Гряде Велике Жовтневе ГКЧП?
10/04/2004 | Інший
Гряде Велике Жовтневе ГКЧП? Або гуси в полі – вовк за горою
http://www.tribuna.org.ua/index.php?option=content&task=view&id=323&Itemid=52
Власне, ГКЧП було лише видимою частиною айсбергу, побаченим нами по телевізору у серпні 1991 року – танки на вулицях Москви і зграйка найвищих посадовців на чолі з Янаєвим на вікопомній прес-конференції. Ми пам’- ятаємо: вони заявили, що у країні бардак і тому беруть владу у свої руки. Гармати вже були готові стріляти у натовп. Але хто керував самим ГКЧП? Хто був „вовком” за спинами цих „гусей”? Історія, як кажуть росіяни, „умалчивает”.
І от через 13 років подібні дива розгортаються і у нашому „українському королівстві”, якщо вже голова Верховної Ради В.Литвин змушений у вівторок у спеціальній заяві казати таке: «Останні події виборчої кампанії, а надто специфічна їх інтерпретація, дають підстави вбачати у них апробацію намірів зриву виборів. Є спроби розхитати політичну стабільність в Україні, висмикнути вісь, яка є основою громадянської злагоди. Є виразні ознаки морального приниження України поза критичну межу, нагнітання серед людей настроїв непевності і безнадії. Дедалі відчутнішими стають штучне нав’язування поляризації суспільних настроїв, організація протистояння між регіонами, спроби розколу і розсварення країни. Вибори, розіграні за таким сценарієм, закладуть конфліктний вектор розвитку України”.
Я гордий, що першим з колегами від партії висунув Володимира Литвина, як справді патріота України і мудрого політика, у Президенти. На жаль, Литвин вирішив не брати участі у виборах. А говорить він таки істину і нічого не видумує. Ви помітили, як почастішав на телеканалах олігархів показ фільмів про громадянську війну. Стрічок про месників на кшталт „Брат-2”. Таке враження, що олігархам хочеться, щоб події з екранів перекочували у сьогоднішнє життя. Чого це раптом перед полком спецназу Кучма так полум’яно застерігав нас від збройних заворушень, хоча ще ніде заворушень і погромів не було? Чи не для того Кучма казав те, бо як сказано древнім – „Спочатку було слово”...
Народ, нас провокують. Пожбурене неповнолітнім студентом яйце у Януковича, влада ледь не називає фашистським фаустпатроном і по всій країні організувала з бюджетників „мітинги протесту”. А в той же час братчики Корчинського з УНА УНСО, цього філософа з „калашниковим” калібру 7,62 у руках, запросто так красуються на всіх медведчуковських телеканалах у розбоях у держустановах, і переважно з мордобоями.
Що буде, якщо народ відповість на виклик? Ясно одне: тоді народ програє, бо як завжди, влада буде постачальником гармат, а народ – м’яса для них. Тому „Трибуна” вирішила від сьогодні обрати собі за лозунг до виборів фразу відомого письменника: „Люди, будьте пильними!”
Програючи, намагаються або змінити правила, або зірвати саму гру. Спроба провести так звану політреформу з намаганням урізати повноваження глави держави Медведчуку не вдалася. „А жаль,–” сказала собі влада олігархів. Не стало б глави у держави (президента), не було б кому з олігархами боротися. Бо сатана через які двері заходить, то лише через ті він і може вийти. Тобто, награбоване за режиму Кучми можна повернути назад лише точно при таких повноваженнях президента. Не даремно ж народна мудрість каже: як прийшло – так і пішло. Тому першим завданням у олігархів – сплутати правила гри. Та варіант „А” не вдається їм втілити.
Поговоримо про варіант „Б” – про гарматне м’ясо і загибель країни, на яку нас пхає влада. В історії України у складі Речі Посполитої вже був час, коли правили лише олігархи. Вишневецькі, Потоцькі, Калиновські... Правда, їх тоді називали ясновельможними магнатами. При Владиславі IV шляхта короля взагалі не слухала, часто вживаним було слово „сваволя”, а раптом король Владислав і помер. Оце тоді справді восторжествувала „по-літреформа Медведчука”! І розпалилася війна магнатами, яка завершилася, зрештою, Першим розділом Польщі поміж сусідами, вимушеним переходом Хмельницького під опіку Москви, згодом знищенням царями українського козацтва і вирізаної росіянами до останнього немовля останньої столиці гетьманів Батурина. Скільки крові людської пролилося!
