01/11/2005 | rr

Я вже немало років знайомий і співпрацюю з Євгеном Захаровим, тому більшість із висловлених пропозицій для мене є природньо близькими. Я вирішив висловитися лише з тих питань, де маю зауваження.

Питання, що як на мене, є досить дискусійним – доцільність запровадження люстрації. Я розумію поміркований характер запропонованих Євгеном дій – це по суті польська модель люстрації, а не чеська. Тобто, необхідно проголосити про співпрацю із спецслужбою в разі, якщо ти претендуєш на державну посаду. Якщо ні – суспільної небезпеки не становиш і живи собі з миром…

Модель в цілому прийнятна, але я маю сумніви щодо її доцільності зараз. Все ж таки не можна ставити знак рівняння між КГБ та СБУ. Я підозрюю, що розмах сексотства є неспіввимірний. Крім того, якщо співпрацю із КГБ СССР за будь-яких часів її існування і у будь-якому регіоні кріїни можна оцінити як явище виключно негативне, то із СБУ – не настільки однозначно. Наприклад, колись я брав активну участь у дільності “Просвіти” у м.Севастополі. Це були часи сепаратизму в Криму, вибори президентом Мєшкова і т.п. В ті часи багато хто із моїх колег шукав контактів із СБУ, бо вважали, що це є українська служба, яка має допомагати долати сепаратизм на півострові. Крім того, підтримкою сеператистів системно займалася контррозвідка Чорноморського флоту Росії. Я сам неодноразово зустрічався із її співробітниками і дійсно, саме таке враження вони і справляли. Звичайно, не можна бути ніколи впевненим у їхній щирості, але я впевнений що тоді певна частина співробітників СБУ, особливи тих, що прийшли вже за часів перебудови, були не гіршою частиною сусупільства. Зрештою, треба визнати значну позитивну роль СБУ у подоланні активних форм чи метастаз сепаратизму у Криму.

Дуже шкода, що люстрація за такою моделлю не пройшла в Україні після 1991 року. В такому разі, можливо, могло би не бути і кучмізму. Але зараз я не бачу переконливих аргументів на користь люстрації.

А от питання доступу до архівів КГБ є дійсно цікавим. Проте, теж треба бути з цим питанням обережним. Досвід Німеччини свідчить, що багато людей воліли би не знати правди. Наприклад, про те, що його “Штазі” здавала власна дружина, або діти. Така правда не всім потрібна і користь від неї може бути меньшою, ніж шкода. Та і спотвореної їнформації там не мало. Але в цілому, їх треба відкривати.

Проте, відсутність люстрації не означає всепрощення. Важливо, щоби всі, хто належав до влади і є причетним до будь-якої злочинної діяльності – поніс покарання. Але це вже питання іншої реформи, метою якої є створення професійних та незалежних від влади слідчих органів.

В цьому сенсі, я вважаю прогалиною відсутність достатньої уваги до системи правоохоронних органів, які мають бути докорінно реформовані. Прокуратура має бути позбавлена не лише функції загального нагляду, але і слідства. Слідством має займатися інша структура. І лише слідством. А тепер погляньте на той законопроект про прокуратуру, що навесні має розглядатися у парламенті… Про КПК є побіжна згадка у тексті, але його треба буде писати заново, бо проект, ухвалений у першому читанні, побудований на радянській правосвідомості і його доопрацювання мені вважається не дуже реалістичним.

Нарешті, чого має дійсно боятися корумпований чиновник – так це незалежного адміністративного суду. Саме ці суди у нас ніяк не виникнуть, хоча, ніби, є всі законодавчі рішення. Саме до таких судів мають бути спрямовані. Думаю, слід посприяти як створенню цієї системи судів, так і набуттю нею ознак професійності та незалежності.

Конституційний Суд – це зараз одне із серйозних питань. Той склад, що сформований за часів кучмізму і продовжує формуватися (вчора призначили суддею пана Коваленка - вірного помічника Медведчука і куратора суддів) дискредитував себе рішенням про третій термін Кучми і не тільки. Але, механізм його формування визначений Конституцією і судді не позбудуться посад за указом президента. Це знаву ж питання Конституційної реформи.

Питання адміністративної реформи теж не варто оминати, так само як і адміністративного устрою. Частина опозиції (а тепер влади), наскільки мені відомо, позитивно ставиться до укрупнення адміністративних територій (наприклад, 10 замість 27: Волинь, Поділля, Галичина, Донбас, тощо). Це не означає федеративного устрою – можна зберегти унітаризм, але за змістом це може бути щось схоже, зокрема, виборність місцевих голів (не лише на рівні міст, але областей чи територій). Це вже означатиме, що федеративна Росія після путінських реформ буде бульш унітарною, ніж унітарна Україна. Та й на Сході України така реформа буде спрйнята позитивно місцевими елітами. Хоча я не впевнений, що зараз найкращий час для таких змін.

Р.Р.