07/20/2004 | observer

Кампанія-2004: обери собі... прем'єра?


Старт виборчих перегонів 2004 року, попри напругу підготовки та очікувань, вийшов назагал прогнозованим та майже нецікавим. Ну, фаворити Ющенко та Янукович. Ну, “золота акція” в лівих кандидатів. Ну, постійні примовляння про реформу. Надміру розмов про чесні вибори і наразі жодної спільної угоди. Навіть те, що Кучма відкинув потребу в “пакті про ненапад” (чи то приревнувавши до ініціативи Литвина, чи то побажавши залишитись єдиним “арбітром та гарантом” стабільності, чесноті і прозорості) – сенсацією не назвеш.

Але трохи з часом хоч якась тенденція до оновлення сценарію з'явилася. З різних боків частіше залунало слово “прем'єр”. І не лише в тому сенсі, що кандидатами на президенти нині надто багато колишніх голів уряду. Йдеться про майбутнього прем'єра, який в разі реформи дійсно став би більш важливою фігурою, ніж сам Президент...

Ще цікавіше, що це й не про Кучму з його можливою “пересадкою” в інше крісло. Ба більше: знайшлося багато “циніків”, які скористалися ювілеєм Президента, аби перетворити “кучмініану” мало не на громадянську “панахиду” за майбутнім пенсіонером... Теза ж про майбутніх можливих прем'єрів перетворилася на заспів до зовсім інших мотивів.

“Розвиток передвиборчої кампанії протверезить Ющенка, і восени його фракція у ВР проголосує за конституційну реформу”, – ось головна теза очільників команди кандидата в президенти О.Мороза на першому етапі кампанії, в якій СПУ обіцяла вести пропаганду виключно своїх програмових засад. Таке враження, що інших цілей, окрім тиснути на Ющенка задля реформи, в програмі СПУ і немає. А в самої передвиборчої кампанії немає остаточної мети щодо обрання Президента України, а лише – створити передумови для “протверезіння” Ющенка...

Щоправда, на якомусь етапі в команді Мороза, здається, зрозуміли: лякати Ющенка “розвитком кампанії”, себто тиском, що чинитиме на нього владний медіа- та адмінресурс, – це з боку СПУ означає приєднуватись до цього владного ресурсу в ролі принаймні його речника. Надто самовикривально, особливо після значних зусиль, витрачених на те, аби довести, що СПУ не має жодних стосунків з АП.

Відтак вирішено Ющенка не лякати, а спокушати. І от вже уповноважений представник Мороза пан Вінський заявляє (інформація “УП” зі Львова), що Ющенко, який, на його та Медведчука думку, ніколи не стане президентом, має натомість стовідсоткові шанси стати прем'єр-міністром за президента Мороза. Зрозуміло, що коли “Наша Україна” проголосує за реформу – це буде не просто посада, а весь обсяг повноважень...

Схоже на пропозицію, від якої не можна відмовитись. Якби сам Вінський міг навести хоч один зрозумілий аргумент на користь високих шансів обрання президентом Мороза. Шансів, вищих за Ющенка. Окрім давньої і все одно не надто вірогідної версії про підтримку Мороза усім владним адмінресурсом аж до фальсифікацій, від якої, звісно ж, СПУ гаряче відхрещується.

В СПУ, щоправда, є своя версія, побудована на якихось власних соціологічних дослідженнях ще 1999 року, за якими в Мороза тоді було ніби аж 31% голосів, що набагато краще нинішніх 22-24% Ющенка, але ті відсотки пропали через тиск адмінресурсу. Нині ж Мороз якось обмовився, беручи посвідчення кандидата в ЦВК, що в цій кампанії адмінресурс буде “диверсифікований”, а відтак – лідер СПУ зможе взяти весь свій електоральний здобуток.

У цій версії є два слабких місця. По-перше, ставка на “диверсифікацію” адмінресурсу влади – це та сама ставка на тиск саме проти Ющенка, а не проти Мороза, що дорівнює вищезгаданій підтримці влади на користь кандидата від СПУ. І це непристойно для опозиційного кандидата. По-друге, щодо конкретних відсотків. Згаданий 31% Мороза в 1999-му ніколи не світився в жодному рейтингу професійних соціологів, а результат голосування в першому турі показав 13% – різниця в 2,5 рази. Про сьогоднішні ж свої власні дослідження керівники штабу Мороза мовчать. Натомість “нещасні” 22-24% Ющенка – це саме дані загальновідомої соціології. Відтак, навіть якщо ця соціологія необ'єктивна та продажна і працює на користь влади, занижуючи шанси фаворита – то які ж мають бути, за логікою СПУ, реальні шанси Ющенка? Помножити на 2,5...

Одне слово, наразі суто прагматичних аргументів для Ющенка “здаватися” Морозу-кандидату в обмін на реформу за посаду прем'єра з посиленими повноваженнями – жодних. Це вже не кажучи про те, що навіть якщо Мороз може в разі свого гіпотетичного обрання президентом пообіцяти Ющенкові подати його кандидатуру на посаду прем'єра цьому складу парламенту, – то гарантувати підтримку парламентської більшості в теперішній ВР – аж ніяк.

