NeZar: "SOS": ідеальна країна?
09/21/2004 | Михайло Свистович
В понеділок на сходинках приймальної адміністрації президента України жодних полуниць не спостерігалося.
Тараненко Галина Іванівна, з м. Долинськ Кіровоградської області, розповідає свою історію.
Її син працює водієм КАМАЗА, він від’їжджав від дому, і був затриманий міліцією. Неподалік, в 20-ти метрах від будинку було знайдено тіло мертвої жінки, збитої автомобілем. Два дні машина стояла на штрафмайданчику, і там її хіба що мікроскопом не перевіряли – слідів зіткнення не виявлено.
Звичайно, КАМАЗ – машина дурна, отож було проведено слідчий експеримент. Результат негативний – водій не зміг проїхати по слідах зіткнення, цього не дозволяють самі габарити машини. А експертиза тіла померлої встановила, що смертельні ушкодження могли бути нанесені лише при швидкості, не меншій за шістдесят кілометрів на годину. Зрозуміло, що автомобіль з 12-ти метровим причепом не міг розвинути таку швидкість на відстані 20-ти метрів...
Але автор – не експерт, тому керуюся тільки висновками міліції. Відкрита кримінальна справа. Син Галини Іванівни знаходиться на підписці про невиїзд. Суд відтягується. Справа не закривається. І так – півтори роки. Галина Іванівна обійшла всі інстанції, була і в слідчих, і в прокурорів, оббивала пороги високих кабінетів – безрезультатно. Тепер приїхала шукати правди до Києва...
Такі чи схожі історії розповідають й інші учасники “SOS”.
Люди кажуть, що були на прийомі в генеральній прокуратурі України. Там їх вислухали й пообіцяли особисто вияснити. Хоча я гадаю, літнім людям нічого надіятися – в генпрокурататури зараз достатньо справ загальнодержавної ваги. Наприклад, ніяк не можуть вияснити – стежила міліція за Георгієм Гонгадзе, чи ні? Довго думали, чотири роки думали. Прокурор обриває листки зі справи Гонгадзе, як закохана пелюстки з квіточки: стежили – не стежили, стежили – не стежили...
Та й більш нагальні справи не потрібно забувати – треба, наприклад, прибрати до рук головного кабельного оператора Києва – „Воля-кабель”, розповсюдити власний генпрокурорівський канал „Київська Русь” і ще бажано засадити Юлю Тимошенко, причому до виборів.
Міліція ж зайнята ще більше. Як відомо, міністр внутрішніх справ Білоконь, наставляючи своїх підлеглих в Донецьку, сказав наступне: „Нам кажуть, що міліція повинна бути поза політикою. А я так скажу: ми орган влади, озброєний орган влади. Із самого цього визначення уже випливає, що ми повинні владу підтримувати... А переможемо на виборах у першому турі — три дні пити будемо”. Так що підопічні взялися до справи. А то не дай Боже перемогти в другому турі. Міністр може образитися і скоротити пиятику до двох днів. В разі ж перемоги опозиційного кандидата „громадянин” Білоконь може згарячу провести загальнодержавне кодування міліціонерів від вживання алкоголю!
І звичайно ж, в нашій країні з ідеальною демократією, розвинутою й прозорою судовою системою немає і не може бути несправедливо засуджених, жодних протестів, походів, пікетів та голодувань.
Як розповідають пікетники, зацікавленість журналістів акцією біля приймальні президента занепокоїла головного стратега Банкової. А оскільки химери з дому, що навпроти „дому з химерами” в таких випадках фантазією не відрізняються, було віддано простий наказ: „прибрати” пікет.
Розповідає Литвин Світлана Володимирівна, м. Донецьк.
В п’ятницю я збиралася вже їхати додому – на 24-те число призначено суд. Вже була з речами. Коли ми вийшли з дому, на нас налетіли дев’ятеро, одягнуті в цивільне, в буквальному смислі „пов’язали”, заявили нам, що в мене в сумці бомба. Я присідаю, викладаю з сумки всі речі, складаю їх назад, після чого нагадую про право зробити телефонний дзвінок. Вони дозволяють. Я телефоную жінці, в котрої ми ночували, і кажу їй: „Нас забирають, на куті Вашого дому, міліція”...
Після цього мене схопили, потягнули по землі, закрутили руки, як справжньому хулігану.... не знаю кому... як злочинцю. Двоє взяли мене за руки, затягнули в машину, перевернули мене на спину, я спиною вдарилась об якусь залізяку. Так мене затягували, заламували. Мобільний телефон і сумки в мене відібрали.
Вже приїхали в райвідділ, я говорю – віддайте мої сумки. Я взяла сумку, відкриваю гаманець – в гаманці була стодоларова купюра. Її немає. Вони почали на мене тиснути, погрожувати мені: „це все неправда, це Ви все вигадали, будете взагалі тут сидіти тут три дні, до рішення суду. Взяли з мене пояснювальну записку. Хотіли, щоби я написала те, що їм було потрібно. Я їм відповіла: таку пояснювальну я підписувати не буду. Можу написати так, як воно було в дійсності: як нас забирали, як з мене знущалися варварським чином.
