«Дисидент» у погонах — про передвиборчу сваволю органів міліції
10/12/2004 | Bantyna
ЗІЗНАННЯ
«Тому що не можу мовчати»
Полковник міліції Сергій Кордик — про причини написання ним цих матеріалів:
— Я бачу найгрубіші ігнорування та порушення законодавства з боку влади, які так і залишилися безкарними завдяки прикриттю органами «правопорядку» — міліцією, СБУ, податковим відомством, Управлінням державної охорони... Саме тому я відмовився від запропонованої мені в липні посади працівника безпеки у штабі кандидата від влади Віктора Януковича. Хоча нещодавно один із знайомих натякнув, що можна було б працювати там і бути дуже корисним для опозиції... Але така роль не в моїх правилах, бо це було б справжнісіньке «сексотство», яке виходить за рамки моралі. Тим часом вважаю, що громадськість має знати про реальний стан справ у силових органах та їх завдання. Досить нинішній владі знущатися над правом, а відтак і над людьми, поставивши на терези «обов'язковість» «перемоги» Януковича будь-якою ціною. Сьогодні треба бити на сполох, розуміючи ганебність політики, до якої вдаються силові відомства під керівництвом Адміністрації Президента України. Тому що завтра говорити про це буде вже занадто пізно.
МоМЕНТ істини
«Дисидент» у погонах — про політичну сваволю органів міліції та її втручання у виборчий процес
http://www.umoloda.kiev.ua/number/283/115/10161/
Поступово, крок за кроком, починаючи з другої половини 90-х років уже минулого століття, правоохоронні органи та інші силові відомства незалежної України почали дедалі активніше втручатися у політичні процеси в державі. Але якщо раніше це питання не набувало певних обов'язкових ознак у діяльності «силовиків» і мало періодично-тимчасовий характер (час від часу), то, починаючи з приходу до керівництва Адміністрацією Президента Віктора Медведчука, а згодом — Миколи Білоконя у Міністерство внутрішніх справ та Ігоря Смешка — в Службу безпеки України, політична спрямованість чітко й стрімко почала вкарбовуватися в повсякденність структур, які ми звикли відносити до правоохоронних.
Нинішній передвиборчий період, як ніколи раніше, оголив усі жахливі вади України як неправової, поліцейської держави. З одного боку, правоохоронці впритул не помічають кричущих порушень законодавства представниками одного табору — того, що виступає на боці існуючої влади. З іншого — зроблено акцент на використанні можливостей правоохоронних структур як репресивних органів у протистоянні з опозицією, вважай — народом. Водночас «силовики» готуються і до загострення політичної боротьби, до можливих масових акцій, виступів «вулиці». Можна лише уявити, у що буде втілено їхні обіцянки й тут «діяти згідно з Конституцією та законодавством».
Мені як колишньому працівникові специфічного підрозділу МВС (звільнився нещодавно сам через неприйняття такого справді фашистського ставлення влади до свого народу) відомі кричущі факти цієї вакханалії. Я можу стверджувати: в нашій державі вже не щодня, а щохвилини відбувається порушення основних свобод громадян, спотворення, відверте ігнорування і знищення конституційних засад демократичного суспільства. І створення в Україні передумов повторення 1937 року викликає стурбованість багатьох працівників органів внутрішніх справ у різних службах — від карного розшуку до внутрішньої безпеки.
Так починався «сезон полювання»
...Пригадую, як у листопаді 2002 року Чернігівський апеляційний суд мав винести рішення у відомій справі Юлії Тимошенко з її колишніми «Єдиними енергетичними системами». Напередодні проведення того судового засідання в Чернігові один із начальників податкової служби сказав мені: «Там усе вже давно вирішено, навіть готове рішення суду, а засідання — то просто треба його формально провести...». Інший полковник міліції, наближений до облдержадміністрації, повідав: «З Києва попередили: якщо рішення Чернігівського суду буде інше, ніж Печерського районного, то голови з усіх полетять». Нагадаю, що Печерський суд у Києві визнав винними всіх осіб, які проходили у справі ЄЕСУ. Чернігівська Феміда центральну владу не підвела й підтвердила столичний вердикт проти опозиціонерки.
Але навіть такий слухняний суд потрібно було контролювати, забезпечувати цей процес тиском найрізноманітніших силових органів. Відтак перед засіданням вийшло розпорядження тодішнього начальника Управління МВС у Чернігівській області (нині він перший заступник міністра внутрішніх справ України — начальник Головного управління з боротьби з організованою злочинністю!) Михайла Маніна: «Розгляд указаної справи викликає підвищений інтерес з боку громадян у приміщенні обласного суду та на прилеглій території. Для недопущення протиправних дій у відношенні учасників судового процесу — вимагаю: ВАСМ УМВС... виділити... 6 співробітників судової міліції — для забезпечення пропускного режиму та ОГП (охорони громадського порядку. — Ред.) у приміщенні суду. 10 співробітників ОРМШР «Беркут» (у цивільному одязі), групу захоплення (4 співробітники) та 2 піших наряди ОБ ППСМ (4 співробітники) — для забезпечення ОГП на прилеглій до приміщення суду території. 20 співробітників ОБ ППСМ (патрульно-постова служба міліції. — Ред.) — у групу резерву, розмістивши їх у будівлі Чернігівської обласної ради ... Виділити співробітників для створення груп документування, забезпечивши їх аудіо-відеотехнікою. Керівникам оперативних служб ЧМВ УМВС та УМВС області розробити схеми оперативного перекриття місця проведення судового засідання підпорядкованим особовим складом... Виділити 3 дільничних інспектори міліції...»
Про працівників спецслужб СБУ, ОВС, податкової нічого не сказано, хоча вони під час засідання суду теж працювали. Але в будь-якому разі увага міліції до персони Юлії Тимошенко вражає. Зауважмо: тоді, в 2002-му, правоохоронці лише починали репетиції своєї гри в політичному театрі...
Фальшиві газети, «підставлені» касирки...
...Ще перед виборами 2002 року бригади МВС звернулися до підпорядкованих підрозділів з метою зібрання усіх опозиційних газет, буклетів, іншої друкованої продукції. Як ви гадаєте — для чого? А щоб через кілька днів матеріали, зібрані спецслужбами, вийшли масовим тиражем у фальшивих газетах, які мали вигляд справжніх. Пам'ятаю, як один із керівників цих бригад сказав: «Наше керівництво ні до чого саме не додумається — тільки їздить у Росію та переймає їх досвід». Але ще більший цинізм керівництва Міністерства внутрішніх справ виявився після того, як з МВС вийшла вказівка (уже після виборів, у відповідь на звернення Віктора Ющенка) провести роботу для встановлення осіб, причетних до випуску підроблених ЗМІ агітаційного змісту. Самі клепали — самі винних шукали. Ясна річ, не знайшли.
