70 лет со дня смерти Нестора Махно (РС)
07/09/2004 | Таваріщ Маузєр
70 лет со дня смерти Нестора Махно
Радио Свобода [08-07-04]
http://www.svoboda.org/ll/sng/0704/ll.070804-2.asp
Программу ведет Кирилл Кобрин. Принимает участие корреспонденты Радио Свобода Владимир Ивахненко и Андрей Бабицкий.
Кирилл Кобрин: На этой неделе исполнилось 70 лет со дня смерти Нестора Махно, легендарного анархиста, который в годы Гражданской войны был предводителем созданной им же на Украине республики Гуляй-Поле. О том, как на Украине вспоминают этого революционера, умершего в эмиграции во Франции, репортаж нашего киевского корреспондента Владимира Ивахненко.
Владимир Ивахненко, Киев: О вольном государстве Нестера Махно с хождением любой валюты и со столицей Гуляй-Поле до сих пор рассказывают мифы и легенды. По словам очевидцев, на освобожденных территориях Махно помогал бедным, организовывал коммуны и профсоюзы. При этом был беспощаден к мародерам, которых демонстративно расстреливал на местных базарах. Так называемые и Гуляйпольская республика просуществовала недолго. Атаман Махно и его почти стотысячная армия все время воевали: сначала против белых, а не договорившись с большевиками, и против красных. Советская пропаганда преподносила отряды Нестера Махно, как сборище бандитов и разбойников. В современной Украине к Махно относятся неоднозначно. Говорит директор института философии историк Мирослав Попович.
Мирослав Попович: Оправдывать Махно я, например, не могу, потому что он ни делал, скажем, еврейских погромов, но просто там не было границы между жизнью и смертью, между виной и оправданием. Там легко лишались вопросы человеческой жизни, поэтому идеализировать вместо большевистской критики также ошибочно, как и наоборот. Просто учитывать то обстоятельство, что это было не какое-то уголовное дело, а это было определенное политическое течение, недоучитывать того украинского индивидуализма, который порождает анархические тенденции и сегодня, нельзя.
Владимир Ивахненко: Некоторые украинские историки сравнивают Махно со Степаном Разиным и даже с Че Геварой. Насколько уместны такие параллели? Мнение профессора Мирослава Поповича.
Мирослав Попович: Че Гевара - это совсем другое. Че Гевара - это страдание Латинской Америки, это страдания, которое приведет в никуда. Вот Стенька Разин - да! Но здесь есть разница между российским вариантом и украинским. Российский вариант в большей степени основан на отчаянии и протесте против деспотизма, от семейного деспотизма до государственного. В украинском варианте скорее некий конструктивный позыв, поиски свободы, как ценности самодостаточной. Вот махновщина - это один из вариантов украинской свободы. Не лучший вариант, но вариант.
Владимир Ивахненко: О периоде Гражданской войны в биографии то ли освободителя украинского крестьянства, то ли злого гения еще много черных пятен. Достоверно известно о его жизни в эмиграции. После того, как войско Махно разбила Красная армия, он бежал в Румынию. Позже перебрался сначала в Польшу, а затем - во Францию. Умер Нестер Махно 6 июля 1934 года в Париже. Судьбой анархиста интересовались украинские националисты и даже собирались перевести его прах на родину. Однако, когда выяснилось, что Махно был противником украинской государственности, от этой идеи отказались.
Кирилл Кобрин: Образ батьки Махно не только не потускнел со временем, но даже вопреки интерпретациям советского времени воспринимается многими исключительно романтически. Между тем один из наиболее известных активистов российского анархистского движения Алексей Цветков считает, что опыт махновской революционной борьбы лишен сегодня всякой актуальности, точно также как безвозвратно ушла в прошлое идеи революционного преобразования общества. С Алексеем Цветковым беседует мой коллега Андрей Бабицкий.
Андрей Бабицкий: Алексей, скажите, пожалуйста, на ваш взгляд, какая часть этой фигуры, если так можно выразиться, принадлежит прошлому, а какая - сегодняшнему дню.
