З тих, що визначилися і прийдуть 31-го на вибори 53,9% за Ющенка
09/18/2004 | Максим’як
«ТАК, ЯНУКОВИЧ!» ТОМУ ЩО СФАЛЬСИФІКОВАНО?
Ольга ДМИТРИЧЕВА
Схоже, Центральна виборча комісія має реальну можливість скоротити витрати, передбачені для фінансування президентської кампанії. Принаймні на одну статтю. Ту, що передбачає виготовлення та розміщення соціальної реклами, призначеної переконати громадян прийти на виборчі дільниці. Результати вересневого соціологічного опитування, проведеного Центром Разумкова, насамперед, вражають ступенем готовності українців брати участь у святі всенародного волевиявлення. Лише 5% з опитаних заявили, що не стали б брати участі у виборах президента, коли б пройшли вони наступної неділі. І є всі підстави припускати, що до 31 жовтня їхнє число ще скоротиться. Такий рівень соціальної активності й не снився Україні 1999 року, коли вибори глави держави не залишили байдужими лише 70% виборців (у другому турі кабінки для голосування відвідали майже 75% громадян).
Заощаджені таким чином кошти Центрвиборчком міг би направити на кампанію з поліпшення в очах електорату власного іміджу. Оскільки, судячи з тих же соцдосліджень, він залишає бажати кращого. Тільки 13% українських громадян вірять у те, що результати президентських виборів, які оголосить ЦВК, об’єктивно відіб’ють реальне голосування виборців. Тоді як понад 64% опитаних переконані: результат усенародного голосування тією чи іншою мірою буде сфальсифіковано. Щоправда, майже половина з них (33,9%) сподіваються, що за допомогою підтасовувань не вдасться значно вплинути на результати виборів. Інша ж частина (30,4%) тих респондентів, які не сумніваються в спотворенні підсумкових цифр, вважає, що фальсифікації суттєво спотворять реальну картину електоральних настроїв в Україні.
Звісно, з приводу причетності Центрвиборчкому до гаданого «коригування» результатів виборів хтось може й заперечити: є, мовляв, й інші «чинники впливу» на об’єктивність процесу. На що знайдеться заперечення не менш резонне: хто, як не ЦВК, мусить стежити за рівністю можливостей кандидатів і стояти на варті дотримання ними виборчого законодавства? А оскільки з цим є видимі більшістю населення проблеми, виходить, Центрвиборчком явно не допрацьовує.
Примітно, що більшість громадян припускають, ніби результати виборів будуть сфальсифіковані на користь Віктора Януковича. І кількість таких респондентів переважає в усіх регіонах України. Саме так гадають 55% опитаних на заході країни, 45% — у центрі, 42% — на півдні і 41 відсоток на сході. Однак серед тих, хто в першому турі має намір голосувати за чинного прем’єр-міністра, песимістів стосовно об’єктивності результатів виборів помітно менше (57%), аніж серед прибічників опозиційних кандидатів (71 — серед симпатиків Олександра Мороза, 75 — серед прибічників Петра Симоненка і 80 — серед ющенківців). Ще менше серед потенційного електорату Віктора Януковича тих, хто думає, ніби фальсифікація суттєво спотворить результати президентських виборів (15%). Тоді як у середовищі протестного електорату подібної думки дотримуються від 38 до 44 відсотків. Дивно, але є серед наших недовірливих громадян і ті, хто очікує підтасовувань на виборах на користь Віктора Ющенка (9%), а також на користь Олександра Мороза (1%) і Петра Симоненка (1%). Хоча значно більш вражаючою виглядає цифра, здатна наштовхнути на серйозні розмірковування з приводу стану моралі в українському суспільстві: кожен четвертий з українських громадян, які вирішили підтримати на виборах Віктора Януковича, упевнений: підтасовування результатів виборів обов’язкове буде на користь... Віктора Януковича.
Отримання владних повноважень, безумовно, є вагомою підмогою в успішній президентській кампанії. Ефективна ж діяльність кандидата на своєму державному посту або масований піар його «добрих справ» багаторазово примножує цей ресурс, званий у народі адміністративним. Хай там як, Віктор Янукович посів друге місце в «хіт-параді» українських прем’єр-міністрів. Саме його назвали 22,5% з опитаних разумковцями українських громадян, коли їм запропонували вибрати з переліку політиків того, хто краще від усіх справлявся з обов’язками глави уряду. Лідером же симпатій виявився прем’єр Ющенко. У його активі 29,5% голосів тих, хто брав участь в опитуванні. «Бронзу» завоював ще один кандидат у президенти — Анатолій Кінах (7,3%). Решта ж державних мужів, які встигнули попрем’єрити за час української незалежності, серед яких Вітольд Фокін, Віталій Масол, Леонід Кучма, Юхим Звягільський, Євген Марчук, Павло Лазаренко і Валерій Пустовойтенко, набрали близько одного відсотка голосів. 36,1% респондентів не змогли виділити з низки кабмінівських начальників жодного. Якщо глянути на різницю в набраних Януковичем і Ющенком очках у цьому виді змагань, у наявності розрив, який практично збігається з тим, що спостерігається в їхніх президентських рейтингах.
Якби вибори проходили наступної неділі, за Віктора Андрійовича проголосували б 29,6% учасників опитування, за Віктора Федоровича — 25,2. Різниця, про стрімке скорочення якої так люблять рапортувати в штабі Януковича і всі провладні ЗМІ, дійсно невелика — 4,4%. Але для більш точного аналізу непогано б узяти за відправну точку думку тих виборців, які точно вирішили брати участь у виборах і визначилися з питанням, за кого вони голосуватимуть. Так ось, серед цієї категорії громадян 41,2% бажаючих бачити президентом країни лідера «Нашої України» і 35,1 — готових підтримати нинішнього прем’єр-міністра. Тут розрив між кандидатами виростає до 6,1%. Третім щодо електоральних симпатій, відповідно до того ж опитування, виявився Петро Симоненко (7,5% серед усіх опитаних і 10,3 — серед тих, хто визначився), четвертим — Олександр Мороз (5,7 і 7,6 відповідно).
Неминучий за таких розкладів другий тур, за прогнозами соціологів, продемонструє ще більшу дистанцію між двома фаворитами президентських перегонів. Так, 37% респондентів на запитання, за кого вони мають намір голосувати, якщо в другий тур президентських виборів вийдуть Ющенко і Янукович, відповіли «Так, Ющенко!». 31,5 — віддали перевагу Януковичу. Але це якщо брати до уваги загальну кількість учасників соціологічного дослідження. Якщо ж їхнє коло звузити до числа тих, хто визначився і з заняттям на неділю 31 жовтня, і з прізвищем, навпроти якого він готовий поставити «пташку» у виборчому бюлетені, то за Віктора Андрійовича готові проголосувати 53,9% наших громадян, за Віктора Федоровича — 46,1. Розрив при цьому становить 7,8%.