Про колізії навколо однієї з таких фальшивок варто розповісти окремо. На початку березня 2002 року у світ вийшов такий собі анонімний «Інтернет-вісник «Чиста правда» (тираж — 500 примірників, як і автор та видавець — Іван Андрієнко, — звісно, вигадані). Чернігівська «Чиста правда» містила підбірку матеріалів, зібраних з усіх усюд та спрямованих на компрометацію давнього опонента обласної влади — голову осередку Соцпартії Миколу Рудьковського, який, зокрема, був ініціатором протестів проти підняття тарифів на водопостачання. Пройшов деякий час. У Чернігові з'явилися випуски іншої «Чистої правди» із зазначенням того ж «автора», але з протилежним змістом. Вони були спрямовані вже проти есдеківського «губернатора» Валентина Мельничука, розповідали про темні справи посадовців обласного масштабу й наробили чимало галасу. Логічно припустити, що ці останні випуски — помста Рудьковського владі у відповідь. Утім це лише припущення, а ми звернемо увагу на реакцію обласної влади на цю «реваншистську» «Чисту правду»: керівництво усіх силових відомств отримало особливо важливу вказівку — «Знайти і знешкодити!»
Якби порахувати, скільки державних коштів витрачено на ці заходи з пошуку «злочинців», включаючи заробітну плату, яку правоохоронці насправді повинні отримувати за розкриття злочинів і пошук справжніх правопорушників, то за ці кошти можна було б віддати значну частину боргу пенсіонерам органів внутрішніх справ області. Натомість на Чернігівщині начальник обласного УМВС наказом № 334 від 30 квітня 2004 року призупинив дію указу Президента щодо погашення заборгованості за рахунок президентської надбавки. До речі, така надбавка особовому складу органів внутрішніх справ по Україні чи не найменша саме в Чернігівській області. Бо тут ці кошти пускають на потреби політичного розшуку?
Отже, під патронатом деяких керівників облдержадміністрації та інших осіб від влади («героїв», викритих у листівках) з найгрубішими порушеннями Конституції та інших законів України були організовані спільні з правоохоронцями «оперативно-розшукові» заходи. В демократичній державі правоохоронні органи спочатку перевірили б достовірність інформації, що була вміщена на сторінках «Чистої правди», і лише в разі встановлення фактів наклепу здійснювали б відповідні до закону «розробки». Але в нас усе інакше. Через кілька днів з моменту надходження вказівки «фас!» органи отримали інформацію, що начебто дві молоді жінки виносили такі листівки з банку... 12 квітня за ними було встановлено стеження працівників «наружки», які виявили місця проживання цих жінок. Уже наступного дня підключилися співробітники відділу оперативної установки, які зібрали про цих дівчат «цікаву інформацію». Але треба було ще вийти на тих, хто організовує друк таких листівок. Тож правоохоронці вдалися до специфіки дій, які в таких випадках відомі лише вузькому колу осіб (у цьому полягає небезпечність діяння спецпідрозділів, які займаються неконтрольованою діяльністю та не охоплюються взагалі чинним Законом «Про оперативно-розшукову діяльність»).
Наведу лише фрагмент з одного «оперативного» документа за номером 23/3001 від 14 квітня 2004 року стосовно «Ази» (це псевдонім, який було надано в процесі візуального спостереження одній із тих дівчат, які начебто носили крамольні листівки): «В місті Чернігові на другому поверсі 9-поверхового будинку № 7-а по вул. ...в однокімнатній квартирі проживає без реєстрації майже рік С. М. І. (в документі — повністю), 1983 р.н. ... За даними А. (джерело інформації), вона значиться прописаною за адресою .... За місцем проживання веде звичайний, дещо прихований спосіб життя. Серед сусідів користується повагою... Працює касиром-контролером у банку «Д.». Неодноразово висловлювалася сусідам, що є прихильником виборчого об'єднання «Батьківщина», яке очолює Юлія Тимошенко...» І такої «розробки» — на дві з половиною сторінки. А був ще й документ за №23/3007, складений того самого дня 14 квітня 2004, — про другу дівчину, містить вичерпні дані ще про одну «підпільницю» — касирку того ж банку, товаришку згаданої вище С. М. І....
Що трапилося з цими дівчатами? Наведу витяг з пункту 59 оперативного зведення органів внутрішніх справ від 20 квітня (зверніть увагу — від початку «розробки» минув лише тиждень!): «...Надійшло повідомлення, що 16.04.04 р. при перерахуванні грошей в інкасаторській сумці 13/2, закріпленiй за відділенням банку «Д.», виявлено відсутність 2390 доларів США. Проведеною перевіркою встановлено, що 15.04.2004 року інкасаторську сумку комплектувала, закривала, пломбувала, готувала супровідні документи касир-контролер С. М. І.,1983 р. н.... Перевірка показала, що пломби на сумці не порушені, механічних пошкоджень сумка не має».
Здогадатись, що було зроблено, неважко — в правоохоронних органах є досить добрі спеціалісти з фальсифікацій. І ламання людських доль.
Усі на пошуки однофамільців!
Уже з наведених прикладів можна пересвідчитися, якими «важливими» справами і як саме переймаються наші правоохоронці — згідно зі статтею 1 Закону «Про міліцію», «державний озброєний орган виконавчої влади». Але маразм міцніє. Скажімо, цього року зі столиці України до таємних служб надійшла в усній формі вказівка — перевірити тих, хто має такі ж прізвища, як і лідери опозиції, на «предмет можливої спорідненості з ними». У чому завинили ці люди, які потрапили під «ковпак» вітчизняних пінкертонів? Навіть якби вони виявилися не просто однофамільцями, а справді родичами, чи відповідає навіть син за батька, не кажучи вже про сьому воду на киселі, чотириюрідного небожа тощо? Та й лідерів опозиції в нас ще ніхто не засудив... Але міліція вважає за краще «перепильнувати», ніж «недопильнувати». Ось уривки з однієї з таких довідок, підготовленої спецслужбами і направленої до департаменту розвідувально-пошукової діяльності МВС України (колишнього відомства фігуранта «справи Гонгадзе» генерала Пукача): «У селі Жавинка Чернігівського району по вулиці Ушинського, 38 розташована територія підприємства, яке належить АТ «Софтсвіт». Дану територію з промисловими будівлями придбала директор фірми Ющенко Тетяна Олексіївна, відповідно до договору купівлі, який був складений у лютому 2004 року. (...) Відомо, що всіма справами АТ «Софтсвіт» займається чоловік директора даного товариства Ющенко Ігор Вікторович, 1969 р.н., уродженець м.Києва, зареєстрований у селищі Ворзель.... Останній є директором АТ «Параграф град», має мобільний телефон, номер .... У даний час на території підприємства «Софтсвіт» проводять ремонт будівель.... Ющенко Ігор Вікторович, 1969 р.н. не є сином народного депутата України, голови блоку «Наша Україна» Ющенка Віктора Андрійовича. Дітьми останнього є ...».
«Хвіст» на Ай-Петрі — «очі» на Червоній площі Чернігова
Саме про відносини Віктора Ющенка та міліції варто розповісти окремо. Точніше, про надмірну й не надто законну увагу правоохоронців до персони В. Ю.
