05/28/2004 | Максим’як

Стаття пана Лозового (якщо не помиляюся, давнього знайомого форуму Майдан) містить дуже вартісну аналітику. Зрозуміло, що всього у статті не можна висвітлити і тому є запитання, хоча б до кандидатури керівника штабу. Я згоден, що керівника штабу варто змінювати чи, правильніше сказати, посилити. Оскільки було б не правильно зовсім усунути Романа Безсмертного. Як кажуть на переправі коней не міняють. Є великий ризик, що робота буде паралізована, якщо буде відбуватися повна заміна складу штабу. З іншого боку, я чомусь думаю, що пан Безсмертний зараз виконує функії генерального секретаря штабу при Вікторі Ющенку. Наскільки дієвий зв"язок між ними - це є питання. Ось тут може потрібно додатково ввести ще одну особу у штаб, щоб Ющенко мав більш повну і різносторонню інформацію.

Але основне питання, яке виникає: "Яких нових рис повинен набути керівник штабу?" Тобто, потрібно спочатку виходити на цілі завдання штабу, а потім на особу, яка ці цілі і завдання здатна реалізувати. Тут не йдеться просто про перемогу на виборах, йдеться про цілі нижчого порядку. Якщо пан Безсмертний не володіє такими рисами чи ідеями, то потрібно доповнити штаб такою особою і високими повноваженнями, яка має такі риси.

Із статті видно частково, що ще потрібно Вікторові Ющенку для перемоги, але чи здатен автор статті сам себе запропонувати переконливо Вікторові Ющенку для посилення штабу і втілення нових напрямків, то це залишається під питанням.

Зрозуміло, що із певних причин пан Лозовий у статті про це не говорить, але повинен знати.

Стосовно Азербайджану, то ми всі чомусь віримо, що того шляху не буде в Україні, а все буде більш тривіально - у ЦВК будуть у першому турі сфальсифіковані результати виборів, згідно яких Віктор Ющенко не потрапляє у другий тур, а потрапляє, наприклад, Мороз і Янукович.


-----------------------
Кінець кучмарам

Іван Лозовий, для УП , 27.05.2004, 18:11



В розмові з давнім знайомим, молодим режисером, який укотре повернувся з-за кордону, прозвучало його запитання: "Як довго це ще продовжуватиметься?" Про яке "це" йшла мова, не було потреби здогадуватися. Малося на увазі наше життя-буття в незалежній Україні вже (скільки там?) понад 12 років.

І що за життя! Часом здається, що знаходимося в якомусь страшному сні. У країні у центрі Європи, що залишилась поза бортом тієї ж Європи. Вчорашній зек став олігархом, або – борони Боже – прем’єр-міністром. Хоча цікаво дізнатися, що останній все-таки не курив анашу, допоки відбував покарання.

"Події в Мукачевому" (чому така делікатна назва – не "побоїще в Мукачевому" або "п__ць в Мукачевому"?) вкотре наочно продемонстрували притчу "хто не займається політикою, ним займеться СДПУ(о)". Наїзди, розборки, організована (державою) злочинність, прихватизація, адмінресурс, самоцензура, темники і, врешті-решт, просто корупція. Погодьмося, панове,– не зовсім європейські цінності.

Враховуючи те, що світить перспектива гарантування Конституції однією і тією ж особою понад 15 років, настав час надати назву цій епосі: "Кучмари".

Але кошмар для одного – це марення… або легкий сон для іншого. Людина – це істота, що адаптується… або пристосовується. Дехто скаже, що можна жити… або виживати. "Повсюди корупція а ля Енрон чи ООН" – так звучить мантра господарників, відгодованих на перлах колись перспективного українського господарства. Тих, хто сприймає страшний сон за норму в нашій державі, чимало.

