Тетяна МОНТЯН: Війна маразмів. День перший.
05/27/2004 | Майдан-ІНФОРМ
25 травня 2004 року Апеляційний суд м. Києва нарешті розпочав довгоочікуваний розгляд цивільної справи “Міжнародний Антифашистський комітет проти газети “Сільські Вісті”.
Обидві сторони надзвичайно ретельно підготувались до вуличного, себто політичного протистояння, чого, на жаль, не можна сказати про суто юридичну складову шоу “Євреї та трохи українців проти українців та деяких євреїв”.
На Софіївській площі відбувався мітинг “солідарності, національного миру й злагоди в Україні”, ініційований Єврейською громадою країни і Міжнародним Антифашистським комітетом, на який, за чутками, в примусовому порядку звозили автобусами студентів з Соломонового Університету. Прекрасне антифранкістське гасло “Но пасаран” збуджувало уяву – кого саме мають на увазі учасники цього мітингу?
На вулиці Володимирській, безпосередньо перед ґанком Апеляційного суду – вирував мітинг за захист “Сільських Вістей”. Гасла не відрізнялись оригінальністю – “Геть!”, “Ганьба!” та таке інше.
Ті, хто здатен зрозуміти як примітивне юридичне, так і багатопланове політичне підґрунтя цієї справи, плекали деяку надію на те, що винятковий зразок юридичного невігластва – рішення судді Шевченківського суду м. Києва Ірини Саприкіної – судова колегія під головуванням судді Кухарської, в складі суддів Охримчук та Кравець швиденько або скасує, або залишить без змін, додавши свої прізвища до списку найбільш одіозних суддів України, і задоволені собою пікетники з обох сторін підуть собі по домівках святкувати вдало витрачений день.
Але майже з самого початку стало зрозуміло, що судова колегія налаштована на довге та нудне шоу, здатне задовольнити обидві сторони при будь-якому рішенні. Адже, як вже неодноразово зауважувалося спостерігачами, нічого не завадить одним – випускати газету, наприклад, “Сільські Вісті плюс”, а іншим – боротись з “фашизмом” якимись іншими, крім позовів про закриття опозиційних газет, способами.
Журналістів “переписували” двічі. Спершу - наша доблесна міліція. Але після кількох обурених запитань “навіщо?” та “по якому праву?”, правоохоронці попустились. А згодом, вже після з’ясування осіб сторін, що з’явились для участі в справі, аналогічна цікавість раптом охопила судову колегію. Головуюча Кухарська наказала всім журналістам підвестись та голосно сказати, як їх звуть та який засіб масової інформації вони репрезентують. На мій подив, весь пул “сторожових псів демократії” слухняно виконав цей абсолютно незаконний наказ. Можливо, Кухарській просто було цікаво, які саме ЗМІ їй потрібно буде переглянути наступними днями, щоб прочитати там про себе, кохану, і вона обрала для з’ясування цього такий невибагливий спосіб. В найближчу перерву, яку було оголошено для встановлення звукозаписуючої апаратури, я почала глузувати з своїх знайомих журналістів, які дали таку рішучу відсіч міліції, але спасували перед суддями. Журналісти визнали, що дійсно “не відразу зрозуміли ситуацію”, та висловили обурення діями суду. Будемо сподіватись, наступного разу вони не дозволять поводитись з собою, як з малятами з пісочниці.
Відповідач Яременко – прохвесор наукової боротьби зі світовим жидомарсіанством - до суду не з’явився. І те правильно – хоч він нібито і був заявлений співвідповідачем по справі, але позивачі – відчайдушні міжнародні борці з фашистською загрозою - ніяких позовних вимог до нього не висували, а об’єктивна, безстороння та юридично грамотна суддя Саприкіна нічого з нього іменем України не стягнула і нічого робити не зобов’язувала - випадок, достатньо дивний навіть для нашої не обтяженої логікою судової практики. То навіщо йому, вибачте, з’являтись до суду? Щоправда, замість нього з’явилося аж двоє представників – Капельников та Ходос. З півгодини суд з’ясовував надзвичайно важливе та актуальне питання – чи можна допустити Едуарда Ходоса в якості представника Яременка з урахуванням того, що Ходос в суді першої інстанції виступав в якості свідка. Після млявих дебатів, під час яких жодна з сторін проти цього не заперечувала (бо яка, власне кажучи, різниця?), мудрий суд ухвалив таки не допускати, хоча прямої заборони щодо цього в Цивільно-процесуальному кодексі немає. Більше того, Ходоса було видалено з залу, як потенційного свідка і для цього суду теж, і він до самого вечора тинявся в коридорі.
Газета “Сільські Вісті” виставила аж сімох представників, серед яких було аж четверо народних депутатів – Іван Бокий, Валентина Семенюк, Костянтин Ситник та Юрій Кармазін. Очевидно, таким персональним складом вони мали продемонструвати єдність опозиції перед загрозою закриття найтиражнішої газети. Інші представники – юристи Павло Куненко, Микола Полудьонний та Тетяна Шмарьова.
Цьому дружному колективу протистояли дві тендітні жінки-“антифашистки” – представниці Міжнародного Антифашистського Комітету Марія Швець та Євгенія Бадашина. В першому ж заявленому ними клопотанні вони просили суд долучити до матеріалів справи такі “критично важливі” для встановлення істини “докази”, як, наприклад, примірник газети “Ідеаліст” з передруком якихось статей Яременка та фотографії могил на Куренівському цвинтарі, які днями там хтось розтрощив, ніби на замовлення до дати розгляду справи в суді. Зрозуміло, представники “СВ” заперечували проти приєднання цих матеріалів, бо вони не мають ніякого відношення до справи. Суд ухвалив рішення, щоправда, не передбачене процесуальним законодавством, зате компромісне – надані папірці оглянути, але до справи не приєднувати.
Представники “СВ” побажали долучити до матеріалів справи господарський договір про комерційну публікацію, в якому, щоправда, не було зазначено, що гроші за цим договором перераховуються саме за публікацію статті “Євреї в Україні...”, а також ухвалу Верховного Суду України стосовно газети “Опозиція”, на яку ми з Володимиром Бойко звертали увагу читачів в попередній статті. Договір суд ухвалив долучити, а ухвалу – лише оглянути. І те правда – ну нащо та ухвала в справі, якщо її зміст і так відомий будь-якому українському юристу, за винятком, хіба що, судді Саприкіної.
