10/09/2004 | Роман Зінов'єв

…Активіст громадянської ініціативи “Бойкот” Антон підійшов вдень до скляних дверей метро “Університет”. Надпис свідчив: “Вхід”. Закоханий в екстрім наш хлопака, недовго думаючи, накліяв листівку “Соромно голосувати!”… Вдалось. А чи “не заліпити” мені двері із надписом “Вихід”, - подумав Антон і наліпив. Позаду стояв міліціонер із зевсовським виглядом. Почитав уважно одну листівку, потім –другу. Щось там собі зрозумів А потім хутко наздогнав Антона, який спортивною швидкою ходою намагався ретуватися із місця подій. Тобто – ні, не біг, так, швидко рухався до парку Шевченка. ( І це -правда. Автор знає Антона як, “без понтів”, сміливу людину. Міліціонер наздогнав Антона біля наметів із квітами. Метрів за 20 від метро.

Пролунала така небажана, але настільки багатьом читачам цього повідомлення знайома фраза:” На хвильку, пройдьомте зі мною!”.

… Антон хвилин із 20 здирав листівку. Інколи дивлячись на “мєнта” із “сугубо підкресленим “інтєрєсом” – коли вже “вистачить”. Погано. Не пройшло. Знову фраза:” А тепер – пройдьомте…”. Короче, Ант – в тій самій “каморці” “метра ”Університет”, де інколи хтось із нас бував… Що характерно. Антон майже переконав хлопців – сержантів, що бойкот виборів - просто єдиний правильний вибір для громадянина України.

Зрозуміло, що чергові міліціянти по станції порадились по рації із “командуванням”, а що, мовляв, із “цим щастям” (тобто із Антоном) робити. На жаль для активіста громадянської ініціативи ”Бойкот”, в Києві на той час міліції було нервово. На станції метро “Лівобережна” наче знову хтось “бомбу” підклав. Отже до Антона приїхали два офіцери (за свідченням Анта, явно – “старший”, один із яких майже відразу поїхав на “Лівобережну”. До речі, він забрав листівок із п”ять, при цьому, явно лагідно поставився до питання “Бойкоту”.

Капітан, що залишився, складав протокол, рахував листівки, пожурив наряд, що Анта затримав (сидите тут тільки книжки читаєте, пожурив Анта (мовляв, “робити більше нічого”, “думав, героєм будеш...”), а потім щось розчулився та від душі промовив: “А що – один Нацбанк, що другий – банда!”. Ну, Слава Богу, дійшло, тільки просто б Анта відпустив та і все.
Ант через унсовців викликав на допомогу Чемериса. “Мєнти” здивувалися швидкій появі Чемериса, якого капітан відразу впізнав. Поговорили з Володею “про політику, про життя”. І через кілька хвилин Антон вже був “на свободі”. При цьому Антону, по ідеї треба було поїхати на Поділ, але капітан махнув рукою... Мовляв, “та ладно”...

Наступного ранку Ант, Чемерис, юрист “Республіки” та невеличка група підтримав пішов на суд.
Антону “впаяли” штраф в 51-у гривню по дуже цікавій статті Адміністративного кодексу (ст.. 186 – 2, частина 1, “Заклики до бойкоту”). А, взагалі, що це за юридичні дурниці? Яка, до бісу, демократія? Тобто всі можуть агітувати за кого – завгодно, навіть, за Козака, а я, наприклад, власну позицію та пропонування ідеї бойкоту іншим громадянам, значить, не можу мати? Дивно та халепно як то.

Втім, повірте, як розклеювали ми ці листівки, так і далі будемо. В пафос впадати не хочу. На тому й закінчу. Всім щастить! Бойкот – forever!


Інформація сайту “Бойкот”