Будемо виганяти біса? (MOD)
08/20/2004 | Максим
БУДЕМО ВИГАНЯТИ БІСА?
Максим Розенко
Конфлікт між редактором "Панорами" та депутатом Червонієм дедалі більше обростає різними чутками. Щоб розставити всі крапки над "і", Микола Кульчинський погодився відповісти на наші питання.
— Мабуть, трохи дивно давати інтерв'ю в своїй газеті?
— Хіба трохи. Просто зараз мені буде легше викласти свої думки в інтерв'ю, ніж писати якийсь текст.
— То давайте від початку. З чого все почалося?
— Причиною конфлікту, зрозуміло, стала публікація в попередньому номері "Волині". Я майже не читаю цієї газети, але тут мені принесли й показали... Прочитав і зрозумів, що дехто в Рівному вже просто втратив людську подобу... Той пасквіль вийшов у п'ятницю, 13-го, і я вам скажу, у ньому дійсно є щось бісівське
— Що вас найбільше обурило?
— Не маючи чим допекти мене особисто, вони взялися підло оббріхувати мою рідню, батьків, стосунки між ними. Я зразу зрозумів, що просто так це не залишу.
— І наступного дня пішли до Василя Червонія?
— Спочатку сходив посповідався, причастився. Думаю — всяке може трапитися. Знав, що з Червонієм увесь час охорона, але мене це вже не обходило. Я пішов, щоб дати йому в пику, бо мені здавалося, що це найлогічніше, що я можу зробити. У першу чергу.
— Але чому саме Червоній?
— Пасквіль у "Волині" подавався без підпису і допоки не оприлюднять ім'я автора, я вважатиму, що цим автором є Червоній.
— Як розгорталися події в "Народному домі"?
— Охорона пішла доповісти Червонію, що прийшов Микола Кульчинський. Виникла якась затримка. Потім двері відчинилися, Червоній сидів у глибині кімнати за столом, я рушив до нього, він все зрозумів, заледве я наблизився, він відсахнувся. І тут охорона почала бити мене ззаду по голові. Кілька ударів поспіль в голову, я захитався, почав обертатися на нападників, тут вже підскочив і Червоній. Коли вже я опинився на землі, то мене почали бити ногами.
— Червоній теж бив ногами?
— Не пригадаю. Наді мною він стояв, в інтерв'ю якомусь каже, що бив "і руками, і ногами". Я не пам'ятаю про "руками", але “ногами” не пригадаю теж, бо вже, як то кажуть, "поплив".
— Втратили свідомість?
— Щось типу того. Пригадую себе лише знову через якийсь час у коридорі, і перша думка: "Де я, що я тут роблю?". Лише в машині "Беркута", який мене типу пов'язав, я пригадав усю хронологію і чому там опинився.
— Цікаво, а Василь Червоній каже, що це була "козацька дуель"?
— Швидше вже — засада. Засада бурсаків на писаря, який пішов їх шукати. Думаю, це буде точніший образ.
— У міліції ви одразу вирішили написати заяву про побиття?
— Чесно кажучи, я не хотів нічого писати і не збирався. Просто в мене там брали пояснення. Але в якийсь момент я зрозумів, що інакше мені не дати хід усій цій справі. Не "побиттю", а тому, що за всім цим стоїть.
— Ви маєте на увазі все ту ж публікацію у "Волині"?
— Так.
— Знаєте, Червоній стверджує, що це була така відповідь "Волині" на попередній матеріал у "Панорамі".
— Я чув цю байку. Тобто, дійсно, у нас була публікація, в якій ми побіжно проаналізували новий компромат на Червонія, який хтось виклав у мережі. Причому, дуже акуратно — залишивши 99% тексту за дужками. Провівши навіть невелике розслідування, встановивши й повідомивши, що автор того матеріалу вигаданий і ніяких істориків Присяжнюків у Рівному нема...
— Та, мабуть, всі читачі “Панорами” й так пам'ятають.
