Цікава стаття Стріхи з "УП"
08/16/2004 | Віктор Уколов
Цікаво у чому звинуватять Максима Стріху? Бо так вже повелося, що у нас на кожну чесну людину дуже швидко вішають ярдик.
"Наш президент, ваш прем’єр", або що Польща 1989 року може підказати сьогоднішній Україні
Максим Стріха, для УП , 16.08.2004, 11:17
Почну з історії: 4 червня 1989 року "Солідарність" максимально використала всі шанси, які надавали їй домовленості знаменитого "круглого столу" між опозицією і владою. Вона завоювала всі 35% місць у Сеймі, за які точилася вільна боротьба (решту 65% було зарезервовано за комуністами з ПОРП та їхніми сателітами). Водночас "Солідарність" здобула 99 зі 100 місць у Сенаті, який обирали без жодних квот.
Відразу по виборах влада почала "сипатися". Чимало новообраних депутатів з правлячого табору заявили про готовність перейти на бік опозиції, якій належали безсумнівні симпатії народу.
З’явилася реальна можливість провести в президенти (якого тоді обирали на спільному засіданні Сейму й Сенату) лідера "Солідарності" Леха Валенсу.
Проте опозиція відкинула цю можливість. І не лише через примару радянського військового втручання (кремлівське керівництво було вже заклопотане безнадійною, як виявилося, справою збереження власної імперії, що почала тріщати по всіх швах).
Головною причиною (це визнає в своїй останній книзі "ПНР для початківців" легендарний Яцек Куронь) було те, що польська комуністична влада все ще мала значний внутрішній "сектор підтримки", - потужний багатосоттисячний партійно-державний апарат, армію, службу безпеки.
За таких умов спроба здобути "все і відразу" могла б закінчитися небезпечною суспільною дестабілізацією і, можливо, навіть військовим переворотом, за якого ще неокріплу польську демократію розтоптали б не "совєти", а власні польські військовики й поліцаї.
Усвідомлюючи це, Адам Міхнік 3 липня (через місяць після переможних виборів) запропонував у редагованій ним "Газеті виборчій" знамениту формулу компромісу: "ваш президент – наш прем’єр". Далеко не всі серед активу "Солідарності" (особливо серед тих, хто десятиліттями боровся проти ненависних комуністів) пристали на неї.
Пролунали звинувачення в зраді й погрози внутрішнього бунту. Але серед керівництва опозиції реалістичний розрахунок переміг.
"Солідарність" погодилася на обрання президентом першого секретаря ПОРП генерала Ярузельського – того самого, який вісьмома роками раніше запроваджував військовий стан і запроторював до в’язниць і таборів майже всіх опозиційних лідерів.
Натомість прем’єром (попервах – із доволі обмеженими повноваженнями, без контролю над "силовиками") став один із поміркованих провідників опозиції Тадеуш Мазовецький.
Запропонований Міхніком компроміс блискуче виправдав себе. Він не законсервував (як дехто побоювався) двовладдя комуністів і антикомуністів, а дозволив з мінімальними втратами і в дуже стислий час мирно демонтувати комуністичну державну махину.
Вже через рік Ярузельський склав свої повноваження і на всенародних виборах президентом Польщі було обрано Валенсу. І сьогодні Польща (попри численні труднощі й помилки) є однією з найдинамічніших щодо темпів розвитку держав об’єднаної Європи.
Нинішня передвиборча ситуація в Україні має чимало спільного з польською ситуацією 1989 року. З одного боку, коаліція "Сила народу" на чолі з Віктором Ющенком уособлює прагнення тих, хто хоче демократичних змін і гідного життя за європейськими стандартами.
З іншого боку, за кандидатом від влади Віктором Януковичем стоїть величезний державний репресивний апарат і великий олігархічний капітал. Ці люди підтримують чинного прем’єра не з гарячої любові до висуванця "донецьких", а з елементарного страху втратити все.
Для автора немає жодного сумніву, як саме закінчаться українські вибори в тому разі, якщо вони відбуватимуться бодай відносно вільно й демократично. Але перші півтора місяці винятково жорсткої й брудної виборчої кампанії лише посилили побоювання тих, хто вважає, що влада врешті-решт обере сценарій брутального поширення мукачівського досвіду на всю Україну (як про це тоном цинічного жарту заявив на липневому партійному форумі лідер соціал-демократів об’єднаних і за сумісництвом – всевладний голова президентської адміністрації).
І, якщо згуртована страхом влада спробує перетворити Україну на одне велике Мукачеве, то чи спроможеться опозиція на адекватні дії, щоб захистити народне волевиявлення (бодай так, як це зробила грузинська опозиція, що не допустила початку роботи сформованого в "ручному режимі" парламенту й домоглася відставки дискредитованого фальшуванням виборів Шеварднадзе)?
