"Re: >Найрезонансніші літературні хіти
Автор: Леон секс-кілер
Дата: 16.02.2004 – 22.02
Відгукнись!
Коли два роки тому по фальшивому, але надійному паспорту, через Туреччину, Дарданелли, Босфор і Ліберію я покидав Україну, маючи намір на все життя леґалізуватися в одній із скандинавських країн, де дозволені шлюби між геями, після проходження митного і прикордонного контролю та перед тим, як на теплоході зайняти каюту класу “люкс”, я плюнув на ту землю, яку залишав навічно.
І мені стало легко. Перший рік я нічого, нікого і ні про що не згадував, я насолоджувався життям. Придбав шикарні апартаменти в центрі міста, віллу на березі моря, три престижні авта, дуже швидко визначив місця тусовок геїв, міняв коханок та коханців. І їх у мене було багато, якщо рахувати по кількості зужитих презервативів.
Але таке життя мені невдовзі набридло. Можливо тому, що вік був уже не той, захотілося сімейного затишку. Власне кажучи, саме цей варіант я і мав на увазі, коли вибирав країну постійного мешкання.
Вибір наречених у мене був достатній, я не поспішав, хотілося надійності, естетичної і фізіологічної сумісності та, врешті-решт, і кохання.
І воно прийшло - у вигляді пухленького саксофоніста, щоправда, лисенького, як фалос. Але це мене ще більше збуджувало.
Медовий місяць був дійсно медовим, ми подорожували світом, насолоджувалися коханням, антураж для нас не мав значення – чи в шикарному номері “Хілтона”, чи в туалеті літака на висоті 10 тисяч км.
Але потім наступили будні. Через деякий час я зрозумів, що мій саксофоніст є шльондрою, спочатку зрідка, а потім постійно він (вона) почав (почала) мене зраджувати.
І от і зараз, коли я самотній у 10-кімнатній квартирі, сиджу за клавішами комп’ютера, нюхаючи кокаїн і ностальгійно (!?) слідкуючи в Інтернеті за доменом UA, моя шльондра знову зникла на декілька днів. Напевно, в латинському кварталі трахається з якимось “бесамемучо”.
Коли я плюнув в Одесі на підлогу в порту, полишаючи країну, навічно (!), я ніколи не міг подумати, що захворію на тугу за батьківщиною (!?). Що мені залишається тепер, коли я переконався у невірності своєї шльондри, окрім Інтернету, та ще смутку, чи то за шльондрою, чи за батьківщиною, яку я покинув навічно?
Я вже кілька місяців, відтоді, як відчув, що мій саксофоніст мене зраджує, зацікавився Інтернетом, бо робити більше нічого було.
Поступово я став вправним юзером і оволодів усіма способами інтернетівського спілкування, оскільки я ще зі школи був здібним. Спочатку дивився різні порнографічні сайти, працював в пасивному режимі, а з часом і в он-лайн налагодив віртуальні контакти та обмін меседжами з такими ж, як і я, самотніми чатменами.
Реально сексуальні знайомства та інші homosexual-kommjuniti мене не цікавили - занадто я був уражений зрадою своєї дружини. Потім уже вийшов на домен UA, потроху навіть почав розбиратися у політичних подіях.
Наразі до політики я був байдужий. А тепер навіть знаю вже, хто такий Ющенко. У школі з української мови і літератури я мав одні п’ятірки, пам’ятаю, ми вивчали гарні вірші відомого українського поета Олекси Ющенка - чи не родич він Вікторові Андрійовичу?
Згодом через гіперлінки і лінки втрапив на класний сайт “Тирло”. А вже потім - на цей subject.
І остовпів!
Тут мені треба зробити відступ, щоб пояснити, як я став чистим геєм і чому саме зараз я набув вигляд соляного фалоса.
До виїзду з Одеси через Босфор і Дарданелли на батьківщині я мав професію секс-кілера.
Що це за фах, поясню, якщо хтось не знає.
Є кілери, які на замовлення клієнта ліквідують певний об’єкт. У мої ж обов’язки входило лише трахнуть вказаний клієнтом об’єкт, з відповідною фіксацією цього акту фото чи телекамерою. Тобто в такий спосіб замовник вирішував свої ділові інтереси з партнерами, контрпартнерами чи конкурентами. Через посередника мені вказувався об’єкт, моя команда знаходила його, захоплювала, відвозила на конспіративну квартиру, де я трахав жертву – чоловіка чи жінку, 20-літню чи бальзаківського віку, нардепа чи бізнесмена, - для мене значення не мало. У ваґіну, в анус чи в рот - на вимогу клієнта. Тобто, виконуючи свої функції, я повинен був бути бісексуалом, а також володіти усіма прийомами сексу – ваґінального, орального чи анального.
