Відповіді

• 2004.07.10 | Чучхе

  Це той Базів, що був редактором "За вільну Україну"?

  І з якого так дотепно приколювався Кривенко в старому "Поступі"? Якби хтось виклав би тут його біографію, я б залюбки перечитав.
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2004.07.10 | S@nya

    Базів: "З Медведчука такий самий демон, як з Ющенка – месія"

    Заступник Голови АП Василь Базів: "Леонід Кучма залишиться фактором української політики, навіть якщо не буде Президентом"
    
    25.06.04, 12:08 | Юлія Лимарь
    Джерело: "Главред"
    
    Василь Базів – яскраве підтвердження тези про те, що не обов'язково бути членом СДПУ (о), щоби бути підлеглим Віктора Медведчука. Василь Андрійович підлеглий Віктору Володимировичу не ідеологічно, а за місцем роботи: Базів – заступник глави АП.
    
    До функцій керівника головного аналітичного управління, крім аналізувати й готувати президентські промови, нещодавно додалося ще й проводити щотижневі брифінги в АП. Колишній репортер і редактор, Василь Базів, утім, ставши чиновником, навчився бути максимально коректним у висловлюваннях і уникати провокативных питань. Хоча на деякі з них він усе-таки відповів "Главреду".
    
    "Я виконую роль спікера Президента"
    
    Василь Андрійович, з недавнього часу в Адміністрації Президента з'явилася традиція проводити регулярні брифінги. Хто був їхнім ініціатором?
    
    Це була ідея Президента.
    
    Хоча відкритість влади як пріоритет декларується самою владою вже два роки, є відповідні закони й розпорядження, чому виникла потреба в брифінгах саме зараз, напередодні президентської кампанії?
    
    Відкритість влади як процес меж не має. Що стосується цих кількох брифінгів, які ми провели, то саме життя підтвердило правильність такого рішення Президента. Логіка була така: хто знає, що робиться в цьому будинку (На Банковій. – Ред.)? Грізне слово "Банкова" стало ще одним міфом, який не має нічого спільного з реальністю. А тут же ведеться конкретна державна робота, технологічна. Здійснення владних повноважень виливається в прийняття тих чи інших рішень, указів, законів, доручень. Ці імпульси саме звідси розходяться по всій державі, на підставі цих рішень живуть десятки мільйонів людей. Треба ж про це розповідати! Може, журналістам наші брифінги часом здаються дещо нудними, тому що всі чекають "смаженої" інформації, але наше завдання розповісти про реальні дії реальної влади.
    
    А взагалі, не слід забувати, що ми стоїмо напередодні виборчої кампанії. Це особливий стан суспільства, коли обмін інформацією між владою й цим суспільством повинен інтенсифікуватися. Тому що ускладнюються процеси, зростає сам їхній темп. Та й така річ, як маніпуляція громадською думкою, стає під час виборів явищем звичайним. Тому щільність інформаційної насиченості має бути вищою, ніж у звичайних, "мирних" умовах.
    
    Існує така версія, що, оскільки брифінги в АП з'явилися майже під час виборчої кампанії, то, можливо, Президентові зараз потрібна публічність. Чи не означає це, на Ваш погляд, що, всупереч усім деклараціям, Леонід Кучма не прийняв остаточного рішення щодо свого третього балотування?
    
    Я якось не бачу взаємозв'язку між проведенням брифінгів і, як ви говорите, рішенням Президента йти або не йти на вибори. Одне з іншого не випливає.
    
    Не випливає, але брифінги, тобто публічність, можуть бути частиною загального плану. Хіба немає?
    
    Може й так бути, але цього разу мова йде про виконання зовсім конкретного доручення Президента щодо поліпшення й поглиблення інформаційного забезпечення його діяльності.
    
    Зрозуміло. Дозвольте уточнення?
    
    Прошу.
    
    Свого часу координатор парламентської більшості Степан Гавриш сказав, що проводить курс Президента, який оформлюється позицією голови АП. А Ви на брифінгах озвучуєте позицію Президента чи позицію Президента, погоджену з Головою його Адміністрації?
    
    Я озвучую офіційну позицію Президента. Можна сказати, що я виконую роль спікера Президента.
    
