09/20/2004 | Майдан-ІНФОРМ

Наша нинішня міліція не може знайти вбивць, зате добре навчилася бити жінок і відбирати в них гроші. І після цього влада дивується, що громадяни все більше цікавляться політикою.



Світлана Валентинівна Литвин
(Донецьк)

- До жінки з Києва, в якої ми ночували, приходив дільничий, у якого робила рація. Зранку, коли я пішла виносити сміття, то побачила трьох у цивільному на балконі нашого поверху – ті так засоромилися чомусь, коли мене побачили.

Потім, вийшовши з під’їзду, ми побачили дев’ятьох у цивільному – дуже схожих одне на одного, хтось із нас ще сказав: “Певно, якась банда”. Оточили нас, показали якісь посвідчення, типу міліція, кажуть, у нас є підозра, що у вас бомба. Я давай розщібати свою сумку – я саме додому збиралася їхати – показую, що нічого немає. Тоді кажу “Можна подзвонити?”, дістаю телефон і дзвоню Катерині Лисак: “Нас затримують біля дому невідомі в цивільному”.

Мобілку в мене почали вихоплювати, схопили мене за комір, тягали по землі, тоді ще двоє заломили руки за спину і давай затягувати мене в “бобік”, а дівчат потягли в легковик. Привозять нас у Дарницьке РВВС, я вимагаю, щоб мені віддали мою маленьку сумочку, дивлюся в гаманець, а там у мене була 100-доларова купюра, і от вона пропала. Я при дівчатах, при інших міліціонерах кажу “В мене пропали гроші!”, а вони “Даємо голову на відсіч, що ніхто з нас такого не міг зробити”, потім – “Ти брежеш! Ми тебе закриємо до вияснення обставин справи!”.

Від ударів під час затримання і від нервової обстановки в мене почалася жіноча кровотеча, я їм навіть стільці вимазала кров’ю. Хтось викликав “швидку”, а міліція “Якщо ти симулюєш, ми тебе покараємо!” Лікарі все підтвердили. Коли минуло три години з часу затримання, ми почали вимагати, щоб нас випустили. В нас нічого не перевіряли, не реєстрували – викрали і все. І протримали до 17:20.

Я не добилася правди в Донецьку і думала, що тут її знайду, але бачу, що при цьому Президенті і при цій владі правди не доб’єшся.