Виборчий провал на Донеччині. Суб'єктивний погляд зсередини
01/26/2005 | Pavlo Z.
Шановні!
Я обіцяв досьогодні поставити матеріал щодо причин виборчого провалу на Донеччині. Клята застуда, отримана на Майдані Незалежності під час інавгурації, унеможливила вчасну підготовку детальної розвідки. Тому я зроблю це у вигляді „мильної опери”, щоправда тільки тезово – без натяку на літературну обробку.
Особливо хочу підкреслити, що метою цього погляду в минуле є не зведення рахунків, а пошук шляхів для того, щоб нам усім знищити психологічну прірву між Донбасом та іншою Україною, а вибори-2006 дали докорінно інші результати.
Отже, теза перша.
1.„Наша Україна” не мала виборчої стратегії щодо Донеччини. А стратегію не могла виробити в першу чергу тому, що не знала і не знає Донбасу. Попри постійні мантри „Україна єдина!”, „Ми один народ – на Заході і Сході, Півдні і Півночі!” нічого не робилося для того, щоб перед виборами розробити та здійснити „східну політику” Блоку. Спроби „знизу” запропонувати своє бачення ситуації, проблем та варіантів їх подолання Центральним штабом фактично ігнорувалися.
Серед сотні членів фракції „Наша Україна”, серед більш ніж десятка керівників Центрального штабу, біля сорока членів Комітету національного порятунку ви не знайдете ЖОДНОГО представника Донеччини (на якій, між іншим, проживає кожен десятий виборець України!). При цьому ні перші, ні другі, ні треті при всій своїй необізнаності щодо Сходу практично не приїжджали на Донеччину, епізодичні одноденні поїздки окремих функціонерів обмежувалися відвідинами регіонального штабу та окремих керівників місцевих партійних організацій. Протягом передвиборчого періоду (принаймні до серпня 2004 року) жоден працівник Центрального штабу не здійснив хоча б короткої поїздки містами й районами області, не провів жодної зустрічі з активістами та прихильниками Блоку. Винятками є хіба що біля десятка поїздок депутата Павленка та два триденних надзвичайно продуктивних тури семи нардепів з групи „Разом”.
Апофеозом нерозуміння Донбасу і власної неспроможності щодо нього було прийняття десь у грудні 2003 року як керівної у виборчій кампанії тези „Доля виборів вирішується не в Донецьку (тобто не в Донбасі)”. Згідно з теоретиками і прихильниками такого підходу „з Донбасом все зрозуміло, там нІчого робити, голоси візьмемо у Центрі за рахунок тих, хто сумнівається”.
Далі буде.
Я обіцяв досьогодні поставити матеріал щодо причин виборчого провалу на Донеччині. Клята застуда, отримана на Майдані Незалежності під час інавгурації, унеможливила вчасну підготовку детальної розвідки. Тому я зроблю це у вигляді „мильної опери”, щоправда тільки тезово – без натяку на літературну обробку.
Особливо хочу підкреслити, що метою цього погляду в минуле є не зведення рахунків, а пошук шляхів для того, щоб нам усім знищити психологічну прірву між Донбасом та іншою Україною, а вибори-2006 дали докорінно інші результати.
Отже, теза перша.
1.„Наша Україна” не мала виборчої стратегії щодо Донеччини. А стратегію не могла виробити в першу чергу тому, що не знала і не знає Донбасу. Попри постійні мантри „Україна єдина!”, „Ми один народ – на Заході і Сході, Півдні і Півночі!” нічого не робилося для того, щоб перед виборами розробити та здійснити „східну політику” Блоку. Спроби „знизу” запропонувати своє бачення ситуації, проблем та варіантів їх подолання Центральним штабом фактично ігнорувалися.
Серед сотні членів фракції „Наша Україна”, серед більш ніж десятка керівників Центрального штабу, біля сорока членів Комітету національного порятунку ви не знайдете ЖОДНОГО представника Донеччини (на якій, між іншим, проживає кожен десятий виборець України!). При цьому ні перші, ні другі, ні треті при всій своїй необізнаності щодо Сходу практично не приїжджали на Донеччину, епізодичні одноденні поїздки окремих функціонерів обмежувалися відвідинами регіонального штабу та окремих керівників місцевих партійних організацій. Протягом передвиборчого періоду (принаймні до серпня 2004 року) жоден працівник Центрального штабу не здійснив хоча б короткої поїздки містами й районами області, не провів жодної зустрічі з активістами та прихильниками Блоку. Винятками є хіба що біля десятка поїздок депутата Павленка та два триденних надзвичайно продуктивних тури семи нардепів з групи „Разом”.
Апофеозом нерозуміння Донбасу і власної неспроможності щодо нього було прийняття десь у грудні 2003 року як керівної у виборчій кампанії тези „Доля виборів вирішується не в Донецьку (тобто не в Донбасі)”. Згідно з теоретиками і прихильниками такого підходу „з Донбасом все зрозуміло, там нІчого робити, голоси візьмемо у Центрі за рахунок тих, хто сумнівається”.
Далі буде.
Відповіді
2005.01.27 | S.D.
Павло Григорович, одужуй швидше! ;) (-)
2005.01.27 | Pavlo Z.
Офтопік ;) (-)
2005.01.27 | Пані
Для натхнення
Щоб мильна опера швидше писалася. Згадай мене та Сергія в тому ворожому шарфіку, війди у відповідний стан - і муза прийдеМи всі чекаємо! А то Єремеєв тебе вже випередив аж на скількі статей!
2005.01.27 | Pavlo Z.
Re: Для натхнення
Щодо Веремєєва мене жаба не давить, головне - результат. А от щодо того шалика - і зараз повбивав би.2005.02.13 | Pavlo Z.