— Власне... Я вам навіть скажу, що сторонні люди, коли читали цей матеріал, думали, що він написаний, аби вибілити Червонія. Наприклад один з керівників опозиційного сайту "Майдан" — Михайло Свистович — відома людина, учасник і студентського голодування, й “України без Кучми” публічно на своєму сайті заявляє: стаття в “Панорамі” — на користь Червонія. Те ж саме каже Незалежна профспілка журналістів, Інститут Масової Інформації — тобто організації, що їх завжди вважають "проопозиційними".
— Але Червоній, нібито, комусь сказав, що його образила сама підозра, що він якось причетний до Рун-віри. Бо, мовляв, церква для нього це святе.
— Знаєте, це як з "козаками". Людина, яка вірить в Бога і називає себе православним християнином, таку гидоту, як у "Волині", писати чи схвалювати не стане ні за які гроші.
Ви ж подумайте, він називає мого покійного батька самогубцем. Де таке видано?.. Мій батько дійсно загинув трагічно, від кульового поранення в живіт, але це був випадковий постріл. Це доконаний факт: були свідки, міліція проводила розслідування, експертизи — пістолет упав на землю і вистрілив. І мій батько — дуже шляхетна і гарна людина, Доктор з великої літери, ще сам зробив собі перев'язку, сам зателефонував друзям, щоб вони були готові його прооперувати і навіть не ліг на ноші, а сам спустився ліфтом до “швидкої”.
Це все було в Здолбунові. Він там мешкав і працював неподалік. А коли приїхав до лікарні, то ще жартував із санітарками, хоча розумів усю складність ситуації. Зрештою, він був надзвичайно сильний чоловік, йому просто не вистачило крові. Не було достатньо крові в лікарні, не виявилося в Рівному, поки знайшли донора, поки завезли...
І от зараз "Волинь" називає його самогубцем. При тому, що мого батька відспівували і ховали священики УПЦ Київського Патріархату. Чи розуміє Червоній, — що це означає?.. Це означає, що він своєю публікацією просто пішов проти Церкви і поправ усі християнські норми. Йому каятися в гріхах тяжких після цього треба і багато днів поститися, і просити вибачення у священиків. Усій редакції "Волині" це б не завадило.
А що вони написали про мою маму, яка пройшла всі мітинги ще з 1988 року і виїздила з прапорами по всій Україні?.. Вона і зараз на Східній Україні, й навіть не знає — що тут відбувається. Так, уявіть, вони написали ніби це вона довела батька до самогубства. Просто так знічев'я — така підла брехня про людей. Це при тому, що на момент трагедії мої батьки вже десять років як були розлучені і не жили разом, а мій батько взагалі взяв шлюб з іншою жінкою буквально за кілька тижнів до своєї загибелі.
— Можливо, не треба таких подробиць?
— Мені й самому неприємно в таких деталях усе згадувати, але ж "Волинь" запустила свої брехні, і тепер я просто змушений показувати, до якої ницості і підлості опустилися ці люди у своїх хворобливих фантазіях.
— Який далі вихід?
— Не знаю. Я пробую апелювати до Рівненського Митрополита Даниїла. Може, він знайде якусь управу на Червонія, бо тому явно потрібна допомога якоїсь духовної особи. Цей чоловік абсолютно втратив гальма й елементарний страх Божий. Він нагадує мені персонажа з "Бісів" Достоєвського. Йому, до речі, не завадило б прочитати цей роман.
— Є ще звернення рівненських журналістів до Віктора Ющенка.
— Так, і я щиро вдячний всім, хто підписався під ним. Але, подумайте, наскільки Червоній має не цінувати можливої перемоги Ющенка, щоб підставляти його ось так. За якихось 80 днів до виборів.
До речі, я хотів би взагалі зняти політичний аспект у цій ситуації. Зрозуміло, що опоненти "Нашої України" і самого Червонія були б готові скористатися цим компроматом, якби я видавав усе за "несподіване побиття" і заявляв, що прийшов просто "поговорити". Але я свідомо кажу правду, усе, як воно було — по всіх аспектах цієї ситуації. Мені не треба, щоб мою родину використовували у якихось політичних розборках.
