Як провести мітинг (практичні поради)
06/23/2004 | ANТ
Отже, ви хочете провести мітинг, демонстрацію, пікет або похід. Якщо захід, який ви плануєте, матиме протестний характер, треба бути оптимістом, аби сподіватися на сприяння або бодай нейтралітет влади. Між вами та чиновниками може виникнути конфлікт. Для того, щоб все-таки мітинг провести, потрібно дотримуватись певних порад, які ми вам пропонуємо. Але ви не повинні виконувати всі вимоги чиновників. Тому що тоді ви свій захід взагалі не проведете або проведете його замість, скажімо, Майдану Незалежності, на стадіоні “Чайка”. І, головне, пам’ятайте: право на вашому боці.
1. ЯКІ ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ РЕГЛАМЕНТУЮТЬ В УКРАЇНІ ПРАВО НА МИРНІ ЗІБРАННЯ?
В Україні сьогодні є лише один законодавчий акт, який регулює проведення масових заходів – стаття 39 Конституції України. Ось її текст:
“Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.”
Конституція – це закон прямої дії і будь–які акти: чи то закони, схвалені Верховною Радою і підписані президентом, чи то рішення міськвиконкому, підписані мером, можуть діяти лише у тій частині, яка не протирічить Конституції. Тобто, якщо чиновник або міліціонер показує вам якийсь офіційний документ, у якому записані інші норми, ніж у Основному законі, ви, вийнявши з кишені видання “Конституція України”, можете спокійно йому сказати: “Я буду робити те, що написано тут. Бо я маю право”. Як правило, чиновники “пасують”, коли стикаються з людиною, яка має уявлення про свої права та відстоює їх.
Другий документ, який стосується права на мирні зібрання – стаття 11 Європейської конвенції із захисту прав людини, ратифікована Верховною Радою України (тому в Україні має статус закону). По суті, Євроконвенція повторює норми Конституції:
Стаття 11. Свобода зібрань та об’єднання: “1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з iншими, включаючи право створювати профспiлки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв. 2. Здiйснення цих прав не пiдлягає жодним обмеженням, за винятком тих, якi встановленi законом в iнтересах нацiональної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших осіб i є необхiдними в демократичному суспiльствi. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здiйснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, полiцiї або органів державного управління”.
2. ЧИ МОЖЕ МІСЦЕВА ВЛАДА ВИЗНАЧАТИ ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ МІТИНГІВ?
Спеціального закону, який би регламентував проведення мітингів та демонстрацій, в Україні немає. Слава Богу, обидва законопроекти, які, у випадку їх схвалення, значно обмежували б права громадян на мирні збори, були нещодавно провалені парламентом. Тому, якщо вам показуватимуть рішення міськради про те, що тут не можна мітингувати, ви, вийнявши з кишені Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, швиденько знайшовши статтю 58, пункт б), частину 3, і процитувавши її, скажете: “До повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування належить вирішення питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, але тільки відповідно до закону, якого немає”. (Виділене курсивом - цитати із закону). Якщо цього буде недостатньо, процитуйте статтю 92 Конституції:
“Виключно законами України визначаються:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина”.
А право на мирні зібрання належить до природних і невід’ємних прав людини. Отже, варто ще раз наголосити: спеціального закону про організацію та проведення мирних зібрань в Україні немає і всі рішення місцевих рад або їх виконкомів, які містять інші положення, ніж стаття 39 Конституції, - незаконні.
3. ЯК НАПИСАТИ І ЗАНЕСТИ ДО МЕРІЇ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО МАСОВИЙ ЗАХІД?
Отже, озброївшись знанням Конституції та своїх прав, у повній відповідності до статті 39 Конституції, ви йдете до своєї рідної мерії з повідомленням про те, що ви хочете провести масовий захід. Пам’ятайте, що форма цього повідомлення не визначена ні законом, ні Конституцією, ні Євроконвенцією. Тому це повідомлення може бути складене у довільній формі. Звичайно, повідомлення (і це логічно) мусить містити ім’я адресата (міський голова, голова місцевої держадміністрації або хтось із їх заступників), ім’я (імена) і підпис (підписи) заявника (це – організатор (організатори) заходу, ним (ними) може бути будь-який громадянин (громадяни) незалежно від віку, особи без громадянства, громадська або політична організація (організації), профспілка, благодійний фонд або комерційна структура. Якщо організатор – юридична особа, варто поставити не тільки підпис її керівника, але й печатку. Природно, що у повідомленні мають бути вказані час, місце і тривалість заходу (тривалість ніяким законом не обмежена, тому ваша акція може бути безстроковою, і якщо ви хочете мітингувати безстроково, то так і вкажіть у повідомленні). Будь – які інші забаганки влади, наприклад – зазначення орієнтовної чисельності учасників, імен відповідальних за дотримання порядку (явок і паролів також) – протизаконні. Хочете – вказуєте, хочете – ні.
