якщо залишилися, то чи не впливають вони, всупереч державним інтересам, на ті рішення, що їх приймає прем’єр-міністр?
2. Чи не скоював раніше Янукович вчинків, які зараз можуть стати приводом для його шантажу з метою схилити до прийняття того чи іншого рішення всупереч державним інтересам?
3. Чи не скоював Янукович інших злочинів під час намагань приховати від громадськості факт судимостей?
Саме це, а не кількаразове перебування прем’єр-міністра в місцях позбавлення волі має хвилювати виборців. І якщо всі відповіді на сформульовані вище запитання є негативними, то копирсання в підліткових гріхах кандидата на посаду президента є не дуже плідним заняттям. Якщо ж бодай на одне запитання можна відповісти "так", то варто замислитися над тим, хто ж насправді очолює український уряд і прагне стане главою нашої держави.
Мовою офіціозу
У своїй автобіографії, поданій 18 листопада 2002 року до Верховної Ради перед призначенням на посаду прем’єр-міністра, Віктор Янукович вказав, що в 1968 році він був засуджений і відбував покарання в колонії для неповнолітніх, окрім того, у 1970 році був засуджений за заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості, але обидві судимості скасовані.
Згодом тогочасний прес-секретар прем’єр-міністра уточнив, що відповідно до даних державного архіву Донецької області Янукович був двічі необґрунтовано притягнутий до кримінальної відповідальності й незаконно засуджений, при цьому судові помилки були виправлені постановою Президії Донецького обласного суду від 27 грудня 1978.
Треба сказати, що ця автобіографія та її коментар прес-секретарем породили чималу кількість запитань, оскільки було незрозумілим за що саме Янукович був засуджений уперше й до якого покарання (це принципово важливо при з’ясуванні дати погашення судимостей), який зміст прем’єр-міністр вкладає в поняття "скасування судимості", оскільки такого терміну українське кримінальне право не знає, чому прес-секретар стверджує, що притягнення до кримінальної відповідальності було необґрунтованим, а засудження незаконним (бо в такому випадку Януковичу не було б жодної потреби приховувати минулі судимості, а навіть навпаки – він би мав ореол жертви колишнього режиму), про які судові помилки йдеться у вказаній постанові Президії облсуду тощо?
Тож не дивно, що до запевнень прем’єр-міністра відносно скасування його судимостей юридично свідомі громадяни поставилися з певною пересторогою, тим більше, що одночасно він оприлюднив свою декларація про доходи за 2001 рік, яку неможливо читати без сліз співчуття.
Ще б пак – губернатор найбагатшого регіону України за рік отримав лише 21 тис. 363 грн. 35 коп. доходу ($336 на місяць), причому для того, щоби якось прогодувати сім’ю, голові Донецької облдержадміністрації довелося у вільний від основної роботи час підробляти науковою й викладацькою роботою, що додало до річного сімейного бюджету аж 2 тис. 548 грн. 92 коп.
Зрозуміло, що після такої правдивої декларації вірити в чесність і законослухняність прем’єр-міністра можуть лише його іміджмейкери. Більш того, складається враження, що Янукович просто маніпулює інформацією про свої судимості замість того, щоби чітко розповісти "де", "коли" й "за що" та закрити тему. Отже, спробуємо розібратися з судимостями глави уряду самотужки.
Від норкової шапки – до шапки Мономаха
Судячи з наявної інформації, Віктор Янукович мав як мінімум дві судимості – перший раз він був засуджений за статтею 142 частина 2 КК УРСР (в редакції 1960 року) за розбій, вчинений за попередньою змовою групою осіб. Треба сказати, що цей злочин належав згідно з чинною на той час класифікацією до категорії тяжких і тягнув за собою покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до дванадцяти років з конфіскацією майна.
Очевидно, з урахуванням малолітства обвинуваченого та того, що це була перша його судимість, суд призначив покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією інкримінованої статті.
Що саме скоїв 17-ти річний Вітя Янукович – достеменно невідомо, але в Донецьку побутує легенда, що вперше до кримінальної відповідальності нинішній глава уряду був притягнути начебто за спробу групового зґвалтування. Мовляв, зграя неповнолітньої єнакіївської шпани, яка промишляла тим, що знімала ввечері шапки з перехожих, вирішила одного разу не тільки зняти з голови молодої жінки хутряний виріб, але й, висловлюючись мовою Кримінального кодексу, "задовольнити статеву пристрасть неприроднім способом".
