Кого піарить „Проте”?
05/13/2004 | observer
Кого піарить „Проте”?
Саме з „Проте” майбутній виборець тільки й може у вітчизняному загальнонаціональному телеефірі дізнатися про дії опозиції, про її кроки, про акції, які вона проводить.
Детально аналізувати зміст телепередачі „Проте” („1+1”) – справа невдячна. Більше того: це було б не варто того часу, який на згаданий аналіз було б витрачено. Якби не сталося пожежі на військових складах у Новобогданівці, а за нею – присвяченого цій сумній події випуску „Проте” від 7 травня. Цей випуск можна використовувати як наочний посібник із застосовуваної авторами програми логіки. Саме це й спробуймо зробити.
Отже, цитата з Дмитра Корчинського: „Є ті, хто танцює на згарищі, хто прагне погрітися біля пожежі”. І трохи далі: „Щоб ефективно руйнувати престиж своєї держави і моральний дух її громадян, її економіку та боєздатність, їм потрібен лише депутатський значок”. Перш, ніж дізнатися, хто є ті самі, за висловом Корчинського, „диверсанти”, спробуймо зрозуміти, як же саме вони руйнують державу і все в ній, що тільки під руку трапиться. А отак: „Є пораженці, які нашіптують солдатам про переваги дезертирства, котрі радіють втратам і сумують з перемог”. Не замислюватимемося над тим, як звичайні пораженці та панікери можуть зруйнувати економіку України, не кажучи вже про її престиж – бо над тими розмислами можна просидіти нескінченний час, так і не знайшовши відповіді. Мабуть, пан публіцист знайде якось час та привід, щоб пояснити цю свою тезу тим глядачам, що не в змозі самостійно піднестися до висот польоту його думки. Спитаймо краще: а чи сама по собі подія жодною мірою не зіпсувала ані престижу держави, ані морального духу її громадян? І, якби не кляті диверсанти, ані престиж, ані дух жодною мірою б не постраждали?
Тепер саме час назвати пораженців за іменами. „Нардепи Томенко та Артеменко підготували депутатський запит до Генпрокуратури з вимогою невідкладно здійснити всі передбачені законом заходи прокурорського реагування”, – пояснює Корчинський. І справді, нечувана диверсія – у складний для держави час вимагати всіх передбачених законом заходів. Просто жахлива диверсія. Той, хто не радіє з втрат і не сумує з перемог, у житті б до такого не додумався: тут склади горять, тож який може бути закон і які заходи? Але капості диверсантів на тому не завершуються: „Томенко... вимагає, щоб наступного вівторка ВР заслухала Генпрокурора, голову СБУ та міністра з надзвичайних ситуацій”. У компанії диверсантів опинився й примкнулий до них Симоненко, який робить „саморекламу на чужих кістках”, бо вимагає, щоб „безпосередні винуватці і вищі посадові особи... понесли суворе і справедливе покарання”.
От на цьому змалювання страшного злочину диверсантів і завершується. Де тут танцювання на згарищі, прагнення погрітися біля пожежі, якою мірою руйнується українська економіка та боєздатність, де тут, власне, „удар по армії” – усе це так і залишиться маленькою таємницею пана Корчинського. Ані слова більше про те він не сказав, перейшовши до висновків: „Бардак в армії почався ще в кінці 79-х. І склади вибухали, і літаки падали, але жодного генсека за це не покарали”. То що ж виходить: не треба карати й тепер? І якщо бардакові в армії от-от виповниться тридцять років – то, мабуть, варто визнати його нашим історичним надбанням? І в жодному разі не намагатися покласти йому кінець? Адже саме це випливає з усіх попередніх звинувачень на адресу депутатів. Якщо ж, судячи з тону Корчинського, явища ці не належать до переліку тих, якими варто пишатися, то в чому тоді полягає злочин „диверсантів”? Можна було б припустити, що справа в тому, що названі політики вимагають само собою зрозумілих речей, і це й є піаром, тобто діями диверсантів! Але ж саме прикладом того, що з кінця 70-их в нашій державі ніяких з само собою зрозумілих висновків ніхто не робив, навпаки, сам Корчинський підкреслив слушність вимог нардепів з „НУ” та навіть комуніст Симоненко! Тобто, в логіці пана Корчинського кінці з кінцями уперто не хочуть сходитися.