Далі мова пішла про те, що прокуратура Шевченківського району м. Києва вже якось намагалася розібратись, чи дійсно писанина Яременка є знаряддям розпалювання міжнаціональної ворожнечі. В матеріалах справи, як з’ясувалося, є дві постанови: перша - про відмову в порушенні кримінальної справи з цього приводу, а друга – про скасування першої. Остання датована ще 24 грудня 2003 року, і з того часу прокуратура , судячи з усього, не дуже цією справою переймалася – принаймні ніхто з учасників судового засідання не мав ніяких відомостей про те, чи прийшли “очі государєві” хоч до якогось логічного висновку. Було ухвалено з’ясувати це шляхом витребування від прокуратури необхідних відомостей.
Також з’ясувалося, що ще 28 квітня 2003 року інший суддя Шевченківського районного суду м. Києва Юрій Кухалейшвілі вже виносив постанову про те, щоб залишити позовну заяву на аналогічну тему, тільки з дещо іншими позивачами – неподаною, на тій цілком логічній підставі, що правовідносини з приводу “розпалювання ворожнечі”, про які в тій заяві йшлося, знаходяться поза межами повноважень цивільного суду. Хоча Марія Швець була серед тих, хто від імені позивачів подавав цю заяву, вона заявила, що “не пам’ятає”, чи оскаржувалась нею особисто або ще кимсь вказана постанова Кухалейшвілі. Суд вирішив витребувати вказану постанову, очевидно, зглянувшись на провали в пам’яті пані Швець.
Промови сторін були достатньо довгими та плутаними. Представники “СВ” намагались розказати Апеляційному суду про все відразу – і про те, що Яременко писав святу правду (“свідок Ходос може це підтвердити”), і що публікації його статей були “рекламою” (“осьдечки вони, договори”), і що раніше його опуси друкувались в цілій купі різних книжок, газет, та журналів (“чого ж закривають саме нас?”), і що Антифашистський Комітет – невідомо що за організація і не має права позиватись з таких підстав взагалі, і, нарешті – що “розпалювання ворожнечі” – то є кримінальний злочин, і не Саприкінська то справа визнавати його наявність.
Що ж, я пишаюсь тим, що після нашої з Бойком публікації в “Телекритиці” цей останній аргумент нарешті здобув визнання, якого чомусь не мав під час розгляду справи в суді 1 інстанції.
Юрій Кармазін, не забувши, як завжди, кілька разів згадати в контексті та без контексту свою Партію захисників вітчизни, обізвав рішення Саприкіної “історико-публіцистичним очерком” та висловив сумнів в тому, що воно писалося дійсно Саприкіною та дійсно в нарадчій кімнаті, а також попросив Апеляційний суд відповідно зреагувати на тотальне незнання Саприкіною законодавства, в зв’язку з чим притягнути її до дисциплінарної відповідальності.
Представниці позивача особливо думками по дрєву не розтікалися та повторили на два голоси мантру про антисеміта Яременка, про недостойну поведінку газети “СВ” та попросили справедливе, законне, обґрунтоване та неупереджене рішення судді Саприкіної залишити без змін.
Невідомо з якого дива, бо це не передбачено діючим процесуальним законодавством, суд дозволив сторонам обмінятись питаннями. З’ясувалося, що Марія Швець не знає, чому з приводу публікацій, що мали місце аж в 2002 році, позов було подано так пізно. Обидві представниці позивача досить неадекватно реагували на цілком безневинні питання про те, який склад засновників їхнього майже легендарного Міжнародного Антифашистського комітету (просто-таки анонімні захисники пригнобленого єврейства!), а також на те, як насправді звуть пана Шлаєна – бо підписується він як Олександр Олександрович, а паспорт пред’являє на Самуїла Асіровича.
Тим часом день вже хилився до вечора, а суддям, мабуть, не дуже хотілося йти до нарадчої кімнати після бурхливо-мітингового дня. Тож тому, треба думати, вони й вирішили витребувати купу всіляких документів, які мають для потенційного рішення по справі таке ж значення, як з’ясування питання про те, чи не потів бува покійник перед смертю.
Серед цих конче необхідних суду даних - відомості про засновників та членів Міжнародного антифашистського комітету, які мають надати його представники, а також передруки статей Яременка у газетах “Волинь” (Луцьк), “Український південь” (Миколаїв), “Дніпро” (Київ) та в деяких інших, які має надати вже представник Яременка.
То що ж ми маємо у сухому підсумку після першого дня? Позицію “СВ”, озвучену Миколою Полудьонним, про те, що “розпалювання ворожнечі” є кримінальним злочином (ст. 161 діючого Кримінального Кодексу України), розслідувати який має прокуратура, і позицію позивачів, озвучену Марією Швець: “Законодавець не заклав у статтю 18 Закону України “Про друковані ЗМІ” необхідність існування обвинувального вироку суду за статтею 161. І законодавець це зробив, на нашу думку, свідомо. Оскільки дуже важко подекуди притягти особу до кримінальної відповідальності з незалежних від правоохоронних органів причин. Зокрема, ці особи можуть перебувати поза межами країни, їх місцезнаходження може бути невідоме. Зараз за допомогою технічних засобів можна надсилати статті будь-якого змісту до редакції з будь-якої точки земної кулі”.
“Фот глюпий законодафець”. Взагалі-то, це в Конституції написано, що винною у кримінальному злочині людину може визнати тільки суд. Хоча можна написати звернення до якихось депутатів – нехай спеціально для Марії Швець продублюють цю прописну істину ще й в статті 18 Закону України “Про друковані ЗМІ”. А заодно нададуть особисто судді Ірині Саприкиній спеціальні повноваження в порядку цивільного судочинства встановлювати наявність в діях осіб склад кримінальних злочинів. Але!.. Лише в тих випадках, коли прокуратура, “з незалежних від неї причин”, не може притягти цих осіб до кримінальної відповідальності.
