06/21/2004 | Василь

Можливі сценарії подальшого розвитку та завершення передвиборчої кампанії кандидата в Президенти України В.Януковича.
З приводу перемоги В.Ющенка на президентських виборах 2004 р. лише сам Віктор Андрійович категорично висловлюється про цілковиту неможливість будь-якого інакшого варіанту, фахівці натомість підходять до проблеми більш зважено, з багатьма „якщо”. З приводу ж участі в президентській кампанії В.Януковича вже фахівці обирають радикальні точки зору, а сам Віктор Федорович обмежується тезою „якщо треба буде, то переможемо”.
Ті, хто переконаний у тому, що В.Янукович просто не може виграти, наводять цілком, здавалося б, об’єктивні аргументи. На зразок результатів опитування на Кореспондент.нет „Чи може людина з судимостями претендувати на посаду Президента?” (http://www.korrespondent .net/data/main.html). Тут аналітики апелюють до 80% з лишком респондентів, котрі цілковито виключають таку можливість. Але звідки тоді беруться від 25 до 30 відсотків громадян, котрі готові віддати В.Януковичу свої голоси, якщо він вийде у другий тур разом з В.Ющенком? Значить, є якісь інші чинники, котрі значно переважають негативний вплив судимостей, якщо рейтинг В.Януковича стало зростає, і вже далеко вийшов за ту межу, що її забезпечує посада.
Так само в конкретному твердженні цілком правий Володимир Полохало, шеф-редактор журналу „Політична думка”: дійсно, далеко не вся Україна знаходиться в тім же стані, що Донбас, де соціально незахищені шахтарі цілком залежать від влади, а населення в цілому досить декласоване й дезорієнтоване, щоб легко піддаватися маніпулятивним технологіям. Однак постать В.Януковича – людини, поза всяким сумнівом, неординарної і сильної особистості – може привабити цілком достатню частину того ж протестного електорату, або ж електорату лівих сил, котрий у двобої В.Ющенко-В.Янукович залишиться незапитаним, для того, аби за допомоги певної частки адміністративного ресурсу Віктор Федорович все ж став Президентом восени 2004 р. Люди обиратимуть не гарну людину і достойного політика В.Януковича, а менше зло порівняно з В.Ющенком – на чому б не ґрунтувалось їхнє неприйняття Віктора Андрійовича.
Хоча навіть ті, хто, як Олександр Волков, переконаний у перевагах сценарію, котрий сьогодні влада подає як основний (В.Янукович як наступник державної політики, проваджуваної десять років Л.Кучмою), визнають, що без професійного технологічного втручання кар’єрна перспектива В.Януковича зовсім не виглядає незатьмареною і беззаперечною: „Якщо Президент не захоче йти на третій строк, то єдина людина, котра має шанси перемогти В.Ющенка – тільки В.Янукович. Більше того: я на сто відсотків певен, що В.Янукович вийде у другий тур, тут до гадалки не ходи. А якщо він ще візьме нашу команду, яка з блиском провела вибори у 1994 та 1999 роках, референдум – ми фахівці, ми вміємо це робити – то В.Янукович стане Президентом” (Олександр Волков, «Главред», 28.11.2003).
Отже, спробуємо накидати деякі з можливих сценаріїв розвитку подій.

Позитивні сценарії
 Практично, всі передумови для реалізації більшості з позитивних сценаріїв уже наявні. Залишилось їх тільки реалізувати. Що означає подальшу розкрутку В.Януковича як єдиного кандидата (тепер уже „справжнього”, а не „тимчасового”), Президент Л.Кучма визнає за собою „деякі помилки та перегини” і кається перед народом напередодні заслуженої пенсії, беручи тим самим на себе весь негатив, уособлюваний владою в цілому (або ж переносить усе на „недолугих виконавців”, себто В.Медведчука, котрі викривляли благі наміри Президента, а тепер мають за це відповісти), забезпечує В.Януковичу адміністративний „дах”. Вибори проходять доволі спокійно. Народ надає перевагу тихій передачі влади від одного Президента іншому, оминаючи слизьке питання вибору, вільної боротьби за звання достойнішого та інші варіанти, котрі загрожують несподіванками та непередбачуваними змінами. Оскільки кричущих порушень під час виборів немає, міжнародна спільнота сприймає Президента В.Януковича як годиться – адже більшість народу таки справді прагнула стабільності і віддала голоси за прем’єр-міністра.