Теза друга. Проблема некерованості всією кампанією.
Відсутність єдиного „тіла” кампанії видна була неозброєним оком.Кампанією керували крім Центрального штабу низка інших органів та окремих осіб. Не буду тут уточнювати, але таких органів та осіб було більше десятка. Для зручностю надалі називатиму їх Центром.Система прийняття та реалізації рішень Центром була „несистемною” - вони досить часто взаємно не узгоджувалися та знову ж таки взаємно ігнорувалися. Самі рішення нерідко приймалися без аналітичної та юридичної проробки. Приклад – підписна кампанія „Ющенко – наш Президент!”, яку планувалося проводити починаючи з 1.09.03 і яка давала в майбутньому стовідсоткові підстави для зняття Ющенка з перегонів через завчасний початок виборчої кампанії. Мені довелося тиждень вбити для того, щоб переконати Центр відмінити уже запущений процес. Інший приклад – наказ регіональним штабам у червні 2004 року викупити з крамниць весь наклад (50 тис.примірників) книжки „Віктор Ющенко: феномен чи фантом”, випущеної нашими опонентами місяцем раніше. Знову довелося букально з скандалом добиватися відміни цього рішення – адже було очевидно, що це навіть не невігластво: в разі нашої викупівлі опоненти випустили б ту ж книжку вже, скажімо, мільйонним накладом і прекрасно забезпечили б фінансування своєї кампанії за наш рахунок.
Заради справедливості, скажу, що були й поодинокі вдалі знахідки Центру, найкращими з яких є колір кампанії та рішення про відміну „походу на Київ” 1 листопада. Про колір вже писалося достатньо, тому зупинюся на відміненому пікетуванні ЦВК. Отже, лідери опозиції десь місяць закликали народ одразу після виборів їхати до Києва і стояти коло ЦВК, щоб „упередити фальсифікацію”. Янучари у відповідь централізовано (принаймні у Донбасі) сформували й відправили до ЦВК ешелони „спортсменів”, переодягнених ментів та бандюків. На додаток туди ж були підтягнуті (або стояли напоготові) ті озброєні формування про які ми всі знаємо. Я впевнений, що готувалася масштабне кровопролиття, яке мало стати „українським підпалом Рейхстагу”, сигналом для масштабного „мочилова” ющенківців по всій Україні, як „провокаторів і терористів”. Відміна нашого походу на Київ відбулася напрочуд вчасно – якраз напередодні виборів. Бандюкам, ментам і „спортсменам” ні від кого було „захищати демократію”, телевізійникам не було кого з „терористів” знімати, занесений владою кулак завис у повітрі. Наше військо красиво „розчинилося” у просторі перед супротивником, чим поза всяким сумнівом сплутало його карти, заставило його думати над пошуком відповіді, якої він так і не знайшов.
Але це був, повторюю, лише один з небагатьох винятків у роботі Центру.
Далі буде.
2005.02.14 | Михайло Свистович
Не привласнюй чужі заслуги
Pavlo Z. пише:>
> Приклад – підписна кампанія „Ющенко – наш Президент!”, яку планувалося проводити починаючи з 1.09.03 і яка давала в майбутньому стовідсоткові підстави для зняття Ющенка з перегонів через завчасний початок виборчої кампанії. Мені довелося тиждень вбити для того, щоб переконати Центр відмінити уже запущений процес.
Цей процес не був запущений. І заслуга в цьому, скромно признаюся, моя
В мене ця записка має бути десь на компі.
2005.02.14 | Pavlo Z.
Михайле, ти мене інколи щиро дивуєш
своєю безпосередністю. От ти так вважаєш - і це, на твою думку, є об'єктивна істина. Ти не допускаєш, що й інші люди ТЕЖ могли боротися з дурнею? Я особисто це допускаю, більше того - впевнений що це було З БОКУ. Хоча - вибач, але!:( - рішення про відміну акції було прийняте (як мені було особисто сказано тим, хто цю акцію затверджував на першій з ним зустрічі) після ознайомлення з аргументами, наведеними в моїй доповідній. Вона в мене теж є - давай або зустрінемося я тобі її покажу, або одночасно оприлюднимо наші записки тут.Хоча мені дійсно ніяково вступати в маразматичні бійки між собою за якусь першість. Я можу навести мінімум 6 прізвищ VIP з ЦШ - більшість з яких я до того знав! і яким безрезультатно щось намагався довести з цього питання протягом тижня.
Але головним є те, що твоя репліка не протирічить тому, що я написав. Ти чомусь там побачив моє намагання виставити себе героєм, але це не так, головне, що я хотів сказати - це те, що "рішення нерідко приймалися без аналітичної та юридичної проробки".
Шануймося?
2005.02.14 | Pavlo Z.
І ще одне. Процес таки був запущений.
Були виготовлені сотні наметів "Так! Ющенко!", роздані методичні матеріали, проведена нарада в ЦШ. Кампанія почалася 1 вересня, була відмінена через тиждень.2005.02.17 | Михайло Свистович
Re: І ще одне. Процес таки був запущений.
Pavlo Z. пише:> Були виготовлені сотні наметів "Так! Ющенко!", роздані методичні матеріали, проведена нарада в ЦШ. Кампанія почалася 1 вересня, була відмінена через тиждень.
Може це хтось підсуетився? Проявив ініціативу? Бо в нас не було.
2005.03.19 | Pavlo Z.
Re: І ще одне. Процес таки був запущений.
Михайло Свистович пише:> Pavlo Z. пише:
> Може це хтось підсуетився? Проявив ініціативу? Бо в нас не було.
Атож - підсуєтився, але централізовано. Бо намети доставлялися з Києва.