З опису великого французького письменника Проспера Меріме про ті жахіття: „Руський люд приписував жидам усі зловживання, всі здирства, яких зазнавав. Звичайно, жид був інтендантом чи розпорядником польського пана. Він давав позичку хазяїнові і за те отримував право виснажувати селян податками. Помста була жахливою. За кілька тижнів був зруйнований не один замок, спалений не один маєток. Найбільш жорстокі розбійники, мастаки на вигадування страшних мук, називалися гайдамаками – від татарського слова. Якийсь Морозенко вирізував довгі смуги шкіри на шиях польських та жидівських жінок, яких вони зустрічали; це називалося „дарувати червону стрічку”. Один з полковників Хмельницького Ганжа покинув його військо і підступно захопивши Немирів, знищив всіх шляхтичів та жидів. Нестерівський замок спробував чинити опір, потім запропонували викуп. Гайдамаки відповіли, що погодяться на викуп лише зі сторони поляків. Повагавшись трохи, поляки вигнали жидів за мури замку. Нещасні ізраїльтяни, змирившись з такою долею, повиходили за захисні вали разом з жінками та дітьми. Кажуть, побоїще тривало три дні і супроводжувалося страшною жорстокістю. Повсюдно посполитий люд з однаковою жорстокістю карав шляхтичів, ксьондзів та особливо жидів і єзуїтів. Один рабин, який описав страждання своїх одновірців у ті сумні часи, вважав, що число знищених понад сто тисяч, не рахуючи тих, що змушені були втікати куди очі дивляться, конаючи по лісах чи на шляхах від голоду і холоду. ... Повстання в його огидливих оргіях швидко охопило все Подніпров’я, Волинь і Сиверію. Дотепер у краях, що були свідками того великого лиха, про це живуть згадки, вбрані слов’янською уявою у фантастичні барви, проти яких не завжди могли встояти сучасні історики. До імен славних ватажків Ганжі, Небаби, Кривоноса селяни додавали уявних монстрів – витворів того страшного вікопомного часу.”
„У той час, коли руські воєводства заливали моря крові, – пише Проспер Меріме, – Хмельницький не покидав свого головного штабу в Білій Церкві, роздмухував вогонь війни, удавав, що не підтримує жодних контактів з повстанцями, котрі, однак, майже всі сповіщали його про свої набіги....”. Народ таку політику влучно охрестив прислів’ям: Гуси в полі – Вовк за горою.
Я прошу вибачення, що спонукав вас читати ці важкі рядки. Але це для того, щоб ви розуміли, які страхіття роздмухує нинішня влада олігархів-магнатів на погибель Україні, вдаючи при тому, що вона, як і у часи шляхетного Богдана, ні при чому? І лицемірно кладе у четвер вінки на могили у Бабиному Яру. Але про що стурбовано застерігає спікер парламенту В.Литвин. І невже отруїли Ющенка, а Янукович саме в Івано-Франківську звалився з могутніх ніг від кинутого у нього яйця, щоб вже через два дні говорити і про подвійне громадянство, і про державний статус російської мови, і у всіх підконтрольних газетах трубити про нелюдів, які живуть на Західній Україні, бо чиясь студентська рука кинула дієтичне яєчко у вгодованого Прем’єра, який тільки вечеряє, мабуть, на тисячку грн.
Російська імперія теж загинула у ріках людської крові. А почалося з того, що охранка намовила провокатора попа Гапона у „криваву неділю” 9 січня 1905 повести бідарів під кулі солдатських шеренг. Цар, так як і зараз Кучма перед спецназом, проявляв рішучість і чомусь вирішив, що краще буде стріляти.