Вдалося оте задоволення чи ні – історія умовчує. Одначе, як кажуть недоброзичливці Віктора Федоровича, завдяки його згоді співробітничати з "органами" з кримінальної справи зникла заява потерпілої, а сам інцидент був перекваліфікований на розбій, тобто напад з метою заволодіння індивідуальним майном громадян, поєднаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я особи, яка зазнала нападу.
Так це були чи не так – стверджувати не беремося. Можливо, історія із зґвалтуванням є одним з продуктів усної народної творчості, якими оповита вся біографія Януковича. Але саме через цю пригоду в славному місті Кременчук Полтавської області минулого року міська Рада з ініціативи кількох громадських організацій обговорювала питання встановлення пам’ятної дошки на місцевій виправній колонії для неповнолітніх, де відбував покарання нинішній прем’єр-міністр.
До присвоєння Вікторові Федоровичу звання почесного громадянина Кременчука справа не дійшла – вирішили обмежитися організацією в колонії меморіального кутка з тумбочкою та ліжком майбутнього керівника Кабміну.
Також автобіографія умовчує, до якого саме строку був засуджений Янукович, але є підстави вважати (це витікає зі строку погашення судимості), що суд засудив любителя чужих шапок до трьох років ізоляції від суспільства, при цьому на волю В.Янукович вийшов достроково за клопотанням адміністрації установи.
Другий раз глава Кабінету Міністрів України був засуджений за статтею 102 КК УРСР – заподіяння тілесних ушкоджень середньої тяжкості – до двох років позбавлення волі. Другий строк майбутньому керівникові "самого успішного уряду" довелося відбувати повністю, але де саме - достовірно невідомо.
Одначе мешканці Єнакієвого категорично стверджують, що перевиховання майбутнього прем’єр-міністра відбувалося у виправно-трудовій установі №52, розташованій у цьому місті.
Щоправда, 52-га "зона" нині належить до числа "строгих", де утримуються лише особи, визнані судом рецидивістами. Але, можливо, на початку 1970-х років минулого століття статус колонії був іншим, принаймні злі язики охрестили 52-гу "зону" "губернаторською" ще в ті часи, коли Янукович очолював Донецьку облдержадміністрацію.
До того ж, люди кажуть, що саме тоді нинішній претендент на найвищу державну посаду зблизився з колишнім начальником цієї "зони" Льовочкіним-старшим, який нині очолює Департамент з виконання покарань Міністерства юстиції, і чий син зробив карколомну кар’єру в адміністрації президента України, представляючи на Банковій інтереси "донецьких пацанів".
Треба сказати, що постать Януковича на Донбасі є поспіль міфологізованою й тому з вуст донеччан можна почути найрізноманітніші оповідання про численні конфлікти, що мав з законом чинний прем’єр-міністр.
Принаймні, мало хто вірить у те, що після повернення з другої "ходки" Янукович порвав зв’язки зі злочинним світом. Автор неодноразово чув розповіді про те, що начебто вже у 80-ті років Янукович притягувався до кримінальної відповідальності за розкрадання державного майна в особливо великих розмірах (стаття 86-1 КК УРСР).
Доводилося чути й про льотчика-космонавта СРСР Георгія Берегового, який балотувався від Єнакієвого до Верховної Ради СРСР, і в якого директор автобази Янукович був довіреною особою на виборах.
Подейкують, що начебто саме Береговий врятував нинішнього прем’єра від чергової судимості. В усіх легендах у різних варіантах обов’язково присутня історія з притягненням Януковича до відповідальності за зґвалтування.
Наскільки всі ці оповідання є достовірними, сказати може лише сам Віктор Федорович, але їхня поява є вельми симптоматичною й характеризує те місце, яке посідає прем’єр-міністр у свідомості своїх земляків.
Що ж стосується своїх нинішніх взаємин з криміналітетом, то Янукович, принаймні за часи свого губернаторства, не тільки їх не приховував, а навіть навпаки - усіляко демонстрував. Особливо під час парламентських виборів 2002 року, коли провладний блок "За Єду!", який реально мав підтримку десь 9% мешканців області, раптом набрав майже 40% голосів.
