Гавриш: Створення групи «Центр»-це блискуча політтехнологія «НУ»
05/22/2004 | Максим’як
Що відбулося з «більшістю»?
Підготувала Олена ГРІНЧЕНКО
СТЕПАН ГАВРИШ
Сьогодні парламентська більшість переживає кризу, певно, найгострішу за весь час свого існування. Фракційні перегрупування, «міграції» депутатів, утворення нових груп тощо вказують на те, що депутати відходять від раніше створеної моделі. Розлад i безладдя в середовищі «більшовиків» призвели до того, що нині жодне голосування в сесійній залі не є прогнозованим. Що ж відбувається? Ситуацію для «Дня» коментує координатор ПБ Степан ГАВРИШ.
— Парламент дестабілізований, він не може нормально працювати й виконувати свою функцію. Політична криза парламентської більшості виникла внаслідок трьох причин. Найголовніша — це закладений ще в 2002 році конфлікт між основними учасниками політичного процесу: з одного боку — «Нашою Україною», з другого — політичними силами, які поділяли позицію Президента щодо розвитку української держави. Друга причина — «тріщина» в парламентській більшості, яка утворилася в процесі висунення єдиного кандидата на президентські вибори. Третьою, найскладнішою «детонуючою» проблемою стала політична реформа. Особливо в тій її складовій, що стосувалася персональної долі народних депутатів наступного парламенту. Тут ми припустили серйозну помилку, бо не шукали компромісу, а нав’язували його, виходячи з логіки лише певних політичних сил... До всього цього додалося й намагання політичних команд, груп і фракцій захистити свої ряди від «перебіжчиків» та зрадників шляхом прийняття імперативного мандату (заборона на перехід iз фракції у фракцію. — Ред. ), що надзвичайно боляче вдарило по амбіціях, здоровому егоїзму та політичній перспективі мажоритарників. Отримавши свої мандати безпосередньо від виборців, вони виявилися психологічно не готові віддати їх політичним партіям...
Парламентська більшість на цей час перебуває в стані «ні війни, ні миру». Депутати, які не підтримують рішення більшості, а голосують на боці радикальної частини опозиції, не виходять із парламентської більшості формально і, можливо, ніколи й не вийдуть. При цьому вони є нашими опонентами й працюють проти ідеології і тих зобов’язань, які дає більшість. І це не може нас не турбувати. Зрештою, не можна лягати спати з відданістю Президентові, а прокидатися в ліжку з опозицією...
— Президент Леонід Кучма в недавній розмові з українськими політологами одним із чинників відтоку сил із парламентської більшості назвав ігнорування нею інтересів мажоритарників. Чим ви як координатор ПБ пояснюєте виникнення групи «Центр»? Створення якої подібної групи на черзі?
— Вважаю, що створення групи «Центр» — це блискуча політтехнологія «Нашої України», яка, вміло використавши амбіції, егоїзм і слабкі сторони більшості, спорудила такого собі троянського коня, що в свою чергу демонтує парламентську більшість. Проте я не бачу самостійної перспективи ані в групи «Центр», ані в подібних до неї. Зрозуміло, що не можуть бути поєднані позиції націонал-радикалів, які бачать Україну виключно в Європейському Союзі та дистанціюються від будь-якої можливості альянсу iз Росією чи країнами СНД, і, приміром, тими, хто проводив у Харкові референдум щодо надання російській мові статусу офіційної. Тому, думаю, цей проект направлений лише на демонтування парламентської більшості та максимальну дестабілізацію ситуації. Ідеологи «Центру» стоять за межами цієї групи, вони використовують протистояння в парламенті для того, щоб сьогодні не могла існувати більшість як опора чинної влади.
— Нещодавно в ЗМІ пройшла інформація, що члени групи «Центр» в індивідуальному порядку пишуть заяви про вихід iз більшості. Скільки таких заяв уже подано?
— Жоден iз членів групи «Центр» не подавав такої заяви та не оголошував у парламенті про свій вихід iз більшості.
— Якщо сьогодні провести ревізію парламентської більшості, скільки дійсних членів у ній можна буде нарахувати?
— Юридично в ній нараховується 236 депутатів. Мінус група «Центр». Мінус депутати, які голосують на боці «Нашої України». Думаю, лишиться менше ніж 220 голосів. Але я не хотів би пiдраховувати, бо вірю, що ми все-таки знайдемо спільну мову з тими особами, що впродовж двох років були нашими партнерами.