Фейсом об Європу

Звичним для тих, хто вважає нашу державу вкрай нецивілізованою, стало зосереджувати свій праведний гнів на Леонідові Кучмі. Але справа не в Кучмі як у фізичній особі, нинішньому президентові. Кучма – виразник того, що ми звикли називати "системою", "по-нашому" і т.п. До того ж, слабкий виразник. Щоб знайти сильного… або жорстокого представника системи, немає потреби шукати далі, ніж у кабінетах на Банковій.

Хоча мало хто усвідомлює, що "система" – це просто те, до чого переважна більшість людей звикли, те, що вони сприймають за "нормальне". Тобто, якщо сприймати страшний сон за норму, здаватиметься, що життя таке, яким воно повинно бути, допоки не відбудеться зіткнення з дійсністю. А в такому випадку – позичимо з крилатого вислову Маклауда з клану Маклауд – може залишитись тільки одна концепція.

Так і склалося з Європейським вектором, який розпорошився, а потім розлетівся в пух і прах. Придивилися західноєвропейські політики до основного за формальними ознаками представника українського народу Леоніда Кучми, і вирішили – ні, це не є обличчя Європи.

Парадокс провідника

Врешті-решт, Європа не є самоціллю, чим намагаються спекулювати ображені можновладці, такі, як спікер Володимир Литвин. Вступ до Європи обумовлений цивілізованою внутрішньою поведінкою, а не навпаки.

Стати цивілізованим не складно. Потрібно заохочувати економіку, а не намагатися керувати нею, саджати злочинців, застосовувати закони до всіх рівномірно і так далі. Але, щоб це все сталося, потрібні виконавці, які на такі дії здатні. Іншими словами, потрібні більш-менш порядні та розумні люди на чолі держави.

На щастя, постійно діюча криза українського політикуму викинула на поверхню серйозного претендента на звання "рятівника нації"- Віктора Ющенка. Саме доля президентського майбутнього Ющенка вирішуватиме – бути чи не бути новій Україні.

Попри намагання різного виду "жанглеров", більшість українців вважають, що Ющенко представляє розрив із "глухокутівцями" колишньої партноменклатури. Але перехід від сьогодення до дещо кращого від соціал-демократичного майбутнього зовсім не гарантований. Заважає, знову таки, система.

Опитування доводять, що наші співвітчизники і надалі надають перевагу Ющенку на президентських виборах, але більшість із них не думають, що він стане президентом. Потрібно уважно проаналізувати, чому це так.

Від Азербайджану до штабу на Ярославській

У середовищі опозиційних сил полюбляють згадувати події в Грузії минулого листопада, коли Міхаїл Саакашвілі на чолі в основному мирних демонстрантів примусив поступитися Георгія Шеварднадзе.

Але перспективи України виглядатимуть менш переконливими, якщо проведемо паралелі не з Грузією, а з одним із її сусідів, Азербайджаном, під час президентських виборів 2003 року. В Азербайджані на президентських виборах колишній спікер парламенту Іса Ґамбар, який користувався чималою популярністю, виступив проти намісника і сина довготривалого керівника Азербайджану Гейдара Алієва.

Останній не став загравати з опозицією. Державне й приватне (котре в руках родичів Алієва) телебачення знизили напередодні виборів рейтинг Ґамбара в кілька разів. У ніч виборів кількатисячна міліція здійснила погром штабу Ґамбара і наступного дня розігнала мітинг, жорстоко побивши мирних демонстрантів, двох серед яких - до смерті.

В результаті було оголошено виграш Алієва з розривом у понад 80 відсотків голосів. Безпорадність Ґамбара і його прибічників була продемонстрована хоча б тим, що впродовж тижня після дня виборів опозиція не спромоглася випустити бодай одну листівочку для громадян, які ще кілька днів проводили вуличні сутички з міліцією.

Сумніви щодо шансів Ющенка перемогти 31 жовтня цього року підтверджуються наслідками поведінки самого його оточення.

