Здоровий конформізм суспільства
06/28/2004 | Ігор Немашкало
Аполітичність, беспринциповість, колабораціонізм проти всирання
Кілька прочитаних суперечок на форумі наштовхнули на думку звернутися до цієї болючої теми.
Хоча дійсно, вона є однією з "вічних" на цьому форумі, де весь час точаться суперечки про міру припустимої співпраці громадян-неполітиків з політичною силою, яку дехто вважає шкідливою чи навіть злочинною. Це і суперечка навколо Лижичко і Скрябіної і т.д. і т.п. Суперники мають свої точки зору та точки зору супротивників за реалізм, фанатизм, зраду, аполітичність, безпринциповість та колабораціонізм, конформізи. Останнім часом на бік реалізму перейшов такий революційний титан, як Шарп. Однак емоційне забарвлення цих термінів мало допомагає визначити переможця в суперечці. Та навряд чи його можна визначити взагалі. Така вже складна ця тема. Шарп нагадав, що не тільки відомі митці співпрацюють з режимом, а й звичайні громадяни, підприємці, мільйони людей. І дійсно, чим відрізняється бібліотекарша, яка працює у державній бібліотеці і робить добірку про успіхи "партії та уряду" від тих нещасних артистів? Тільки розміром винагороди. Чи підприємець, який погоджується на оздоблення свого закладу агітацією владних кандидатів. Багато таких. Чи можна їх звинувачувати? Адже режим Кучми офіційно не визнано злочинним. Це не завойвники України. Так що юридично ті, хто співпрацюють з режимом, чисті. Мова може йти про їх моральне засудження.
Цікаві думки на цю тему виклали у нещодавній доменній суперечці хостмайстри Дядюра та Стесін. Їх можна розглядати як типових підприємців чи представників буржуазії. Вони навіть такі, що про них певною мірою можна казати як про інтелігентів чи "буржуїв у білих комірцях", наслідуючи робітників у білих краватках. Яке ж у цих білих розумних буржуа ставлення до політики? Дядюра ставить свою аполітичність як досягнення, пише, що вони принципово аполітичні. Ладні співпрацювати з Кучмою, СБУ, та хоч з чортом. Аби йшла їх підприємницька справа. Це дуже поширена позиція у підприємців. Їх не обходить, хто там у влади - вбивці, вегетаріанці чи месії. Головна їх частина, їх покликання - загребущі лапки, які вимагають свого, яким підкоряється голова, вигадуючі різні розумні речі та домени, знаходячи виправдання безпринципності, лапки, які не можна складати за будь-якого режима. Отже підприємець, митець, людина найперше - загребущі лапки, економічний базис, а потім політик та моралізатор. Про це каже і інший хостмайстер, Стесін, розповідаючи, що хостмайстри співпрацюють з Дядюрою, а за спиною готуються співпрацювати з тими, хто готується йго скинути. Загребущі лапки не дозволять простою.
Тож можна сказати, що аполітичність є рисою, притаманною підприємцю, митцю, людині справи взаалі. Ця риса, яку я ще називаю принциповою безпринципністю, є дуже практичною і життєдайною, гнучкою, як каже Стесін, і дозволяє людям виживати і призвичаюватися до різних політичних устроїв та режимів. Це фактично суспільна аналогія здатності до пристосування у тваринному/рослинному світі. Це дозволяє виживати суспільству, складає основи його життєздатності. Бо який би не був режим, а хряцати і слухати співи хочеться завжди. І найзатятіший революціонер підніме вереск, якщо після його революційних трудів він не знайде у найближчій цукерні тістечок. Отже є основи суспільства, його відносно стійка частина, яка не повинна реагувати на політичні події, забезпечувати основи існування і на тлі якої вже повинні розгортатися політичні баталії. На користь цього свідчить і міжнародна угода, яка зобов'язує населення завойованої країни чи місцевості підкорятися адміністрації завойовника. Аби зберігався порядок. Партизани поза законом. Хоча потім є і звинувачення у колабораціонізмі. Тож чи варто виривати з цих аполітичних основ існування, які включають мільйони людей, окрему людину чи співака і навалюватися на них усією своєю революціною вагою?
