Фор-еС-лікбез ч. 2
09/04/2004 | Максим’як
Альянс СДПУ(о), соціалістів і комуністів: тимчасовий
чи перманентний?
Мабуть, найцікавішою подією на внутрішній політичній арені України, на яку таки могла вплинути Москва, була майстерна спроба глави президентської адміністрації В.Медведчука укласти союз між СДПУ(о), Соціалістичною партією О.Мороза та Комуністичною партією П.Симоненка.
Хоча Президент Л.Кучма запропонував кандидатуру В.Януковича (оскільки В.Медведчука навряд чи оберуть), об’єднання Медведчук—соціалісти—комуністи вперто намагається внести зміни до Конституції України, щоб скоротити повноваження президента і передати їх парламенту та змінити закон так, щоб усі члени Верховної Ради обиралися за партійними списками на основі пропорційного представництва, що дасть змогу кільком лідерам фракцій контролювати весь майбутній парламент.
У середині квітня В.Медведчук провів офіційні та приватні консультації з В.Путіним у Москві. Він, вірогідно, попросив у В.Путіна підтримки, щоб змусити українських комуністів змінити свою назву (як вони це зробили в Польщі, Румунії та інших країнах) і приєднатися до нового лівого соціалістичного угруповання на парламентських виборах 2006 року. Якщо до 33% голосів, набраних Комуністичною та Соціалістичною партіями на виборах 2002 року, додати 5% голосів, відданих за соціал-демократів В.Медведчука, то цілком імовірно, що об’єднана група кандидатів до Верховної Ради, щедро профінансована В.Медведчуком і Москвою та вишколена під новою назвою соціалістичної коаліції, зможе завоювати 40% місць у парламенті й сформувати уряд.
В.Медведчук, досконалий майстер укладання угод та успішний фінансист, мабуть, міг би вибрати ще 10% з-поміж парламентаріїв, обраних від невеликих блоків, що подолали 3-відсотковий бар’єр, чого було б достатньо для утворення парламентської більшості, обрання всіх членів уряду та прем’єр-міністра. У цьому разі керівних посад вистачило б і для соціаліста О.Мороза, і для комуніста П.Симоненка, і для В.Медведчука. І тоді останній міг би домогтися вступу до клубу європейських соціал-демократичних партій та узгодити погляди України й Росії на регіональні та міжнародні питання.
Тому лідер СПУ О.Мороз заслуговує на значну увагу. Що він зробить після того, як закінчить улітку проводити свою передвиборну президентську кампанію, яка, на думку аналітиків, має просто потішити його его: зніме свою кандидатуру на початку вересня та підтримає демократа В.Ющенка ще до того, як надрукують виборчі бюлетені й поки однопартійці О.Мороза не встигнуть стомитися; зачекає до виборів, що відбудуться 31 жовтня, й потім підтримає В.Ющенка у другому турі виборів, запланованому на 21 листопада (в обмін на менші обіцянки), або покине (чи може вже покинув?) лави демократичного руху та об’єднається з В.Медведчуком і комуністами в намаганні контролювати парламентські вибори 2006 року, що повністю й остаточно відкине Україну назад до соціалістичної економіки та уряду, тісно пов’язаних із Росією в межах нового чотиристороннього економічного й політичного блоку, призначеного для конкуренції з Європою і США?
Політична гра
США та країни ЄС поки що поводяться надто несміливо й майже не беруть участі в грі. Якщо В.Ющенко переможе, що тепер здається здійсненним, без реальної допомоги з боку ОБСЄ і євроатлантичних країн, то він нічим не буде зобов’язаний ні ЄС, ні США.
Українські виборці голосуватимуть, беручи до уваги, в основному, внутрішні проблеми: рівень життя, безробіття, корупцію та антикучмівські настрої, що більше сприяє В.Ющенкові, ніж В.Януковичу.