Алексей Цветков: Махно, конечно, смотрится, как такой антикварный утопист все-таки, потому что его идея социалистической революции без авторитарного и тоталитарного начала, конечно, нравится нам это или нет, себя не оправдала. Был знаменитый лозунг Махно "бей белых, пока не покраснеют, бей красных, пока не поумнеют". Все-таки это не прошло, поэтому, как человек, веривший в насилие, но не веривший в государство, доверявший полностью живому творчеству масс, он остался таким народным героем и автором утопических народнических идей. Например, его идея о том, чтобы окружить территорию власти Советов постоянно движущейся революционной анархистской армией, которая как очистительное лезвие проходит все время по этой территории и выкорчевывает все бюрократические, отчуждающие начала. Конечно, в реальной истории это было невозможно, поэтому он остался таким героем революционного антиавторитарного насилия, у которого будущего быть не могло. Он был зажат между будущей советской Россией и между прошлым дореволюционным, одинаково себя противопоставляя и тому, и другому, пытаясь взять у социализма лучшие черты, избавившись от его авторитарных начал.
Андрей Бабицкий: Тем не менее все-таки сегодня анархическое движение способно какую-то свою традицию вести от Махно?
Алексей Цветков: Мир очень сильно изменился с тех пор. Антибуржуазные, антиглобалистские современные международные движения гораздо чаще говорят об альтернативе, чем о революции. Махно все-таки был революционером, он отрицал полностью этот мир, считал, что он должен быть до основания разрушен, а затем должна быть создана некоторая безгосударственная советская власть, как он это себе представлял. Конечно, для современного анархиста гораздо важнее ценности альтернативного стиля жизни, создание каких-то изолированных, на иных принципах существующих кооперативов, сквотерских каких-то поселений, каких-то альтернативных форм культуры, общественной жизни, информации и так далее, антикорпоративных. Современный анархизм и, шире говоря, современное антибуржуазное движение скорее идет по пути создания некоего параллельного, альтернативного капитализму мира, а не по созданию жесткой террористической практике, которую предлагал Махно. Он еще до всех этих революционных событий был на каторге, его выпустили по амнистии в Февральскую революцию. Он в общем-то занимался террористической и налетчитской деятельностью, он был таким идейным анархическим террористом.
Андрей Бабицкий: Алексей, нет ли у вас ощущения, что фигура Махно может все-таки стать актуальной, если анархическое движение или, в более широком смысле, как вы говорите, антибуржуазное обратится к опыту именно революционных преобразований?
Алексей Цветков: Обратится-то оно с удовольствием. Вопрос, есть ли для этого объективные причины. К сожалению, современная ситуация не дает объективных причин. Махно сформировался в обществе, где такой путь был довольно типичным. Конечно, по нему шло меньшинство, но это было большое меньшинство, то есть очень большое количество людей считали для себя нормальным совершать налеты на банки, бросать бомбы, исходя из каких-то анархистских принципов. Современная общественная ситуация не создает запроса не террор и на революционное насилие в таком количестве, вот в чем дело. Вопрос не в том, что движение решает, так идти или сяк, вопрос в том, на что в обществе есть спрос. Есть очень большой спрос на альтернативу этой отчуждающей глобалистской системе и практически нет спроса на прямое революционное насилие, которое превращает человека в боевика, в партизана.
Андрей Бабицкий: А вот, скажем, прямое действие - эту практику можно сегодня связывать если не с революционным насилием, то, по крайней мере, с активизмом махновского типа?
Алексей Цветков: В каком-то смысле да, но все-таки активизм махновского типа предполагал бомбы, пулеметы и так далее, а прямое действие, как термин, скорее ассоциируется с какими-то рассчитанными на медиа акциями: бросание тортов в знаменитостей, перегораживание дорог, несанкционированные какие-то театрализированные выступления, которые нарушают обычный заведенный механический порядок капиталистической жизни и так далее. То есть цель прямого современного действия - медиа-эффект, это продемонстрировать иррационализм, абсурдность и чудовищность системы. Тогда как прямое действие времен Махно имело военную, боевую задачу: уничтожение противника, наказание тирана, изъятие у банкира его собственности, физическое устранение того или иного государственного лица и так далее. То есть совершенно разное целеполагание у прямого действия и у революционных акций времен Махно.
Кирилл Кобрин: Это был взгляд на Нестора Махно нынешнего активиста движения Алексея Цветкова. С ним беседовал мой коллега Андрей Бабицкий.
---
Додаток од Таваріща Маузєра:
---
"Вперед, воронята! Ім'ям революції!