2005.02.17 | Михайло Свистович
я взагалi люблю безпосереднiх
Pavlo Z. пише:> своєю безпосередністю. От ти так вважаєш - і це, на твою думку, є об'єктивна істина. Ти не допускаєш, що й інші люди ТЕЖ могли боротися з дурнею?
Припускаю. Тому в мене там смайлик стоiть.
> або одночасно оприлюднимо наші записки тут.
Давай. Не заради того, в кого довший, а просто для цікавості. Я, як приіду з Молдови, пошукаю в себе на компі.
>
> Але головним є те, що твоя репліка не протирічить тому, що я написав. Ти чомусь там побачив моє намагання виставити себе героєм
Блін, ну шо ви всі такі серйозні
Тут мене сьогодні одна дівчинка з Украіни дорікала, що я опустив імідж Украіни, бо розповів молдаванам з румунами недоліки нашого виборчого законодавства, а позитиви не вказав, хоча я вказав насправді, просто про недоліки завжди говориш більше.
2005.02.18 | Pavlo Z.
Re: я взагалi люблю безпосереднiх
Михайло Свистович пише:> Припускаю. Тому в мене там смайлик стоiть.
Я теж тільки-но його поставив.... А потім стер - не до смайликів мені у цій темі.
2005.02.20 | Михайло Свистович
Знайшов я свою аналітичну записку
Pavlo Z. пише:>
> не до смайликів мені у цій темі.
Можна й найсерйозніші справи робити з посмішкою.
ЗАУВАЖЕННЯ І ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО АКЦІЇ “НАШ ПРЕЗИДЕНТ – ЮЩЕНКО”
На думку переважної більшості активістів штабу “Нашої України” Ірпінського регіону, акція “Наш президент – Ющенко” є не лише недоцільною, але й шкідливою. Ця думка підкріплена як 15-річним досвідом політичної діяльності, так і досвідом постійної роботи з людьми протягом останніх 5 років не лише під час виборів, але й, головним чином, у міжвиборчий період за методом польської “Солідарності”: від проблем конкретної людини – до великої політики.
Задум акції “Наш президент – Ющенко” в цілому правильний, однак в задуманому ініціаторами форматі вона могла б бути успішною років 10 років тому. Сьогодні на практиці вона принесе більше негативів ніж позитивів, бо, як нам здається, була спланована теоретиками, які більшу частину часу проводять в кабінетах і не мають досвіду безпосереднього і постійного спілкування з людьми, пріоритети яких за останні 10 років сильно змінилися. Ми ж практично безперервно знаходимось у безпосередній роботі з простими громадянами, громадськими організаціями та партійними осередками різного спрямування.
На користь того, що ми достатньо добре знаємо настрої виборців, а не просто викладаємо власні суб’єктивні думки, наведемо низку аргументів, які просимо не сприймати як саморекламу (виділені курсивом, щоб ті, хто бажає відразу перейти до пропозицій та заперечень, могли це пропустити):
В той час, коли майже по всій Україні спостерігається різке зменшення політичної активності (за винятком Верховної Ради і періоду повторних виборів міських голів та народних депутатів в окремих містах), в нашому регіоні, навпаки, політична активність зростає, не дивлячись на так званий “мертвий сезон”.
З 11 травня по 27 липня 2003 року ми провели 8 масових акцій, в яких загалом взяли участь 3420 осіб (найменша – 120, найбільша – 800, в середньому – 415), що для 40-тисячного міста або й навіть для всього 100-тисячного регіону є досить великою цифрою. Також у цей період було проведено пікетування Київської обласної державної адміністрації та надіслано туди три делегації від Ірпінської громадськості. За цей же період, включаючи щотижневу роздачу газет “За нашу Україну” та “Без цензури”, ми розповсюдили 30,5 тис. листівок та 69 тис. газет. Загалом ми планували розповсюдити 117 тис. газет і 40 тис. листівок, однак не було коштів на їх випуск (докладно політична активність “Нашої України” в Ірпінському регіоні в “мертвий сезон” відображена в таблиці, що додається).
За період з 9 по 26 липня нами було організовано 15 зборів виборців за місцем проживання (середня чисельність учасників зборів – 50 осіб) у дворах Ірпеня з обговоренням проблем, які турбують людей, і зі складанням протоколів.
З 7 липня розпочався збір підписів під дорученням депутатам міськради винести на найближчу сесію й проголосувати за позитивне вирішення питань, піднятих на мітингах. І зібрані під нашим прапором понад 4000 підписів є чудовою базою даних для подальшої роботи.
Рік тому ірпінські активісти сформували команду, яка проводила у 18-му виборчому окрузі на Вінниччині контрагітацію проти кандидата від влади, ректора Академії державної податкової служби України Петра Мельника. Ні в якому разі не применшуючи досить грамотно організовану виборчу кампанію нашоукраїнця Миколи Одайника, все ж зазначимо, що в тому, що 18-й округ став єдиним, де на повторних виборах до Верховної Ради переміг кандидат від опозиції, є й чимала наша частка.
Також ірпінські активісти були серед засновників інтернет-сайту “Майдан”, який, не маючи офісу, техніки, і навіть фінансування, окрім мізерних пожертв читачів, існує виключно на волонтерських засадах, але при цьому займає перше місце в рейтингу “Політика”, випереджаючи навіть сайт “Нашої України” і маючи щоденно вдвічі більше відвідувань ніж сайти “Нашої України” та Юлії Тимошенко разом взяті. В квітні місяці абсолютно несподівано для себе редактор сайту був запрошений до Вашингтону на міжнародну конференцію “Громадянське суспільство в Україні” (у складі делегації були Микола Томенко та Борис Тарасюк), хоча не мав з організаторами жодних зв’язків.