До речі, це ж стосується і Рівного. Тут багато хто не любить Червонія — і серед представників влади, і серед представників опозиції. За спиною вони завжди говорять про нього зверхньо, але при зустрічі, як правило, пасують. Зараз вони всі, можливо, думають, що я почну вигрібати для них якісь каштани з вогню. Але цього не буде.
— Залишається суд?
— Безперечно. Виглядає на те, що без суду не обійтися. Тобто, моя вимога — це публічне вибачення "Волині" перед моїми рідними і батьками. Переді мною вибачатися не треба. Я не прийму тих вибачень. Але моя мама перенесла два інфаркти, і я не дозволю, щоб хтось безкарно збиткувався над нею.
— Дякуємо за розмову.
Максим Розенко
Конфлікт між редактором "Панорами" та депутатом Червонієм дедалі більше обростає різними чутками. Щоб розставити всі крапки над "і", Микола Кульчинський погодився відповісти на наші питання.
— Мабуть, трохи дивно давати інтерв'ю в своїй газеті?
— Хіба трохи. Просто зараз мені буде легше викласти свої думки в інтерв'ю, ніж писати якийсь текст.
— То давайте від початку. З чого все почалося?
— Причиною конфлікту, зрозуміло, стала публікація в попередньому номері "Волині". Я майже не читаю цієї газети, але тут мені принесли й показали... Прочитав і зрозумів, що дехто в Рівному вже просто втратив людську подобу... Той пасквіль вийшов у п'ятницю, 13-го, і я вам скажу, у ньому дійсно є щось бісівське
— Що вас найбільше обурило?
— Не маючи чим допекти мене особисто, вони взялися підло оббріхувати мою рідню, батьків, стосунки між ними. Я зразу зрозумів, що просто так це не залишу.
— І наступного дня пішли до Василя Червонія?
— Спочатку сходив посповідався, причастився. Думаю — всяке може трапитися. Знав, що з Червонієм увесь час охорона, але мене це вже не обходило. Я пішов, щоб дати йому в пику, бо мені здавалося, що це найлогічніше, що я можу зробити. У першу чергу.
— Але чому саме Червоній?
— Пасквіль у "Волині" подавався без підпису і допоки не оприлюднять ім'я автора, я вважатиму, що цим автором є Червоній.
— Як розгорталися події в "Народному домі"?
— Охорона пішла доповісти Червонію, що прийшов Микола Кульчинський. Виникла якась затримка. Потім двері відчинилися, Червоній сидів у глибині кімнати за столом, я рушив до нього, він все зрозумів, заледве я наблизився, він відсахнувся. І тут охорона почала бити мене ззаду по голові. Кілька ударів поспіль в голову, я захитався, почав обертатися на нападників, тут вже підскочив і Червоній. Коли вже я опинився на землі, то мене почали бити ногами.
— Червоній теж бив ногами?
— Не пригадаю. Наді мною він стояв, в інтерв'ю якомусь каже, що бив "і руками, і ногами". Я не пам'ятаю про "руками", але “ногами” не пригадаю теж, бо вже, як то кажуть, "поплив".
— Втратили свідомість?
— Щось типу того. Пригадую себе лише знову через якийсь час у коридорі, і перша думка: "Де я, що я тут роблю?". Лише в машині "Беркута", який мене типу пов'язав, я пригадав усю хронологію і чому там опинився.
— Цікаво, а Василь Червоній каже, що це була "козацька дуель"?
— Швидше вже — засада. Засада бурсаків на писаря, який пішов їх шукати. Думаю, це буде точніший образ.
— У міліції ви одразу вирішили написати заяву про побиття?
— Чесно кажучи, я не хотів нічого писати і не збирався. Просто в мене там брали пояснення. Але в якийсь момент я зрозумів, що інакше мені не дати хід усій цій справі. Не "побиттю", а тому, що за всім цим стоїть.
