Infant terrible (перекладаю - Хам-Порожняк)
06/03/2004 | Shooter
Інфант terrible
Орест Сохар, для УП , 3.06.2004, 16:31
До гордого статусу "інфант" – престолонаступник нинішнього режиму - Віктор Янукович йшов тривалий час. Довго вимощуючи свої політичні перспективи, Віктор Федорович мав би постійно відточувати свій імідж та розширювати число спільників.
Але насправді виходить зовсім навпаки: претендент на престол потрапив у своєрідну політичну резервацію зі специфічним політичним режимом, заживши при цьому досить неоднозначного іміджу. В результаті претендент на престол виглядає досить таки terrible, і навіть його вчорашнім соратникам простіше грати на стороні політично чистого кандидата.
Ще добре пам’ятний той час, коли влада важко виношувала ідею так званого єдиного кандидата.
Проміж інших претендентів на престолонаступництво Віктор Янукович виглядав найоптимальнішою кандидатурою, оскільки вважався вільно конвертованим під більшість політичних моделей: він був і прозахідним, і водночас в Росії рахувався не чужим, прем’єр належав до головних апостолів нинішнього режиму, але разом із тим його люди давно провадили сепаратні переговори з "Нашою Україною".
Свобода політичного маневру, технологічна розкутість – були найзначнішими конкурентними переваги прем’єра, навіть, певно більшими, ніж адміністративно нагрітий рейтинг. Та протягом останніх декількох тижнів трапилося декілька значимих подій, в результаті яких політичні "чесноти" інфанта перетворилися на його вади.
Насамперед слід згадати про антиєвропейське щеплення, котре Янукович отримав 15 травня у Москві. Тоді російський президент Володимир Путін "похвалив українського прем’єра за реформи" та пообіцяв почати створення зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень.
Цю зону президент України Леонід Кучма випрошував упродовж усіх 10 років свого президентства, а Віктору Януковичу ні сіло ні впало обіцянку подали на блюдці з блакитною обкантовкою. Чому б це раптом? Глибше вивчення цієї теми наводить на висновок, що росіяни підуть на створення збиткової для них зони лише на етапі глибокої міждержавної інтеграції – зі створенням єдиного управлінського центру та ухваленням єдиного Конституції.
Тоді як обмеження національного суверенітету та передача функцій державного управління позанаціональним структурам заборонена українською Конституцією, що свідчить лише про одне: українська влада, згідно з основним законом країни, не має права йти на створення ЄЕПу зі всіма його політичними атрибутами, тоді як російська влада, згідно з російськими національними інтересами, не повинна погоджуватися на зону вільної торгівлі, без супроводу глибших інтеграційних кроків.
Для Януковича ця закономірність означає лише одне: Кремль вприснув антиєвропейську сиворотку українському інфантові, виставляючи його затятим прихильником проросійської інтеграції. Адже чиновники від ЄС неодноразово попереджали, що на сьогодні неможливою є одночасна економічна інтеграція України як на Захід, так і на Схід. Виходить, що Янукович із подачі Путіна свій вибір зробив. І в подяку за ілюзію формування зони вільної торгівлі прем’єр опікується створенням ілюзії Єдиного економічного простору.
Друга насущна проблема інфанта – синдром набутої політичної несумісності з вчорашніми побратимами та потенційними контрагентами. Така напасть вразила "єдиного [донедавна] кандидата" одразу після того, як есдеки розіслали рознарядки по областях, розписавши, хто, де і скільки разів має прилюдно "полюбити" кандидата; після того, як адмінресурс було задіяно до формування спільної вертикалі штабів; після того, як "експерти" у темниках почали вважати тему Януковича "важливою та актуальною", а сам прем’єр просто таки не злазив з телеекранів.
Влучним втіленням нової "дружби" стала модерна версія рімейку на Михайла Коцюбинського "Коні не винні": завдяки тривалому телевізійно-новинному серіалові уже вся країна знає, що Янукович двічі сидів, а коли "подростка с очень трудной судьбой" урівняли у статусі з політичними в’язнями, прозріли навіть сліпі.
Як сказав один з політтехнологів "Нашої України", "за два тижні їм вдалося те, що нам не вдавалося протягом двох років". Якщо сепаратне "братство" (вітання Корчинському!) соціал-демократів об’єднаних з Януковичем призвело до фактичної ізоляції "єдиного кандидата" на політичному рівні, то бажання попастися на інформаційних полях цієї партії веде Віктора Федоровича до такого собі політичного гетто, перебуваючи в якому тривалий час "єдиний кандидат" не зможе претендувати на симпатію широких електоральних мас.
Нинішній стан парламентсько-урядової коаліції є унаочненням усіх цих метаморфоз прем’єра. Приблизно половина рідної Януковичу коаліції працює відверто проти самого прем’єра, а ще половинка половини, контролюється СДПУ (о), і глава уряду не може розраховувати на її повну лояльність. Причиною розвалу отієї коаліційної бутафорії є не стільки зниження пресингу з боку адміністрації, скільки нездатність Януковича проявити лідерські якості.