    Тобто, ви конкурент прес-секретаря глави держави Олени Громницької?
    
    Роботи в Адміністрації вистачає всім. Керівник прес-служби – Олена Громницька – організовує діяльність роботи підрозділу й здійснює хронікальне інформування про діяльність Глави держави. Тобто, Олена інформує, я ж – аналізую, пояснюю, витлумачую. Якщо порівняти нашу роботу з типами видань, то Громницька робить щоденну газету, а я випускаю щотижневик.
    
    Свого часу, коли Вас призначали на посаду керівника Головного аналітичного управління АП, то відзначали, що в Адміністрації функціонують два аналітичних центри: одним керуєте ви, іншим – Георгій Почепцов. Ваші повноваження якоюсь мірою перетинаються, ви доповнюєте роботу один одного чи є альтернативними джерелами інформації Президента?
    
    Я думаю, альтернативними джерелами. Відверто кажучи, з продуктами аналітичної діяльності управління Георгія Почепцова я не знайомий. Я не знаю, що там робиться.
    
    А що ви робите?
    
    Аналізуємо.
    
    Що?
    
    Головне аналітичне управління здійснює аналіз процесів у зовнішній і внутрішній політиці. Це – перша функція. Й друга: підготовка текстів для Президента, тобто, спічрайтерство. Всі документи, які робить надбанням гласності Президент, виходять звідси (показує на комп'ютер на робочому столі. – Ю.Л.).
    
    Точно всі промови готуєте Ви?
    
    Так, усі – від привітань нашому хокеїстові Руслану Федотенку до, скажімо, виступу на нараді з питань ринку нафтопродуктів. Наше управління й створює ці документи, й обробляє ті, що готуються в інших підрозділах Адміністрації.
    
    Однак у журналістських колах ходять чутки, нібито окремі промови Президента Ви не пишете, а лише візуєте. Йдеться, зокрема, про суто політичні промови, такі як послання Президента в парламент або його новорічне привітання. Це правда?
    
    Я сказав, що координую цю роботу, а не одноосібно її здійснюю. Звісно, ми звертаємося до експертів, незалежних фахівців...
    
    ... до відомих журналістів відомих телеканалів...
    
    ... так, до відомих журналістів, які не працюють в Адміністрації Президента, не є державними службовцями, але які мають певний професійний потенціал і довіру керівництва АП. Такі люди можуть залучатися до нашої роботи як експерти. Й таке трапляється. Що стосується конкретних текстів, про які ви говорили, то Послання Президента Верховній Раді, і це не секрет, готувалося шанованим мною Анатолієм Степановичем Гальчинським і його командою фахівців.
    
    Дозвольте ще одне уточнююче питання. Ви є заступником Голови АП, разом з тим спічрайтером Президента. Кого ви вважаєте своїм керівником – Леоніда Кучму чи Віктора Меведчука?
    
    Як ви хочете, щоб я відповів на це питання? І Президент мій керівник, і Голова Адміністрації. Я заступник Віктора Медведчука в Адміністрації Леоніда Кучми – так можна сказати, якщо вас цікавить персоніфікований варіант назви посади.
    
    "З Медведчука такий самий демон, як з Ющенка – месія"
    
    Серед політологів існує багато оцінок діяльності Віктора Медведчука на посаді Голови АП, часом діаметрально протилежних. Одні вважають, що Віктор Володимирович максимально працює на Президента, зваливши на себе весь негатив влади й не маючи можливості бути публічним політиком. Інші переконані, що Медведчук, так би мовити, керує Президентом, проводячи постійні інтриги й усе таке інше. Як ви оцінюєте роботу Віктора Медведчука, він усе-таки працює на Президента чи на себе?
    
    По-перше, Віктор Медведчук – висококласний державний менеджер, яких в Україні катастрофічно не вистачає. Й далі. Невже ви дійсно припускаєте, що в АП може скластися така ситуація, що хто-небудь працює не на Президента? Такого бути не може. Це стосується всіх працівників Адміністрації, в тому числі й Глави.
    