Останній мітинг перед отруєнням Ющенко провів саме в Чернігові — 5 вересня Червона площа тут була заповнена вщерть. Вона вміщає близько 30 тисяч осіб, але правоохоронні органи подали відомості про присутніх у кількості лише 5 тисяч. Їм, звичайно, до цього не звикати: якби подібні заходи були організовані владою, до Києва по всіх інстанціях полетіли б дані у десять разів більші. А тут — опозиція... Хоча що прикметно: найбільше народу на площі було саме під час виступу опозиційного лідера, а розходитися люди почали тоді, коли Ющенка на сцені змінили популярні українські артисти. Раніше було навпаки — естрадні зірки заманювали глядача на зустрічі з політиками. Аншлагові з Ющенком не завадив і той факт, що чернігівська влада напередодні організувала тут власний концерт — в розрахунку, що наступного дня «пересичені» чернігівці проігнорують опозиційну масову акцію. До того ж у місті розповсюджували фальшиві листівки, в яких зазначалися неправдиві відомості про місце зустрічі з Віктором Ющенком. Але й ці старання були марними.
Не вдалося зірвати мітинг — довелося отримувати хоч якусь користь з «охорони громадського порядку» навколо Ющенка, тісно пов'язану зі стеженням за опозиційним лідером. Навколо кандидата в президенти вже не було нашпиговано стільки «працівників у цивільному», як зазвичай перед цим у інших регіонах країни. Принцип розташування відповідних сил і засобів зазнав певних змін через побоювання, аби не повторився прокол, як на горі Ай-Петрі в Криму (коли оточення Ющенка виявило «на хвості» шпигуна від спецслужб та численні нелегальні засоби стеження за політичним лідером. — Ред.). Але численні «всевидющі очі» пильнували й цього разу. Коли в процесі зустрічі Віктора Ющенка з чернігівськими виборцями я перевірив, чи велося спостереження з тих точок (навколишніх будинків та приміщень), що використовувалися при проведенні подібних заходів на Червоній площі й раніше, то принаймні у двох пунктах із трьох традиційних усе було «шито-крито», в тому числі й наявні спеціальні технічні засоби.
Не випадає сумніватися, що в разі викриття шпигунів усе це знову було б подане керівництвом СБУ та МВС під брехливим соусом «охорони громадського порядку» чи «охорони кандидата в президенти», як і в Криму, де за Ющенком стежили й вели відеозйомку навіть на пляжі. Але факт лишається фактом: через відеозйомку, що здійснюється з кількох місць, правоохоронці не лише детально фіксують перебіг масового заходу, а й виявляють активних учасників зібрання, які через агітацію підтримують конкретного опозиціонера, помічають активістів, що роздають усіляку літературу; пізніше, якщо треба, спеціально виділені працівники складають досьє на мітингових активістів — беруть під «ковпак». Також скрупульозно вивчається і деталізується кожне слово мітингових промовців із подальшим використанням зібраних матеріалів у вищих інстанціях. Такі ретельні аналітичні розробки спочатку йдуть до керівників обласних управлінь СБУ, МВС, податкової служби (кожний підрозділ працює автономно, незалежно від інших «силовиків»), потім надходять до обласних держадміністрацій. Інколи ці матеріали можуть паралельно і в терміновому порядку запросити керівники столичних відомств — керівники департаментів Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України тощо). Якщо термінового значення інформація не має, обласні «службісти» подають доповідні до Києва у спеціально визначені терміни. Що це, як не втручання силових органів у політичний процес, гра на боці конкретних політичних сил, які перебувають при владі?
До речі, у Чернігові міліція відзначилася ще одним способом вислужитися. На одному з приміщень, де перебували спостерігачі, додумалися вивісити два непристойні плакати проти Ющенка. Коли представники кандидата в президенти намагалися з'ясувати появу такої «контрагітації» та пройти до цієї адмінбудівлі, перший заступник начальника УМВС області полковник міліції Іван Кочубей разом зі своїм колегою — начальником міської міліції Шевчуком їх просто туди не пустили, заявивши, що це, мовляв, адміністративне приміщення, і входити до нього заборонено. Не виключено, що передбачався, зокрема, сценарій, коли підбурений люд спробував би прорватися до цього будинку, ламаючи державне майно. Подібна провокація була б «адміністрації» явно на руку. Недарма бойові загони УМВС, ховаючись неподалік місця проведення мітингу, чекали потрібного сигналу.
Зауважу, що так виглядав прийом найрейтинговішого кандидата в президенти лише в одному обласному центрі. А їх у нас 25, і Ющенко їздить по всій Україні. Тож роботи органам внутрішніх справ вистачає...
Соціологія від фірми «МВС»
Ця робота полягає і у визначенні рейтингів кандидатів та політичних сил на місцях, і у впливі на результати виборів. Пам'ятаю, як дорікало київське начальство нашому чернігівському керівництву за те, що ми перед виборами 2002 року надавали в центр дані, нібито симпатизуючи опозиції. «Розвідка» показувала 32 відсотки популярності блоку «Наша Україна» на Чернігівщині. За офіційними даними Центрвиборчкому, блок Ющенка в області набрав 24,85 відсотка (КПУ — 16,59%, СПУ — 15,40 %, блок «За єдину Україну!» — 8,71%, блок Юлії Тимошенко» — 7,24%). Отож, якби влада нахабно (а це підтверджують факти) не втручалася в ті вибори, результат виборчого блоку «Наша Україна» дорівнював би нашим об'єктивним даним, тобто був на 7 відсотків вищим від зафіксованого у ЦВК.
А тепер давайте подивимося, як виглядає рейтингова «картинка» на Чернігівщині сьогодні. Щотижня, ось уже п'ятий місяць (тобто ще до офіційного початку виборчих перегонів), спеціальними каналами в Департамент розвідувально-пошукової діяльності МВС України надається досить розгорнута інформація: в кожному районі області розвідка здійснює опитування та проводить іншу величезну роботу, під час якої кількість респондентів становить не менше 500 осіб у кожному районі. Такі опитування проводяться з урахуванням всіх потрібних соціальних характеристик і окремо по населених пунктах. Якщо станом на 29 червня за Ющенка в Чернігівській області готові були голосувати 29,2% виборців, за Януковича — 16,9%, за Симоненка — 11,8%, за Мороза — 8,5%, то на кінець вересня розрив між Віктором Федоровичем та Віктором Андрійовичем зріс: у Януковича — 16,2% (менше на 0,7% порівняно з червнем), у Ющенка — 32,5% (+3,3%). До того ж треба відзначити й таку деталь, яку влада намагається замовчувати: Олександр Мороз у багатьох регіонах випереджає кандидата від влади і вже має не менше 10%, а подекуди наближається і до 20. Зауважу (хай про це знає й Адміністрація Президента), що зі спецслужб Чернігівської області та ще з 12 областей, куди мені довелося зателефонувати, навмисно підвищують переданий до Києва рейтинг Януковича, занижуючи при цьому «бали» кандидатів — не фаворитів, які й без цього мають не дуже високий рівень підтримки. На цей крок працівники спецслужб ідуть вимушено, аби зменшити гнів, невдоволення високих посадовців та відволікти підозри з боку вищого керівництва щодо можливих симпатій працівників місцевих спецслужб до опозиціонерів.
Водночас, якщо проаналізувати всі дані з початку соцопитувань у виконанні спецслужб, то можна помітити: в тих районах, де лідирували кандидати від опозиції, у керівників владних структур виникли проблеми з місцем роботи. Можу спрогнозувати, що лідер місцевої організації СДПУ(о), чернігівський обласний голова Валентин Мельничук залишиться керувати до виборів, якщо додаткові заходи вплинуть на зменшення рейтингу Ющенка.