Серед нашоукраїнських активістів Ірпеня є як учасники руху за незалежність з 1987р., члени перших політичних неформальних організацій, учасники студентського голодування, люди, які брали участь у всіх без винятку виборах, так і початківці, які ще під час останніх виборів були бездіяльними. Ірпінські нашоукраїнці були в числі ініціаторів акції “Україна без Кучми” та мешканцями наметового містечка з першого дня.
Ми маємо прямі зв’язки з засновниками сербського руху “Отпор” та білоруського руху “ЗУБР”, брали участь в організації у 6 обласних центрах України низки семінарів з формування структури спротиву тоталітаризму.
На минулих виборах в нашому 95-му виборчому окрузі, який складався з Ірпінського регіону та Києво-Святошинського району “Наша Україна” мала найвищий результат по Київській області – 34,98% (результат по області – 25,78%, по Україні – 23,57%), значно випередивши другий за результатом 94-й округ (27,07%) і навіть місто Київ, де результат “Нашої України” становив 28,05%. Заради об’єктивності слід вказати, що в Ірпінському регіоні за “Нашу Україну” проголосувало 32,74%, менше ніж у Києво-Святошинському районі. Однак саме в Ірпені голосували (в основному за “Єду” та її мажоритарного кандидата, ректора Академії державної податкової служби Петра Мельника) студенти Академії (загалом в Академії 12 тис. студентів) та їхні батьки і родичі, яких звезли з усієї України, прописавши в Ірпені (навіть в навчальному корпусі) або видавши відкріплювальні посвідчення. За кількістю “відкріпників” (7 тис.) наш округ поставив рекорд в Україні, і 90% “відкріпників” нашого округу голосували саме в Ірпені.
Кращі результати голосування мають лише 8 західних областей, а, якщо б кількість “відкріпників” в Ірпінському регіоні була на рівні середньої в Україні, то наш результат був би кращим за Хмельницьку і Закарпатську області.
Ці результати були досягнуті попри шалений спротив адмінресурсу, про силу якого свідчить той факт, що підсумки мажоритарних виборів по нашому округу, не зважаючи на переконливу перемогу Євгена Жовтяка у 12 тисяч голосів, були підбиті останніми в Україні.
Це все стало можливим завдяки тому, що, піднявши місцеві проблеми, ми, по-перше, сконсолідували всіх опозиційно налаштованих членів різних партій, по-друге, за рахунок нашої активності зусилля цих членів інших партій фактично спрямовані на підвищення іміджу “Нашої України”, по-третє, знайшли у масовій кількості прихильників, які до того не проявляли політичної активності й голосували переважно за лівих.
Наостанок зазначу, що, оскільки, на відміну від інших партій та блоків, штаб “Нашої України” в Ірпені після виборів не припинив свою діяльність, саме до нас звертаються люди як з проблемами, так із пропозиціями, що дозволяє постійно тримати руку на пульсі громадської думки.
Чого насправді досягає акція?
В пакеті матеріалів акції основна мета акції розбивається на три частини:
1. Збільшення кількості прихильників Ющенка.
2. Налагодження комунікації з ними.
3. Залучення їх до забезпечення перемоги 2004 року.
Насправді акція дозволяє досягти лише частин 2 і 3 мети, оскільки її формат (збір підписів по висуненню Ющенка в президенти) є звичайним піар-заходом, який дозволяє лише виявити прихильників, але не збільшити їх кількість. Якщо ж частина 1 мети не буде досягнута, тобто, якщо на день виборів у Ющенка не буде достатньої кількості прихильників, готових за нього проголосувати, то навіть найкраще досягнення частин 2 і 3 не допоможе йому стати президентом.
Збільшення кількості відбувається тоді, коли люди отримують аргументи, які спонукають їх стати прихильниками Ющенка. Пропозиція ж поставити свій підпис за висунення Ющенка в президенти не є таким аргументом. Більше того, така пропозиція призведе до зменшення кількості прихильників.
Чим шкідлива піар-акція?
Головна помилка розробників плану цієї акції – низька оцінка IQ українського виборця, хоча підсумки останніх виборів за партійними списками показали, що більша частина виборців навчилася розрізняти правду від показухи і не купляється на голу риторику. Вибори також показали, що переважна частина громадян (і саме наші потенційні виборці) головну увагу приділяє не програмам, спискам чи навіть ідеям, а лідеру (чи лідерам як у випадку з “Єдою”) політичної сили (виборці НУ, БЮТ, СПУ, СДПУ (о), “За Єду”, “Єдності”, блоку Вітренко тощо), тоді як за ідею чи програму голосували лише виборці КПУ, “зелених”, “майбутніх жінок”, КОПів, УНА, “Руського блоку”, НРУ (є). Також варто зазначити, що всі реальні кандидати в президенти на цих виборах, на відміну від кандидатів-мажоритарників на виборах минулих, чітко уособлюватимуть певну політичну силу, ім’я якій чи то виборчий блок, чи то партія, чи то влада. Тому можна з впевненістю сказати, що, обираючи президента, люди робитимуть вибір за тими ж критеріями, за якими вони 31 березня 2002р. робили вибір за партійними списками.
Незрозуміло, кого мають на увазі під терміном “прихильники Ющенка”, розробники акції, але якщо говорити про людей, які готові віддати свій голос за кандидата в президенти Ющенка на виборах-2004, то їх можна поділити на дві категорії:
1. Люди, які без вагань проголосують саме за нього.
2. Люди, які ставляться до Ющенка критично, але проголосують за нього як за кращий з гірших реальних варіантів.
