Янукович згубив більшість і втратить підтримку адмінресурсу
05/20/2004 | Максим’як
Янукович згубив більшість і втратить підтримку адмінресурсу. До такого висновку приходить автор статті "Не просто формальність" Василь Стоякін. Крім того, він резонно зауважує, що в Ющенка є всі шанси створити більшість, навіть із максимальним числом 300, а в Януковича не має таких шансів навіть вже, не те, що після виборів. Звідси, автор робить висновок, що Янукович не зможе на свою сторону залучити весь адмінресурс.
Кучма намагається використовувати розвал більшості, як аргумент за реформу, як важіль тиску на Януковича. Зараз важко сказати, що із того вийде
Не просто формальність
Верховна Рада втрачає «більшість»
--------------------------------------------------------------------------------
Василь СТОЯКІН, директор Центру політичного маркетингу
--------------------------------------------------------------------------------
ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА / «День»
НА ФОТО — КООРДИНАТОР БІЛЬШОСТІ СТЕПАН ГАВРИШ І ПОСТПРЕД ПРЕЗИДЕНТА В ПАРЛАМЕНТІ ОЛЕКСАНДР ЗАДОРОЖНІЙ. ЯК РЕОРГАНІЗУВАТИ ПАРЛАМЕНТСЬКО-УРЯДОВУ КОАЛІЦІЮ?
Процеси, що відбуваються в парламентській більшості (інша іпостась — урядово-парламентська коаліція), дозволяють говорити про її кризу навіть Степану Гавришу. А Володимир Литвин і геть вважає, що «буде більшість чи ні — це вже просто формальність». То який дійсний стан і перспективи парламентської більшості?
ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В ПАРЛАМЕНТІ?
Останнім часом у Верховній Раді сталося кілька подій, які, власне, і продемонстрували необхідність нових підходів до структуризації більшості.
1) Об’єдналися депутатські групи «Демократичні ініціативи» та «Народовладдя» (30 осіб).
Судячи з усього, тут переслідували дві мети:
* Врятувати від розпаду дві малі групи. Адже ще не так давно побутували розмови про можливість зникнення «Народовладдя».
* Створити міцнішу базу для координатора парламентської більшості С. Гавриша. Оскільки: а) погано бути генералом без «особистого» війська; б) чим він гірший за спікера, котрий «прибарахлився» частково контрольованою групою «Центр»?
2) Об’єдналися фракції ПППУ та НДП (17 осіб).
Цей хід парламентських фракцій пояснюється загальнополітичними причинами: керівництво обох партій висловилося за висунення власних кандидатів на посаду президента. Назвати НДП і ПППУ могутніми політичними силами, здатними на самостійну гру під час президентських виборів, було б певним перебільшенням. Швидше за все, самостійна позиція в цьому питанні або узгоджена з єдиним кандидатом, або (що ймовірніше) покликана створити умови для торгу з цим кандидатом. У будь-якому випадку вважати цю фракцію надійним сегментом ПБ (УПК) важко.
3) Із фракції «Регіони України» виключили таких депутатів: П. Димінський, І. Насалик і С. Ратушняк.
Нічого дивного в цьому немає — ці депутати не приховували своїх опозиційних симпатій і систематично голосували проти влади. Дивним якраз був винятковий демократизм В. Януковича, який терпів у своїй фракції хай економічно залежних, але політично явно опозиційних кандидатів. Судячи з усього, донетчанам часом ще важко розрізнити бізнес і політику.
4) Визначилися зі своїми політичними уподобаннями члени групи «Центр», які раніше входили до складу більшості (таких було 14). Група вже не є частиною більшості і голосує разом з опозицією.
Унаслідок усіх цих процесів виникла ось така ситуація.
По-перше, кількість депутатів, які формально входять до складу більшості, скоротилася до щонайбільше 225 пар лише з 217 депутатів (максимум — 222).
По-друге, неабияк похитнулася міцність урядово-парламентської коаліції. Принаймні, на надійність фракцій «Трудової України» та НДП- ПППУ прем’єру краще не розраховувати. Принаймні доти, поки не стане зрозуміло, які поіменно сили справді підтримують його як кандидата на посаду президента.
По-третє, істотно скоротилася основа для створення тимчасових коаліцій на підтримку великих президентських проектів, насамперед — політичної реформи.