З вуст лідерів "Сили народу" вже пролунало чимало рішучих оптимістичних заяв, але досвід останніх трьох років, коли послідовно видохлися й зійшли нанівець акції "Україна без Кучми" й "Повстань, Україно!" (в обох автор брав участь), змушує чесно визнати: це питання наразі залишається відкритим.
Тому необхідною гарантією демократичних змін в Україні може стати не лише згуртованість "Сили народу", а й готовність принаймні частини владного табору відкинути найжорсткіші силові сценарії протидії цій демократизації.
А для цього бодай частина нинішніх еліт (управлінських і бізнесових) повинна не ототожнювати демократичні зміни з неминучою й цілковитою втратою своїх позицій. Це, в свою чергу, потребує вироблення певної моделі компромісу.
На жаль (і це слід чесно визнати!) постаті, які діють на сьогоднішній українській політичній сцені, за масштабами особистості, освіченістю, здатністю широко й реалістично дивитися на речі у масі своїй відчутно поступаються тим, хто діяв на польській сцені 15 років тому.
Не говорю вже про те, що комуністи Ярузельський, Раковський і Чосек були польськими патріотами – не меншими, аніж Валенса, Мазовецький, Куронь, чи Міхнік.
Проте не лише відповідальність за майбутнє України, але й елементарний інстинкт самозбереження повинні підказати лідерам по обидва боки барикад: азартна ставка "пан або пропав" справді може привести до тріскучої поразки.
Але майже ніколи – до цілковитої перемоги (якщо розуміти під цією перемогою не тотальний перерозподіл сфер впливів, а запровадження якісно іншої, справедливішої моделі суспільного розвитку).
Якою ж може бути модель компромісу сьогодні?
Автор усвідомлює, що багато хто сприйме все подальше як єресь. І все ж йому здається, що модель, запропонована колись Міхніком для Польщі, може виявитися плідною й для України, дозволивши усунути реальну небезпеку її "мукачевізації" й неминучої подальшої "лукашенковізації", встановлення пострадянського за ментальністю кримінального автаркічного диктаторського режиму.
Лишень складники Міхнікової формули необхідно при цьому поміняти місцями: "Президент – наш, прем’єр – ваш".
Всім зрозуміло: безкомпромісність нинішніх виборів пов’язана з місцем постаті президента в сьогоднішній Україні (не з широкими президентськими повноваженнями, окресленими назагал демократичною Конституцією, а з фактичною майже необмеженою владою, яку перебрав на себе упродовж років свого президентства Леонід Кучма).
Конституційна реформа (і за проваленим у квітні законопроектом 4105, і за його "двійником", законопроектом 4180) робила б з президента "українського Кваснєвського" – постать впливову й шановану, але нездатну безпосередньо впливати на перерозподіл сфер впливу в політиці й бізнесі, а відтак різко знімала б ступінь напруги, пов’язаної з боротьбою за президентство.
(Принагідно ризикну спрогнозувати: ймовірний провал законопроекту 4180 у вересні буде зумовлений рівною мірою як опором депутатів із "Сили народу", так і амбіціями тих "донецьких", які щиро вірять у свою близьку перемогу).
Тому сильним контрходом з боку опозиції (контрходом, який сплутав би владі всі її карти!) могла б стати підтримка "Силою народу" законопроекту 4180, що робило б його законом навіть попри опір "Регіонів". За умови, якщо президент Леонід Кучма перед набуттям чинності новою редакцією Конституції замінить Віктора Януковича в прем’єрському кріслі на іншого представника владного табору, не такого одіозного в очах вітчизняної й міжнародної громадськості.
Ще однією складовою компромісу може стати надання Кучмі гарантій особистої безпеки – на що варто погодитися в ім’я усунення значно серйозніших небезпек, що постали перед Україною (хоч "попіл Гії" справді стукає в мільйони сердець).
За такої умови українські вибори гарантовано стають майже вільними й демократичними. І їхній результат легко спрогнозувати.
А прихід на Банкову нової людини з демократичним світоглядом (нехай навіть із обмеженими повноваженнями!) уже зробить Україну іншою.
І не варто применшувати значення тих важелів, які залишатимуться в руках президента – права законодавчої ініціативи, права вето, права розпускати парламент і, нарешті, права безпосередньо звертатися до народу (адже це вже гарантуватиме інформаційний плюралізм, якого Україна позбавлена сьогодні).
І не треба лукавити, що центр влади при цьому просто переміститься з Банкової на Грушевського. Будь-який прем’єр (байдуже, зватимуть його Тігіпко, Пустовойтенко, Кінах чи ще якого по-інакшому) вже ніколи не зможе керувати тими методами, якими діють сьогодні Кучма, Медведчук і Янукович.
