12/10/2004 | Prosector

Винниченко, "Відродження нації", 1 том, стор.255: "Оповістивши творіння державности, треба ж те, дійсно, й робити. Оголосити творіння держави легко, але ж треба серйозно вдуматись, що то значить, яка то велетенська робота, яких зусиль вона вимагає, яких сил, якої кількості людей, знання, досвіду, яких матеріальних засобів...".

1991 - тільки проголошення незалежності України. Зараз - саме здобуття тої незалежності, не тільки від Росії, але й від внутрішньої приналежності до "колишнього СРСР", усвідомлення, що ми - окрема нація. Це зараз бачимо в людях з різних регіонів і це не залежить від основної мови їхнього спілкування. Зараз бачимо, що українське стає популярним, навіть престижним; підсилюймо це почуття у людей.

Семен Збаразький, "Крути: У 40-річчя Великого Чину", стор.21: "Дуже виразно виявила своє національне обличчя революційна стихія народніх мас під час величної маніфестації в Києві 1-го квітня 1917-го року, в якій взяло участь понад сто тисяч людей, в тому - кількадесят тисяч озброєних вояків. Триста двадцять синьо-жовтих прапорів повівало понад непроглядними рядами маніфестантів...
...українські вояки, після довгих спроб легально добитися по різних урядах згоди на створення українського полку, взяли врешті справи в свої власні руки.".
Стор.23: "Вістка про створення в Києві першого українського полку швидко рознеслася по всіх просторах імперії. І всюди вояки української національности почали, не питавшись ні в кого дозволу, відокремлюватися в українські частини.".
Стор.24 про "город русских моряков": "Стало ясним, що легальним шляхом наше організування далі не піде. Треба було готовитися до революції в революції... Якимсь дивним безладдям повівало з Києва. А як хотілось, щоб усі там були геніями, як хотілось бачити в тих провідниках справжніх вождів революції. Треба було розпочинати самим.".
А потім Центральна Рада все просрала...

Тож не всеремось, поки є ще час.