Несіть два примірники повідомлення і вимагайте, щоб на одному з них (другий ви залишаєте у відділі з питань звернень громадян) чиновник поставив (поставила) вхідний номер. Цей документ буде доказом того, що ви дійсно повідомили владу про свої наміри провести мітинг.
У Київській мерії, на Хрещатику, 36, тепер трохи інакші порядки. Вас не пустять до приміщення, якщо ви не маєте надійної "ксиви". Але на центральному вході знаходиться велика жовта скринька для листування. Ви вкидаєте своє повідомлення до неї, а згодом можете передзвонити до службової канцелярії (254-12-55) і дізнатися вхідний номер вашого повідомлення.
Ви не зобов’язані приносити повідомлення виключно у робочий час. Ви можете прийти до мерії серед ночі або у вихідні – там мусить бути черговий. Повідомлення у вас мусять прийняти. Чиновник не має права вам відмовити у прийнятті повідомлення – не має для цього жодних законних підстав. Про всяк випадок намагайтесь мати свідка – людину, яка зможе підтвердити, що ви повідомили або, принаймні, намагалися повідомити владу про мітинг.
Головне: жодним законом не встановлено, що ви мусите повідомляти про мітинг за 10 днів або за будь-який інший час. Ви можете повідомити про нього хоч за 5 хвилин до початку. Якщо чиновник вам говоритиме інше, процитуйте йому офіційне тлумачення положень частини першої статті 39 з Рішення Конституційного Суду України N 4-рп/2001 від 19 квітня 2001 року. Там буквально написано: “Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання”. Закону, який би це питання регулював, немає. Жодних термінів повідомлення не зазначено ні в Конституції, ні в Євроконвенції, а будь-які інші папірці – всього лиш папірці.
4. ЩО РОБИТИ, ЯКЩО МІТИНГ ЗАБОРОНИЛИ?
В принципі, владі потрібен час перед мітингом для двох речей: щоб підготувати міліцію та заборонити захід у судовому порядку (якщо ваш мітинг справді небезпечний для них). Тому під час “України без Кучми” організатори заносили повідомлення буквально за 15 хвилин перед мітингом – щоб Старокиївський райсуд Києва не встиг винести цілком прогнозований вердикт про заборону.
Але якщо вам за годину до початку мітингу принесуть вирок суду, де буде сказано, що вам “обмежують” ваше ж право на висловлення поглядів під час мирного зібрання (“обмеження” - це такий собі паліатив слова “заборона”), у вас буде три варіанти: подавати скаргу до апеляційного суду (ви не встигнете “відсудитися” до початку акції), відміняти захід або, всупереч рішенню суду, його проводити. Як правило, свої рішення суди мотивують рішеннями місцевих рад (ми вже говорили про їх незаконність та неконституційність) або указом Президії Верховної Ради СРСР “Про порядок проведення організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР” від 28.07.1988 року. Щодо останнього, ви можете спокійно говорити про його антиконституційність. Це – законодавчий акт іншої країни і органу, який давно не існує. Він протирічить Конституції України вже тому, що встановлює дозвільний, а не повідомчий характер проведення мітингів. Щоб скласти уявлення про цей Указ, варто лиш зазначити, що за його положеннями "свобода зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій" гарантується "з метою зміцнення та розвитку соціалістичного ладу", а виконком місцевої ради "забороняє збори, мітинг, вуличний похід або демонстрацію, якщо мета їх проведення суперечить Конституції СРСР, конституціям союзних і автономних республік". (Виділене курсивом - цитати із Указу).
Тому у таких випадках ви, якщо маєте характер і сміливість, можете проводити захід. Адже ніхто не зобов`язаний виконувати антиконституційні рішення. Як правило, мітинги, навіть заборонені судом, не розганяють. Звичайно, є красномовні винятки з цього правила, але ж миговоримо: якщо маєте сміливість. Напевне всі, хто наважився на акцію протесту, мають сміливість захищати свої права.
І ще одне. Якщо збираєтесь провести похід проїжджою частиною вулиці, ви маєте право це зробити, якщо повідомили про це владу і не отримали судової заборони. Право на мирні зібрання є природнім і вищим (так у багатьох випадках вважає і Європейський суд) за право проїхатись Хрещатиком на "Мерседесі" (ще й зупинивши при цьому рух громадського транспорту, як це полюбляють робити вищі державні посадовці в Україні).
Якщо ж виникають проблеми на всіх етапах організації і проведення мирного зібрання, звертайтеся до Інституту “Республіка” – (044) 220-11-36. Ми займаємося захистом права на мирні зібрання. Звертайтеся до нас і тоді, коли вас, не дай Бог, переслідуватимуть за організацію чи участь у мітингу.