Однак хоч би хто з кандидатів переміг в остаточному підсумку, життя після виборів має бути іншим. Цього хочуть українці. «Як ви вважаєте, краще було б, щоб новий Президент (обраний на наступних президентських виборах) у цілому продовжував політику нинішнього Президента, чи необхідна кардинальна зміна нинішнього курсу?» — поцікавилися соціологи у наших громадян. І отримали цікавий результат. 19,3% респондентів висловилися за те, щоб новий президент у цілому продовжував політику нинішнього глави держави. Майже 12% було складно відповісти на це запитання. А 68,8% опитаних заявили: необхідна кардинальна зміна існуючого курсу. Леонід Данилович скільки завгодно може повторювати свою улюблену тезу про спадкоємність політики і збереження політичних напрямків і орієнтирів після виборів, однак народ вважає геть інакше. Це ті, кому сьогодні в Україні жити добре, бажають збереження статус-кво. І кому страшно за своє майбутнє в Україні без Кучми. Більшість же населення сприймає нинішні вибори як шанс змінити своє життя на краще.
А про те, що це бажання досить щире й цілком обгрунтоване, свідчать інші цифри. Продовження активної політичної діяльності (скажімо, народним депутатом, прем’єр-міністром чи рядовим міністром) Леоніду Кучмі після спливання його президентських повноважень бажають лише 8% опитаних. 20,5% громадян згодні з тим, що він може зайнятися громадською діяльністю. 17,4% переконані, що нинішній Президент має бути притягнутий до суду. 2,3% припускають ймовірність іншого майбуття для Леоніда Даниловича. 10,6% не змогли відповісти на запитання. І вагома частина опитаних — 41,2% — переконані: Леонід Кучма після відставки з президентського поста має відійти від політичного і громадського життя.
Дослідження проводилося соціологічною службою Центру Разумкова з 9 по 14 вересня 2004 року в усіх регіонах України. Опитано 2012 респондентів віком від 18 років у 122 населених пунктах за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Теоретична похибка вибірки (без урахування дизайн-ефекту) — 2,3%.
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/512/47829/
Ольга ДМИТРИЧЕВА
Схоже, Центральна виборча комісія має реальну можливість скоротити витрати, передбачені для фінансування президентської кампанії. Принаймні на одну статтю. Ту, що передбачає виготовлення та розміщення соціальної реклами, призначеної переконати громадян прийти на виборчі дільниці. Результати вересневого соціологічного опитування, проведеного Центром Разумкова, насамперед, вражають ступенем готовності українців брати участь у святі всенародного волевиявлення. Лише 5% з опитаних заявили, що не стали б брати участі у виборах президента, коли б пройшли вони наступної неділі. І є всі підстави припускати, що до 31 жовтня їхнє число ще скоротиться. Такий рівень соціальної активності й не снився Україні 1999 року, коли вибори глави держави не залишили байдужими лише 70% виборців (у другому турі кабінки для голосування відвідали майже 75% громадян).
Заощаджені таким чином кошти Центрвиборчком міг би направити на кампанію з поліпшення в очах електорату власного іміджу. Оскільки, судячи з тих же соцдосліджень, він залишає бажати кращого. Тільки 13% українських громадян вірять у те, що результати президентських виборів, які оголосить ЦВК, об’єктивно відіб’ють реальне голосування виборців. Тоді як понад 64% опитаних переконані: результат усенародного голосування тією чи іншою мірою буде сфальсифіковано. Щоправда, майже половина з них (33,9%) сподіваються, що за допомогою підтасовувань не вдасться значно вплинути на результати виборів. Інша ж частина (30,4%) тих респондентів, які не сумніваються в спотворенні підсумкових цифр, вважає, що фальсифікації суттєво спотворять реальну картину електоральних настроїв в Україні.
Звісно, з приводу причетності Центрвиборчкому до гаданого «коригування» результатів виборів хтось може й заперечити: є, мовляв, й інші «чинники впливу» на об’єктивність процесу. На що знайдеться заперечення не менш резонне: хто, як не ЦВК, мусить стежити за рівністю можливостей кандидатів і стояти на варті дотримання ними виборчого законодавства? А оскільки з цим є видимі більшістю населення проблеми, виходить, Центрвиборчком явно не допрацьовує.
Примітно, що більшість громадян припускають, ніби результати виборів будуть сфальсифіковані на користь Віктора Януковича. І кількість таких респондентів переважає в усіх регіонах України. Саме так гадають 55% опитаних на заході країни, 45% — у центрі, 42% — на півдні і 41 відсоток на сході. Однак серед тих, хто в першому турі має намір голосувати за чинного прем’єр-міністра, песимістів стосовно об’єктивності результатів виборів помітно менше (57%), аніж серед прибічників опозиційних кандидатів (71 — серед симпатиків Олександра Мороза, 75 — серед прибічників Петра Симоненка і 80 — серед ющенківців). Ще менше серед потенційного електорату Віктора Януковича тих, хто думає, ніби фальсифікація суттєво спотворить результати президентських виборів (15%). Тоді як у середовищі протестного електорату подібної думки дотримуються від 38 до 44 відсотків. Дивно, але є серед наших недовірливих громадян і ті, хто очікує підтасовувань на виборах на користь Віктора Ющенка (9%), а також на користь Олександра Мороза (1%) і Петра Симоненка (1%). Хоча значно більш вражаючою виглядає цифра, здатна наштовхнути на серйозні розмірковування з приводу стану моралі в українському суспільстві: кожен четвертий з українських громадян, які вирішили підтримати на виборах Віктора Януковича, упевнений: підтасовування результатів виборів обов’язкове буде на користь... Віктора Януковича.
Отримання владних повноважень, безумовно, є вагомою підмогою в успішній президентській кампанії. Ефективна ж діяльність кандидата на своєму державному посту або масований піар його «добрих справ» багаторазово примножує цей ресурс, званий у народі адміністративним. Хай там як, Віктор Янукович посів друге місце в «хіт-параді» українських прем’єр-міністрів. Саме його назвали 22,5% з опитаних разумковцями українських громадян, коли їм запропонували вибрати з переліку політиків того, хто краще від усіх справлявся з обов’язками глави уряду. Лідером же симпатій виявився прем’єр Ющенко. У його активі 29,5% голосів тих, хто брав участь в опитуванні. «Бронзу» завоював ще один кандидат у президенти — Анатолій Кінах (7,3%). Решта ж державних мужів, які встигнули попрем’єрити за час української незалежності, серед яких Вітольд Фокін, Віталій Масол, Леонід Кучма, Юхим Звягільський, Євген Марчук, Павло Лазаренко і Валерій Пустовойтенко, набрали близько одного відсотка голосів. 36,1% респондентів не змогли виділити з низки кабмінівських начальників жодного. Якщо глянути на різницю в набраних Януковичем і Ющенком очках у цьому виді змагань, у наявності розрив, який практично збігається з тим, що спостерігається в їхніх президентських рейтингах.