Надто ж це було помітно з завершення лекції про диверсантів: „На копійки, які парламент виділяє з бюджету на оборонне відомство, неможлива ні оборона, ні охорона”. Ніби не знає пан Корчинський, хто саме в Україні складає бюджет і за допомогою яких зусиль пропхає його через парламент. Чи, може, він гадає, що цього не знають глядачі?
Ще одна особливість цієї програми полягала в тому, що того самого дня випуски новин повідомили: Президент роздав доручення керівникам відповідних відомств щодо подолання наслідків трагедії. І доручення ті були майже такими самими, як і у злокапосних депутатів.
Що ж до самореклами, то, справді, бувають моменти, використовувати які для політичної боротьби є не по-людськи. Тим більше для боротьби брудної. Ще евакуювали людей, ще пожежники не могли наблизитися до місця події – а пан Корчинський не знайшов нічого важливішого, як дріб’язково й непереконливо ущипувати опозиційних депутатів. Тож, хотів він цього чи ні, але обвинувачував він – і це було цілком очевидно для глядачів – самого себе. Хоча... От звідки б іще дізналися глядачі про депутатський запит Томенка й Артеменка? Про задеклароване ними прагнення розібратися в ситуації з армією? Цілком імовірно, що нізвідки – за відомої системи „темників” більшість глядачів про це так би й не знала. А коментар Корчинського, який нікого ні в чому не міг переконати, в жодному разі не змінив ставлення до згаданих у програмі депутатів. І головне – цей коментар ніби навмисне так і робили, щоб ніхто не повірив у зловмисні наміри тих депутатів. То, може, то був такий добре законспірований піар на користь „Нашої України”? Може, програма „Проте” взагалі саме з цією метою й виходить в ефір? Хоч як парадоксально це може здатися, але саме з „Проте” майбутній виборець тільки й може у вітчизняному загальнонаціональному телеефірі дізнатися про дії опозиції, про її кроки, про акції, які вона проводить. А словесне павутиння недоброзичливих, але такою ж мірою непереконливих коментарів – то такий собі обов’язковий гарнір, такий собі „товар у нагрузку”, й не більше за те.
Борис Бахтєєв, „Телекритика”
Саме з „Проте” майбутній виборець тільки й може у вітчизняному загальнонаціональному телеефірі дізнатися про дії опозиції, про її кроки, про акції, які вона проводить.
Детально аналізувати зміст телепередачі „Проте” („1+1”) – справа невдячна. Більше того: це було б не варто того часу, який на згаданий аналіз було б витрачено. Якби не сталося пожежі на військових складах у Новобогданівці, а за нею – присвяченого цій сумній події випуску „Проте” від 7 травня. Цей випуск можна використовувати як наочний посібник із застосовуваної авторами програми логіки. Саме це й спробуймо зробити.
Отже, цитата з Дмитра Корчинського: „Є ті, хто танцює на згарищі, хто прагне погрітися біля пожежі”. І трохи далі: „Щоб ефективно руйнувати престиж своєї держави і моральний дух її громадян, її економіку та боєздатність, їм потрібен лише депутатський значок”. Перш, ніж дізнатися, хто є ті самі, за висловом Корчинського, „диверсанти”, спробуймо зрозуміти, як же саме вони руйнують державу і все в ній, що тільки під руку трапиться. А отак: „Є пораженці, які нашіптують солдатам про переваги дезертирства, котрі радіють втратам і сумують з перемог”. Не замислюватимемося над тим, як звичайні пораженці та панікери можуть зруйнувати економіку України, не кажучи вже про її престиж – бо над тими розмислами можна просидіти нескінченний час, так і не знайшовши відповіді. Мабуть, пан публіцист знайде якось час та привід, щоб пояснити цю свою тезу тим глядачам, що не в змозі самостійно піднестися до висот польоту його думки. Спитаймо краще: а чи сама по собі подія жодною мірою не зіпсувала ані престижу держави, ані морального духу її громадян? І, якби не кляті диверсанти, ані престиж, ані дух жодною мірою б не постраждали?
