Теорія рабонаглядачів.
07/05/2004 | Franko
Теорія рабонаглядачів
Деякий час подумавши про особливості мислення і світосприйняття українців, я дійшов до одного цікавого висновку. Радянська система, як мабуть, і всі диктатури, які "працювали" над різними народами, призводять до виродження світосприйняття і соціальної позиції в одному характерному напрямку. В такому тоталітарному або пост-тоталітарному напрямку індивідуум здатен набувати тільки двох "значень", двох ролей: ролі раба і ролі наглядача. Особливостями такої псевдостабільної соціальної системи є те, що, по-перше, інші ролі виключені, а по-друге, перехід з позиції раба в позицію наглядача і навпаки може бути дуже швидким, фактично непомітним для людини і дуже залежним від контексту. Оця простота, виключність і гнучкість психічної системи "раб-наглядач" в свідомості середньостатистичного пострадянського громадянина призводить до її унікальної живучості, а "фрактальна" система робить дуже зручною для зовнішнього впливу, тобто для найверховніших наглядачів.
Звичайно, ця модель, як і кожна модель, є дуже спрощеною і не враховує, імовірно, засадничо важливих деталей. Наприклад, я "свідомо" не врахував величезний прошарок людей, які таки є в меншій чи більшій мірі носіями "інших ролей", і на яких покладається основна надія у виведенні нашої країни з політичної і соціальної кризи. Які ж це можуть бути "інші ролі"? Насампереред, це роль "громадянин", яка не є ні "рабом", тому що в кожній ситуації володіє гідністю, і не є "наглядачем", тому що не потребує маніакально влади у будь-якій формі та ситуації. Для мене, як для віруючого, є дуже важливою також роль "християнин", яка, на моє переконання, має великий вплив на розвиток держави. Та для реалізації цих ролей потрібні певні внутрішні якості, певне виховання та традиції, а саме ці фактори старанно вихолощуються будь-яким тоталітарним режимом.
Приклади існування такої "рабонаглядацької" системи "валяються" на кожному кроці. Наприклад, розглянемо гаряче мною улюблений громадський транспорт. Середньостатистичний пасажир, принаймні з того, що я спостерігаю, є класичним рабом. Він, через якийсь наявний незрозумілий страх перед чимось, можливо, через якийсь наслідок стадного інстинкту (тут ще за пивом треба буде додатково поміркувати) не має мотивації висловити своє, індивідуальне, обурення з приводу утисків його прав водієм, який в даному випадку є яскраво вираженим "наглядачем". Він собі мовчить, поки водій курить чи матюкає його, ледве знаходячи сили побурмотіти. Обурення може вилізти назовні тільки тоді, коли права утискаються таким самим "рабом": між пасажирами переповненого автобуса дуже часто спалахують конфлікти, але значно рідше -- між пасажиром та водієм.
Тут є певна психосистема, в якій більш чи менш комфортно почуваються усі сторони. Водію класно, бо він тут всіма рулить, а пасажири не мають достатньої мотивації вилізти з цього пасивного "болота" через страх впасти в немилість "наглядачеві" чи випасти із "стада". Такий устрій характерний для систем дуже різного масштабу: від переповненого автобуса, через всякого роду тюрми чи зони, аж до... країни, де є наглядачі, і є раби, і воно ну ніяк не може помінятися. Бо воно є стабільне і живуче.
Додатково хочу звернути увагу на той хвакт, про який я вже згадував: раб може дуже легко робитися наглядачем, і навпаки. Водій маршрутки, наприклад, в розмові з яким-небудь податковим інспектором чи в черзі за якимось папірцем стає взірцевим рабом. А підліток ("раб"), якого "чмирять" старші чістапацани, з точки зору моєї моделі, мріє стати не суперменом, який перемагає усяке зло, а таким самим чістапацаном, тобто "наглядачем", не розуміючи, що роль "громадянина" набагато краще справляється із цією проблемою і надає набагато більші перспективи росту. Багато горе-виборців, які не хочуть голосувати, бо усі крадуть, насправді самі тихо мріють стати таким корумпованим чиновником, замість того, щоб бажати побудувати систему відношень "громадянин-громадянин", щоб змусити владу працювати на себе. Система "раб-наглядач" сама себе відтворює. І тому в нас значно більше простих людей прагне їздити на крутому джипі і пострілювати конкурентів, аніж пахати на те, щоб усі їздили на джипах, але не пострілювали конкурентів, а слухали класичну музику, обдумували вирішення якоїсь наукової задачі і, чемно посміхаючись, пропускали усіх без винятку бабусь, як це роблять водії крутих джипів на заході.
Важко мені зробити якісь конкретні висновки із цих безформних роздумів, які невідомо чи правильні. Я просто спробував трохи глибше проаналізувати, що таке "пасивність". Мабуть, треба всіма можливими засобами доносити до "рабів" абсолютні переваги ролі "громадянин", і це завдання лягає на ту (обнадійливо велику) частину українців, які таки визнають себе "громадянами", а не "рабами".
