Депутат Держдуми РФ Затулін
06/30/2004 | СЕМЕН
Депутат Держдуми РФ Затулін не пропонував Ющенку допомогти реалізувати в Україні "грузинський сценарій"?
30.06.04, 13:21 | Владислав Дотошний
Джерело: Партактив
Сьогодні прес-служба Інституту країн СНД спростувала повідомлення "Української правди" про те, що батько-засновник Інституту й за сумісництвом його директор, депутат Держдуми РФ Костянтин Затулін під час недавньої зустрічі в Києві з лідером НУ Віктором Ющенком пропонував останньому допомогу в реалізації "грузинського сценарію", в якому, нібито, "зацікавлена Росія".
"Костянтин Затулін вважав і вважає, що ніякого "грузинського сценарію" не було в самій Грузії, яка пережила переворот за рецептурою американського посольства в Тбілісі. Сумніваючись у корисних результатах американського сценарію для Грузії, Костянтин Затулін ніяк не міг би радити подібний розвиток подій Україні", – говориться в переданій РІА "Новини" заяві прес-служби.
Сьогодні ж людина, що особисто працювала з Затуліним, заявила Партактиву, що не виключає можливості ведення подібних переговорів між Ющенком і "серійним зрадником" Затуліним.
Для того щоби український читач міг уявити собі, хто такий новоспечений друг Ющенка й якими людьми оточує себе дуже нерозбірливий у зв'язках Віктор Андрійович, наводимо біографію Костянтина Федоровича Затуліна й деякі сторінки його "життєвого шляху" (http://www.compromat.ru/main/zatulin/a.htm):
Народився 7 вересня 1958 у Батумі (Грузія), росіянин. Батько – Федір Іванович Затулін, полковник прикордонних військ КДБ у відставці, помер у Сочі, останнє місце роботи – щось на кшталт начальника сочінських пляжів.
У 1976 році вступав на історичний факультет Московського державного університету, не добрав балів і був зарахований на заочне відділення. В 1977 році за письмовим клопотанням одного із заступників голови КДБ СРСР був переведений на денне відділення. Лист із КДБ був потрібний, оскільки переведення із заочного на денне відділення допускалося тільки для тих, хто пройшов службу в армії.
У 1978-80 був командувачем оперативного загону історичного факультету Московського державного університету, з 1979 року – першим заступником командувача оперативного загону МГУ.
У 1979-81 був заступником секретаря комітету ВЛКСМ історичного факультету з ідеологічної роботи.
У 1981 році закінчив університет, захистивши дипломну роботу на тему "Критика в радянській історико-партійній літературі буржуазних фальсифікацій ленінського вчення про імперіалізм як переддень соціалістичної революції". У 1982 році вступив у аспірантуру на кафедру історії КПРС. (Дисертацію "Партійне управління розвитком промисловості в 1965-1980 р." не захистив).
У 1984 році вступив у КПРС.
Після виходу з аспірантури в 1985 році залишився керівником оперзагону МГУ й був прийнятий на роботу в Управління госпексплуатації МДУ на посаду майстра по ліфтах (завдяки чому зберіг за собою аспірантську кімнату в Головній будівлі МДУ).
Восени 1987 року перейшов на роботу в ЦК ВЛКСМ на посаду помічника секретаря ЦК Йосипа Орджонікідзе, одержавши від комсомолу постійну прописку й квартиру в Москві. В грудні 1987 року, формально вже не будучи керівником оперзагону, керував розгоном мітингу студентів МДУ на захист Єльцина, зміщеного з посади 1-го секретаря ММК КПРС у листопаді 1987 року (т.зв. "галамовський мітинг" – за іменем його організатора Анатолія Галамова, виключеного за це з МДУ).
З 1987 по 1990 працював у ЦК ВЛКСМ. Брав участь у створенні центрів Науково-технічної творчості молоді (НТТМ). У січні 1989 року на основі центрів НТТМ була створена Асоціація молодих керівників підприємств, у якій Затулін став виконавчим директором.
У квітні 1990 невдало балотувався в Москраду на повторних виборах по округу N391 у Радянському районі від "Демократичної Росії".
Навесні 1990 року став одним з керівників Московської товарної біржі (МТБ) . Тоді ж, навесні 1990 року, створив і очолив брокерську контору "Російські брокери" ("Роброк").
Улітку 1990 року вийшов із КПРС (перестав платити внески).