Якщо не заколисувати себе співами переможних мантр про найвищий рейтинг Ющенка серед усіх інших політиків, то неважко побачити, що цей рейтинг повільно, але неухильно зменшується. Це не було б так загрозливо, якби не один тривожний симптом: як показали дані останніх соцопитувань, показник недовіри до Ющенка вперше перевищив показник довіри. І не варто тішити себе найнижчим негативним балансом Ющенка серед інших кандидатів. Тенденція зниження рейтингу очевидна, а часу до президентських виборів ще досить багато. Якщо ця тенденція раптом набере оберти в останні місяці перед виборами, в нас може не вистачити часу її зупинити.
Звичайно, падіння рейтингу відбувається за рахунок людей з категорії 2. Але найстрашнішим є те, що відбувається інший процес, який, здається (у всякому разі на це наводить пропозиція проведення акції “Наш президент – Ющенко”), проходить повз увагу політтехнологів штабу, а саме стрімке перетікання великої кількості людей з категорії 1 до категорії 2.
Причина такого ставлення народу до Ющенка дуже проста: велика кількість людей не бачить з боку “Нашої України” і особисто Віктора Ющенка конкретних справ, які б переконали людей, що саме Ющенко є найкращим вибором. А конкретні кроки Ющенка-прем’єра з плином часу й під тиском проблем сьогодення все більше забуваються і стають все менш яскравими. І навіть позиція “Нашої України” у зриві планів Кучми реформувати Конституцію на свій лад не переламає цього бачення, оскільки багатьох людей цікавить не велика політика, а більш приземлені питання, які можна помацати руками, не напружуючи голову, як це було з виплатою зарплат і пенсій в часи Ющенка-прем’єра.
Причин такої народної “сліпоти” багато:
1. Недостатність дій (не заяв з роз’ясненням своєї позиції, а саме конкретних дій) з боку Віктора Ющенка та “Нашої України” як в центрі, так і на місцях, які б давали людям впевненість, що Ющенко не словом, а ділом турбується про них.
2. Неможливість через інформаційну блокаду, нестачу ресурсів та невміння донести до народу навіть ті добрі справи, які зроблені з боку Ющенка та “Нашої України”.
3. Слабка фракційна дисципліна в “Нашій Україні”, неодностайні голосування з багатьох питань.
4. Ворожа пропаганда.
5. І ще багато-багато причин, говорити про які немає сенсу, оскільки єдиними ліками від них усіх є конкретні дії.
Такі піар-акції як “Наш президент – Ющенко” можна проводити в ситуації, коли рейтинг невпинно зростає, довіра збільшується, недовіра зменшується, й відбувається стрімке перетікання людей з категорії 2 до категорії 1. В такому разі подібні акції посилюють впевненість людей, підживлюють ейфорію, яка, мов стадний інстинкт, в хорошому розумінні цього слова, захоплює навіть тих людей, хто поки що лишається осторонь.
В нинішній же ситуації, коли ейфорією і не пахне, і навіть багато хто з категорії 1 голосуватиме за Ющенка більше розумом аніж серцем, піар-акції, які випромінюють впевненість їх організаторів у тому, що Ющенко – найкращий, лише дратують людей, підсилюючи в їх головах поширювану владою думку, що Ющенко просто хоче посісти місце Кучми, а не щось змінити. Тим більше, що не всі учасники акції цю впевненість випромінюватимуть, беручи участь у ній лише тому, що так зобов’язали. І навіть ті, хто, розуміючи важливість випромінювання впевненості, силуватимуть себе до цього, навряд чи зможуть майстерно це зробити, оскільки нашоукраїнці у своїй більшості є щирими, тому актори з них ніякі. В підсумку пересічні громадяни сприйматимуть цю впевненість або як нещиру, або як необґрунтовану та нерозумну. Таким чином у людей складатиметься враження про “Нашу Україну” як блок хай навіть і з розумним лідером, але з не дуже розумними членами, і виникатиме питання: “І це вони прийдуть на місце нинішніх чиновників в моєму місті (селищі, селі), якщо Ющенко стане президентом?”
Як пояснити людям необхідність підпису?
Перше питання, яке виникне у людини, яку попросять поставити підпис, буде таким: “А навіщо це потрібно?” Для того, щоб показати владі, що Ющенка підтримують багато людей? Так влада і не ставила це ніколи під сумнів. Для того, щоб спонукати Ющенка висуватися у президенти? Так навряд чи хто бачив хоча б одну людину, яка б сумнівалася, що Ющенко не збирається висуватись? Тому подібна акція сприйматиметься великою частиною громадян як спроба місцевих нашоукраїнців вислужитись перед партійним начальством, і таким чином “Наша Україна” постає в їхніх очах двійником нинішньої влади.
Спроба розробників акції представити її як народну ініціативу приречена на провал, оскільки, по-перше, люди живуть серед собі подібних і чудово бачать, що така ініціатива з народу не йде, по-друге, всі пам’ятають, що навіть така ініціатива, як збір підписів на підтримку прем’єра Ющенка, яка дійсно гаряче сприймалася народом, була організована партійними структурами, в чому винні обидва Рухи, КУН та ПРП, які наввипередки тоді кричали, що це вони збирають ці підписи. По-третє, і саме головне, люди бачитимуть, що народні “ініціатори” – це члени нашоукраїнських партій, ті самі люди, що агітували на минулих виборах за “Нашу Україну”, а ще раніше за Рух чи іншу націонал-демократичну політичну силу. До того ж навряд чи сховається від ока людей, що всі підписи зносяться і зводяться до єдиного реєстру у якомусь партійному штабі. Це навіть технічно приховати складно.