— Ви маєте на увазі все ту ж публікацію у "Волині"?
— Так.
— Знаєте, Червоній стверджує, що це була така відповідь "Волині" на попередній матеріал у "Панорамі".
— Я чув цю байку. Тобто, дійсно, у нас була публікація, в якій ми побіжно проаналізували новий компромат на Червонія, який хтось виклав у мережі. Причому, дуже акуратно — залишивши 99% тексту за дужками. Провівши навіть невелике розслідування, встановивши й повідомивши, що автор того матеріалу вигаданий і ніяких істориків Присяжнюків у Рівному нема...
— Та, мабуть, всі читачі “Панорами” й так пам'ятають.
— Власне... Я вам навіть скажу, що сторонні люди, коли читали цей матеріал, думали, що він написаний, аби вибілити Червонія. Наприклад один з керівників опозиційного сайту "Майдан" — Михайло Свистович — відома людина, учасник і студентського голодування, й “України без Кучми” публічно на своєму сайті заявляє: стаття в “Панорамі” — на користь Червонія. Те ж саме каже Незалежна профспілка журналістів, Інститут Масової Інформації — тобто організації, що їх завжди вважають "проопозиційними".
— Але Червоній, нібито, комусь сказав, що його образила сама підозра, що він якось причетний до Рун-віри. Бо, мовляв, церква для нього це святе.
— Знаєте, це як з "козаками". Людина, яка вірить в Бога і називає себе православним християнином, таку гидоту, як у "Волині", писати чи схвалювати не стане ні за які гроші.
Ви ж подумайте, він називає мого покійного батька самогубцем. Де таке видано?.. Мій батько дійсно загинув трагічно, від кульового поранення в живіт, але це був випадковий постріл. Це доконаний факт: були свідки, міліція проводила розслідування, експертизи — пістолет упав на землю і вистрілив. І мій батько — дуже шляхетна і гарна людина, Доктор з великої літери, ще сам зробив собі перев'язку, сам зателефонував друзям, щоб вони були готові його прооперувати і навіть не ліг на ноші, а сам спустився ліфтом до “швидкої”.
Це все було в Здолбунові. Він там мешкав і працював неподалік. А коли приїхав до лікарні, то ще жартував із санітарками, хоча розумів усю складність ситуації. Зрештою, він був надзвичайно сильний чоловік, йому просто не вистачило крові. Не було достатньо крові в лікарні, не виявилося в Рівному, поки знайшли донора, поки завезли...
І от зараз "Волинь" називає його самогубцем. При тому, що мого батька відспівували і ховали священики УПЦ Київського Патріархату. Чи розуміє Червоній, — що це означає?.. Це означає, що він своєю публікацією просто пішов проти Церкви і поправ усі християнські норми. Йому каятися в гріхах тяжких після цього треба і багато днів поститися, і просити вибачення у священиків. Усій редакції "Волині" це б не завадило.
А що вони написали про мою маму, яка пройшла всі мітинги ще з 1988 року і виїздила з прапорами по всій Україні?.. Вона і зараз на Східній Україні, й навіть не знає — що тут відбувається. Так, уявіть, вони написали ніби це вона довела батька до самогубства. Просто так знічев'я — така підла брехня про людей. Це при тому, що на момент трагедії мої батьки вже десять років як були розлучені і не жили разом, а мій батько взагалі взяв шлюб з іншою жінкою буквально за кілька тижнів до своєї загибелі.
— Можливо, не треба таких подробиць?
— Мені й самому неприємно в таких деталях усе згадувати, але ж "Волинь" запустила свої брехні, і тепер я просто змушений показувати, до якої ницості і підлості опустилися ці люди у своїх хворобливих фантазіях.
— Який далі вихід?