Цікава думка Фельдмана, який просидів у кучмівській в'язниці чотири роки і якого певною мірою це зламало. Адже раніше він та його прихильники кидали громи і блискавки, погрожували помстою у стилі ізраїльскої помсти мюнхенським терористам, які всі були знищені. Сподівалися на міжнародний суд. Тепер, коли його випустили, Фельдман каже, що поновити справедливість все одно неможливо, міжнародний суд то омана і так далі. Спробує ще поборюкатися за своє майно, яке геть порозкрадали, бо конфіскацію йому скасовано. І водночас він жалкує, що свого часу був аполітичним як Дядюра. Аж поки до його бізнесу не завітали лангольєри з погонами. Є така думка, що коли ти не займаєшся політикою, політика займається тобою. Однак чи може насправді людина займатися двома справами одразу, всидіти на двох стільцях? Це дуже важко. Від цього все одно страждатиме основна справа, бізнес. Якби Фельдман свого часу не плів свої банківські хитрі операції, а сидів би на майдані і бігав по демонстраціях, то хіба б він досяг хоч половини того що досяг у банківській справі? Справа не дарує, коли нею займаються непрофесійно, незаглиблено. Це має прояви і на мікрорівні. Коли свого часу я почав бігати по профспілках, щось писати, вести інтернет-сайт з захисту підприємців, справа того не подарувала. Не встигаєш закупити потрібний товар, гіршає асортимент, розпадається дисципліна, коли "шеф" бігає чорти-знають де, одна робітниця почала дуже вдало красти. Ще диво, що вдалося якось втриматися на плаву. Довелося кинути цю дурню. Тільки нещодавно остаточно розорився ще один профспілковий активіст. Вийшло так, що мені вигідніше було б просто працювати без відриву та метушні і сплачувати більше податків та данини, ніж бігати десь, як навіжений. А тим часом конкуренти то часу не втрачали. І з ними тепер важче конкурувати. Конкуренти тільки радіють, коли ти захоплюєшся загальним захистом та слабнеш, ладні будь-коли підставити тобі ніжку. Максимум, що вони можуть допомогти - це морально, маніпулювати, заохочувати тебе, мовляв - от молодець, ти бачив, чого добився, давай, давай. Допомоги грішми не діждеш ніколи. Таке ж на більшому рівні було і з Фельдманом. Яскраво про це сказала одна м'ясничка, колишня профактивістка, до якої я, випадково проходячи поруч, звернувся на тему збільшення пенсійних внесків. То що ж - всиратися!? - відповіла вона. І це геніяльна хвормула. Дійсно, для багатьох вигідніше, не всиратися, коли з них починають більше вимагати, а просто ще трохи напружуватися, покращувати роботу і задовольняти і збільшені вимоги і собі щоб залишалось. Колеги Фельдмана не всиралися, платили данину і зберегли бізнес, не сиділи по в'язницях. Співак Скрябін "не всирався" і заробив дешицю на спокійну старість. Лижичко "не всиралася" і живе собі залюбки. А люди, які полюбляють боротьбу і справедливість, полюбляють "всиратися", ще нічого гарного для себе не заробили. Тільки маячить десь Бальцерович на обрії. От "всирається" Свистович і закинув спокійно-прибуткову банківську роботу, поневіряється. І від тих, кого ті, що всираються, безкорисливо захищають, теж не буде ніякої подяки та допомоги. От "всиралася" Монтян і заробила статус чаклунки. Цікаво, що як бачимо, завдяки цьому і ті, що всираються, ненавидять об'єкт свого безкорисливого захисту, вважають за невдячне бидло. І як прийдуть вже серуни якось до влади - порятунку від них не чекай
. Багато з тих, хто всирався, взагалі інваліди. А Гонгадзе мертвий. Тож чи варто "всиратися" взагалі? Може дешевше та вигідніше просто виконувати вимоги бандюків та чиновників і ціліше, спокійніше та прибутковіше буде? Відтяв у тебе жек згівнялу ним же квартиру - скорись, працюй, заробі іншу і живи щасливо, ввів Янукович ПДВ на памперса, не скигли, зароби, сплати, купи і сери собі організовано, не всирайся, збільшили податки - попрацюйте трохи більше та плідніше, сплатіть і спіть спокійно. Тхне їм бачиш. А чи не буде тхнути, як геть усі повсираються, тобто закинуть роботу, посилаючись на небажання підтримувати злочинний режим і побіжать на майдан революцію робити? Ну є такі люди, які не можуть не всиратися. Це їх хобі чи покликання чи робота. То нехай вони й будуть революціонерами-професіоналами, а інших не замай. Як не можуть вони всиратися, то нехай співають, працюють, заробляють. На радість режиму та людей, які не хочуть чути про політику. Годують революціонерів. Не звинувачуйте їх у аполітичності, безпринциповості та співпраці з злочиним режимом. Як самі споживаєте їх доробки. Відповідайте хлопці за себе. Бо ще й спитаємо з вас за погану роботу. За погане всирання. Чому ви всираєтесь, всираєтесь, а кучмаки ще у влади? Хіба погані пісні ми вам співаємо, поганим хлібом годуємо, погані в'язниці для вас будуємо?