Влада справді має реальні, а не підмальовані відсотки симпатій виборців. Саме з цієї причини представники владних структур чинять опір роботі Тимчасової комісії Верховної Ради з моніторингу виборчого процесу, через це владний табір виступає і проти проведення екзит-полу — опитувань виборців одразу після голосування, що має засвідчити дійсний розклад сил. Говорячи про набутий досвід влади та її поплічників — керівників силових органів, з упевненістю можна констатувати, що й цього разу вони задіюватимуть на місцях протизаконні та брутальні методи — провокації, фабрикування справ, залякування, які, безумовно, вплинуть на результати виборів.
Політичний розшук і «правоохоронні» майстри провокацій
З погляду на минулий виборчий процес можна очікувати нових указівок зі столиці України на кшталт, приміром, цієї, що надійшла на місця з Департаменту оперативної служби Міністерства внутрішніх справ «Про забезпечення правопорядку й безпеки під час виборчої кампанії». У цьому документі, зокрема, є й такий пункт: «Забезпечення відстеження стану оперативної обстановки, пов'язаної з проведенням передвиборчої кампанії... Налагодити і підтримувати постійний обмін оперативною інформацією з СБУ, УДО (Управлінням Державної охорони. — Авт.) України, іншими правоохоронними органами». Так МВС ховає свої справжні цілі під маску «оперативної обстановки» та «охорони громадського порядку». Бо під такими словесами причаївся весь спектр задіяного механізму, до якого вдаються подібні інституції. Написали б правду — про ту роботу, яку кожний підрозділ під час виборів здійснює: як упроваджують своїх людей у дільничні та окружні комісії, аби «прикрити» вкидання додаткових бюлетенів з потрібними «галочками»; як відстежують «контрольних фігурантів», аби спровокувати їх на певні неадекватні дії (на минулих виборах така спроба з підставними особами майже успішно реалізувалася в Чернігові щодо голови обкому Соцпартії Миколи Рудьковського); як ведуть протиправне негласне візуального спостереження із застосуванням усіляких технічних засобів тощо. Крім того, як повідомив знайомий працівник МВС, зібрані спецслужбами матеріали (правдиві й брехливі) стали основою для виготовлення в друкарнях СБУ та МВС спеціальних фальшивих газет та листівок, спрямованих на сіяння розбрату та розпалювання конфліктів між окремими кандидатами в президенти. Загалом, вважаю, що події з виборами мера Мукачевого — це не репетиція, а логічне продовження нечесної кампанії нинішньої влади проти народної опозиції.
Ще до зміщення з посади керівника Департаменту оперативної служби (нині — Департамент розвідувально-пошукової діяльності) МВС України Олексія Пукача, який наприкінці минулого року був арештований прокуратурою у «справi Гонгадзе» й перебував у слідчому ізоляторі Чернігова, в обласні та регіональні підрозділи була направлена його вказівка, в якій генерал вимагав надати інформацію з питань суспільно-політичної ситуації на місцях (структура, лідери, осередки, періодичні видання найбільших політичних партій), яка проводиться ними робота щодо організації та проведення мітингів, акцій непокори, інших масових заходів; оцінка населенням роботи законодавчої та виконавчої влади; масові акції протесту (кількість учасників, хто організовує, основні вимоги); відношення громадян до загальних акцій та резонансних подій (наприклад, «Україна без Кучми», арешт Юлії Тимошенко) у відсотках «за» й «проти» з числа опитаних респондентів...»). Навесні в регіони почали надходити вже оновлені вказівки щодо «роботи» з опозицією — вже з прицілом передусім на «Нашу Україну» та прихильників Віктора Ющенка. Щоправда, після деяких подій, коли подібні вказівки стали «витікати» з «надр» таємних відомств, аналогічні накази та розпорядження почали посилати не спецпоштою, а надавати безпосередньо керівникам спецпідрозділів, які прибували до Києва. Такі вказівки — так звані «темники» для міліції — зараз уже не містять відповідних реквізитів (назви органу, конкретних прізвищ, підписів, дати тощо) та грифу секретності й не реєструються. Хоча загалом їх сутність аж ніяк не охолоджує намірів посадовців — навпаки, такі «папери» стали здебільшого агресивнішими, набули точно направленої дії.
«За таке слід убивати на місці!»
«Силовики» переслідують не лише опозиціонерів, а й тиснуть на самих правоохоронців. Аргументи ті ж, що й перед виборами 2002-го: аргументи на кшталт «ви державні люди, а тому зобов'язані голосувати за державне керівництво», і залякування («упродовж двох місяців після виборів буде встановлено, хто за кого голосував»; вимоги надати вищому керівництву списки членів своєї сім'ї), і підкуп та шантаж («у подальшому підвищенні в посадах буде враховано, хто і як діяв перед виборами та під час їх проведення»).
Норма, закладена в статті 60 Конституції , не спрацьовує, хоча в ній чітко зазначено, що «ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність». Здавалося б, усе зрозуміло, та, на жаль, реальність засвідчує, що ми живемо зовсім не в правовій державі.
Хитрість, підлість, аморальність, лицемірство, цинізм, брехня, ворожість до національного — ось сучасні риси української правоохоронної системи, можливості якої сповна застосовуються для придушення всіх незгодних із «керівною й спрямовуючою». Чи це не нагадує 1937 рік у СРСР? Чи все ж більше схоже на початок устрою, насадженого в 1920-х роках Муссоліні в Італії? При моїй незгоді діяти протизаконно керівник управління, в якому я працював, так і кинув (хоча потім пізніше вибачався): «За таке слід убивати на місці!».
Рядові «бійці» ОВС, на яких покладена брудна робота, добре розуміють злочинний характер багатьох вказівок, що надходять згори. Але у своїй більшості спротиву не чинять. Коли один із чернігівських працівників, що відповідає за політику, доставив під охороною на оперативній автомашині зібрані розвідувальною службою документи до МВС, то вислухав серйозні претензії на досить куций виклад матеріалу. «Ось, поглянь, — звернувся до нього один із чинів, — як детально «розповідають» люди із Запоріжжя...» І справді, в них лише одна довідка стосовно одного району була розгорнута в «розробці» більш як на десяти аркушах, тоді як у розкритикованого чотири райони вмістилися на трьох сторінках. Через два дні з цього приводу «на килим» до керівництва МВС був викликаний начальник «винного» управління, який після повернення з Києва терміново зібрав нараду з керівним складом. Після неї начальник відділу, на якого звалили основний тягар зi збирання матеріалів політичного спрямування, потрапив до лікарні з небезпечним артеріальним тиском. Йому добре вкарбувалися слова керівника: «Завтра можеш взагалі не приходити на робоче місце...» А через півмісяця, коли до столиці були доставлені нові, повніші, матеріали, чернігівців уже хвалили за добре виконану роботу...
Сергій КОРДИК,
підполковник міліції,
колишній начальник відділу інформаційно-аналітичної роботи
Управління оперативної служби (Департамент розвідувально-пошукової діяльності МВС України)
при УМВС у Чернігівській області.