Як заявив на мітингу глава Міжнародного антифашистського комітету Шлаєн, "сьогодні вирішується доля не тільки газети "Сільські вісті", але й України як правової держави".
В принципі, доля України як правової держави вирішена вже давно. Україна є на даний час державою, практично повністю незалежною від правосуддя. І будь-яке рішення по газеті “СВ” практично нічого в цьому діагнозі не змінить. Тут, як казав сантехнік дядя Вася, “всю сістєму мєнять нада”.
Обидві сторони надзвичайно ретельно підготувались до вуличного, себто політичного протистояння, чого, на жаль, не можна сказати про суто юридичну складову шоу “Євреї та трохи українців проти українців та деяких євреїв”.
На Софіївській площі відбувався мітинг “солідарності, національного миру й злагоди в Україні”, ініційований Єврейською громадою країни і Міжнародним Антифашистським комітетом, на який, за чутками, в примусовому порядку звозили автобусами студентів з Соломонового Університету. Прекрасне антифранкістське гасло “Но пасаран” збуджувало уяву – кого саме мають на увазі учасники цього мітингу?
На вулиці Володимирській, безпосередньо перед ґанком Апеляційного суду – вирував мітинг за захист “Сільських Вістей”. Гасла не відрізнялись оригінальністю – “Геть!”, “Ганьба!” та таке інше.
Ті, хто здатен зрозуміти як примітивне юридичне, так і багатопланове політичне підґрунтя цієї справи, плекали деяку надію на те, що винятковий зразок юридичного невігластва – рішення судді Шевченківського суду м. Києва Ірини Саприкіної – судова колегія під головуванням судді Кухарської, в складі суддів Охримчук та Кравець швиденько або скасує, або залишить без змін, додавши свої прізвища до списку найбільш одіозних суддів України, і задоволені собою пікетники з обох сторін підуть собі по домівках святкувати вдало витрачений день.
Але майже з самого початку стало зрозуміло, що судова колегія налаштована на довге та нудне шоу, здатне задовольнити обидві сторони при будь-якому рішенні. Адже, як вже неодноразово зауважувалося спостерігачами, нічого не завадить одним – випускати газету, наприклад, “Сільські Вісті плюс”, а іншим – боротись з “фашизмом” якимись іншими, крім позовів про закриття опозиційних газет, способами.
Журналістів “переписували” двічі. Спершу - наша доблесна міліція. Але після кількох обурених запитань “навіщо?” та “по якому праву?”, правоохоронці попустились. А згодом, вже після з’ясування осіб сторін, що з’явились для участі в справі, аналогічна цікавість раптом охопила судову колегію. Головуюча Кухарська наказала всім журналістам підвестись та голосно сказати, як їх звуть та який засіб масової інформації вони репрезентують. На мій подив, весь пул “сторожових псів демократії” слухняно виконав цей абсолютно незаконний наказ. Можливо, Кухарській просто було цікаво, які саме ЗМІ їй потрібно буде переглянути наступними днями, щоб прочитати там про себе, кохану, і вона обрала для з’ясування цього такий невибагливий спосіб. В найближчу перерву, яку було оголошено для встановлення звукозаписуючої апаратури, я почала глузувати з своїх знайомих журналістів, які дали таку рішучу відсіч міліції, але спасували перед суддями. Журналісти визнали, що дійсно “не відразу зрозуміли ситуацію”, та висловили обурення діями суду. Будемо сподіватись, наступного разу вони не дозволять поводитись з собою, як з малятами з пісочниці.
Відповідач Яременко – прохвесор наукової боротьби зі світовим жидомарсіанством - до суду не з’явився. І те правильно – хоч він нібито і був заявлений співвідповідачем по справі, але позивачі – відчайдушні міжнародні борці з фашистською загрозою - ніяких позовних вимог до нього не висували, а об’єктивна, безстороння та юридично грамотна суддя Саприкіна нічого з нього іменем України не стягнула і нічого робити не зобов’язувала - випадок, достатньо дивний навіть для нашої не обтяженої логікою судової практики. То навіщо йому, вибачте, з’являтись до суду? Щоправда, замість нього з’явилося аж двоє представників – Капельников та Ходос. З півгодини суд з’ясовував надзвичайно важливе та актуальне питання – чи можна допустити Едуарда Ходоса в якості представника Яременка з урахуванням того, що Ходос в суді першої інстанції виступав в якості свідка. Після млявих дебатів, під час яких жодна з сторін проти цього не заперечувала (бо яка, власне кажучи, різниця?), мудрий суд ухвалив таки не допускати, хоча прямої заборони щодо цього в Цивільно-процесуальному кодексі немає. Більше того, Ходоса було видалено з залу, як потенційного свідка і для цього суду теж, і він до самого вечора тинявся в коридорі.
Газета “Сільські Вісті” виставила аж сімох представників, серед яких було аж четверо народних депутатів – Іван Бокий, Валентина Семенюк, Костянтин Ситник та Юрій Кармазін. Очевидно, таким персональним складом вони мали продемонструвати єдність опозиції перед загрозою закриття найтиражнішої газети. Інші представники – юристи Павло Куненко, Микола Полудьонний та Тетяна Шмарьова.
Цьому дружному колективу протистояли дві тендітні жінки-“антифашистки” – представниці Міжнародного Антифашистського Комітету Марія Швець та Євгенія Бадашина. В першому ж заявленому ними клопотанні вони просили суд долучити до матеріалів справи такі “критично важливі” для встановлення істини “докази”, як, наприклад, примірник газети “Ідеаліст” з передруком якихось статей Яременка та фотографії могил на Куренівському цвинтарі, які днями там хтось розтрощив, ніби на замовлення до дати розгляду справи в суді. Зрозуміло, представники “СВ” заперечували проти приєднання цих матеріалів, бо вони не мають ніякого відношення до справи. Суд ухвалив рішення, щоправда, не передбачене процесуальним законодавством, зате компромісне – надані папірці оглянути, але до справи не приєднувати.