Кілька прочитаних суперечок на форумі наштовхнули на думку звернутися до цієї болючої теми.
Хоча дійсно, вона є однією з "вічних" на цьому форумі, де весь час точаться суперечки про міру припустимої співпраці громадян-неполітиків з політичною силою, яку дехто вважає шкідливою чи навіть злочинною. Це і суперечка навколо Лижичко і Скрябіної і т.д. і т.п. Суперники мають свої точки зору та точки зору супротивників за реалізм, фанатизм, зраду, аполітичність, безпринциповість та колабораціонізм, конформізи. Останнім часом на бік реалізму перейшов такий революційний титан, як Шарп. Однак емоційне забарвлення цих термінів мало допомагає визначити переможця в суперечці. Та навряд чи його можна визначити взагалі. Така вже складна ця тема. Шарп нагадав, що не тільки відомі митці співпрацюють з режимом, а й звичайні громадяни, підприємці, мільйони людей. І дійсно, чим відрізняється бібліотекарша, яка працює у державній бібліотеці і робить добірку про успіхи "партії та уряду" від тих нещасних артистів? Тільки розміром винагороди. Чи підприємець, який погоджується на оздоблення свого закладу агітацією владних кандидатів. Багато таких. Чи можна їх звинувачувати? Адже режим Кучми офіційно не визнано злочинним. Це не завойвники України. Так що юридично ті, хто співпрацюють з режимом, чисті. Мова може йти про їх моральне засудження.
Цікаві думки на цю тему виклали у нещодавній доменній суперечці хостмайстри Дядюра та Стесін. Їх можна розглядати як типових підприємців чи представників буржуазії. Вони навіть такі, що про них певною мірою можна казати як про інтелігентів чи "буржуїв у білих комірцях", наслідуючи робітників у білих краватках. Яке ж у цих білих розумних буржуа ставлення до політики? Дядюра ставить свою аполітичність як досягнення, пише, що вони принципово аполітичні. Ладні співпрацювати з Кучмою, СБУ, та хоч з чортом. Аби йшла їх підприємницька справа. Це дуже поширена позиція у підприємців. Їх не обходить, хто там у влади - вбивці, вегетаріанці чи месії. Головна їх частина, їх покликання - загребущі лапки, які вимагають свого, яким підкоряється голова, вигадуючі різні розумні речі та домени, знаходячи виправдання безпринципності, лапки, які не можна складати за будь-якого режима. Отже підприємець, митець, людина найперше - загребущі лапки, економічний базис, а потім політик та моралізатор. Про це каже і інший хостмайстер, Стесін, розповідаючи, що хостмайстри співпрацюють з Дядюрою, а за спиною готуються співпрацювати з тими, хто готується йго скинути. Загребущі лапки не дозволять простою.
Тож можна сказати, що аполітичність є рисою, притаманною підприємцю, митцю, людині справи взаалі. Ця риса, яку я ще називаю принциповою безпринципністю, є дуже практичною і життєдайною, гнучкою, як каже Стесін, і дозволяє людям виживати і призвичаюватися до різних політичних устроїв та режимів. Це фактично суспільна аналогія здатності до пристосування у тваринному/рослинному світі. Це дозволяє виживати суспільству, складає основи його життєздатності. Бо який би не був режим, а хряцати і слухати співи хочеться завжди. І найзатятіший революціонер підніме вереск, якщо після його революційних трудів він не знайде у найближчій цукерні тістечок. Отже є основи суспільства, його відносно стійка частина, яка не повинна реагувати на політичні події, забезпечувати основи існування і на тлі якої вже повинні розгортатися політичні баталії. На користь цього свідчить і міжнародна угода, яка зобов'язує населення завойованої країни чи місцевості підкорятися адміністрації завойовника. Аби зберігався порядок. Партизани поза законом. Хоча потім є і звинувачення у колабораціонізмі. Тож чи варто виривати з цих аполітичних основ існування, які включають мільйони людей, окрему людину чи співака і навалюватися на них усією своєю революціною вагою?
