09/20/2004 | obdymok

ot druga gg - pikhovshek (slushajte zapisi)

СТУДІЯ: Чотири роки, як вбили Георгія Гонгадзе. Його обезголовлене тіло знайшли наприкінці 2000-го. Пам’ять журналіста всі, небайдужі до нього, вшанували у Таращі, під Києвом, де знайшли тіло, у самій столиці, у Львові, у Сімферополі. Пригадую дні, коли зник Гонгадзе. Тоді мало вірилось, що сталось щось серйозне. Швидше незрозуміле. Вірилось, що його знайдуть, чи він сам знайдеться. Все змінилося, коли з’явився майор Мельниченко і його плівки, на підставі яких Олександр Мороз заявив про причетність до вбивства вищого керівництва держави. Азбука розслідувань. У вбивства, як і в кожного злочину, є мотив. З часу зникнення Георгія, а я працював з ним у передвиборчому "Епіцентрі" 99-го року, я був переконаний – у влади не було мотивів його знищити. Чому? Це моя точка зору, відома у журналістських колах – Гонгадзе був журналістом, що критикував владу. А були інші, хто її критикував. І більше. Чому знищили саме його? Георгій був трохи наївною, порядною людиною, намагався знайти місце в житті. Не дуже, мушу сказати, розбирався в людях. Але, безсумнівно, не заслуговував смерті, на яку його прирекли. Без сумніву, прирекли. Я з самого початку цієї історії припускав, що його вбили під плівки. Тобто хтось знав, що в головному кабінеті країни називали прізвище Гонгадзе, а потім його вбили, щоб підставити Кучму, сказати що він, начебто до цього причетний. Справжні розмови препарували, перемонтувавши. Позаминулого тижня, перемонтаж плівок засвідчила комісія українських, російських і литовського експертів. А от минулого четверга-п’ятниці журналіст Володимир Арієв видав на "5-му каналі" фільм "Прихована істина", в рамках авторського проекту "Закрита зона". Це, на мій погляд, на сьогодні найбільш ґрунтовне журналістське розслідування справи Гонгадзе. Сьогодні я, з дозволу автора, використовую фрагменти цього фільму. Арієв почав з дослідження хронології подій. І із запитання про зв’язок перемонтажу плівок і смерті Гонгадзе.
ТИТРОВАНО: Уривок з фільму Володимира АРІЄВА "Прихована істина": "Дуже багато відповідей на питання дають записи Мельниченка і свідчення майора. А також інформація від людей, яки вивозили його за кордон. Зокрема, дата, коли в комп’ютері майора почали монтуватися файли".
СТУДІЯ: Це дата 18-те вересня 2000-го. 2 дні після зникнення Георгія Гонгадзе. І хтось, знаючи про його смерть чи зникнення, готував плівку. Цю дату, досліджуючи плівки майора, встановив Володимир Цвіль, довірена особа Мороза, який і вивіз Мельниченка з України на своєму "Джипі". А ще цікаво – що саме 18-го вересня 2000-го року Мельниченко отримав закордонний паспорт. Збіг обставин? Арієв зустрівся з тими, за кордоном, хто прикривали майора. Це не секрет, що Мельниченко довгий час жив у Чехії, у місті Острава, на вулиці Українська, 40, у помешканні чеського громадянина, українця за походженням, Володимира Болданюка. Займався Мельниченком і Володимир Цвіль. Арієв встановив, що вже при першій зустрічі з майором, у Цвіля з’явилися сумніви – наскільки майор володіє ситуацією, з плівками.
ТИТРОВАНО: Уривок з фільму Володимира АРІЄВА "Прихована істина". Володимир ЦВІЛЬ: "Я думаю, що Микола, в основному був тою ланкою, який мав доступ до кабінету президента, який міг писати. А вся решта, йому допомогали інші люди. – А Ви не знаєте про інших людей? (Запитує Володимир Арієв – "УС") Може, Микола говорив? – Ви маєте на увазі із технічних працівників, чи із політиків? – Із тих, взагалі, хто ще мав дотик до того, до організації записів і, власне, до їх зберігання? – Із тої переписки, яку Микола намагався робити з Чехії, це були його спільники – Андрій і Семен. Також, наскільки мені відомо з його інших розмов, на той час ці люди знаходилися за межами України, один – в Португалії, другий – в Росії, а пізніше – невідомо де".