Представники “СВ” побажали долучити до матеріалів справи господарський договір про комерційну публікацію, в якому, щоправда, не було зазначено, що гроші за цим договором перераховуються саме за публікацію статті “Євреї в Україні...”, а також ухвалу Верховного Суду України стосовно газети “Опозиція”, на яку ми з Володимиром Бойко звертали увагу читачів в попередній статті. Договір суд ухвалив долучити, а ухвалу – лише оглянути. І те правда – ну нащо та ухвала в справі, якщо її зміст і так відомий будь-якому українському юристу, за винятком, хіба що, судді Саприкіної.
Далі мова пішла про те, що прокуратура Шевченківського району м. Києва вже якось намагалася розібратись, чи дійсно писанина Яременка є знаряддям розпалювання міжнаціональної ворожнечі. В матеріалах справи, як з’ясувалося, є дві постанови: перша - про відмову в порушенні кримінальної справи з цього приводу, а друга – про скасування першої. Остання датована ще 24 грудня 2003 року, і з того часу прокуратура , судячи з усього, не дуже цією справою переймалася – принаймні ніхто з учасників судового засідання не мав ніяких відомостей про те, чи прийшли “очі государєві” хоч до якогось логічного висновку. Було ухвалено з’ясувати це шляхом витребування від прокуратури необхідних відомостей.
Також з’ясувалося, що ще 28 квітня 2003 року інший суддя Шевченківського районного суду м. Києва Юрій Кухалейшвілі вже виносив постанову про те, щоб залишити позовну заяву на аналогічну тему, тільки з дещо іншими позивачами – неподаною, на тій цілком логічній підставі, що правовідносини з приводу “розпалювання ворожнечі”, про які в тій заяві йшлося, знаходяться поза межами повноважень цивільного суду. Хоча Марія Швець була серед тих, хто від імені позивачів подавав цю заяву, вона заявила, що “не пам’ятає”, чи оскаржувалась нею особисто або ще кимсь вказана постанова Кухалейшвілі. Суд вирішив витребувати вказану постанову, очевидно, зглянувшись на провали в пам’яті пані Швець.
Промови сторін були достатньо довгими та плутаними. Представники “СВ” намагались розказати Апеляційному суду про все відразу – і про те, що Яременко писав святу правду (“свідок Ходос може це підтвердити”), і що публікації його статей були “рекламою” (“осьдечки вони, договори”), і що раніше його опуси друкувались в цілій купі різних книжок, газет, та журналів (“чого ж закривають саме нас?”), і що Антифашистський Комітет – невідомо що за організація і не має права позиватись з таких підстав взагалі, і, нарешті – що “розпалювання ворожнечі” – то є кримінальний злочин, і не Саприкінська то справа визнавати його наявність.
Що ж, я пишаюсь тим, що після нашої з Бойком публікації в “Телекритиці” цей останній аргумент нарешті здобув визнання, якого чомусь не мав під час розгляду справи в суді 1 інстанції.
Юрій Кармазін, не забувши, як завжди, кілька разів згадати в контексті та без контексту свою Партію захисників вітчизни, обізвав рішення Саприкіної “історико-публіцистичним очерком” та висловив сумнів в тому, що воно писалося дійсно Саприкіною та дійсно в нарадчій кімнаті, а також попросив Апеляційний суд відповідно зреагувати на тотальне незнання Саприкіною законодавства, в зв’язку з чим притягнути її до дисциплінарної відповідальності.
Представниці позивача особливо думками по дрєву не розтікалися та повторили на два голоси мантру про антисеміта Яременка, про недостойну поведінку газети “СВ” та попросили справедливе, законне, обґрунтоване та неупереджене рішення судді Саприкіної залишити без змін.
Невідомо з якого дива, бо це не передбачено діючим процесуальним законодавством, суд дозволив сторонам обмінятись питаннями. З’ясувалося, що Марія Швець не знає, чому з приводу публікацій, що мали місце аж в 2002 році, позов було подано так пізно. Обидві представниці позивача досить неадекватно реагували на цілком безневинні питання про те, який склад засновників їхнього майже легендарного Міжнародного Антифашистського комітету (просто-таки анонімні захисники пригнобленого єврейства!), а також на те, як насправді звуть пана Шлаєна – бо підписується він як Олександр Олександрович, а паспорт пред’являє на Самуїла Асіровича.
Тим часом день вже хилився до вечора, а суддям, мабуть, не дуже хотілося йти до нарадчої кімнати після бурхливо-мітингового дня. Тож тому, треба думати, вони й вирішили витребувати купу всіляких документів, які мають для потенційного рішення по справі таке ж значення, як з’ясування питання про те, чи не потів бува покійник перед смертю.
Серед цих конче необхідних суду даних - відомості про засновників та членів Міжнародного антифашистського комітету, які мають надати його представники, а також передруки статей Яременка у газетах “Волинь” (Луцьк), “Український південь” (Миколаїв), “Дніпро” (Київ) та в деяких інших, які має надати вже представник Яременка.
То що ж ми маємо у сухому підсумку після першого дня? Позицію “СВ”, озвучену Миколою Полудьонним, про те, що “розпалювання ворожнечі” є кримінальним злочином (ст. 161 діючого Кримінального Кодексу України), розслідувати який має прокуратура, і позицію позивачів, озвучену Марією Швець: “Законодавець не заклав у статтю 18 Закону України “Про друковані ЗМІ” необхідність існування обвинувального вироку суду за статтею 161. І законодавець це зробив, на нашу думку, свідомо. Оскільки дуже важко подекуди притягти особу до кримінальної відповідальності з незалежних від правоохоронних органів причин. Зокрема, ці особи можуть перебувати поза межами країни, їх місцезнаходження може бути невідоме. Зараз за допомогою технічних засобів можна надсилати статті будь-якого змісту до редакції з будь-якої точки земної кулі”.
“Фот глюпий законодафець”. Взагалі-то, це в Конституції написано, що винною у кримінальному злочині людину може визнати тільки суд. Хоча можна написати звернення до якихось депутатів – нехай спеціально для Марії Швець продублюють цю прописну істину ще й в статті 18 Закону України “Про друковані ЗМІ”. А заодно нададуть особисто судді Ірині Саприкиній спеціальні повноваження в порядку цивільного судочинства встановлювати наявність в діях осіб склад кримінальних злочинів. Але!.. Лише в тих випадках, коли прокуратура, “з незалежних від неї причин”, не може притягти цих осіб до кримінальної відповідальності.