Не кажу вже про те, що неминуча зміна конфігурацій у парламенті зробить цей уряд перехідним і вже виключно від згуртованості й розуму самої демократичної опозиції залежатиме, хто саме керуватиме державою після парламентських виборів 2006 року.
І насамкінець. Автор чудово розуміє утопічність усього написаного вище. Надто далеко зайшло протистояння. Надто великими є суспільні очікування різких і негайних змін. Надто закорінена в суспільну свідомість потреба харизматичного лідера, месії, "доброго царя", здатного стинати злочинні голови, не зважаючи на обтяжливі правові процедури. Надто велике нетерпіння тих, хто вже витратив на вибори величезні кошти, і сьогодні рахує майбутні дивіденди з цих капіталовкладень.
Але, як здається авторові, обов’язком інтелігенції є висловлювати свою думку, - навіть далеку від загальноприйнятої, навіть без особливої надії бути почутим.
Як говорить Вічна Книга, dixi et animam meam levavi. Сказав і тим полегшив свою душу.
Автор: Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник
"Наш президент, ваш прем’єр", або що Польща 1989 року може підказати сьогоднішній Україні
Максим Стріха, для УП , 16.08.2004, 11:17
Почну з історії: 4 червня 1989 року "Солідарність" максимально використала всі шанси, які надавали їй домовленості знаменитого "круглого столу" між опозицією і владою. Вона завоювала всі 35% місць у Сеймі, за які точилася вільна боротьба (решту 65% було зарезервовано за комуністами з ПОРП та їхніми сателітами). Водночас "Солідарність" здобула 99 зі 100 місць у Сенаті, який обирали без жодних квот.
Відразу по виборах влада почала "сипатися". Чимало новообраних депутатів з правлячого табору заявили про готовність перейти на бік опозиції, якій належали безсумнівні симпатії народу.
З’явилася реальна можливість провести в президенти (якого тоді обирали на спільному засіданні Сейму й Сенату) лідера "Солідарності" Леха Валенсу.
Проте опозиція відкинула цю можливість. І не лише через примару радянського військового втручання (кремлівське керівництво було вже заклопотане безнадійною, як виявилося, справою збереження власної імперії, що почала тріщати по всіх швах).
Головною причиною (це визнає в своїй останній книзі "ПНР для початківців" легендарний Яцек Куронь) було те, що польська комуністична влада все ще мала значний внутрішній "сектор підтримки", - потужний багатосоттисячний партійно-державний апарат, армію, службу безпеки.
За таких умов спроба здобути "все і відразу" могла б закінчитися небезпечною суспільною дестабілізацією і, можливо, навіть військовим переворотом, за якого ще неокріплу польську демократію розтоптали б не "совєти", а власні польські військовики й поліцаї.
Усвідомлюючи це, Адам Міхнік 3 липня (через місяць після переможних виборів) запропонував у редагованій ним "Газеті виборчій" знамениту формулу компромісу: "ваш президент – наш прем’єр". Далеко не всі серед активу "Солідарності" (особливо серед тих, хто десятиліттями боровся проти ненависних комуністів) пристали на неї.
Пролунали звинувачення в зраді й погрози внутрішнього бунту. Але серед керівництва опозиції реалістичний розрахунок переміг.
"Солідарність" погодилася на обрання президентом першого секретаря ПОРП генерала Ярузельського – того самого, який вісьмома роками раніше запроваджував військовий стан і запроторював до в’язниць і таборів майже всіх опозиційних лідерів.
Натомість прем’єром (попервах – із доволі обмеженими повноваженнями, без контролю над "силовиками") став один із поміркованих провідників опозиції Тадеуш Мазовецький.
Запропонований Міхніком компроміс блискуче виправдав себе. Він не законсервував (як дехто побоювався) двовладдя комуністів і антикомуністів, а дозволив з мінімальними втратами і в дуже стислий час мирно демонтувати комуністичну державну махину.
Вже через рік Ярузельський склав свої повноваження і на всенародних виборах президентом Польщі було обрано Валенсу. І сьогодні Польща (попри численні труднощі й помилки) є однією з найдинамічніших щодо темпів розвитку держав об’єднаної Європи.
Нинішня передвиборча ситуація в Україні має чимало спільного з польською ситуацією 1989 року. З одного боку, коаліція "Сила народу" на чолі з Віктором Ющенком уособлює прагнення тих, хто хоче демократичних змін і гідного життя за європейськими стандартами.
