Сьогодні - три роки з дня вбивства Ігоря Александрова
07/07/2004 | Майдан-ІНФОРМ
Вбивці Ігоря Александрова, - і ті, хто безпосередньо забив його на смерть бейсбольними бітами, і ті, хто організував і замовив вбивство журналіста, - святкують сьогодні три роки власної безкарності. Ні рідні, ні громадськість так і не побачили насправді переконливого судового процесу, котрий засудив би винних, - а обіцянкам Генеральної Прокуратури віритиме авансом хіба безнадійний мрійник.
Справа Александрова стала прецедентною двічі. Спочатку, коли цілий світ здивовано спостерігав за судовим процесом над претендентом на “офіційного” вбивцю Юрієм Вередюком, і потім, коли втратив повноваження суддя Іван Корчистий, котрий дозволив собі цього Веред юка виправдати.
Процес над паном Вередюком переконав цілий світ, що українське правосуддя, коли схоче, здатне бути незабутньо-оригінальним. “Засудіть його, це він винний”, - переконував суддів та присяжних адвокат звинувачуваного, - що, погодьтеся, трапляється не часто. “Він не винний, його треба виправдати!” – вимагав адвокат потерпілих спільно з родиною журналіста. Чим не спектакль абсурду?
Влітку 2002 року псевдовбивцю, смертельно хворого на сухоти, таки вдалося частково виправдати і відпустити на волю. А восени минулого року Генеральна Прокуратура повідомила, що слідство по справі Александрова завершено і, - цього разу, - справжні вбивці, - заарештовані. Цими днями стало відомо також про звинувачення прокурорського співробітника, котрий “за недбалістю” невірно розкрив справу Александрова в 2001 році. Але ані прізвище, ані рівень повноважень цієї особи поки що не повідомляють. А версії в журналістських колах обговорюються дуже різні.
Вдова журналіста Людмила Александрова та її адвокат Богдан Ференц, ознайомившись із документами справи, кажуть, що, на відміну від звинувачення Вередюка, друге слідство, принаймні, не позбавлене логіки викладу. Але чи вся правда і чи лише правда пролунає в залі суду?
Сьогодні дві партнерські правозахисні організації, - Інститут масової інформації та “Репортери без кордонів”, - звернулися до Президента України Леоніда Кучми та до голови Верховного Суду України Василя Маляренка з відкритим листом стосовно справи Александрова.
“Ігоря Александрова було вбито тому, що він розслідував справи про корупцію та організовану злочинність у Донецькому регіоні. Той факт, що і прем’єр-міністр Віктор Янукович, і Генеральний Прокурор Генадій Васильєв посідали керівні посади в Донецькій області, а також враховуючи серйозні прогалини попереднього слідства та судового процесу не дозволяють нам забути про пильність та не побоюватись за дійсну незалежність майбутнього судового процесу по справі Александрова”, - йдеться в цьому листі.
“Ми не погодимось приймати на віру версію про нових “винних за обставинами” і вимагаємо справді переконливого, повного та відкритого судового процесу”, - зазначили також ІМІ та “Репортери без кордонів”.
Ігор Александров, директор телекомпанії ТОР міста Слов’янськ Донецької області, загинув від побоїв 7 липня 2001 року. В 1998 році його було засуджено до заборони займатися журналістською діяльністю через позов депутата Олександра Лещинського, котрому не сподобалось, що Александров назвав його в одному зі своїх матеріалів “некоронованим королем горілки”.
ІМІ
Справа Александрова стала прецедентною двічі. Спочатку, коли цілий світ здивовано спостерігав за судовим процесом над претендентом на “офіційного” вбивцю Юрієм Вередюком, і потім, коли втратив повноваження суддя Іван Корчистий, котрий дозволив собі цього Веред юка виправдати.
Процес над паном Вередюком переконав цілий світ, що українське правосуддя, коли схоче, здатне бути незабутньо-оригінальним. “Засудіть його, це він винний”, - переконував суддів та присяжних адвокат звинувачуваного, - що, погодьтеся, трапляється не часто. “Він не винний, його треба виправдати!” – вимагав адвокат потерпілих спільно з родиною журналіста. Чим не спектакль абсурду?
Влітку 2002 року псевдовбивцю, смертельно хворого на сухоти, таки вдалося частково виправдати і відпустити на волю. А восени минулого року Генеральна Прокуратура повідомила, що слідство по справі Александрова завершено і, - цього разу, - справжні вбивці, - заарештовані. Цими днями стало відомо також про звинувачення прокурорського співробітника, котрий “за недбалістю” невірно розкрив справу Александрова в 2001 році. Але ані прізвище, ані рівень повноважень цієї особи поки що не повідомляють. А версії в журналістських колах обговорюються дуже різні.
Вдова журналіста Людмила Александрова та її адвокат Богдан Ференц, ознайомившись із документами справи, кажуть, що, на відміну від звинувачення Вередюка, друге слідство, принаймні, не позбавлене логіки викладу. Але чи вся правда і чи лише правда пролунає в залі суду?
Сьогодні дві партнерські правозахисні організації, - Інститут масової інформації та “Репортери без кордонів”, - звернулися до Президента України Леоніда Кучми та до голови Верховного Суду України Василя Маляренка з відкритим листом стосовно справи Александрова.
“Ігоря Александрова було вбито тому, що він розслідував справи про корупцію та організовану злочинність у Донецькому регіоні. Той факт, що і прем’єр-міністр Віктор Янукович, і Генеральний Прокурор Генадій Васильєв посідали керівні посади в Донецькій області, а також враховуючи серйозні прогалини попереднього слідства та судового процесу не дозволяють нам забути про пильність та не побоюватись за дійсну незалежність майбутнього судового процесу по справі Александрова”, - йдеться в цьому листі.
“Ми не погодимось приймати на віру версію про нових “винних за обставинами” і вимагаємо справді переконливого, повного та відкритого судового процесу”, - зазначили також ІМІ та “Репортери без кордонів”.
Ігор Александров, директор телекомпанії ТОР міста Слов’янськ Донецької області, загинув від побоїв 7 липня 2001 року. В 1998 році його було засуджено до заборони займатися журналістською діяльністю через позов депутата Олександра Лещинського, котрому не сподобалось, що Александров назвав його в одному зі своїх матеріалів “некоронованим королем горілки”.
ІМІ