Восени 1990 знову невдало балотувався в Москраду.
Улітку 1991 року став одним з організаторів і співголовою Міжрегіонального біржового союзу (МБС). 23 травня 1992 був обраний єдиним президентом Союзу (перейменованого в Міжрегіональний біржовий і торговельний союз).
На установчому з'їзді Всеросійського об'єднання "Підприємці за нову Росію" (ОПНР) 18-19 червня 1993 був обраний головою Координаційної ради.
12 грудня 1993 був обраний депутатом Державної Думи за списком Партії російської єдності й згоди (ПРЕЗ) Сергія Шахрая (вибори по мажоритарному округу в Сочі програв). При розподілі посад у Державній Думі відповідно до "коаліційного списку" став у лютому 1994 головою Комітету зі справ Співдружності Незалежних Держав і зв'язків зі співвітчизниками.
У лютому 1994 на з'їзді ПРЕЗ був обраний членом Федеральної Ради партії й членом президії Федеральної Ради.
Був відповідальним секретарем фракції ПРЕЗ у ДД. У липні 1994 пішов з цієї посади, пояснивши свій вихід завантаженістю в комітеті з СНД, у партії й т.д. і підкресливши відсутність непорозумінь із Шахраєм.
Восени 1994 у результаті конфлікту з Шахраєм був виключений із фракції ПРЕЗ і президії Федеральної Ради ПРЕЗ, на наступному з'їзді – також і з Федеральної Ради. На початку 1995 вступив у фракцію ДПР у Державній Думі. Спроба Шахрая відкликати Затуліна з посади голови Комітету з СНД не вдалася.
На початку 1995 пристав до Конгресу російських громад (КРГ) Дмитра Рогозіна, на з'їзді КРГ навесні 1995 був обраний членом його Національного Комітету.
Улітку 1995 став одним з ініціаторів створення Ради співвітчизників при Державній Думі, був її першим відповідальним секретарем.
Невдало балотувався в грудні 1995 у Державну Думу від Виборчого об'єднання "Конгрес російських громад" Скокова – Лебедя – Рогозіна за списком (1-е місце в Краснодарській регіональній групі) й у одномандатному окрузі. В окрузі програв Віталію Севастьянову (а список не пройшов). Після виборів відійшов і від КРГ, і від Лебедя.
У 1996 році очолив заснований ним же "Інститут проблем діаспори й інтеграції (Інститут нового зарубіжжя)".
У грудні 1997 року призначений радником мера Москви.
Восени 1998 обраний членом Центральної Ради політичної громадської організації "Батьківщина" ("партії Лужкова").
Командир університетських "стукачів"
(тільки цитати)
Командувачу ОКЗ
при комітеті ВЛКСМ МДУ
ЗАТУЛІНУ К.
від співробітника ОКЗ
Косого М.
РАПОРТ
Доводжу до Вашого відома:
1. Останнім часом у гуртожитках ходили розмови, що за два тижні або пізніше відбудеться виставка робіт місцевого художника-авангардиста Сидорова.
2. За даними нашого стажиста Жабіна, студент 1-го курсу філософського факультету А. Кадяйкін відрізняється рисами, не зовсім типовими для радянського студента:
а) Підтримує тісні контакти з Сидоровим і іншими хіппі, причому на релігійному ґрунті.
б) Перебуває на обліку в КДБ.
в) Контактував через кафе "Турист" з журналістом Юрієм Щекочихіним, який прославився в "ЛГ" глибокими симпатіями до всіх альтернативних рухів...
Командувачу ОКЗ
при комітеті ВЛКСМ МДУ
ЗАТУЛІНУ К.
від стажиста ОКЗ
Лук'янченко Д.
РАПОРТ
Повідомляю, що вчора, коли курив на сходах, я побачив у хлопця з нашого гуртожитку журнал емігрантської спрямованості "Грані" N 78. Титульний лист і обкладинка відірвані, приблизні розміри 20х30 см, папір тонкий, товщина журналу близько 1 см. Примітна риса цього номера така, що в ньому надрукована "Казка про Трійку" братів Стругацьких.
Я довідався прізвище людини, яка дала журнал цьому хлопцю. Це Ю. Тумаєв, студент 114 гр. фізфаку МДУ.
Вважаю за необхідне познайомитися з Тумаєвим і спробувати обережно дізнатися в нього, як йому потрапив до рук цей журнал (під приводом, що мені хочеться почитати "Казку про Трійку").
