Про нечесну політику і прозорі вибори (/)
07/09/2004 | Shooter
http://www.gazeta.lviv.ua/2004/07/09/NewspaperArticle.2004-07-09.5501
Про нечесну політику і прозорі вибори
КІЛЬКА днів тому я побував у ЄС. Для львів’янина це нескладно. Варто всього лише сісти в автобус до Перемишля, й за декілька годин, якщо все щасливо складеться, ви перетнете заповітну межу, над якою поряд з українським знаменом гордо майорить синій прапор із золотими зірочками по колу.
Контраст вражає. У переважно аграрному польському прикордонні, не надто розбещеному іноземними інвестиціями й не переобтяженому підприємствами великої індустрії, ви побачите ошатні й чепурні міста й містечка, сполучені рівними доглянутими дорогами, якими бігають тисячі невеликих зручних авто. Аж ніяк не чорні мерседеси, а доступні широкому загалові європейські та японські моделі.
Ставши після адміністративно-територіальної реформи звичайним провінційним містечком, Перемишль переживає не найкращі часи. Видно, що йому бракує коштів на соціальну сферу, крамнички не вражають ока надмірним багатством. Проте все навколо – чисте, затишне. Прикрий дисонанс можна спостерегти лише там, де концентруються наші краяни. Бідні родичі Європи, вони розпачливо намагаються заробити дещицю. Їхній бізнес тяжкий, часто небезпечний. А самі вони виглядають так, як і повинні виглядати мешканці країни, де мало не 90% громадян живуть нижче рівня бідності.
Вони приїжджають із держави, де до самого кордону ведуть розбиті, занедбані шляхи, якими натужно повзуть по вибоїнах ущерть забиті пасажирами бусики-душогубки. Вони мешкають в Україні, де збулося похмуре пророцтво Джона Ґрея, який ще 1989 року писав, що “пєрєстройка” на постсовєцьких теренах завершиться не відродженням громадянського суспільства і широкомасштабними соціальними та демократичними реформами, а “оттоманізацією” з її повсюдним занепадом, корупцією і розвитком тіньової економіки, далекої від засад новочасного європейського соціального капіталізму.
Вчора в ЄС побував і український президент – він гостював у Гаазі. Зустріч із прем’єром Нідерландів Яном Пітером Балкененде закінчилася нічим. ЄС не надав Україні очікуваного статусу, а підписання пакета документів про сусідство відкладено до часу після президентських виборів, яким європейці надають великої ваги, про що й заявили Леонідові Кучмі.
Президент був відверто роздратований. “Ми не ставимо питання про вступ України до ЄС. Повторити? Ми не ставимо питання про вступ України до ЄС”, – заявив він. Ці слова виразно суперечили його твердженням, буцім стратегія євроінтеграції є пріоритетною для України.
Втім мотивація песимістичного підсумку таки пролунала: “Ми не здатні конкурувати з ЄС”. Мовляв, там нас задушать конкуренцією “Не спекулюйте на цьому, не заводіть українців в оману, що нас не чекають в Європі. Це ми не здатні!”
Цікаво, що ніхто не висував подібних аргументів під час переговорів про членство в ЄЕП. Ніхто не прораховував нашої конкурентноздатності, не наполягав на надмірній слабкості нашої економіки та її залежності від російських енергоресурсів.
Схоже, радники Леоніда Кучми погано поінформували його про реальний стан речей. Скажімо, про те, що дотації в сільське господарство обтяжать не Україну, а ЄС, зі спільного фонду якого, власне, і фінансується підтримка фермерства, з чого вже сьогодні успішно користає Польща. Вони не розповіли йому, чому “неконкурентоздатні” українські підприємці активно інвестують у підприємства в нових країнах ЄС – Польщі, Угорщині, на Кіпрі.
Зрештою, ті ж радники не поінформували главу держави про таку дрібничку, як те, що “Україна має привести (своє законодавство) у відповідність до європейських 300 законодавчих актів на 52 тис. сторінках у 17 пріоритетних галузях” (прес-реліз Міністерства юстиції).
І що ж тут суб’єктивного чи упередженого?