№88 22.05.2004 «День»
Підготувала Олена ГРІНЧЕНКО
СТЕПАН ГАВРИШ
Сьогодні парламентська більшість переживає кризу, певно, найгострішу за весь час свого існування. Фракційні перегрупування, «міграції» депутатів, утворення нових груп тощо вказують на те, що депутати відходять від раніше створеної моделі. Розлад i безладдя в середовищі «більшовиків» призвели до того, що нині жодне голосування в сесійній залі не є прогнозованим. Що ж відбувається? Ситуацію для «Дня» коментує координатор ПБ Степан ГАВРИШ.
— Парламент дестабілізований, він не може нормально працювати й виконувати свою функцію. Політична криза парламентської більшості виникла внаслідок трьох причин. Найголовніша — це закладений ще в 2002 році конфлікт між основними учасниками політичного процесу: з одного боку — «Нашою Україною», з другого — політичними силами, які поділяли позицію Президента щодо розвитку української держави. Друга причина — «тріщина» в парламентській більшості, яка утворилася в процесі висунення єдиного кандидата на президентські вибори. Третьою, найскладнішою «детонуючою» проблемою стала політична реформа. Особливо в тій її складовій, що стосувалася персональної долі народних депутатів наступного парламенту. Тут ми припустили серйозну помилку, бо не шукали компромісу, а нав’язували його, виходячи з логіки лише певних політичних сил... До всього цього додалося й намагання політичних команд, груп і фракцій захистити свої ряди від «перебіжчиків» та зрадників шляхом прийняття імперативного мандату (заборона на перехід iз фракції у фракцію. — Ред. ), що надзвичайно боляче вдарило по амбіціях, здоровому егоїзму та політичній перспективі мажоритарників. Отримавши свої мандати безпосередньо від виборців, вони виявилися психологічно не готові віддати їх політичним партіям...
Парламентська більшість на цей час перебуває в стані «ні війни, ні миру». Депутати, які не підтримують рішення більшості, а голосують на боці радикальної частини опозиції, не виходять із парламентської більшості формально і, можливо, ніколи й не вийдуть. При цьому вони є нашими опонентами й працюють проти ідеології і тих зобов’язань, які дає більшість. І це не може нас не турбувати. Зрештою, не можна лягати спати з відданістю Президентові, а прокидатися в ліжку з опозицією...
— Президент Леонід Кучма в недавній розмові з українськими політологами одним із чинників відтоку сил із парламентської більшості назвав ігнорування нею інтересів мажоритарників. Чим ви як координатор ПБ пояснюєте виникнення групи «Центр»? Створення якої подібної групи на черзі?
— Вважаю, що створення групи «Центр» — це блискуча політтехнологія «Нашої України», яка, вміло використавши амбіції, егоїзм і слабкі сторони більшості, спорудила такого собі троянського коня, що в свою чергу демонтує парламентську більшість. Проте я не бачу самостійної перспективи ані в групи «Центр», ані в подібних до неї. Зрозуміло, що не можуть бути поєднані позиції націонал-радикалів, які бачать Україну виключно в Європейському Союзі та дистанціюються від будь-якої можливості альянсу iз Росією чи країнами СНД, і, приміром, тими, хто проводив у Харкові референдум щодо надання російській мові статусу офіційної. Тому, думаю, цей проект направлений лише на демонтування парламентської більшості та максимальну дестабілізацію ситуації. Ідеологи «Центру» стоять за межами цієї групи, вони використовують протистояння в парламенті для того, щоб сьогодні не могла існувати більшість як опора чинної влади.
— Нещодавно в ЗМІ пройшла інформація, що члени групи «Центр» в індивідуальному порядку пишуть заяви про вихід iз більшості. Скільки таких заяв уже подано?
— Жоден iз членів групи «Центр» не подавав такої заяви та не оголошував у парламенті про свій вихід iз більшості.
— Якщо сьогодні провести ревізію парламентської більшості, скільки дійсних членів у ній можна буде нарахувати?
— Юридично в ній нараховується 236 депутатів. Мінус група «Центр». Мінус депутати, які голосують на боці «Нашої України». Думаю, лишиться менше ніж 220 голосів. Але я не хотів би пiдраховувати, бо вірю, що ми все-таки знайдемо спільну мову з тими особами, що впродовж двох років були нашими партнерами.
№88 22.05.2004 «День»