12/04/2004 | Pavlo Z.

Щойно після оголошення рішення Верховного Суду, коли Майдан Незалежності ще гримів оплесками й тисячоголосими „Слава!” мені зателефонували двоє активістів кампанії Ющенка з Луганщини. Голос хлопця з Ровеньків був переповнений досадою, а жінка з Луганська була просто у розпачі. Мотив один: „Як – знову вибори?! З цими бандюками та їх кийками на кожній нашій акції і кожній дільниці? З міліцією, яка з ними заодно? З владою, яка організує всі ці навіть не беззаконня, а просто кримінальні злочини??”
Нагадаю для тих, хто забув чи не знає про те, що творилося у Донбасі весь рік перед виборами, а в міжтурний період досягло апогею. Ющенківців просто тупо били: на акціях і в наметах, по дорозі додому і прямо в штабах. Били методично і жорстоко у присутності міліції, після чого Центри зв’язків з громадськістю обласних управлінь внутрішніх справ і місцеве телебачення повідомляли про „напади нашистів на перехожих”.
Ми рано святкуємо перемогу. Я впевнений, що одного рішення Верховного Суду замало. Недостатньо буде і постанови Верховної Ради про зміни та доповненя до існуючого Закону про вибори Президента, які теоретично усунуть можливості для фальсифікацій. Абсолютно необхідно, щоб були створені практичні умови для вільного волевиявлення громадян там, де під час останніх виборів і після них панував терор, перш за все у Донецькій та Луганській областях. В іншому випадку заляканий і дезінформований виборець Донбасу, бачачи, що революції відбуваються десь далеко, а у нього в області й місті нічого не міняється, ніхто з керівників не засуджений і навіть не вилетів з крісла, проголосує так, як скажуть начальник на роботі, влада й керовані нею пацани у шкірянках.
Що треба робити? Перш за все – не „закривати революцію” і не розпускати її учасників по домівках. Треба продовжувати й нарощувати тиск і домогтися від Кучми негайної не тільки відставки уряду Януковича, а й заміни губернаторів та головних міліціонерів у першу чергу Донеччини, Луганщини та Харківщини. Треба домогтися відкриття кримінальних справ і швидкого рішення по них проти організаторів та виконавців фальсифікацій, залякування виборців, жорстокого побиття активістів та працівників штабів В.Ющенка. Треба забезпечити зміну складу не тільки ЦВК, а й дільничих та територіальних виборчих комісій, направити до кожної ТВК у Донбасі відповідальних працівників ЦВК з надзвичайними повноваженнями, доручити забезпечення конституційного порядку на ВСІХ без винятку дільницях міліціонерам, відрядженим з інших областей України.
І ще одне застереження: не підставляймо потилицю Москві. У 1991 році ми могли забути про Росію: там вирувала демократія, Кремль був зайнятий внутрішніми проблемами, йому було не до нас. Тепер – ситуація значно гірша: путінський двоголовий орел накрив тінню диктатури свою країну і, прекрасно розуміючи, що європейська Україна – це осиновий кілок у візантійську Росію, явно прагне розпростерти крила над нашою державою. Підтримка і провокування сепаратизму на Сході України, невизнання рішень українських судових органів, інформаційна війна, кремлівський спецназ на Банковій та „індивідуальна робота” ефесбешників з нашими силовиками у Севастополі – це далеко не повний перелік зусиль Москви у намаганні переламати ситуацію в Україні на свою користь.
Тож не вкладаймо шаблі до піхов і не відкорковуймо шампанське. Відпочиватимемо і святкуватимемо трохи пізніше. Коли перемога буде остаточною.