06/19/2004 | СЕМЕН

Україна вступить у НАТО. Крапка

19.06.04, 10:30 | Віктор Правдін


15 червня Президент України Леонід Кучма своїм указом затвердив нову Військову доктрину. Відповідно до документа, вона носить оборонний характер. Це означає, що Україна не вважає жодну з держав (ближнього або далекого зарубіжжя) своїм військовим супротивником. Хоча, разом із тим, наша країна буде вважати потенційним військовим супротивником державу або групу держав, послідовна недружня політика яких буде загрожувати військовій безпеці України.

Проект нової Військової доктрини Рада національної безпеки й Відповідно до Військової доктрини, Україна не вважає жодну з держав (ближнього або далекого зарубіжжя) своїм військовим супротивником
оборони розглянула ще 25 листопада минулого року. Нагадаємо, що попередня "військова конституція" була прийнята в 1993 році. Вона також носила оборонний характер. Відмовившись від ядерної зброї, українські власті відразу наголосили на тому, що Україна не є потенційним супротивником жодної конкретної держави.

Відповідно до нової Доктрини, серед умов забезпечення військової безпеки України зазначено, зокрема, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ у НАТО як основи загальноєвропейської системи безпеки.

Як зазначено в документі, в умовах сучасної військово-політичної обстановки інтереси нацбезпеки України зумовлюють істотне поглиблення відносин із Серед умов забезпечення військової безпеки України у військовій доктрині зазначено, зокрема, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ у НАТО
НАТО й Євросоюзом. Виходячи з того, що НАТО й ЄС є гарантами безпеки й стабільності в Європі, Україна готується до повноправного членства в цих організаціях.

Крім того, серед завдань Збройних сил називаються:

а) посилення співробітництва зі світовими, європейськими та регіональними структурами колективної безпеки;

б) підтримання на належному рівні оборонної спроможності держави, боєздатності Збройних сил;

в) запобігання можливій збройній агресії шляхом її стримування Військова доктрина розглядає участь України в міжнародних миротворчих операціях "як важливий напрямок своєї зовнішньої політики й забезпечення регіональної військової безпеки"
воєнними й невоєнними засобами;

г) запобігання соціально-політичним, міжнаціональним, міжконфесійним конфліктам усередині країни та їхнє своєчасне вирішення.

Особливо виписані пункти про участь українського контингенту в миротворчих місіях. В Доктрині говориться, що Україна як держава – член ООН і ОБСЄ, особливий партнер НАТО й учасник програми "Партнерство заради миру", "розглядає участь у міжнародних миротворчих операціях як важливий напрямок своєї зовнішньої політики й забезпечення регіональної військової безпеки". Участь України в міжнародних миротворчих операціях здійснюється шляхом надання миротворчого контингенту, персоналу, а також матеріально-технічних ресурсів і послуг. Керівництво в сфері військової безпеки здійснює винятково Президент України
Таким чином, питання про те, що українські війська беруть участь у відновленні миру в Іраку, відтепер можна розглядати як анахронізм. Тільки Верховний головнокомандувач, тобто Президент, а не купка політиканів з Верховної Ради, має право вирішувати це питання.

Тим більше, що, як зазначено в положеннях Військової доктрини, керівництво (!) у сфері військової безпеки здійснює Президент України як Глава держави, гарант державного суверенітету, територіальної цілісності країни, дотримання Конституції, прав і свобод людини й громадянина і Верховний головнокомандувач Збройних сил.

Ще одна відмінність між новою й старою редакцією документа – наявність розділів про тероризм. У Доктрині відзначається, що наш час характеризується обмеженням використання країнами військової сили як засобу досягнення політичних цілей. Головними факторами, що впливають на військово-політичну обстановку, є а) прояв міжнародних і міжетнічних протиріч, що призведуть до нестабільності й конфліктів, Ще одна відмінність між новою й старою Доктриною – наявність розділів про тероризм
б) зростання небезпеки поширення ядерної й іншої зброї масового знищення, міжнародного тероризму, в) виникнення територіальних суперечок між державами. Виходячи з цього, на військово-політичну ситуацію в Україні можуть уплинути саме ці "продукти" світової глобалізації.

Тому головною метою забезпечення військової безпеки країни є "усунення зовнішніх і внутрішніх загроз національній безпеці України у військовій сфері й створення сприятливих умов для гарантованого захисту національних інтересів".

Тобто основними внутрішніми загрозами нацбезпеці України у військовій сфері є:

1) протиправна діяльність екстремістських, сепаратистських, радикальних релігійних організацій і спроби створення терористичних організацій і непередбачених Україна проводитиме реформи власних Збройних сил за прикладом і стандартами НАТО
законом воєнізованих формувань;

2) небезпечне зниження рівня забезпечення військовою, спеціальною технікою й озброєнням нового покоління Збройних сил України;

3) повільне реформування військової організації держави й оборонно-промислового комплексу, недостатнє фінансове забезпечення відповідних програм;

4) нагромадження у ЗС України зайвої кількості застарілої військової техніки й озброєння, вибухових речовин.

У боротьбі з перерахованим вище злом Україна, користуючись невід'ємним правом кожної держави на індивідуальну й колективну оборону у випадку збройної агресії, не виключає можливості одержання військової допомоги від інших держав і У випадку розв'язування збройної агресії проти України не виключається перенесення наших ЗС бойових дій на територію агресора з метою його повного розгрому
міжнародних організацій...

У Доктрині також підкреслюється, що рамках удосконалення системи забезпечення національної безпеки, Україна проводитиме реформи власних Збройних сил за прикладом і стандартами НАТО. У зв'язку з цим українські ЗС будуть мати у своєму складі Об'єднані сили швидкого реагування, Основні сили оборони й Стратегічні резерви.

Отже, основними воєнно-стратегічними цілями застосування Збройних сил є: забезпечення недоторканності держкордону, ліквідація збройного конфлікту, захист територіальної цілісності України, відсіч збройній агресії, розгромлення військ агресора, встановлення миру на вигідних умовах, запобігання виникненню міждержавних або внутрішніх конфліктів.

Проте, у Доктрині підкреслюється, що у випадку розв'язання збройної агресії проти України не виключається перенесення Збройними силами України бойових дій на територію агресора з метою його повного розгрому.