Як можна, наприклад, ставитися до того, що впродовж півтора року після того, як блок "Наша Україна" посів перше місце на виборах до Верховної Ради, з подвійним розривом випередивши правлячу коаліцію, цей блок не виступив з жодною всеукраїнською ініціативою? Ініціативи на кшталт хоча б старорухівської "боротьби з бідністю" слугували б не лише заявкою на взяття влади, а ще й розтлумачували б людям, що потрібно далі робити.

Натомість представники "Нашої України" приймали удари в свої фінансово-бізнесові місця, апелювали до європейського і міжнародного співтовариства, займалися дрібним цькуванням своїх опонентів у стилі тих же опонентів і, в основному, реагували на дії з боку владних структур.

Багато хто з нашоукраїнських кіл пов’язує пасивність блоку особисто з керівником штабу "Нашої України" Романом Безсмертним. Особистість керівника структури по вулиці Ярославській являє собою цікавий предмет для психологічного аналізу, але будемо вважати, що такі дискусії безплідні.

Наскільки представник президента у Верховній Раді став чи не став представником президента у "Нашій Україні", не змінює і навіть не впливає на дійсну пасивність провідної політичної сили України і, відповідно, її лідера.

Безпорадність штабу Безсмертного лише підтверджується подіями в Мукачево. Якщо керівник штабу не знаходить іншого підходу, ніж особисто вести фізичну атаку на місці подій, то він не керівник, а виконавець.

Масові нальоти депутатів також мало що дали. А де громадський тиск у маленькому карпатському містечку? Адже всім зрозуміло, що у випадку, коли "Наша Україна" не в змозі відстояти перемогу свого кандидата в Мукачевому, то навряд чи їй світить перемога по цілій державі.

Розмноження штабів та організаційних структур, що стоять за спиною Ющенка, також є ознакою слабкості. Існує парламентська фракція "Наша Україна" разом із центральним і обласними штабами. Як мінімум чотири партії, що входять до "Нашої України", мають свої обласні організації. В додаток, на якомусь туманному етапі формування знаходиться громадське об’єднання "За Ющенка, За Україну". Тепер формується нова єдина партія. В такій ситуації може заплутатись не тільки звичайний виборець.

До вузького кола оточення Віктора Андрійовича, яке лише рік тому варилося у густому соусі уявлень про перспективи приходу до влади, нарешті доходить, що сама можливість приходу до влади виглядає дедалі більш сумнівною.

Звідси така бурхлива реакція "Нашої України" на провал голосування за конституційну реформу 8 квітня. Слід не забувати лише, що існує якісна відмінність між перемогами, що базуються на провалах ініціатив опонентів, і перемогами власних ініціатив.

Влада прагне стабільності

Важко стверджувати, що Кучма і його оточення діють ефективно, але в послідовності їм не дорікнути. Маючи понад два роки попередження, що Віктор Ющенко "повернеться" до великої політики, Кучма затіяв простий план протидії такому поверненню.

В першу чергу Кучмі було потрібно ослаблювати Ющенка, як безпосередньо всередині його коаліції, так і відносно його майбутніх позафракційних партнерів. Це завдання, яке набуло нагальності після провалу ЗаЄДУ на виборах у 2002 році, виконано незадовільно.

Зменшивши "Нашу Україну" на якихось п’ятнадцять відсотків, адміністративний ресурс зайшов у глухий кут. Відокремити Петра Симоненка від Ющенка, погодьмося, – це не досягнення. А от із Морозом непогано спрацювали, хоча є підстави вважати, що Олександр Олександрович пішов би сам на вибори навіть без заохочування Банкової.

Як своє передвиборче гасло Кучма вибрав "стабільність", а як авангард виборчої кампанії – Віктора Януковича. Важко повірити, що Янукович залишиться єдиним кандидатом від влади. Рипання від Пустовойтенка, Тігіпка й Кінаха лише на руку Кучмі, якого найближчим часом закликатимуть скористатися дозволом Конституційного Суду, об’єднати більшість і йти на вибори заради стабільності.