Як заявив на мітингу глава Міжнародного антифашистського комітету Шлаєн, "сьогодні вирішується доля не тільки газети "Сільські вісті", але й України як правової держави".
В принципі, доля України як правової держави вирішена вже давно. Україна є на даний час державою, практично повністю незалежною від правосуддя. І будь-яке рішення по газеті “СВ” практично нічого в цьому діагнозі не змінить. Тут, як казав сантехнік дядя Вася, “всю сістєму мєнять нада”.
Відповіді
2004.05.27 | Михайло Свистович
Монтян пора міняти професію.
Оцей пасаж особливо сподобавсяМайдан-ІНФОРМ пише:
>
> Обидві сторони надзвичайно ретельно підготувались до вуличного, себто політичного протистояння, чого, на жаль, не можна сказати про суто юридичну складову шоу “Євреї та трохи українців проти українців та деяких євреїв”.
2004.05.27 | Тетяна Монтян
Re: Монтян пора міняти професію.
Ну-ну. І ким ти мені порадиш стати?2004.05.27 | Shooter
Re: Монтян пора міняти професію.
Тетяна Монтян пише:> Ну-ну. І ким ти мені порадиш стати?
Можна я?
Атпєтим журналюгою.
Непогано у Вас виходить.
2004.05.27 | Михайло Свистович
Читай Шутера
Тетяна Монтян пише:> Ну-ну. І ким ти мені порадиш стати?
2004.05.27 | Тетяна Монтян
Re: Читай Шутера
Замість вихваляти тут мене, краще б обговорили, що робити з клінічними ідіотами социками та не менш клінічними ідіотами "антифашистами" і як пояснювати простому народу сутність всієї "СВ"-шної катавасії. Всіляку фігню обговорювати завжди готові, а от серйозні питання - зась! Ви б бачили ті мітинги! Повбивала б козлів з обох сторін з кулемета!2004.05.28 | Михайло Свистович
Сенсація ухадящєва місяця: скромна Монтян.
Це як чемна КоробоваТетяна Монтян пише:
> Замість вихваляти тут мене, краще б обговорили, що робити з клінічними ідіотами социками та не менш клінічними ідіотами "антифашистами"
На жаль, я не лікар. Знаю, що ідіотам прописують галоперидол, але ні доз, ні періодичності введення в організм не знаю.
> як пояснювати простому народу сутність всієї "СВ"-шної катавасії.
А хто має пояснювати? Ми? Так в нас нема ресурсів для пояснення простому народу. Вони? Так вони нас не послухають, бо ж є ідіотами. Сама написала.
2004.05.28 | Тетяна Монтян
Re: Сенсація ухадящєва місяця: скромна Монтян.
Михайло Свистович пише:> Це як чемна Коробова
Свистовичу, я завжди казала, що ти підла істота
Якщо б я була скромною, я б все, що написала в статті, розповіла б особисто тобі та ще декому. Але з мотивів самовихваляння я забила на всі справи і вбила день і написала-таки статтю. Може, хоч хтось завдяки ній нарешті зрозуміє, що відбувається по цій справі.
А на лаври Коробової я не претендую. Матюкатись я, звісно, вмію, але дл неї мені далеко
2004.05.27 | АВФ
Re: Монтян пора міняти професію.
Прошу прощения за то, что встряю, так сказать, в Ваш взаимоприятный разговор, но все же так и не понятно было: об где пролегла истина в том судебном зале?То, что она не витала в воздухе было понятно из ехидных (думаю, поделом) комментариев г-жи Монтян, а, скорее всего, пролегала где-то между рядами и, похоже, не между рядами истца и ответчика, но среди ног слушателей или того хуже.
Я не большой поклонник творчества журналистки Коробовой из Граней, но не отнять у нее того, что она нелицеприятно и даже не приятно от других органов тела, но все же называет то рациональное, что приводит к иррациональным последствиям. И Вот здесь, в приятной глазу статье г-жи Монтян также хотелось прочесть, хорошо бы вперемешку ее пикантной манеры ерничанья с практической оценкой того, что в Одессе могло бы звучать примерно так: а в чем дела?
Про особые заслуги в борьбе за избавление Украины от евреев вышеуказанного профессора все уже наслышаны - он и его клинопись отнюдь не претендуют на источники истины. Про заказ на Сильски Висти мы тоже понимаем и наслышаны много - здесь тоже истина отдыхает. Про редакцию самой многотиражной оппозиционной газеты (хотя владельцы и вступают в дружбу с врагами время от времени, на перемириях, что ли...) то же, в общем, понятно: профессора они любят бестелесно, то есть идеологически. Но на фоне общей не любви к неподходящему, по их мнению, для жизни в этой стране народа им было очень удивительно после третьего или какого-то там раза подобных публикаций того же автора (не считая других) встретить гуманное фэ... И где?! В украинском суде, который не грешит гуманностью как принципом! Это, конечно, вызвало у редактора СВ законное (в кучмовской интерпретации законности, государственный подход, так сказать) не желание признавать не годным даже то, что было не годно напечатано. Так что истина обошла стороной и этот притон справедливости. Социалисты же дружно не заметили на дороге к социализму разбитую машину справедливости, но возмутились подлыми гаишниками, переводя происшедшее с юридического на более прозаический язык знаков. И здесь истина, чуть поскользнувшись на битом стекле, прошмыгнула в неведомую даль...
Но где же истина? Был мальчик или не был? То есть, простите граждане Украины, была ли публикация преступной? Или антифашистский комитет сам есть ложь? Кстати, непонятно, почему г-жу Монтян так долго и акцентуированно забавляет проблема с неназванными учредителями. А какое существенное значение это имеет для квалификации совершенного деяния газетой и профессором?
