11/25/2004 | Людмила Коваль

Сьогодні була без помаранчового шаліка. Поверталась з Майдану. Вийшла на Арсенальній і потрапила в натовп у чорних шкірянках з дуже неприємними фейсами. Їх біля 200 і обійти важко. Мусила пройти через це кодло, щоб добратися до переходу. Коли була в середені раптом почула за спиною: "А давай у 'той девушки спросим за кого она голосовала". Тут же до мене підійшло четверо дуже "симпатичних" бубена і один з них запитав: "Девушка, вы за кого голосовали?"

- За Ющенка,відповіла я.

- Странно, ві не похожи на его сторонницу. Вас заставили?

-Ні. Це мій свідомий вибір.

-Почему он?

Далі мій монолог на тему: "Чому я голосувала за Ющенка". Очі були ворожі, але слухали і не перебивали. По закінченню монологу подякувала їм, що запитали і пішла далі. В спину мені пролунало: "бандеровка".

====================

Що я хочу сказати цим епізодом? Мені здається, що варто пробувати розмовляти з ними? Тільки це напевно краще робити без помаранчевих стрічок, російською мовою, доброзичливо і терпляче.