Рубай їх в грязь! Пугу!"
Махнові подобалося, коли його армію порівнювали з
Запорозькою Січчю.
Шабельних атак махновської селянської кінноти не витримував
жодний супротивник - ні 1-а, ні 2-а кінні червоні армії, не кажучи
вже про менш добірні частини. Втім, був гідний ворог - козаки-
кубанці генерала Шкуро, єдина кавалерія, яка не уникала
махновського лобового удару. Вони мчали лава проти лави на
запінених баских конях і рубалися до перемоги. Або смерті.
Кубанці, нащадки переселених туди Петербургом останніх запорожців
отамана Головатого...
"Будучи, как и все, простым русским...генерал Шкуро всегда с
интересом следил за вашим быстрым восхождением, что
свидетельствует о вас, как о незаурядном русском самородке... К
сожалению, вы пошли ошибочным путем... как талантливый русский вы
обязаны были рано или поздно осознать свою ошибку". (З листа від
імені генерала Шкуро до Махна, травень 1919 р.)
"Одразу Будьоний, який гордо скакав попереду, кинув
своїх соратників і, підлий боягуз, почав утікати"
"Щоденно мав жорстокі бої - з одного боку, з піхотними
частинами комуністів-більшовиків, які йшли по наших слідах, а з
другого боку - з Другою кінною армією, спеціально кинутою проти
мене більшовиками-комуністами. Звичайно, ти нашу кінноту знаєш,
проти неї більшовики без піхоти та автоброньовиків ніколи б не
вистоювали. І я, щоправда, з великими втратами розчищав перед
собою шлях, не змінюючи свого маршруту. Наша армія щоденно
доводила, що вона справді народна революційна армія, - за
створеними зовнішніми умовами вона логічно мала танути, а вона
зросла - і людьми, і багатим військовим спорядженням. ...18 травня
кінна армія Будьонного просувалася з району Катеринослава на Дон
для придушення селянського повстання, керованого нашими товаришами
Бровою та Маслаком - командиром 1-ї бригади армії Будьонного, який
з усією бригадою перейшов на наш бік. Наша зведена група під
керівництвом Петренка й Платонова, при якій знаходився я та
головний штаб, стояла за 10-15 верст від маршруту, де рухалася
армія Будьонного. Це спокусило Будьонного, бо він добре знав, що я
знаходжусь завжди при зведеній групі. ... Сам Будьонний з частинами
19-ї кавалерійської дивізії через поля і шляхи прискочив у с.
Новогригорівку раніше, ніж розраховував начальник бронечастини,
який обминав річки і байраки і розставляв біля шляхів сторожові
броньовики. Пильне око наших спостерігачів це вчасно помітило, що
дало нам можливість приготуватися, і якраз у той час, коли
Будьонний наближався до нашого розташування, ми кинулися йому
назустріч. Одразу Будьонний, який гордо скакав попереду, кинув
своїх соратників і, підлий боягуз, почав утікати. Страхітлива
картина бою відкрилася тоді перед нами. ... Улітку 21-го року ми
весь час виходили з боїв. Посуха й неврожай на Катеринославщині,
Таврії, частині Херсонської та Полтавської губерній, а також на
Дону примусили нас передислокуватися частково на Кубань і під
Царицин та Саратов, а частково на Київщину та Чернігівщину. На
останній весь час вів бої товариш Кожин. Під час зустрічі з нами
він передав мені цілі стоси протоколів чернігівського селянства, в
яких висловлено повну підтримку нам у боротьбі за вільний
радянський лад. Я особисто з групою Забудька і Петренка здійснив
рейд до Волги, оминув увесь Дон, зустрівся з багатьма нашими
загонами, зв'язав їх між собою та азовською групою..." (З листа
Нестора Івановича невідомій особі.)
"Чтобы я больше не слышал фамилию Махно!"
(Генерал Денікін - генералам Слащову і Шкуро)
На початку листопада 1919 р. армія Махна тримала фронт у
750 км проти Денікіна, володіла трьома губерніями -
Катеринославською, Херсонською і Таврійською. А вже за місяць
займала лінію майже вдвічі більшу. Червоні війська утікали під
тиском Денікіна на північ. Мудрий Ленін надсилав своїм грізні
телеграми - триматися до останньої краплини крові за вугілля
Донбасу і хліб з цукром українського степу, але це кепсько
допомагало - війська розбігалися.