Щоправда при цьому виборчі дільниці Донеччини в день голосування були взяті в облогу бритоголовими молодиками, членів виборчих комісій били прямо під час підрахунку голосів, а в урни, потрощені "бройлерами Януковича" (саме так у Донецьку іменують хлопців м’ясної породи, яких пестує місцева влада), пачками вкидалися фальшиві бюлетені.
Отже, який саме порядок наведе Віктор Федорович у державі у випадку заволодіння шапкою Мономаха, мешканці Донецька уявляють собі досить наочно.
... Та не судимі будете
Що стосується твердження Януковича про те, що його судимості "скасовані", то було б непогано, якби Віктор Федорович (який у 2001 році став ще й юристом, закінчивши без відриву від губернаторства факультет міжнародного права Української академії зовнішньої торгівлі) пояснив, який зміст він вкладає в цей непередбачений законом термін.
Взагалі-то про скасування судимості (не в правовому, а, радше, у побутовому сенсі, оскільки такого юридичного терміну просто не існує) є сенс говорити лише у випадку перегляду вироку та закриття справи за реабілітуючими обставинами (відсутність події злочину, відсутність складу злочину в діях обвинуваченого, недоведеність вини обвинуваченого).
До липня 2001 року такий перегляд вироків, що набули законної сили, міг відбуватися за протестами в порядку прокурорського чи судового нагляду.
Судячи з посилання попереднього прес-секретаря прем’єр-міністра на постанову Президії Донецького обласного суду від 27.12.1978, якийсь протест в цей орган був дійсно принесений, скоріше за все – прокурором Донецької області або його заступником.
Теоретично, президія обласного суду, відповідно до чинної в ті роки статті 393 Кримінально-процесуального кодексу, у випадку задоволення протесту мала право скасувати вирок і всі подальші судові ухвали та постанови й закрити справу.
Але ветерани української юстиції з числа членів колегії Міністерства юстиції УРСР, в організаційному підпорядкуванні якого перебували суди за часів радянської влади, категорично стверджують, в Україні не було жодного випадку закриття кримінальної справи за реабілітуючими обставинами при розгляді протестів президіями обласних судів.
Якщо при перегляді кримінальних справ спливали огріхи слідства чи попередніх судових розглядів, то президія обласного суду, скасувавши вирок (або ухвалу обласного суду), направляла справу на нове слідство або на нове судове (чи касаційне) слухання.
До того ж, у випадку реабілітації мали б бути дві постанови Президії облсуду, оскільки треба було закривати дві справи. У той же час у інформації прес-секретаря Януковича йшлося лише про одну постанову та ще й невідомо якого змісту. І, нарешті, залишається незрозумілим, як Донецький обласний суд міг "скасувати" судимості Януковича, якщо вони у 1978 році вже були погашені – інакше Янукович чи навряд був би призначений на керівну посаду.
Справа в тім, що прем’єр-міністр України нині в будь-якому випадку вважається несудимим, оскільки його судимості погашені (не скасовані, а саме погашені – то є різні речі) за давністю. Погашення судимостей, передбачене статтею 55 КК минулої редакції, відбувалося автоматично за перебігом певного строку, який був різним для різних злочинів.
Зокрема, відповідно до пункту 5 частини 1 цієї статті, особи, засуджені до позбавлення волі на строк не більше трьох років (а саме таким було покарання Януковича в другому випадку і, скоріше за все – у першому) вважалися несудимими, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину.
Якщо ж траплявся рецидив до закінчення строку погашення попередньої судимості, то відповідно до частини 4 статті 55 КК УРСР строк погашення судимості по першому злочину обчислювався заново після фактичного відбуття покарання за останній злочин.
У цьому випадку особа вважалася судимою за обидва злочини до закінчення строку погашення судимості за найбільш тяжкий з них. Таким чином, у 1972 році, після виходу на свободу, в засудженого Януковича почався перебіг строку погашення судимості по обох злочинах, який закінчився у 1976 році, після чого Віктор Федорович вважався несудимим і з повним правом писав це слово в усіх автобіографіях.