Такі були умови моєї роботи. І мене це не обходило, аби гроші платили, а гроші, враховуючи специфіку, я отримував круті (тому я зараз матеріально забезпечений до кінця життя).
І от одного разу на мене виходить оригінальний хлоп, схожий на сільського парубка, з довгими чорними вусами і зачіскою під макітерку, з досить таки цікавим сценарієм роботи. Він пояснив, що треба опустить одного журналіста, який щось не так написав про Тараса Шевченка. При цьому він зажадав, щоб акт був зафіксований на відео, і не тільки сам акт, але й антураж – на стіні повинна висіти картина у вигляді збільшеної метр на півтора 100-гривневої купюри, а на ній, замість Тараса Шевченка, помістити його ж портрет у тому ж, що і у Шевченка одязі, тобто у кожусі і папасі.
«No problem, - кажу, - мені по барабану, хто і що пише про Шевченка чи Пушкіна, - аби за роботу the Cabbage відстьобували».
Хлоп заплатив, дав свою фотографію із газети, де він був знятий у камуфляжі, з автоматом Калашникова, а біля його ніг лежав труп з табличкою “UNSO: gotov jest!”. Можна було і без трупа, але тим самим хлоп дав мені зрозуміти, що він мені довіряє, і я йому мушу довірять.
Зробили мої помічники колаж, почепили на стіну в студії. Того ж вечора привезли об’єкт, поставили у потрібну позу, зняли штани, ввімкнули апаратуру, і я, зодягши маску і теж спустивши штани, почав працювати. Та десь через хвилину відчув, що діється щось не те. По-перше, анус в об’єкта був уже відпрацьований і неодноразово, тобто цноту він втратив давно і без мене; по-друге, об’єкт уже після перших фрикцій почав задоволено повискувати і постогнувати. До мене дійшло, що я втрапив на випадок, коли компрометація об’єкта вказаним способом не могла відіграти потрібної для замовника ролі, оскільки об’єкт сам не мав нічого проти такої “компрометації”.
Але роботу потрібно було продовжувати. Поступово і я включився в процес. Зазвичай, особливого орґазму під час роботи я не відчував, але тут десь на другій хвилині на мене вперше у житті щось найшло. Скінчили ми одночасно; вже стогнав не тільки об’єкт, але і я почав волати, відчуваючи, що потрапив у рай.
Після того щось у моїй душі і фізіології зсунулось. Я перестав приймати замовлення, на жінок мене вже більше не тягло. Через деякий час заліг на дно, від депресії лікувався кокаїном. Але нічого не допомагало.
Згодом прийняв рішення - зав’язати з роботою назавжди. Грошей у мене було достатньо, аби через Босфор і Дарданелли виїхати за кордон і жити там мільйонером. Вирішив вибрати не Багами чи Беверлі Хілз, а скандинавську країну, де офіційно дозволені одностатеві шлюби.
Так я одружився з саксофоністом і почав сімейне життя. Але моя дружина виявилась шльондрою. Можливо, і я в тому винен, оскільки, з часом, вже після медового місяця, спочатку підсвідомо, а потім свідомо, на місці саксофоніста почав уявляти останнього мого об’єкта (а він теж був лисий).
Можливо моя половина теж відчула цей сексуальний і душевний дискомфорт, який з часом з’явився у наших статевих стосунках, і, може, тільки з цієї причини вдарилась у блуд. Тому я і не скандалив, а вирішив дати їй свободу.
А сам сів на комп’ютер, Інтернет і кокаїн. І от, через скільки часу і пошуків, завдяки цьому сайту і цьому сабжекту я знайшов того, кого шукав, знімок якого мені дав тоді, перед моєю останньою роботою, той хлоп, який косив під модерного гайдамаку.
Можливо, він (не хлоп, а об’єкт), і я не боюсь сказати ці слова – моє останнє кохання, прочитає цей пост. Я прошу його за лінком після мого нік-нейму знайти мій E-mail і по моєму милу надіслати мені message: коли, в якій країні і у якому місці ми б могли зустрітися, поки моя дружина займається блудом.
Усі витрати з надбавками та іншими бонусами я беру на себе.
Відгукнись, до зустрічі! HB – Hurry back!
Твій люблячий Леон, колишній секс-кілер".