Продовження теми — в одному з наступних номерів «УМ».
«Тому що не можу мовчати»
Полковник міліції Сергій Кордик — про причини написання ним цих матеріалів:
— Я бачу найгрубіші ігнорування та порушення законодавства з боку влади, які так і залишилися безкарними завдяки прикриттю органами «правопорядку» — міліцією, СБУ, податковим відомством, Управлінням державної охорони... Саме тому я відмовився від запропонованої мені в липні посади працівника безпеки у штабі кандидата від влади Віктора Януковича. Хоча нещодавно один із знайомих натякнув, що можна було б працювати там і бути дуже корисним для опозиції... Але така роль не в моїх правилах, бо це було б справжнісіньке «сексотство», яке виходить за рамки моралі. Тим часом вважаю, що громадськість має знати про реальний стан справ у силових органах та їх завдання. Досить нинішній владі знущатися над правом, а відтак і над людьми, поставивши на терези «обов'язковість» «перемоги» Януковича будь-якою ціною. Сьогодні треба бити на сполох, розуміючи ганебність політики, до якої вдаються силові відомства під керівництвом Адміністрації Президента України. Тому що завтра говорити про це буде вже занадто пізно.
МоМЕНТ істини
«Дисидент» у погонах — про політичну сваволю органів міліції та її втручання у виборчий процес
http://www.umoloda.kiev.ua/number/283/115/10161/
Поступово, крок за кроком, починаючи з другої половини 90-х років уже минулого століття, правоохоронні органи та інші силові відомства незалежної України почали дедалі активніше втручатися у політичні процеси в державі. Але якщо раніше це питання не набувало певних обов'язкових ознак у діяльності «силовиків» і мало періодично-тимчасовий характер (час від часу), то, починаючи з приходу до керівництва Адміністрацією Президента Віктора Медведчука, а згодом — Миколи Білоконя у Міністерство внутрішніх справ та Ігоря Смешка — в Службу безпеки України, політична спрямованість чітко й стрімко почала вкарбовуватися в повсякденність структур, які ми звикли відносити до правоохоронних.
Нинішній передвиборчий період, як ніколи раніше, оголив усі жахливі вади України як неправової, поліцейської держави. З одного боку, правоохоронці впритул не помічають кричущих порушень законодавства представниками одного табору — того, що виступає на боці існуючої влади. З іншого — зроблено акцент на використанні можливостей правоохоронних структур як репресивних органів у протистоянні з опозицією, вважай — народом. Водночас «силовики» готуються і до загострення політичної боротьби, до можливих масових акцій, виступів «вулиці». Можна лише уявити, у що буде втілено їхні обіцянки й тут «діяти згідно з Конституцією та законодавством».
Мені як колишньому працівникові специфічного підрозділу МВС (звільнився нещодавно сам через неприйняття такого справді фашистського ставлення влади до свого народу) відомі кричущі факти цієї вакханалії. Я можу стверджувати: в нашій державі вже не щодня, а щохвилини відбувається порушення основних свобод громадян, спотворення, відверте ігнорування і знищення конституційних засад демократичного суспільства. І створення в Україні передумов повторення 1937 року викликає стурбованість багатьох працівників органів внутрішніх справ у різних службах — від карного розшуку до внутрішньої безпеки.
Так починався «сезон полювання»
...Пригадую, як у листопаді 2002 року Чернігівський апеляційний суд мав винести рішення у відомій справі Юлії Тимошенко з її колишніми «Єдиними енергетичними системами». Напередодні проведення того судового засідання в Чернігові один із начальників податкової служби сказав мені: «Там усе вже давно вирішено, навіть готове рішення суду, а засідання — то просто треба його формально провести...». Інший полковник міліції, наближений до облдержадміністрації, повідав: «З Києва попередили: якщо рішення Чернігівського суду буде інше, ніж Печерського районного, то голови з усіх полетять». Нагадаю, що Печерський суд у Києві визнав винними всіх осіб, які проходили у справі ЄЕСУ. Чернігівська Феміда центральну владу не підвела й підтвердила столичний вердикт проти опозиціонерки.
Але навіть такий слухняний суд потрібно було контролювати, забезпечувати цей процес тиском найрізноманітніших силових органів. Відтак перед засіданням вийшло розпорядження тодішнього начальника Управління МВС у Чернігівській області (нині він перший заступник міністра внутрішніх справ України — начальник Головного управління з боротьби з організованою злочинністю!) Михайла Маніна: «Розгляд указаної справи викликає підвищений інтерес з боку громадян у приміщенні обласного суду та на прилеглій території. Для недопущення протиправних дій у відношенні учасників судового процесу — вимагаю: ВАСМ УМВС... виділити... 6 співробітників судової міліції — для забезпечення пропускного режиму та ОГП (охорони громадського порядку. — Ред.) у приміщенні суду. 10 співробітників ОРМШР «Беркут» (у цивільному одязі), групу захоплення (4 співробітники) та 2 піших наряди ОБ ППСМ (4 співробітники) — для забезпечення ОГП на прилеглій до приміщення суду території. 20 співробітників ОБ ППСМ (патрульно-постова служба міліції. — Ред.) — у групу резерву, розмістивши їх у будівлі Чернігівської обласної ради ... Виділити співробітників для створення груп документування, забезпечивши їх аудіо-відеотехнікою. Керівникам оперативних служб ЧМВ УМВС та УМВС області розробити схеми оперативного перекриття місця проведення судового засідання підпорядкованим особовим складом... Виділити 3 дільничних інспектори міліції...»
Про працівників спецслужб СБУ, ОВС, податкової нічого не сказано, хоча вони під час засідання суду теж працювали. Але в будь-якому разі увага міліції до персони Юлії Тимошенко вражає. Зауважмо: тоді, в 2002-му, правоохоронці лише починали репетиції своєї гри в політичному театрі...
Фальшиві газети, «підставлені» касирки...
...Ще перед виборами 2002 року бригади МВС звернулися до підпорядкованих підрозділів з метою зібрання усіх опозиційних газет, буклетів, іншої друкованої продукції. Як ви гадаєте — для чого? А щоб через кілька днів матеріали, зібрані спецслужбами, вийшли масовим тиражем у фальшивих газетах, які мали вигляд справжніх. Пам'ятаю, як один із керівників цих бригад сказав: «Наше керівництво ні до чого саме не додумається — тільки їздить у Росію та переймає їх досвід». Але ще більший цинізм керівництва Міністерства внутрішніх справ виявився після того, як з МВС вийшла вказівка (уже після виборів, у відповідь на звернення Віктора Ющенка) провести роботу для встановлення осіб, причетних до випуску підроблених ЗМІ агітаційного змісту. Самі клепали — самі винних шукали. Ясна річ, не знайшли.