    У контексті хто на кого працює, я хотіла би пригадати відомий блокнот Павла Лазаренка, де в одному стовпчику він писав, що зробив для себе, в іншому – що зробив для України. Й я можу припустити думку, що Віктор Медведчук щось робить для Президента, а щось – для себе. Хіба не так?
    
    Медведчук – Голова Адміністрації й водночас діючий лідер політичної партії. Ясна справа, він займається партією, й це нормальне явище. Прем'єр-міністр є лідером партії, я упевнений, що він теж цікавиться ситуацією в партії, включається в процеси, що відбуваються в партійному середовищі. Буш є лідером своєї партії, Блер – також, як і, скажемо, Шрьодер. У цьому контексті Медведчук, можливо, щось і робить для своєї партії.
    
    На Ваш погляд, з чим пов'язана демонізация образа Віктора Медведчука?
    
    Я так бачу, що інтерв'ю зводиться до персони Віктора Володимировича...
    
    А хіба ви не можете про це говорити, з огляду на відкритість органів влади?
    
    Але уявить, у яке становище ви мене ставите. Що я повинен говорити про свого шефа? Скажеш погано – будуть одні наслідки. Скажеш добре – а я буду говорити добре, це об'єктивно й відповідає моїм переконанням – скажуть, що я підлабузник.
    
    Бачите, у вас уже з'явився вибір. Якщо серйозно, то скажіть правду.
    
    Про що?
    
    Чому багато хто прагне намалювати з Медведчука такого собі злого генія?
    
    Тому що багато українських політиків живуть у казці. Нам треба перейти цей період перебування в казковому світі, де є Баба Яга, Кощій Безсмертний, Іванушка-дурник, Змій Горинич і всякі інші персонажі. Через брак політичної культури ми прагнемо всіх позавішувати етикетками: це месія зійшов з небес, а це демон гуляє. Але це ж казка, в житті так не буває.
    
    А як у житті?
    
    З Медведчука такий же демон, як з Ющенка – месія. Все це несерйозно. Медведчук має могутній потенціал, що повинен служити Україні. Я в цьому переконаний, тому я працюю поруч із ним.
    
    Крім того, він – сильна людина, сильна характером. Я себе теж не зараховую до слабаків. І коли я аналізую, може, Віктор Володимирович по-іншому аналізує, але раз ви мене запитуєте, то ми з ним, на мій погляд, у схожій ситуації. Я себе запитую: "Звідки в мене беруться вороги?" Й дохожу висновку, що вороги мої, як правило, слабаки, невдахи, аутсайдери, які чомусь вирішили, що я винен у тому, що вони такими недалекими народилися. Вони мислять на рівні буквально побутової психології! Просто мені заздрять, йому заздрять, і в цьому корінь мотивації їхньої поведінки.
    
    А хто ваші вороги?
    
    Ну, в мене ворогів у Києві мало. В мене їх у Львові небагато залишалося. Я так скажу: якщо на світ народжується, вибачите, всіляка погань, то чому вона повинна бути серед моїх друзів? Рузвельт у таких випадках говорив: судіть мене по моїм ворогам.
    
    Коль ми вже заговорили про Вашу біографію, то ви зробили кар'єру американської мрії – від журналіста, минаючи губернаторські посади, до заступника Голови Адміністрації Президента. Ви можете згадати людей, які вам допомагали на цьому шляху?
    
    Зроби себе сам – це моє кредо. Принаймні, сам – тому що більше не було кому. Можливості моїх батьків, простих селян з Галичини – це не можливості всяких там цекістів, чекістів чи спадкових номенклатурщиків. Але батьки дали мені головне – гени, які не дають мені спокою, які не дають дрімати, які підганяють до нових і нових викликів.
    
    Що стосується кар'єри, то за ці останні роки власного службового зростання – як чиновник, як державник, як адміністратор – я відбувся тільки завдяки Президентові.
    
    "Нічого епохального першого листопада не станеться"
    
    Свого часу Ви захистили дисертацію з проблеми становлення політичних партій у державах перехідного періоду. Сьогодні в Україні багато говорять про те, що президентські вибори – у чомусь епохальна подія, оскільки може призвести до нової суспільно-політичної моделі держави. На Ваш погляд як політолога, підійшов час для епохальної зміни влади, чи варто затриматися в цьому перехідному процесі?
    
