Або опозиція бореться з антисемітизмом. Або програє
06/08/2004 | observer
Або опозиція бореться з антисемітизмом. Або програє
(Репліка)
Є на майдані Незалежності кілька місць, де завжди можна купити опозиційні, та й просто вільні, газети. Ті, багатьох із яких не побачиш на „офіційних” розкладках та в пресових кіосках. „Україна молода”, „Без цензури”, „Вечірні вісті” українською мовою, „Грані плюс”, „Інформаційний бюлетень”, „Нація і держава”, „Самостійна Україна” та інші. Ці точки знають багато киян, їх, як і самі газети, що там продають, із подивом відкривають для себе гості столиці.
Одна з таких точок розташована біля поштамту, на самому вході до підземного переходу. Віднедавна асортимент товарів цієї точки дещо збільшився. Якось, виходячи з переходу, я ледь не машинально переглянув акуратно розкладені пачки газет. Усе було, нібито, так, як завжди. За винятком того, що зверху всього того газетного добра лежала тоненька книжечка, радше навіть брошурка, на всю обкладинку – зірка Давида, над якою виднілася назва опусу: „Жидівська еліта України”.
З’ясовувати обставини появи цього видання серед опозиційних газет – до речі, книжок я досі на тій розкладці ніколи не бачив – я не став. Бо навряд чи мені б про це так щиро розповіли. Та й, власне, яке це має значення? Цілком можливо, серед продавців опозиційних газет удосталь афектованої публіки, для якої всі соціальні, політичні та економічні проблеми зводяться до питання про п’яту графу. Але редакції газет могли б легко відсторонити таку публіку від поширення своєї продукції.
Можливий і інший варіант: якось наприкінці минулого року в асортименті цих розкладок раптом з’явилася скандальна газета „Ідеаліст”. Вона, до речі, теж завжди лежала так, щоб привертати до себе найпершу увагу – і щоб уже потім та увага доходила до решти видань, які дещо губилися на тлі „Ідеаліста”. І хоча тільки-но спалахнув скандал навколо „Сільських вістей”, як „Ідеаліст” зник із розкладок так само раптово, як незадовго перед тим з’явився, все ж таки чи не є сама по собі його поява серед поважних опозиційних видань свідченням того, що це не самодіяльність продавців, а чиєсь навмисне прагнення, аби опозиційні видання асоціювалися з антисемітським брудом?
Що означає для опозиції подібна друкована гидота, коли вона продається укупі з її виданнями, яку репутацію вона опозиції створює, приваблює чи відштовхує потенційних покупців опозиційних газет, – то все цілком зрозумілі питання, зупинятися на яких нема сенсу. Справа – в іншому. Під час акції „Жива газета”, що відбулася 6 червня, я спитав Миколу Томенка про його ставлення до присутності згаданої брошурки поруч із газетою „Без цензури”. Депутат був обурений, обіцяв зателефонувати до штабу НУ”, щоб ті розібралися. Коли я після того проходив Майданом, тієї брошурки вже не було – чи то штаб оперативно спрацював, чи то продавець був інший. Але ж точки ці є загальновідомими. Навряд чи не знають про їхнє існування й депутати. То чи не міг би хтось із-поміж них час від часу навідуватися на Майдан, щоб подивитися, що там відбувається? Чи не міг би хтось із представників опозиції переконати поширювачів газет, що в разі такого сусідства на заміну їм буде знайдено інших? Опозиція, врешті-решт, має не так уже й багато каналів спілкування із суспільством, щоб ділити наявні канали з антисемітською макулатурою.
Борис Бахтєєв, „Телекритика”
~~~~~~~~~
Я до речі впевнений, що антисемітські книжки на всіх опозиційних розкладках (принаймі на всіх київських станціях метро) - це не просто так. До речі помітив, що їх міліція не особливо й ганяє...
(Репліка)
Є на майдані Незалежності кілька місць, де завжди можна купити опозиційні, та й просто вільні, газети. Ті, багатьох із яких не побачиш на „офіційних” розкладках та в пресових кіосках. „Україна молода”, „Без цензури”, „Вечірні вісті” українською мовою, „Грані плюс”, „Інформаційний бюлетень”, „Нація і держава”, „Самостійна Україна” та інші. Ці точки знають багато киян, їх, як і самі газети, що там продають, із подивом відкривають для себе гості столиці.
Одна з таких точок розташована біля поштамту, на самому вході до підземного переходу. Віднедавна асортимент товарів цієї точки дещо збільшився. Якось, виходячи з переходу, я ледь не машинально переглянув акуратно розкладені пачки газет. Усе було, нібито, так, як завжди. За винятком того, що зверху всього того газетного добра лежала тоненька книжечка, радше навіть брошурка, на всю обкладинку – зірка Давида, над якою виднілася назва опусу: „Жидівська еліта України”.
З’ясовувати обставини появи цього видання серед опозиційних газет – до речі, книжок я досі на тій розкладці ніколи не бачив – я не став. Бо навряд чи мені б про це так щиро розповіли. Та й, власне, яке це має значення? Цілком можливо, серед продавців опозиційних газет удосталь афектованої публіки, для якої всі соціальні, політичні та економічні проблеми зводяться до питання про п’яту графу. Але редакції газет могли б легко відсторонити таку публіку від поширення своєї продукції.
Можливий і інший варіант: якось наприкінці минулого року в асортименті цих розкладок раптом з’явилася скандальна газета „Ідеаліст”. Вона, до речі, теж завжди лежала так, щоб привертати до себе найпершу увагу – і щоб уже потім та увага доходила до решти видань, які дещо губилися на тлі „Ідеаліста”. І хоча тільки-но спалахнув скандал навколо „Сільських вістей”, як „Ідеаліст” зник із розкладок так само раптово, як незадовго перед тим з’явився, все ж таки чи не є сама по собі його поява серед поважних опозиційних видань свідченням того, що це не самодіяльність продавців, а чиєсь навмисне прагнення, аби опозиційні видання асоціювалися з антисемітським брудом?
Що означає для опозиції подібна друкована гидота, коли вона продається укупі з її виданнями, яку репутацію вона опозиції створює, приваблює чи відштовхує потенційних покупців опозиційних газет, – то все цілком зрозумілі питання, зупинятися на яких нема сенсу. Справа – в іншому. Під час акції „Жива газета”, що відбулася 6 червня, я спитав Миколу Томенка про його ставлення до присутності згаданої брошурки поруч із газетою „Без цензури”. Депутат був обурений, обіцяв зателефонувати до штабу НУ”, щоб ті розібралися. Коли я після того проходив Майданом, тієї брошурки вже не було – чи то штаб оперативно спрацював, чи то продавець був інший. Але ж точки ці є загальновідомими. Навряд чи не знають про їхнє існування й депутати. То чи не міг би хтось із-поміж них час від часу навідуватися на Майдан, щоб подивитися, що там відбувається? Чи не міг би хтось із представників опозиції переконати поширювачів газет, що в разі такого сусідства на заміну їм буде знайдено інших? Опозиція, врешті-решт, має не так уже й багато каналів спілкування із суспільством, щоб ділити наявні канали з антисемітською макулатурою.
Борис Бахтєєв, „Телекритика”
~~~~~~~~~
Я до речі впевнений, що антисемітські книжки на всіх опозиційних розкладках (принаймі на всіх київських станціях метро) - це не просто так. До речі помітив, що їх міліція не особливо й ганяє...