Американський журналіст Марк Твен 22 червня 1906 року писав: „Жахливі подробиці були повідомлені кореспондентом „Біржової газети”, який приїхав з Бєлостоку разом з депутатом Думи Щепкіним. По словам кореспондента, який разом зі Щепкіним відправився під охороною унтер-офіцерського конвою просто до шпиталю, він був вражений тим, що йому довелося побачити. Просто сказати, що трупи були спотворені, значить не надати ні найменшого уявлення про жахливу реальність. Тіло вчителя Апштейна лежало на траві. В обличчя були вбиті трьохдюймові цвяхи. Вбивши таким чином, погромники увір-валися в будинок і перебили всю сім’ю – 7 чоловік. Поруч з вчителем лежав труп десятирічної дитини, якій сокирою відрубали ногу. Тут же лежали і жертви з дому Шляхтера, куди увірвалися солдати. Мені розповіли, що солдати увірвалися у набиту людьми квартиру братів Лапідус і наказали християнам відійти від євреїв. Студент-християнин спробував протестувати і був тут же вбитий. Потім всіх євреїв перестріляли. Від поранених в лікарні кореспондент почув багато трагічних розповідей – всі приблизно однакового змісту. Кореспондент, який оповідає про уряд дуже різко, стверджує, що погроми були спровоковані, і звинувачує у цьому по-ліцмейстера Шереметьєва. Він заявляє, що в погромі брали участь не лише царські солдати, а й офіцери...”
Марк Твен у 1906 році можливо здивував Америку написаним вище, але тепер це відомо всім: у чорносотенних погромах на початку XX століття по всій Російській імперії, які, виражаючись по сучасному, „кришувала мєнтовка”, брали участь, теж кажучи сучасним сленгом, „міліцейські перевертні”. Днями у передвиборному Харкові, як повідомляла преса, такі от „перевертні” зробили дебош. Робиться знову страшно за бідолашну приречену Україну.
9 вересня в Ужгороді більше десятка у чорних масках автоматників за сміхотворним приводом вдерлися в штаб-квартиру „Благочинного Фонду Гайового – праведників народів світу”. Три доби Сергія Миколайовича тримали за ґратами. Через те він не був на відкритті пам’ятника жертвам Холокосту. Коли міліція його відпустила, виявилося, що зі штаб-квартири викрадено кілька тон студійної апаратури. До речі, це зовсім поруч з будинком покійного Ректора Сливки, який обікрали саме тоді, коли міліція розслідувала факт його загибелі і в години поховання Ректора поруч на Кальварії. А внизу Кальварії нещодавно обікрали будинок-музей Ерделі, загинула людина, викрадено безцінну колекцію картин. Влада ще з часів генерала Москаля твердить, що міліція з бандами упоралася. Раз так, то вже й не знати на кого думати, коли Закарпаття час від часу потрясають резонансні злочини.
Яким королівським емісарам, чи царській охранці, чи гестапівцям, чи перевертням, знадобилося провокувати у ці передвиборчі дні людину, як і бага-тьох людей по всій країні, яка очолює Фонд, головною метою діяльності якого, як зазначено у Статуті, є недопущення відродження неонацизму, ніде і в ніяких проявах, побудова пам’ятників жертвам Холокосту і допомога сім’ям, які опинилися за межею бідності?
Гайовому вручено „Почесну грамоту”, яку уряд Ізраїлю від імені єврейського народу надає праведним родинам, не євреям, за їхній подвиг самопожертви по рятуванню тисяч євреїв від геноциду. Ім’я його діда золотими буквами висічене на Алеї Праведників в Єрусалимі. За такі грамоти гестапо знищувало до третього коліна. При спілкуванні з паном Сергієм функціонери єврейських общин незмінно кажуть йому: „Чим ми для вас можемо бути корисні?” І це не банальні слова.
Гетто, Бабин Яр, печі крематорію Освенціма, на який було найбільше навантаження по виконанню наказу фюрера по так званому „вирішенню єврейського питання” – цей перелік можна продовжувати. Міліціонери не повинні дати себе знову використати, втягнутись у політику, бо зараз не 1941 рік.
Мене найбільше вразило, що у концтаборі Освенцім гер-комендант квартирувався поряд з крематорієм, де спалювали щодня тисячі людей. І любив класичну музику. Це треба бути повним відморозком і геть втратити відчуття реальності! А що умислив закарпатський гер-комендант Конопатий? Люди, будьте пильні!