1920 рік, вересень, бій в районі Ятрані-Синюхи. Більш як 20
тисяч "рятівників Російської імперії" назавжди залишилося в
українській землі, лише кільком з десяти тисяч кавалеристів
генералів Попова, Назарова і Амбуладзе вдалося пірнути в ліси. А
ще за місяць в районі Катеринослава з 25 тисяч чеченців Туземної
дивізії врятуватися вдалося лише кільком сотням. Кат Марусі
Никифорової генерал А.Слащов тоді ледь врятувався, а через кілька
років, як червоний воєнспец відзначав - "умение Махно действовать
не только партизанским, но и регулярным способом и быстро
сколачивать свои части в хорошие, упорно дерущиеся регулярные
войска". Антон Денікін, обрусілий українець з роду Дейнеків, що
викорінював у ті роки свій народ з особливим озвірінням, говорив у
серпні 1919-го: "Нас не пугает красная армия, которая стоит на
фронте, нас пугает армия стоящая в тылу, махновцы". "Вот где у
меня сидит этот Махно!" - він же, дізнавшись, що бронепоїзди
"Единая Россия", "Иван Калита", "Дмитрий Донской", відкликані з
московського на махновський фронт, знищені лобовими ударами
порожніх составів.
"Не Бог, не цар і не герой"
У Несторі Махнові сучасники й нащадки знаходили і знаходять
риси справжнього епічного героя. Жодне явище в світовій історії
так ретельно не стиралося в пам'яті наступних поколінь, як
махновщина. А ті, кому щастило знайомитися з ним за рештками
вцілілих документів, не можуть стримати подив: "величезне явище",
"епопея велична і трагічна", "якби не Махно, більшовицька Москва
впала б за 10 днів під натиском білої армії". Подив, глибока
симпатія, палюча ненависть і через десятиліття супроводжують
навіть найакадемічні дослідження про Махновію.
З ким можна порівняти Нестора Махна? Зі Спартаком,
Робесп'єром, вождями Жакерії, Панчо Вілья? За їхнім впливом на
світову історію - так, за їхньою популярністю - ні.
Більшовики три четверті століття докладали неймовірних
зусиль, щоби стерти ім'я Махна з народної пам'яті, спотворити його
образ. В протилежність цьому, Чепаєва та його армію на теренах
Росії, які тактикою і стилем нагадували махновців, але не годилися
ні в яке рівнозначне порівняння, комуністична пропаганда
підтримала, намагаючись зробити легендарними. Чепаєв став
легендарним - в анекдотах.
Ленін, Троцький, Сталін, Дзержинський, Камєнєв, Фрунзе,
Антонов-Овсієнко, Ворошилов, Раковський, П'ятаков, Косіор йшли
проти Правди Нестора Махно - ідеї абсолютної свободи особи. І
сьогодні все ще актуальне гасло - "за ради без комуністів і
більшовиків". Реальна самоорганізація і самоуправління в районах,
контрольованих Махно, налагодження народної освіти, вибори
командирів загонів, підтримка економічних інтересів селянства -
сьогодні ми би назвали все це "розбудова громадянського
суспільства", "демократичні процедури", "ліберальний ринок".
Спроба випускати гроші, підкріплені не золотом, але власним
авторитетом (деякі гумористи на них писали - "Хто ці гроші не
братиме, того Батько Махно дратиме!"). Боялися і досі бояться
Батька та й не лише самі ленінці-сталінці, бояться самої ідеї
свободи і такого її втілення в житті і вчинках Нестора Махна, яке
випередило час і навіть сьогоднішні можливості.
Здається час пригасив полум'я Батькової слави. Аж ні. Надто
потужний стався вибух цього українського метеориту, що врізався у
всесвітню історію. Цей попіл стукає й зараз у серце нової України.
Як пам'ять. Як совість. Як поклик. Як засторога.
Гей, Батьку, отамане вольної волі!
Тяжкий нам з тобою горьовано шлях.
І стяг наш чорніє, як люта недоля,
І доля Вкраїни зчорніла, мов стяг!
Гей, Несторе, в небі зоря твоя стала,
Чого ж потемніла вона на виду?
Чи тоскно віщує нам січу останню,
Чи всій Україні - віщує біду?