Дещо про початкове накопичення затулінського капіталу
Наприкінці 1990 – початку 1991 року керівництво Москради вирішило продати на біржових аукціонах гуманітарну допомогу з Японії (автомобілі, телевізори, магнітофони, відеокамери й іншу побутову електронну апаратуру) – для того, щоби виторг від продажу надійшов у муніципальний Фонд соціального захисту Москви. Затулін домігся того, щоби ця операція була доручена очолюваній ним Асоціації молодих керівників підприємств СРСР, яка, в свою чергу, уклала угоду про проведення серії аукціонів із брокерською фірмою Затуліна "Роброк". У результаті й Асоціація, й фірма "Роброк" одержали по 1 % від загальної суму виручених коштів.
Восени 1992 року група московських бізнесменів задумала зорганізувати в столиці першу міську неурядову лотерею. Як виграші учасникам лотереї були обіцяні квартири в Москві. Організаторами лотереї стали акціонерні товариства "Вогні Москви", "Інформаційні технології Росії" ("Інтехро") й "Московська трастова компанія", а якщо точніше: гендиректор АТ "Вогні Москви" Сергій Шаркін, віце-президент "Московської трастової компанії" Василь Попов і засновник і акціонер АТ "Інтехро" й "Московської трастової компанії" Костянтин Затулін. Усі троє одночасно були членами Комісії з проведення міських лотерей і муніципальних позик, а К. Затулін до того ж – заступником голови Ради підприємців при мерії м. Москва.
Посилаючись на благу мету – "залучення коштів у міський бюджет для фінансування будівництва безкоштовного муніципального житла", Комісія з проведення лотерей (тобто Шаркін, Затулін, Попов) дозволила улаштовувачам (тобто Шаркіну, Затуліну, Попову) провести цю лотерею, а Голова уряду Москви як товарне забезпечення лотереї доручив департаменту муніципального житла продати затулінській "Московській трастовій компанії" 140 квартир за пільговою ціною 95 тис. р. за 1 кв. м площі (постанова N 784 від 22 вересня 1992).
Хоча ціна, за якою глава міського уряду розпорядився продати квартири Затуліну і Ко, була в десятки разів нижчою за реальну, влаштовувачі лотереї не стали квапитися викуповувати квадратні метри, посилаючись на відсутність у них на той момент грошей. Уже досвідчені радянські бізнесмени, вони добре знали, що в умовах гіперінфляції щодень відстрочки – прямий прибуток.
Тут, щоправда, Затулін дещо прорахувався: департамент житла обурився дешевиною й запропонував улаштовувачам лотереї платити за квартири середню ціну за останні чотири аукціони. Влаштовувачі цю пропозицію проігнорували, а 23 мільйони білетів усе-таки замовили в США, завезли, поділили між собою й продали.
Причому, продавали не тільки в Москві, але й у рідному для Затуліна Сочі (що правилам міської лотереї суперечило). До речі, в Сочі в цей час був розпал "прихватизації", в тому числі прибережних територій. Через нашого героя та його друзів у сочінській мерії дружини деяких московських начальників добре побрали участі в цьому історичному заході.
Але повернімося до лотереї. Білети – жовтогарячі папірці, які, якщо їх потерти в певному місці, можуть видати напис: "двокімнатна квартира". 14 чоловік виграли квартири, але одержати їх не змогли: організатори лотереї так їх і не викупили. Гроші учасникам лотереї або зовсім не повернули, або ж повернули без урахування їх "усихання" від інфляції (Шаркін, у всякому разі, комусь грошову компенсацію за одну виграну, але не отриману квартиру виплачував).
У ході виборчої кампанії 1993 року тодішній прес-секретар затулінського Об'єднання "Підприємці за нову Росію" (ОПНР) Іван Михайлюк послався у виправдання лідера ОПНР на те, що уряд Москви "не зумівши (або не побажавши) виділити для переможців обіцяні квартири, скасував свою постанову". Крім того, Михайлюк також стверджував, що його шеф, який "не є акціонером, співробітником або керівником згаданих АТ і не перебуває в уряді Москви... ніяк не міг виявитися "організатором" лотереї".