Що ж стосується його анкетних даних в картотеках МВС, то там значилося: "несудимий в силу ст. 55 КК УРСР". Отже, й тут є підстави вважати, що прем’єр-міністр каже неправду. Або робить вигляд, що не розуміє значення таких юридичних термінів як "незаконно засуджений" та "необґрунтовано притягнутий до відповідальності".
Відповіді
2004.05.11 | Mykyta
Друга частина (/)
Курс кримінального прем`єрознавства. Частина 2
Володимир Бойко, "Свобода" , 11.05.2004, 19:57
Першу частину читайте тут: Курс кримінального прем’єрознавства. Частина 1
"Стукайте", і вам відчинять
Офіційна біографія прем’єр-міністра засвідчує, що, повернувшись вдруге з "зони", Віктор Янукович у серпні 1972 року влаштувався електриком до Єнакіївського АТП-04113 і поновився у гірничому технікумі, який він закінчив у 1973 році.
Наступного, 1974, року Янукович, маючи за плечима непогашені судимості та значну перерву в навчанні, викликану двома "ходками", з першого ж разу вступає до Донецького політехнічного інституту (замість армії, куди судимих не призивали), де в ті роки був чималий конкурс через наявність у цьому вищому учбовому закладі військової кафедри, що убезпечувало студентів від строкової військової служби.
Але чудеса на цьому не закінчуються – влітку 1975 року добіг кінця строк погашення судимостей, і вже в 1976 році 26-річний студент 2-го курсу з темним минулим призначається директором автобази виробничого об’єднання "Орджонікідзевугілля".
Причину такого стрімкого кар’єрного злету двічі засудженого поціновувача шапок нещодавно під час прес-конференції спробував пояснити Кучма: "За радянських часів його б ніколи не прийняли до КПРС. Він ніколи не був би генеральним директором крупного об’єкта. Бо кожного пропускали через КДБ!.. От вам головна відповідь!".
Для того, щоби зрозуміти всю неординарність мислення чинного президента України, додамо, що на тій самій прес-конференції Кучма, порівнюючи Україну та ЄС з бичком і тореадором, сказав, що тореадор махає перед биком ЗАБРАЛОМ. Але щодо Януковича президент, цілком імовірно, мав рацію, посилаючись на особливі взаємини між колишнім директором єнакіївської автобази та працівниками Комітету Державної безпеки при Раді Міністрів УРСР.
Принаймні, той факт, що Янукович співробітничав з адміністрацією колонії (а попросту кажучи – "стукав куму" на колег по "зоні"), підтвердив у інтерв’ю черкаській газеті "Вільнодумець" мешканець м. Сміли Микола Московченко, який відбував покарання разом з Януковичем в Кременчуцькій колонії та на 52-й "зоні" в Єнакієвому.
Якщо це дійсно так, стає зрозумілим і те, чому перший раз з місць позбавлення волі Янукович вийшов достроково, і те, завдяки чому двічі судимий абітурієнт був прийнятий до Донецького політехнічного інституту, і те, внаслідок чого студент Янукович на другому курсі став директором автобази.
Щоправда, невідомо, які зараз взаємини в прем’єр-міністра з організацією – правонаступницею КДБ, тобто Федеральною службою безпеки Російської Федерації, в архівах якої зберігається чимало особових справ на колишню КДБ-шну агентуру.
Було б бажано, якби Віктор Федорович як носій найвищих державних таємниць висвітлив би це питання перед громадськістю, бо на відміну від судимостей тридцятирічної давнини воно має безпосереднє відношення до національної безпеки нашої держави та породжує нездорову цікавість відносно мотивів, які примусили прем’єр міністра заганяти Україну до ЄЕП.
Як в’язень в’язню
Повертаючись до твердження Януковича про те, що його судимості були "скасовані", а обидва засудження трапилися внаслідок судової помилки, не можна не поставити зустрічне запитання – а навіщо, у такому випадку, потрібно було приховувати наявність цих судимостей та виготовляти фальшиві докази їхньої відсутності? Про таке приховування автор цих рядків знає не з чужих вуст і стикнувся з ним два роки тому за досить цікавих обставин.