    Я переконаний, що нічого епохального першого листопада не станеться.
    
    Хто би не став президентом?
    
    Абсолютно. Ми дійсно знаходимося в перехідному періоді, що значно довший і об'єктивно не може закінчитися восени цього року. Ви навіть не усвідомлюєте всієї складності перехідного періоду – від тоталітаризму до демократії зрілої, дійсної. От якби ми були: тут – тут тоталітаризм, тут демократія. (Креслить на папері лінію і три крапки на ній, одна ближче до іншої, а не до середини. – Ю.Л.). Тобто, ми зараз ближче до того, щоби повернутися назад, ніж щоби дійти до кінцевої мети. Надзвичайно складний це процес. І це стосується всіх нових 27 посткомуністичних держав. Якщо без партійної пропаганди й виборчої агітації, то на території колишнього Радянського Союзу Україна має ледве не найвищі результати в демократичному розвитку.
    
    У тому, якими темпами крокує Україна від тоталітаризму до демократії, заслуга чи провина Президента Леоніда Кучми?
    
    Безперечно, заслуга. Немає на сьогодні іншої фігури такого масштабу в державі.
    
    Тобто, спадкоємця не існує?
    
    Все, що пов'язано зі спадкоємцем – не більше, ніж журналістські вигадки. В силу багатьох причин, у тому числі законодавчих, ментальних, особистих. Президентом стане той, кого обере народ. А що стосується наступності, то мова, напевно, йде про наступність політичного курсу, стратегічного європейського вибору.
    
    Навіть якщо цим "хтось" буде Владимир Литвин? Ви, до речі, все ще є членом Аграрної партії України, тепер Народної?
    
    Ні, я зараз позапартійний. Що стосується Аграрної партії, то я її не те що створював, я разом із моїм колегою Михайлом Гладієм автор самої ідеї. В середині 90-х років була Селянська партія, що стояла на позиції консервації колгоспного ладу, результатів ленінського плану, державної власності на землю. А ми вже тоді розуміли, що це головний бар'єр на шляху реформ. Тому що всі реформи починаються із землі! Й тоді ми у Львові вирішили, що має бути партія-антитезис партії Ткаченко. Наша партія повинна була реформувати село, ініціювати повернення землі українським селянам. Більшовики землю забрали, а Українська влада повинна була повернути, що й зробив Президент практично своїм першим указом після повторного обрання.
    
    А на той час у нас була "аграрна команда" при владі у Львові – найуспішніша за роки незалежності. Патріотично-прагматична. Тепер цієї команди вже немає, тому вже немає й сенсу в моєму перебуванні там. Єдине, з чим я завжди не погоджувався в Аграрній партії – з назвою. Що це таке: Аграрна партія, Транспортна, Інженерна?
    
    Іншими словами, вам сподобалася ідея Володимира Литвина перейменувати партію, наповнивши її тим самим ідеологією?
    
    Ідея ця не до кінця реалізована. Тому що слово "народна" не дуже-то всі проясняє. Це вже технологія, але ідеологічна філософія партії не може бути галузевою. Хіба, скажіть, не може науковець чи письменник перебувати в Аграрній партії?
    
    Ось ви зараз говорите таки словами Володимира Михайловича...
    
    Так я хочу побажати Володимиру Михайловичу, якого я дуже поважаю, щоби він вивів партію на нормальні рейки. Якщо йому це вдасться, то ця партія може бути перспективною.
    
    Що означає така заява – що Володимир Литвин балотуватиметься в президенти, або за кілька років з Володимира Михайловича виростять щирого спадкоємця?
    
    Я схильний до того, що цілком потенціал Володимира Михайловича не розкритий. Це людина з дуже сильним потенціалом, яких одиниці в Україні.
    
    Чи може, на ваш погляд, уплинути на долю Володимира Литвина процес завершення політреформи? Й чи буде вона завершена?
    
    Безумовно, політична кар'єра голови Верховної Ради залежить від політичної реформи, адже вона передбачає перерозподіл функцій між органами влади. Щодо долі самої реформи, то вона триває.
    
    Вона може тривати десять років, а може два тижні. Скільки часу триватиме процес?
    
