Знущання над мовою! (/)
10/12/2004 | olympic
http://postup.brama.com/dinamic/i_pub/usual.php?what=31738
Відкритий лист міністрові освіти України п. Василеві Кременю
Шановний пане Міністре! Мабуть, уперше за всю історію українського шкільництва з'явилося друком навчальне видання, свідомо написане мовою Азарова-Данилка, себто суржиком. Маю на увазі "Найрозумніший щоденник", виданий ТОВ "Бумвест".
На неповних ста, здебільшого пустографних, сторінках в еклектичній інформації широкого спектру (від Тараса Шевченка до Шевченка Андрія та солістки групи "Глюкоза") видавці припустили понад сто помилок, грубо порушуючи вимоги чинного правопису. Незважаючи на те, що "Найрозумніший щоденник" упродовж кількох місяців продавали у всіх куточках України, і що вже із початком навчального року учні ним користуються, Вашої реакції на цю подію немає.
Чи могли б таке дозволити собі чиновники у Франції, Німеччині, де державні мови законодавчо захищені від згубного впливу англійської? А чи в Росії, де з високих трибун декларують, що питання російської мови -- це питання державної безпеки? Зрештою, чи панувало б мовчання навіть в Україні, якби "Найрозумніший щоденник" з'явився суржиком для шкіл російських?
Як Вам відомо, українська належить до мов структурованих, кодифікованих. Тому вихід у світ такого видання слід розглядати не інакше, як спробу понизити мову до рівня діалекту. Адже, за лінгвістичною класифікацією, некодифіковані мови -- це діалекти.
Щоби не суєсловити, вдамся для підтвердження своїх міркувань до мовознавчого аналізу тексту "Найрозумнішого щоденника".
Перше, що впадає у вічі, -- це кальки та русизми, яким у виданні несть числа. Його сторінки рясніють шаблонними позанормативними запозиченнями з російської: "збільшуючим склом" замість "збільшувальним", "на протязі тривалого часу" замість "упродовж" чи "протягом", "направляють потік" замість "спрямовують", "угоду, згідно якої" замість "згідно з якою", "носить назву" замість "має назву", "називається", "пожертвування" замість "пожертви" тощо.
Наче червоні ліхтарики мухоморів, з несусвітніх хащів тексту рясно вигулькують русизми на кшталт "пролив", "карман", "іраноязичні", "фонар" тощо, а також українські слова, змінені за законами російської граматики: "міліони", "хоббі", "Поволжжя", "виїхав до Вільно", "по сторонам світу", "берилія, індія, урана..." тощо.
Але найстрашніше не це. Насторожує інше: автори цілеспрямовано вигадують покручі і рясно нашпиговують ними контексти. Далебі, хто ж захоче розмовляти таким "калиново-дубовим" сленгом: "двигун не вміщує рухаючихся частин".
Важко повірити, що тверезо мисляча людина може вдатися до таких маразматичних висловлювань: "коли в мережу, що назвали назву", або "численність населення почала розповсюджуватись".
Досить оригінально автори, можливо, й самі того не запідозрюючи, демонструють свою зневагу до української незалежності. Адже відомо: коли ставимось до явища позитивно, то мовимо "приводить", коли вбачаємо у ньому негатив, то вживаємо слово "призводить". У "Найрозумнішому щоденнику" щоразу натрапляємо на лексичні вияви незадоволення щодо того, що "боротьба ... призвела до відродження Української держави". У реченні "Перший політ в космос було здійснено в Радянському Союзі" чомусь випущене слово "колишньому". А читаючи позбавлені змісту слова Гімну "Ще ся воля в Україні піснь гучна розляже", видається, що з нас просто глузують.
Дезінформація школярів наявна, фактично, на кожній сторінці тексту -- чи то йдеться про географію, історію, а чи літературу.
Назвавши Олену Пчілку Бджілкою, автори вчинили наругу над псевдонімом письменниці. Адже в часи становлення української літературної мови свідомо налаштована інтелігенція намагалася віднайти глибинні корені національної ідентичності. Навіть видатний етнолінгвіст першої половини ХХ ст., автор "Пражерела (саме жерела. -- Авт.) українського релігійного світогляду" Ксенофонт Сосенко вважав, що фонеми дж, дз -- це нашарування тюркського походження. Мабуть, саме тому діалектизм "пчілка" мати Лесі Українки вважала для свого літературного імені єдино правильним.