Людиною Москви в Україні може стати В.Медведчук, який контролює невелику, але добре дисципліновану партію, два загальнонаціональних телеканали, кілька радіостанцій, газети та інтернет-сайти, через які він може трохи допомогти просуванню кандидатури О.Мороза. Не заперечуючи проти того, щоб В.Янукович став президентом із широкими повноваженнями, В.Медведчук усе ж міг би спробувати об’єднати українських комуністів, соціалістів і соціал-демократів у нову партію більшості або правлячу коаліцію на парламентських виборах 2006 року, якщо йому вдасться внести зміни до Конституції й заручитися підтримкою Москви. (Як відомо, впродовж останнього десятиліття АМР США відмовлялася фінансувати виробництво яскравих учбових документальних фільмів для телебачення, шкіл та університетів на території СНД, які б розповідали про переваги й вищий життєвий рівень ринкової економіки та демократичного громадянського суспільства, порівняно з облудністю й провалами соціалізму. Тому українська громадськість загалом залишається досить необізнаною з тим, чому слід голосувати за ринкову економіку й демократичну систему.)
Враховуючи велике незадоволення виборців 10-річним періодом правління адміністрації Л.Кучми, Президент Л.Кучма і В.Янукович мають бути зацікавленими у збереженні своєї репутації та особистої безпеки як в очах українського суспільства, так і в очах міжнародної європейської спільноти. Це може статися лише в тому разі, якщо уряди європейських країн і США та міжнародні інституції привернуть увагу Л.Кучми, одностайно висунувши жорстку вимогу, що вибори 31 жовтня та 21 листопада мають відбутися чесно та справедливо, під наглядом близько 66 тисяч українських спостерігачів від демократичних партій (по двоє на кожній виборчій дільниці) та 10 тисяч спостерігачів ОБСЄ з Польщі та Прибалтики, які володіють російською або українською мовами. Тоді переможець (хто б не виграв вибори) обійме посаду президента, з чим згодяться й поважатимуть його як українські громадяни, так і світова спільнота. А це найкращий спосіб правління. Тоді ОБСЄ не помре, а її співробітникам не доведеться червоніти за те, що вони здали Росії не лише Молдову, але й Україну!
*Джон Конлан — професор політології, як менеджер і радник брав участь у 25 виборчих кампаніях.
Повний текст читайте тут:
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/510/47680/
чи перманентний?
Мабуть, найцікавішою подією на внутрішній політичній арені України, на яку таки могла вплинути Москва, була майстерна спроба глави президентської адміністрації В.Медведчука укласти союз між СДПУ(о), Соціалістичною партією О.Мороза та Комуністичною партією П.Симоненка.
Хоча Президент Л.Кучма запропонував кандидатуру В.Януковича (оскільки В.Медведчука навряд чи оберуть), об’єднання Медведчук—соціалісти—комуністи вперто намагається внести зміни до Конституції України, щоб скоротити повноваження президента і передати їх парламенту та змінити закон так, щоб усі члени Верховної Ради обиралися за партійними списками на основі пропорційного представництва, що дасть змогу кільком лідерам фракцій контролювати весь майбутній парламент.
У середині квітня В.Медведчук провів офіційні та приватні консультації з В.Путіним у Москві. Він, вірогідно, попросив у В.Путіна підтримки, щоб змусити українських комуністів змінити свою назву (як вони це зробили в Польщі, Румунії та інших країнах) і приєднатися до нового лівого соціалістичного угруповання на парламентських виборах 2006 року. Якщо до 33% голосів, набраних Комуністичною та Соціалістичною партіями на виборах 2002 року, додати 5% голосів, відданих за соціал-демократів В.Медведчука, то цілком імовірно, що об’єднана група кандидатів до Верховної Ради, щедро профінансована В.Медведчуком і Москвою та вишколена під новою назвою соціалістичної коаліції, зможе завоювати 40% місць у парламенті й сформувати уряд.
В.Медведчук, досконалий майстер укладання угод та успішний фінансист, мабуть, міг би вибрати ще 10% з-поміж парламентаріїв, обраних від невеликих блоків, що подолали 3-відсотковий бар’єр, чого було б достатньо для утворення парламентської більшості, обрання всіх членів уряду та прем’єр-міністра. У цьому разі керівних посад вистачило б і для соціаліста О.Мороза, і для комуніста П.Симоненка, і для В.Медведчука. І тоді останній міг би домогтися вступу до клубу європейських соціал-демократичних партій та узгодити погляди України й Росії на регіональні та міжнародні питання.
