11/28/2004 | Moro

28 листопада 2004 | Організація: Аналітичне агентство "Главред" | Автор: Віктор Небоженко

Чому неможливий розкол України

Причина політичної бравади з боку глав обласних рад зрозуміла. Вони брали участь у масовій фальсифікації виборів і тепер просто бояться наслідків. Ніяких серйозних прагнень до суверенізації на рівні Україні ніколи не було.

Україна не вперше стикається із ситуацією загрози територіальної цілісності. Я добре пам'ятаю 1994 рік, коли харизматичний лідер Руху Вячеслав Чорновіл погрожував зібрати з п'яти облрад Галицьку Асамблею і відокремитися від України. Ми серйозно сприйняли цю погрозу. Але набагато небезпечнішою виявилася погроза відділення Криму на чолі з не менш харизматичним російськомовним президентом Юрієм Мєшковим. Таким чином, уже на початку свого президентства Леоніду Кучмі довелося стикнутися з двома реальними політичними погрозами розколу України.

Тепер про сьогоднішню ситуацію можливого розділу України. Насамперед, треба розуміти, що Україна не поділяється на двох частин, як це собі легко представляють московські політологи і имиджмейкеры. Харків і Дніпропетровськ ніколи не підуть під контроль Донецька. Вони прекрасно бачать, що зробила донецька еліта з бізнесом Луганської області і які тверді форми контролю застосовуються для того, щоб утримувати Луганськ у зоні впливу Донецька. Важко повірити, щоб розвинутий і досить самолюбний Дніпропетровськ, що десять років давав Україні бізнес і політичну еліту, став другорядною провінцією Донецької невизнаної автономії. Те ж саме можна сказати і про Харків. Він не піде під донецьких бізнесменів.

Якщо ж східноукраїнські політики все-таки порушать питання про відділення й одночасно приєднання частини територій до Росії, це викликає найскладніші внутрішньополітичні процеси в самій Росії. Грубо кажучи, якщо Харківському регіону можна приєднуватися до Росії, то чому Чечні не можна відокремлюватися від Росії? Це породить величезну кількість проблем, які колись випробувала на собі маленька Молдова. Свого часу Румунія хотіла приєднання Молдови. Але тоді відразу ж виникло би питання про сильні етнічні німецькі та угорські меншини, що знаходяться на території самої Румунії. Точно в таку ж ситуацію потрапила б і Росія, що не змогла б політично легко переварити нові землі. Тим більше що Сахалін, Калінінград і та ж Чечня уже вагітні різними формами прихованої конфедерації, що, напевно, на наступному політичному циклі торкнуться Росії набагато більше, ніж України.

Нарешті, коли Україна віддавала ядерну зброю, це 1992 рік, міжнародне співтовариство, насамперед в особі ООН, США і Росії, підписали декларацію про збереження територіальної цілісності України і гарантії цієї цілісності.

Проблеми, які можуть виникнути у випадку можливого підняття питання про розділ України, розв'язувані. У Конституції є дуже жорсткі механізми, що ускладнюють легковажний вихід з України будь-якої території - будь-то Донецьк, Луганськ або острів Зміїний.

По-перше, цілісність України вважається серйозною політичною цінністю суспільної думки всієї України. По-друге, потрібен спеціальний референдум, що довів би таку можливість. Не думаю, що такий референдум можна провести.

А що стосується політичної бравади з боку глав облрад або губернаторів, зрозуміло, у чому тут причина. Вона полягає в тому, що вони брали участь у масовій фальсифікації і тепер просто бояться наслідків. Ніяких серйозних прагнень до суверенізації на рівні облрад ніколи не було. І держава вміє захищатися від подібних ініціатив. Якщо облради своїми рішеннями жорстко порушать питання про від'єднання своїх територій від України, це легко розв'язувана проблема. Розпускається облрада і обирається нова.