Якщо автори вирішили позбавити Данила Романовича королівського титулу, то й називати його повинні Іваном -- церковним ім'ям, яким той був охрещений, а не русифікувати короля: "Князівство на чолі з Данилою Галицьким".
Взагалі автори користуються винятково оригінальною методологією, не соромлячись зізнатися, що самі не знаються на тому, про що пишуть: "твір Філона Олександрійського (оратор 4 ст. н. е. або знаменитий механік 3 ст. до н. е.)".
Чи є для них межа розумного, якої переступати не можна? Здається, немає. Німеччину названо Германією, Туреччину -- Турцією, Галапагоські острови -- Галапагорськими. Автори навіть "возз'єднали" воюючі держави і створили міфічну "імперію Габсбургів та Романових".
Загалом же, читаючи про "бої гладиаторів", "обладунки королей" "мідійську царевну", "алтар Зевса", "Ноєв ковчег" та "знаки зодиаків", не перестаєш дивуватися дрімучому невігластву, яке нав'язують нашим чадам не деінде, як в оскверненому храмі знань -- у рідній школі...
Мені мимоволі пригадалися гнітючі часи брежнєвського застою. Кінець 1970-х років. Злощасний наказ міністра освіти УРСР про заборону розмовляти на уроках фізкультури українською мовою.
Незабаром часи змінилися. Змінили тактику й русифікатори. Погодьтеся: набагато ефективніше, ніж забороняти, нищити метастазами суржика мову зсередини.
Я не закликаю Вас, пане Міністре, до жодного прояву громадянської мужності, я лише настійливо наполягаю: виконайте, нарешті, сумлінно свій службовий обов'язок, забороніть використовувати у школах "Найрозумніший щоденник" як такий, що містить помилки, несумісні з чинним правописом і порушує правила ведення ділових паперів, зокрема і щоденників, затверджені Міністерством освіти України.
Бо якщо Ви цього не зробите, то ганьба Вам, велика ганьба.
Наразі з повагою, Володимир Дудок, батько школярів Дорчика і Миколки.
Відкритий лист міністрові освіти України п. Василеві Кременю
Шановний пане Міністре! Мабуть, уперше за всю історію українського шкільництва з'явилося друком навчальне видання, свідомо написане мовою Азарова-Данилка, себто суржиком. Маю на увазі "Найрозумніший щоденник", виданий ТОВ "Бумвест".
На неповних ста, здебільшого пустографних, сторінках в еклектичній інформації широкого спектру (від Тараса Шевченка до Шевченка Андрія та солістки групи "Глюкоза") видавці припустили понад сто помилок, грубо порушуючи вимоги чинного правопису. Незважаючи на те, що "Найрозумніший щоденник" упродовж кількох місяців продавали у всіх куточках України, і що вже із початком навчального року учні ним користуються, Вашої реакції на цю подію немає.
Чи могли б таке дозволити собі чиновники у Франції, Німеччині, де державні мови законодавчо захищені від згубного впливу англійської? А чи в Росії, де з високих трибун декларують, що питання російської мови -- це питання державної безпеки? Зрештою, чи панувало б мовчання навіть в Україні, якби "Найрозумніший щоденник" з'явився суржиком для шкіл російських?
Як Вам відомо, українська належить до мов структурованих, кодифікованих. Тому вихід у світ такого видання слід розглядати не інакше, як спробу понизити мову до рівня діалекту. Адже, за лінгвістичною класифікацією, некодифіковані мови -- це діалекти.
Щоби не суєсловити, вдамся для підтвердження своїх міркувань до мовознавчого аналізу тексту "Найрозумнішого щоденника".
Перше, що впадає у вічі, -- це кальки та русизми, яким у виданні несть числа. Його сторінки рясніють шаблонними позанормативними запозиченнями з російської: "збільшуючим склом" замість "збільшувальним", "на протязі тривалого часу" замість "упродовж" чи "протягом", "направляють потік" замість "спрямовують", "угоду, згідно якої" замість "згідно з якою", "носить назву" замість "має назву", "називається", "пожертвування" замість "пожертви" тощо.