(З поеми Бориса Олійника "Батько")
Радио Свобода [08-07-04]
http://www.svoboda.org/ll/sng/0704/ll.070804-2.asp
Программу ведет Кирилл Кобрин. Принимает участие корреспонденты Радио Свобода Владимир Ивахненко и Андрей Бабицкий.
Кирилл Кобрин: На этой неделе исполнилось 70 лет со дня смерти Нестора Махно, легендарного анархиста, который в годы Гражданской войны был предводителем созданной им же на Украине республики Гуляй-Поле. О том, как на Украине вспоминают этого революционера, умершего в эмиграции во Франции, репортаж нашего киевского корреспондента Владимира Ивахненко.
Владимир Ивахненко, Киев: О вольном государстве Нестера Махно с хождением любой валюты и со столицей Гуляй-Поле до сих пор рассказывают мифы и легенды. По словам очевидцев, на освобожденных территориях Махно помогал бедным, организовывал коммуны и профсоюзы. При этом был беспощаден к мародерам, которых демонстративно расстреливал на местных базарах. Так называемые и Гуляйпольская республика просуществовала недолго. Атаман Махно и его почти стотысячная армия все время воевали: сначала против белых, а не договорившись с большевиками, и против красных. Советская пропаганда преподносила отряды Нестера Махно, как сборище бандитов и разбойников. В современной Украине к Махно относятся неоднозначно. Говорит директор института философии историк Мирослав Попович.
Мирослав Попович: Оправдывать Махно я, например, не могу, потому что он ни делал, скажем, еврейских погромов, но просто там не было границы между жизнью и смертью, между виной и оправданием. Там легко лишались вопросы человеческой жизни, поэтому идеализировать вместо большевистской критики также ошибочно, как и наоборот. Просто учитывать то обстоятельство, что это было не какое-то уголовное дело, а это было определенное политическое течение, недоучитывать того украинского индивидуализма, который порождает анархические тенденции и сегодня, нельзя.
Владимир Ивахненко: Некоторые украинские историки сравнивают Махно со Степаном Разиным и даже с Че Геварой. Насколько уместны такие параллели? Мнение профессора Мирослава Поповича.
Мирослав Попович: Че Гевара - это совсем другое. Че Гевара - это страдание Латинской Америки, это страдания, которое приведет в никуда. Вот Стенька Разин - да! Но здесь есть разница между российским вариантом и украинским. Российский вариант в большей степени основан на отчаянии и протесте против деспотизма, от семейного деспотизма до государственного. В украинском варианте скорее некий конструктивный позыв, поиски свободы, как ценности самодостаточной. Вот махновщина - это один из вариантов украинской свободы. Не лучший вариант, но вариант.
Владимир Ивахненко: О периоде Гражданской войны в биографии то ли освободителя украинского крестьянства, то ли злого гения еще много черных пятен. Достоверно известно о его жизни в эмиграции. После того, как войско Махно разбила Красная армия, он бежал в Румынию. Позже перебрался сначала в Польшу, а затем - во Францию. Умер Нестер Махно 6 июля 1934 года в Париже. Судьбой анархиста интересовались украинские националисты и даже собирались перевести его прах на родину. Однако, когда выяснилось, что Махно был противником украинской государственности, от этой идеи отказались.
Кирилл Кобрин: Образ батьки Махно не только не потускнел со временем, но даже вопреки интерпретациям советского времени воспринимается многими исключительно романтически. Между тем один из наиболее известных активистов российского анархистского движения Алексей Цветков считает, что опыт махновской революционной борьбы лишен сегодня всякой актуальности, точно также как безвозвратно ушла в прошлое идеи революционного преобразования общества. С Алексеем Цветковым беседует мой коллега Андрей Бабицкий.
Андрей Бабицкий: Алексей, скажите, пожалуйста, на ваш взгляд, какая часть этой фигуры, если так можно выразиться, принадлежит прошлому, а какая - сегодняшнему дню.