Тому лідер СПУ О.Мороз заслуговує на значну увагу. Що він зробить після того, як закінчить улітку проводити свою передвиборну президентську кампанію, яка, на думку аналітиків, має просто потішити його его: зніме свою кандидатуру на початку вересня та підтримає демократа В.Ющенка ще до того, як надрукують виборчі бюлетені й поки однопартійці О.Мороза не встигнуть стомитися; зачекає до виборів, що відбудуться 31 жовтня, й потім підтримає В.Ющенка у другому турі виборів, запланованому на 21 листопада (в обмін на менші обіцянки), або покине (чи може вже покинув?) лави демократичного руху та об’єднається з В.Медведчуком і комуністами в намаганні контролювати парламентські вибори 2006 року, що повністю й остаточно відкине Україну назад до соціалістичної економіки та уряду, тісно пов’язаних із Росією в межах нового чотиристороннього економічного й політичного блоку, призначеного для конкуренції з Європою і США?
Політична гра
США та країни ЄС поки що поводяться надто несміливо й майже не беруть участі в грі. Якщо В.Ющенко переможе, що тепер здається здійсненним, без реальної допомоги з боку ОБСЄ і євроатлантичних країн, то він нічим не буде зобов’язаний ні ЄС, ні США.
Українські виборці голосуватимуть, беручи до уваги, в основному, внутрішні проблеми: рівень життя, безробіття, корупцію та антикучмівські настрої, що більше сприяє В.Ющенкові, ніж В.Януковичу.
Людиною Москви в Україні може стати В.Медведчук, який контролює невелику, але добре дисципліновану партію, два загальнонаціональних телеканали, кілька радіостанцій, газети та інтернет-сайти, через які він може трохи допомогти просуванню кандидатури О.Мороза. Не заперечуючи проти того, щоб В.Янукович став президентом із широкими повноваженнями, В.Медведчук усе ж міг би спробувати об’єднати українських комуністів, соціалістів і соціал-демократів у нову партію більшості або правлячу коаліцію на парламентських виборах 2006 року, якщо йому вдасться внести зміни до Конституції й заручитися підтримкою Москви. (Як відомо, впродовж останнього десятиліття АМР США відмовлялася фінансувати виробництво яскравих учбових документальних фільмів для телебачення, шкіл та університетів на території СНД, які б розповідали про переваги й вищий життєвий рівень ринкової економіки та демократичного громадянського суспільства, порівняно з облудністю й провалами соціалізму. Тому українська громадськість загалом залишається досить необізнаною з тим, чому слід голосувати за ринкову економіку й демократичну систему.)
Враховуючи велике незадоволення виборців 10-річним періодом правління адміністрації Л.Кучми, Президент Л.Кучма і В.Янукович мають бути зацікавленими у збереженні своєї репутації та особистої безпеки як в очах українського суспільства, так і в очах міжнародної європейської спільноти. Це може статися лише в тому разі, якщо уряди європейських країн і США та міжнародні інституції привернуть увагу Л.Кучми, одностайно висунувши жорстку вимогу, що вибори 31 жовтня та 21 листопада мають відбутися чесно та справедливо, під наглядом близько 66 тисяч українських спостерігачів від демократичних партій (по двоє на кожній виборчій дільниці) та 10 тисяч спостерігачів ОБСЄ з Польщі та Прибалтики, які володіють російською або українською мовами. Тоді переможець (хто б не виграв вибори) обійме посаду президента, з чим згодяться й поважатимуть його як українські громадяни, так і світова спільнота. А це найкращий спосіб правління. Тоді ОБСЄ не помре, а її співробітникам не доведеться червоніти за те, що вони здали Росії не лише Молдову, але й Україну!
*Джон Конлан — професор політології, як менеджер і радник брав участь у 25 виборчих кампаніях.
Повний текст читайте тут:
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/510/47680/