З іншого боку, за кандидатом від влади Віктором Януковичем стоїть величезний державний репресивний апарат і великий олігархічний капітал. Ці люди підтримують чинного прем’єра не з гарячої любові до висуванця "донецьких", а з елементарного страху втратити все.
Для автора немає жодного сумніву, як саме закінчаться українські вибори в тому разі, якщо вони відбуватимуться бодай відносно вільно й демократично. Але перші півтора місяці винятково жорсткої й брудної виборчої кампанії лише посилили побоювання тих, хто вважає, що влада врешті-решт обере сценарій брутального поширення мукачівського досвіду на всю Україну (як про це тоном цинічного жарту заявив на липневому партійному форумі лідер соціал-демократів об’єднаних і за сумісництвом – всевладний голова президентської адміністрації).
І, якщо згуртована страхом влада спробує перетворити Україну на одне велике Мукачеве, то чи спроможеться опозиція на адекватні дії, щоб захистити народне волевиявлення (бодай так, як це зробила грузинська опозиція, що не допустила початку роботи сформованого в "ручному режимі" парламенту й домоглася відставки дискредитованого фальшуванням виборів Шеварднадзе)?
З вуст лідерів "Сили народу" вже пролунало чимало рішучих оптимістичних заяв, але досвід останніх трьох років, коли послідовно видохлися й зійшли нанівець акції "Україна без Кучми" й "Повстань, Україно!" (в обох автор брав участь), змушує чесно визнати: це питання наразі залишається відкритим.
Тому необхідною гарантією демократичних змін в Україні може стати не лише згуртованість "Сили народу", а й готовність принаймні частини владного табору відкинути найжорсткіші силові сценарії протидії цій демократизації.
А для цього бодай частина нинішніх еліт (управлінських і бізнесових) повинна не ототожнювати демократичні зміни з неминучою й цілковитою втратою своїх позицій. Це, в свою чергу, потребує вироблення певної моделі компромісу.
На жаль (і це слід чесно визнати!) постаті, які діють на сьогоднішній українській політичній сцені, за масштабами особистості, освіченістю, здатністю широко й реалістично дивитися на речі у масі своїй відчутно поступаються тим, хто діяв на польській сцені 15 років тому.
Не говорю вже про те, що комуністи Ярузельський, Раковський і Чосек були польськими патріотами – не меншими, аніж Валенса, Мазовецький, Куронь, чи Міхнік.
Проте не лише відповідальність за майбутнє України, але й елементарний інстинкт самозбереження повинні підказати лідерам по обидва боки барикад: азартна ставка "пан або пропав" справді може привести до тріскучої поразки.
Але майже ніколи – до цілковитої перемоги (якщо розуміти під цією перемогою не тотальний перерозподіл сфер впливів, а запровадження якісно іншої, справедливішої моделі суспільного розвитку).
Якою ж може бути модель компромісу сьогодні?
Автор усвідомлює, що багато хто сприйме все подальше як єресь. І все ж йому здається, що модель, запропонована колись Міхніком для Польщі, може виявитися плідною й для України, дозволивши усунути реальну небезпеку її "мукачевізації" й неминучої подальшої "лукашенковізації", встановлення пострадянського за ментальністю кримінального автаркічного диктаторського режиму.
Лишень складники Міхнікової формули необхідно при цьому поміняти місцями: "Президент – наш, прем’єр – ваш".
Всім зрозуміло: безкомпромісність нинішніх виборів пов’язана з місцем постаті президента в сьогоднішній Україні (не з широкими президентськими повноваженнями, окресленими назагал демократичною Конституцією, а з фактичною майже необмеженою владою, яку перебрав на себе упродовж років свого президентства Леонід Кучма).
Конституційна реформа (і за проваленим у квітні законопроектом 4105, і за його "двійником", законопроектом 4180) робила б з президента "українського Кваснєвського" – постать впливову й шановану, але нездатну безпосередньо впливати на перерозподіл сфер впливу в політиці й бізнесі, а відтак різко знімала б ступінь напруги, пов’язаної з боротьбою за президентство.
(Принагідно ризикну спрогнозувати: ймовірний провал законопроекту 4180 у вересні буде зумовлений рівною мірою як опором депутатів із "Сили народу", так і амбіціями тих "донецьких", які щиро вірять у свою близьку перемогу).
Тому сильним контрходом з боку опозиції (контрходом, який сплутав би владі всі її карти!) могла б стати підтримка "Силою народу" законопроекту 4180, що робило б його законом навіть попри опір "Регіонів". За умови, якщо президент Леонід Кучма перед набуттям чинності новою редакцією Конституції замінить Віктора Януковича в прем’єрському кріслі на іншого представника владного табору, не такого одіозного в очах вітчизняної й міжнародної громадськості.