Пройшло три години, ми говоримо: „три годин пройшло, відпустіть нас”. В одного з них був мобільний телефон, надійшло розпорядження тримати нас до другої години, тому що о другій мав приїхати начальник. В другій годині нам кажуть: „Ви вільні”.
В кінці кінців ми настояли на тому, щоби керівництво прийняло нашу скаргу: на якій підставі нас затримано? Ніякого начальства ми дочекатися не могли, тільки пізніше, коли вже приїхали журналісти, змогли подати заяву.
Мені в камері стало дуже погано, відкрилася кровотеча, а ті знову починають: „Якщо Ви симулюєте, якщо прикидаєтесь, то будете нести відповідальність”. Вже пізніше, коли під’їхала швидка допомога, зразу забігали, заметушились.
Свої дії міліція не пояснила. Єдине, що ми змогли почути – надійшло розпорядження „згори”.
Однак люди вже встановили просту істину: разом боротися й простіше і результативніше. Зараз в організації „SOS” близько ста осіб. В кожного своя біда, в кожного своя проблема. Але зараз вони – громадяни, люди, що усвідомили: рівень відповідальності держави перед тобою дорівнює твоїй відповідальності за державу.
Але хто компенсує моральні, а у випадку Світлани Володимирівни і матеріальні збитки? Хто буде нести відповідальність за безчинства? Громадянин Білоконь? Громадяни в цивільному? Скоріше за все, ні. Як показує досвід Сумського протесту, винні в переслідуваннях отримають підвищення. Як відомо, керівник Сумської міліції отримав нещодавно нове звання: він тепер генерал-лейтенант. Зайву зірочку отримав за видатні заслуги перед Вітчизною в ділі переслідування й побиття студентів. Та й сам міністр внутрішніх справ Білоконь отримав підвищення чину: він тепер генерал-полковник. Очевидно, Гарант Конституції гідно оцінив його розумові здібності, про які можна скласти враження з вищенаведеної цитати, де міністр прямим текстом закликає міліцію до порушення Закону.
Тільки скажіть мені, панове генерали, навіщо вам звання, якщо офіцерська честь вашими зусиллями знищена? Чи довго протримаються нові зірочки в дірявих погонах?
http://kuchmizm.info/weblog/archives/000470.html
Тараненко Галина Іванівна, з м. Долинськ Кіровоградської області, розповідає свою історію.
Її син працює водієм КАМАЗА, він від’їжджав від дому, і був затриманий міліцією. Неподалік, в 20-ти метрах від будинку було знайдено тіло мертвої жінки, збитої автомобілем. Два дні машина стояла на штрафмайданчику, і там її хіба що мікроскопом не перевіряли – слідів зіткнення не виявлено.
Звичайно, КАМАЗ – машина дурна, отож було проведено слідчий експеримент. Результат негативний – водій не зміг проїхати по слідах зіткнення, цього не дозволяють самі габарити машини. А експертиза тіла померлої встановила, що смертельні ушкодження могли бути нанесені лише при швидкості, не меншій за шістдесят кілометрів на годину. Зрозуміло, що автомобіль з 12-ти метровим причепом не міг розвинути таку швидкість на відстані 20-ти метрів...
Але автор – не експерт, тому керуюся тільки висновками міліції. Відкрита кримінальна справа. Син Галини Іванівни знаходиться на підписці про невиїзд. Суд відтягується. Справа не закривається. І так – півтори роки. Галина Іванівна обійшла всі інстанції, була і в слідчих, і в прокурорів, оббивала пороги високих кабінетів – безрезультатно. Тепер приїхала шукати правди до Києва...
Такі чи схожі історії розповідають й інші учасники “SOS”.
Люди кажуть, що були на прийомі в генеральній прокуратурі України. Там їх вислухали й пообіцяли особисто вияснити. Хоча я гадаю, літнім людям нічого надіятися – в генпрокурататури зараз достатньо справ загальнодержавної ваги. Наприклад, ніяк не можуть вияснити – стежила міліція за Георгієм Гонгадзе, чи ні? Довго думали, чотири роки думали. Прокурор обриває листки зі справи Гонгадзе, як закохана пелюстки з квіточки: стежили – не стежили, стежили – не стежили...
Та й більш нагальні справи не потрібно забувати – треба, наприклад, прибрати до рук головного кабельного оператора Києва – „Воля-кабель”, розповсюдити власний генпрокурорівський канал „Київська Русь” і ще бажано засадити Юлю Тимошенко, причому до виборів.