 Політтехнологи В.Януковича (на чолі з М.Гельманом) запускають в інформаційний простір один за одним кілька десятків міфів стосовно В.Ющенка особисто, членів його родини, учасників блоку тощо. Команда В.Ющенка захищається, проте не дуже успішно. Негатив, пущений нею проти В.Януковича, не має такого вибухового резонансу, як продукт М.Гельмана. В.Янукович за власним рішенням, або підкорюючись наполегливості В.Медведчука (який тоді матиме підстави говорити „без мене ти не був би Президентом”) вдається до всіх можливих маніпуляцій, що їх уможливлює володіння адмінресурсом. Вибори проходять значно голосніше, дуже брудно, однак в результаті перевага В.Януковича безсумнівна. В.Ющенко сперечається, виводить народ на барикади, апелює до міжнародного співтовариства, блокує роботу парламенту – однак перші тижні президентства В.Януковича проходять в цілому доволі стабільно, жодних революційних змін не спостерігається, власники крупних капіталів заспокоюються потроху, напруження вщухає до фонового рівня. Президента В.Януковича визнає міжнародна спільнота. Життя в Україні, як політичне. так і інші його прояви, триває практично так само, як і за Президента Л.Кучми.
 В.Медведчук активно сприяє розколу опозиції. Від неї висуваються всі, хто може. Вони працюють один проти одного. Оскільки гроші є в кожного, то наймаються професійні команди і робота триває доволі результативно – кандидати від опозиційного табору знищують рейтинги один одного та ліквідують електоральну базу. Зрештою більшість виборців (за виключенням кількох відсотків – ідейних членів опозиційних партій) плює на опозиціонерів, і або не приходить на вибори, або голосує проти всіх, або раптом, несподівано для себе, знаходить безліч позитивів у стилі державної роботи В.Януковича. За принципом „він принаймні працює” йому віддають свої голоси додатково (до наявних відсотків двадцяти, та плюс адміністративний ресурс відсотків вісім) десь із вісім-десять відсотків виборців. В.Янукович виходить у другий тур з В.Ющенком, котрий відстає від нього відсотків на десять як мінімум, або й з П.Симоненком (якщо електорат В.Ющенка аж надто успішно буде розмито іншими опозиціонерами). Спокійно і не напружуючись виграє у другому турі – що означає значне зменшення залежності від зовнішніх ресурсів, себто, від інших ФПГ. Отже – менше зобов’язань перед ними, більша свобода дій (особливо в економічній сфері) і кадрової політики. В.Янукович починає своє президентство як доволі самостійний політик із усією повнотою влади, котрою треба дуже мало з ким ділитися.
 В.Януковича знімають зі скандалом з посади прем’єра. Його політтехнологи швиденько розпочинають електоральну та ідеологічну експансію, відвойовуючи у В.Ющенка частину опозиційної ніші та імідж „постраждалого від влади” й „борця з нею”. Враховуючи, що прем’єрство В.Януковича було ближче до президентських виборів, то і його заслуги народ пам’ятатиме краще. Таким чином, відвойовується десь із половина електорату В.Ющенка (тих, кому не подобаються його методи роботи, його імідж, манера говорити, оточення, стосунки з Л.Кучмою або Ю.Тимошенко тощо). В той же час. нікуди не подінеться власний, донецький електоральний ресурс. В.Янукович виходить у другий тур, в якому і перемагає (з невеличким відривом) В.Ющенка – граючи на збереженні близьких стосунків між В.Ющенком та Президентом Л.Кучмою (нібито Віктор Андрійович домовився з Леонідом Даниловичем, що збереже систему і не мінятиме нічого, аби не зашкодити бізнес-інтересам родини другого Президента).
 В.Янукович відмовляється від агресивного ведення передвиборчої кампанії (або ж В.Медведчук певного моменту визначає для себе іншого фаворита президентських перегонів і серйозно звужує ресурсну базу В.Януковича). Його розрив з В.Ющенком залишається невеликим, проте не на його користь. Під час доволі спокійної, без зайвих вогнищ напруження передвиборчої кампанії обидва головних претенденти йдуть голова до голови, однак остаточну перемогу із дуже скромною перевагою здобуває В.Ющенко. Котрий доходить висновку, що йому буде значно вигідніше спертися на „донецьких”, аніж протистояти ще й їм (окрім „дніпропетровських” та „київських”), допускаючи швидке формування на зміну ФПГ часів Президента Л.Кучми нових потужних угруповань – довкола „бізнес-апостолів” з „Нашої України”. Таким чином, відбуваються певні домовленості, і В.Янукович знов стає прем’єр-міністром – або ж обіймає посаду спікера парламенту (яка буде значно вагомішою, коли після президентських виборів все ж проведуть політичну реформу). В.Янукович наступні роки набирає політичний потенціал, зміцнює свій статус загальнонаціонального лідера, формує реальну, а не номінальну, регіональну владну інфраструктуру, а також зміцню і розширює електоральну базу, яка не залежатиме від адміністративного ресурс. Отже, В.Янукович залишається у великій політиці та готується до наступного штурму висот.

