12/24/2004 | Манул

РУМУНІЯ, 15 РОКІВ ТОМУ:
ВТЕЧА, ВИРОК ТРИБУНАЛУ, РОЗСТРІЛ

25 грудня 1989 на військовій базі Тирговіште за вироком військового трибуналу було страчено диктатора Румунії Ніколає Чаушеску і його дружину Єлєну.
Прокурор Джику Попа звинуватив Чаушеску у “геноциді, що став наслідком 60 тисяч людських жертв; підриві державної влади шляхом організації збройних акцій проти власного народу; зруйнуванні і пошкодженні державного майна; організації вибухів у містах; підриві національної економіки; спробі втечі з країни з використанням коштів, які зберігалися в іноземних банках, на загальну суму 1 млрд. доларів”.
Румунська революція 1989 року розпочалась 15 грудня з подій, які сталися у місті Тімішоарі. Країною прокотилася потужна хвиля протестних мітингів. Самовпевнений диктатор, який слухав тільки самого себе, зрідка – свою жінку, 17 грудня віддав наказ збройним силам стріляти по демонстрантах. Повстання на короткий час нібито захлинулось.
20 грудня Кондуектор вилетів з офіційним візитом до Ірану, але тривожні повідомлення з батьківщини примусили його перервати візит.
Увечері він виступив по телебаченню і радіо із зверненням до нації, із якого випливало, що 16-17 грудня “групи хуліганів спровокували у Тимішоарі серію інцидентів, протидіючи законному судовому рішенню”. За спиною цих груп, як виголошував Чаушеску, діяли “імперіалістичні кола”, мета яких полягала у тому, щоб “підірвати незалежність, цілісність і суверенітет Румунії, повернути країну до часів чужоземного панування, ліквідувати соціалістичні завоювання”.
Увечері Чаушеску провів засекречену телеконференцію з вищим і місцевим керівництвом силових відомств, наказав привести збройні сили країни в стан бойової готовності, а “по бунтівниках стріляти без попередження”.
Крім того він віддав партійному керівництву розпорядження створити дружини самооборони і 21 грудня привезти до Бухареста не менше 50 тисяч “перевірених пролетарів” для демонстрації підтримки керівництву країни і боротьби із “хуліганами”.
Завдання Кондуектора було виконано. Близько 50 тисяч жителів повітів, де влада клану Чаушеску була найміцнішою, були звезені до Бухареста, розміщені в готелях, санаторіях, базах відпочинку, заводських гуртожитках. Дружинники були поділені на “десятки”, за кожною групою був закріплений штатний працівник партійних органів.
Зранку наступного дня жителі столиці та приїжджий люд стали стікатися до будинку ЦК РКП, і поступово головний майдан країни заповнився вщерть.
Записні оратори із числа партійних функціонерів звично затаврували “контрреволюційних підбурювачів”, відповідальних за всі нещастя Румунії, і знову підтвердили непорушну вірність Кондуектору.
Потому на балкон будинку ЦК вийшов сам Чаушеску. Він був приємно здивований кількістю демонстрантів, що зібралися на майдані, вважаючи усіх своїми прихильниками, і почав промову. Вона лилась під звичний акомпанемент “стихійного” хвилювання мас – вірнопідданих гасел штатних “застрільників” та слухняних, завчених оплесків, які завершали банальні та набридлі румунам аж до оскоми фрази про торжество “наукового соціалізму” та блискучі успіхи, досягнуті країною під мудрим керівництвом вождя на всіх теренах і у всіх галузях.
Так продовжувалося хвилин вісім. І раптом в глибині 100-тисячного натовпу виникло хвилювання іншого штибу: пролунав блюзнірський свист і шикання, а потім почалося скандування: “Ті-мі-шо-а-ра!”.
Румунське телебачення, завдячуючи нерухомо встановленим на декількох точках камерам, продовжувало трансляцію мітингу.
Вибухнуло декілька гранат із сльозоточивим газом, гнівне ремствування натовпу невтримно наростало, пролунали крики: “Чаушеску! Народ – це ми!”, “Геть убивць!”, а потім потужне, багатократне: “Румуніє, прокинься!”, разом із співом ще не забутих народом довоєнних патріотичних пісень-дойн.
Усе це телекамери передали в ефір, вони ж зафіксували збентеження на балконі: збитого з пантелику Чаушеску і його дружину Єлєну, яка шипіла йому у вухо: “Та пообіцяй же їм що-небудь!”.
Явно стурбований, Чаушеску припинив лайку на адресу “хуліганів” та їхніх “заокеанських поводирів” і всенародно повідомив про підвищення заробітної плати, пенсій і грошової допомоги незаможним сім’ям, а також про підвищення студентських стипендій на 10 лей (що за ринковим валютним курсом складало тоді 2-3 американських цента).
Шум і свист наростали, і Чаушеску, абсолютно не готовий до такої поведінки натовпу, взагалі замовк. В телекамерах відобразився його спантеличений, зацькований погляд. Телеглядачі побачили, як людина у військовій формі взяла його під руку і вивела з балкону.
Незбагненним чином, саме у цю мить екрани погасли, коли ж, три хвилини згодом, телевізори запрацювали знову, перед будинком ЦК РКП уже вирувало справжнє пекло.
Новини про події миттєво розлетілися по усьому Бухаресту, і тисячі людей висипали на вулиці міста. Маніфестації продовжувались усю ніч, і тоді ж снайпери із Секурітате почали стріляти в людей, не перебираючи мішені.
Тієї ночі у бухарестські лікарні надійшло 85 постраждалих із вогнепальними пораненнями, убитих було в кілька разів більше.
Незважаючи на стрілянину, людські юрби скупчувалися біля партійних будинків, на Університетському майдані і перед румунським телецентром. Стрілянина продовжувалася усю ніч, але визначити, хто винуватець – вбивці із Секурітате чи армійські підрозділи, - було абсолютно неможливо.
Ходили уперті чутки, що Чаушеску кинув у бій десантно-диверсійний загін, укомплектований арабами, які проходили під керівництвом Секурітате "військово-терористичну" підготовку.