Однак у передвиборній декларації про доходи Затуліна було зазначено, що він є акціонером Московської трастової компанії. Крім того, він офіційно значився засновником двох із трьох організацій-улаштовувачів лотереї, принаймні до початку 1993 року. А щодо того, що лідер ОПНР не був в уряді Москви – чиста правда, його посади в Раді підприємців при мерії й у Комісії з проведення міських лотерей були "громадськими", що в даному випадку дуже зручно.
У липні 1993 року Юрій Лужков дійсно заборонив продовження лотереї й усі, хто виграв квартири, залишилися з носом. Зате в улаштовувачів лотереї з'явилися нові квартири й дачі в престижних районах Москви та Підмосков'я.
Справою про лотерейну аферу зацікавився Московський карний розшук, була заведено кримінальну справу, але бухгалтерські книги влаштовувачів показали одні збитки і – отже – відсутність корисливого криміналу.
Після того як історія з лотереєю набула розголосу, Григорій Явлінський, який іще навесні 1993 року вважався найближчим союзником затулінського Об'єднання "Підприємці за нову Росію", не взяв Затуліна в свій передвиборний список. Сергій Шахрай (Партія російської єдності й згоди – ПРЕЗ) виявився менш бридливим – і взяв. Потім Сергій Михайлович пошкодував про це, але було пізно. А Затулін, який залишив потопаючий баркас Шахрая, згодом осідлав генерала Лебедя. А коли блок Скокова – Лебедя – Рогозіна (КРГ) не пройшов на виборах, залишив і Лебедя, щоби повернутися до Лужкова. Втім, Лужкова Затулін ніколи й не залишав.
Прибутковий затулінський бізнес на теренах СНД
У жовтні 1994 Ошська товарно-фондова біржа (ОшТФБ) звернулася до голови Державної Думи Івана Рибкіна (тому самий!) зі скаргою. За підписом директора ОТФБ А. Султанова на фірмовому бланку йшов такий текст:
"Шановний Іван Петрович! Моє звернення до Вас – це запекла спроба поновити справедливість. Півтора року тому перед підприємцями СНД К. Ф. Затулін виступив з ініціативою створення Міжнародного банку торгівлі й співробітництва. Ми повірили й справно перерахували гроші на створення такого. Пройшов час – ані банку, ані грошей.
Я неодноразово намагався зустрітися щодо цього питання з паном Затуліним. Але в кращому випадку одержував малозрозумілі відповіді його співробітників типу того, що ЦБ не дав ліцензії, а гроші пішли на утримання апарату МБТС.
У зв'язку з цим у мене виникає законне питання: чи може обіймати відповідальну посаду голови комітету зі справ СНД людина, яка сіяє насіння недовіри між підприємцями СНД і тим самим руйнує його.[...]
Я вимагаю, щоби пан Затулін повернув довірені йому нами гроші й як знавець користі в підприємництві проіндексував суму повернення (на сьогодні індексація складає коефіцієнт 1200).
Крім того, я вимагаю розслідування сумнівної "комерційної операції" пана Затуліна, тим більше що до нас дійшла інформація про те, що днями Затулін уже благополучно скинув із себе посаду голови МБТС."
Наївний киргиз, який зарив п'ять монеток на затулінському Полі Чудес! Що міг зробити тодішній голова Держдуми Рибкін, навіть якби хотів? Депутати не видавали своїх – навіть коли про це просила Генпрокуратура (наприклад, коли Генпрокуратура просила позбавити депутатської недоторканності Станкевича). 2 листопада 1994 Рибкін відіслав скаргу ОшТФБ лідерові фракції ПРЕЗ Шахраю, а, крім того, розпорядився розмножити й роздати документ депутатам. Тоді-то прозрілий Шахрай і вигнав Затуліна з фракції.
Свого часу Затулін обіцяв "взяти активну участь у будівництві капіталізму в Росії, в захисті інтересів вітчизняного бізнесу в нас у країні й у всьому світі", боротися за "об'єднання заради цього всіх політичних можливостей буржуазії, що зароджується," ("Заява для преси"/ "Нова щоденна газета", N 19 за 23.07.93). Капіталізм у нас вийшов злодійський – такий, яким його будували, точно за Марксом, добре засвоєним на кафедрах історії КПРС. Перший ешелон будівельників злодійського капіталізму, т.зв. "олігархи", частково прогоріли в топці кризи. На зміну їм підтягується другий ешелон.
Епілог Партактиву: загалом, з "добрими" людьми приятелює Ющенко – Затулін, Рибкін, Березовський...Це – росіяни. Серед українських адептів Віктора Андрійовича зустрічаються ще ті субчики! Який піп...