Якби вибори проходили наступної неділі, за Віктора Андрійовича проголосували б 29,6% учасників опитування, за Віктора Федоровича — 25,2. Різниця, про стрімке скорочення якої так люблять рапортувати в штабі Януковича і всі провладні ЗМІ, дійсно невелика — 4,4%. Але для більш точного аналізу непогано б узяти за відправну точку думку тих виборців, які точно вирішили брати участь у виборах і визначилися з питанням, за кого вони голосуватимуть. Так ось, серед цієї категорії громадян 41,2% бажаючих бачити президентом країни лідера «Нашої України» і 35,1 — готових підтримати нинішнього прем’єр-міністра. Тут розрив між кандидатами виростає до 6,1%. Третім щодо електоральних симпатій, відповідно до того ж опитування, виявився Петро Симоненко (7,5% серед усіх опитаних і 10,3 — серед тих, хто визначився), четвертим — Олександр Мороз (5,7 і 7,6 відповідно).
Неминучий за таких розкладів другий тур, за прогнозами соціологів, продемонструє ще більшу дистанцію між двома фаворитами президентських перегонів. Так, 37% респондентів на запитання, за кого вони мають намір голосувати, якщо в другий тур президентських виборів вийдуть Ющенко і Янукович, відповіли «Так, Ющенко!». 31,5 — віддали перевагу Януковичу. Але це якщо брати до уваги загальну кількість учасників соціологічного дослідження. Якщо ж їхнє коло звузити до числа тих, хто визначився і з заняттям на неділю 31 жовтня, і з прізвищем, навпроти якого він готовий поставити «пташку» у виборчому бюлетені, то за Віктора Андрійовича готові проголосувати 53,9% наших громадян, за Віктора Федоровича — 46,1. Розрив при цьому становить 7,8%.
Однак хоч би хто з кандидатів переміг в остаточному підсумку, життя після виборів має бути іншим. Цього хочуть українці. «Як ви вважаєте, краще було б, щоб новий Президент (обраний на наступних президентських виборах) у цілому продовжував політику нинішнього Президента, чи необхідна кардинальна зміна нинішнього курсу?» — поцікавилися соціологи у наших громадян. І отримали цікавий результат. 19,3% респондентів висловилися за те, щоб новий президент у цілому продовжував політику нинішнього глави держави. Майже 12% було складно відповісти на це запитання. А 68,8% опитаних заявили: необхідна кардинальна зміна існуючого курсу. Леонід Данилович скільки завгодно може повторювати свою улюблену тезу про спадкоємність політики і збереження політичних напрямків і орієнтирів після виборів, однак народ вважає геть інакше. Це ті, кому сьогодні в Україні жити добре, бажають збереження статус-кво. І кому страшно за своє майбутнє в Україні без Кучми. Більшість же населення сприймає нинішні вибори як шанс змінити своє життя на краще.
А про те, що це бажання досить щире й цілком обгрунтоване, свідчать інші цифри. Продовження активної політичної діяльності (скажімо, народним депутатом, прем’єр-міністром чи рядовим міністром) Леоніду Кучмі після спливання його президентських повноважень бажають лише 8% опитаних. 20,5% громадян згодні з тим, що він може зайнятися громадською діяльністю. 17,4% переконані, що нинішній Президент має бути притягнутий до суду. 2,3% припускають ймовірність іншого майбуття для Леоніда Даниловича. 10,6% не змогли відповісти на запитання. І вагома частина опитаних — 41,2% — переконані: Леонід Кучма після відставки з президентського поста має відійти від політичного і громадського життя.
Дослідження проводилося соціологічною службою Центру Разумкова з 9 по 14 вересня 2004 року в усіх регіонах України. Опитано 2012 респондентів віком від 18 років у 122 населених пунктах за вибіркою, що репрезентує доросле населення України за основними соціально-демографічними показниками. Теоретична похибка вибірки (без урахування дизайн-ефекту) — 2,3%.
http://www.zn.kiev.ua/ie/show/512/47829/
Відповіді
2004.09.18 | Нестор
Та невже? А ті що проти обох випарувалися чи що?(-)
2004.09.18 | Максим’як
Re: Такі ногами голосують. Якщо проти обох - то все без змін (-)
2004.09.19 | Нестор
Та ні, шановний. Є така галочка в бюлетені
І традиційно на президентських виборах це мінімум 5 %. А на цих виборах буде ще більше. Зараз по опитуванню їх 7%. Викреслювати цих людей з розкладів є математично безграмотним, бо ці люди входять у тих 100 %, які беруть участь у виборах. Невже не ясно?2004.09.18 | Максим’як
Цікава репліка Набоженка про гру рейтингами
Віктор Небоженко: «На цій виборчій кампанії закінчується життя «СРСР»Олеся Яхно, Юлія Лимар, «Главред» - 15/09/04
Віктор Небоженко, як завжди, іронічний і дотепний. Крім оцінки актуальних питань на тему «Україна і вибори», в інтерв'ю «Главреду» відомий політолог запропонував кілька нових понять, застосовних до української ситуації.
Приміром, «темникові політики», «керування на відстані парламентом», «маленька політреформа», «парламентська більшість майбутнього»…
«Темникові» політики»…востаннє намагаються «покерувати» парламентом»
Вікторе Сергійовичу, майже всі спостерігачі відзначають млявість виборчої кампанії. На вашу думку, з початком роботи сесії Верховної Ради вона якось пожвавішає?
З відкриттям сесії Верховної Ради виборча кампанія, безумовно, пожвавиться. За рахунок того, що парламент буде площадкою не тільки для «Нашої України», але і для інших політичних сил. Взагалі пікантна ситуація – «темникові політики» (ТП), що раніш відповідали за «керування на відстані» більшістю і Верховною Радою, серйозно зараз говорять про те, що парламент не буде працювати. І це не тільки прогноз. Але і страх. Адже за два роки спроби «зовнішнього» керування Верховною Радою нічого так і не дали.
Зараз вони востаннє намагаються «покерувати» парламентом. Але, скажімо так, вже і «операторам» парламентської більшості ясно, що це неможливо. Вони тепер бояться, що ВР перетвориться на джерело політичних конфліктів, і буде використовуватися у виборчій кампанії. Тому їм простіше її закрити, ніж, закатавши рукава, нею займатися. Звідси ці аполітичні стогони про те, що ВР перетворюється винятково в площадку, на якій, насамперед, буде кращий вигляд мати «Наша Україна», ніж інші політичні сили.
А хіба це не так?
Інші політичні сили теж повинні докладати зусиль. Справа в тому, що Верховна Рада має три головні функції. Перша - законодавча, друга - представницька і третя - площадка і механізм публічного вирішення конфліктів. Нічого поганого немає, що в парламенті артикулюються, виявляються і з'ясовуються відносини між різними політичними силами. Більше того, якщо хтось пасивний у цій політичній боротьбі, або програє, то це він винен, а не його супротивник. І тим більше не парламент. Ми ж не ображаємося на футбольне поле або на стадіон, якщо одна команда сильно поступається іншій. Це перше.
Другий, дуже важливий аспект, з погляду державності України, – які б не були конфлікти, Верховна Рада повинна виконувати свою другу функцію – законодавчу. Бюджетний процес повинен іти, спецкомісії працювати, взаємини між Кабміном і ВР повинні бути форматовані так, як це було дотепер. А з'ясування відносин з приводу президентської кампанії повинні бути тільки п'ятим або шостим елементом. Верховній Раді треба ще показати, що вона вміє бути професійною і в цьому сенсі.