Тепер саме час назвати пораженців за іменами. „Нардепи Томенко та Артеменко підготували депутатський запит до Генпрокуратури з вимогою невідкладно здійснити всі передбачені законом заходи прокурорського реагування”, – пояснює Корчинський. І справді, нечувана диверсія – у складний для держави час вимагати всіх передбачених законом заходів. Просто жахлива диверсія. Той, хто не радіє з втрат і не сумує з перемог, у житті б до такого не додумався: тут склади горять, тож який може бути закон і які заходи? Але капості диверсантів на тому не завершуються: „Томенко... вимагає, щоб наступного вівторка ВР заслухала Генпрокурора, голову СБУ та міністра з надзвичайних ситуацій”. У компанії диверсантів опинився й примкнулий до них Симоненко, який робить „саморекламу на чужих кістках”, бо вимагає, щоб „безпосередні винуватці і вищі посадові особи... понесли суворе і справедливе покарання”.
От на цьому змалювання страшного злочину диверсантів і завершується. Де тут танцювання на згарищі, прагнення погрітися біля пожежі, якою мірою руйнується українська економіка та боєздатність, де тут, власне, „удар по армії” – усе це так і залишиться маленькою таємницею пана Корчинського. Ані слова більше про те він не сказав, перейшовши до висновків: „Бардак в армії почався ще в кінці 79-х. І склади вибухали, і літаки падали, але жодного генсека за це не покарали”. То що ж виходить: не треба карати й тепер? І якщо бардакові в армії от-от виповниться тридцять років – то, мабуть, варто визнати його нашим історичним надбанням? І в жодному разі не намагатися покласти йому кінець? Адже саме це випливає з усіх попередніх звинувачень на адресу депутатів. Якщо ж, судячи з тону Корчинського, явища ці не належать до переліку тих, якими варто пишатися, то в чому тоді полягає злочин „диверсантів”? Можна було б припустити, що справа в тому, що названі політики вимагають само собою зрозумілих речей, і це й є піаром, тобто діями диверсантів! Але ж саме прикладом того, що з кінця 70-их в нашій державі ніяких з само собою зрозумілих висновків ніхто не робив, навпаки, сам Корчинський підкреслив слушність вимог нардепів з „НУ” та навіть комуніст Симоненко! Тобто, в логіці пана Корчинського кінці з кінцями уперто не хочуть сходитися.
Надто ж це було помітно з завершення лекції про диверсантів: „На копійки, які парламент виділяє з бюджету на оборонне відомство, неможлива ні оборона, ні охорона”. Ніби не знає пан Корчинський, хто саме в Україні складає бюджет і за допомогою яких зусиль пропхає його через парламент. Чи, може, він гадає, що цього не знають глядачі?
Ще одна особливість цієї програми полягала в тому, що того самого дня випуски новин повідомили: Президент роздав доручення керівникам відповідних відомств щодо подолання наслідків трагедії. І доручення ті були майже такими самими, як і у злокапосних депутатів.
Що ж до самореклами, то, справді, бувають моменти, використовувати які для політичної боротьби є не по-людськи. Тим більше для боротьби брудної. Ще евакуювали людей, ще пожежники не могли наблизитися до місця події – а пан Корчинський не знайшов нічого важливішого, як дріб’язково й непереконливо ущипувати опозиційних депутатів. Тож, хотів він цього чи ні, але обвинувачував він – і це було цілком очевидно для глядачів – самого себе. Хоча... От звідки б іще дізналися глядачі про депутатський запит Томенка й Артеменка? Про задеклароване ними прагнення розібратися в ситуації з армією? Цілком імовірно, що нізвідки – за відомої системи „темників” більшість глядачів про це так би й не знала. А коментар Корчинського, який нікого ні в чому не міг переконати, в жодному разі не змінив ставлення до згаданих у програмі депутатів. І головне – цей коментар ніби навмисне так і робили, щоб ніхто не повірив у зловмисні наміри тих депутатів. То, може, то був такий добре законспірований піар на користь „Нашої України”? Може, програма „Проте” взагалі саме з цією метою й виходить в ефір? Хоч як парадоксально це може здатися, але саме з „Проте” майбутній виборець тільки й може у вітчизняному загальнонаціональному телеефірі дізнатися про дії опозиції, про її кроки, про акції, які вона проводить. А словесне павутиння недоброзичливих, але такою ж мірою непереконливих коментарів – то такий собі обов’язковий гарнір, такий собі „товар у нагрузку”, й не більше за те.
Борис Бахтєєв, „Телекритика”