Ще однією складовою компромісу може стати надання Кучмі гарантій особистої безпеки – на що варто погодитися в ім’я усунення значно серйозніших небезпек, що постали перед Україною (хоч "попіл Гії" справді стукає в мільйони сердець).
За такої умови українські вибори гарантовано стають майже вільними й демократичними. І їхній результат легко спрогнозувати.
А прихід на Банкову нової людини з демократичним світоглядом (нехай навіть із обмеженими повноваженнями!) уже зробить Україну іншою.
І не варто применшувати значення тих важелів, які залишатимуться в руках президента – права законодавчої ініціативи, права вето, права розпускати парламент і, нарешті, права безпосередньо звертатися до народу (адже це вже гарантуватиме інформаційний плюралізм, якого Україна позбавлена сьогодні).
І не треба лукавити, що центр влади при цьому просто переміститься з Банкової на Грушевського. Будь-який прем’єр (байдуже, зватимуть його Тігіпко, Пустовойтенко, Кінах чи ще якого по-інакшому) вже ніколи не зможе керувати тими методами, якими діють сьогодні Кучма, Медведчук і Янукович.
Не кажу вже про те, що неминуча зміна конфігурацій у парламенті зробить цей уряд перехідним і вже виключно від згуртованості й розуму самої демократичної опозиції залежатиме, хто саме керуватиме державою після парламентських виборів 2006 року.
І насамкінець. Автор чудово розуміє утопічність усього написаного вище. Надто далеко зайшло протистояння. Надто великими є суспільні очікування різких і негайних змін. Надто закорінена в суспільну свідомість потреба харизматичного лідера, месії, "доброго царя", здатного стинати злочинні голови, не зважаючи на обтяжливі правові процедури. Надто велике нетерпіння тих, хто вже витратив на вибори величезні кошти, і сьогодні рахує майбутні дивіденди з цих капіталовкладень.
Але, як здається авторові, обов’язком інтелігенції є висловлювати свою думку, - навіть далеку від загальноприйнятої, навіть без особливої надії бути почутим.
Як говорить Вічна Книга, dixi et animam meam levavi. Сказав і тим полегшив свою душу.
Автор: Максим Стріха, доктор фізико-математичних наук, письменник
Відповіді
2004.08.16 | otar
Вже було сьогодні
http://maidan.org.ua/news/view.php3?bn=maidan_free&trs=0&key=1092647791&first=1092655949&last=1092642469Звинувачую Стріху в утопізмі й політичній недалекоглядності.
2004.08.16 | Shooter
Цікава
Віктор Уколов пише:> Цікаво у чому звинуватять Максима Стріху? Бо так вже повелося, що у нас на кожну чесну людину дуже швидко вішають ярдик.
В наївності?
Є суттєва різниця між польским комуністичним "естеблішментом", згаданим в статті Стріхи, та сьогоднішнім вкраїнським бидлом при владі. Ярузельський пішов на військовий стан в 1980-му, насамперед, для того, щоб вберегти Польщу від інтервенції "братів". Сьогоднішня українська влада готова продати/подарувати абсолютно все, що не належить їй персонально, будь-кому, хто може допомогти їй втриматися при владі та кориті.
І це, доречі, визнає і сам Стріха.
Хоча головна думка статті - "домовлятися доведеться", - правильна. Головне тільки - на чиїх умовах.
2004.08.16 | Максим’як
Re: Ні, Шутер, поїзд пішов. Ніхто домовлятися не буде.
Я про це писав ще до реформи у одній статті і доказував, що систематично розводять Януковича і Ющенка, тобто донецьких із Ющенком і говорив, що набагато краще було б знайти спільні позиції.Тепер і у Ющенковому оточенні і у оточенні Януковича є особи, які все роблять, щоб прірва (конфронтація) між владою і Ющенком зростала. можливо до цього психологічного тиску і відноситься наїзд на Ющенка камазом. Зовсім недавно, аналогічну точку зору висловив Литвин, що певні сили із одного і другого боку прикладають зусилля зафіксувати в Україні стабільне протистояння.
У принципі, це важчий шлях і досить ризкований, але Ющенко його виграє однозначно, тобто, якщо говорити про боротьбу, але програє у цьому випадку темп розвитку України. думаю, що це не так страшно.
2004.08.16 | Shooter
Ще й як буде
Після виборів. Якщо не після цих - так через два роки.2004.08.16 | Elena
Re: Цікава стаття Стріхи з "УП"
Интересно, сам автор читал эти изменения (Законопроект 4180), понимает сколько там несуразиц и откровенно вредных норм?Так за ЧТО он ратует? Чтобы не было войны? Так ее и так НЕ будет, как бы кто ею НЕ пугал.