30.06.04, 13:21 | Владислав Дотошний
Джерело: Партактив
Сьогодні прес-служба Інституту країн СНД спростувала повідомлення "Української правди" про те, що батько-засновник Інституту й за сумісництвом його директор, депутат Держдуми РФ Костянтин Затулін під час недавньої зустрічі в Києві з лідером НУ Віктором Ющенком пропонував останньому допомогу в реалізації "грузинського сценарію", в якому, нібито, "зацікавлена Росія".
"Костянтин Затулін вважав і вважає, що ніякого "грузинського сценарію" не було в самій Грузії, яка пережила переворот за рецептурою американського посольства в Тбілісі. Сумніваючись у корисних результатах американського сценарію для Грузії, Костянтин Затулін ніяк не міг би радити подібний розвиток подій Україні", – говориться в переданій РІА "Новини" заяві прес-служби.
Сьогодні ж людина, що особисто працювала з Затуліним, заявила Партактиву, що не виключає можливості ведення подібних переговорів між Ющенком і "серійним зрадником" Затуліним.
Для того щоби український читач міг уявити собі, хто такий новоспечений друг Ющенка й якими людьми оточує себе дуже нерозбірливий у зв'язках Віктор Андрійович, наводимо біографію Костянтина Федоровича Затуліна й деякі сторінки його "життєвого шляху" (http://www.compromat.ru/main/zatulin/a.htm):
Народився 7 вересня 1958 у Батумі (Грузія), росіянин. Батько – Федір Іванович Затулін, полковник прикордонних військ КДБ у відставці, помер у Сочі, останнє місце роботи – щось на кшталт начальника сочінських пляжів.
У 1976 році вступав на історичний факультет Московського державного університету, не добрав балів і був зарахований на заочне відділення. В 1977 році за письмовим клопотанням одного із заступників голови КДБ СРСР був переведений на денне відділення. Лист із КДБ був потрібний, оскільки переведення із заочного на денне відділення допускалося тільки для тих, хто пройшов службу в армії.
У 1978-80 був командувачем оперативного загону історичного факультету Московського державного університету, з 1979 року – першим заступником командувача оперативного загону МГУ.
У 1979-81 був заступником секретаря комітету ВЛКСМ історичного факультету з ідеологічної роботи.
У 1981 році закінчив університет, захистивши дипломну роботу на тему "Критика в радянській історико-партійній літературі буржуазних фальсифікацій ленінського вчення про імперіалізм як переддень соціалістичної революції". У 1982 році вступив у аспірантуру на кафедру історії КПРС. (Дисертацію "Партійне управління розвитком промисловості в 1965-1980 р." не захистив).
У 1984 році вступив у КПРС.
Після виходу з аспірантури в 1985 році залишився керівником оперзагону МГУ й був прийнятий на роботу в Управління госпексплуатації МДУ на посаду майстра по ліфтах (завдяки чому зберіг за собою аспірантську кімнату в Головній будівлі МДУ).
Восени 1987 року перейшов на роботу в ЦК ВЛКСМ на посаду помічника секретаря ЦК Йосипа Орджонікідзе, одержавши від комсомолу постійну прописку й квартиру в Москві. В грудні 1987 року, формально вже не будучи керівником оперзагону, керував розгоном мітингу студентів МДУ на захист Єльцина, зміщеного з посади 1-го секретаря ММК КПРС у листопаді 1987 року (т.зв. "галамовський мітинг" – за іменем його організатора Анатолія Галамова, виключеного за це з МДУ).
З 1987 по 1990 працював у ЦК ВЛКСМ. Брав участь у створенні центрів Науково-технічної творчості молоді (НТТМ). У січні 1989 року на основі центрів НТТМ була створена Асоціація молодих керівників підприємств, у якій Затулін став виконавчим директором.
У квітні 1990 невдало балотувався в Москраду на повторних виборах по округу N391 у Радянському районі від "Демократичної Росії".
Навесні 1990 року став одним з керівників Московської товарної біржі (МТБ) . Тоді ж, навесні 1990 року, створив і очолив брокерську контору "Російські брокери" ("Роброк").
Улітку 1990 року вийшов із КПРС (перестав платити внески).
Восени 1990 знову невдало балотувався в Москраду.