Про колізії навколо однієї з таких фальшивок варто розповісти окремо. На початку березня 2002 року у світ вийшов такий собі анонімний «Інтернет-вісник «Чиста правда» (тираж — 500 примірників, як і автор та видавець — Іван Андрієнко, — звісно, вигадані). Чернігівська «Чиста правда» містила підбірку матеріалів, зібраних з усіх усюд та спрямованих на компрометацію давнього опонента обласної влади — голову осередку Соцпартії Миколу Рудьковського, який, зокрема, був ініціатором протестів проти підняття тарифів на водопостачання. Пройшов деякий час. У Чернігові з'явилися випуски іншої «Чистої правди» із зазначенням того ж «автора», але з протилежним змістом. Вони були спрямовані вже проти есдеківського «губернатора» Валентина Мельничука, розповідали про темні справи посадовців обласного масштабу й наробили чимало галасу. Логічно припустити, що ці останні випуски — помста Рудьковського владі у відповідь. Утім це лише припущення, а ми звернемо увагу на реакцію обласної влади на цю «реваншистську» «Чисту правду»: керівництво усіх силових відомств отримало особливо важливу вказівку — «Знайти і знешкодити!»
Якби порахувати, скільки державних коштів витрачено на ці заходи з пошуку «злочинців», включаючи заробітну плату, яку правоохоронці насправді повинні отримувати за розкриття злочинів і пошук справжніх правопорушників, то за ці кошти можна було б віддати значну частину боргу пенсіонерам органів внутрішніх справ області. Натомість на Чернігівщині начальник обласного УМВС наказом № 334 від 30 квітня 2004 року призупинив дію указу Президента щодо погашення заборгованості за рахунок президентської надбавки. До речі, така надбавка особовому складу органів внутрішніх справ по Україні чи не найменша саме в Чернігівській області. Бо тут ці кошти пускають на потреби політичного розшуку?
Отже, під патронатом деяких керівників облдержадміністрації та інших осіб від влади («героїв», викритих у листівках) з найгрубішими порушеннями Конституції та інших законів України були організовані спільні з правоохоронцями «оперативно-розшукові» заходи. В демократичній державі правоохоронні органи спочатку перевірили б достовірність інформації, що була вміщена на сторінках «Чистої правди», і лише в разі встановлення фактів наклепу здійснювали б відповідні до закону «розробки». Але в нас усе інакше. Через кілька днів з моменту надходження вказівки «фас!» органи отримали інформацію, що начебто дві молоді жінки виносили такі листівки з банку... 12 квітня за ними було встановлено стеження працівників «наружки», які виявили місця проживання цих жінок. Уже наступного дня підключилися співробітники відділу оперативної установки, які зібрали про цих дівчат «цікаву інформацію». Але треба було ще вийти на тих, хто організовує друк таких листівок. Тож правоохоронці вдалися до специфіки дій, які в таких випадках відомі лише вузькому колу осіб (у цьому полягає небезпечність діяння спецпідрозділів, які займаються неконтрольованою діяльністю та не охоплюються взагалі чинним Законом «Про оперативно-розшукову діяльність»).
Наведу лише фрагмент з одного «оперативного» документа за номером 23/3001 від 14 квітня 2004 року стосовно «Ази» (це псевдонім, який було надано в процесі візуального спостереження одній із тих дівчат, які начебто носили крамольні листівки): «В місті Чернігові на другому поверсі 9-поверхового будинку № 7-а по вул. ...в однокімнатній квартирі проживає без реєстрації майже рік С. М. І. (в документі — повністю), 1983 р.н. ... За даними А. (джерело інформації), вона значиться прописаною за адресою .... За місцем проживання веде звичайний, дещо прихований спосіб життя. Серед сусідів користується повагою... Працює касиром-контролером у банку «Д.». Неодноразово висловлювалася сусідам, що є прихильником виборчого об'єднання «Батьківщина», яке очолює Юлія Тимошенко...» І такої «розробки» — на дві з половиною сторінки. А був ще й документ за №23/3007, складений того самого дня 14 квітня 2004, — про другу дівчину, містить вичерпні дані ще про одну «підпільницю» — касирку того ж банку, товаришку згаданої вище С. М. І....
Що трапилося з цими дівчатами? Наведу витяг з пункту 59 оперативного зведення органів внутрішніх справ від 20 квітня (зверніть увагу — від початку «розробки» минув лише тиждень!): «...Надійшло повідомлення, що 16.04.04 р. при перерахуванні грошей в інкасаторській сумці 13/2, закріпленiй за відділенням банку «Д.», виявлено відсутність 2390 доларів США. Проведеною перевіркою встановлено, що 15.04.2004 року інкасаторську сумку комплектувала, закривала, пломбувала, готувала супровідні документи касир-контролер С. М. І.,1983 р. н.... Перевірка показала, що пломби на сумці не порушені, механічних пошкоджень сумка не має».
Здогадатись, що було зроблено, неважко — в правоохоронних органах є досить добрі спеціалісти з фальсифікацій. І ламання людських доль.
Усі на пошуки однофамільців!
Уже з наведених прикладів можна пересвідчитися, якими «важливими» справами і як саме переймаються наші правоохоронці — згідно зі статтею 1 Закону «Про міліцію», «державний озброєний орган виконавчої влади». Але маразм міцніє. Скажімо, цього року зі столиці України до таємних служб надійшла в усній формі вказівка — перевірити тих, хто має такі ж прізвища, як і лідери опозиції, на «предмет можливої спорідненості з ними». У чому завинили ці люди, які потрапили під «ковпак» вітчизняних пінкертонів? Навіть якби вони виявилися не просто однофамільцями, а справді родичами, чи відповідає навіть син за батька, не кажучи вже про сьому воду на киселі, чотириюрідного небожа тощо? Та й лідерів опозиції в нас ще ніхто не засудив... Але міліція вважає за краще «перепильнувати», ніж «недопильнувати». Ось уривки з однієї з таких довідок, підготовленої спецслужбами і направленої до департаменту розвідувально-пошукової діяльності МВС України (колишнього відомства фігуранта «справи Гонгадзе» генерала Пукача): «У селі Жавинка Чернігівського району по вулиці Ушинського, 38 розташована територія підприємства, яке належить АТ «Софтсвіт». Дану територію з промисловими будівлями придбала директор фірми Ющенко Тетяна Олексіївна, відповідно до договору купівлі, який був складений у лютому 2004 року. (...) Відомо, що всіма справами АТ «Софтсвіт» займається чоловік директора даного товариства Ющенко Ігор Вікторович, 1969 р.н., уродженець м.Києва, зареєстрований у селищі Ворзель.... Останній є директором АТ «Параграф град», має мобільний телефон, номер .... У даний час на території підприємства «Софтсвіт» проводять ремонт будівель.... Ющенко Ігор Вікторович, 1969 р.н. не є сином народного депутата України, голови блоку «Наша Україна» Ющенка Віктора Андрійовича. Дітьми останнього є ...».
«Хвіст» на Ай-Петрі — «очі» на Червоній площі Чернігова
Саме про відносини Віктора Ющенка та міліції варто розповісти окремо. Точніше, про надмірну й не надто законну увагу правоохоронців до персони В. Ю.