— Не знаю. Я пробую апелювати до Рівненського Митрополита Даниїла. Може, він знайде якусь управу на Червонія, бо тому явно потрібна допомога якоїсь духовної особи. Цей чоловік абсолютно втратив гальма й елементарний страх Божий. Він нагадує мені персонажа з "Бісів" Достоєвського. Йому, до речі, не завадило б прочитати цей роман.
— Є ще звернення рівненських журналістів до Віктора Ющенка.
— Так, і я щиро вдячний всім, хто підписався під ним. Але, подумайте, наскільки Червоній має не цінувати можливої перемоги Ющенка, щоб підставляти його ось так. За якихось 80 днів до виборів.
До речі, я хотів би взагалі зняти політичний аспект у цій ситуації. Зрозуміло, що опоненти "Нашої України" і самого Червонія були б готові скористатися цим компроматом, якби я видавав усе за "несподіване побиття" і заявляв, що прийшов просто "поговорити". Але я свідомо кажу правду, усе, як воно було — по всіх аспектах цієї ситуації. Мені не треба, щоб мою родину використовували у якихось політичних розборках.
До речі, це ж стосується і Рівного. Тут багато хто не любить Червонія — і серед представників влади, і серед представників опозиції. За спиною вони завжди говорять про нього зверхньо, але при зустрічі, як правило, пасують. Зараз вони всі, можливо, думають, що я почну вигрібати для них якісь каштани з вогню. Але цього не буде.
— Залишається суд?
— Безперечно. Виглядає на те, що без суду не обійтися. Тобто, моя вимога — це публічне вибачення "Волині" перед моїми рідними і батьками. Переді мною вибачатися не треба. Я не прийму тих вибачень. Але моя мама перенесла два інфаркти, і я не дозволю, щоб хтось безкарно збиткувався над нею.
— Дякуємо за розмову.
Відповіді
2004.08.20 | Максим
Лист на Петлюри, 1
Лист на Петлюри, 1До відома народного депутата України Василя Червонія:
Вона народилася в Німеччині, куди її батьків фашисти вивезли на важкі роботи. З Німеччини живою повернулася тільки мама, але й та невдовзі померла. Тому далі вона росла сиротою при бабусі в маленькому галицькому селі. Жили в злиднях, але якось жили. Потім був дитячий будинок — маленька душа гідно пережила такі випробування, які ти, шанований усіма Василю, бачив тільки в кіно або в книжках.
Бабуся їй сказала, що піонери зрікаються Бога. Тому згодом тільки силою й змогли їй всього на декілька хвилин зав’язати на шиї червоний галстук, який ти, Василю, носив гордо, невимушено.
Коли вона працювала медсестрою, зустріла його: вродливого, гарного, розумного, такого романтика, яких світ ніколи ще не бачив. Він напам’ять знав ледь не всього “Кобзаря” і говорив про такі речі, які більше ніхто не насмілювався вимовити вголос. Вони одружилися, тепер вона повинна була довести новій родині, що сирота може бути хорошою матір’ю, господинею. Незабаром у них народився перший син. Вона працювала, але встигала зробити всю хатню роботу, навіть погратися з сином у скверику. Любов до чоловіка та сина замінила для неї все, вона готова була пожертвувати усіма на світі кар’єрами заради родинного щастя.
Потім, коли ти, Василю, ще, мабуть, ходив пішки під стіл, за нашу родину взялося КГБ. Взялося — за наші українські справи. Коли її привели на допит, проти неї використовували такі ж методи, які тепер використовуєш ти, вельми шанований усіма рівнянами Василю: просто почали поіменно розповідати з ким, коли де був її чоловік. Імена жінок, деталі — вони були впевнені, що після такої болючої тортури вона його здасть. Вона теж розуміла, що, можливо, вони говорять правду, але спокійно їм усміхалася і казала: “Не вірю”. КаГеБісти за її усмішкою бачили нестерпний біль жінки-матері і були впевнені, що вона все їм зараз скаже. У передчутті перемоги вони ввели чоловіка, щоб на очній ставці запитати, кому належать предмети і книги, через які багато людей могли надовго тоді загриміти за ґрати. Во-на пересилила себе, світ, диявола, все КГБ разом взяте... Вона просто перша гукнула чоловіку, якого саме вводили в кабінет: “Юр, вони кажуть, що я знаю, що це, а я перший раз в житті це бачу”. Очна ставка провалилась... КаГеБісти плювали піною...