Відповіді
2004.05.23 | Жан Коцький
Бузиновий дискурс. Інтернетмеццо
Уривок з роману "Бузиновий дискурс. Інтернетмеццо":http://www.samvydav.net/index.php?lang=u&material_id=75992&theme_id=0&page=material
"Re: >Найрезонансніші літературні хіти
Автор: Леон секс-кілер
Дата: 16.02.2004 – 22.02
Відгукнись!
Коли два роки тому по фальшивому, але надійному паспорту, через Туреччину, Дарданелли, Босфор і Ліберію я покидав Україну, маючи намір на все життя леґалізуватися в одній із скандинавських країн, де дозволені шлюби між геями, після проходження митного і прикордонного контролю та перед тим, як на теплоході зайняти каюту класу “люкс”, я плюнув на ту землю, яку залишав навічно.
І мені стало легко. Перший рік я нічого, нікого і ні про що не згадував, я насолоджувався життям. Придбав шикарні апартаменти в центрі міста, віллу на березі моря, три престижні авта, дуже швидко визначив місця тусовок геїв, міняв коханок та коханців. І їх у мене було багато, якщо рахувати по кількості зужитих презервативів.
Але таке життя мені невдовзі набридло. Можливо тому, що вік був уже не той, захотілося сімейного затишку. Власне кажучи, саме цей варіант я і мав на увазі, коли вибирав країну постійного мешкання.
Вибір наречених у мене був достатній, я не поспішав, хотілося надійності, естетичної і фізіологічної сумісності та, врешті-решт, і кохання.
І воно прийшло - у вигляді пухленького саксофоніста, щоправда, лисенького, як фалос. Але це мене ще більше збуджувало.
Медовий місяць був дійсно медовим, ми подорожували світом, насолоджувалися коханням, антураж для нас не мав значення – чи в шикарному номері “Хілтона”, чи в туалеті літака на висоті 10 тисяч км.
Але потім наступили будні. Через деякий час я зрозумів, що мій саксофоніст є шльондрою, спочатку зрідка, а потім постійно він (вона) почав (почала) мене зраджувати.
І от і зараз, коли я самотній у 10-кімнатній квартирі, сиджу за клавішами комп’ютера, нюхаючи кокаїн і ностальгійно (!?) слідкуючи в Інтернеті за доменом UA, моя шльондра знову зникла на декілька днів. Напевно, в латинському кварталі трахається з якимось “бесамемучо”.
Коли я плюнув в Одесі на підлогу в порту, полишаючи країну, навічно (!), я ніколи не міг подумати, що захворію на тугу за батьківщиною (!?). Що мені залишається тепер, коли я переконався у невірності своєї шльондри, окрім Інтернету, та ще смутку, чи то за шльондрою, чи за батьківщиною, яку я покинув навічно?
Я вже кілька місяців, відтоді, як відчув, що мій саксофоніст мене зраджує, зацікавився Інтернетом, бо робити більше нічого було.
Поступово я став вправним юзером і оволодів усіма способами інтернетівського спілкування, оскільки я ще зі школи був здібним. Спочатку дивився різні порнографічні сайти, працював в пасивному режимі, а з часом і в он-лайн налагодив віртуальні контакти та обмін меседжами з такими ж, як і я, самотніми чатменами.
Реально сексуальні знайомства та інші homosexual-kommjuniti мене не цікавили - занадто я був уражений зрадою своєї дружини. Потім уже вийшов на домен UA, потроху навіть почав розбиратися у політичних подіях.
Наразі до політики я був байдужий. А тепер навіть знаю вже, хто такий Ющенко. У школі з української мови і літератури я мав одні п’ятірки, пам’ятаю, ми вивчали гарні вірші відомого українського поета Олекси Ющенка - чи не родич він Вікторові Андрійовичу?
Згодом через гіперлінки і лінки втрапив на класний сайт “Тирло”. А вже потім - на цей subject.
І остовпів!
Тут мені треба зробити відступ, щоб пояснити, як я став чистим геєм і чому саме зараз я набув вигляд соляного фалоса.
До виїзду з Одеси через Босфор і Дарданелли на батьківщині я мав професію секс-кілера.
Що це за фах, поясню, якщо хтось не знає.
Є кілери, які на замовлення клієнта ліквідують певний об’єкт. У мої ж обов’язки входило лише трахнуть вказаний клієнтом об’єкт, з відповідною фіксацією цього акту фото чи телекамерою. Тобто в такий спосіб замовник вирішував свої ділові інтереси з партнерами, контрпартнерами чи конкурентами. Через посередника мені вказувався об’єкт, моя команда знаходила його, захоплювала, відвозила на конспіративну квартиру, де я трахав жертву – чоловіка чи жінку, 20-літню чи бальзаківського віку, нардепа чи бізнесмена, - для мене значення не мало. У ваґіну, в анус чи в рот - на вимогу клієнта. Тобто, виконуючи свої функції, я повинен був бути бісексуалом, а також володіти усіма прийомами сексу – ваґінального, орального чи анального.
