05/20/2004 | Майдан-ІНФОРМ

Ольга Олексіївна Дмітріковська - інвалід 2-ї групи, жінка якій за 50 років, вона приїхала у Київ з Донецької області У Ольги Олексіївни зламана лопатка, розірвані зв"язки та у великій кількості наявні синці. Вона хотіла пікетувати ВР, вимагаючи правосуддя, але її жорстоко побили та виламали руку мєнти у цивільному.

Чому ми стверджуємо що це міліція? Тому що їм віддавав наказ мілліцейський чин у формі (фамілія, попередньо, Летяга), який кричав до них і до "явних" міліціонерів - "хватай!" та "тяні!". Тому що міліція у формі, зрештою, нічого не зробила щоб припинити злосне хуліганство з боку однаково стрижених, одягнених у чорне бугаїв що били похилого віку людей в центрі Києва, серед білого дня.

Після цього її вкинули у воронок, і разом з іншими затриманими повезли у Печерський відділок міліції.

"Люди, які вже давно у відчаї від того що їх ніхто не хоче слухати, вийшли щоб перекрити вулицю. Так там і машин не було, а швидкі та інші служби ми пропускали. Я ледь встигла вийти на проїзджу частину, до своїх, як міліцейський начальник віддав наказ всіх "хватать". Тоді вони накидались на наших, по декілька чоловік на одного, крутили, збивали з ніг, били, затягували в машину.

Я не знаю хто вони. Командував ними офіцер-міліціонер у формі. Вони всі бриті, у чорному. Я не піддавалась, не давала себе тягнути, відбивалася ногами, а як же. Кричала куди вони мене тягнуть, хто вони такі. Тоді на мене накинулось 5 чи 6-ро, викрутили руки, били, поволокли і хотіли вкинути в машину. Це все декілька хвилин було, потім лише в машині коли мене туди піднімали я відчувла сильно гострий біль у грудях, у спині, ось тут - вони мені руку зкрутили, але я не відчувала, від ярості болю не відчувала. Тоді від болю я закричала, так голосно - а мені один з них каже "чого ти кричиш, не кричи" - і коліном з усієї сили в живіт - це щоб я замовкла.

Потім вони ще наших закинули, 6 чоловік - всіх так сильно побили, і повезли в участок. Везли двоє - теж у чорному, без форми. В машині дуже душно було, дихати немає чим - так ми їх просили хоч трохи відкрити, щоб щілина була - повітря хоч трохи. Так вони стали, коли нас приймати не хотіли в одному місці, відкрили трохи двері і почали туди дим з цигарок пускати, до нас - це вони мабуть розважалися так, чути їм весело було від того.

Вже у відділку мені зовсім погано стало - я просила викликати швидку. Так вони викликали аж через годину. Врач сказав що мені треба в лікарню їхати, потрібно огляд робити. Потім мені рентген зробили - перелом лопатки і розрив зв"язок. Оце бачите - зараз вже в гіпсі ходжу, таблетки мені дали пити.

Добре що нас семеро було, а якби один? Знаєте, що вони з одним би у відділку зробили?

Сьогодні тут швидка ще одного нашого хлопця забрала, Григор"єва Володимира, його вчора ввечері біля дому побили невідомо хто - але мабуть міліція, вислідили і побили. Вони злі на нього були, обіцяли розібратись бо він теж їм заважав наших хапати. У наших коли забирали і били, то пропали гроші, речі - одяг у багатьох порвали - а як нам, тут останній одяг - і його рвуть.

Тримали там нас до восьми годин вечора, 10 годин - потім депутати від КПУ визволили.

Я тут бо в мене сина засудили за чужі гріхи. Так, він ходив на зону до цього, та я тоді знала що це він робив - так по дрібницям в основному. А тут на нього навісили в міліції - у нас в Донбасі теж мєнти страшні, змусили визнати чужу вину. Він інвалід 1-ї групи, на зоні з туберкульозом заживо гниє, онуку я виховую - тому мені все одно, я буду тут до кінця.

Чи буду я наступного разу ногами відбиватися? Так, обов"язково буду! Як же це, хіба ж можна давати так з собою поводитись. Буду, дєточка, як же не бути! Хоч вони мене за це сильно і побили, руку зламали - але я все одно буду бить. Да, так і напиши про це, я не боюсь - обов"язково буду відбиватися, сильно, ще й ногами, і наступного разу теж."