Останній мітинг перед отруєнням Ющенко провів саме в Чернігові — 5 вересня Червона площа тут була заповнена вщерть. Вона вміщає близько 30 тисяч осіб, але правоохоронні органи подали відомості про присутніх у кількості лише 5 тисяч. Їм, звичайно, до цього не звикати: якби подібні заходи були організовані владою, до Києва по всіх інстанціях полетіли б дані у десять разів більші. А тут — опозиція... Хоча що прикметно: найбільше народу на площі було саме під час виступу опозиційного лідера, а розходитися люди почали тоді, коли Ющенка на сцені змінили популярні українські артисти. Раніше було навпаки — естрадні зірки заманювали глядача на зустрічі з політиками. Аншлагові з Ющенком не завадив і той факт, що чернігівська влада напередодні організувала тут власний концерт — в розрахунку, що наступного дня «пересичені» чернігівці проігнорують опозиційну масову акцію. До того ж у місті розповсюджували фальшиві листівки, в яких зазначалися неправдиві відомості про місце зустрічі з Віктором Ющенком. Але й ці старання були марними.
Не вдалося зірвати мітинг — довелося отримувати хоч якусь користь з «охорони громадського порядку» навколо Ющенка, тісно пов'язану зі стеженням за опозиційним лідером. Навколо кандидата в президенти вже не було нашпиговано стільки «працівників у цивільному», як зазвичай перед цим у інших регіонах країни. Принцип розташування відповідних сил і засобів зазнав певних змін через побоювання, аби не повторився прокол, як на горі Ай-Петрі в Криму (коли оточення Ющенка виявило «на хвості» шпигуна від спецслужб та численні нелегальні засоби стеження за політичним лідером. — Ред.). Але численні «всевидющі очі» пильнували й цього разу. Коли в процесі зустрічі Віктора Ющенка з чернігівськими виборцями я перевірив, чи велося спостереження з тих точок (навколишніх будинків та приміщень), що використовувалися при проведенні подібних заходів на Червоній площі й раніше, то принаймні у двох пунктах із трьох традиційних усе було «шито-крито», в тому числі й наявні спеціальні технічні засоби.
Не випадає сумніватися, що в разі викриття шпигунів усе це знову було б подане керівництвом СБУ та МВС під брехливим соусом «охорони громадського порядку» чи «охорони кандидата в президенти», як і в Криму, де за Ющенком стежили й вели відеозйомку навіть на пляжі. Але факт лишається фактом: через відеозйомку, що здійснюється з кількох місць, правоохоронці не лише детально фіксують перебіг масового заходу, а й виявляють активних учасників зібрання, які через агітацію підтримують конкретного опозиціонера, помічають активістів, що роздають усіляку літературу; пізніше, якщо треба, спеціально виділені працівники складають досьє на мітингових активістів — беруть під «ковпак». Також скрупульозно вивчається і деталізується кожне слово мітингових промовців із подальшим використанням зібраних матеріалів у вищих інстанціях. Такі ретельні аналітичні розробки спочатку йдуть до керівників обласних управлінь СБУ, МВС, податкової служби (кожний підрозділ працює автономно, незалежно від інших «силовиків»), потім надходять до обласних держадміністрацій. Інколи ці матеріали можуть паралельно і в терміновому порядку запросити керівники столичних відомств — керівники департаментів Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України тощо). Якщо термінового значення інформація не має, обласні «службісти» подають доповідні до Києва у спеціально визначені терміни. Що це, як не втручання силових органів у політичний процес, гра на боці конкретних політичних сил, які перебувають при владі?
До речі, у Чернігові міліція відзначилася ще одним способом вислужитися. На одному з приміщень, де перебували спостерігачі, додумалися вивісити два непристойні плакати проти Ющенка. Коли представники кандидата в президенти намагалися з'ясувати появу такої «контрагітації» та пройти до цієї адмінбудівлі, перший заступник начальника УМВС області полковник міліції Іван Кочубей разом зі своїм колегою — начальником міської міліції Шевчуком їх просто туди не пустили, заявивши, що це, мовляв, адміністративне приміщення, і входити до нього заборонено. Не виключено, що передбачався, зокрема, сценарій, коли підбурений люд спробував би прорватися до цього будинку, ламаючи державне майно. Подібна провокація була б «адміністрації» явно на руку. Недарма бойові загони УМВС, ховаючись неподалік місця проведення мітингу, чекали потрібного сигналу.
Зауважу, що так виглядав прийом найрейтинговішого кандидата в президенти лише в одному обласному центрі. А їх у нас 25, і Ющенко їздить по всій Україні. Тож роботи органам внутрішніх справ вистачає...
Соціологія від фірми «МВС»
Ця робота полягає і у визначенні рейтингів кандидатів та політичних сил на місцях, і у впливі на результати виборів. Пам'ятаю, як дорікало київське начальство нашому чернігівському керівництву за те, що ми перед виборами 2002 року надавали в центр дані, нібито симпатизуючи опозиції. «Розвідка» показувала 32 відсотки популярності блоку «Наша Україна» на Чернігівщині. За офіційними даними Центрвиборчкому, блок Ющенка в області набрав 24,85 відсотка (КПУ — 16,59%, СПУ — 15,40 %, блок «За єдину Україну!» — 8,71%, блок Юлії Тимошенко» — 7,24%). Отож, якби влада нахабно (а це підтверджують факти) не втручалася в ті вибори, результат виборчого блоку «Наша Україна» дорівнював би нашим об'єктивним даним, тобто був на 7 відсотків вищим від зафіксованого у ЦВК.
А тепер давайте подивимося, як виглядає рейтингова «картинка» на Чернігівщині сьогодні. Щотижня, ось уже п'ятий місяць (тобто ще до офіційного початку виборчих перегонів), спеціальними каналами в Департамент розвідувально-пошукової діяльності МВС України надається досить розгорнута інформація: в кожному районі області розвідка здійснює опитування та проводить іншу величезну роботу, під час якої кількість респондентів становить не менше 500 осіб у кожному районі. Такі опитування проводяться з урахуванням всіх потрібних соціальних характеристик і окремо по населених пунктах. Якщо станом на 29 червня за Ющенка в Чернігівській області готові були голосувати 29,2% виборців, за Януковича — 16,9%, за Симоненка — 11,8%, за Мороза — 8,5%, то на кінець вересня розрив між Віктором Федоровичем та Віктором Андрійовичем зріс: у Януковича — 16,2% (менше на 0,7% порівняно з червнем), у Ющенка — 32,5% (+3,3%). До того ж треба відзначити й таку деталь, яку влада намагається замовчувати: Олександр Мороз у багатьох регіонах випереджає кандидата від влади і вже має не менше 10%, а подекуди наближається і до 20. Зауважу (хай про це знає й Адміністрація Президента), що зі спецслужб Чернігівської області та ще з 12 областей, куди мені довелося зателефонувати, навмисно підвищують переданий до Києва рейтинг Януковича, занижуючи при цьому «бали» кандидатів — не фаворитів, які й без цього мають не дуже високий рівень підтримки. На цей крок працівники спецслужб ідуть вимушено, аби зменшити гнів, невдоволення високих посадовців та відволікти підозри з боку вищого керівництва щодо можливих симпатій працівників місцевих спецслужб до опозиціонерів.
Водночас, якщо проаналізувати всі дані з початку соцопитувань у виконанні спецслужб, то можна помітити: в тих районах, де лідирували кандидати від опозиції, у керівників владних структур виникли проблеми з місцем роботи. Можу спрогнозувати, що лідер місцевої організації СДПУ(о), чернігівський обласний голова Валентин Мельничук залишиться керувати до виборів, якщо додаткові заходи вплинуть на зменшення рейтингу Ющенка.