Такі були умови моєї роботи. І мене це не обходило, аби гроші платили, а гроші, враховуючи специфіку, я отримував круті (тому я зараз матеріально забезпечений до кінця життя).
І от одного разу на мене виходить оригінальний хлоп, схожий на сільського парубка, з довгими чорними вусами і зачіскою під макітерку, з досить таки цікавим сценарієм роботи. Він пояснив, що треба опустить одного журналіста, який щось не так написав про Тараса Шевченка. При цьому він зажадав, щоб акт був зафіксований на відео, і не тільки сам акт, але й антураж – на стіні повинна висіти картина у вигляді збільшеної метр на півтора 100-гривневої купюри, а на ній, замість Тараса Шевченка, помістити його ж портрет у тому ж, що і у Шевченка одязі, тобто у кожусі і папасі.
«No problem, - кажу, - мені по барабану, хто і що пише про Шевченка чи Пушкіна, - аби за роботу the Cabbage відстьобували».
Хлоп заплатив, дав свою фотографію із газети, де він був знятий у камуфляжі, з автоматом Калашникова, а біля його ніг лежав труп з табличкою “UNSO: gotov jest!”. Можна було і без трупа, але тим самим хлоп дав мені зрозуміти, що він мені довіряє, і я йому мушу довірять.
Зробили мої помічники колаж, почепили на стіну в студії. Того ж вечора привезли об’єкт, поставили у потрібну позу, зняли штани, ввімкнули апаратуру, і я, зодягши маску і теж спустивши штани, почав працювати. Та десь через хвилину відчув, що діється щось не те. По-перше, анус в об’єкта був уже відпрацьований і неодноразово, тобто цноту він втратив давно і без мене; по-друге, об’єкт уже після перших фрикцій почав задоволено повискувати і постогнувати. До мене дійшло, що я втрапив на випадок, коли компрометація об’єкта вказаним способом не могла відіграти потрібної для замовника ролі, оскільки об’єкт сам не мав нічого проти такої “компрометації”.
Але роботу потрібно було продовжувати. Поступово і я включився в процес. Зазвичай, особливого орґазму під час роботи я не відчував, але тут десь на другій хвилині на мене вперше у житті щось найшло. Скінчили ми одночасно; вже стогнав не тільки об’єкт, але і я почав волати, відчуваючи, що потрапив у рай.
Після того щось у моїй душі і фізіології зсунулось. Я перестав приймати замовлення, на жінок мене вже більше не тягло. Через деякий час заліг на дно, від депресії лікувався кокаїном. Але нічого не допомагало.
Згодом прийняв рішення - зав’язати з роботою назавжди. Грошей у мене було достатньо, аби через Босфор і Дарданелли виїхати за кордон і жити там мільйонером. Вирішив вибрати не Багами чи Беверлі Хілз, а скандинавську країну, де офіційно дозволені одностатеві шлюби.
Так я одружився з саксофоністом і почав сімейне життя. Але моя дружина виявилась шльондрою. Можливо, і я в тому винен, оскільки, з часом, вже після медового місяця, спочатку підсвідомо, а потім свідомо, на місці саксофоніста почав уявляти останнього мого об’єкта (а він теж був лисий).
Можливо моя половина теж відчула цей сексуальний і душевний дискомфорт, який з часом з’явився у наших статевих стосунках, і, може, тільки з цієї причини вдарилась у блуд. Тому я і не скандалив, а вирішив дати їй свободу.
А сам сів на комп’ютер, Інтернет і кокаїн. І от, через скільки часу і пошуків, завдяки цьому сайту і цьому сабжекту я знайшов того, кого шукав, знімок якого мені дав тоді, перед моєю останньою роботою, той хлоп, який косив під модерного гайдамаку.
Можливо, він (не хлоп, а об’єкт), і я не боюсь сказати ці слова – моє останнє кохання, прочитає цей пост. Я прошу його за лінком після мого нік-нейму знайти мій E-mail і по моєму милу надіслати мені message: коли, в якій країні і у якому місці ми б могли зустрітися, поки моя дружина займається блудом.
Усі витрати з надбавками та іншими бонусами я беру на себе.
Відгукнись, до зустрічі! HB – Hurry back!
Твій люблячий Леон, колишній секс-кілер".