Алексей Цветков: Махно, конечно, смотрится, как такой антикварный утопист все-таки, потому что его идея социалистической революции без авторитарного и тоталитарного начала, конечно, нравится нам это или нет, себя не оправдала. Был знаменитый лозунг Махно "бей белых, пока не покраснеют, бей красных, пока не поумнеют". Все-таки это не прошло, поэтому, как человек, веривший в насилие, но не веривший в государство, доверявший полностью живому творчеству масс, он остался таким народным героем и автором утопических народнических идей. Например, его идея о том, чтобы окружить территорию власти Советов постоянно движущейся революционной анархистской армией, которая как очистительное лезвие проходит все время по этой территории и выкорчевывает все бюрократические, отчуждающие начала. Конечно, в реальной истории это было невозможно, поэтому он остался таким героем революционного антиавторитарного насилия, у которого будущего быть не могло. Он был зажат между будущей советской Россией и между прошлым дореволюционным, одинаково себя противопоставляя и тому, и другому, пытаясь взять у социализма лучшие черты, избавившись от его авторитарных начал.
Андрей Бабицкий: Тем не менее все-таки сегодня анархическое движение способно какую-то свою традицию вести от Махно?
Алексей Цветков: Мир очень сильно изменился с тех пор. Антибуржуазные, антиглобалистские современные международные движения гораздо чаще говорят об альтернативе, чем о революции. Махно все-таки был революционером, он отрицал полностью этот мир, считал, что он должен быть до основания разрушен, а затем должна быть создана некоторая безгосударственная советская власть, как он это себе представлял. Конечно, для современного анархиста гораздо важнее ценности альтернативного стиля жизни, создание каких-то изолированных, на иных принципах существующих кооперативов, сквотерских каких-то поселений, каких-то альтернативных форм культуры, общественной жизни, информации и так далее, антикорпоративных. Современный анархизм и, шире говоря, современное антибуржуазное движение скорее идет по пути создания некоего параллельного, альтернативного капитализму мира, а не по созданию жесткой террористической практике, которую предлагал Махно. Он еще до всех этих революционных событий был на каторге, его выпустили по амнистии в Февральскую революцию. Он в общем-то занимался террористической и налетчитской деятельностью, он был таким идейным анархическим террористом.
Андрей Бабицкий: Алексей, нет ли у вас ощущения, что фигура Махно может все-таки стать актуальной, если анархическое движение или, в более широком смысле, как вы говорите, антибуржуазное обратится к опыту именно революционных преобразований?
Алексей Цветков: Обратится-то оно с удовольствием. Вопрос, есть ли для этого объективные причины. К сожалению, современная ситуация не дает объективных причин. Махно сформировался в обществе, где такой путь был довольно типичным. Конечно, по нему шло меньшинство, но это было большое меньшинство, то есть очень большое количество людей считали для себя нормальным совершать налеты на банки, бросать бомбы, исходя из каких-то анархистских принципов. Современная общественная ситуация не создает запроса не террор и на революционное насилие в таком количестве, вот в чем дело. Вопрос не в том, что движение решает, так идти или сяк, вопрос в том, на что в обществе есть спрос. Есть очень большой спрос на альтернативу этой отчуждающей глобалистской системе и практически нет спроса на прямое революционное насилие, которое превращает человека в боевика, в партизана.
Андрей Бабицкий: А вот, скажем, прямое действие - эту практику можно сегодня связывать если не с революционным насилием, то, по крайней мере, с активизмом махновского типа?
Алексей Цветков: В каком-то смысле да, но все-таки активизм махновского типа предполагал бомбы, пулеметы и так далее, а прямое действие, как термин, скорее ассоциируется с какими-то рассчитанными на медиа акциями: бросание тортов в знаменитостей, перегораживание дорог, несанкционированные какие-то театрализированные выступления, которые нарушают обычный заведенный механический порядок капиталистической жизни и так далее. То есть цель прямого современного действия - медиа-эффект, это продемонстрировать иррационализм, абсурдность и чудовищность системы. Тогда как прямое действие времен Махно имело военную, боевую задачу: уничтожение противника, наказание тирана, изъятие у банкира его собственности, физическое устранение того или иного государственного лица и так далее. То есть совершенно разное целеполагание у прямого действия и у революционных акций времен Махно.
Кирилл Кобрин: Это был взгляд на Нестора Махно нынешнего активиста движения Алексея Цветкова. С ним беседовал мой коллега Андрей Бабицкий.
---
Додаток од Таваріща Маузєра:
---
"Вперед, воронята! Ім'ям революції!
Рубай їх в грязь! Пугу!"