Но контекст этого ехидства - понятно, что есть причина - сильно подрывает саму суть - деяние преступное или те, кто заметили преступное деяние сами, мол, того, ну, не совсем, так сказать... Г-жа Монтяну ни полсловом, к сожалению, не проехалась по существу, по выявлению истинности события. Все, опять же, и к сожалению, приводится методом и стилем живенького перебора судейских ошибок и нарушений, адвокатских неадекватностей и лопоухостей к пониманию процесса как некоего рода цирка, политического цирка, в котором пусть и съели, к примеру, укротительницу тигры прям на арене. зато оркестр хорошо отыграл отходный марш - тигры, понятно, всегда мясо едят, так - мораль сей басни такова -не лазь как мясо по аренам.
Но, может быть я и не прав, может быть все впереди, или, как говорят в Одессе, "спереди".
2004.05.27 | Тетяна Монтян
Re: Монтян пора міняти професію.
Насправді все просто, як господарське мило:1. Публікації дійсно антисемітські і голиме лайно.
2. Социки це розуміють, але друкують задля потурання ницим інстинктам свого електорату.
3. "Розпалювання нацюворожнечі" є кримінальним злочином, а тому без вироку суду відносно Яременка подавати позов на закриття "СВ" незаконно.
4.Євреї розуміють п.3, але діяти згідно закону, через прокуратуру не хочуть, а натомість домовляються з Саприкіною і отримують голиме, кінчене з юридичної точки зору рішення.
5.Судова колегія Апеляційного суду м. Києва розуміє всі вищенаведені пункти, але підіграє обом сторонам та влаштовує судове шоу у справі, яка з точки зору юриспруденції на варте виїденого яйця.
Що ще не зрозуміло? Питайте, відповім.
2004.05.28 | АВФ
Re: Монтян пора міняти професію.
Спасибо за открытый код.Но вот Ваша фраза:
"2. Социки це розуміють, але друкують задля потурання ницим інстинктам свого електорату."
очень интересна своим скрытым (видите, я делаю успехи и без мыла)указанием на то, что социалистического в соцпартии хватает ровно на название. Если, конечно, это не Ваше (при всем уважении...)предположение, но объективная истина. Понимая деликатность вопроса просто прошу ответить, действительно ли это их политика или только предположение. Сам Мороз, как прекраснодушный говорун, но отчаянный кулуарный прохвост, уж точно не социалист, а отпетый компартиец не только по печати из прошлых лет, но и по образу публикуемой мысли и его поступкам на публичных постах. Лепо предполагать, что и партия его- суть то же, что и КПУ, вот только места в первом кресле на двоих мало
Вы пишете:"4.Євреї розуміють п.3, але діяти згідно закону, через прокуратуру не хочуть, а натомість домовляються з Саприкіною і отримують голиме, кінчене з юридичної точки зору рішення."
Но я как-то мечусь мыслями в сомнениях, что все украинские евреи что-то там понимают в законах. Предполагаю, что если уж указываем в евреев вообще, то, скорее всего, некоторые втягивая голову в плечи, идут от грязи подальше. В большинстве своем. В Украине и в России. А евреи на клерикальных постах, в основном заграничного происхождения, так те вообще хоть с заклятым антисемитом будут "дружить" лишь бы было тихо и для отчета перед спонсорами и в оправдание, предполагаю, не слабых зарплат по американским масштабам. Ну. а те, что представляют комитет в суде... Так то разве ж евреи, в том самом смысле? Это представители юридического цеха Украины такие как они есть независимо от этнической, половой и житейской составляющих их гражданских организмов. Может быть и непонятно, чем отличается еврей-адвокат от адвоката, хотя, как может оказаться при нечаянно тщательном изучении родословной такового, и еврея? Судя по указанию в п.4 "он виноват уж тем, что" будучи евреем не по специальности и адвокатом (или юристом) взялся защищать евреев. Неужели и примкнувшие к ним украинцы, о которых Вы упоминали то же относятся в ту же этническую категорию по признаку "скажи мне, кто твой друг и я скажу, кто ты"? Ну. да ладно, а то скажите еще, что все это не по теме...а и то - правда.
И так ли уж "судова колегія Апеляційного суду м. Києва розуміє всі вищенаведені пункти..."? Судя по всему, то есть по Вашему описанию, судовая коллегия не блещет глубиной ума(не в смысле шахматных способностей, но просто - культуры мышления, скажем), хотя и очень похоже, что
пытается подыгрывать обоим сторонам, то есть "евреям" и ответчику.
Может быть, могу и предположить, что при старательном объяснении обстоятельств, скрытых мотивов действий, истории вопроса, и прочая и прочая, включая зачитывание цитат из кодексов и международных договоров, судья процесса и смогла бы осилить выстроенную Вами четкую идеологическую конструкцию. Но кто ж ей объснит? Тем более, что кого она вообще станет слушать, хоть по закону, хоть просто, как у нас говорят " по-человечески"? Голос ее разума сильно затуманен дилеммой между заготовленным (можно с большой уверенностью предположить) для нее решением суда и обыкновенным не желанием совсем уж потерять лицо
хотя бы перед теми, с кем - хочешь, не хочешь - приходится поддерживать обыкновенные житейские отношения.
Думаю, судья может быть больше прочего влекома больше проблемами непонятных хождений ее мужа, пополнением бюджета от профессии, чем такими мелочами для украинского судопроизводства как закон и справедливость.
Ну, а в Одессе, если позволите напоследок из той же сокровещницы, по таким поводам говорят; "умер - шмумер, был бы жив"
Заметьте, юмор не из какого-нибуть заграничного Освенцима, а свой отечественный с доморощенным колоритом и духовным наполнением.
2004.05.28 | Тетяна Монтян
Re: Монтян пора міняти професію.
АВФ пише:> Спасибо за открытый код.
Він і був відкритий. Просто деяким потрібно все спрощувати.
> Но вот Ваша фраза:
> "2. Социки це розуміють, але друкують задля потурання ницим інстинктам свого електорату."
