10/14/2004 | NeZar

Гаряче херсонське беззаконня.

В Україні продовжується грандіозне шоу під назвою: “Вибори 2004 – свято демократії”. В урочистостях з приводу беруть участь мільйони українців.

Зрозуміло, що виконавча наша рідна влада осторонь стояти не може, і опікується політичним просвітительством серед населення. Більшість людей, нерозумно допущених народом на керівні посади, виросли й почали собі кар’єру ще за часів СССР, і тому підняли з архівів відповідні політично-просвітні технології. Просвіщаються всі, кого просвітити можна централізовано – робітники, лікарі, службовці. Міліціонери – і ті просвіщаються. Школярів радують політичними щоденниками з єдиною мордою. Просвіщають і студентів. По списках і планово, на парах і замість пар. Студенти, котрі не хочуть брати участь в цьому спектаклі, можуть мати багато проблем.

До процесу прилучаються видатні й заслужені народні діячі, дипломовані сіячі і вчені агрономи. Одним з натхненників засівання добрим і вічним студентського електорального поля уявив себе теперішній губернатор гарячої Херсонської області - громадянин Довгань. І ще б, з такою біографією – і не прикластися до великого діла. Сам С.В. Довгань родом з села. Освіта вища, за фахом – агроном. Агроном-насінник – в колгоспі “40 років Жовтня”. Головний агроном радгоспу “Дніпро”. Голова селянської партії України. Ні, настільки близькі до землі люди не мають права стояти осторонь великої справи.

Так що видатний суспільний діяч взявся до справи. На старостат в Харківському державному університеті в примусовому порядку зібрано старост. На зустрічі презентовано, як голову державної адміністрації хлібної Херсонської області громадянина Довганя. Той, з досвіду свого агрономічного знаючи, що для початку потрібно позбутися бур’яну, почав розсипати наліво-направо гербіциди разом з пестицидами. “Кандидат в президенти Ющенко, – заявив Довгань – взагалі кандидатом не є, його смикають за ниточки, тому являється він американською маріонеткою. Він не здатний приймати власні рішення, розвалив країну, підписує документи, не читаючи, і взагалі винен у всіх наших сучасних бідах”.
Закінчивши таким чином “прополку”, агроном Довгань зайнявся посівними роботами. Звичайно, сіяв він “добре і вічне”. Використовуючи єдиний владний посівматеріал, доставлений з Києва. Дифірамби громадянина Довганя щодо кандидата Януковича, окрім стандартних епітетів “справедливий” і “послідовний”, включали такі шедеври, як “людина мисляча, інтелектуальна, здатна вирішити всі проблеми сучасної України”. Просто диву даєшся, чому вказаний достойник ще не працює на креативній роботі в кінотеатрі “Зоряний”.
Так що можемо собі уявити, як трухнуло державного діяча в той момент, колі студентка Люба Єрьомічева задала йому відверто риторичне питання – чи не займається бува громадянин Довгань агітаційною діяльністю?
Цілковите порушення плану посівних робіт. Подібні заходи проводяться зараз на студентстві всієї України, і такі питання раніше не ставилися. І от – маєш. Але віддамо належне губернатору: той не “втратив лице”. Він, очевидно знаючи про статтю 64 закону “Про вибори Президента України”, зїхав з теми на підставі того, що мовляв, висловлює свою власну точку зору.
В робочий час. Перед зігнаними студентами. Представлений як голова ОДА. Схоже, Закон громадянина Довганя не цікавить. А в законі чітко написано: „ Участь у передвиборній агітації забороняється: ... органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, їх посадовим і службовим особам”. Тобто, іншими словами, вони (особи) позбавлені права висловлювати навіть свою власну думку на рахунок кандидатів в президенти. В кожному разі, я не розумію, чим в такому разі відрізняється агітація від власної думки. Якщо громадянина Довганя така ситуація не влаштовує, не зайвим буде нагадати йому: ніхто вас на службі силою не тримає. Відмовляйтесь від посади, і – вперед, агітуйте за кого хочеться і в будь-який час. Згадані громадянином Довганем “всі сучасні біди” більшою мірою полягають в тому, що Закон не виконується, а не в тому, що він не досконалий.
Кандидатська дисертація "Технологічне і екологічне забезпечення формування збалансованих агрофітоценів насіннєвих посівів люцерни в умовах півдня степу України" була захищена громадянином Довганем в 1995 році. Тепер він, схоже, взявся до захисту дисертації "Технологічне і агітаційне забезпечення формування потрібних студентських настроїв в умовах беззаконня півдня України".