Махнові подобалося, коли його армію порівнювали з
Запорозькою Січчю.
Шабельних атак махновської селянської кінноти не витримував
жодний супротивник - ні 1-а, ні 2-а кінні червоні армії, не кажучи
вже про менш добірні частини. Втім, був гідний ворог - козаки-
кубанці генерала Шкуро, єдина кавалерія, яка не уникала
махновського лобового удару. Вони мчали лава проти лави на
запінених баских конях і рубалися до перемоги. Або смерті.
Кубанці, нащадки переселених туди Петербургом останніх запорожців
отамана Головатого...
"Будучи, как и все, простым русским...генерал Шкуро всегда с
интересом следил за вашим быстрым восхождением, что
свидетельствует о вас, как о незаурядном русском самородке... К
сожалению, вы пошли ошибочным путем... как талантливый русский вы
обязаны были рано или поздно осознать свою ошибку". (З листа від
імені генерала Шкуро до Махна, травень 1919 р.)
"Одразу Будьоний, який гордо скакав попереду, кинув
своїх соратників і, підлий боягуз, почав утікати"
"Щоденно мав жорстокі бої - з одного боку, з піхотними
частинами комуністів-більшовиків, які йшли по наших слідах, а з
другого боку - з Другою кінною армією, спеціально кинутою проти
мене більшовиками-комуністами. Звичайно, ти нашу кінноту знаєш,
проти неї більшовики без піхоти та автоброньовиків ніколи б не
вистоювали. І я, щоправда, з великими втратами розчищав перед
собою шлях, не змінюючи свого маршруту. Наша армія щоденно
доводила, що вона справді народна революційна армія, - за
створеними зовнішніми умовами вона логічно мала танути, а вона
зросла - і людьми, і багатим військовим спорядженням. ...18 травня
кінна армія Будьонного просувалася з району Катеринослава на Дон
для придушення селянського повстання, керованого нашими товаришами
Бровою та Маслаком - командиром 1-ї бригади армії Будьонного, який
з усією бригадою перейшов на наш бік. Наша зведена група під
керівництвом Петренка й Платонова, при якій знаходився я та
головний штаб, стояла за 10-15 верст від маршруту, де рухалася
армія Будьонного. Це спокусило Будьонного, бо він добре знав, що я
знаходжусь завжди при зведеній групі. ... Сам Будьонний з частинами
19-ї кавалерійської дивізії через поля і шляхи прискочив у с.
Новогригорівку раніше, ніж розраховував начальник бронечастини,
який обминав річки і байраки і розставляв біля шляхів сторожові
броньовики. Пильне око наших спостерігачів це вчасно помітило, що
дало нам можливість приготуватися, і якраз у той час, коли
Будьонний наближався до нашого розташування, ми кинулися йому
назустріч. Одразу Будьонний, який гордо скакав попереду, кинув
своїх соратників і, підлий боягуз, почав утікати. Страхітлива
картина бою відкрилася тоді перед нами. ... Улітку 21-го року ми
весь час виходили з боїв. Посуха й неврожай на Катеринославщині,
Таврії, частині Херсонської та Полтавської губерній, а також на
Дону примусили нас передислокуватися частково на Кубань і під
Царицин та Саратов, а частково на Київщину та Чернігівщину. На
останній весь час вів бої товариш Кожин. Під час зустрічі з нами
він передав мені цілі стоси протоколів чернігівського селянства, в
яких висловлено повну підтримку нам у боротьбі за вільний
радянський лад. Я особисто з групою Забудька і Петренка здійснив
рейд до Волги, оминув увесь Дон, зустрівся з багатьма нашими
загонами, зв'язав їх між собою та азовською групою..." (З листа
Нестора Івановича невідомій особі.)
"Чтобы я больше не слышал фамилию Махно!"
(Генерал Денікін - генералам Слащову і Шкуро)
На початку листопада 1919 р. армія Махна тримала фронт у
750 км проти Денікіна, володіла трьома губерніями -
Катеринославською, Херсонською і Таврійською. А вже за місяць
займала лінію майже вдвічі більшу. Червоні війська утікали під
тиском Денікіна на північ. Мудрий Ленін надсилав своїм грізні
телеграми - триматися до останньої краплини крові за вугілля
Донбасу і хліб з цукром українського степу, але це кепсько
допомагало - війська розбігалися.