> очень интересна своим скрытым (видите, я делаю успехи и без мыла)указанием на то, что социалистического в соцпартии хватает ровно на название. Если, конечно, это не Ваше (при всем уважении...)предположение, но объективная истина. Понимая деликатность вопроса просто прошу ответить, действительно ли это их политика или только предположение. Сам Мороз, как прекраснодушный говорун, но отчаянный кулуарный прохвост, уж точно не социалист, а отпетый компартиец не только по печати из прошлых лет, но и по образу публикуемой мысли и его поступкам на публичных постах. Лепо предполагать, что и партия его- суть то же, что и КПУ, вот только места в первом кресле на двоих мало
Ви все абсолютно правильно розумієте. Єдине, що погано - простим людям всьго цього не поясниш, та, можливо, і жорстоко це робити - позбавляти людей ілюзій. Чи буде від цього користь?
> Вы пишете:"4.Євреї розуміють п.3, але діяти згідно закону, через прокуратуру не хочуть, а натомість домовляються з Саприкіною і отримують голиме, кінчене з юридичної точки зору рішення."
>
> Но я как-то мечусь мыслями в сомнениях, что все украинские евреи что-то там понимают в законах.
В законах розуміють ті, хто має юридичну освіту та належний рівень фахової підготовки, без прив"язки до національності.
Предполагаю, что если уж указываем в евреев вообще, то, скорее всего, некоторые втягивая голову в плечи, идут от грязи подальше. В большинстве своем. В Украине и в России.
Так роблять всі нормальні люди і євреї, і "негри похилих років", і т.д.
А евреи на клерикальных постах, в основном заграничного происхождения, так те вообще хоть с заклятым антисемитом будут "дружить" лишь бы было тихо и для отчета перед спонсорами и в оправдание, предполагаю, не слабых зарплат по американским масштабам.
Саме це я і мала на увазі. Але так поводяться не тільки євреї.
Ну. а те, что представляют комитет в суде... Так то разве ж евреи, в том самом смысле? Это представители юридического цеха Украины такие как они есть независимо от этнической, половой и житейской составляющих их гражданских организмов.
Абсолютно вірно. Адвокат будь-якої національності за відповідну винагороду захищатеиме в суді будь-що. За одиничними виключеннями - тими, хто не маратиме рук в лайні ні зя які гроші, що теж бувають будь-якої національності.
> И так ли уж "судова колегія Апеляційного суду м. Києва розуміє всі вищенаведені пункти..."? Судя по всему, то есть по Вашему описанию, судовая коллегия не блещет глубиной ума(не в смысле шахматных способностей, но просто - культуры мышления, скажем), хотя и очень похоже, что
> пытается подыгрывать обоим сторонам, то есть "евреям" и ответчику.
Будьте певні в тому, що вони все розуміють. Ви цього не помітили тому, що судді просто не звикли, що їх поведінку і вчинки оцінюватимуть професійно і прискіпливо, і не вважають за потрібне пристойно поводитись в засіданні. Чхати вони хотіли на спостерігачів, от і все пояснення.
> Думаю, судья может быть больше прочего влекома больше проблемами непонятных хождений ее мужа, пополнением бюджета от профессии, чем такими мелочами для украинского судопроизводства как закон и справедливость.
Абсолютно вірно. Але "бюджет" та ходження чоловіка наліво в кінцевому рахунку не так важливі і є похідними від того, які рішення суддя виносить. бо, відхитяючись від "генеральної лінії кучманоїдів", суддя ризикує закінчити життя на помийці. І опозиція - не врятує.
>
> Ну, а в Одессе, если позволите напоследок из той же сокровещницы, по таким поводам говорят; "умер - шмумер, был бы жив"
> Заметьте, юмор не из какого-нибуть заграничного Освенцима, а свой отечественный с доморощенным колоритом и духовным наполнением.
Можливо, я тупа, але сенс висловлювання не дуже зрозуміла. Поясніть тепер Ви мені, будь ласка
2004.05.28 | SpokusXalepniy
Это выражение из...
... старинного еврейского анекдота.> > Ну, а в Одессе, если позволите напоследок из той же сокровИщницы, по таким поводам говорят; "умер - шмумер, был бы жив". Заметьте, юмор не из какого-нибуть заграничного Освенцима, а свой отечественный с доморощенным колоритом и духовным наполнением.
> Можливо, я тупа, але сенс висловлювання не дуже зрозуміла. Поясніть тепер Ви мені, будь ласка
Встречаются два еврея. Один интересуется жизнью общего знакомого:
- Как дела у Рабиновича? Что-то давно его не слышно. Я уже начал беспокоиться.
- Как, ты разве не знаешь - он уже две недели как умер!
- Да-да, ну хорошо, умер, шмулер, лишь бы был здоров.
2004.05.28 | АВФ
Re: Монтян пора міняти професію.
"Ви все абсолютно правильно розумієте. Єдине, що погано - простим людям всьго цього не поясниш, та, можливо, і жорстоко це робити - позбавляти людей ілюзій. Чи буде від цього користь?"Не большей ли жестокостью будет оставлять их в плену тех же иллюзий? Думаю, милосерднее это сказать людям, чтобы после разочарования (хоть и у некоторых только) будет удовлетворение освобождением от наваждения пустобрехни.
"В законах розуміють ті, хто має юридичну освіту та належний рівень фахової підготовки, без прив"язки до національності."
Ну, это и без мыла понятно. Но речь шла о том, что Ваш тонкий и, видимо, непроизвольный намек на значимость этнической принадлежности в юридической казуистике не был принят как само собой разумеющееся. В самом деле, может быть и имеет особый смысл, чтобы организацию и ее представителей называеть евреями только потому, что глава - еврей или даже еще там наличиствуют такие же. Правда, в случае с украинцами, к примеру, такое обобщение могло бы вызвать кое у кого ассоциации, не относящиеся к существу дела.
А Вы сухо отбрили меня строгой формулировкой соответствия, опустив первоначальный смысл за неудобоваримостью.
> Ну, а в Одессе, если позволите напоследок из той же сокровищницы, по таким поводам говорят; "умер - шмумер, был бы жив"
> Заметьте, юмор не из какого-нибуть заграничного Освенцима, а свой отечественный с доморощенным колоритом и духовным наполнением.