Міліція ж зайнята ще більше. Як відомо, міністр внутрішніх справ Білоконь, наставляючи своїх підлеглих в Донецьку, сказав наступне: „Нам кажуть, що міліція повинна бути поза політикою. А я так скажу: ми орган влади, озброєний орган влади. Із самого цього визначення уже випливає, що ми повинні владу підтримувати... А переможемо на виборах у першому турі — три дні пити будемо”. Так що підопічні взялися до справи. А то не дай Боже перемогти в другому турі. Міністр може образитися і скоротити пиятику до двох днів. В разі ж перемоги опозиційного кандидата „громадянин” Білоконь може згарячу провести загальнодержавне кодування міліціонерів від вживання алкоголю!
І звичайно ж, в нашій країні з ідеальною демократією, розвинутою й прозорою судовою системою немає і не може бути несправедливо засуджених, жодних протестів, походів, пікетів та голодувань.
Як розповідають пікетники, зацікавленість журналістів акцією біля приймальні президента занепокоїла головного стратега Банкової. А оскільки химери з дому, що навпроти „дому з химерами” в таких випадках фантазією не відрізняються, було віддано простий наказ: „прибрати” пікет.
Розповідає Литвин Світлана Володимирівна, м. Донецьк.
В п’ятницю я збиралася вже їхати додому – на 24-те число призначено суд. Вже була з речами. Коли ми вийшли з дому, на нас налетіли дев’ятеро, одягнуті в цивільне, в буквальному смислі „пов’язали”, заявили нам, що в мене в сумці бомба. Я присідаю, викладаю з сумки всі речі, складаю їх назад, після чого нагадую про право зробити телефонний дзвінок. Вони дозволяють. Я телефоную жінці, в котрої ми ночували, і кажу їй: „Нас забирають, на куті Вашого дому, міліція”...
Після цього мене схопили, потягнули по землі, закрутили руки, як справжньому хулігану.... не знаю кому... як злочинцю. Двоє взяли мене за руки, затягнули в машину, перевернули мене на спину, я спиною вдарилась об якусь залізяку. Так мене затягували, заламували. Мобільний телефон і сумки в мене відібрали.
Вже приїхали в райвідділ, я говорю – віддайте мої сумки. Я взяла сумку, відкриваю гаманець – в гаманці була стодоларова купюра. Її немає. Вони почали на мене тиснути, погрожувати мені: „це все неправда, це Ви все вигадали, будете взагалі тут сидіти тут три дні, до рішення суду. Взяли з мене пояснювальну записку. Хотіли, щоби я написала те, що їм було потрібно. Я їм відповіла: таку пояснювальну я підписувати не буду. Можу написати так, як воно було в дійсності: як нас забирали, як з мене знущалися варварським чином.
Пройшло три години, ми говоримо: „три годин пройшло, відпустіть нас”. В одного з них був мобільний телефон, надійшло розпорядження тримати нас до другої години, тому що о другій мав приїхати начальник. В другій годині нам кажуть: „Ви вільні”.
В кінці кінців ми настояли на тому, щоби керівництво прийняло нашу скаргу: на якій підставі нас затримано? Ніякого начальства ми дочекатися не могли, тільки пізніше, коли вже приїхали журналісти, змогли подати заяву.
Мені в камері стало дуже погано, відкрилася кровотеча, а ті знову починають: „Якщо Ви симулюєте, якщо прикидаєтесь, то будете нести відповідальність”. Вже пізніше, коли під’їхала швидка допомога, зразу забігали, заметушились.
Свої дії міліція не пояснила. Єдине, що ми змогли почути – надійшло розпорядження „згори”.
Однак люди вже встановили просту істину: разом боротися й простіше і результативніше. Зараз в організації „SOS” близько ста осіб. В кожного своя біда, в кожного своя проблема. Але зараз вони – громадяни, люди, що усвідомили: рівень відповідальності держави перед тобою дорівнює твоїй відповідальності за державу.
Але хто компенсує моральні, а у випадку Світлани Володимирівни і матеріальні збитки? Хто буде нести відповідальність за безчинства? Громадянин Білоконь? Громадяни в цивільному? Скоріше за все, ні. Як показує досвід Сумського протесту, винні в переслідуваннях отримають підвищення. Як відомо, керівник Сумської міліції отримав нещодавно нове звання: він тепер генерал-лейтенант. Зайву зірочку отримав за видатні заслуги перед Вітчизною в ділі переслідування й побиття студентів. Та й сам міністр внутрішніх справ Білоконь отримав підвищення чину: він тепер генерал-полковник. Очевидно, Гарант Конституції гідно оцінив його розумові здібності, про які можна скласти враження з вищенаведеної цитати, де міністр прямим текстом закликає міліцію до порушення Закону.
Тільки скажіть мені, панове генерали, навіщо вам звання, якщо офіцерська честь вашими зусиллями знищена? Чи довго протримаються нові зірочки в дірявих погонах?
http://kuchmizm.info/weblog/archives/000470.html