Диктаторськая пара усю ніч просиділа у президентському (колишньому королівському) палаці, а 22 грудня через підземний перехід перейшла у будинок ЦК і втекла на гелікоптері.
Тоді ж лідерами спротиву було сформовано Фронт національного порятунку як орган усіх здорових сил нації, що виступили проти диктатури. Професор П.Роман проголосив з балкону будинку ЦК, з якого напередодні виступав Чаушеску: “Сьогодні, 22 грудня, диктатура Чаушеску впала. Відтепер влада в Румунії належить народові”.
Подружжя Чаушеску після втечі із Бухаресту першу зупинку зробило в Снагові – поблизу своєї літньої резиденції за 40 км від столиці.
Чаушеску подзвонив в Секурітате, в якісь військові підрозділи і своєму синові Ніку. Коли стало ясно, що втеча з країни неможлива, гелікоптер було покинуто в сільській місцевості поблизу Тирговіште.
Колишній диктатор і його дружина у супроводі двох охоронників захопили приватну машину з водієм і, погрожуючи йому зброєю, наказали їхати вперед. Цей водій потім розповів, що Єлєна пропонувала заховатися в лісі і перечекати, а Ніколає вважав, що вони повинні вдатися до допомоги робітників.
Проте під час зупинки біля першого ж підприємства робітники закидали машину камінням, викрикуючи: “Смерть злочинцям!”. Це надзвичайно прикро вразило Чаушеску. В Тирговіште вони намагались знайти притулок у будинку місцевого партійного комітету РКП, але їх і туди не пустили. Після безуспішних пошуків група втікачів зупинилася біля Центру охорони підприємств, де люди, які дивилися телевізор, спочатку не повірили, що перед ними Чаушеску, а затим викликали військових.
Сцену розстрілу подружжя Чаушеску увечері було показано по румунському телебаченню. На такий жорстокий крок керівники Фронту національного порятунку пішли тільки для того, щоб нагадати тим прихильникам Чаушеску, які ще не склали зброю, що розплата буде страшною і неминучою.
Зі слів керівництва ФНП, смертний вирок диктатору та демонстрація розстрілу по телебаченню врятували життя десяткам тисячам румунів.
Через два тижні смертну кару в Румунії було скасовано.

Юрій БОХАН (для “МАЙДАНУ”)