Тому найближчим часом виборча кампанія СПУ – якщо її метою залишається не обрання свого кандидата, а саме проведення реформи – має зосередитись на пошуку мозку для вигадування інших способів зваблювання “Нашої України” до голосування за реформу. Спроба ж через зустрічі з виборцями зорганізувати агітацію за реформу, в такий спосіб підтримавши медійні зусилля телехолдингу Медведчука чинити тиск на Ющенка – безглуздя. Так можна незчутися і втратити навіть існуючу підтримку електорату: реформа – це не та спокуса для виборців.

Це все, звісно, в тому разі, якщо СПУ раптом не взяла на озброєння “методику” УНА пана Коваленка і не вирішила використовувати ім'я фаворита перегонів у своїх цілях. Щоправда, не для компрометації Ющенка, а навпаки – для підвищення шансів власного кандидата. Страшно навіть припустити, що без згоди самого Ющенка Мороз міг би записати його до своєї майбутньої “команди” – і так відбирати в лідера “Нашої України” його електорат.

Втім, як з'ясовується, “прикрашати” імідж кандидата іменами своїх партнерів-конкурентів – не є ексклюзивним ноу-хау СПУ.

Те саме, хіба що більш легально, хоча не набагато переконливіше, роблять в таборі кандидата від влади В.Януковича. Після короткої “артпідготовки” низки політологів в інтернет-виданнях, що cпрогнозували обіймання посади прем'єра лідером “трудовиків” С.Тігіпком в разі обрання президентом В.Януковича, – сам Тігіпко фактично підтвердив свої прем'єрські амбіції. А вже що “Трудова Україна” поставила Януковичу умову – конституційну реформу – так це ніби автоматично додається. Враховуючи ж спеціальне нагадування кандидату від влади про реформу з боку президента Кучми – місія Януковича в передвиборчій кампанії перетворюється на суцільну загадку.

Він має одночасно і перебороти Ющенка як одноосібний харизматичній лідер, і протягти через парламент, який досі реформу фактично відкидав – успішне голосування 300-ми голосів, і врешті – поступитися амбіціями, передавши всі ці плоди своїх пекельних зусиль зовсім іншій людині – Тігіпку.

Не Кучмі, не Медведчукові – Тігіпку! Це ж треба, який видатний політик – лідер “Трудової України” з його досі непомітним рейтингом. Невже це саме за рахунок його імені Янукович дожене і пережене Ющенка-кандидата? Чи – кандидата-Мороза з Ющенком в “обозі”? Чи, може, Тігіпко, навпаки, просто в'їде в “царство небесне” на плечах Януковича та ще забезпеченого Кучмою адмінресурсу?

Навряд. Функція Тігіпка при Януковичі, як, втім, і всіх решти членів “коаліції” – лише “поганяти” його в напрямку реформи, аби ближче до 31 жовтня “Регіони України” не зробили кроку праворуч-ліворуч. У разі ж успіху реформи здобутки її розподілятимуть зовсім інші люди. В цьому пункті нічого нового вигадати просто неможливо: так і не забезпечені розгорнутою нині президентською виборчою кампанією інтереси Кучми та Медведчука нікуди не зникнуть. І все ще підтримуваний міф про Кучму-пенсіонера та Медведчука, що, втративши вплив на владні важелі, ніби чекатиме півтора роки до парламентських виборів, аби лише в 2006-му претендувати на посаду спікера – це надто невибаглива вигадка.

Міф про Кучму, що йде, наочно спростовує досить промовистий факт. Не сіло не впало – лідери парламентської більшості, вони ж – члени передвиборчої коаліції Януковича “Разом заради майбутнього” – серед парламентських канікул раптом згадали, що так і не виконали головну справу свого життя: запроторити за грати Ю.Тимошенко. В останні дні парламентської сесії, коли був час розглядати це питання, вони ще могли миритися з тим, що чотири профільних комітети вирішили повернути Генпрокуратурі подання на її арешт, а коли сесія завершилася – схаменулися. І аж так, що попри всі інші передвиборчі справи терміново зробили заяву: почати наступну сесію саме з цього питання. Таке враження, що якби не ця заява лідерів більшості – сесія може й не початися...

Це – не жарт. З одного боку – в залі ВР ремонт, який заздалегідь викликав застереження. З іншого боку – очевидні проблеми в Литвина. Проблеми з Кучмою, про що президент хоч для багатьох і не зрозуміло, але принаймні відверто і прямо заявив в своєму інтерв'ю... Про Литвина – це тема окрема. Але схоже, що лише намір більшовиків віддати Юлю Генпрокуратурі, для чого треба відкрити наступну сесію ВР – це єдине, що, можливо, завадить Кучмі зірвати парламентську роботу. А відтак – скористатися ще одним штучним шансом створити в країні кризу, вихід з якої – повернення його, “батька нації”, в активне подальше політичне життя...