Як ви оцінюєте саме відкриття Верховної Ради, виступ спікера Литвина?
Треба віддати належне Литвину як політику і главі ВР. Він показав віртуозну гру і зумів зробити неприємний політичний сюрприз своїм супротивникам, і що головне, не дав перетворити парламентську більшість на слухняну масу депутатів, які наслідують чужі для них імпульси, що виходять за межами ВР. Литвину вдалося нав'язати свій темпоритм - як своїм ворогам, так і лояльним до нього депутатам.
Ніхто не очікував, що Литвин у перший же день роботи ВР запропонує створення спеціальної комісії, що різко обмежить маневр адміністративним ресурсом і створить для частини депутатів, які вагаються, і регіональної влади можливість вибирати між фаворитами президентської гонки. Я думаю, що незабаром Литвин стикнеться з черговою політичною інтригою з метою зробити його «козлом відпущення».
«Спецкомісія з моніторингу за виборами, поза своїм бажанням, затіяла маленьку політичну реформу»
Які конкретно наслідки буде мати створення цієї Комісії?
Дуже великі. Якщо ми згадаємо, то формування ЦВК було досить ліберальним: 60 % – це представники влади, ще 20% - приховані представники влади (це зручніше і простіше), а інші, у мінімальній меншості, - представники опозиції. У принципі, це ніби давало можливість приймати керовані рішення. Тепер же, у зв'язку з появою цієї Комісії (яка повинна працювати з ЦВК), немає ніякої гарантії, що представники з опозиції в ЦВК і цієї комісії не опиняться там разом. Що різко змінює ситуацію.
Спроби Мін'юсту створити нормативні бар'єри між цією комісією ВР і ЦВК – правильна стратегія, але малоефективна. Тому що не один державний орган країни не має права ухилятися від співробітництва з Верховною Радою. ЦВК - це взагалі унікальна організація, якесь одноразове джерело влади, поряд зі звичайним поділом влади, що діє в дуже чіткий і обмежений період часу – вибори. До виборів і після виборів ЦВК може займатися писанням мемуарів і євроремонтом у себе, а його висловлення можна розглядати майже як слабкі політичні провокації. Але під час виборів - це головний діючий орган у країні. Але цей діючий орган з'явився ж невипадково. Його джерело – парламент. І якщо завтра ЦВК відмовиться співробітничати з ВР, то справа не в реакції Заходу. Ми ж вибрали склад ЦВК, але не заслали його на безлюдний острів. Його вибрали для того, щоб він представляв інтереси країни і діяв за законом. І якщо ВР щодня співробітничає з Кабміном, можливо, не за своїм бажанням, відчуває «любов» АП і працює з міжнародними інституціями, було б незрозуміло, чому ВР не може співробітничати з ЦВК. Саме співробітничати, а не контролювати.
Також можливо, що пропозиція побачити в цій комісії силовиків теж не буде зрозуміла силовиками. Цілком природно, що тут вони можуть сказати, що йдеться про політизацію їхньої діяльності. Хоча, час від часу, силовики дозволяють собі робити політичні заяви, викликаючи здивування в дипломатичних колах і місцевій громадськості (робити політичні заяви - привілеї політиків і перших осіб країни, а не виконавчих органів влади і тим більше силовиків).
Але найцікавіший момент, як поведеться стосовно цієї комісії Верховний суд України. Його легітимність колосальна. І його співробітництво з комісією з моніторингу за виборами різко ускладнює використання й органів виконавчої влади в будь-якій прихованій політичній діяльності під час виборів.
І, все-таки, як створення Комісії вплине на хід виборчої кампанії?
Розумієте, ці комісії, за всіма законами бюрократії, мають властивість розростатися. А тим більше, коли це ще стимульовано виборчою кампанією. Ця комісія відразу заведе регіональні філії. А якщо ця комісія одержить ще і сильного керівника або сильну групу зацікавлених осіб, то це створює фундаментальні проблеми для адміністративного ресурсу, що звик працювати винятково в темній кімнаті з темними речами. Він не звик працювати там, де немає публічності процесу. Адмінресурс працює тільки в тій ситуації, коли ніхто інший не може використовувати його важелі, чи немає можливості вибирати з двох фаворитів гонки. Але як тільки йому доводиться діяти привселюдно або з кимсь зіткнутися, він відразу ж губиться.
Ця спеціальна комісія з виборів, незалежно від свого бажання, об'єктивно, затіяла маленьку політичну реформу. Тому що публічна взаємодія Верховного Суду, ЦВК, ВР і силовиків, а також місцевих органів влади під час президентських виборів створює зовсім нову політичну конфігурацію в Україні в напруженому процесі переходу від одного режиму влади до іншого.
Довгий час в Україні говорили про можливу появу «третьої сили». Чи можна вважати, що створення цієї Комісії це і є спроба зайняти нішу «третьої сили»?
Насамперед, породивши цю комісію, Литвин, застрахував себе від «брутального» і простого використання на користь одного з кандидатів. Також це спроба нікуди не зникнути після виборів і зберегти свою посаду. Той же Литвин дуже боїться, що після інаугурації йому відмовлять у публічних послугах. Звичайно ж, написання книг – це те, про що він мріє з дитинства. Цілком можливо, що Академія наук плаче за таким талановитим топ-менеджером як Литвин. Може бути, Університет імені Тараса Шевченка міг би різко поліпшити рівень викладання завдяки приходу туди колишнього глави парламенту. Є різні способи компенсувати або поліпшити передчасну політичну старість. Але, я думаю, що Литвин ще не цілком себе реалізував у ВР, і він це прекрасно розуміє. Усі розмови про його відхід у науку – це або кокетство з його боку, або бажання його супротивників.
З першого дня роботи сесії Литвин як глава ВР своїми продуктивними і незвичайними рішеннями різко змінив конфігурацію влади. Як тепер будуть діяти інші гравці, важко сказати. Принаймні, для Адміністрації Президента, ЦВК і Верховного суду, і навіть Кабміну стоїть питання, що тепер робити з цією комісією. У будь-якому випадку, це сильний політичний хід Литвина, що відкриває для нього свободу маневру.
На минулій сесії неформальний поділ політиків відбувся по лінії політреформи – «НУ», БЮТ, частина мажоритарників з одного боку, фракції більшості і ліві – з іншої.
У зв'язку з голосуванням щодо Комісії з моніторингу за виборами, виникла цифра 239. Це не страшно. Тому що арифметика – це не основа політології. Але природа цієї цифри говорить про те, що там була більшою мірою опозиція і дві фракції, які не можна назвати помірними, але в них є свої інтереси. Це НАПУ і НДП. Це несподіване об'єднання, як самих аграріїв і НДП (це різні політичні групи та економічні інтереси), так і з опозиційними фракціями, говорить, що, те, що називається «політична реформа», стикнеться з дуже цікавими, я б сказав несподіваними, пропозиціями.
Зараз до політичної боротьби всередині парламенту можуть приєднатися і деякі члени «Демініціатив». Але в цілому говорити про смерть парламентської більшості рано. Скоріше, йдеться про поділ президентської і прем'єрської більшості. Перше ще збереглося, а друге - має потребу в реконструкції, якщо прем'єр не хоче одержати під кінець виборів публічну фронду своїм планам на президентський престол.