Рекомендації для потопаючих

"Не можете перешкодити тому, щоб вас проковтнули, - постарайтеся хоча б, щоб вас не могли перетравити." – Жан Жак Руссо

Важко вірити, що такі люди, як Ренат Ахметов, Віктор Пінчук, Віктор Медведчук або Григорій Суркіс, які разом володіють мільярдами доларів, не зроблять все можливе і неможливе, аби уникнути післявиборчого сценарію, в якому вони чекатимуть повістки від одного з міністрів нового уряду з-поміж колишніх депутатів "Нашої України", на яких здійснювалися наїзди, або, тим паче, від прем’єра колишньої опозиції.

А чи готовий Віктор Андрійович зробити все можливе і неможливе для перемоги 31 жовтня? Відповідь на це питання дадуть наступні шість місяців. Ті, хто не заангажований в існуючій системі та бажають кращої долі для України, можуть лише надати свої рекомендації.

- Передвиборчі гасла. Запозичені у західних технологів "меседжи" на зразок "Так, Ющенко!" не годяться, й край! Варто згадати керуючий принцип для кандидата у президенти США Білла Клінтона ("Йдеться про економіку, дурню") і випустити хоча б кілька гасел, які щось означають і говорять прямо й зрозуміло до виборців, наприклад: "Віктор Ющенко – останній шанс жити нормально".

- Потрібні зміни до виборчого штабу. Невідкладно потрібен новий керівник центрального штабу "Нашої України". А Роману Петровичу варто поручити більш важливі справи, як, наприклад, відносини з владою у передвиборчий період. Відкладання цього кроку означатиме продовження тупцювання на місці виборчої кампанії Ющенка з відповідною розгубленістю з приводу того, чому все не складається, як треба.

- Ключ до виграшу полягає в зміні позицій привладних лідерів. Адміністративна система тримається на довірі, що нинішня команда приведе до неминучої перемоги. Якщо на позиції публічної підтримки Віктора Ющенка почнуть переходити представники більшості, її повний розвал неминучий.

Кращого шансу, ніж зараз, не буде. Віктору Андрійовичу потрібно кожен день проводити переговори із тими представниками більшості, які розчаровані відносинами з Кучмою, або здатні зрозуміти, що продовження правління Кучми означатиме продовження кризових явищ, в тому числі і для них.

- Створити великий кадровий резерв. Одним із кращих способів привернути симпатії державних чиновників і взагалі впливових людей, є скласти базу даних із кадровим резервом для майбутнього президента Віктора Ющенка. Всілякими способами рекламується збір автобіографій та кадрових анкет тих, хто мають відповідну освіту або досвід, і бажають змінити систему на краще. Цікаво буде подивитися, хто підстрахувався і здав анкету в штаб "Нашої України"!

- Потрібно готуватися до масових протестів. Якщо й надалі опозиційні сили, в тому числі "Наша Україна", сподіватимуться на "повстання мас", то дуже довго доведеться чекати. Масові протести, які унеможливлять тотальну фальсифікацію президентських виборів, придатні „до вживання” лише після відповідних тренінгів. Чи готова "Наша Україна" регулярно випускати після виборів мільйони інформаційно-агітаційних листівок?

- Існує нагода по-науковому підготувати програму кандидата у президенти. Якби кожен із фахівців "Нашої України" склав текст на кілька сторінок із конкретними рекомендаціями, що робити державі у галузі, якою вони володіють, досить швидко можна було б випустити том на кілька сотень сторінок із робочою назвою "Що зробить президент Віктор Ющенко".

Але головною передумовою для виграшу Віктора Ющенка 31 жовтня є розуміння того, що так далі не можна вести боротьбу за владу. Щоб вийти з кошмару, потрібно спочатку очманіти.

Автор: Іван Лозовий, президент Інституту державності і демократії