Власне, приводів для “повернення” Кучми до справ і до потреби в пролонгації його повноважень навіть шляхом зриву виборів (якщо вже до 31 липня він не висунеться в кандидати) – готується ціла низка. Один з цих приводів, схоже, власноруч має розіграти пан Корчинський, якого, здається, тепер вже примушують до цього після його надто багатообіцяючих антиющенківських промов на “плюсах”. І хоча в його останньому спічі, де він заявив про намір балотуватися, справжнього драйву було набагато менше, ніж коли він просто лаяв Ющенка, Жванію та інших “нашоукраїнців”, – але і в цьому жалюгідному стані він виглядав енергійніше, ніж зовсім непереконливий лідер “УНА” Коваленко, який без відповідного антуражу та муляжу на телекамеру навряд здатен налякати навіть дитину. Так що “тендер” – бажав-не бажав – Корчинський виграв.

Але погано для нього не це, а те, що доведеться своїми майбутніми вуличними шоу (чи які там ще в нього заготовлені провокації проти Ющенка) – не так займатися саморекламою, як приховувати від публіки роздрай в “коаліції” Януковича. Про це так багато писала преса і навіть місцями показувало телебачення, що досить лише перелічити: межа розколу в НДП, реанімація СелПУ з Т.Засухою на чолі в піку НАПУ Литвина, виникнення партії “Єдина Україна” на базі фракції “Народовладдя-Демініціативи”, що викликала відразу С.Гавриша, самостійник-Кінах, якого колись вважали “людиною Медведчука” і який, можливо, зовсім не лише свою гру гратиме в цій кампанії...

Взагалі-то саме цей стан провладної виборчої “коаліції” міг би найкраще довести потребу в Кучмі-3. Але навіть у Медведчука вже, мабуть, не вистачить фантазії, як подати цей привід міжнародним спостерігачам, не кажучи вже про ефективність для самої кампанії Кучми. Тим більше, що й сам Медведчук залишається гравцем цієї “коаліції”... Тож вчиняти її розпад або парламентську кризу – крайній випадок, тільки якщо не допоможуть акції Корчинського, УНА та інших численних “правих радикалів”, які готуються виконувати сценарій “дестабілізації України” вже незалежно від того, яким чином це зачепить Ющенка. Особливо якщо і Ющенко, і самі вони стануть лише об'єктом для “мочилова” з боку більш досконалої медіа-“зброї”, виписаної з-за кордону, – славетного С.Доренка. Чи не це, до речі, трохи засмучує Корчинського, який досі вважався поза конкуренцією в українських медіа-кілерських справах?..

От тільки проект “дестабілізація” не має нічого спільного з конституційною реформою. Як, звісно, проект “Кучма-3” – з президентом Януковичем та прем'єром із посиленими повноваженнями Тігіпком чи, тим більше, з президентом Морозом і прем'єром Ющенком при ньому...

А конкуренція цих двох проектів триватиме майже до фіналу кампанії через низку причин. З одного боку, активізація справи Гонгадзе через публікації в “Індепендент”, що призвела до визнання слідкування за журналістом, але ще не оголошення якогось “крайнього” з числа високих посадовців, – не просто залишає відкритим питання про майбутню безпеку Кучми, а й постійно викликає в нього потребу якось перервати цей процес поступового просування до розв'язки. І перервати негайно, незалежно від того, які можуть бути наслідки навіть для його ж майбутнього. З іншого боку, є дуже короткотермінові можливості використати міжнародну кон'юнктуру: передвиборчу слабкість адміністрації США та викликану саме цим фактором агресивність Кремля. Ці два чинники важать на користь “маленької переможної війни” Кучми проти всіх, хто в лавах опозиції чи навіть “коаліції” прагне швидше позбавитись його.

На боці реформи в міркуваннях Кучми можуть залишатися лише клятви тих, кому він має забезпечити адмінресурс для перемоги, – що вони ніколи його не зрадять. Хоча підозри стосовно Литвина, який винен, схоже, в очах Кучми не так в політичній нелояльності, як у здатності зруйнувати “кругову поруку” щодо справи Гонгадзе (зокрема, як тонко підмітив Генпрокурор Васильєв, Литвин не доніс вчасно про відомі йому чутки про публікацію в “Індепендент”), – не сприяють зростанню довіри Кучми й до іншого свого оточення. Саме тому всі розмови Кучми про реформу – пусті, і якщо треба буде створити парламентську кризу, яка вже точно не дасть змоги реформу завершити, – то це його, схоже, не зупинить.

От, власне, здебільшого саме через це і не вийде в кампанії 2004 року зреалізувати загалом непоганий і навіть схожий на європейський сценарій обрання одночасно і президента, і його команди в особі прем'єра. Не вийде навіть конкуренції команд кандидатів як таких: бо немає команд, що грали би за однаковими взаємовизнаними правилами.

Постійна зміна правил та сценаріїв – це, мабуть, єдина, і то постійно діюча та нудна “сенсація” цієї виборчої кампанії. В усьому іншому, зокрема, в переліку суб'єктів гри – жодних сенсацій та інтриги.

Ірина Погорєлова, “Політичні хроніки”, спеціально для “Телекритики”