ЗАПАС ЇСТИ НЕ ПРОСИТЬ?
То чи потрібна кому-небудь сьогодні парламентська більшість? Подивимося, які надії ті чи інші гравці можуть покладати на цю структуру.
Лідерам опозиції існування ПБ, у принципі, байдуже. Вони однаково не мають шансів створити до виборів свою більшість.
Інша річ, що ПБ заважає іграм спікера, який, граючи на стороні Президента, постійно забиває голи саме в «свої» ворота. Проте особливо напружуватися задля підтримки В. Литвина опозиція (навіть група «Центр») однаково не буде.
На думку голови ВР, більшість узагалі не потрібна, оскільки заважає йому «робити політику» в каламутній воді неструктурованого парламенту. Утім, наскільки можна зрозуміти, єдиним його опонентом є С. Гавриш. Решта політиків схильні з розумінням ставитися до власної політичної лінії спікера, який сподівається зберегти свою посаду і після президентських виборів.
З погляду Президента, особливого значення в існуванні ПБ немає. Як урядова коаліція, вона не потрібна, оскільки ускладнює маневрування напередодні виборчої кампанії. Зрештою, уряд уже створили. Як інструмент проведення реформи більшість і зовсім не відбулася, — для її прийняття однаково доведеться формувати разову коаліцію на індивідуальній (а не фракційній) основі.
З погляду прем’єра, ПБ — річ потрібна. Хоча кабінет стає дедалі менш коаліційним і більш передвиборним, йому слід провести через парламент ті чи інші закони. Проблема полягає в тому, що прем’єр не має достатньої кількості інструментів, щоб зберегти цю більшість.
У тій мірі, в якій інтереси Президента та прем’єра збігаються, залишається можливість збереження того «запасу», який справді «їсти не просить». Це може бути відносна більшість (у кількості приблизно 220 осіб), яка не вимагала б спеціальних зусиль для підтримки себе в працездатному стані, але давала б певні гарантії підтримки урядових проектів. При цьому склад, структура, та й сама назва більшості, очевидно, сильно змінюватимет ься. Незрозуміло, щоправда, як сильно реформування більшості позначиться на структурі уряду.
ЧИ БУДЕ ЖИТТЯ ПІСЛЯ ВИБОРІВ?
Говорити про результати виборів сьогодні рано. Тим більше, що Президент усе ще продовжує боротьбу за політичну реформу (прийняття якої вельми сильно позначиться на структурі парламенту). Проте деякі попередні припущення все ж мають право на життя.
У разі перемоги В. Ющенка, йому, швидше за все, вдасться створити парламентську більшість. Запорукою цього є сам характер нинішньої парламентської більшості, «укомплектованої» не стільки політиками, скільки бізнесменами, котрі потребують політичного «даху». Принаймні, навіть при проведенні реформи важко собі уявити, що на основі нинішньої більшості виникне опозиційна президенту коаліція, яка контролюватиме парламент.
Однак структуру пропрезидентської більшості уявити собі неможливо. Хоча можливі варіанти, за яких Ющенку вдасться об’єднати навіть понад 300 депутатів. Наприклад, якщо він отримає нинішні повноваження (а отже — такі могутні інструменти структуризації парламенту, як Генпрокуратура і ДПАУ) в результаті якоїсь «каштанової революції». Інша річ, що в такому випадку краще провести дострокові парламентські вибори.
У разі перемоги В. Януковича створення міцної пропрезидентської більшості сумнівне. Опозиція залишається тією самою, «нейтральні» сили в особі В. Литвина — так само. Знайти додаткових депутатів «за владу» буде складно.
З цього погляду Януковичу (так само як і Ющенку) об’єктивно невигідне проведення виборів у такому режимі, за якого в країні після виборів зберігається сучасна розстановка сил. Тобто перебіг і підсумки виборів мають бути такими, щоб підірвати могутність опозиційних сил, позбавити їх можливостей захищати свій бізнес.
Інша річ, що, як здається, об’єктивних можливостей для проведення виборів за жорстким сценарієм немає. Ющенко провести вибори так не захоче (хоча досвід Мукачевого та неприховані симпатії до М. Саакашвілі можуть свідчити й про інше). А Янукович просто не зможе — адже міцність його підтримки з боку основних фінансово-політичних груп обумовлюється гарантіями їхньої «безпеки» після виборів, а ознакою дотримання таких гарантій має бути не дуже впевнена перемога на виборах.