Оригінал на http://www.zmi.kiev.ua/content/view/1314/2/
1. ЯКІ ЗАКОНОДАВЧІ АКТИ РЕГЛАМЕНТУЮТЬ В УКРАЇНІ ПРАВО НА МИРНІ ЗІБРАННЯ?
В Україні сьогодні є лише один законодавчий акт, який регулює проведення масових заходів – стаття 39 Конституції України. Ось її текст:
“Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування.
Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.”
Конституція – це закон прямої дії і будь–які акти: чи то закони, схвалені Верховною Радою і підписані президентом, чи то рішення міськвиконкому, підписані мером, можуть діяти лише у тій частині, яка не протирічить Конституції. Тобто, якщо чиновник або міліціонер показує вам якийсь офіційний документ, у якому записані інші норми, ніж у Основному законі, ви, вийнявши з кишені видання “Конституція України”, можете спокійно йому сказати: “Я буду робити те, що написано тут. Бо я маю право”. Як правило, чиновники “пасують”, коли стикаються з людиною, яка має уявлення про свої права та відстоює їх.
Другий документ, який стосується права на мирні зібрання – стаття 11 Європейської конвенції із захисту прав людини, ратифікована Верховною Радою України (тому в Україні має статус закону). По суті, Євроконвенція повторює норми Конституції:
Стаття 11. Свобода зібрань та об’єднання: “1. Кожен має право на свободу мирних зібрань та на свободу об’єднання з iншими, включаючи право створювати профспiлки i вступати до них для захисту своїх iнтересiв. 2. Здiйснення цих прав не пiдлягає жодним обмеженням, за винятком тих, якi встановленi законом в iнтересах нацiональної або громадської безпеки, для охорони порядку або запобiгання злочинам, для охорони здоров’я або моралi чи з метою захисту прав i свобод iнших осіб i є необхiдними в демократичному суспiльствi. Ця стаття не перешкоджає запровадженню законних обмежень на здiйснення цих прав особами, що входять до складу збройних сил, полiцiї або органів державного управління”.
2. ЧИ МОЖЕ МІСЦЕВА ВЛАДА ВИЗНАЧАТИ ПОРЯДОК ПРОВЕДЕННЯ МІТИНГІВ?
Спеціального закону, який би регламентував проведення мітингів та демонстрацій, в Україні немає. Слава Богу, обидва законопроекти, які, у випадку їх схвалення, значно обмежували б права громадян на мирні збори, були нещодавно провалені парламентом. Тому, якщо вам показуватимуть рішення міськради про те, що тут не можна мітингувати, ви, вийнявши з кишені Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні”, швиденько знайшовши статтю 58, пункт б), частину 3, і процитувавши її, скажете: “До повноважень виконавчих органів місцевого самоврядування належить вирішення питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій, але тільки відповідно до закону, якого немає”. (Виділене курсивом - цитати із закону). Якщо цього буде недостатньо, процитуйте статтю 92 Конституції:
“Виключно законами України визначаються:
1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов’язки громадянина”.
А право на мирні зібрання належить до природних і невід’ємних прав людини. Отже, варто ще раз наголосити: спеціального закону про організацію та проведення мирних зібрань в Україні немає і всі рішення місцевих рад або їх виконкомів, які містять інші положення, ніж стаття 39 Конституції, - незаконні.
3. ЯК НАПИСАТИ І ЗАНЕСТИ ДО МЕРІЇ ПОВІДОМЛЕННЯ ПРО МАСОВИЙ ЗАХІД?
Отже, озброївшись знанням Конституції та своїх прав, у повній відповідності до статті 39 Конституції, ви йдете до своєї рідної мерії з повідомленням про те, що ви хочете провести масовий захід. Пам’ятайте, що форма цього повідомлення не визначена ні законом, ні Конституцією, ні Євроконвенцією. Тому це повідомлення може бути складене у довільній формі. Звичайно, повідомлення (і це логічно) мусить містити ім’я адресата (міський голова, голова місцевої держадміністрації або хтось із їх заступників), ім’я (імена) і підпис (підписи) заявника (це – організатор (організатори) заходу, ним (ними) може бути будь-який громадянин (громадяни) незалежно від віку, особи без громадянства, громадська або політична організація (організації), профспілка, благодійний фонд або комерційна структура. Якщо організатор – юридична особа, варто поставити не тільки підпис її керівника, але й печатку. Природно, що у повідомленні мають бути вказані час, місце і тривалість заходу (тривалість ніяким законом не обмежена, тому ваша акція може бути безстроковою, і якщо ви хочете мітингувати безстроково, то так і вкажіть у повідомленні). Будь – які інші забаганки влади, наприклад – зазначення орієнтовної чисельності учасників, імен відповідальних за дотримання порядку (явок і паролів також) – протизаконні. Хочете – вказуєте, хочете – ні.