Наприкінці червня 2002 року, після моїх публікацій в інтернет-виданні "Україна кримінальна" про нечувані навіть для нашої держав факти корупції серед працівників податкової міліції та прокуратури Донецької області (особливо досталося довіреним особам з прокуратури народного депутата України Васильєва – нинішнього генерального прокурора) я, на той момент оглядач донецької газети "Салон", був затриманий на робочому місці та в наручниках перепроваджений до ізолятора тимчасового тримання.
Помістити в такі місця журналіста – то все одно, що запустити цапа в город, і як тільки за десять днів під тиском громадськості мене випустили на волю, в "Україні кримінальній" з’явилися мої "Тюремні нотатки", передруковані низкою газет, зокрема "Свободою". В одній з глав наводилися слова сусіда по камері, старого кримінальника Квадрата, про те, що донецький губернатор Янукович колись сидів на 52-й "зоні".
Попри те, що Квадрат оповідав, по суті, легенду, в якій реальні подробиці зазнали цілком природної для народної творчості трансформації (наприклад, Квадрат знав, що Янукович був директором бази, але думав, що овочевої; у розповіді переплелися "ходка" на 52-у зону та затримання за розкрадання держмайна; мова йшла тільки про одну судимість і т.д.), але при всьому тому це було перше повідомлення в ЗМІ про те, що донецький губернатор мав колись конфлікт із законом.
Про те, що трапилося з Януковичем, коли йому на стіл поклали роздруківки "України кримінальної", годі описувати – працівники Донецької облдержадміністрації пошепки розповідали, що в такому стані вони ще ніколи не бачили Віктора Федоровича, який, з їх слів, начебто наказав вчинити зі мною так, як і зі слов’янським журналістом Ігорем Александровим.
Але спочатку губернаторові потрібно було спростування. За кілька днів на мене вийшов посередник, який запропонував помістити в "УК" повідомлення про те, що інформація про судимість Януковича не відповідає дійсності, причому наслідки, які очікували мене у випадку відмови, ніхто не приховував. Ми стали радитися з Олегом Єльцовим, керівником "України кримінальної", як вийти з цієї ситуації.
Олег зразу ж сказав, що він готовий, аби врятувати мене, по-перше, вилучити абзац зі словами про судимість з архіву сайту та поставити будь-яке спростування. І взагалі, згодний пожертвувати престижем видання, аби тільки зі мною нічого не трапилося. Але тут вже вперся я і попрохав посередника передати Віктору Федоровичу, що ми з ним обидва сиділи й тому такий "базар не по поняттях".
Десь за тиждень я був запрошений до одного з донецьких іміджмейкерів, особливо наближеного до керівництва області, який почав мене переконувати, що плітки про судимість Януковича – то є підступи ворогів регіону й закликав до проявів патріотизму:
– Я елементарно доведу, що Віктор Федорович ніколи не сидів. Зараз ми покажемо тобі фотографію тих часів, де Віктор Федорович сфотографований у Монако на автоперегонах і тримає в руках газету тих самих років, коли він начебто відбував покарання. Це не копія. Видно, що фотографія дійсно стара, так не підробиш. Відносно ж другої судимості за зґвалтування ...
– Я перепрошую, – перервав я співбесідника, – а навіщо мені та фотографія з газетою? Хіба я десь вказав, в які саме роки Янукович "ходив на зону"? Що ж стосується його другої судимості, то я взагалі про це вперше чую.
– Як, ти не знав, що в Януковича дві судимості?
– Ні, мені говорили лише про одну...
Хазяїн кабінету зробив видох, опустився в крісло, після чого якось знесилено махнув рукою, і ми розсталися. Більше ніхто спростування від мене не вимагав.
Як розповідали згодом колеги, радники Януковича умовили його не вживати ніяких заходів щодо мене, а одна наближена до облдержадміністрацїі колишня журналістка підготувала навіть аналітичну записку на ім’я губернатора, де пояснювала, що смерть ще одного журналіста в регіоні завдасть по іміджу Януковича значно сильнішого удару, аніж публікація в "УК".
Але все ж таки остаточну крапку поставив Кучма, який не тільки публічно виступив на мій захист на колегії Генпрокуратури 6 липня 2002 року, але й, прибувши до Донецька, на зборах у місцевому Музично-драматичному театрі зі словами: "Що, Вітю, тобі Александрова мало?" привселюдно попередив Януковича, щоби зі мною нічого не трапилося. Це було дуже до речі...