Що стосується «Центра», то він від початку говорив, що буде діяти, виходячи з того, не куди тяжіє сила, а політичної доцільності. Вони вважають, що поява такої Комісії – це політична доцільність. Так що немає нічого дивного, що вони проголосували за її створення. Хоча це зовсім не означає, що вони завжди будуть голосувати разом з опозицією. Вони спокійно щодо економічного питання завтра можуть проголосувати з більшістю. Вони так і хотіли, у політиці – з одними, в економіці – з іншими. І якщо їм вдасться витримати цю сесію, то будемо вважати, що в нас з'явився новий тип фракцій. До цього були унікальні депутати-одинаки, що ухитрялися голосувати так, як їм захочеться. Тепер з'являться фракції які мають сміливість вибирати прийнятне для себе законодавче рішення, і я не вважаю, що це погано. Гнучкість депутатського корпусу дає можливість враховувати численні інтереси в суспільстві.
І взагалі, нова парламентська більшість може виникнути на тлі паралельного голосування за бюджет і роботи комісії з моніторингу за виборами. Якщо одні ті ж сили проголосують за оновлений бюджет і роботу цієї комісії, то це і буде прообраз ПБМ (парламентська більшість майбутнього).
«Стратегія нагнітання ситуація, яка явно кимсь провокується, не відповідає природним політичним інтересам Кучми»
У перший день сесії ВР Леонід Кучма зробив досить жорстку заяву, у якій сказав, що не допустить дестабілізації ситуації в країні. Це випадковий збіг?
Взагалі, тут три збіги. Перший – зовсім невдалий, за який потрібно карати радників АП. У той момент, коли в Росії повна катастрофа із силовиками і після Беслана ясно, що довіра до силовиків вкрай низька, поруч знаходиться країна, яка демонструє, що в неї найбільш боєздатні силовики, здатні, до речі, виконати будь-які поставлені перед ними задачі. Це, звичайно ж, дуже сильний дисонанс. Думаю, що в Москві це сприймуть як глибоку іронію під час «чорних днів» Путіна і російського спецназу.
Другий збіг - замість того, щоб бути на відкритті сесії Верховної Ради й агітувати за політичну реформу, Президент дає в Криму дуже жорсткі оцінки ситуації в країні і попереджає можливих суб'єктів віртуальної або реальної революції. Він дійсно зобов'язаний робити такі заяви, на відміну від відомої заяви трьох, якщо для цього є вагомі підстави. Передбачається, що він знає більше інших, і відповідає за збереження конституційного порядку в країні.
Третій збіг часу і місця виступу президента – думаю, Крим теж був обраний невипадково. Тому що відношення між татарами і російськомовним населенням знаходиться на такому рівні, що будь-якому «московському політтехнологу» досить запалити сірник і там буде пожежа. Так що цілком можливо, що це ще і попередження тим, хто не може виграти вибори «мирними засобами» і намагається дестабілізувати ситуацію будь-яким способом. Щоб сховати недоліки своєї роботи на клієнта.
Ви сказали, що парламент – це площадка, на якій стикаються протиборчі сили. І, багато в чому, цей процес некерований. Що ще може привести до не прогнозованого розвитку ситуації?
Насамперед - це прихована геополітична інтервенція у внутрішньополітичні розклади в Україні. Друге – це злиття, хоча б на короткий час, системної і позасистемної політики – парламенту і вулиці. Якщо якась політична сила, не обов'язково опозиція, або хтось з кандидатів (навіть з електоральних карликів), зможе вивести людей на вулицю. Тоді ситуація почне розвиватися поза всякими кабінетними схемами, якими б розумними вони не були. Навіть поза якимсь політичним трендом. Сполучення тиску «вулиці» і дестабілізації роботи Верховної Ради має колосальний, кумулятивний, гримучий ефект. У нас уже це було на початку 90-х років. А про геополітичні інтриги не хочеться думати і говорити.
Сьогодні багато політиків і експертів допускають зрив виборів, причому як з боку опозиції, так і влади. Ви поділяєте цю точку зору?
Я думаю, що насправді це невигідно жодному з фаворитів президентської гонки. Ні Ющенко, ні Янукович не зацікавлені в дестабілізації ситуації в країні. Тому що тоді виграють треті сили і влада дістанеться іншим. У точці перетину конфігурації конфлікту цілком може з'явитися «третя сила». Це може бути хто і що завгодно. Той, хто швидше використовує конфлікт між провідними силами. Той, хто не зміг брати участь у президентській кампанії, у силу якихось «косметичних або ортопедичних ускладнень», може «вискочити» там, де не потрібна загальнонаціональна публічна виборча кампанія. Зате потрібна сила і скритність.
А Леоніду Кучмі хіба це потрібно? Як дестабілізація ситуації в країні позначиться на його політичному майбутньому?
Думаю, не на його користь. Тому що це буде не що інше, як спроба використання політичного потенціалу президента Кучми, уже після його терміну правління. А я передбачаю, що він все-таки зацікавлений у тому, щоб залишитися на політичній арені ще дуже надовго. Тому я підозрюю, що і стратегія нагнітання, що явно кимсь провокується, не відповідає природним політичним інтересам Кучми. Думаю, він у цьому розбереться або вже розібрався. Крім того, будь-яка дестабілізація зменшує роль і вплив політиків і збільшує владу силовиків.
Адже якщо щось відбудеться в Україні, то наслідки дестабілізації ляжуть не на нову, а на стару владу. Тобто, ні Януковичу, ні Ющенку, ні Кучмі не потрібна дестабілізація ситуації. Тому що вони усі можуть втратити так важко добуту владу на користь якихось інших політичних сил. Цілком можливо, що своєю заявою в Криму Кучма веде діалог з кимсь зі свого оточення або намагається визначити реакцію геополітичних гравців.
Наприклад, з Володимиром Литвином?
Володимир Михайлович – дуже замкнута й обережна людина. Тому сказати, що він думає сьогодні або думав учора, дуже важко. Але в будь-якому випадку, навряд чи, він сам може потягнути екстремальний сценарій. Хоча, його слово під час передачі влади легітимним способом, буде дуже важливе.
«Стосовно виборчої кампанії в Україні від Путіна можна чекати чого завгодно»
Вплив Заходу і Росії на українські вибори - очевидний. Інша справа, наскільки він великий. На вашу думку, зовнішньополітичний фактор є значущим? Чи, все-таки, на рішення народу України ніщо не може вплинути?
Я не думаю, що народ України – вирішальна сила, хоч від нього і багато чого залежить. Геополітичний фактор залишається найважливішим для доль цих виборів. Правда, востаннє. Природа впливу Росії і Заходу на Україну різна. Росія могла б вплинути тільки одним, але могутнім способом – особистою підтримкою Володимира Путіна одного з кандидатів, у даному випадку Віктора Януковича. Хоча як людина, що займається загальнонаціональними виборчими кампаніями, можу сказати, що це вже не стане суперфактором.
Чому?