Не тяжко уявити, під який пресинг потрапила Люба одразу після свого запитання. А як же – малявка, студентка - а сміє нагадувати самому голові держадміністрації, почесному агроному про існування Закону! Ставлення до Люби в її оточенні розділилося на два табори: одні вважають, що даний вчинок дискредитує їхній університет, що таке поводження є „непатріотичним” в відношенні до рідного вузу. Інша частина вважає вчинок Люби героїчним. Але і ті, і інші вважають вчинок Люби ненормальним. Тобто, звичайна наявність громадянської позиції, прагнення цю позицію відстояти в нашому суспільстві є ненормальністю!

Але Люба не зупинилася на півдорозі, і подала скаргу до суду. На неправомірні дії посадової особи органу виконавчої влади – Голови Херсонської обласної державної адміністрації Довганя Сергія Васильовича.
Відповідно, викладацький склад негайно взявся за змивання „брудної плями” з репутації університету. Зокрема Ірина Шапошнікова, директор інституту психології, історії і соціології при тому ж ХДУ. Громадянка Шапошнікова вирішила за потрібне викликати до себе на розмову Любу Єрьомічеву і Вікторію Дубовик, котра згодилася свідчити в суді, і провести з ними профілактичну бесіду. Зрозуміло, що бесіди не вийшло – зате в директорки гарно вийшли такі речі, як погрози і залякування. Вікторії наказали сидіти тихо і не рипатися, і якщо її ім’я ще хоч раз прозвучить не там, де потрібно, дирекція знайде спосіб, як їй ускладнити життя. Любу ж громадянка Шапошнікова звинуватила в демагогії і нищенні іміджу рідного університету, після чого її було названо „пустим місцем”. Тобто, дівчинко, якщо ти така розумна, то спробуй своєю головою пробити нашу стінку – нічого в тебе не вийде. Любі також було обіцяно неприємності.

„Якщо ти однин раз пустив собі в серце страх – говорить Люба - то більш не зможеш його позбавитися. Людина може бути тільки вільною, якщо вона відмовляється від свободи, вона вже не людина. Після цього залишається дивитися на життя з власноручно заґратованого вікна”. Можу тільки погодитись. Тому що стати людиною – це не тільки народитися і бути вихованим. І навіть не народити дітей. І навіть не виростити їх. Це – готовність боротися за те, в що ти віриш. В цій країні такі люди не потрібні, в ідеалі влада бачить студентів в якості отари овець, котрі йдуть туди, куди треба, і бекають те, що потрібно. В гіршому разі мовчать.