№86 20.05.2004 «День»
Кучма намагається використовувати розвал більшості, як аргумент за реформу, як важіль тиску на Януковича. Зараз важко сказати, що із того вийде
Не просто формальність
Верховна Рада втрачає «більшість»
--------------------------------------------------------------------------------
Василь СТОЯКІН, директор Центру політичного маркетингу
--------------------------------------------------------------------------------
ФОТО МИКОЛИ ЛАЗАРЕНКА / «День»
НА ФОТО — КООРДИНАТОР БІЛЬШОСТІ СТЕПАН ГАВРИШ І ПОСТПРЕД ПРЕЗИДЕНТА В ПАРЛАМЕНТІ ОЛЕКСАНДР ЗАДОРОЖНІЙ. ЯК РЕОРГАНІЗУВАТИ ПАРЛАМЕНТСЬКО-УРЯДОВУ КОАЛІЦІЮ?
Процеси, що відбуваються в парламентській більшості (інша іпостась — урядово-парламентська коаліція), дозволяють говорити про її кризу навіть Степану Гавришу. А Володимир Литвин і геть вважає, що «буде більшість чи ні — це вже просто формальність». То який дійсний стан і перспективи парламентської більшості?
ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В ПАРЛАМЕНТІ?
Останнім часом у Верховній Раді сталося кілька подій, які, власне, і продемонстрували необхідність нових підходів до структуризації більшості.
1) Об’єдналися депутатські групи «Демократичні ініціативи» та «Народовладдя» (30 осіб).
Судячи з усього, тут переслідували дві мети:
* Врятувати від розпаду дві малі групи. Адже ще не так давно побутували розмови про можливість зникнення «Народовладдя».
* Створити міцнішу базу для координатора парламентської більшості С. Гавриша. Оскільки: а) погано бути генералом без «особистого» війська; б) чим він гірший за спікера, котрий «прибарахлився» частково контрольованою групою «Центр»?
2) Об’єдналися фракції ПППУ та НДП (17 осіб).
Цей хід парламентських фракцій пояснюється загальнополітичними причинами: керівництво обох партій висловилося за висунення власних кандидатів на посаду президента. Назвати НДП і ПППУ могутніми політичними силами, здатними на самостійну гру під час президентських виборів, було б певним перебільшенням. Швидше за все, самостійна позиція в цьому питанні або узгоджена з єдиним кандидатом, або (що ймовірніше) покликана створити умови для торгу з цим кандидатом. У будь-якому випадку вважати цю фракцію надійним сегментом ПБ (УПК) важко.
3) Із фракції «Регіони України» виключили таких депутатів: П. Димінський, І. Насалик і С. Ратушняк.
Нічого дивного в цьому немає — ці депутати не приховували своїх опозиційних симпатій і систематично голосували проти влади. Дивним якраз був винятковий демократизм В. Януковича, який терпів у своїй фракції хай економічно залежних, але політично явно опозиційних кандидатів. Судячи з усього, донетчанам часом ще важко розрізнити бізнес і політику.
4) Визначилися зі своїми політичними уподобаннями члени групи «Центр», які раніше входили до складу більшості (таких було 14). Група вже не є частиною більшості і голосує разом з опозицією.
Унаслідок усіх цих процесів виникла ось така ситуація.
По-перше, кількість депутатів, які формально входять до складу більшості, скоротилася до щонайбільше 225 пар лише з 217 депутатів (максимум — 222).
По-друге, неабияк похитнулася міцність урядово-парламентської коаліції. Принаймні, на надійність фракцій «Трудової України» та НДП- ПППУ прем’єру краще не розраховувати. Принаймні доти, поки не стане зрозуміло, які поіменно сили справді підтримують його як кандидата на посаду президента.
По-третє, істотно скоротилася основа для створення тимчасових коаліцій на підтримку великих президентських проектів, насамперед — політичної реформи.
ЗАПАС ЇСТИ НЕ ПРОСИТЬ?
То чи потрібна кому-небудь сьогодні парламентська більшість? Подивимося, які надії ті чи інші гравці можуть покладати на цю структуру.