Цікава думка Фельдмана, який просидів у кучмівській в'язниці чотири роки і якого певною мірою це зламало. Адже раніше він та його прихильники кидали громи і блискавки, погрожували помстою у стилі ізраїльскої помсти мюнхенським терористам, які всі були знищені. Сподівалися на міжнародний суд. Тепер, коли його випустили, Фельдман каже, що поновити справедливість все одно неможливо, міжнародний суд то омана і так далі. Спробує ще поборюкатися за своє майно, яке геть порозкрадали, бо конфіскацію йому скасовано. І водночас він жалкує, що свого часу був аполітичним як Дядюра. Аж поки до його бізнесу не завітали лангольєри з погонами. Є така думка, що коли ти не займаєшся політикою, політика займається тобою. Однак чи може насправді людина займатися двома справами одразу, всидіти на двох стільцях? Це дуже важко. Від цього все одно страждатиме основна справа, бізнес. Якби Фельдман свого часу не плів свої банківські хитрі операції, а сидів би на майдані і бігав по демонстраціях, то хіба б він досяг хоч половини того що досяг у банківській справі? Справа не дарує, коли нею займаються непрофесійно, незаглиблено. Це має прояви і на мікрорівні. Коли свого часу я почав бігати по профспілках, щось писати, вести інтернет-сайт з захисту підприємців, справа того не подарувала. Не встигаєш закупити потрібний товар, гіршає асортимент, розпадається дисципліна, коли "шеф" бігає чорти-знають де, одна робітниця почала дуже вдало красти. Ще диво, що вдалося якось втриматися на плаву. Довелося кинути цю дурню. Тільки нещодавно остаточно розорився ще один профспілковий активіст. Вийшло так, що мені вигідніше було б просто працювати без відриву та метушні і сплачувати більше податків та данини, ніж бігати десь, як навіжений. А тим часом конкуренти то часу не втрачали. І з ними тепер важче конкурувати. Конкуренти тільки радіють, коли ти захоплюєшся загальним захистом та слабнеш, ладні будь-коли підставити тобі ніжку. Максимум, що вони можуть допомогти - це морально, маніпулювати, заохочувати тебе, мовляв - от молодець, ти бачив, чого добився, давай, давай. Допомоги грішми не діждеш ніколи. Таке ж на більшому рівні було і з Фельдманом. Яскраво про це сказала одна м'ясничка, колишня профактивістка, до якої я, випадково проходячи поруч, звернувся на тему збільшення пенсійних внесків. То що ж - всиратися!? - відповіла вона. І це геніяльна хвормула. Дійсно, для багатьох вигідніше, не всиратися, коли з них починають більше вимагати, а просто ще трохи напружуватися, покращувати роботу і задовольняти і збільшені вимоги і собі щоб залишалось. Колеги Фельдмана не всиралися, платили данину і зберегли бізнес, не сиділи по в'язницях. Співак Скрябін "не всирався" і заробив дешицю на спокійну старість. Лижичко "не всиралася" і живе собі залюбки. А люди, які полюбляють боротьбу і справедливість, полюбляють "всиратися", ще нічого гарного для себе не заробили. Тільки маячить десь Бальцерович на обрії. От "всирається" Свистович і закинув спокійно-прибуткову банківську роботу, поневіряється. І від тих, кого ті, що всираються, безкорисливо захищають, теж не буде ніякої подяки та допомоги. От "всиралася" Монтян і заробила статус чаклунки. Цікаво, що як бачимо, завдяки цьому і ті, що всираються, ненавидять об'єкт свого безкорисливого захисту, вважають за невдячне бидло. І як прийдуть вже серуни якось до влади - порятунку від них не чекай
. Багато з тих, хто всирався, взагалі інваліди. А Гонгадзе мертвий. Тож чи варто "всиратися" взагалі? Може дешевше та вигідніше просто виконувати вимоги бандюків та чиновників і ціліше, спокійніше та прибутковіше буде? Відтяв у тебе жек згівнялу ним же квартиру - скорись, працюй, заробі іншу і живи щасливо, ввів Янукович ПДВ на памперса, не скигли, зароби, сплати, купи і сери собі організовано, не всирайся, збільшили податки - попрацюйте трохи більше та плідніше, сплатіть і спіть спокійно. Тхне їм бачиш. А чи не буде тхнути, як геть усі повсираються, тобто закинуть роботу, посилаючись на небажання підтримувати злочинний режим і побіжать на майдан революцію робити? Ну є такі люди, які не можуть не всиратися. Це їх хобі чи покликання чи робота. То нехай вони й будуть революціонерами-професіоналами, а інших не замай. Як не можуть вони всиратися, то нехай співають, працюють, заробляють. На радість режиму та людей, які не хочуть чути про політику. Годують революціонерів. Не звинувачуйте їх у аполітичності, безпринциповості та співпраці з злочиним режимом. Як самі споживаєте їх доробки. Відповідайте хлопці за себе. Бо ще й спитаємо з вас за погану роботу. За погане всирання. Чому ви всираєтесь, всираєтесь, а кучмаки ще у влади? Хіба погані пісні ми вам співаємо, поганим хлібом годуємо, погані в'язниці для вас будуємо?