    Усе робиться для того, щоби реформа завершилася до президентських виборів.
    
    Що це дасть?
    
    Це дасть досягнення мети, що стоїть перед реформою, – нову, більш ефективну систему державного управління України.
    
    Але якщо зараз парламент почне знову займатися реформою, то виникне чергова криза. Чи не так?
    
    Парламент не може бути дієздатним, поки він не є структурованим. А реалізація реформи просто змусить парламент бути структурованим, оскільки інакше він не зможе працювати ефективно. Ось група "Центр" утворилася б у Конгресі Сполучених Штатів. Там би всі померли зі сміху. Тому що є влада й є опозиція. А це що?
    
    Опозиція висуває такий аргумент: навіщо парламентові приймати закони, якщо ті, що вже прийняли, не виконуються? Й наводиться приклад Мукачевських виборів...
    
    А які закони в Мукачеві не виконані?
    
    З погляду опозиції, під час виборів там чинилося беззаконня, безлад і багато інших неприємних речей. Мова йде навіть про фальсифікації результатів голосування. Про зниклі бюлетені.
    
    Щодо Мукачева, знову-таки, комусь хочеться малювати казкову картину, мовляв, Мукачеве – це місто дияволів, куди злетілися такі собі пухнасті янголятка. А тим янголяткам обскубали крильця. Але ж це не янголятка, я їх добре знаю. Мова не про те, що там зустрілися темні й світлі сили, біси з ангелами воювали. Дискусія може йти в площині "у кого ріжки довші"?
    
    Повертаючись до політреформи, якщо вона таки буде затверджена, Президент залишиться чи він змінить назву свого кабінету?
    
    Важко сказати, це все-таки питання до Президента, а не до мене. Але незалежно від того, в якому кабінеті буде знаходитися Леонід Кучма, він буде залишатися фактором української політики ще довго. Навіть якщо не буде Президентом.
    
    "Досвіду набрався – давай додому"
    
    Якщо Леонід Кучма не буде Президентом, де будете працювати Ви? Може, повернетеся до дипломатичної роботи?
    
    Не виключено. В свій час на дипломатичну роботу я поїхав за власною ініціативою. Тоді саме закінчилися вибори 1999 року, й я на цих виборах – скромно говорячи – грав далеко не останню роль. Пригадуєте ж, Галичина одноголосно проголосувала за Леоніда Кучму.
    
    Після президентських виборів був варіант мого переходу на роботу в Київ, але він мене не зовсім улаштовував, тому я сам попросився на дипломатичну роботу.
    
    Ви пригадуєте з історії, як Петро І поїхав у Європу вчитися? Я узагалі вважаю, що треба використовувати певну квоту посад у системі Міністерства закордонних справ для того, щоб обкатувати внутрішніх політиків. Зараз вони приїжджають на захід на два-три дні, походять по супермаркетах, у кращому випадку дадуть їм пару доларів з тих фундаций і все, – назад додому. А разом із тим, там треба пожити, в тій цивілізації.
    
    Вам сподобалася чужа цивілізація?
    
    Вона інша. Найуспішніша цивілізація на планеті, звичайно, північноамериканська. Я там був, я там жив, я бачив усе зсередини й маю колосальний досвід.
    
    Але досвіду набрався – давай додому. Й це одне з моїх рішень – я вважаю, вдалих – поїхати на дипломатичну роботу й повернутися звідти. Щодо кар'єри після Кучми... Я вам відверто кажу: в мене немає ніяких проектів і запасних аеродромів. Я вважаю, що середовище, до якого я належу...
    
    ... яке це середовище? Це середовище Президента?
    
    Це середовище проукраїнське, державне. Я впевнений, що це середовище залишиться впливовим чи при владі й надалі. Після виборів життя ж продовжується. Хто би не переміг, треба робити, як в Америці: треба визнавати Президента всією нацією, пробувати допомагати йому, по можливості ефективніше допомагати. Якщо не складається – треба бути в опозиції. Опозиція – це теж допомога владі. Для чого існує опозиція? Щоби виконувати функцію чистильників, підчищати помилки влади, завжди тримати її в формі. Тим самим опозиція допомагає владі.
    