У тому числі, у зв'язку з катастрофою російської державності в Беслані. Але час у Росії для самовизначення ще є. Путін змінюється не щодня, а щогодини. Зараз від нього можна чекати чого завгодно, стосовно виборчої кампанії в Україні. Затіяна зараз Путіним, друга після Горбачова, «ПЕРЕБУДОВА» Росії обов'язково буде падати тінню на Україну.
А Європа і США пішли іншим шляхом, сполучаючи з одного боку, приємне з корисним, а з іншого боку - тактику зі стратегією. Вони сполучать знаменитий, дуже модний на Заході принцип «думай глобально, дій локально». Створення кількох тисяч різних грантових організацій, проектів, зовсім не говорить про те, що це втручання в справи України. Це спроби Заходу підштовхнути населення України до створення масових структур громадянського суспільства, природно, орієнтованого на західні цінності. А той факт, що цей «бульйон» громадянського суспільства виявився на стороні (але не в руках) Ющенка, свідчить про знаменитий системний характер Заходу, що розуміє такі речі. І ті, хто змагається з Ющенком, теж повинні були розуміти, що наскок (яким би могутнім він не був) може закінчитися невдачею, тому що для них (супротивників Ющенка) не видний супротивник. Численні неформальні мережі потенційних прихильників західних цінностей і Ющенка по всій Україні (нехай і слабкі), яким не потрібні єдині вказівки з центра, це дуже сильний фактор, з яким важко боротися і адміністративному ресурсу, і політичним супротивникам. Багато в чому, мережна природа кампанії Ющенка дозволяє йому максимально зблизити групу масових агітаторів зі своїм основним електоратом.
В одному з інтерв'ю ви навіть сказали, що Віктор Ющенко веде мережну кампанію, не здогадуючись про це…
…До речі, після цього, одна людина зі штабу Ющенка запротестувала мені «Чому відразу не розуміє? Ми знаємо свої плюси і мінуси». А я йому відповів: «Ви намагаєтеся вести звичайну виборчу кампанію, розраховуючи на дисципліну, схеми і фінанси. Тим часом, ваші електоральні ресурси лежать зовсім в іншій площині. І відповідно вимагають іншого підходу до керування». Адже опозиція часто в усьому світі перемагає за рахунок принципу рейнджерів – самостійні дії, виходячи тільки з загальної мети, політичного інстинкту і власних засобів боротьби. Відповідно, штабу Януковича треба врахувати специфіку цієї виборчої кампанії.
«Ніколи не вірте рейтингам»
Скажіть, наскільки нинішні рейтинги основних кандидатів можуть похитнутися під час самого голосування?
Ніколи не вірте рейтингам. Не тому, що вони фальсифіковані. Професіонал, що працює в цій сфері, знає, що це лише один з елементів політико-соціологічного аналізу і прогнозу. По-справжньому, величезна кількість питань, що знаходяться «біля» рейтингів, дають двомірні і тривимірні розподіли первинної соціологічної інформації, коефіцієнти спрямованої кореляції, графи і багато чого іншого. Після всього цього експерт і одержує прогнозовані цифри, за які несе відповідальність. Просто ці цифри ніколи не потрапляють у пресу. Тому політологічне і журналістське середовище орієнтується на те, що їм дають – рейтинги. Є багато інших показників поведінки електорату. Наприклад, деякі соціологічні служби говорять про високий протестний потенціал, вимагаючи від респондента відповіді на питання, чи готовий він протестувати після виборів. Цифри називають величезні - від 10 до 25% електорату. Тим часом, більш тонкі методики вказують на цифру 3-5% електорату, у яких є емоційна готовність і високий ступінь агресії для використання їх у політичному протиборстві. Але, між іншим, ця цифра досить стабільна. Інші в емоційному плані явно не поспішають реагувати радикальним чином. І якщо їх ніхто спеціально не порушить, направить проти когось, то нічого не відбудеться.
Або інший приклад. У цій виборчій кампанії завжди присутня група «партизанського» електорату, який говорить: «Так, ми маємо чіткий вибір, але не скажемо який».
Ця група може сильно вплинути на результат виборів?
Саме вона може зробити одному з кандидатів величезний подарунок. У 1991 році я проводив перше загальнонаціональне соціологічне дослідження в Україні. Тоді ще не було голосних соціологічних кантор, що так активно зараз дезорієнтують населення і беруть участь у політичній боротьбі. Тоді, у 1991 році, ми одержали велику групу осіб – до 18 %, які сказали, що знають, як проголосують на референдумі за незалежність, але не скажуть про це інтерв'юеру. Але тоді це було зрозуміло - інерція радянської дійсності. Люди боялися говорити правду. Але коли в квітні цього року з'явилася така, група, спочатку я не звертав уваги - при похибці 2,5%,показник у 4 % це не тенденція. Потім стало 6 %, потім – 10%. Зараз ця група досягає 12 %. Хтось у цій групі не говорить про свої переваги через страх. Хтось – навпаки, сором. Але саме ця група може дати найбільш вигадливий результат - і одному, й іншому кандидату.
Не всі так добре розбираються в тому, що таке рейтинги. І для простих людей, що слухають про те, як росте рейтинг Януковича, - це психологічний фактор.
У нього дійсно, досі росте рейтинг. Інше питання, чи зможе він повторити результат кандидата від влади минулих президентських виборів – 29,5%.
А що стосується психологічного фактора, то соціологічні опитування діють більше на самих кандидатів, їхні штаби та адміністративний ресурс, і лише після цього - на електорат. І то в ситуації сильної близькості рейтингів кандидатів. У момент голосування.
Зараз, демонстрація «соціологічними конторами» близькості рейтингів двох фаворитів – це ще і тонка гра на нервах Януковича. Справа в тому, що адміністративному ресурсу потрібний кандидат, який виграє. Вони готові приєднатися до будь-якого переможця. А якщо рейтинги будуть показувати, що реальний переможець не визначився, то адмінресурс буде діяти в кращому випадку обережно, у гіршому - хаотично, що явно на користь Ющенку, ніж Януковичу.
Якщо виходити не з рейтингів кандидатів, а картинок - жовтогарячого Ющенка і, скажімо, синьо-білого Януковича – який образ більше пасує Україні?
Щодо жовтогарячого, це щось з реклами Макдональдса. У цьому є щось непристойне. Ну точно не українське. Гірше інше, для американців жовтогарячий колір – це сигнал вищої тривоги тероризму в країні. Здається, у закордонних радників Ющенка досить похмурий гумор. Крім того, активне використання креативів у наочній агітації і жовтогарячому кольорі я вже бачив під час виборчої кампанії в польський Сейм кілька років тому. Справедливості заради варто сказати, що поліграфічні креативи штабу Януковича також носять вторинний характер стосовно польської і болгарської (синьо-білий колір пропагандисткою продукції) виборчої кампанії.
