10/15/2004 | Thinker

...без принципів ми починаємо просто плисти за течією. Прагматичний підхід... не тільки не підсилив нашу владу над подіями, але фактично привів нас до такого стану речей, якого ніхто не бажав; і єдиним результатом нашого нехтування принципами стало, очевидно, те, що нами керує логіка подій, яку ми марно намагаємося ігнорувати.
Фрідріх фон Гаєк. Індивідуалізм та економічний порядок

На жаль, за останнє десятиліття українською владою було зроблено дуже багато, щоб люди не розмірковували над такими “абстрактними” питаннями, як “принципові альтернативи”. Смисл улюбленого владою слова “прагматизм” в тому й полягає, щоб мислити не в “абстрактних” категоріях принципів та цінностей, а в категоріях безпосередньої сьогоденної користі. Для “еліти” це означає утримання влади будь-якою ціною, для населення – не бачити далі тих подачок, які влада кидає за два місяці до виборів, або далі безпосередніх інтересів свого заводу, виборчого округу, регіону тощо.
Всупереч цьому підходу, спробуємо сформулювати альтернативу виборів-2004 у “принципових” термінах.
Найбільш очевидні відмінності між основними кандидатами, які особливо широко використовує антипропаганда – відмінності у зовнішній та мовно-культурній орієнтації. Ця відмінність штучно роздмухується владою, в тому числі з використанням явних провокацій (типу кандидата в Президенти -“націоналіста”, який розказує як вони будуть притісняти російськомовних після приходу до влади Ющенка). Влада намагається в черговий раз використати “російський фактор”. Насправді жоден з кандидатів, очевидно, не буде здійснювати в цих питаннях ніяких радикальних кроків, що можуть розбурхати суспільство. З іншого боку, навіть невелика відмінність політики та особистих пріоритетів Президента в цих сферах, за умов нинішнього стану нестійкої рівноваги, може в довгостроковій перспективі виявитися визначальною.
Проте головні альтернативи належать до іншої сфери. Здійснюючи вибір між двома основними кандидатами в Президенти, ми робимо вибір між двома принципово різними політико-економічними системами. Саме цю відмінність і намагається приховати “прагматична” риторика.
Її завдання - переконати людей в тому, що принципових альтернатив немає, а отже – йдеться не про принциповий вибір, а вибір більш “ефективного” Президента. Після цього треба лише створити потрібному кандидату імідж “доброго царя”. З використанням на повну потугу усього адміністративного і майже усього інформаційного ресурсу країни, можна зробити такого “доброго царя” навіть з кримінальника-рецидивіста.
Ситуація з принциповою альтернативою доволі непроста. У недалекому минулому люди надто звикли до протистояння капіталізму та соціалізму, і після поразки останнього здається, що принципова альтернатива зникла. Але насправді вона існує. Її важко розгледіти лише тому, що альтернативні системи не є антагоністичними. Капіталізм переміг, але є два дуже різні “капіталізми”, один з яких традиційно існує на Заході, а другий – утверджується на Сході. Відмінність між двома “капіталізмами” можна визначити в звичних термінах як відмінність між демократією та олігархією. Але таке визначення не дуже багато пояснює, оскільки саме поняття демократії є доволі невизначеним. Простий переклад цього поняття як “влада народу”, більше заплутує, ніж з’ясовує. Саме тому й легко переконати людей у відсутності принципових альтернатив.
Візьмемо приклад України. Олігархія – на сьогодні майже банальна характеристика правлячого режиму. Але це йому нічим не загрожує, оскільки він може переконати населення, що і його опоненти представляють олігархію. Демократія – це обман, пропаганда. Править не “демос”, а гроші. Щоб перемогти на виборах – потрібні великі гроші, яких простій “людині з народу” нема звідки взяти. Ніде в світі немає справжньої демократії, тобто “влади народу”, тим більше її немає й не може бути в Україні. Ющенко такий же ставленик олігархії, як і Янукович: достатньо поглянути на його команду, в якій є впливові олігархи.
Отже, принципові альтернативи, які стоять за нинішніми президентськими виборами в Україні, можна побачити лише в більш абстрактному та універсальному контексті, для чого слід з’ясувати реальну відмінність між “демократією” та “олігархією”, або, точніше, між західною та східною версіями “капіталізму”. Ця відмінність, очевидно, не в наявності/відсутності грошей у кандидатів, і не в наявності/відсутності “олігархів” в їх командах. Тим більше – вона полягає не в наявності/відсутності парламенту, механізму виборів, записаного в Конституції поділу влад тощо (усе це є необхідним для демократії, але не є достатнім). Різниця полягає в тому, що за демократії існує декілька (щонайменше, дві) політичних сил, які можуть запропонувати суспільству свою програму розвитку, які “на рівних” конкурують за права виборців, майже не використовуючи адмінресурс, і мають співмірні фінансові та інформаційні можливості. Натомість в альтернативній системі майже всі ресурси сконцентровані в руках єдиної олігархічно-бюрократичної структури. Влада підтримує олігархію, а олігархія – владу. За демократії різні політичні групи конкурують за голоси виборців, а різні фірми – за гроші споживачів на ринку. Успіх конкурентів залежить насамперед від того, наскільки вони здатні запропонувати привабливий “товар” для споживачів та виборців. В олігархічно-бюрократичній системі все вирішується через домовленості в рамках “еліти”, а “народ” шляхом виборів та референдумів лише забезпечує видимість демократії, надає рішенням “еліти” символічної легітимації. По суті – йдеться про альтернативу між конкурентною та монополістичною політико-економічними системами.
Для кожного, хто ще не зовсім зазомбований пропагандою провладних ЗМІ, очевидно, в якому з цих напрямків йде “розвиток” України в останнє десятиліття. Всім також відомо, кого діюча влада призначила для продовження цього курсу. Хід нинішньої виборчої кампанії яскраво ілюструє, яку “демократію” у нас побудували і хочуть будувати далі. Одноголосний тошнотворний хор майже усіх телевізійних каналів, організовані на підприємствах “одобрямси” відомого кандидата, провокаторська політична реклама самозваних “прихильників Ющенка”-“націоналістів”, роздмухування попадання яйцем в кандидата від влади в терористичний акт і “спонтанне” проведення мітінгів протесту проти “тероризму”, - можливо, усе це лише “квіточки” порівняно з тим, що нас очікує після того, як цей кандидат стане Президентом.