2004.08.16 | Віктор Уколов
Re: Цікава стаття Стріхи з "УП"
Elena пише:> Интересно, сам автор читал эти изменения (Законопроект 4180), понимает сколько там несуразиц и откровенно вредных норм?
Це питання до адмінгрупи, яка точно знає адресу Стріхи, бо робила з ним "прямий ефір" свого часу. От би в нього і запитати.
А потім, "откровенно вредные нормы" можна й викинути з проекту. Було б бажання домовлятися.
> Так за ЧТО он ратует? Чтобы не было войны? Так ее и так НЕ будет, как бы кто ею НЕ пугал.
Максим нікого не лякає, та й сам не з лякливих. Але окрім біцепсів на руках, має ще бути, перепрошую, потужна "мускулатура" в голові. Політика, особливо зараз, не є місцем для вправ гарячкових невілгасів. Треба думати.
Україна має не меншу спільну історію з Польщею, ніж із Росією. Ще невідомо на кого українці більше подібні. Як на мене, но за індивідуалізмом ми з поляками як рідні брати. Нам ніколи в історії не була приманна сильна президентська/царська влада. Для нас значно ближче підхід, коли король (польський) слабший від магнатів і коли його обирають. Ми сторіччями на хуторах, а не в селах жили і гетьманів собі обирали. Де три українці, там два гетьмани, - то народна приказка.
2004.08.16 | otar
Гетьмани тут до чого?
> Україна має не меншу спільну історію з Польщею, ніж із Росією.В історії цивілізації останнє століття спричинило стільки змін, скільки не було в попередні кілька тисячоліть. А ви намагаєтесь порівняти останні 300 років із тими 300 роками, які були перед тим... Пам'ять про поляків існує на рівні козацьких літописів і народних пісень, а пам'ять про росіян - самі розумієте.
>Ще невідомо на кого українці більше подібні.
Відомо, на жаль. Хоча... Не знаю, чи хотів би я, щоб ми були подібні на поляків. У них теж є багато мінусів.
>Як на мене, но за індивідуалізмом ми з поляками як рідні брати.
Чоловіче, в польського народу нема того, що притаманне практично всім українцям: ненависть і абсолютна недовіра до БУДЬ-ЯКОЇ влади, простиставлення влади народові, а також звинувачення влади в усіх негараздах, починаючи від побутових злочинів і закінчуючи стихійними лихами. І не було. І ніколи не буде. А нам від цього ще не скоро вдасться вилікуватись.
>значно ближче підхід, коли король (польський) слабший від магнатів і >коли його обирають.
Ага, наші магнати зараз обирають короля, 100%...
2004.08.16 | Elena
Re: Цікава стаття Стріхи з "УП"
Ну и почему не выкинули на этапе предварительного голосования?Почему отказывались голосовать весной 4105 постатейно, не знаете?
Так спросите у Мороза, он прояснит для Вас ситуацию.
2004.08.16 | Yury
Re: Цікава стаття Стріхи з "УП"
Віктор Уколов пише:> Цікаво у чому звинуватять Максима Стріху? Бо так вже повелося, що у нас на кожну чесну людину дуже швидко вішають ярдик.
Ні у чому. Але грати з шулерами їхньою колодой може лише дуже наївна інтелегентна людина. С передбачуваними наслідками.
2004.08.16 | Sean
Ой, лихо. Стріха бздуру мав під стріхой
Віктор Уколов пише:> Цікаво у чому звинуватять Максима Стріху? Бо так вже повелося, що у нас на кожну чесну людину дуже швидко вішають ярдик.
Я його ні в чому не звинувачуватиму, не вішатиму ярлики і жодним чином не заперечуватиму, що він чесна людина. Тим сумніше, коли чесна людина пише бздуру. А позаяк я не можу його ні в чому звинуватити чи запідозрити і вважаю його чесною людиною, то просто назву його людиною дуже наївною.
2004.08.16 | Vadym Gladchuk
Re: Цікава стаття Стріхи з "УП"
У Стріхи всі статті цікаві2004.08.16 | Предсказамус
Если снять очки
Если попробовать снять цветные очки (розовые, желто-синие и прочие) и посмотреть вокруг, то Стриху понять очень легко. Человек любит свою страну, свой народ и не желает им зла. А Янукович с полномочиями Кучмы - это несомненное, весьма большое зло. Причем, вопреки чаяниям, реальность "злого" сценария растет с каждым днем.Какие "колыбельные песни" звучали совсем недавно? Ну, в частности о том, что оппозиции договариваться рано, нужно прямо перед выборами. Не вышло. Потом, что ФПГ перегрызутся и не согласуют кандидата. Не случилось. Еще о том, что власть побоится мировой общественности и не будет очень наглеть. Тоже как-то не срослось, от Мукачева и до Ай-Петри наглость только растет. Обещанные сверэффективные тайные технологии штаба Ющенко или не существуют в природе, или эффективность оказалась незаметной.