СТУДІЯ: Цвіль стверджує, що Мороз попросив його вивезти сім’ю Мельниченка за кордон задовго до зникнення Гонгадзе.
ТИТРОВАНО: Уривок з фільму Володимира АРІЄВА "Прихована істина. Володимир ЦВІЛЬ: "Це було весною 2000-го року. Мороз просив, що ця сім’я потребує лікування за кордоном, саме їхня дитина – і треба посприяти цьому, щоб ці всі формальності вирішити. Запрошення, візи, фінансування, лікування і вся решта".
СТУДІЯ: Тепер проаналізуємо ситуацію з іншого боку – уявимо собі, що в країни Х прослуховували високий кабінет, і оприлюднили записи. Що робили б в такій країні? Вимагали б оприлюднення всіх плівок? Не задовольнялися шматками, як у випадку Мельниченко. Плівки про Гонгадзе, коли виникла політична необхідність підставити Кучму. Плівки про "Кольчугу", коли виникла політична необхідність підставити Україну у зв’язку з війною в Іраку. Але це вже не встановлені істини. Це шантаж. І на майора рівні з’ясовувати, що на плівках, які секрети... Українська розвідка відрядила оперативників до Цвіля і Мельниченка. Я не хочу називати прізвища діючих оперативників, людям ще працювати, невідомо чи розшифрувала, чи засікла їх німецька розвідка. Серед них були покійний генерал СБУ – Шаян, і відомий тепер генерал Валерій Кравченко. Якого в ті часи в нашому посольстві в Німеччині ласкаво називали Паганіні, за довге волосся. І який потім залишив свою країну. Вчинив скандал напередодні візиту Кучми до Німеччини. У Кравченко, як встановив Арієв, є версія, хто прослуховував кабінет президента. І хто про це знав.
ТИТРОВАНО: Уривок з фільму Володимира АРІЄВА, "Прихована істина". Валерій Кравченко, генерал розвідки СБУ: "Не был только Николай Мельниченко. По меньшей мере, в этом еще участвовало пару человек. И Мороз, и Марчук знали о том, что кабинет президента пишут. Мороз задолго до 14-го октября 2000-го года, как он об этом говорил, ну, а Марчук, очевидно, еще раньше знал, то есть я думаю, что это был 1999 год".
СТУДІЯ: Євген Кирилович Марчук в інтерв’ю Арієву спростував, що знав Мельниченка.
ТИТРОВАНО: Уривок з фільму Володимира АРІЄВА, "Прихована істина". Євген Марчук: "Я з ним не знайомий. Так уже, коли по фотографіях, я дивився, то здається, що я бачив його. Тут, в Адміністрації".
СТУДІЯ: Висновок Цвіля про всю цю історію такий:
ТИТРОВАНО: Уривок з фільму Володимира АРІЄВА, "Прихована істина". Володимир ЦВІЛЬ: "(НРЗБ) стоять сили, які записували президента Кучму, або ті, які мали доступ до записів і скористалися тим, що кабінет президента записується. І мали інформацію про те, такі розмови ведуться в кабінеті про Георгія. Якщо сьогодні я стверджую, що Мороз знав, що пишеться кабінет, це не означає, що він стояв за тим, що кабінет записується. Якщо Марчук знав, що пишеться кабінет, це також не означає, що він замовляв записування".
СТУДІЯ: Якщо Цвіль каже правду – чому Мороз і Марчук не розповіли, про прослуховування. Публічно і президенту. Персональна антипатія чи відверта нелояльність? Цвіль, на мій погляд, логічно припускає, хто виграв від плівок Мельниченка. Аналізуючи наслідки скоєного майором.
ТИТРОВАНО: Уривок з фільму Володимира АРІЄВА, "Прихована істина". Володимир ЦВІЛЬ: "Україна програла від касетного скандалу. На початку виграла Росія, і виграє до цього часу, американці скористались касетним скандалом для того, щоб зробити пропаганду війни в Іраку і залучити коаліцію (НРЗБ) України і інших країн, а Україна тільки програла".