1920 рік, вересень, бій в районі Ятрані-Синюхи. Більш як 20
тисяч "рятівників Російської імперії" назавжди залишилося в
українській землі, лише кільком з десяти тисяч кавалеристів
генералів Попова, Назарова і Амбуладзе вдалося пірнути в ліси. А
ще за місяць в районі Катеринослава з 25 тисяч чеченців Туземної
дивізії врятуватися вдалося лише кільком сотням. Кат Марусі
Никифорової генерал А.Слащов тоді ледь врятувався, а через кілька
років, як червоний воєнспец відзначав - "умение Махно действовать
не только партизанским, но и регулярным способом и быстро
сколачивать свои части в хорошие, упорно дерущиеся регулярные
войска". Антон Денікін, обрусілий українець з роду Дейнеків, що
викорінював у ті роки свій народ з особливим озвірінням, говорив у
серпні 1919-го: "Нас не пугает красная армия, которая стоит на
фронте, нас пугает армия стоящая в тылу, махновцы". "Вот где у
меня сидит этот Махно!" - він же, дізнавшись, що бронепоїзди
"Единая Россия", "Иван Калита", "Дмитрий Донской", відкликані з
московського на махновський фронт, знищені лобовими ударами
порожніх составів.
"Не Бог, не цар і не герой"
У Несторі Махнові сучасники й нащадки знаходили і знаходять
риси справжнього епічного героя. Жодне явище в світовій історії
так ретельно не стиралося в пам'яті наступних поколінь, як
махновщина. А ті, кому щастило знайомитися з ним за рештками
вцілілих документів, не можуть стримати подив: "величезне явище",
"епопея велична і трагічна", "якби не Махно, більшовицька Москва
впала б за 10 днів під натиском білої армії". Подив, глибока
симпатія, палюча ненависть і через десятиліття супроводжують
навіть найакадемічні дослідження про Махновію.
З ким можна порівняти Нестора Махна? Зі Спартаком,
Робесп'єром, вождями Жакерії, Панчо Вілья? За їхнім впливом на
світову історію - так, за їхньою популярністю - ні.
Більшовики три четверті століття докладали неймовірних
зусиль, щоби стерти ім'я Махна з народної пам'яті, спотворити його
образ. В протилежність цьому, Чепаєва та його армію на теренах
Росії, які тактикою і стилем нагадували махновців, але не годилися
ні в яке рівнозначне порівняння, комуністична пропаганда
підтримала, намагаючись зробити легендарними. Чепаєв став
легендарним - в анекдотах.
Ленін, Троцький, Сталін, Дзержинський, Камєнєв, Фрунзе,
Антонов-Овсієнко, Ворошилов, Раковський, П'ятаков, Косіор йшли
проти Правди Нестора Махно - ідеї абсолютної свободи особи. І
сьогодні все ще актуальне гасло - "за ради без комуністів і
більшовиків". Реальна самоорганізація і самоуправління в районах,
контрольованих Махно, налагодження народної освіти, вибори
командирів загонів, підтримка економічних інтересів селянства -
сьогодні ми би назвали все це "розбудова громадянського
суспільства", "демократичні процедури", "ліберальний ринок".
Спроба випускати гроші, підкріплені не золотом, але власним
авторитетом (деякі гумористи на них писали - "Хто ці гроші не
братиме, того Батько Махно дратиме!"). Боялися і досі бояться
Батька та й не лише самі ленінці-сталінці, бояться самої ідеї
свободи і такого її втілення в житті і вчинках Нестора Махна, яке
випередило час і навіть сьогоднішні можливості.
Здається час пригасив полум'я Батькової слави. Аж ні. Надто
потужний стався вибух цього українського метеориту, що врізався у
всесвітню історію. Цей попіл стукає й зараз у серце нової України.
Як пам'ять. Як совість. Як поклик. Як засторога.
Гей, Батьку, отамане вольної волі!
Тяжкий нам з тобою горьовано шлях.
І стяг наш чорніє, як люта недоля,
І доля Вкраїни зчорніла, мов стяг!
Гей, Несторе, в небі зоря твоя стала,
Чого ж потемніла вона на виду?
Чи тоскно віщує нам січу останню,
Чи всій Україні - віщує біду?
(З поеми Бориса Олійника "Батько")