    Тож нехай сушить собі голову майбутній президент, який може мати такого опозиціонера, як я. Не дай Боже йому невдало, не зовсім сумлінно або не зовсім патріотично керувати моєю Україною.
    
    Для вас принципово залишатися у владі? Ви себе уявляєте по той бік барикад? Вам складно позбавитися цього кабінету, зарплати, рангів і регалій?
    
    Це питання з серії життєвої філософії. Зрозумійте, я одночасно живу кількома життями. Як політик, державний адміністратор, політичний технолог, учений-політолог, дипломований юрист, дипломат, журналіст, письменник...
    
    Я галичанин, і з молоком матері вихований так, що мрія про Україну – головне. Ми про це говорили в хаті сільськійї з моєю матір'ю сотні тисяч разів упродовж десятків років. Ми марили Україною.
    
    Як кожна родина Галичини, наша була буквально просочена патріотизмом. А в колишній державі я почував себе в'язнем. Можливо, це не дуже зрозуміло представникам інших регіонів, але в Галичині було так. Нас, місцевих, ніколи не ставили на керівні посади, тому що нам до кінця не довіряли. До останнього моменту, поки не розвалився Союз, ми, галичани, в тій країні були другим сортом і ніяких можливостей для самореалізації не було. Я це знав.
    
    Але в незалежній Україні ви одержали такі можливості.
    
    Так. І коли держава наша відбулася, а я за неї боровся, ризикуючи життям, працювати на неї, бути українським державником – у цьому я знаходжу сенс життя. Я одержую колосальне задоволення! Я – державник, і це для мене головне. Тому я й опинився у владі.
    
    Для мене, людини з фундаментальними підходами до такого феномена, як незалежна держава моєї нації, нинішня ситуація кваліфікується приблизно так: сьогоднішні проблеми в Україні – це негатив у межах 0,1 % до того 100-відсоткового позитива, яким є сам факт існування України як незалежної держави.
    
    Якби був Радянський Союз, я ніколи в житті не був би тут. Якщо тебе мати і Господь Бог наділили можливостями – треба їх максимально реалізувати. Я вважаю себе професійним політиком, державним менеджером, яких не так вже й багато в Україні.
    
    Крім того, я журналіст, і зараз продовжую писати. Недавно в мене вийшов двотомник робіт. Я належу до Національномго союзу письменників, до Союзу журналістів. А наука? Я не відношуся до тих чиновників, яким пишуть дисертації, а потім вони два дні вчаться їх читати, щоби виступити на цьому маскараді, що зветься захистом, і стають докторами наук. Я свої наукові праці писав сам.
    
    Президент колись сказав на прес-конференції, що розслаблюється іноді з коньячком. А як ви розслаблюєтеся?
    
    А я не напружуюся, як у тому анекдоті. Якщо серйозно, то робота з такими максимальними обертами й пекельними навантаженнями – фізично дуже стомлююча. Функція спічрайтера – завжди бути на зв'язку, цілодобово. Я не маю права ніколи вимикати телефон, тому що будь-який документ, буває, треба зробити. Такий режим. Важко, але я знаходжу завжди можливість розслабитися. Не регулярно, але ходжу у фітнес-центр, люблю гуляти по лісі, дихати свіжим повітрям у Конча-Заспі. Крім того, я живу життям свого сина, який закінчує університет. Коли він приїжджає, ми з ним спілкуємося, я бачу, які колосальні, справжні знання мають можливість одержати молоді люди сьогодні. Мені часом дуже прикро, що я не мав такої можливості, як він, навчатися – з такими книжками. Це ж колосальне щастя – прочитати в житті якнайбільше книг. І бажано – наймудріші, особливо ті, котрі створили твої сучасники. А для нас ще 20-30 років тому світова громадська й філософська думка була абсолютно недоступна.
    
    Василю Андрійовичу, серед міфів про вас є й такий, ніби якось на виборах, будучи львівським губернатором, ви щось переплутали й зустріли хлібом-сіллю Олександра Мороза. Було таке?
    