Його фактичний вступ у "братство" автоматично означає пролонгацію нинішнього режиму Банкової, лише під іншим політичним лейблом. А цього не хочеться багатьом.
Чому раптом Янукович потрапив у таку залежність? Одні експерти говорять про відсутність лідерської сміливості, політичної авантюрності. Другі грішать на оточення Віктора Федоровича, котрому есдеки відкрили доступ до бізнесу, і те очманіло від щастя. Не можна сказати, що Віктору Федоровичу ніхто не радив триматися від СДПУ (о) подалі, але відомі випадки, коли такі дорадники раптово помирали від хронічних серцевих хвороб, якими ніколи не хворіли (мається на увазі Кулик???), інші після однієї-двох рекомендацій ж просто воліли копати від "забора і до обєда", зберігаючи свою голову.
Поки країна насолоджується серіалом "Янукович – дисидент", мінімум двоє провідних гравців української політики переформатовують свої політичні стратегії. Ще зовсім недавно Віктору Пінчуку та Ринату Ахметову було цікаво грати як на перемогу Януковича, так і на перемогу Ющенка. Тоді як нині Віктор Федорович – з антиєвропейським обличчям та соціал-демократичним посагом – їм менш цікавий, ніж Ющенко.
Бо при Ющенкові не буде проблем із Радою Європи, легше розмовлятиметься з ЄС, і тим паче з США. Тоді як головні бізнесові інтереси у панів Ахметова та Пінчука зараз простягаються саме на Захід. Стабільна політика обіцяє поліпшення й інвестиційних, кредитних рейтингів, меншої підозрілості з боку міжнародних моніторингових структур відносно природи грошей. Період первинного накопичення капіталів для олігархів уже завершився, тому їм потрібна влада, котра би допомагала їм, а не заважала, виглядати в цивілізованому світі адекватно.
Наостанок напрошується один комплімент: ще півроку тому чимало колег писало, що для Віктора Медведчука Янукович-президент набагато гірший за Ющенка-президента. Але тоді сам Медведчук займався політреформою і про це не думав.
Та коли ота так звана політична реформа скисла, глава президентської адміністрації задумався над проблемою вибору, і як бачимо, "єдиного кандидата" розбив приступ політичного інфантилізму. Принаймні, для Віктора Володимировича Віктор Федорович загрози уже не складає. Навіть навпаки: подальша доля кандидата Януковича значно мірою залежить від настроїв та планів нинішнього глави АП.
Єдине, в чому не погоджуюсь - що Янукович не складає загрози для Мудведчука. Складає - ще й, мабуть, більшу як Ющенко. Тільки після виборів, звісно.
Орест Сохар, для УП , 3.06.2004, 16:31
До гордого статусу "інфант" – престолонаступник нинішнього режиму - Віктор Янукович йшов тривалий час. Довго вимощуючи свої політичні перспективи, Віктор Федорович мав би постійно відточувати свій імідж та розширювати число спільників.
Але насправді виходить зовсім навпаки: претендент на престол потрапив у своєрідну політичну резервацію зі специфічним політичним режимом, заживши при цьому досить неоднозначного іміджу. В результаті претендент на престол виглядає досить таки terrible, і навіть його вчорашнім соратникам простіше грати на стороні політично чистого кандидата.
Ще добре пам’ятний той час, коли влада важко виношувала ідею так званого єдиного кандидата.
Проміж інших претендентів на престолонаступництво Віктор Янукович виглядав найоптимальнішою кандидатурою, оскільки вважався вільно конвертованим під більшість політичних моделей: він був і прозахідним, і водночас в Росії рахувався не чужим, прем’єр належав до головних апостолів нинішнього режиму, але разом із тим його люди давно провадили сепаратні переговори з "Нашою Україною".
Свобода політичного маневру, технологічна розкутість – були найзначнішими конкурентними переваги прем’єра, навіть, певно більшими, ніж адміністративно нагрітий рейтинг. Та протягом останніх декількох тижнів трапилося декілька значимих подій, в результаті яких політичні "чесноти" інфанта перетворилися на його вади.
Насамперед слід згадати про антиєвропейське щеплення, котре Янукович отримав 15 травня у Москві. Тоді російський президент Володимир Путін "похвалив українського прем’єра за реформи" та пообіцяв почати створення зони вільної торгівлі без вилучень та обмежень.
Цю зону президент України Леонід Кучма випрошував упродовж усіх 10 років свого президентства, а Віктору Януковичу ні сіло ні впало обіцянку подали на блюдці з блакитною обкантовкою. Чому б це раптом? Глибше вивчення цієї теми наводить на висновок, що росіяни підуть на створення збиткової для них зони лише на етапі глибокої міждержавної інтеграції – зі створенням єдиного управлінського центру та ухваленням єдиного Конституції.
Тоді як обмеження національного суверенітету та передача функцій державного управління позанаціональним структурам заборонена українською Конституцією, що свідчить лише про одне: українська влада, згідно з основним законом країни, не має права йти на створення ЄЕПу зі всіма його політичними атрибутами, тоді як російська влада, згідно з російськими національними інтересами, не повинна погоджуватися на зону вільної торгівлі, без супроводу глибших інтеграційних кроків.