Від темного минулого – до світлого майбутнього?
Треба думати, що Янукович, йдучи у владу, був глибоко переконаний, що інформація про його судимості ніколи не стане надбанням громадськості. На чому це переконання ґрунтувалося – чи то на запевненнях Льовочкіна-старшого, що з архівів вдалося вилучити всі документи, які б засвідчували факт судимостей, чи то на недооцінюванні такого фактору, як людський поговір, чи то на впевненості, що ніхто не стане цікавитися молодими роками перспективного керівника – невідомо.
За кілька років володарювання в Донецьку Янукович настільки звик до повністю ручної преси та заляканих журналістів, що навіть уявити собі не міг, щоби якась акула пера чи гієна клавіатури на прес-конференції голови облдержадміністрації поцікавилася б подробицями темного минулого губернатора, який на зустрічах з представниками ЗМІ анітрохи не соромився свого тюремно-табірного жаргону.
Все своє життя Янукович, аби згладити спомини про пікантні подробиці своєї біографії, змушений був комусь прислужувати: спочатку – адміністрації виправних установ, згодом – партійним чинушам, потім – донецькому криміналітету, який прийшов до влади в області в середині 90-х років, і, нарешті, – адміністрації президента.
Повністю залежний від носіїв компрометівної для нього інформації, Янукович, тим не менш, вважав, що й надалі не матиме жодних ускладнень, спричинених білими (чи, точніше, чорними) плямами своєї біографії у випадку переїзду з Донецька до столиці. І можна собі лише уявити той розпач, який охопив претендента на посаду глави уряду, коли він, попри колосальні зусилля, докладені для знищення будь-яких слідів колишніх судимостей, раптом почув кинуте в спину слово "Хам" – своє кримінальне прізвисько.
Треба віддати Януковичеві належне: зрозумівши, що розмов навколо колишніх судимостей не уникнути, напередодні голосування у Верховній Раді по кандидатурі майбутнього прем’єр-міністра він наважився на єдино правильний, одначе дуже непростий для себе крок – сказати правду. Але, здається, правду про себе один з керівників України повідав далеко не всю. Зокрема, з наведеного вище можна зробити висновок, що відповіді на винесені в початок статті запитання є стверджувальними в усіх трьох випадках.
Проте останніми днями в українців все ж таки з’явився шанс розвіяти сумніви й докладніше довідатися про людину, яка хоче стати президентом нашої держави. Принаймні, щойно призначена прес-секретарем прем’єр-міністра багаторічна вболівальниця за долю народну Ганна Герман-Стеців зразу ж окреслила своє кредо на новій посаді таким чином: "Я хочу, щоб люди побачили його (Януковича – авт.) таким, який він насправді".
Ну що ж, виконати цю місію колишньому керівникові київського бюро радіо "Свобода" нескладно. Достатньо лише публічно розповісти про діяльність у 90-х роках минулого століття донецького організованого злочинного угрупування "Люкс", про механізм фальсифікації виборів до Верховної Ради 2002 року та подробиці зриву в Донецьку з’їзду "Нашої України" в жовтні 2003-го. Але розпочати розповідь про те, яким Янукович є насправді, все ж таки варто з оповідання про його першу шапку. Оту, що горить на злодії.
2004.05.11 | Максим’як
Re: З Януковича роблять щуролова, він буде гризти своїх
Та-а-а-к, страшний випадок української історії наближається.Буде реформа, такого ніхто не допустить до влади із всіма повноваженнями.
Реформу потрібно завалювати у будь-яку ціну. Якщо Кучма хоче Януковича, то він його отримає по повній програмі. Якщо Кучма протягне Януковича, то терор у першу чергу буде повернутий Януковичем у бік тримачів компромату, так діють всі диктатори.
Кучма із Медведчуком "мочать" Януковича, щоб показати, що реформа потрібна, але її потрібно провалити - іншого виходу не має.
2004.05.12 | Mykyta
Та це ж бомба!