Разрыв в 10%, котрый мы наблюдаем в опросах, преодолим безо всякой наглости власти, умеренным, почти незаметным применением админресурса. Т.е, состоись выборы завтра, Янукович бы победил. Возможно, кто-то согласен рискнуть, но сохранить для Ющенко диктаторские права Кучмы, пусть ценой возможной донизации Украины в случае проигрыша. Стриху, похоже, это не устраивает.
Меня тоже.
2004.08.16 | Shooter
Погоджуючись з тим, що...
...Янукович з повноваженнями Кучми - гірше Кучми, лише запитаю: як Ви вважаєте, чи є трійця Янукович-Мудведчук-Піня з повноваженнями Кучми краща за Кучму?P.S. Якщо вибори завтра - Янукович би програв. Правда, за три місці (21 листопада) ситуація може бути дещо інакша.
2004.08.16 | Предсказамус
Так.
Shooter пише:> ...Янукович з повноваженнями Кучми - гірше Кучми, лише запитаю: як Ви вважаєте, чи є кращою трійця Янукович-Мудведчук-Піня з повноваженнями Кучми краща за Кучму?
А почему именно такая тройка? Насколько я понял Стриху, он несколько о другом составе. Давайте будем корректнее.
> P.S. Якщо вибори завтра - Янукович би програв. Правда, за три місці (21 листопада) ситуація може бути дещо інакша.
Или Вы не верите опросам, или верите, что 10% для власти - непреодолимый рубеж.
2004.08.16 | Shooter
Re: Так.
Предсказамус пише:> Shooter пише:
> > ...Янукович з повноваженнями Кучми - гірше Кучми, лише запитаю: як Ви вважаєте, чи є кращою трійця Янукович-Мудведчук-Піня з повноваженнями Кучми краща за Кучму?
> А почему именно такая тройка? Насколько я понял Стриху, он несколько о другом составе. Давайте будем корректнее.
В тому й то річ, що, як він і сам признає, це - утопія. Натомість, реальність - 3 варіанти:
1) Ющенко з повноваженнями Кучми
2) Янукович з повноваженнями Кучми
3) Янукович+Мудведчук+Піня (+ прімкнувшая шалава) з повноваженнями Кучми
Чесно - я не бачу суттєвої різниці між варіантами 2 і 3.
> > P.S. Якщо вибори завтра - Янукович би програв. Правда, за три місці (21 листопада) ситуація може бути дещо інакша.
> Или Вы не верите опросам, или верите, что 10% для власти - непреодолимый рубеж.
Швидше друге.
А знаєте, що ще цікаво? Що Стєпан-барабан проґнозує прийняття реХВорми між першим та другим туром. Що він, як мені здається, замовчує - це те, що після рехворми ми можем цілком реально отримати ПМ-а Кучму. Який при рецидивісті-президентові (от мені цікаво - хоч одна країна мала вже найвищу посадову особу, двічі засуджену за карний злочин) буде, так би мовити, "добрим слідчим".
От такі розклади. А тому видається мені - потрібно таки пробувати реалізувати перший варіант. А у випадку програшу - проводити реформу. Повірте мені, що якщо вибори виграє Янукович - то за реформу легко проголосує депутатів едак 375...
2004.08.16 | Предсказамус
Re: Так.
Shooter пише:> В тому й то річ, що, як він і сам признає, це - утопія. Натомість, реальність - 3 варіанти:
> 1) Ющенко з повноваженнями Кучми
> 2) Янукович з повноваженнями Кучми
> 3) Янукович+Мудведчук+Піня (+ прімкнувшая шалава) з повноваженнями Кучми
Третье вовсе не аксиома, хотя и не совершенно невозможно. Период "донецкого правления" показал тем, кто еще не видел, можно ли играть с донецкой ФПГ по каким-то правилам, кроме "платит слабый". Об СДПУ(о) и говорить нечего, их поддержать некому. Так что подобная триада имеет не много шансов на формирование. В то же время Ющенко-Янукович-Литвин устроит всех, кроме СДПУ(о).
Я не утверждаю, что это 100% выигрышно, но вторая конфигурация вероятнее первой, imho.
>> Или Вы не верите опросам, или верите, что 10% для власти - непреодолимый рубеж.
> Швидше друге.
Напрасно. 10% - общепризнанная цифра.
> А знаєте, що ще цікаво? Що Стєпан-барабан проґнозує прийняття реХВорми між першим та другим туром.
Его слушать - время терять.