Негативні сценарії
 Якщо домовленостей всередині парламентської більшості все ж не буде досягнуто (або політтехнологами Президента буде дана вказівка основним діючим особам не надто прагнути передчасної домовленості, і від провладного табору все ж буде висунуто кілька кандидатів у Президенти. Тоді будь-якого моменту (це можливо і в жовтні за добре розрахованої та організованої передвиборчої кампанії потрібної людини) В.Янукович може бути з ганьбою знятий зі своєї посади через черговий надзвичайний інцидент на зразок вибуху складів зброї або продовольчої кризи. Його в короткий час цілковито дискредитують як людину, що так і не переросла містечкових масштабів, але все ж нахабно перлася до великої політики. І виявлять, що хтось інший є значно достойнішим – і, на відміну від недолугого В.Януковича, цілковито розуміє плани, що їх має для України другий Президент. Окрім іншого, ця надзвичайно підходяща людина цілком випадково уже є кандидатом в Президенти, оскільки від початку не довіряла здатності В.Януковича стати загальнонаціональним лідером, і відгукнулась на вимоги своєї партії (або народу) представляти її/його інтереси на президентських виборах. Отже, заміщення відбувається чи не миттєво – і без зайвих рухів з боку влади. Звичайно, за такого розвитку подій варто очікувати дуже різкої реакції донецьких – якщо їх не підготувати заздалегідь до можливості такого розвитку подій. А це означає, що влада вже сьогодні (про всяк випадок, так би мовити) повинна „прощупувати” окремих представників „донецьких” на предмет ймовірності погодження на такий варіант – або й хтось з „донецьких” розпочав самостійно сепаратні переговори про можливість підтримки з певного моменту альтернативного В.Януковичу наступника Л.Кучми. Це тим більше вірогідно, враховуючи провал (принаймні на травень 2004 р.) політреформи. Представники донецької ФПГ справді не настільки довіряють В.Януковичу, аби забезпечувати тому прихід до влади за збереження нинішнього обсягу повноважень Президента.
Негативний сценарій розвитку подій, що є різновидом попереднього, – розпорошення фінансової, адміністративної, організаційної, медійної бази В.Януковича. Якщо окремі представники донецької ФПГ вирішать для себе, що для їхнього бізнесу буде безпечніший інший Президент, а не В.Янукович, вони розпочнуть активніше домовлятися із тими кандидатами, котрі видаються їм надійнішими – тобто, вестимуть поодинці або невеликими групами сепаратні переговори із супротивниками Віктора Федоровича. Навряд чи хтось із них піде настільки далеко, аби відкрито надати власні ресурси іншому кандидату. Проте максимально обмежити, а то й перекрити доступ до цих ресурсів команді В.Януковича – на цей крок вони цілком можуть піти. Що означатиме практично цілковиту безвихідь для В.Януковича. Адже абсолютно покладається він лише на своїх, донецьких. Саме на їхні ресурси він і розраховує передусім у цій кампанії – бо ресурси, що їх надає за домовленістю з Президентом Л.Кучмою В.Медведчук та інші члени президентського оточення, не є ані гарантовано „пропрем’єрськими” (враховуються інтереси передусім власників ресурсів, а вже потім В.Януковича – і ці інтереси далеко не завжди співпадають), ані просто гарантованими (тобто, будь-якого дня можуть змінити спрямування, підтримуючи іншого кандидата). Враховуючи, що статус загальнонаціонального лідера В.Янукович набуває дуже повільно і з великими ускладненнями (і цей процес залежить переважно від команди нинішнього Президента, а не від нього самого), залишаючись для більшої частини українців саме донецьким, а не всеукраїнським політиком, втрата підтримки еліти власного регіону обернеться втратою чи не всієї електоральної бази. Це відбудеться незважаючи на те, чи залишиться В.Янукович прем’єр-міністром або кандидатом від влади.