У цілому, думаю, що якась депресивна чарівність деяких кандидатів бентежить українського виборця. Так, фаворити гонки явно дещо похмурі. Українець не любить, коли йому говорять, що після виборів буде краще, але при цьому, усім своїм видом, натякають, що буде гірше. Обидва провідних кандидата мало посміхаються і сміються. Взагалі ця виборча кампанія вийшла якась великовагова. У персональному іміджі Ющенка і Януковича немає якоїсь динаміки і занадто багато сумних і жорстких тонів, якогось надриву. Виборча кампанія повинна бути трохи веселою. Я розумію, що колосальна відповідальність, колосальні ставки. Але, при цьому, треба любити народ більше, ніж перемогу. Усі очікують чогось гіршого. Тим часом, кандидати повинні дарувати електорату надії і малювати світлі перспективи. Це подобається не тільки спостерігачам, але й електорату.
«Захід дуже акуратно та активно працює з нашими силовиками»
Ви сказали, що перешкодити використанню адмінресурсу може зближення рейтингів двох основних кандидатів…
…Розумієте, адмінресурс - це не тільки губернатори, але і галузеві міністри. Адмінресурс же можна використовувати по-різному. В одному випадку це буде прямий бюрократичний тиск і корекція голосування. В іншому - може йтися про адміністративний ринок-ситуацію, коли місцева влада або міністри буде вибирати, що і хто запропонує більш вигідні умови здачі голосів. Для деяких учасників адміністративного ринку, особливо галузевих міністрів і регіональних дистриб'юторів великих партій голосів виборців, іноді важливіше не ціна, а ризики, з якими пов'язане виконання взятих на себе електоральних зобов'язань. Саме це і робить їхнє поводження для Києва непередбачуваним.
Крім того, не варто забувати, що українська бюрократія, вторинна за своєю природою (стосовно процесів демократії, а до цього – Москві), відшліфувала до досконалості такий механізм самозбереження як мімікрія і зрадництво. І я думаю, що на цих виборах вона обов'язково цим скористається.
Наскільки значна роль силовиків у використанні адмінресурсу?
Величезна. Без них адмінресурс на виборах – це дитячі ігри. Це як черепаха без панцира. Щоб не думали собі мери міст, голови сільрад, керівники окружних комісій, або навіть губернатори, які повинні дати «естетично найбільш привабливі» результати голосування, без силовиків – це неможливо.
При цьому не слід плутати моральний авторитет окремих представників влади і їхнього права агітувати за того, кого вони вважають більш привабливим кандидатом у президенти.
Але ж це теж тиск?
Тиск пов'язаний із санкціями, силою, дезорієнтацією і шантажем, наприклад, погроза не видати зарплати, звільнити і т.д. Друге обличчя адмінресурсу – це корекція результату голосування. Але вона неможлива без асистування процедури голосування і підрахунку голосів з боку місцевих силовиків. Захід уже розуміє це і крім лютої публічної критики адмінресурсу акуратно та активно працює з нашими силовиками. От ці всі статті, що з'явилися щодо Гончарова, Гонгадзе в західній пресі - це не просто турбота про демократію під час виборів в Україні. Захід показує, що немає герметичності у використанні силовиків у політичних цілях під час президентських виборів. Особливо це стосується спеслужб, міліції і прокуратори. Адже після цього кожен силовик подумає, якщо така серйозна інформація з'явилася в західних ЗМІ, то де гарантія, що його галузевий партнер за адміністративною схемою не зробить те ж саме?
А недавно в газеті «Індепендент» взагалі вперше з'явилася стаття з конкретним прізвищем конкретного українського працівника правоохоронних органів. На Заході це вважається вищою якістю доказу. Тобто, коли не просто хтось говорить, що є зловживання. А є людина, яка компетентно займалася цим, йому створювали перешкоди і він, виконуючи свої службові обов'язки, звертається до громадськості. В усьому світі це практика післявоєнна. Вважається дуже серйозним аргументом. І наша влада трохи це недооцінює. Усі думають, що це хтось замовив. Те, що хтось замовив, поза всяким сумнівом. Але той факт, що це не боротьба з АП або з кимсь іншим, ні. Це доказ Заходу того, що в нього є конкретні свідки, що можуть виступити після виборів. Захід постійно посилає українській владі меседжи і натяки. А вона думає, що йдеться про якісь фокуси або розбірки. Тому, ми не здивуємося, що в переддень виборів у західній пресі з'являться «темники» з рознарядкою по містах і селах, і все це випадково збіжиться з результатами ЦВК. Скандал буде грандіозний.
«На цій виборчій кампанії закінчується життя «СРСР»»
У 1994 році ви брали участь в кампанії Леоніда Кучми. Вважається, що він переміг багато в чому завдяки голосам комуністів. Скажіть, як відбувається «здача» голосів?
У комуністів керований електорат, дуже жорстка система підпорядкування, і рішення про підтримку того або іншого кандидата йде вниз по парторганізаціях і штабах. Більше того, комуністи не просто голосують, це група, що найбільше поповнює явку виборців. Але варто розрізняти в електораті комуністів-прагматиків, що реагують на підвищення зарплати, пенсії і жорстко ідеологізованих. Це основна проблема для Януковича на другому етапі виборів.
На вашу думку, як на цих виборах вони будуть голосувати? Взагалі що буде впливати на рішення лівих?
Ліві закінчують свій історичний цикл. Але не більше. По-справжньому, на цій виборчій кампанії закінчується життя «СРСР». У кінематографі він помер раніше. У культурі – пізніше. А в українській політиці тільки зараз. Те, що відбувається сьогодні з лівими - не що інше, як загибель консервативного лівого крила політичного спектра України, яка жила в міфології СРСР. Потім прийдуть ще «нові ліві» – енергійні, сильні, котрі будуть сильно псувати життя нашим лібералам і націонал-демократам.
У цьому розумінні, хочу відзначити історичну роль «донецьких» «політиків». На минулих парламентських виборах вони специфічними методами цілком розгромили одну з найбільших парторганізацій комуністів – донецьку. Зараз же електорат Януковича росте за рахунок прагматично налаштованої частини пенсіонерів і лівих. І чим вище піднімається рейтинг Януковича, тим складнішою стає ситуація в Симоненка. Цілком можливо, що він програє історичну суперечку Морозу, хто лідер у лівих в Україні.
Хоча лідер СПУ прекрасно розуміє, що він не стане президентом, доля, здається, піднесла подарунок – він може стати переможцем за суспільну думку в лівого електорату. Сьогодні рейтинги Симоненка і Мороза практично зрівнялися. Притому, що Мороз практично нічого не робить. Дотепер його рейтинг тримався на його особистій харизмі, у той час, як комуністи кілька років тому мали колосальний ресурс, насамперед електоральний, і все це було розтрачено точно так, як і в Росії. Комуністам давно треба було переходити на соціал-демократичну орієнтацію і будувати ліво-центристську партію. А вони як і раніше вичерпували все можливе з лівого консерватизму. І догралися. Якщо Мороз стане третім, то це закінчиться оргвисновком для лідера КПУ. А в Мороза поразка не може мати ніяких партвисновків, тому що він – людина-партія.
У парламенті вже зареєстровано два законопроекти про держгарантії для екс-президентів. Як ви вважаєте, чиї гарантії більш надійні для Леоніда Кучми – Віктора Ющенка або Віктора Януковича?