До речі, бажання поставити підпис на захист Ющенка-прем’єра виникало у людей саме тому, що вони бачили доцільність свого підпису, оскільки загроза зняття Ющенка з цієї посади для всіх виглядала реальною. Люди розуміли, що Ющенкові потрібна їхня допомога та підтримка. Яка допомога та підтримка потрібна Ющенкові для висунення кандидатом в президенти за рік до початку офіційної виборчої кампанії, пояснити дуже важко, тим більше, що зараз багато людей, віддавши “Нашій Україні” свої голоси на виборах, навпаки, чекають допомоги чи хоча б її спроб від Ющенка. І те, що перемога “Нашої України” на парламентських виборах не призвела до реальних змін у парламенті, сесії якого транслюються, викликає велике розчарування.
Якщо ж збирачі підписів відкриють громадянам справжню мету акції, це викличе спротив великої частини людей, які вважатимуть, що їх мають за дурнів, що в них обманним шляхом хочуть вивідати інформацію, щоб потім їх використати. Коли ж через рік розпочнеться справжній збір підписів, він дратуватиме частину людей, які згадуватимуть, що вже ставили підпис. Коли ж їм пояснять суть, вони можуть образитись, оскільки виявиться, що ставили свій підпис раніше даремно, для задоволення чиєїсь втіхи.
Не ділом, а словом.
В пакеті матеріалів акції однією з цілей (чомусь цілі і мета у розробників – різні речі, хоча в українській мові це синоніми) вказано “Проведення агітаційної кампанії”. Очевидно, мається на увазі, що для того, щоб людина поставила свій підпис, їй наводитимуть аргументи на користь Ющенка як майбутнього президента. Це є “агітація словом”, в чому, в принципі, нічого поганого немає. Однак “агітація словом” притаманна виборчій кампанії, тому акція “Наш президент – Ющенко” сприйматиметься народом (і роздуватиметься ворогами) як початок виборчої кампанії, що підсилюватиме в людей думку, що Ющенкові не терпиться скоріше зайняти крісло Кучми.
В міжвиборчий період краще все ж таки проводити “агітацію ділом”, тому початок “агітації словом” в ситуації, коли народ не відчув “агітації ділом”, лише підсилить поширюваний ворогами міф, що Ющенка цікавить тільки влада.
До того ж, якщо людина після тривалої агітації і навіть вмовлянь, все ж таки поставить свій підпис, то вона потрапить до реєстру прихильників так само як і людина, що поставила свій підпис рішучо й беззастережно. Коли ж до такого “загітованого” звернуться з пропозицією, наприклад, увійти до виборчої комісії, то наштовхнуться на відмову, лише витративши час на розмову з ним. Таким чином, якщо вже шукати справжніх прихильників для подальшої роботи з ними, то краще обійтись без агітації.
Все вищевикладене є не лише теоретичним моделюванням, а ще й узагальненим викладенням реакції кільканадцяти громадян з категорії 2, над якими ми спочатку провели міні-акцію “Наш президент – Ющенко”, а потім спитали їхню думку щодо ставлення до того, якщо проводити таку акцію широко і голосно.
Позитиви акції.
Зрозуміло, що головною метою акції є не стільки збір якомога більшої кількості підписів, скільки створення бази даних прихильників, що є безумовно необхідним.
І акція, звичайно, дозволяє створити таку базу, однак не варто мати ілюзії, що вона буде якісною. Навіть, якщо згори не вимагатимуть якомога більшої кількості підписів, то все одно рецидиви змагання, порівняння, усні заохочення та догани з цього приводу матимуть місце. І це спонукатиме активістів на місцях ставити “липові” підписи.
А також, напевно, матиме місце контроль за кількістю вже охопленого проханням поставити підпис населення, тому збирачам підписів також доведеться займатися приписками, оскільки виглядатиме дивним мала кількість прихильників при великій кількості “охоплених”.
До речі, якщо вже говорити про базу даних, то логічно було б не починати все спочатку, а взяти підписи на захист Ющенка-прем’єра і пройтися саме по цих людях. Звичайно, з того часу дехто перестав бути прихильником, а ще дехто з тих, хто не поставив тоді підпис, навпаки, став. Однак все ж не менше за 80% нинішніх прихильників знаходяться саме серед тієї бази. І хай така база була б неповною, зате не довелось би дратувати інших людей. Тобто, програш в одному, компенсується виграшем в іншому, і виграється тут більше ніж програється. Тим більше, що навряд чи і база даних, створена завдяки акції “Наш президент – Ющенко” буде повною.
Щоправда, тій базі даних також не варто довіряти абсолютно, оскільки велика кількість підписів за Ющенка-прем’єра, не зважаючи на тодішній підйом його популярності, є також липовою
Зрозуміло також, що акцією “Наш президент – Ющенко” її розробники прагнуть активізувати бездіяльні партійні організації на місцях, як це нещодавно зробив Народний Рух за допомогою акції проти реформи Кучми. Також, безумовно, акція є хорошим тренінгом для активістів по безпосередньому спілкуванню з людьми.
Однак видається дивним, що ні розробники, ні організації на місцях не бачать цілого моря нагальних людських проблем, якими можна було б зайнятися, і, якщо вже витрачати ресурси, то краще спрямувати їх саме на ці проблеми, щоб люди побачили, що “Наша Україна” дійсно дбає за них. Проекти кількох таких кампаній ми можемо написати, якщо хтось побажає, за кілька днів.
Незрозуміло, як акція “Наш президент – Ющенко” допоможе протидії спробі перенесення терміну виборів. Для цієї протидії потрібні розгалужені та дієві структури. А вони формуються лише під час спільних дій багатьох людей (активістів, прихильників і тих, хто не є поки що прихильником, але погоджується діяти спільно в якомусь напрямку).