Лідерам опозиції існування ПБ, у принципі, байдуже. Вони однаково не мають шансів створити до виборів свою більшість.
Інша річ, що ПБ заважає іграм спікера, який, граючи на стороні Президента, постійно забиває голи саме в «свої» ворота. Проте особливо напружуватися задля підтримки В. Литвина опозиція (навіть група «Центр») однаково не буде.
На думку голови ВР, більшість узагалі не потрібна, оскільки заважає йому «робити політику» в каламутній воді неструктурованого парламенту. Утім, наскільки можна зрозуміти, єдиним його опонентом є С. Гавриш. Решта політиків схильні з розумінням ставитися до власної політичної лінії спікера, який сподівається зберегти свою посаду і після президентських виборів.
З погляду Президента, особливого значення в існуванні ПБ немає. Як урядова коаліція, вона не потрібна, оскільки ускладнює маневрування напередодні виборчої кампанії. Зрештою, уряд уже створили. Як інструмент проведення реформи більшість і зовсім не відбулася, — для її прийняття однаково доведеться формувати разову коаліцію на індивідуальній (а не фракційній) основі.
З погляду прем’єра, ПБ — річ потрібна. Хоча кабінет стає дедалі менш коаліційним і більш передвиборним, йому слід провести через парламент ті чи інші закони. Проблема полягає в тому, що прем’єр не має достатньої кількості інструментів, щоб зберегти цю більшість.
У тій мірі, в якій інтереси Президента та прем’єра збігаються, залишається можливість збереження того «запасу», який справді «їсти не просить». Це може бути відносна більшість (у кількості приблизно 220 осіб), яка не вимагала б спеціальних зусиль для підтримки себе в працездатному стані, але давала б певні гарантії підтримки урядових проектів. При цьому склад, структура, та й сама назва більшості, очевидно, сильно змінюватимет ься. Незрозуміло, щоправда, як сильно реформування більшості позначиться на структурі уряду.
ЧИ БУДЕ ЖИТТЯ ПІСЛЯ ВИБОРІВ?
Говорити про результати виборів сьогодні рано. Тим більше, що Президент усе ще продовжує боротьбу за політичну реформу (прийняття якої вельми сильно позначиться на структурі парламенту). Проте деякі попередні припущення все ж мають право на життя.
У разі перемоги В. Ющенка, йому, швидше за все, вдасться створити парламентську більшість. Запорукою цього є сам характер нинішньої парламентської більшості, «укомплектованої» не стільки політиками, скільки бізнесменами, котрі потребують політичного «даху». Принаймні, навіть при проведенні реформи важко собі уявити, що на основі нинішньої більшості виникне опозиційна президенту коаліція, яка контролюватиме парламент.
Однак структуру пропрезидентської більшості уявити собі неможливо. Хоча можливі варіанти, за яких Ющенку вдасться об’єднати навіть понад 300 депутатів. Наприклад, якщо він отримає нинішні повноваження (а отже — такі могутні інструменти структуризації парламенту, як Генпрокуратура і ДПАУ) в результаті якоїсь «каштанової революції». Інша річ, що в такому випадку краще провести дострокові парламентські вибори.
У разі перемоги В. Януковича створення міцної пропрезидентської більшості сумнівне. Опозиція залишається тією самою, «нейтральні» сили в особі В. Литвина — так само. Знайти додаткових депутатів «за владу» буде складно.
З цього погляду Януковичу (так само як і Ющенку) об’єктивно невигідне проведення виборів у такому режимі, за якого в країні після виборів зберігається сучасна розстановка сил. Тобто перебіг і підсумки виборів мають бути такими, щоб підірвати могутність опозиційних сил, позбавити їх можливостей захищати свій бізнес.
Інша річ, що, як здається, об’єктивних можливостей для проведення виборів за жорстким сценарієм немає. Ющенко провести вибори так не захоче (хоча досвід Мукачевого та неприховані симпатії до М. Саакашвілі можуть свідчити й про інше). А Янукович просто не зможе — адже міцність його підтримки з боку основних фінансово-політичних груп обумовлюється гарантіями їхньої «безпеки» після виборів, а ознакою дотримання таких гарантій має бути не дуже впевнена перемога на виборах.
№86 20.05.2004 «День»