Несіть два примірники повідомлення і вимагайте, щоб на одному з них (другий ви залишаєте у відділі з питань звернень громадян) чиновник поставив (поставила) вхідний номер. Цей документ буде доказом того, що ви дійсно повідомили владу про свої наміри провести мітинг.
У Київській мерії, на Хрещатику, 36, тепер трохи інакші порядки. Вас не пустять до приміщення, якщо ви не маєте надійної "ксиви". Але на центральному вході знаходиться велика жовта скринька для листування. Ви вкидаєте своє повідомлення до неї, а згодом можете передзвонити до службової канцелярії (254-12-55) і дізнатися вхідний номер вашого повідомлення.
Ви не зобов’язані приносити повідомлення виключно у робочий час. Ви можете прийти до мерії серед ночі або у вихідні – там мусить бути черговий. Повідомлення у вас мусять прийняти. Чиновник не має права вам відмовити у прийнятті повідомлення – не має для цього жодних законних підстав. Про всяк випадок намагайтесь мати свідка – людину, яка зможе підтвердити, що ви повідомили або, принаймні, намагалися повідомити владу про мітинг.
Головне: жодним законом не встановлено, що ви мусите повідомляти про мітинг за 10 днів або за будь-який інший час. Ви можете повідомити про нього хоч за 5 хвилин до початку. Якщо чиновник вам говоритиме інше, процитуйте йому офіційне тлумачення положень частини першої статті 39 з Рішення Конституційного Суду України N 4-рп/2001 від 19 квітня 2001 року. Там буквально написано: “Визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання”. Закону, який би це питання регулював, немає. Жодних термінів повідомлення не зазначено ні в Конституції, ні в Євроконвенції, а будь-які інші папірці – всього лиш папірці.
4. ЩО РОБИТИ, ЯКЩО МІТИНГ ЗАБОРОНИЛИ?
В принципі, владі потрібен час перед мітингом для двох речей: щоб підготувати міліцію та заборонити захід у судовому порядку (якщо ваш мітинг справді небезпечний для них). Тому під час “України без Кучми” організатори заносили повідомлення буквально за 15 хвилин перед мітингом – щоб Старокиївський райсуд Києва не встиг винести цілком прогнозований вердикт про заборону.
Але якщо вам за годину до початку мітингу принесуть вирок суду, де буде сказано, що вам “обмежують” ваше ж право на висловлення поглядів під час мирного зібрання (“обмеження” - це такий собі паліатив слова “заборона”), у вас буде три варіанти: подавати скаргу до апеляційного суду (ви не встигнете “відсудитися” до початку акції), відміняти захід або, всупереч рішенню суду, його проводити. Як правило, свої рішення суди мотивують рішеннями місцевих рад (ми вже говорили про їх незаконність та неконституційність) або указом Президії Верховної Ради СРСР “Про порядок проведення організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій в СРСР” від 28.07.1988 року. Щодо останнього, ви можете спокійно говорити про його антиконституційність. Це – законодавчий акт іншої країни і органу, який давно не існує. Він протирічить Конституції України вже тому, що встановлює дозвільний, а не повідомчий характер проведення мітингів. Щоб скласти уявлення про цей Указ, варто лиш зазначити, що за його положеннями "свобода зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій" гарантується "з метою зміцнення та розвитку соціалістичного ладу", а виконком місцевої ради "забороняє збори, мітинг, вуличний похід або демонстрацію, якщо мета їх проведення суперечить Конституції СРСР, конституціям союзних і автономних республік". (Виділене курсивом - цитати із Указу).
Тому у таких випадках ви, якщо маєте характер і сміливість, можете проводити захід. Адже ніхто не зобов`язаний виконувати антиконституційні рішення. Як правило, мітинги, навіть заборонені судом, не розганяють. Звичайно, є красномовні винятки з цього правила, але ж миговоримо: якщо маєте сміливість. Напевне всі, хто наважився на акцію протесту, мають сміливість захищати свої права.
І ще одне. Якщо збираєтесь провести похід проїжджою частиною вулиці, ви маєте право це зробити, якщо повідомили про це владу і не отримали судової заборони. Право на мирні зібрання є природнім і вищим (так у багатьох випадках вважає і Європейський суд) за право проїхатись Хрещатиком на "Мерседесі" (ще й зупинивши при цьому рух громадського транспорту, як це полюбляють робити вищі державні посадовці в Україні).
Якщо ж виникають проблеми на всіх етапах організації і проведення мирного зібрання, звертайтеся до Інституту “Республіка” – (044) 220-11-36. Ми займаємося захистом права на мирні зібрання. Звертайтеся до нас і тоді, коли вас, не дай Бог, переслідуватимуть за організацію чи участь у мітингу.
Оригінал на http://www.zmi.kiev.ua/content/view/1314/2/