Таким чином, маючи позитиви у вигляді створення сякої-такої бази даних, активізації організацій на місцях та тренінгу, ми маємо набагато більший негатив у вигляді втрати певної кількості прихильників. Виходить, що ціною виявлення частини прихильників є втрата іншої їх частини. І буде дуже прикро, коли на час виборів ми матимемо достатню кількість агітаторів, членів виборчих комісій, спостерігачів, однак не матимемо достатньої кількості бажаючих голосувати за Ющенка.
Конкретно в Ірпінському регіоні ситуація виглядає таким чином, що, після п’яти років досить активної роботи з людьми, яка з грудня 2002р. стала просто безперервною з ледь не цілодобово працюючим штабом, ми лише зараз почали добиватися перших успіхів у вигляді виграних конкретних справ (вперше за 10 років не закрилися на літо дитячі садочки, перестала існувати загроза перенесення з центру на окраїну дитячої поліклініки, збільшилося харчування дітей, інші більш дрібні справи), і лише зараз велика частина народу повірила нам, і до нас почали приєднуватися активні люди. Однак вони ще не готові до того, щоб включитися у велику політику і, якщо зараз ми їх попросимо агітувати за Ющенка, вони просто підуть геть, зрозумівши, що їх просто “купили” боротьбою за їхні права. Тому нам потрібно кілька місяців, щоб поступово привести їх до думки, що велика політика пов’язана з малою, і що треба агітувати за Ющенка.
Тому, якщо вже зупинити акцію “Наш президент – Ющенко” неможливо, то потрібно хоча б зменшити її негативні наслідки. Тобто, відмовитись від постів по збиранню підписів та ходіння по квартирах і хатах, а збирати підписи лише під час масових заходів та регіональних поїздок Ющенка, на яких, як правило, концентрація таких прихильників значно більша ніж в середньому у суспільстві.
МИ ПРОПОНУЄМО АЛЬТЕРНАТИВУ.
Розуміючи, що створення бази даних є гостро необхідним, ми ще в травні цього року вирішили розпочати з осені кампанію для її створення.
Ця кампанія має вигляд поступового обходу всіх мешканців регіону зі спеціально розробленою анкетою без часових та кількісних обмежень для тих, хто цим займатиметься. Щоб звести до нуля “липу”, цю кампанію варто доручати лише тим людям, впевненість у чесності яких є стовідсоткова, і які самі рвуться це робити, хай навіть таких людей буде дуже мало.
Якою має бути анкета?
Ця анкета має містити у собі звернення “Нашої України” за підписом Ющенка до людей, а також питання, з яких би випливало, що Ющенко та “Наша Україна” питаються в людей поради, хочуть знати настрої народу, проблеми людей, тобто, поставити діагноз чи скласти карту суспільства, щоб не вчитися на президента чотири роки як Кучма, а вже прийти до влади з готовим планом дій. Саме словосполучення “прихід до влади” не повинно звучати, воно має випливати з тексту звернення та питань опосередковано.
В анкеті категорично не має бути навіть натяків на агітацію чи політику, тим більше на піар. Тому там не має бути питань на кшталт “За кого Ви голосували на минулих виборах?”, “За кого збираєтесь проголосувати?” чи “Довіряєте Ви Ющенку?” Ні в якому разі також не має бути запитань щодо політики на кшталт “Чи підтримуєте Ви продовження повноважень Кучми?”, “Чи вважаєте Ви необхідність переходу до пропорційної виборчої системи?” Також потрібно уникати мовних, релігійних, історичних та національних питань.
Запитання мають стосуватися в основному соціально-економічних проблем як загальноукраїнських, так і конкретної людини, яку опитують, аж до того, що Ющенко цікавиться, чи тече у неї стеля (тут мається на увазі, що у відведеному місці людина сама пише власні проблеми, а анкетувальник має пояснити, що нас цікавить, чим взагалі живуть люди, тому хай не соромляться писати про свої особисті проблеми). Наші зустрічі з людьми по дворах показали, що люди страшенно вдячні, що до них просто прийшли і вислухали їхні біди.
Текст звернення та питань має бути складено таким чином, щоб у людині мимоволі формувалася у підсвідомості думка, що, хоче вона того чи не хоче, а Ющенко-президент – це вже доконаний факт, тому варто все ж заповнити анкету, з надією вплинути на цього президента.
Анкета – це аркуш А4 з текстом на двох сторонах і портретом Ющенка лише на першій сторінці з логотипом “Наша Україна”, але ні в якому разі не “Так! Ющенко”, бо “Так! Ющенко” – в цьому випадку виглядає як піар і розкриває задум, що Ющенко прийшов до людини не порадитись, а проагітувати її.
Запитання треба розбити на три групи: “Що на Вашу думку має бути зроблено в країні, у Вашому регіоні, Ваші особисті проблеми”.
Питання мають ставитися так, щоб вони й так відбивали думку людей.
Наприклад, що повинно бути зроблено в країні? Це – наведення порядку у формуванні тарифів на житлово-комунальні послуги”, “Відкриття широкої мережі центрів по боротьбі з наркоманією”, “Скасування податку на додану вартість з послуг, які надаються комунальними підприємствами”, “Підняття пенсій до рівня прожиткового мінімуму”. Питання не обов’язково мають співпадати з точкою зору Ющенка чи “Нашої України”. Врешті решт Ющенко просто радиться, а не обіцяє.
Щодо регіону, то, наприклад, “Чи влаштовує вас якість медичного обслуговування (транспортного сполучення, надання комунальних послуг тощо)?”, “Що саме не влаштовує?”, “Що потрібно змінити?”