Можливо, я тупа, але сенс висловлювання не дуже зрозуміла. Поясніть тепер Ви мені, будь ласка :
Да смысл незамысловатый. Хотелось того или не хотелось, но материал подан так, что болезненное отношение к антисемитизму (во всяком случае в этом деле - более конкретно я высказался в предыдущем абзаце) это как бы некая национальная черта, которая у других прогрессивных народов вызывает соболезнование, но признаком культуры для них не является. С этим не могу согласиться. И, если и Вы не согласитесь, то и ладно, но, что было написано, то уже было.
А вот поговорка, которую ошибочно приписывают рождением анекдоту, это фольклор Одессы, в том числе и ее еврейской части. И означает в контексте моего письма он то, что хоть, по Вашей трактовке, термин "евреи" может быть олицетворением (синонимом) гражданского лица, как бы подчеркивая, что среди граждан они тоже граждане с некоторой спецификой. Так вот евреи, насколько мне известно, довольно привыкшие к такому отношению, когда, что-увы-не так уж и редко бывает, когда из благих побуждений какой-нибуть приятель, например, похлопает дружбана по плечу и искренне без страха и упрека скажет:Вообще-то я евреев не очень люблю, но ты, другое дело, ты мой друг.
Дружить с теми самыми особыми лицами - это, конечно, дело личное. Но и эти особые и не такое видали. Потому и пословица. И Ваша статья к этому имеет отношение. Но, думаю, мотивы этого укоренены на глубоком подсознательном уровне и проявляются в привычном социальном контексте словоупотребления. И к этому пословица также.
2004.05.29 | Тетяна Монтян
Re: Монтян пора міняти професію.
АВФ пише:> Но речь шла о том, что Ваш тонкий и, видимо, непроизвольный намек на значимость этнической принадлежности в юридической казуистике не был принят как само собой разумеющееся
Не знаю, чи правильно я впіймала вашу думку, але серед адвокатів дійсно багато євреїв. Але сама по собі приналежність до єврейської нації не гарантує успіху на цьому поприщі.
> Хотелось того или не хотелось, но материал подан так, что болезненное отношение к антисемитизму (во всяком случае в этом деле - более конкретно я высказался в предыдущем абзаце) это как бы некая национальная черта, которая у других прогрессивных народов вызывает соболезнование, но признаком культуры для них не является. С этим не могу согласиться. И, если и Вы не согласитесь, то и ладно, но, что было написано, то уже было.
Я ніколи не поділяла антисемітських поглядів сама і не дуже цікавилася цим явищем в принципі. Але воно наявне і широко розповсюджене практично усюди, де компактно проживають євреї. Я не відповідаю за всі народи - я лише кажу, що особисто мені будь-який "ізм" чужий та смішний.
> Так вот евреи, насколько мне известно, довольно привыкшие к такому отношению, когда, что-увы-не так уж и редко бывает, когда из благих побуждений какой-нибуть приятель, например, похлопает дружбана по плечу и искренне без страха и упрека скажет:Вообще-то я евреев не очень люблю, но ты, другое дело, ты мой друг.
Є і таке явище. Є викрести і є ортодокси з пейсами, і є люди, абсолютно байдужі до цього екстремізму. Є люди, які кажуть так, як Ви написали, а особисто мені це здається дикістю та безкультур"ям.
> Дружить с теми самыми особыми лицами - это, конечно, дело личное. Но и эти особые и не такое видали. Потому и пословица. И Ваша статья к этому имеет отношение. Но, думаю, мотивы этого укоренены на глубоком подсознательном уровне и проявляются в привычном социальном контексте словоупотребления. И к этому пословица также.
Ви можете врешті-решт сформулювати, що ви таке побачили в моїй статті, чого я і сама збагнути не можу? Тільки "на пальцях", будь ласка.
2004.05.28 | Kohoutek
Re: Тетяна МОНТЯН
Просто блестяще. Спасибо Татьяна, теперь я вижу, что вы - действительно профессионал и непредвзятый юрист.Не знаю, захотите ли вы ответить на этот вопрос, но - а как бы вы поступили на месте судьи? Чтобы поступить и по закону и по совести? Чтобы не остались безнаказанными автор антисемитских публикаций и печатный орган, который такое печатает, но чтобы это было сделано законно и не превышая т.с. "пределов необходимой самообороны"?
Может ли сам суд возбудить соответствующее уголовное дело?
2004.05.28 | Тетяна Монтян
Re: Тетяна МОНТЯН
Kohoutek пише:> Просто блестяще. Спасибо Татьяна, теперь я вижу, что вы - действительно профессионал и непредвзятый юрист.
Ну ось нарешті я дочекалася визнання
>
> Не знаю, захотите ли вы ответить на этот вопрос, но - а как бы вы поступили на месте судьи? Чтобы поступить и по закону и по совести? Чтобы не остались безнаказанными автор антисемитских публикаций и печатный орган, который такое печатает, но чтобы это было сделано законно и не превышая т.с. "пределов необходимой самообороны"?
Прочитайте, будь-ласка, нашу з Бойком попередню статтю на цю тему:
http://maidan.org.ua/static/mai/1076508492.html
>
> Может ли сам суд возбудить соответствующее уголовное дело?
А про те, що б я зробила на місці суддів, я напишу ввечері, коли трохи звільнюсь.
2004.05.29 | Тетяна Монтян
Re: Тетяна МОНТЯН
> Kohoutek пише:
Не знаю, захотите ли вы ответить на этот вопрос, но - а как бы вы поступили на месте судьи? Чтобы поступить и по закону и по совести? Чтобы не остались безнаказанными автор антисемитских публикаций и печатный орган, который такое печатает, но чтобы это было сделано законно и не превышая т.с. "пределов необходимой самообороны"?
Що стосується совісті, то засудити антисемітизм можна, на мою думку, лише морально та політично. Притягати Яременка до кримінальної відповідальності немає сенсу, щоб не створювати йому ореолу мученика в очах "пересічних соціалістичних виборців". Саме з цієї причини, думаю, справа і не отримала кримінального розвитку.
Рішення Саприкіної я в особисто скасувала б зі свистом, а позовну заяву направила б "антифашистам" для дооформлення - наприклад, з"ясування питання про те, чого вони вимагають від відповідача Яременка.