Вячеслав Федченко
http://www.tribuna.org.ua/index.php?option=content&task=view&id=323&Itemid=52
http://www.tribuna.org.ua/index.php?option=content&task=view&id=323&Itemid=52
Власне, ГКЧП було лише видимою частиною айсбергу, побаченим нами по телевізору у серпні 1991 року – танки на вулицях Москви і зграйка найвищих посадовців на чолі з Янаєвим на вікопомній прес-конференції. Ми пам’- ятаємо: вони заявили, що у країні бардак і тому беруть владу у свої руки. Гармати вже були готові стріляти у натовп. Але хто керував самим ГКЧП? Хто був „вовком” за спинами цих „гусей”? Історія, як кажуть росіяни, „умалчивает”.
І от через 13 років подібні дива розгортаються і у нашому „українському королівстві”, якщо вже голова Верховної Ради В.Литвин змушений у вівторок у спеціальній заяві казати таке: «Останні події виборчої кампанії, а надто специфічна їх інтерпретація, дають підстави вбачати у них апробацію намірів зриву виборів. Є спроби розхитати політичну стабільність в Україні, висмикнути вісь, яка є основою громадянської злагоди. Є виразні ознаки морального приниження України поза критичну межу, нагнітання серед людей настроїв непевності і безнадії. Дедалі відчутнішими стають штучне нав’язування поляризації суспільних настроїв, організація протистояння між регіонами, спроби розколу і розсварення країни. Вибори, розіграні за таким сценарієм, закладуть конфліктний вектор розвитку України”.
Я гордий, що першим з колегами від партії висунув Володимира Литвина, як справді патріота України і мудрого політика, у Президенти. На жаль, Литвин вирішив не брати участі у виборах. А говорить він таки істину і нічого не видумує. Ви помітили, як почастішав на телеканалах олігархів показ фільмів про громадянську війну. Стрічок про месників на кшталт „Брат-2”. Таке враження, що олігархам хочеться, щоб події з екранів перекочували у сьогоднішнє життя. Чого це раптом перед полком спецназу Кучма так полум’яно застерігав нас від збройних заворушень, хоча ще ніде заворушень і погромів не було? Чи не для того Кучма казав те, бо як сказано древнім – „Спочатку було слово”...
Народ, нас провокують. Пожбурене неповнолітнім студентом яйце у Януковича, влада ледь не називає фашистським фаустпатроном і по всій країні організувала з бюджетників „мітинги протесту”. А в той же час братчики Корчинського з УНА УНСО, цього філософа з „калашниковим” калібру 7,62 у руках, запросто так красуються на всіх медведчуковських телеканалах у розбоях у держустановах, і переважно з мордобоями.
Що буде, якщо народ відповість на виклик? Ясно одне: тоді народ програє, бо як завжди, влада буде постачальником гармат, а народ – м’яса для них. Тому „Трибуна” вирішила від сьогодні обрати собі за лозунг до виборів фразу відомого письменника: „Люди, будьте пильними!”
Програючи, намагаються або змінити правила, або зірвати саму гру. Спроба провести так звану політреформу з намаганням урізати повноваження глави держави Медведчуку не вдалася. „А жаль,–” сказала собі влада олігархів. Не стало б глави у держави (президента), не було б кому з олігархами боротися. Бо сатана через які двері заходить, то лише через ті він і може вийти. Тобто, награбоване за режиму Кучми можна повернути назад лише точно при таких повноваженнях президента. Не даремно ж народна мудрість каже: як прийшло – так і пішло. Тому першим завданням у олігархів – сплутати правила гри. Та варіант „А” не вдається їм втілити.
Поговоримо про варіант „Б” – про гарматне м’ясо і загибель країни, на яку нас пхає влада. В історії України у складі Речі Посполитої вже був час, коли правили лише олігархи. Вишневецькі, Потоцькі, Калиновські... Правда, їх тоді називали ясновельможними магнатами. При Владиславі IV шляхта короля взагалі не слухала, часто вживаним було слово „сваволя”, а раптом король Владислав і помер. Оце тоді справді восторжествувала „по-літреформа Медведчука”! І розпалилася війна магнатами, яка завершилася, зрештою, Першим розділом Польщі поміж сусідами, вимушеним переходом Хмельницького під опіку Москви, згодом знищенням царями українського козацтва і вирізаної росіянами до останнього немовля останньої столиці гетьманів Батурина. Скільки крові людської пролилося!