> Принаймні, той факт, що Янукович співробітничав з адміністрацією колонії (а попросту кажучи – "стукав куму" на колег по "зоні"), підтвердив у інтерв’ю черкаській газеті "Вільнодумець" мешканець м. Сміли Микола Московченко, який відбував покарання разом з Януковичем в Кременчуцькій колонії та на 52-й "зоні" в Єнакієвому.>
> Якщо це дійсно так, стає зрозумілим і те, чому перший раз з місць позбавлення волі Янукович вийшов достроково, і те, завдяки чому двічі судимий абітурієнт був прийнятий до Донецького політехнічного інституту, і те, внаслідок чого студент Янукович на другому курсі став директором автобази.
Коли вчора пізно ввечері ця стаття крутилась в голові, я зрозумів, що це місце - то справжня бомба. Якщо факт "стукання" Януковича на зоні переконливо довести і поширити, то шестьорку й останній бомж поважати не буде (не кажучи вже навіть про тих, в кого "понятия" в моді).
2004.05.12 | S.D.
Это не бомба (в терминах избирательной кампании).
Факты, изложенные в статье, очень логичны и укладываются в неразрывную цепь причинно-следственных связей, начиная от досрочного освобождения и заканчивая Тузлой, ЕЭП и нынешними выборами.Это не предвыборная бомба для агитации бомжей. Тем более, даже в криминальных кругах нет уже "идейных воров" - криминал и власть слслись давно. Это бомба под самим украинским государством, которая в лучшем случае превращает правительство в марионетку, а в худшем - в российскую губернию.
2004.05.12 | Mykyta
Re: Это не бомба (в терминах избирательной кампании).
Взагалі, Ви, звичайно, праві. Але щоб щоб бомба не вибухнула ПІСЛЯ виборів, її треба підірвати ще ДО них.> Это не предвыборная бомба для агитации бомжей. Тем более, даже в криминальных кругах нет уже "идейных воров" - криминал и власть слслись давно. Это бомба под самим украинским государством, которая в лучшем случае превращает правительство в марионетку, а в худшем - в российскую губернию.
2004.05.11 | magda
Риторичне питання
Mykyta пише:> Володимир Бойко, "Свобода" , 10.05.2004, 16:55
> Як свідчить новітня історія нашої держави, всіх українських прем’єр-міністрів можна розділити на дві категорії: на тих, хто вже відбув покарання, і на тих, у кого ще все попереду.
Що означає "всіх"? Чи напише Бойко щось скоро і про Ющенка ?
2004.05.12 | Len
Re: Нериторичне питання!
Вельмишановная пани Магда. Вы совершенно точно подметили. Все украинские премьеры , кроме Мосола ( 1994г) , вполне могут подвергнуться криминальному преследованию. Например, чем объяснить тот факт, что влиятельнейший финансист Украины В.Гетман через 4 дня после разговора с мужем своей племянницы, на котором он потребовал прекратить внебрачную связь своего зятя с любовницей, был убит?? Возможно, что зять не причем: просто кто то хотел видеть его мужем бывшей сотрудницы Госдепа США и помог зятьку освободиться от влиятельного тестя. А если следствие выйдет на зятя ???С уважением Len Кобелюха 12 мая 2004 года. г. Киев
2004.05.12 | Михайло Свистович
Re: Нериторична брехня?
Len пише:> Вельмишановная пани Магда. Вы совершенно точно подметили. Все украинские премьеры , кроме Мосола ( 1994г) , вполне могут подвергнуться криминальному преследованию. Например, чем объяснить тот факт, что влиятельнейший финансист Украины В.Гетман через 4 дня после разговора с мужем своей племянницы, на котором он потребовал прекратить внебрачную связь своего зятя с любовницей, был убит?? Возможно, что зять не причем: просто кто то хотел видеть его мужем бывшей сотрудницы Госдепа США и помог зятьку освободиться от влиятельного тестя. А если следствие выйдет на зятя ???
Докази цього всього можна?
2004.05.12 | Правник
Re: Нериторична брехня?
Михайло Свистович пише:> Докази цього всього можна?