Улітку 1991 року став одним з організаторів і співголовою Міжрегіонального біржового союзу (МБС). 23 травня 1992 був обраний єдиним президентом Союзу (перейменованого в Міжрегіональний біржовий і торговельний союз).
На установчому з'їзді Всеросійського об'єднання "Підприємці за нову Росію" (ОПНР) 18-19 червня 1993 був обраний головою Координаційної ради.
12 грудня 1993 був обраний депутатом Державної Думи за списком Партії російської єдності й згоди (ПРЕЗ) Сергія Шахрая (вибори по мажоритарному округу в Сочі програв). При розподілі посад у Державній Думі відповідно до "коаліційного списку" став у лютому 1994 головою Комітету зі справ Співдружності Незалежних Держав і зв'язків зі співвітчизниками.
У лютому 1994 на з'їзді ПРЕЗ був обраний членом Федеральної Ради партії й членом президії Федеральної Ради.
Був відповідальним секретарем фракції ПРЕЗ у ДД. У липні 1994 пішов з цієї посади, пояснивши свій вихід завантаженістю в комітеті з СНД, у партії й т.д. і підкресливши відсутність непорозумінь із Шахраєм.
Восени 1994 у результаті конфлікту з Шахраєм був виключений із фракції ПРЕЗ і президії Федеральної Ради ПРЕЗ, на наступному з'їзді – також і з Федеральної Ради. На початку 1995 вступив у фракцію ДПР у Державній Думі. Спроба Шахрая відкликати Затуліна з посади голови Комітету з СНД не вдалася.
На початку 1995 пристав до Конгресу російських громад (КРГ) Дмитра Рогозіна, на з'їзді КРГ навесні 1995 був обраний членом його Національного Комітету.
Улітку 1995 став одним з ініціаторів створення Ради співвітчизників при Державній Думі, був її першим відповідальним секретарем.
Невдало балотувався в грудні 1995 у Державну Думу від Виборчого об'єднання "Конгрес російських громад" Скокова – Лебедя – Рогозіна за списком (1-е місце в Краснодарській регіональній групі) й у одномандатному окрузі. В окрузі програв Віталію Севастьянову (а список не пройшов). Після виборів відійшов і від КРГ, і від Лебедя.
У 1996 році очолив заснований ним же "Інститут проблем діаспори й інтеграції (Інститут нового зарубіжжя)".
У грудні 1997 року призначений радником мера Москви.
Восени 1998 обраний членом Центральної Ради політичної громадської організації "Батьківщина" ("партії Лужкова").
Командир університетських "стукачів"
(тільки цитати)
Командувачу ОКЗ
при комітеті ВЛКСМ МДУ
ЗАТУЛІНУ К.
від співробітника ОКЗ
Косого М.
РАПОРТ
Доводжу до Вашого відома:
1. Останнім часом у гуртожитках ходили розмови, що за два тижні або пізніше відбудеться виставка робіт місцевого художника-авангардиста Сидорова.
2. За даними нашого стажиста Жабіна, студент 1-го курсу філософського факультету А. Кадяйкін відрізняється рисами, не зовсім типовими для радянського студента:
а) Підтримує тісні контакти з Сидоровим і іншими хіппі, причому на релігійному ґрунті.
б) Перебуває на обліку в КДБ.
в) Контактував через кафе "Турист" з журналістом Юрієм Щекочихіним, який прославився в "ЛГ" глибокими симпатіями до всіх альтернативних рухів...
Командувачу ОКЗ
при комітеті ВЛКСМ МДУ
ЗАТУЛІНУ К.
від стажиста ОКЗ
Лук'янченко Д.
РАПОРТ
Повідомляю, що вчора, коли курив на сходах, я побачив у хлопця з нашого гуртожитку журнал емігрантської спрямованості "Грані" N 78. Титульний лист і обкладинка відірвані, приблизні розміри 20х30 см, папір тонкий, товщина журналу близько 1 см. Примітна риса цього номера така, що в ньому надрукована "Казка про Трійку" братів Стругацьких.
Я довідався прізвище людини, яка дала журнал цьому хлопцю. Це Ю. Тумаєв, студент 114 гр. фізфаку МДУ.
Вважаю за необхідне познайомитися з Тумаєвим і спробувати обережно дізнатися в нього, як йому потрапив до рук цей журнал (під приводом, що мені хочеться почитати "Казку про Трійку").