Один в полі не воїн, і тому Люба звернулась за допомогою до громадянської ініціативи „Знаю!”. Ця організація власне й створена для інформування громадян про їхні права в контексті виборів, і захисту цих прав, тому вони вирішили надати Любі юридичну допомогу в судовому процесі.
Суд відбувся. Скажемо наперед, що Люба цей суд програла. А судова система черговий раз продемонструвала свою залежність від виконавчої (і не тільки) влади. Для початку на відкрите судове засідання не були допущені журналісти. Тобто, допущені вони були, але тільки в якості фізичних осіб, і відповідно, аудіо-відео записів проводити не могли. Одному з журналістів, що демонстративно вийняв диктофон, пообіцяли виставити його за двері й назад не допустити. Після цього у високого суду вистачило наглості розпочати своє рішення фразою: „Іменем України .... розглянувши в відкритому судовому засіданні”.
Далі по тексту рішення детально описує ситуацію, і не менш детально пояснює, чому Люба має право подати до суду. Цьому присвячена все перша сторінка судового рішення.
Відповідачу суд стільки уваги не приділяє. Наш видатний агроном виявився надто зайнятою людиною для того, щоби з’явити свою високу особу на засідання суду. Громадянин Довгань знаходить час закон порушувати, і не має часу за порушення відповідати. Його роль в фарсі під назвою „суд” грав якийсь безіменний „представник”. Останній заявив, що голова Херсонської ОДА жодної агітації не вів. Він, бачите, відповідав на питання студентів. Більш нічого зі сторони відповідача сказано не було.
Однак суд не вирішив за потрібне прояснити питання – була агітація чи ні. Натомість суддя Грідіна поцікавилась, чи змінилися переконання Люби щодо кандидатів в президенти України після наведених подій. Дівчина чесно відповіла – ні, не змінилися. Цього твердження виявилося цілком достатньо. Стаття 91 ЗУ „Про вибори Президента України” гласить наступне: „Суб’єктом звернення зі скаргою у випадках, передбачених цим Законом може бути […] виборець, виборчі права або охоронювані законом інтереси якого щодо участі у виборчому процесі порушено рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта оскарження”. Логіка суду в даному випадку полягає в тому, що Люба не змінила своїх поглядів, відповідно її права порушені не були, відповідно в задоволенні скарги – відмовити. Факт ведення агітації встановлювати вже не потрібно. Напевне, саме в рамках такої логіки свідок Вікторія Дубовик не була допущена до участі в судовому засіданні.
Цікаве виходить кіно. Тепер громадянин Довгань зможе, скажімо, помочитися на Хрещатику. І він не буде нести жодної відповідальності за свою дію! Адже нічиїх особистих прав він не порушує! Однак біда в іншому: від цього смердить, і саме тому за подібні дії Законом передбачена відповідальність. Не менше смердить і від такої агітації, і за цей сморід теж передбачена відповідальність. Тільки суддя Гріднікова цього смороду не чує. Напевне, вона втратила нюх.
Але вернемося до Закону. Я не юрист, але читати ще вмію. Тому відкриваємо закон про вибори Президента України, і в статті 98 частині 4 читаємо наступне: „Суб’єкт розгляду відмовляє в задоволенні скарги, якщо встановить, що оскаржувані рішення, дії або бездіяльність вчинені відповідно до закону і в межах повноважень, передбачених законом”. Наскільки мені зрозуміло, суд повинен таки вирішити – був факт ведення агітації чи ні. Якщо агітація велася, тоді стаття 64, котра спеціально описує обмеження щодо ведення агітації, порушена відповідачем. Відповідно, суд не може відмовити в задоволенні скарги.
Ніде в судовому рішенні не написано: вів громадянин Довгань агітацію чи ні. Але суд, вірний принципу „тому що”, пише наступне: „підстав, передбачених ст.98 ЗУ „Про вибори Президента України для визнання дій суб’єкта оскарження такими, що не відповідають законодавству про Вибори Президента в даному випадку не встановлено”.
Що тут сказати? Слів більше немає. Окрім нецензурних.

Описаний випадок далеко не поодинокий. Наприклад, в Сумах, під час розповсюдження листівок, міліція затримала активіста студентського спротиву Дениса. Йому пред’явили звинувачення в злісному опору міліції. На щастя, „злісний спротив” було зафіксовано на відео. Якби не було фотографій, де підсудний із закрученими за спину руками, з перекошеним від болі обличчям „чинить злісний опір”, немає жодного сумніву в тому, що суд визнав би його винним. Звичайно, садист-міліціонер на лаву підсудних так і не потрапив.

До чого прямує країна, в котрій закон порушується структурами, покликаними його охороняти? І до чого ця країна в кінцевому результаті докотиться? Нас заспокоюють „економічним дивом”, нам нагадують, що пенсії підвищено. Але країна, в котрій Закон ігнорується, приречена на занепад. І тому пора діяти. Кожному, хто відчуває себе Громадянином, кожному, хто цінує свободу, кожному, хто не хоче брехати сам собі. Поки ще не пізно.

NeZar