Тоді розколювалися чоловіки, а маленька тендітна жіночка врятувала бага-тьох, а головне — його, бо вона його любила, незважаючи ні на що. Оговтавшись від страшного психологічного тиску, вона розуміла, що склеїти уламки подружнього життя неможливо... Їх надто багато, во-ни надто маленькі і гострі... Диявол досягнув поставленої задачі... сімейне гніздо почало розпадатися.
Потім прийшло відродження, ми всі з захопленням слухали твої виступи, Василю. Твої слова були такі переконливі, красномовні. Во-на тобі стоячи аплодувала, кричала: Слава Україні! Во-на агітувала за тебе на виборах, розносила листівки. Во-на вірила, що ти зробиш Україну справді незалежною, що всім буде добре жити, що ти допоможеш Україні засіяти на весь світ.
Тепер, коли я подумки перегортаю сторінки життя, пригадую тільки малу частину того, що їй довелося пережити; коли я згадую ту її посмішку і глибоко захований за дзвінким сміхом біль, мені не хочеться переводити погляд на тебе, Василю. Ти недостойний навіть на колінах помити їй ноги, недостойний навіть ступати по одній з нею землі.
Хай тебе шанує весь проплачений тобою світ, я тобі кажу: вся твоя кар’єра, вся твоя власність, вся твоя помпезно роздута діяльність, всі твої пусті, як відра, слова недостойні навіть однієї її сльо-зинки. Якщо цих сльозинок буде надто багато, вони впадуть на землю, по якій ви ходите разом. І земля тебе не прийме, Василю, бо ця земля краще за всіх знає, хто такий Василь Червоній і хто така Віра Кульчинська.
Син...
Роман Кульчинський
2004.08.20 | Анатолій
Тут справа не церковна, а лікувати треба від вірусу свідомості(-
2004.08.20 | Тестер
Re: Лист на Петлюри, 1
Щось мені манери Василя нагадують. О! Згадав.Янукович цілу ніч молився на горі Афон.
Щось гидко стає на душі...
Богомольці, бля!
2004.08.20 | Freelander
Червонія давно пора поперти
Ця особа нічого спільного з демократією не має і поводиться як бандит от вже кілька років поспіль. Був у Рівному і наслухався про цього гівнюка. Я на місці Ющенка попер би його як то кажуть, сраною мітлою. Йому місце в компанії з даунами Корчинського.2004.08.21 | Михайло Свистович
Тоді це міняє справу
Максим пише:>
> Я пішов, щоб дати йому в пику, бо мені здавалося, що це найлогічніше, що я можу зробити. У першу чергу.
Червоній звичайно повівся неадекватно та фігово з цією статею, але якщо Кульчинський прийшов дати йому в пику, то нарікати на те, що не дав, а дістав, має лише на себе.
2004.08.21 | Максим
Власне, ніхто й не нарікає
Ніхто не нарікає на те, що Ви кажете.Невже Ви не розумієте, що мова йде зовсім не про бійку, а про те, що організовуючи травлю людини, депутат і його видання не зупиняються абсолютно ні перед чим і, відчуваючи власну безкарність, вдаються до речей абсолютно недопустимих?
Ви, як і провладні ЗМІ, чіпляєтеся за бійку, замість того, щоб побачити до якого беспредєлу опустилася людина, наділена владою, ресурсами, імунітетом і сп'яніла від передчуття ще більшої влади.
2004.08.24 | Михайло Свистович
Re: Власне, ніхто й не нарікає
Максим пише:> Ніхто не нарікає на те, що Ви кажете.
Якби ніхто не нарікав, не з"явилася б ця новина на Майдані.