Дещо про початкове накопичення затулінського капіталу
Наприкінці 1990 – початку 1991 року керівництво Москради вирішило продати на біржових аукціонах гуманітарну допомогу з Японії (автомобілі, телевізори, магнітофони, відеокамери й іншу побутову електронну апаратуру) – для того, щоби виторг від продажу надійшов у муніципальний Фонд соціального захисту Москви. Затулін домігся того, щоби ця операція була доручена очолюваній ним Асоціації молодих керівників підприємств СРСР, яка, в свою чергу, уклала угоду про проведення серії аукціонів із брокерською фірмою Затуліна "Роброк". У результаті й Асоціація, й фірма "Роброк" одержали по 1 % від загальної суму виручених коштів.
Восени 1992 року група московських бізнесменів задумала зорганізувати в столиці першу міську неурядову лотерею. Як виграші учасникам лотереї були обіцяні квартири в Москві. Організаторами лотереї стали акціонерні товариства "Вогні Москви", "Інформаційні технології Росії" ("Інтехро") й "Московська трастова компанія", а якщо точніше: гендиректор АТ "Вогні Москви" Сергій Шаркін, віце-президент "Московської трастової компанії" Василь Попов і засновник і акціонер АТ "Інтехро" й "Московської трастової компанії" Костянтин Затулін. Усі троє одночасно були членами Комісії з проведення міських лотерей і муніципальних позик, а К. Затулін до того ж – заступником голови Ради підприємців при мерії м. Москва.
Посилаючись на благу мету – "залучення коштів у міський бюджет для фінансування будівництва безкоштовного муніципального житла", Комісія з проведення лотерей (тобто Шаркін, Затулін, Попов) дозволила улаштовувачам (тобто Шаркіну, Затуліну, Попову) провести цю лотерею, а Голова уряду Москви як товарне забезпечення лотереї доручив департаменту муніципального житла продати затулінській "Московській трастовій компанії" 140 квартир за пільговою ціною 95 тис. р. за 1 кв. м площі (постанова N 784 від 22 вересня 1992).
Хоча ціна, за якою глава міського уряду розпорядився продати квартири Затуліну і Ко, була в десятки разів нижчою за реальну, влаштовувачі лотереї не стали квапитися викуповувати квадратні метри, посилаючись на відсутність у них на той момент грошей. Уже досвідчені радянські бізнесмени, вони добре знали, що в умовах гіперінфляції щодень відстрочки – прямий прибуток.
Тут, щоправда, Затулін дещо прорахувався: департамент житла обурився дешевиною й запропонував улаштовувачам лотереї платити за квартири середню ціну за останні чотири аукціони. Влаштовувачі цю пропозицію проігнорували, а 23 мільйони білетів усе-таки замовили в США, завезли, поділили між собою й продали.
Причому, продавали не тільки в Москві, але й у рідному для Затуліна Сочі (що правилам міської лотереї суперечило). До речі, в Сочі в цей час був розпал "прихватизації", в тому числі прибережних територій. Через нашого героя та його друзів у сочінській мерії дружини деяких московських начальників добре побрали участі в цьому історичному заході.
Але повернімося до лотереї. Білети – жовтогарячі папірці, які, якщо їх потерти в певному місці, можуть видати напис: "двокімнатна квартира". 14 чоловік виграли квартири, але одержати їх не змогли: організатори лотереї так їх і не викупили. Гроші учасникам лотереї або зовсім не повернули, або ж повернули без урахування їх "усихання" від інфляції (Шаркін, у всякому разі, комусь грошову компенсацію за одну виграну, але не отриману квартиру виплачував).
У ході виборчої кампанії 1993 року тодішній прес-секретар затулінського Об'єднання "Підприємці за нову Росію" (ОПНР) Іван Михайлюк послався у виправдання лідера ОПНР на те, що уряд Москви "не зумівши (або не побажавши) виділити для переможців обіцяні квартири, скасував свою постанову". Крім того, Михайлюк також стверджував, що його шеф, який "не є акціонером, співробітником або керівником згаданих АТ і не перебуває в уряді Москви... ніяк не міг виявитися "організатором" лотереї".
Однак у передвиборній декларації про доходи Затуліна було зазначено, що він є акціонером Московської трастової компанії. Крім того, він офіційно значився засновником двох із трьох організацій-улаштовувачів лотереї, принаймні до початку 1993 року. А щодо того, що лідер ОПНР не був в уряді Москви – чиста правда, його посади в Раді підприємців при мерії й у Комісії з проведення міських лотерей були "громадськими", що в даному випадку дуже зручно.