СТУДІЯ: Цвіль припускає, що це було вигідно Америці і Росії, кожній країні по-своєму. Зверніть увагу на слова Цвіля – Америка скористалась. Йдеться про "кольчужний" скандал. Є фахівці, які вважають, що в розмови президента Кучми з інших питань вмонтували слова "кольчуга" та "Ірак". Аргумент про експертизу фірми "Бек-Тек" та її шефа Бруса Кеніга мене не вражає. Якщо американці потребували зачіпки, як на прикладі України показати іншим країнам, як слід ставитися до війни в Іраку. Вони могли отримати ті результати, на які очікували. А майор Мельниченко робить висновок: Арієв зрозумів, що не він грає, а ним грають. І взимку 2004-го року просить Цвіля влаштувати зустріч із офіцерами Служби безпеки України. Цвіль зводить їх. На фотографії зафіксована зустріч.
ТИТРОВАНО: Уривок з фільму Володимира АРІЄВА, "Прихована істина". Валерій Кравченко, генерал розвідки СБУ: "Ну, мы торговались там. Николай хотел за этот фильм получит полмиллиона долларов. Может, я… как-то и сошлись (НРЗБ). Единственное, что у Николая этого архива не было на руках, он с самого начала находился в Чехии, на сколько мне известно, где он сейчас находится, а нет смысла говорить, (НЗРБ) а поскольку у него не было, а он рассчитывал на то, ему подвезут этот архив, то (НРЗБ) бы состоялся".
СТУДІЯ: Подальші події відомі. Цвіль каже, що Мороз не займався Мельниченком після від’їзду останнього до Чехії. Мельниченко отримав політ притулок в Штатах. Допомогли йому московський кореспондент "Нью-Йорк Таймс" Пітер Тайдлер і співробітники радіо "Свобода" – їхній центральний офіс знаходиться у Празі. На Заході Мельниченко зійшовся із перебіжчиками з російської розвідки Юрієм Швицем, відомим як Петро Лютий, і опальним російським олігархом Борисом Березовським. Урок із цієї ситуації. Повторюю, що з моменту, коли з’явилися плівки, я припускав, що Георгія Гонгадзе вбили під них. Нещодавно до аналогічних висновків прийшов журналіст, британець українського походження Аскольд Крушельницькій. Його висновок – Гонгадзе вбили люди, які хотіли контролювати президента. Розшифровується – люди, які хотіли шантажувати Кучму плівками. Цвіль прийшов до аналогічного висновку. Він і Кравченко наполягають – Мороз і Марчук знали про прослуховування. Мороз і Марчук це заперечують. Стратегічні наслідки справи Мельниченка більш очевидні, ніж версії "хто замовив" і "хто здійснив" прослуховування. Україна тоді, в 2000-му, була на економічному підйомі, і хто знає, у скільки мільярдів доларів не отриманих нами інвестицій обійшовся нам цей касетний скандал. У скільки років, втрачених можливостей. Стратегічні наслідки касетного скандалу відчуваються і досі. У деяких виданнях минулого тижня з’явилось повідомлення, що член Американського конгресу, республіканець Дана Рорабахе вніс законопроект під назвою "Для підтримки демократії, чесних, прозорих виборів та дотримання прав людини і верховенства права в Україні". Там, українську владу лякають всякими страхами, що якщо вибори пройдуть не демократично... Тут виникає кілька запитань. Перше – кажуть, що законопроект зареєстровано в Конгресі під номером 51.02, але на офіційному сайті Палати представників такого законопроекту нема. Друге – нам дотепер невідомі критерії, за якими хтось визначатиме, були в Україні вибори демократичними, чи ні. Третє – обидва основні кандидати на наших президентських виборах не ворожі Америці. Обидва демонструють бажання з нею розмовляти. Тому, на мій погляд, цей законопроект, якщо він дійсно існує – лише фактор тиску на офіційний Київ, на фоні якого виконавча влада Сполучених Штатів Америки буде здаватися більш поміркованою. Розіграють таку-собі споконвічну гру – працюємо в Україні з тим, хто є. Америка ізолювала Білорусь, і що цим добилась?