Деякий час подумавши про особливості мислення і світосприйняття українців, я дійшов до одного цікавого висновку. Радянська система, як мабуть, і всі диктатури, які "працювали" над різними народами, призводять до виродження світосприйняття і соціальної позиції в одному характерному напрямку. В такому тоталітарному або пост-тоталітарному напрямку індивідуум здатен набувати тільки двох "значень", двох ролей: ролі раба і ролі наглядача. Особливостями такої псевдостабільної соціальної системи є те, що, по-перше, інші ролі виключені, а по-друге, перехід з позиції раба в позицію наглядача і навпаки може бути дуже швидким, фактично непомітним для людини і дуже залежним від контексту. Оця простота, виключність і гнучкість психічної системи "раб-наглядач" в свідомості середньостатистичного пострадянського громадянина призводить до її унікальної живучості, а "фрактальна" система робить дуже зручною для зовнішнього впливу, тобто для найверховніших наглядачів.
Звичайно, ця модель, як і кожна модель, є дуже спрощеною і не враховує, імовірно, засадничо важливих деталей. Наприклад, я "свідомо" не врахував величезний прошарок людей, які таки є в меншій чи більшій мірі носіями "інших ролей", і на яких покладається основна надія у виведенні нашої країни з політичної і соціальної кризи. Які ж це можуть бути "інші ролі"? Насампереред, це роль "громадянин", яка не є ні "рабом", тому що в кожній ситуації володіє гідністю, і не є "наглядачем", тому що не потребує маніакально влади у будь-якій формі та ситуації. Для мене, як для віруючого, є дуже важливою також роль "християнин", яка, на моє переконання, має великий вплив на розвиток держави. Та для реалізації цих ролей потрібні певні внутрішні якості, певне виховання та традиції, а саме ці фактори старанно вихолощуються будь-яким тоталітарним режимом.
Приклади існування такої "рабонаглядацької" системи "валяються" на кожному кроці. Наприклад, розглянемо гаряче мною улюблений громадський транспорт. Середньостатистичний пасажир, принаймні з того, що я спостерігаю, є класичним рабом. Він, через якийсь наявний незрозумілий страх перед чимось, можливо, через якийсь наслідок стадного інстинкту (тут ще за пивом треба буде додатково поміркувати) не має мотивації висловити своє, індивідуальне, обурення з приводу утисків його прав водієм, який в даному випадку є яскраво вираженим "наглядачем". Він собі мовчить, поки водій курить чи матюкає його, ледве знаходячи сили побурмотіти. Обурення може вилізти назовні тільки тоді, коли права утискаються таким самим "рабом": між пасажирами переповненого автобуса дуже часто спалахують конфлікти, але значно рідше -- між пасажиром та водієм.
Тут є певна психосистема, в якій більш чи менш комфортно почуваються усі сторони. Водію класно, бо він тут всіма рулить, а пасажири не мають достатньої мотивації вилізти з цього пасивного "болота" через страх впасти в немилість "наглядачеві" чи випасти із "стада". Такий устрій характерний для систем дуже різного масштабу: від переповненого автобуса, через всякого роду тюрми чи зони, аж до... країни, де є наглядачі, і є раби, і воно ну ніяк не може помінятися. Бо воно є стабільне і живуче.
Додатково хочу звернути увагу на той хвакт, про який я вже згадував: раб може дуже легко робитися наглядачем, і навпаки. Водій маршрутки, наприклад, в розмові з яким-небудь податковим інспектором чи в черзі за якимось папірцем стає взірцевим рабом. А підліток ("раб"), якого "чмирять" старші чістапацани, з точки зору моєї моделі, мріє стати не суперменом, який перемагає усяке зло, а таким самим чістапацаном, тобто "наглядачем", не розуміючи, що роль "громадянина" набагато краще справляється із цією проблемою і надає набагато більші перспективи росту. Багато горе-виборців, які не хочуть голосувати, бо усі крадуть, насправді самі тихо мріють стати таким корумпованим чиновником, замість того, щоб бажати побудувати систему відношень "громадянин-громадянин", щоб змусити владу працювати на себе. Система "раб-наглядач" сама себе відтворює. І тому в нас значно більше простих людей прагне їздити на крутому джипі і пострілювати конкурентів, аніж пахати на те, щоб усі їздили на джипах, але не пострілювали конкурентів, а слухали класичну музику, обдумували вирішення якоїсь наукової задачі і, чемно посміхаючись, пропускали усіх без винятку бабусь, як це роблять водії крутих джипів на заході.
Важко мені зробити якісь конкретні висновки із цих безформних роздумів, які невідомо чи правильні. Я просто спробував трохи глибше проаналізувати, що таке "пасивність". Мабуть, треба всіма можливими засобами доносити до "рабів" абсолютні переваги ролі "громадянин", і це завдання лягає на ту (обнадійливо велику) частину українців, які таки визнають себе "громадянами", а не "рабами".