І чи варто дивуватися бажанню європейців побачити в Україні восени чесні, прозорі й демократичні вибори? Після Мукачевого, після Донецька, після “темників”?
Про нечесну політику і прозорі вибори
КІЛЬКА днів тому я побував у ЄС. Для львів’янина це нескладно. Варто всього лише сісти в автобус до Перемишля, й за декілька годин, якщо все щасливо складеться, ви перетнете заповітну межу, над якою поряд з українським знаменом гордо майорить синій прапор із золотими зірочками по колу.
Контраст вражає. У переважно аграрному польському прикордонні, не надто розбещеному іноземними інвестиціями й не переобтяженому підприємствами великої індустрії, ви побачите ошатні й чепурні міста й містечка, сполучені рівними доглянутими дорогами, якими бігають тисячі невеликих зручних авто. Аж ніяк не чорні мерседеси, а доступні широкому загалові європейські та японські моделі.
Ставши після адміністративно-територіальної реформи звичайним провінційним містечком, Перемишль переживає не найкращі часи. Видно, що йому бракує коштів на соціальну сферу, крамнички не вражають ока надмірним багатством. Проте все навколо – чисте, затишне. Прикрий дисонанс можна спостерегти лише там, де концентруються наші краяни. Бідні родичі Європи, вони розпачливо намагаються заробити дещицю. Їхній бізнес тяжкий, часто небезпечний. А самі вони виглядають так, як і повинні виглядати мешканці країни, де мало не 90% громадян живуть нижче рівня бідності.
Вони приїжджають із держави, де до самого кордону ведуть розбиті, занедбані шляхи, якими натужно повзуть по вибоїнах ущерть забиті пасажирами бусики-душогубки. Вони мешкають в Україні, де збулося похмуре пророцтво Джона Ґрея, який ще 1989 року писав, що “пєрєстройка” на постсовєцьких теренах завершиться не відродженням громадянського суспільства і широкомасштабними соціальними та демократичними реформами, а “оттоманізацією” з її повсюдним занепадом, корупцією і розвитком тіньової економіки, далекої від засад новочасного європейського соціального капіталізму.
Вчора в ЄС побував і український президент – він гостював у Гаазі. Зустріч із прем’єром Нідерландів Яном Пітером Балкененде закінчилася нічим. ЄС не надав Україні очікуваного статусу, а підписання пакета документів про сусідство відкладено до часу після президентських виборів, яким європейці надають великої ваги, про що й заявили Леонідові Кучмі.
Президент був відверто роздратований. “Ми не ставимо питання про вступ України до ЄС. Повторити? Ми не ставимо питання про вступ України до ЄС”, – заявив він. Ці слова виразно суперечили його твердженням, буцім стратегія євроінтеграції є пріоритетною для України.
Втім мотивація песимістичного підсумку таки пролунала: “Ми не здатні конкурувати з ЄС”. Мовляв, там нас задушать конкуренцією “Не спекулюйте на цьому, не заводіть українців в оману, що нас не чекають в Європі. Це ми не здатні!”
Цікаво, що ніхто не висував подібних аргументів під час переговорів про членство в ЄЕП. Ніхто не прораховував нашої конкурентноздатності, не наполягав на надмірній слабкості нашої економіки та її залежності від російських енергоресурсів.
Схоже, радники Леоніда Кучми погано поінформували його про реальний стан речей. Скажімо, про те, що дотації в сільське господарство обтяжать не Україну, а ЄС, зі спільного фонду якого, власне, і фінансується підтримка фермерства, з чого вже сьогодні успішно користає Польща. Вони не розповіли йому, чому “неконкурентоздатні” українські підприємці активно інвестують у підприємства в нових країнах ЄС – Польщі, Угорщині, на Кіпрі.
Зрештою, ті ж радники не поінформували главу держави про таку дрібничку, як те, що “Україна має привести (своє законодавство) у відповідність до європейських 300 законодавчих актів на 52 тис. сторінках у 17 пріоритетних галузях” (прес-реліз Міністерства юстиції).
І що ж тут суб’єктивного чи упередженого?
І чи варто дивуватися бажанню європейців побачити в Україні восени чесні, прозорі й демократичні вибори? Після Мукачевого, після Донецька, після “темників”?