    Ситуація була дещо інша. Їде в область агітатор за Кучму Кравчук. Леонід Макарович дуже активно агітував у західному регіоні, пригадуєте ж. Я їду його зустрічати на кордон. Тут їдуть назустріч якісь автобуси, з червоними прапорами. Відкіля тут червоні взялися? Що вони хочуть? Ну, думаю – маскарад. Але так десь метрів за 50 від нас через дорогу вони зупинилися. Я кличу голову районної адміністрації. Кажу: "Слухай, що це за комуністи? Ну ж бо, довідайся, що вони тут роблять?" Він повернувся й говорить: "Це не наші. Це львівські соціалісти чекають Мороза". За якийсь час Мороз приїхав. Він, знаєте, побачив червоне – й відразу до своїх. Там вийшли, почали його вітати. Й так кавалькада червона й поїхала. Поїхали ті червоні, а ми ще десь із півгодини Леоніда Макаровича чекали.
    
    Ви дотепер не любите комуністів?
    
    Більше не люблю перевертнів. Є вислів – нові російські або нові українці. А є й нові рухівці. Вони не були рухівцями, коли це було смертельно небезпечно, в 1989-му. Я це знаю, тому що я дивився в очі цій небезпеці. Вони стали рухівцями тепер, коли це вигідно. Стати рухівцем у Галичині, виборчих купонів настригти, в парламент потрапити, імунітет одержати й далі капітальчик збільшувати – це не патріотизм, а бізнес. Це вже зовсім інший сорт рухівців. А що стосується комуністів, то головне – щоби вони любили Україну, а з буржуазією нехай собі воюють на здоров'я.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.07.11 | Михайло Свистович

      Re: Базів: "З Медведчука такий самий демон, як з Ющенка – месія"

      S@nya пише:
      >
      > Невже ви дійсно припускаєте, що в АП може скластися така ситуація, що хто-небудь працює не на Президента? Такого бути не може.
      
      Наївний?
      
      >
      > Зроби себе сам – це моє кредо.
      
      Продай себе сам
      
      >
      > У тому, якими темпами крокує Україна від тоталітаризму до демократії
      
      Куди-куди крокує?
      
      >
      > Щодо Мукачева, знову-таки, комусь хочеться малювати казкову картину, мовляв, Мукачеве – це місто дияволів, куди злетілися такі собі пухнасті янголятка. А тим янголяткам обскубали крильця. Але ж це не янголятка, я їх добре знаю. Мова не про те, що там зустрілися темні й світлі сили, біси з ангелами воювали. Дискусія може йти в площині "у кого ріжки довші"?
      
      Хоч визнав, що обрізані - рогаті
      
      >
      > Я галичанин, і з молоком матері вихований так, що мрія про Україну – головне. Ми про це говорили в хаті сільськійї з моєю матір'ю сотні тисяч разів упродовж десятків років. Ми марили Україною.
      
      Марення перейшло в гарячку.
      
      >
      > Більше не люблю перевертнів.
      
      Мазохіст? Сам себе не любить.
      
      >
      > Є вислів – нові російські або нові українці. А є й нові рухівці. Вони не були рухівцями, коли це було смертельно небезпечно, в 1989-му.
      
      Правильно писав Чучхе про дурнувату тусовку рухівців з 1989-го року. Тим більше, що у Галичині бути рухівцем у 1989-му було не те що не смертельно небезпечно, а не бути рухівцем вже було непристойно.
      
      >
      > Я це знаю, тому що я дивився в очі цій небезпеці.
      
      Сумніваюсь.

  • 2004.07.10 | Mykyta

    Той самий

    Потім був консулом (?) в Канаді.
    
    Про нього десь рік-два тому дуже багато писав Юзьо-обсерватор з Поступу. Якщо дуже цікаво, то можете там пошуком побавитись.
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2004.07.11 | Чучхе

      А ким йому доводиться телеведуча УТ-1 Базів?

      Ця жіночка їздить переважно за кордони де зустрічається з усілякими людьми і потім веде авторську програму селянського штибу. Учора вона говорили з екс-президентом Словаччини, зокрема.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2004.07.11 | Mykyta

        Про пані Базів не знаю (-)

      • 2004.07.12 | ОО.О

        Re: А ким йому доводиться телеведуча УТ-1 Базів?

        Это его супруга. Кажись - Наденька. А программа называется "Аудиенция".