11/06/2004 | observer

Княжицький Микола, генеральний директор компанії «Медіадім»:

- З моєї точки зору, Віктор Янукович, безумовно, має право відмовитися від участі в дебатах. Відомі американські дослідники Еллен Міцкевич і Чарльз Фаєрстоун у своїй книжці «Телебачення та вибори» відзначають, що постанови урядів, які зобов`язують кандидатів брати участь у дебатах, потрібно вважати неприпустимими, оскільки кандидати мають право на максимальну свободу від державного регулювання.

Разом з тим, дебати є, з моєї точки зору, абсолютно прогресивним способом донесення до виборців основних тез з програм та планів кандидатів. Саме тому дебати, їхня форма та зміст повинні бути узгодженими між штабами кандидатів. Якщо такої узгодженності немає, якщо дебати можуть перетворитися на низку взаємних образ, то жодного позитивного ефекту для суспільства від них не буде, а, скоріше, навпаки.

В Америці були випадки, коли кандидати відмовлялися від участі в дебатах. У 64-му році це зробив Ліндон Джонсон, у 72-му – Річард Ніксон, а 80-му – Джимі Картер. Як правило, від дебатів відмовляється кандидат, який має більшу суспільну підтримку. Картер, щоправда, відмовився від дебатів через те, що у них мав брати участь не його прямий суперник, а кандидат від третьої сили Джон Андерсон. У багатьох країнах, як наприклад у Великобританії дебатів взагалі немає. У США якщо, наприклад, один із кандидатів відмовляється від дебатів, то телестанції зобов'язані надати рівний час в ефірі і тому, хто погодився, і тому, хто відмовився. Багато дослідників вважає, що неправильним є проведення лише одноразових дебатів. Для виключення випадкових помилок, які впливають на аудиторію, декілька раундів дебатів моглиб краще показати позиції кандидатів.

В українських умовах штаби кандидатів, а, скоріше, навіть люди з їхнього оточення, на жаль, так далеко зайшли у взаємних образах, що домовитися про формат дебатів сьогодні їм дійсно складно. І це дуже прикро, оскільки громадяни від одного з претендентів знають, що інший – «зек». Про іншого відомо з передвиборчої агітації, що він хоче розділити Україну на три сорти. Вони не готові обговорювати власні програми, а спостерігати за взаємними образами немає жодного сенсу. Відмова від дебатів зашкодить Віктору Януковичу здобути популярність серед інтелігенції, яка чекає від нього відкритості. Разом з тим, участь у дебатах може принести йому ще більшу шкоду у широкій аудиторії, якщо ці дебати перетворяться на низку взаємних особистих образ. Тому, можливо, доцільно було і справді спочатку запросити в ефір Зінченка та Тігіпка, як начальників штабів, і переконати їх узгодити формат дебатів, у яких би взяли участь Ющенко та Янукович. Координація між штабами повинна була носити політичний переговорний характер, а вже згодом ставати публічною. Сталося навпаки, Ющенко і низка громадських організацій публічно першими взяли ініціативу на себе і запросили на дебати Януковича. Це апріорі розбило паритетність у прийнятті рішення і поставило Януковича у ситуацію, коли він не міг погодитися на участь, оскільки тоді б змушений був визнати, що ініціатива належить не йому. Саме це і зірвало можливість перших відкритих президентських дебатів в Україні, від чого постраждало українське суспільство.