> От такі розклади. А тому видається мені - потрібно таки пробувати реалізувати перший варіант. А у випадку програшу - проводити реформу. Повірте мені, що якщо вибори виграє Янукович - то за реформу легко проголосує депутатів едак 375...
В случае выигрыша Януковича все 450 будут висеть за яйца стройными рядами (не считая прекрасных дам, их подвесят за что-нибудь другое).
2004.08.16 | Shooter
Re: Так.
Предсказамус пише:> Shooter пише:
> > В тому й то річ, що, як він і сам признає, це - утопія. Натомість, реальність - 3 варіанти:
> > 1) Ющенко з повноваженнями Кучми
> > 2) Янукович з повноваженнями Кучми
> > 3) Янукович+Мудведчук+Піня (+ прімкнувшая шалава) з повноваженнями Кучми
> Третье вовсе не аксиома, хотя и не совершенно невозможно. Период "донецкого правления" показал тем, кто еще не видел, можно ли играть с донецкой ФПГ по каким-то правилам, кроме "платит слабый". Об СДПУ(о) и говорить нечего, их поддержать некому. Так что подобная триада имеет не много шансов на формирование. В то же время Ющенко-Янукович-Литвин устроит всех, кроме СДПУ(о).
> Я не утверждаю, что это 100% выигрышно, но вторая конфигурация вероятнее первой, imho.
Якщо реХВорма пройде - Ющенка і опозицію ніхто і на гарматний постріл до влади не допустить. А влада плавно перейде до "трьох бандюків" з якимось чином інкорпорованим в це плетиво Кучмою. Це у випадку перемоги Януковича. НУ до 2006 року будуть продовжувати планомірно пресувати на всіх фронтах. Поступове підвищення зарплати та пенсій таки буде, хоч і незначне, що зробить добрий пі-ар президенту Януковичу та прем'єру-Тігіпку. В результаті в 2006-му РУ наберуть відсотків 20%, ТУ - 10-12, абрєзані - 6% положених, ще кілька проектів подрібніше по 3% і ми припливемо до все тієї ж картини: НУ + КПУ (+ ймовірно СПУ + менш ймовірно - БЮТ) - в опозиції, бандюки - при владі.
Натомість у випадку перемоги Ющенка:
а) більшість буде переформатована, і в опозиції можуть опинитися "3 великих бандюка" + КПУ. Що, знову ж таки, забезпечить високів шанси для сьогоднішньої опозиції на виборах-2006.
б) І навіть якщо уявити собі малоймовірне, що при президентові Ющенку залишиться сьогоднішня більшість та уряд, шанси на перемогу "нас" в 2006 будуть значні.
Є, в принципі, чотири варіанти розвитку подій "в трійці" "рехворма-Ющенко-Янукович". І, якщо проаналізуєте, то зауважите, що вирішальним все одно залишається питання - хто виграє президентські вибори. Тому гра однозначно коштує свіч.
> > А знаєте, що ще цікаво? Що Стєпан-барабан проґнозує прийняття реХВорми між першим та другим туром.
> Его слушать - время терять.
Не скажіть. Він часом добре працює як резонатор потрібних мислєй.
> > От такі розклади. А тому видається мені - потрібно таки пробувати реалізувати перший варіант. А у випадку програшу - проводити реформу. Повірте мені, що якщо вибори виграє Янукович - то за реформу легко проголосує депутатів едак 375...
> В случае выигрыша Януковича все 450 будут висеть за яйца стройными рядами (не считая прекрасных дам, их подвесят за что-нибудь другое).
Янукович ще зовсім немає тієї ваги в Києві. І тому саме розуміння описаної Вами перспективи, яка може "непомітно підкрастися" до року-двох, і буде тим стимулом, який заставить >300 депутатів проголосувати за реформу.
Янукович сьогодні - то як "ранній" Сталін: власть імущі погоджуються на нього тому, що він їм видається найслабшим серед ймовірних претендентів на верховну владу. Будем надіятися, що подальший розвиток історії зі Сталіном вкраїнських бандюків таки дечому навчив...
Одним словом, пєрвим дєлом - вибори. А реф/ХВорма - після виборів.
P.S. Ось і ще один лозунг народився: "Янукович - ето Сталин сегодня".
2004.08.16 | fahid
Shooter, думай что пишешь!
Shooter пише:> P.S. Ось і ще один лозунг народився: "Янукович - ето Сталин сегодня".
И комуняки стройными рядами побегут голосовать за Я.
Оно тебе надо?
2004.08.16 | Vadym Gladchuk
Re: Цікава стаття Стріхи з "УП"
Ще забув додати: ніяких змін до Конституції.Єдина мета змін до Основного Закону - додаткові можливості розпуску парламенту!!!!!!!!!!!!!