Якщо ми зуміли подолати кризу одночасно в Західній Україні і в Криму ще в 1994-95 роках, усі сьогоднішні спроби сепарації України на дві або три частини. Я вже говорив, що Дніпропетровськ і Харків вимагатимуть усередині Донецької республіки не менше прав, ніж вони мали і стосовно Києва, що робить їх абсолютно недієздатними ні в рамках російської імперії, ні самостійно. Я слабко уявляю, що Дніпропетровська область може одержувати вказівки з Держдуми або Кабміну.

Потрібна ще більша економічна і політична фантазія, щоб уявити, що політичні і бізнес-структури Росії змиряться з незалежністю донецьких олігархів, харківського бізнесу і наймогутнішими фінансово-промисловими групами Дніпропетровська. Вони відразу усі потраплять під залежність від Москви і втратять те, що в них було в Україні. Уже ці фактори роблять нездоланною будь-яку спробу відділення якої-небудь частини України.

Крім того, треба розуміти, що донецькі угруповання витратили до мільярда доларів на виборчу кампанію Януковича для того, щоб мати як приз всю Україну з могутніми царськими повноваженнями президента. Тому ніякий поділ влади або регіонів для них абсолютно неприйнятний. Вони не для того боролися, щоб новий президент утратив колосальну міць і не для того, щоб повернутися назад у Донецьк. Тому всі ці розмови про можливий поділ України - один із аргументів, застосовуваних сьогодні однією зі сторін

Ясно, що Захід буде категорично проти відділення яких-небудь регіонів від України. Хоча з погляду геополітики, Заходу набагато простіше забрати розвинуту і ліберально орієнтовану проющенківську частину України, ніж тягти старий військово-промисловий комплекс колишнього Радянського Союзу і погано керований, економічно неефективний паливно-енергетичний комплекс Сходу України. З тих самих причин, що і молода Росія в 1991 році дистанціювала від себе Україну (вона не могла тягти райони Східної України, їй вистачало своїх депресивних районів), Євросоюз насправді об'єктивно був би зацікавлений, щоб цей важкий залишок радянської промислової імперії дістався слабко розвинутій, конфліктній, кризовій економіці Росії. Але він про це ніколи не скаже і, швидше за все, буде дійсно стояти на позиції територіальної цілісності України.

Що стосується Росії, з огляду на тривалість Кавказької війни, яку веде Росія, не думаю, що їй вдасться одночасно робити спроби свого розширення. Це досить складна задача, навіть для дуже розвинутих держав і держав, що знаходяться на піку своєї могутності. При цьому, ентузіазм, який може виникнути в Кремлі або Держдумі, - це нормальна діяльність політиків, яким зручніше займатися геополітичними проблемами і вести безвідповідальний спосіб життя, а не складними проблемами виходу Росії з найтяжкої кризи. До нового року ці політичні інтенції, швидше за все, перейдуть на рівень розмов і не будуть мати далеких наслідків. Якщо, звичайно, не знайдуться безвідповідальні політики, що спробують традиційним шляхом (а це нехай стикання конкретних регіональних груп людей), поглибити розкол. Все інше швиденько перевариться будь-якою владою, яка хоче контролювати країну.

І ще. Україна не поділяється по лінії Сходу-Заходу, за конфесіональним або мовним принципом. Вона більше поділяється за ціннісними орієнтаціями, соціально-економічною активністю населення і розмаїтістю соціально-економічних умов життя. І ця розмаїтість є колосальною перспективою України, що дозволяє їй гнучко справлятися як з великими світовими труднощами, так і лихоманками, які охоплюють її великих сусідів - Євросоюз або Росію. Незвідність Донецька до Харкова, Харкова - до Миколаєва, Миколаєва - до Одеси, Одеси - до Вінниці, а Вінниці - Львова - як це не пікантно, є тим могутнім ресурсом, що дозволить Україні більше просунуться вперед. Розмаїтість України - це не фактор розколу, це фактор соціально-економічного змагання еліт і спосіб підвищення живучості української економіки.

http://uv2.ukranews.com/p4/review/article.html?id=15763