З опису великого французького письменника Проспера Меріме про ті жахіття: „Руський люд приписував жидам усі зловживання, всі здирства, яких зазнавав. Звичайно, жид був інтендантом чи розпорядником польського пана. Він давав позичку хазяїнові і за те отримував право виснажувати селян податками. Помста була жахливою. За кілька тижнів був зруйнований не один замок, спалений не один маєток. Найбільш жорстокі розбійники, мастаки на вигадування страшних мук, називалися гайдамаками – від татарського слова. Якийсь Морозенко вирізував довгі смуги шкіри на шиях польських та жидівських жінок, яких вони зустрічали; це називалося „дарувати червону стрічку”. Один з полковників Хмельницького Ганжа покинув його військо і підступно захопивши Немирів, знищив всіх шляхтичів та жидів. Нестерівський замок спробував чинити опір, потім запропонували викуп. Гайдамаки відповіли, що погодяться на викуп лише зі сторони поляків. Повагавшись трохи, поляки вигнали жидів за мури замку. Нещасні ізраїльтяни, змирившись з такою долею, повиходили за захисні вали разом з жінками та дітьми. Кажуть, побоїще тривало три дні і супроводжувалося страшною жорстокістю. Повсюдно посполитий люд з однаковою жорстокістю карав шляхтичів, ксьондзів та особливо жидів і єзуїтів. Один рабин, який описав страждання своїх одновірців у ті сумні часи, вважав, що число знищених понад сто тисяч, не рахуючи тих, що змушені були втікати куди очі дивляться, конаючи по лісах чи на шляхах від голоду і холоду. ... Повстання в його огидливих оргіях швидко охопило все Подніпров’я, Волинь і Сиверію. Дотепер у краях, що були свідками того великого лиха, про це живуть згадки, вбрані слов’янською уявою у фантастичні барви, проти яких не завжди могли встояти сучасні історики. До імен славних ватажків Ганжі, Небаби, Кривоноса селяни додавали уявних монстрів – витворів того страшного вікопомного часу.”
„У той час, коли руські воєводства заливали моря крові, – пише Проспер Меріме, – Хмельницький не покидав свого головного штабу в Білій Церкві, роздмухував вогонь війни, удавав, що не підтримує жодних контактів з повстанцями, котрі, однак, майже всі сповіщали його про свої набіги....”. Народ таку політику влучно охрестив прислів’ям: Гуси в полі – Вовк за горою.
Я прошу вибачення, що спонукав вас читати ці важкі рядки. Але це для того, щоб ви розуміли, які страхіття роздмухує нинішня влада олігархів-магнатів на погибель Україні, вдаючи при тому, що вона, як і у часи шляхетного Богдана, ні при чому? І лицемірно кладе у четвер вінки на могили у Бабиному Яру. Але про що стурбовано застерігає спікер парламенту В.Литвин. І невже отруїли Ющенка, а Янукович саме в Івано-Франківську звалився з могутніх ніг від кинутого у нього яйця, щоб вже через два дні говорити і про подвійне громадянство, і про державний статус російської мови, і у всіх підконтрольних газетах трубити про нелюдів, які живуть на Західній Україні, бо чиясь студентська рука кинула дієтичне яєчко у вгодованого Прем’єра, який тільки вечеряє, мабуть, на тисячку грн.
Російська імперія теж загинула у ріках людської крові. А почалося з того, що охранка намовила провокатора попа Гапона у „криваву неділю” 9 січня 1905 повести бідарів під кулі солдатських шеренг. Цар, так як і зараз Кучма перед спецназом, проявляв рішучість і чомусь вирішив, що краще буде стріляти.