Для Януковича ця закономірність означає лише одне: Кремль вприснув антиєвропейську сиворотку українському інфантові, виставляючи його затятим прихильником проросійської інтеграції. Адже чиновники від ЄС неодноразово попереджали, що на сьогодні неможливою є одночасна економічна інтеграція України як на Захід, так і на Схід. Виходить, що Янукович із подачі Путіна свій вибір зробив. І в подяку за ілюзію формування зони вільної торгівлі прем’єр опікується створенням ілюзії Єдиного економічного простору.
Друга насущна проблема інфанта – синдром набутої політичної несумісності з вчорашніми побратимами та потенційними контрагентами. Така напасть вразила "єдиного [донедавна] кандидата" одразу після того, як есдеки розіслали рознарядки по областях, розписавши, хто, де і скільки разів має прилюдно "полюбити" кандидата; після того, як адмінресурс було задіяно до формування спільної вертикалі штабів; після того, як "експерти" у темниках почали вважати тему Януковича "важливою та актуальною", а сам прем’єр просто таки не злазив з телеекранів.
Влучним втіленням нової "дружби" стала модерна версія рімейку на Михайла Коцюбинського "Коні не винні": завдяки тривалому телевізійно-новинному серіалові уже вся країна знає, що Янукович двічі сидів, а коли "подростка с очень трудной судьбой" урівняли у статусі з політичними в’язнями, прозріли навіть сліпі.
Як сказав один з політтехнологів "Нашої України", "за два тижні їм вдалося те, що нам не вдавалося протягом двох років". Якщо сепаратне "братство" (вітання Корчинському!) соціал-демократів об’єднаних з Януковичем призвело до фактичної ізоляції "єдиного кандидата" на політичному рівні, то бажання попастися на інформаційних полях цієї партії веде Віктора Федоровича до такого собі політичного гетто, перебуваючи в якому тривалий час "єдиний кандидат" не зможе претендувати на симпатію широких електоральних мас.
Нинішній стан парламентсько-урядової коаліції є унаочненням усіх цих метаморфоз прем’єра. Приблизно половина рідної Януковичу коаліції працює відверто проти самого прем’єра, а ще половинка половини, контролюється СДПУ (о), і глава уряду не може розраховувати на її повну лояльність. Причиною розвалу отієї коаліційної бутафорії є не стільки зниження пресингу з боку адміністрації, скільки нездатність Януковича проявити лідерські якості.
Його фактичний вступ у "братство" автоматично означає пролонгацію нинішнього режиму Банкової, лише під іншим політичним лейблом. А цього не хочеться багатьом.
Чому раптом Янукович потрапив у таку залежність? Одні експерти говорять про відсутність лідерської сміливості, політичної авантюрності. Другі грішать на оточення Віктора Федоровича, котрому есдеки відкрили доступ до бізнесу, і те очманіло від щастя. Не можна сказати, що Віктору Федоровичу ніхто не радив триматися від СДПУ (о) подалі, але відомі випадки, коли такі дорадники раптово помирали від хронічних серцевих хвороб, якими ніколи не хворіли (мається на увазі Кулик???), інші після однієї-двох рекомендацій ж просто воліли копати від "забора і до обєда", зберігаючи свою голову.
Поки країна насолоджується серіалом "Янукович – дисидент", мінімум двоє провідних гравців української політики переформатовують свої політичні стратегії. Ще зовсім недавно Віктору Пінчуку та Ринату Ахметову було цікаво грати як на перемогу Януковича, так і на перемогу Ющенка. Тоді як нині Віктор Федорович – з антиєвропейським обличчям та соціал-демократичним посагом – їм менш цікавий, ніж Ющенко.
Бо при Ющенкові не буде проблем із Радою Європи, легше розмовлятиметься з ЄС, і тим паче з США. Тоді як головні бізнесові інтереси у панів Ахметова та Пінчука зараз простягаються саме на Захід. Стабільна політика обіцяє поліпшення й інвестиційних, кредитних рейтингів, меншої підозрілості з боку міжнародних моніторингових структур відносно природи грошей. Період первинного накопичення капіталів для олігархів уже завершився, тому їм потрібна влада, котра би допомагала їм, а не заважала, виглядати в цивілізованому світі адекватно.
Наостанок напрошується один комплімент: ще півроку тому чимало колег писало, що для Віктора Медведчука Янукович-президент набагато гірший за Ющенка-президента. Але тоді сам Медведчук займався політреформою і про це не думав.
Та коли ота так звана політична реформа скисла, глава президентської адміністрації задумався над проблемою вибору, і як бачимо, "єдиного кандидата" розбив приступ політичного інфантилізму. Принаймні, для Віктора Володимировича Віктор Федорович загрози уже не складає. Навіть навпаки: подальша доля кандидата Януковича значно мірою залежить від настроїв та планів нинішнього глави АП.
Єдине, в чому не погоджуюсь - що Янукович не складає загрози для Мудведчука. Складає - ще й, мабуть, більшу як Ющенко. Тільки після виборів, звісно.