У липні 1993 року Юрій Лужков дійсно заборонив продовження лотереї й усі, хто виграв квартири, залишилися з носом. Зате в улаштовувачів лотереї з'явилися нові квартири й дачі в престижних районах Москви та Підмосков'я.
Справою про лотерейну аферу зацікавився Московський карний розшук, була заведено кримінальну справу, але бухгалтерські книги влаштовувачів показали одні збитки і – отже – відсутність корисливого криміналу.
Після того як історія з лотереєю набула розголосу, Григорій Явлінський, який іще навесні 1993 року вважався найближчим союзником затулінського Об'єднання "Підприємці за нову Росію", не взяв Затуліна в свій передвиборний список. Сергій Шахрай (Партія російської єдності й згоди – ПРЕЗ) виявився менш бридливим – і взяв. Потім Сергій Михайлович пошкодував про це, але було пізно. А Затулін, який залишив потопаючий баркас Шахрая, згодом осідлав генерала Лебедя. А коли блок Скокова – Лебедя – Рогозіна (КРГ) не пройшов на виборах, залишив і Лебедя, щоби повернутися до Лужкова. Втім, Лужкова Затулін ніколи й не залишав.
Прибутковий затулінський бізнес на теренах СНД
У жовтні 1994 Ошська товарно-фондова біржа (ОшТФБ) звернулася до голови Державної Думи Івана Рибкіна (тому самий!) зі скаргою. За підписом директора ОТФБ А. Султанова на фірмовому бланку йшов такий текст:
"Шановний Іван Петрович! Моє звернення до Вас – це запекла спроба поновити справедливість. Півтора року тому перед підприємцями СНД К. Ф. Затулін виступив з ініціативою створення Міжнародного банку торгівлі й співробітництва. Ми повірили й справно перерахували гроші на створення такого. Пройшов час – ані банку, ані грошей.
Я неодноразово намагався зустрітися щодо цього питання з паном Затуліним. Але в кращому випадку одержував малозрозумілі відповіді його співробітників типу того, що ЦБ не дав ліцензії, а гроші пішли на утримання апарату МБТС.
У зв'язку з цим у мене виникає законне питання: чи може обіймати відповідальну посаду голови комітету зі справ СНД людина, яка сіяє насіння недовіри між підприємцями СНД і тим самим руйнує його.[...]
Я вимагаю, щоби пан Затулін повернув довірені йому нами гроші й як знавець користі в підприємництві проіндексував суму повернення (на сьогодні індексація складає коефіцієнт 1200).
Крім того, я вимагаю розслідування сумнівної "комерційної операції" пана Затуліна, тим більше що до нас дійшла інформація про те, що днями Затулін уже благополучно скинув із себе посаду голови МБТС."
Наївний киргиз, який зарив п'ять монеток на затулінському Полі Чудес! Що міг зробити тодішній голова Держдуми Рибкін, навіть якби хотів? Депутати не видавали своїх – навіть коли про це просила Генпрокуратура (наприклад, коли Генпрокуратура просила позбавити депутатської недоторканності Станкевича). 2 листопада 1994 Рибкін відіслав скаргу ОшТФБ лідерові фракції ПРЕЗ Шахраю, а, крім того, розпорядився розмножити й роздати документ депутатам. Тоді-то прозрілий Шахрай і вигнав Затуліна з фракції.
Свого часу Затулін обіцяв "взяти активну участь у будівництві капіталізму в Росії, в захисті інтересів вітчизняного бізнесу в нас у країні й у всьому світі", боротися за "об'єднання заради цього всіх політичних можливостей буржуазії, що зароджується," ("Заява для преси"/ "Нова щоденна газета", N 19 за 23.07.93). Капіталізм у нас вийшов злодійський – такий, яким його будували, точно за Марксом, добре засвоєним на кафедрах історії КПРС. Перший ешелон будівельників злодійського капіталізму, т.зв. "олігархи", частково прогоріли в топці кризи. На зміну їм підтягується другий ешелон.
Епілог Партактиву: загалом, з "добрими" людьми приятелює Ющенко – Затулін, Рибкін, Березовський...Це – росіяни. Серед українських адептів Віктора Андрійовича зустрічаються ще ті субчики! Який піп...