Ні. Ця хрінь була надрукована в такому всесвітньо авторитетному і янгольски незаангажованому виданні як www.temnik.con.ua
2004.05.13 | НеДохтор
ГГ: "Большая стирка" (заява прес-Служби Януковича)
http://unian.net/ukr/news/news-56125.html--------
Янукович був двічі необгрунтовано притягнутий до кримінальної відповідальності
[13.05.2004 17:14]
photo.unian.net
Прем'єр-міністр України Віктор ЯНУКОВИЧ у роки своєї юності двічі був необгрунтовано притягнутий до кримінальної відповідальності.
Про це йдеться у заяві прес-служби Кабінету Міністрів України, оприлюдненій сьогодні прес-секретарем В.ЯНУКОВИЧА Ганною ГЕРМАН.
“Віктор ЯНУКОВИЧ двічі – у 1967 та у 1970 роках – був необгнуртовано притягнутий до кримінальної відповідальності та незаконно засуджений за злочини, до яких він визнаний не причетним”, - йдеться у заяві.
Згідно з документом, у грудні 1967 року В.ЯНУКОВИЧ був засуджений Єнакіївським міським судом Донецької області до 3-х років позбавлення волі. З місця ув'язнення був достроково звільнений як неповнолітній. У червні 1970 року він знову був засуджений до 2-х років позбавлення волі. “І вирішальну роль у цьому відіграла його попередня судимість і враховано невідбутий попередній термін”, - написано у документі. Після звільнення В.ЯНУКОВИЧ працював і вчився. У 1973 році закінчив Єнакіївський гірничий технікум і продовжив навчання у Політехнічному інституті. У 26 років був призначений директором автопідприємства ВО “Орджонікідзевугілля”. У 1978 році за клопотанням депутата ВР СРСР, льотчика-космонавта Георгія БЕРЕГОВОГО справи про засудження В.ЯНУКОВИЧА розглянув Донецький обласний суд.
Як зазначається у заяві, після їх детального вивчення двома постановами від 27 грудня 1978 року Президія донецького обласного суду скасувала обидва вироки із закриттям провадження у справах за відсутністю складу злочину. “Віктор ЯНУКОВИЧ ніколи не приховував цих фактів. Вони оприлюднені ним особисто у всіх автобіографіях”, - йдеться у заяві прес-служби Кабміну.
Згідно з документом, у 1980 році В.ЯНУКОВИЧ був прийнятий до Комуністичної партії і пройшов прискіпливу партійну перевірку. Його справою займалися ХХVІ з'їзд КПУ та безпосередньо Комісія партійного контролю при ЦК КПРС. “Усі ці перевірки підтвердили висновок судових органів вищої інстанції про повну непричетність В.ЯНУКОВИЧА до злочинів, які йому інкримінувалися”, - написано у заяві прес-служби Кабміну.
В документі також відзначається, що цього року виповнюється 28 років з того часу, як В.ЯНУКОВИЧ працює на керівних посадах, і щоразу при переході з однієї посади на іншу здійснювалися відповідні перевірки його біографічних даних. У заяві окремо підкреслюється, що під час розгляду кандидатури В.ЯНУКОВИЧА на посаду прем'єр-міністра України у листопаді 2002 року офіційна біографія з даними, наведеними у заяві прес-служби уряду, була доведена до Верховної Ради. “Чому ж ніхто з членів парламенту не поставив жодного питання стосовно його минулого? Та тому, що були свідомі цього”, - йдеться у заяві. “Чому ці питання з'явилися тепер? Відповідь очевидна. Розпочинається передвиборча боротьба. І комусь конче потрібно дискредитувати провідного претендента на найвищу виборну посаду у нашій державі”, - продовжує прес-служба.
Водночас у заяві зазначається, що В.ЯНУКОВИЧУ нема чого приховувати. “Він нікому не бажає тих випробувань, що випали на його долю в дитинстві та подальші молоді роки, але ніколи боягузливо не ховав голову у пісок і не казав “не знаю, не пам'ятаю”, - зазначається у заяві.
Під час прес-конференції Г.ГЕРМАН не відповіла на запитання, за які саме злочини був засуджений В.ЯНУКОВИЧ, зазначивши, що готова допомогти журналістам в ознайомленні з усіма документами стосовно цих сторінок біографії прем'єра та в організації виїзду до Донецької області для можливості безпосереднього спілкування зі свідками подій тих часів.
UNIAN
--------