Так само серйозної, якщо не непоправної шкоди президентським планам В.Януковича можуть завдати соціалістичні маніпуляції В.Медведчука. Якщо він сприятиме висуненню всіх лідерів опозиції одночасно та надасть максимальну підтримку О.Морозу (водночас ведучи жорстку інформаційну кампанію проти В.Ющенка) – до другого туру цілком може вийти пара В.Янукович-О.Мороз. О.Мороз, звичайно, відставатиме на десяток відсотків. Проте у В.Медведчука більш ніж достатньо кадрових, фінансових, організаційних, адміністративних, технологічних, медійних ресурсів, аби (весь час потроху підточуючи рейтинг В.Януковича дрібними акціями) в останній момент підсунути прем’єру кризу, якої його рейтинг точно не витримає. Частина електорату В.Януковича перейде до О.Мороза (який, звичайно ж, не залишить без коментарів останній провал прем’єра), до нього ж приєднається ще одна частка протестного електорату – і у другому турі перемогу здобуде лідер соціалістів. Звичайно ж, він (і В.Медведчук) не шукатиме порозуміння з „донецькими”. Максимум, який отримає В.Янукович на всеукраїнському рівні – це певна посада у парламенті (і навряд чи це буде спікер) – завдяки потенціалу, що його накопичить на той момент Партія Регіонів. Якщо ж провал на президентських виборах зумовить повернення ПР у масштаби однієї області, то В.Янукович не зможе розраховувати навіть на це.
Чи не найгіршим варіантом буде обрання В.Януковича Президентом, але за використання настільки брудних технологій і настільки прозорими зловживаннями, що його відмовиться визнавати міжнародна спільнота. Відповідно, очікувати визнання від опозиції також марно. Вона цілком спроможна консолідувати значну частину парламентської більшості, провести таки конституційну реформу, позбавити Президента В.Януковича важелів впливу, далі прописати процедуру імпічменту та реалізувати її на практиці – і наступним Президентом України стане дуже поважний політик, якого шануватимуть, проте до думки якого з принципових питань не прислухатимуться. В.Янукович у кращому випадку повернеться на рівень донецького регіону. У гіршому – полишить політичну арену назавжди, зайнявшись виключно бізнесом.



Висновки
Підсумовуючи, можна сказати, що перебіг та результат передвиборчої боротьби В.Януковича залежать від нього особисто далеко не в першу чергу. І цю ситуацію навряд чи вдасться переломити – у В.Януковича справді замало власних ресурсів, аби вільно і, головне, ефективно оперувати ними в масштабах всієї України. Погіршує ситуацію те, що власники більшого ресурсу, котрі на цей момент нібито з готовністю надають його прем’єру, насправді ще не визначились остаточно, чи вигідно їм підтримувати В.Януковича у його президентських амбіціях. Тобто, будь-якого моменту, незалежно від кроків самого В.Януковича, і навіть від висловлюваних бажань Президента Л.Кучми (котрі можуть і трохи, і цілковито відрізнятися від його справжніх, не артикульованих прагнень), потік ресурсної підтримки може помітно всохнути – або й бути зовсім перекритим.
Та у В.Януковича є ще п’ять місяців на те, аби максимально реалізувати особистий потенціал – і перестати критично (тобто, так, аби їх зникнення автоматично означало програш прем’єра) залежати від зовнішніх ресурсів. Це означає, що йому слід продовжувати політику, розпочату призначенням А.Стеців-Герман (і, відповідно, прибиранням деркачівського Т.Аврахова). Тобто, займатися найбільшим криміналом з точки зору Президента Л.Кучми – „формувати власний імідж”.
Тільки це стане гарантією того, що багато хто з представників ФПГ передумає робити ставки на іншого кандидата, Президент Л.Кучма полишить спроби підшукати іншого наступника, В.Медведчук послабить політтехнологічні атаки на В.Януковича (звівши їх до рівня „утримання у керованому стані”, а не „потенційне знищення”), всередині донецької ФПГ ущухнуть настрої щодо ведення сепаратних переговорів з іншими суб’єктами виборчого процесу. Тобто, наступні п’ять місяців мають означати для В.Януковича безперервну роботу, причому з якомога активнішим залученням кадрів – професійних, а не лояльних. Ми ж і надалі відслідковуватимемо ситуацію.

http://www.agency.org.ua/index.php?mod=demo8