Чим ближче рейтинги провідних кандидатів, тим менше в них стоїть задача забезпечення гарантій нинішньому президенту. Тут справа не в цинізмі. Так влаштований механізм політичної наступності. Але, якщо виділяється лідер президентської гонки, то він може вести переговори про політичні гарантії, щоб посилити свою перемогу. Якщо обидва кандидати мають практично однакові шанси на перемогу, то незрозуміло, чому один з них повинен говорити про гарантії. А якщо він програє?
А з погляду діючого Президента?
Думаю, що з кожним днем Кучма буде зацікавлений в більшій демократизації як найбільш древній і відомій формі політичних гарантій для будь-якого громадянина, включаючи президента. Він з кожним місяцем буде ставати все більше демократом. Тому що демократія – це і є його гарантія. Тут ми маємо збіг особистого і суспільно-політичного інтересу. Верховенство права і публічне змагання політичних сил – це головне, що з його політичним досвідом, надасть йому перспективу і зробить його затребуваним і після відходу у відставку. Може бути, і в цьому є його якийсь інтерес до політреформи. Але тоді її треба було трохи раніше починати і закінчувати, до початку виборчої кампанії.
А як же заяви Степана Гавриша про проведення політреформи між першим і другим туром?
Це дуже двозначна пропозиція стосовно тієї сили, яку він обслуговує. Але в цьому важко не бачити розрахунок. Можливо, він пропонує провести реформу між турами, сподіваючись, що шанси обох кандидатів зменшаться. Якщо це буде так, тоді навіщо їм політична реформа. Хтось з них одержить приз. Якщо один виривається вперед, а інший сильно відстає, тоді ми повертаємося до ситуації, коли не вистачило до 300 голосів у ВР.
Гавриш артикулює до дуже багато цікавих, але суперечливих пропозицій та ідей, за допомогою яких іде якесь дезорієнтування і знесмислення депутатського корпусу. Він дуже комунікабельна людина з розвинутими риторичними функціями які переважають його стратегічні бачення. Депутати просто не знають, куди рухатися. Вони знають, що голосування з політреформи буде у ВР - місце визначено. Але от коли – незрозуміло, а це створює можливість якогось маневру. Якби сказали, що такого-то числа ніхто з вас не має права народжувати, хворіти, помирати, навіть займатися бізнесом, то, може бути, голосування з політреформи вийшло б. А коли говорять, що може сьогодні, може завтра, то дуже важко дисциплінувати, особливо колишніх мажоритарників, що дуже сильно постраждають через рік. Проблема в тому, що парламентська політологія відрізняється від президентської.
Як ви вважаєте, можуть зняти одного з провідних кандидатів?
Не думаю. Щодо політичної і фізичної екології Захід взагалі дуже уважний. Адже він нам давав гроші і виражав тривогу за Чорнобильську катастрофу не тому, що поважає українців, а тому що не хоче, щоб вітер віяв у їхній бік. Тому поява такого прецеденту як зняття кандидата в президенти стривожить його більше, ніж будь-яка не демократія. Те, що може бути пробачно для сільськогосподарської і маленької Білорусії, зовсім не проходить для такої великої і складної країни як Україна. Зняття одного з провідних кандидатів відразу перетворитися в міжнародну проблему, нерозв'язну для нинішньої правлячої групи. Вихід із кризи, у такому випадку відбудеться винятково за рахунок геополітичного впливу.
«Замінивши моральний капітал на політичний, Мороз став об'єктом чорного піара»
Леонід Кучма говорив про те, що ця кампанія буде дуже брудною. Найбрудніше ще попереду?
Я б хотів нагадати своє визначення чорного піара. Це не просто коли хтось когось обливає брудом. Це завдання необоротного збитку репутації політика. Тому штаби кандидатів і треті сили, що не беруть участі у президентській гонці повинні бути дуже обережним із застосуванням важкої зброї - чорного піара, тому що наслідки як правило виявляються на великих масштабах і на довгий час. Наприклад аж до коаліцій на 2006 рік.
Такі приклади є на цій кампанії?
У нас взагалі негативні схеми частіше використовуються, ніж позитивні. І ще невідомо, кому від цього буде гірше, – іміджу Януковича, Ющенка або Мороза.
А чому Мороз?
Тому що після «касетного скандалу» йому вдалося вийти на дуже сильну, унікальну нішу в політиці – морального лідера. Мороз заробив на ній прекрасні електоральні бали на виборах-2002 при мінімальних фінансових ресурсах. Але після того як він включився в гру з назвою «політична реформа», він власними руками змінив собі імідж. Це, звичайно, була велика помилка. Тому що моральний капітал він же необоротний. Замінивши моральний капітал на політичний, він, природно, став об'єктом чорного піара. І зовнішнього політичного маніпулювання.
Розкручування теми судимостей Віктора Януковича може завдати непоправної шкоди його репутації?
Ну знову ви про судимості...В Україні судимості – це не вид чорного піара. До того ж, коли сам кандидат робить незграбну спробу відмитися. Я не думаю, що це є визначальним чинником для масового електорату. Також як і негативи Ющенка, що розкручуються.
Насправді, велику роль зіграє особистий захист кандидата в президенти проти чорного піара. Наприклад, у Ющенка є вже чотирирічний досвід випробувань чорним піаром, який обрушували на нього його політичні супротивники, чого не скажеш про Януковича, що, здається, вперше в житті, стикнувся з такими формами політичної боротьби.
Але будемо сподіватися, що в цілому ми переборемо цей небезпечний період української історії – президентські вибори – і незабаром і ми, і Європа зможемо зітхнути вільно, і зайнятися більш важливими проблемами, наприклад, соціальними, економічними і політичними реформами.
http://www.glavred.info/ukr/?art=118704168
2004.09.20 | Thinker
Ну навчіться ж Ви нарешті читати не пересмикуючи!
Максим’як пише:> «ТАК, ЯНУКОВИЧ!» ТОМУ ЩО СФАЛЬСИФІКОВАНО?
>
> Ольга ДМИТРИЧЕВА
> ...НЕМИНУЧИЙ ЗА ТАКИХ РОЗКЛАДІВ ДРУГИЙ ТУР, за прогнозами соціологів, продемонструє ще більшу дистанцію між двома фаворитами президентських перегонів. Так, 37% респондентів на запитання, за кого вони мають намір голосувати, якщо в другий тур президентських виборів вийдуть Ющенко і Янукович, відповіли «Так, Ющенко!». 31,5 — віддали перевагу Януковичу. Але це якщо брати до уваги загальну кількість учасників соціологічного дослідження. Якщо ж їхнє коло звузити до числа тих, хто визначився і з заняттям на неділю 31 жовтня, і з прізвищем, навпроти якого він готовий поставити «пташку» у виборчому бюлетені, то за Віктора Андрійовича готові проголосувати 53,9% наших громадян, за Віктора Федоровича — 46,1. Розрив при цьому становить 7,8%.
Thinker:
Тобто тут написано не про те, як будуть голосувати ті, хто визначився, 31 жовтня, а про те, як вони збираються голосувати У ДРУГОМУ ТУРІ, якщо в нього вийдуть Ющенко та Янукович.