Свідчення активістів акції SOS - епізод 3
09/20/2004 | Майдан-ІНФОРМ
Так от, схоже, що київська міліція виконує накази особисто Медведчука, на Президента їм наплювати. Зате вони бояться взяти на себе відверте порушення закону. На жаль, не всі, окремі “орли”, які згідно з законом повинні охороняти демонстрантів, стукають на них мордоворотам у цивільному.
Я чув, як вони перемовлялися між собою по рації “Он пішов по Шовковичній – беріть його, беріть його!”.
Сергій Федорович Хайло
(Дніпропетровськ)
У п’ятницю о 8:45 вранці я стояв ось тут (приймальня АП на Шовковичній – М.-І.) – у мене була призначена зустріч. І мене увіпхнули в машину четверо молодиків у цивільному такого спортивного вигляду. Кажуть, ми міліція, а ви вчинили злочин. Я: “Який? Коли? Де свідки?”, а вони “Там зрозумієте”. Привезли на Бесарабську площу у ТВМ-1 (територіальне відділення міліції), забрали речі, паспорт, шнурки й посадили за грати. І давай писати рапорти, що я матюкався, і вранці пообіцяли відвезти мене в Печерський суд. Прізвище ніхто не показував, тільки помічник чергового сказав, що його прізвище Кубрицький.
Об 11-ій годині прийшли інші міліціонери з Печерського РВВС, і я чув, як вони в сусідній кімнаті кричать і ображають інших активістів SOS – пенсіонерку, інваліда 2-ої групи Ганну Ісакіївну Степаненко і її чоловіка.
Наскільки я зрозумів, серед міліціонерів був старший лейтенант з Печерського райвідділу, хто нас “охороняв” на акції, мав список наших прізвищ і знав нас у лице. Як тільки хтось появлявся, він давав команду “Фас!”, і ці рекси нас хапали. У відділку працювала рація – я чув, як вони перемовлялися між собою по рації “Он пішов по Шовковичній – беріть його, беріть його!”.
Я вимагав, щоб повідомили моїх близьких про затримання, в мене навіть узяли телефон, але нікуди не дзвонили, тільки сказали, що зараз тебе твої близькі заберуть. “Близькими” виявилися троє здоров’яг із автоматами, які відвезли мене у якийсь ізолятор – на жаль, я не знаю Києва – на Лівий берег. Я кажу черговому “Це провокація! Ось мої документи, тут у моїй справі є навіть двоє доручень Президента.” Вони: “Нам плювати на твого Президента”, а між собою, я чую, шепочуться “Та це політічеський”. Але приймати відмовитися і повезли далі – в Дніпровське РВВС. Там теж не хотіли приймати, і навіть розпочався скандал, бо в “бобіку” вже закінчувався бензин. Там я пробув тільки годину – близько 18:00 увірвався до підполковника, той хвилин 40 з кимось розмовляв по телефону, а потім каже мені: “Ми тебе відпустимо, але ти на Шовковичну не ходи. А якщо підеш, то не стій з плакатами”.
І говорять: “А тепер пиши заяву, що не маєш претензій до міліції”. А я: “До вас не маю, а до тих маю, і дуже великі”. І написав на ім’я міністра внутрішніх справ Білоконя заяву, а потім я почав дзвонити нашим і поїхав їх шукати. Очевидно, владна операція зірвалася, бо багато активістів SOS змогли залишитися на свободі.
Я чув, як вони перемовлялися між собою по рації “Он пішов по Шовковичній – беріть його, беріть його!”.
Сергій Федорович Хайло
(Дніпропетровськ)
У п’ятницю о 8:45 вранці я стояв ось тут (приймальня АП на Шовковичній – М.-І.) – у мене була призначена зустріч. І мене увіпхнули в машину четверо молодиків у цивільному такого спортивного вигляду. Кажуть, ми міліція, а ви вчинили злочин. Я: “Який? Коли? Де свідки?”, а вони “Там зрозумієте”. Привезли на Бесарабську площу у ТВМ-1 (територіальне відділення міліції), забрали речі, паспорт, шнурки й посадили за грати. І давай писати рапорти, що я матюкався, і вранці пообіцяли відвезти мене в Печерський суд. Прізвище ніхто не показував, тільки помічник чергового сказав, що його прізвище Кубрицький.
Об 11-ій годині прийшли інші міліціонери з Печерського РВВС, і я чув, як вони в сусідній кімнаті кричать і ображають інших активістів SOS – пенсіонерку, інваліда 2-ої групи Ганну Ісакіївну Степаненко і її чоловіка.
Наскільки я зрозумів, серед міліціонерів був старший лейтенант з Печерського райвідділу, хто нас “охороняв” на акції, мав список наших прізвищ і знав нас у лице. Як тільки хтось появлявся, він давав команду “Фас!”, і ці рекси нас хапали. У відділку працювала рація – я чув, як вони перемовлялися між собою по рації “Он пішов по Шовковичній – беріть його, беріть його!”.
Я вимагав, щоб повідомили моїх близьких про затримання, в мене навіть узяли телефон, але нікуди не дзвонили, тільки сказали, що зараз тебе твої близькі заберуть. “Близькими” виявилися троє здоров’яг із автоматами, які відвезли мене у якийсь ізолятор – на жаль, я не знаю Києва – на Лівий берег. Я кажу черговому “Це провокація! Ось мої документи, тут у моїй справі є навіть двоє доручень Президента.” Вони: “Нам плювати на твого Президента”, а між собою, я чую, шепочуться “Та це політічеський”. Але приймати відмовитися і повезли далі – в Дніпровське РВВС. Там теж не хотіли приймати, і навіть розпочався скандал, бо в “бобіку” вже закінчувався бензин. Там я пробув тільки годину – близько 18:00 увірвався до підполковника, той хвилин 40 з кимось розмовляв по телефону, а потім каже мені: “Ми тебе відпустимо, але ти на Шовковичну не ходи. А якщо підеш, то не стій з плакатами”.
І говорять: “А тепер пиши заяву, що не маєш претензій до міліції”. А я: “До вас не маю, а до тих маю, і дуже великі”. І написав на ім’я міністра внутрішніх справ Білоконя заяву, а потім я почав дзвонити нашим і поїхав їх шукати. Очевидно, владна операція зірвалася, бо багато активістів SOS змогли залишитися на свободі.