Американський журналіст Марк Твен 22 червня 1906 року писав: „Жахливі подробиці були повідомлені кореспондентом „Біржової газети”, який приїхав з Бєлостоку разом з депутатом Думи Щепкіним. По словам кореспондента, який разом зі Щепкіним відправився під охороною унтер-офіцерського конвою просто до шпиталю, він був вражений тим, що йому довелося побачити. Просто сказати, що трупи були спотворені, значить не надати ні найменшого уявлення про жахливу реальність. Тіло вчителя Апштейна лежало на траві. В обличчя були вбиті трьохдюймові цвяхи. Вбивши таким чином, погромники увір-валися в будинок і перебили всю сім’ю – 7 чоловік. Поруч з вчителем лежав труп десятирічної дитини, якій сокирою відрубали ногу. Тут же лежали і жертви з дому Шляхтера, куди увірвалися солдати. Мені розповіли, що солдати увірвалися у набиту людьми квартиру братів Лапідус і наказали християнам відійти від євреїв. Студент-християнин спробував протестувати і був тут же вбитий. Потім всіх євреїв перестріляли. Від поранених в лікарні кореспондент почув багато трагічних розповідей – всі приблизно однакового змісту. Кореспондент, який оповідає про уряд дуже різко, стверджує, що погроми були спровоковані, і звинувачує у цьому по-ліцмейстера Шереметьєва. Він заявляє, що в погромі брали участь не лише царські солдати, а й офіцери...”
Марк Твен у 1906 році можливо здивував Америку написаним вище, але тепер це відомо всім: у чорносотенних погромах на початку XX століття по всій Російській імперії, які, виражаючись по сучасному, „кришувала мєнтовка”, брали участь, теж кажучи сучасним сленгом, „міліцейські перевертні”. Днями у передвиборному Харкові, як повідомляла преса, такі от „перевертні” зробили дебош. Робиться знову страшно за бідолашну приречену Україну.
9 вересня в Ужгороді більше десятка у чорних масках автоматників за сміхотворним приводом вдерлися в штаб-квартиру „Благочинного Фонду Гайового – праведників народів світу”. Три доби Сергія Миколайовича тримали за ґратами. Через те він не був на відкритті пам’ятника жертвам Холокосту. Коли міліція його відпустила, виявилося, що зі штаб-квартири викрадено кілька тон студійної апаратури. До речі, це зовсім поруч з будинком покійного Ректора Сливки, який обікрали саме тоді, коли міліція розслідувала факт його загибелі і в години поховання Ректора поруч на Кальварії. А внизу Кальварії нещодавно обікрали будинок-музей Ерделі, загинула людина, викрадено безцінну колекцію картин. Влада ще з часів генерала Москаля твердить, що міліція з бандами упоралася. Раз так, то вже й не знати на кого думати, коли Закарпаття час від часу потрясають резонансні злочини.
Яким королівським емісарам, чи царській охранці, чи гестапівцям, чи перевертням, знадобилося провокувати у ці передвиборчі дні людину, як і бага-тьох людей по всій країні, яка очолює Фонд, головною метою діяльності якого, як зазначено у Статуті, є недопущення відродження неонацизму, ніде і в ніяких проявах, побудова пам’ятників жертвам Холокосту і допомога сім’ям, які опинилися за межею бідності?
Гайовому вручено „Почесну грамоту”, яку уряд Ізраїлю від імені єврейського народу надає праведним родинам, не євреям, за їхній подвиг самопожертви по рятуванню тисяч євреїв від геноциду. Ім’я його діда золотими буквами висічене на Алеї Праведників в Єрусалимі. За такі грамоти гестапо знищувало до третього коліна. При спілкуванні з паном Сергієм функціонери єврейських общин незмінно кажуть йому: „Чим ми для вас можемо бути корисні?” І це не банальні слова.
Гетто, Бабин Яр, печі крематорію Освенціма, на який було найбільше навантаження по виконанню наказу фюрера по так званому „вирішенню єврейського питання” – цей перелік можна продовжувати. Міліціонери не повинні дати себе знову використати, втягнутись у політику, бо зараз не 1941 рік.
Мене найбільше вразило, що у концтаборі Освенцім гер-комендант квартирувався поряд з крематорієм, де спалювали щодня тисячі людей. І любив класичну музику. Це треба бути повним відморозком і геть втратити відчуття реальності! А що умислив закарпатський гер-комендант Конопатий? Люди, будьте пильні!
Вячеслав Федченко
http://www.tribuna.org.ua/index.php?option=content&task=view&id=323&Itemid=52