>
> Невже Ви не розумієте, що мова йде зовсім не про бійку, а про те, що організовуючи травлю людини, депутат і його видання не зупиняються абсолютно ні перед чим і, відчуваючи власну безкарність, вдаються до речей абсолютно недопустимих?
Безкарність тут ні до чого. Багато людей, не будучи депутатами, у своїх виданнях не зупиняються ні перед чим.
>
> Ви, як і провладні ЗМІ, чіпляєтеся за бійку, замість того, щоб побачити до якого беспредєлу опустилася людина, наділена владою, ресурсами, імунітетом і сп'яніла від передчуття ще більшої влади.
Ви, як і провладні ЗМІ, брешете, вбивши собі в голову збудовану самими вами модель, і не помічаєте, що те, про шо Ви говорите, зовсім не відповідає дійсності. Новина на Майдані була античервоніївська, а свій допис я написав, бо дізнався, що Кульчинський хотів набити пику Червонію. Нічого поганого в цьому немає, однак після цього наша новина виглядає трохи не теє, бо ми обурювалися тим, що Червоній побив журналіста за матеріал, а виявилось, що все не так. Новина б мала бути, що Червоній - нарцис, і що з головою не дружить.
2004.08.21 | Максим
Про страх
ПРО СТРАХМинулої суботи мені довелося вирішувати одну етичну проблему. Не можу сказати, що я задоволений результатом, але, в принципі, усе, що трапилося потім, дозволило мені дещо іншими очима подивитися на світ довкола себе і на людей. Знаєте, мої висновки невтішні.
Ні, є багато тих, кому я щиро вдячний за підтримку, але мене вразило — скільки в наших людях страху. Причому, це якийсь такий хитрий страх. Вони будуть тобі говорити одне, а робитимуть інше; битимуть себе ногами в груди, а як до діла, то поховаються в кущі. Причому, це явище має якийсь масовий характер. Ви зустрінете цю модель поведінки в коридорах влади, у правоохоронних органах, серед опозиційних політків, серед журналістів і, зрештою, серед звичайних людей. Усі щось шифрують, усі щось хочуть вигадати для себе, але по можливості — чужими руками.
Можливо, це й нормально. Але ми часто запитуємо себе — чому все ось так, а не інакше? Очевидно, що відповідь теж в нас самих. І, очевидно, це дійсно правда, що народ заслуговує саме на ту владу і на тих провідників, яких він має.
Тож, коли ви підете на чергові вибори, то маєте усвідомлювати, що насправді вони нічого принципово не змінять. Якщо не змінимося ми самі. Бо можна вибрати янгола во плоті, але за якийсь час він стане демоном і оточить себе нечистю, якщо наше з вами ставлення до влади й надалі буде визначатися словами — страх, запобігання, угодовство.
Адже завжди є спосіб знайти собі виправдання і не зробити те, що ти маєш зробити. З часом таке входить в звичку, звичка визначає характер, характер — долю. Тому, коли я чую про “знедолену Україну”, то знаю, що люди, які таке кажуть, не розуміють основного. Що причина — в них самих. У першу чергу.
Зрештою, це, мабуть, і все, що б я хотів сказати сьогодні, але скажу ще кілька слів…
ПРО ОЛІМПІЙЦІВ
2004.08.21 | Sean
Тут справа не в тому, що він пішов бити пику
а в тому, ЗА ЩО він пішов бити пику.І якщо за те, що Червоній написав гидоту про його батьків, то хто б з вас у такому випадку не пішов бити пику?
Однак тексту з газети "Волинь" нема. Здається, це їхній сайт - www.volyn.com.ua Пошук на "Кульчинський" нічого не дає. Більш того, по п'ятницях (зокрема 13.08) газета (якщо вірити інтернет-версії), просто не виходить. У номері за 12-те нічого такого не знайшов. Однак з інтернет-версії матеріял могли залюбки просто прибрати.
При тому зауважу, що вірю саме Кульчинським, а не Червонію.