Влада справді має реальні, а не підмальовані відсотки симпатій виборців. Саме з цієї причини представники владних структур чинять опір роботі Тимчасової комісії Верховної Ради з моніторингу виборчого процесу, через це владний табір виступає і проти проведення екзит-полу — опитувань виборців одразу після голосування, що має засвідчити дійсний розклад сил. Говорячи про набутий досвід влади та її поплічників — керівників силових органів, з упевненістю можна констатувати, що й цього разу вони задіюватимуть на місцях протизаконні та брутальні методи — провокації, фабрикування справ, залякування, які, безумовно, вплинуть на результати виборів.
Політичний розшук і «правоохоронні» майстри провокацій
З погляду на минулий виборчий процес можна очікувати нових указівок зі столиці України на кшталт, приміром, цієї, що надійшла на місця з Департаменту оперативної служби Міністерства внутрішніх справ «Про забезпечення правопорядку й безпеки під час виборчої кампанії». У цьому документі, зокрема, є й такий пункт: «Забезпечення відстеження стану оперативної обстановки, пов'язаної з проведенням передвиборчої кампанії... Налагодити і підтримувати постійний обмін оперативною інформацією з СБУ, УДО (Управлінням Державної охорони. — Авт.) України, іншими правоохоронними органами». Так МВС ховає свої справжні цілі під маску «оперативної обстановки» та «охорони громадського порядку». Бо під такими словесами причаївся весь спектр задіяного механізму, до якого вдаються подібні інституції. Написали б правду — про ту роботу, яку кожний підрозділ під час виборів здійснює: як упроваджують своїх людей у дільничні та окружні комісії, аби «прикрити» вкидання додаткових бюлетенів з потрібними «галочками»; як відстежують «контрольних фігурантів», аби спровокувати їх на певні неадекватні дії (на минулих виборах така спроба з підставними особами майже успішно реалізувалася в Чернігові щодо голови обкому Соцпартії Миколи Рудьковського); як ведуть протиправне негласне візуального спостереження із застосуванням усіляких технічних засобів тощо. Крім того, як повідомив знайомий працівник МВС, зібрані спецслужбами матеріали (правдиві й брехливі) стали основою для виготовлення в друкарнях СБУ та МВС спеціальних фальшивих газет та листівок, спрямованих на сіяння розбрату та розпалювання конфліктів між окремими кандидатами в президенти. Загалом, вважаю, що події з виборами мера Мукачевого — це не репетиція, а логічне продовження нечесної кампанії нинішньої влади проти народної опозиції.
Ще до зміщення з посади керівника Департаменту оперативної служби (нині — Департамент розвідувально-пошукової діяльності) МВС України Олексія Пукача, який наприкінці минулого року був арештований прокуратурою у «справi Гонгадзе» й перебував у слідчому ізоляторі Чернігова, в обласні та регіональні підрозділи була направлена його вказівка, в якій генерал вимагав надати інформацію з питань суспільно-політичної ситуації на місцях (структура, лідери, осередки, періодичні видання найбільших політичних партій), яка проводиться ними робота щодо організації та проведення мітингів, акцій непокори, інших масових заходів; оцінка населенням роботи законодавчої та виконавчої влади; масові акції протесту (кількість учасників, хто організовує, основні вимоги); відношення громадян до загальних акцій та резонансних подій (наприклад, «Україна без Кучми», арешт Юлії Тимошенко) у відсотках «за» й «проти» з числа опитаних респондентів...»). Навесні в регіони почали надходити вже оновлені вказівки щодо «роботи» з опозицією — вже з прицілом передусім на «Нашу Україну» та прихильників Віктора Ющенка. Щоправда, після деяких подій, коли подібні вказівки стали «витікати» з «надр» таємних відомств, аналогічні накази та розпорядження почали посилати не спецпоштою, а надавати безпосередньо керівникам спецпідрозділів, які прибували до Києва. Такі вказівки — так звані «темники» для міліції — зараз уже не містять відповідних реквізитів (назви органу, конкретних прізвищ, підписів, дати тощо) та грифу секретності й не реєструються. Хоча загалом їх сутність аж ніяк не охолоджує намірів посадовців — навпаки, такі «папери» стали здебільшого агресивнішими, набули точно направленої дії.
«За таке слід убивати на місці!»
«Силовики» переслідують не лише опозиціонерів, а й тиснуть на самих правоохоронців. Аргументи ті ж, що й перед виборами 2002-го: аргументи на кшталт «ви державні люди, а тому зобов'язані голосувати за державне керівництво», і залякування («упродовж двох місяців після виборів буде встановлено, хто за кого голосував»; вимоги надати вищому керівництву списки членів своєї сім'ї), і підкуп та шантаж («у подальшому підвищенні в посадах буде враховано, хто і як діяв перед виборами та під час їх проведення»).
Норма, закладена в статті 60 Конституції , не спрацьовує, хоча в ній чітко зазначено, що «ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази. За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність». Здавалося б, усе зрозуміло, та, на жаль, реальність засвідчує, що ми живемо зовсім не в правовій державі.
Хитрість, підлість, аморальність, лицемірство, цинізм, брехня, ворожість до національного — ось сучасні риси української правоохоронної системи, можливості якої сповна застосовуються для придушення всіх незгодних із «керівною й спрямовуючою». Чи це не нагадує 1937 рік у СРСР? Чи все ж більше схоже на початок устрою, насадженого в 1920-х роках Муссоліні в Італії? При моїй незгоді діяти протизаконно керівник управління, в якому я працював, так і кинув (хоча потім пізніше вибачався): «За таке слід убивати на місці!».
Рядові «бійці» ОВС, на яких покладена брудна робота, добре розуміють злочинний характер багатьох вказівок, що надходять згори. Але у своїй більшості спротиву не чинять. Коли один із чернігівських працівників, що відповідає за політику, доставив під охороною на оперативній автомашині зібрані розвідувальною службою документи до МВС, то вислухав серйозні претензії на досить куций виклад матеріалу. «Ось, поглянь, — звернувся до нього один із чинів, — як детально «розповідають» люди із Запоріжжя...» І справді, в них лише одна довідка стосовно одного району була розгорнута в «розробці» більш як на десяти аркушах, тоді як у розкритикованого чотири райони вмістилися на трьох сторінках. Через два дні з цього приводу «на килим» до керівництва МВС був викликаний начальник «винного» управління, який після повернення з Києва терміново зібрав нараду з керівним складом. Після неї начальник відділу, на якого звалили основний тягар зi збирання матеріалів політичного спрямування, потрапив до лікарні з небезпечним артеріальним тиском. Йому добре вкарбувалися слова керівника: «Завтра можеш взагалі не приходити на робоче місце...» А через півмісяця, коли до столиці були доставлені нові, повніші, матеріали, чернігівців уже хвалили за добре виконану роботу...
Сергій КОРДИК,
підполковник міліції,
колишній начальник відділу інформаційно-аналітичної роботи
Управління оперативної служби (Департамент розвідувально-пошукової діяльності МВС України)
при УМВС у Чернігівській області.
Продовження теми — в одному з наступних номерів «УМ».