Наче червоні ліхтарики мухоморів, з несусвітніх хащів тексту рясно вигулькують русизми на кшталт "пролив", "карман", "іраноязичні", "фонар" тощо, а також українські слова, змінені за законами російської граматики: "міліони", "хоббі", "Поволжжя", "виїхав до Вільно", "по сторонам світу", "берилія, індія, урана..." тощо.
Але найстрашніше не це. Насторожує інше: автори цілеспрямовано вигадують покручі і рясно нашпиговують ними контексти. Далебі, хто ж захоче розмовляти таким "калиново-дубовим" сленгом: "двигун не вміщує рухаючихся частин".
Важко повірити, що тверезо мисляча людина може вдатися до таких маразматичних висловлювань: "коли в мережу, що назвали назву", або "численність населення почала розповсюджуватись".
Досить оригінально автори, можливо, й самі того не запідозрюючи, демонструють свою зневагу до української незалежності. Адже відомо: коли ставимось до явища позитивно, то мовимо "приводить", коли вбачаємо у ньому негатив, то вживаємо слово "призводить". У "Найрозумнішому щоденнику" щоразу натрапляємо на лексичні вияви незадоволення щодо того, що "боротьба ... призвела до відродження Української держави". У реченні "Перший політ в космос було здійснено в Радянському Союзі" чомусь випущене слово "колишньому". А читаючи позбавлені змісту слова Гімну "Ще ся воля в Україні піснь гучна розляже", видається, що з нас просто глузують.
Дезінформація школярів наявна, фактично, на кожній сторінці тексту -- чи то йдеться про географію, історію, а чи літературу.
Назвавши Олену Пчілку Бджілкою, автори вчинили наругу над псевдонімом письменниці. Адже в часи становлення української літературної мови свідомо налаштована інтелігенція намагалася віднайти глибинні корені національної ідентичності. Навіть видатний етнолінгвіст першої половини ХХ ст., автор "Пражерела (саме жерела. -- Авт.) українського релігійного світогляду" Ксенофонт Сосенко вважав, що фонеми дж, дз -- це нашарування тюркського походження. Мабуть, саме тому діалектизм "пчілка" мати Лесі Українки вважала для свого літературного імені єдино правильним.
Якщо автори вирішили позбавити Данила Романовича королівського титулу, то й називати його повинні Іваном -- церковним ім'ям, яким той був охрещений, а не русифікувати короля: "Князівство на чолі з Данилою Галицьким".
Взагалі автори користуються винятково оригінальною методологією, не соромлячись зізнатися, що самі не знаються на тому, про що пишуть: "твір Філона Олександрійського (оратор 4 ст. н. е. або знаменитий механік 3 ст. до н. е.)".
Чи є для них межа розумного, якої переступати не можна? Здається, немає. Німеччину названо Германією, Туреччину -- Турцією, Галапагоські острови -- Галапагорськими. Автори навіть "возз'єднали" воюючі держави і створили міфічну "імперію Габсбургів та Романових".
Загалом же, читаючи про "бої гладиаторів", "обладунки королей" "мідійську царевну", "алтар Зевса", "Ноєв ковчег" та "знаки зодиаків", не перестаєш дивуватися дрімучому невігластву, яке нав'язують нашим чадам не деінде, як в оскверненому храмі знань -- у рідній школі...
Мені мимоволі пригадалися гнітючі часи брежнєвського застою. Кінець 1970-х років. Злощасний наказ міністра освіти УРСР про заборону розмовляти на уроках фізкультури українською мовою.
Незабаром часи змінилися. Змінили тактику й русифікатори. Погодьтеся: набагато ефективніше, ніж забороняти, нищити метастазами суржика мову зсередини.
Я не закликаю Вас, пане Міністре, до жодного прояву громадянської мужності, я лише настійливо наполягаю: виконайте, нарешті, сумлінно свій службовий обов'язок, забороніть використовувати у школах "Найрозумніший щоденник" як такий, що містить помилки, несумісні з чинним правописом і порушує правила ведення ділових паперів, зокрема і щоденників, затверджені Міністерством освіти України.
Бо якщо Ви цього не зробите, то ганьба Вам, велика ганьба.
Наразі з повагою, Володимир Дудок, батько школярів Дорчика і Миколки.