Для різних регіонів мають бути розроблені різні анкети, які дещо відрізнятимуться відповідно до мовної, релігійної, політичної, економічної специфіки регіону, аж до питань щодо конкретних великих підприємств у певному місті. Так само різні анкети мають бути для міста і села, і навіть часом для одного міста. Наприклад, для Ірпеня потрібні анкети двох видів: для мешканців багатоквартирних будинків і для приватного сектору.
Найкраще розробити зразок анкети для будь-якого більш-менш стандартного регіону, а потім, зібравши пропозиції з місцевих штабів всієї України, розробити видозмінені анкети для інших регіонів.
Також мають бути стандартні питання про вік, стать, освіту.
Прихильники виявляються під час безпосереднього проведення анкетування в розмові анкетувальника з опитуваним. Людина у 80% випадках сама висловить своє ставлення до Ющенка ще до заповнення анкети. При виході з помешкання анкетувальник робить у відповідному журналі непомітно від опитуваного певні позначки. Потім за допомогою бази даних адрес взнається прізвище та ім’я людини.
P.S. Знаючи, що останнім часом “Наша Україна” потерпає від нестачі коштів, викликає здивування виготовлення кольорової інструкції з мінімумом тексту на великій кількості паперу та ще й величезними літерами. Адже вона видається не для сторонніх людей, а для начальників штабів, які і так уважно вивчатимуть текст.
2005.02.20 | Михайло Свистович
А оце її скорочений варіант, який подавався разом з довгим
Типу "якщо зацікавитесь - прочитаєте довгий у більших подробицях". Бо якщо просто подавати довгий, то могли б і не прочитати.ЗАУВАЖЕННЯ І ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО АКЦІЇ “НАШ ПРЕЗИДЕНТ – ЮЩЕНКО”
На думку переважної більшості активістів штабу “Нашої України” Ірпінського регіону, акція “Наш президент – Ющенко” є не лише недоцільною, але й шкідливою. Ця думка підкріплена як 17-річним досвідом політичної діяльності, так і досвідом постійної роботи з людьми протягом останніх 5 років не лише під час виборів, але й, головним чином, у міжвиборчий період за методом польської “Солідарності”: від проблем конкретної людини – до великої політики.
Задум акції “Наш президент – Ющенко” в цілому правильний, однак в задуманому ініціаторами форматі вона могла б бути успішною років 10 років тому. Сьогодні на практиці вона принесе більше негативів ніж позитивів.
Чого насправді досягає акція?
В пакеті матеріалів акції основна мета акції розбивається на три частини:
1. Збільшення кількості прихильників Ющенка.
2. Налагодження комунікації з ними.
3. Залучення їх до забезпечення перемоги 2004 року.
Насправді акція дозволяє досягти лише частин 2 і 3 мети, оскільки її формат (збір підписів по висуненню Ющенка в президенти) є звичайним піар-заходом, який дозволяє лише виявити прихильників, але не збільшити їх кількість. Пропозиція ж поставити свій підпис за висунення Ющенка в президенти не є таким аргументом. Більше того, така пропозиція призведе до зменшення кількості прихильників.
Чим шкідлива піар-акція?
Головна помилка розробників плану цієї акції – низька оцінка IQ українського виборця, хоча підсумки останніх виборів за партійними списками показали, що більша частина виборців навчилася розрізняти правду від показухи і не купляється на голу риторику.
Прихильників Ющенка можна поділити на дві категорії:
1. Люди, які без вагань проголосують саме за нього.
2. Люди, які проголосують за нього як за кращий з гірших реальних варіантів.
Якщо дивитися правді у очі, то неможливо не помітити, що рейтинг Ющенка повільно, але неухильно зменшується, і показник недовіри до Ющенка вперше перевищив показник довіри. Падіння рейтингу відбувається за рахунок людей з категорії 2. Але найстрашнішим є те, що відбувається інший процес, а саме стрімке перетікання великої кількості людей з категорії 1 до категорії 2.
Це відбувається тому, що велика кількість людей не бачить з боку “Нашої України” і особисто Віктора Ющенка конкретних справ, які б переконали людей, що саме Ющенко є найкращим вибором. Причин такої народної “сліпоти” багато, але ліки від них єдині: конкретні дії.
Такі піар-акції як “Наш президент – Ющенко” можна проводити в ситуації, коли рейтинг невпинно зростає, довіра збільшується, недовіра зменшується, й відбувається стрімке перетікання людей з категорії 2 до категорії 1. В нинішній же ситуації піар-акції лише дратують людей.
Як пояснити людям необхідність підпису?
Перше питання, яке виникне у людини, яку попросять поставити підпис, буде таким: “А навіщо це потрібно?” Для того, щоб показати владі, що Ющенка підтримують багато людей? Так влада і не ставила це ніколи під сумнів. Для того, щоб спонукати Ющенка висуватися у президенти? Так навряд чи хто бачив хоча б одну людину, яка б сумнівалася, що Ющенко не збирається висуватись? Тому подібна акція сприйматиметься великою частиною громадян як спроба місцевих нашоукраїнців вислужитись перед партійним начальством, і таким чином “Наша Україна” постає в їхніх очах двійником нинішньої влади. Спроба розробників акції представити її як народну ініціативу приречена на провал, оскільки, по-перше, люди живуть серед собі подібних і чудово бачать, що така ініціатива з народу не йде, по-друге, всі пам’ятають, що навіть така ініціатива, як збір підписів на підтримку прем’єра Ющенка, яка дійсно гаряче сприймалася народом, була організована партійними структурами.
Не ділом, а словом.
В пакеті матеріалів акції однією з цілей вказано “Проведення агітаційної кампанії”. Очевидно, мається на увазі, що для того, щоб людина поставила свій підпис, їй наводитимуть аргументи на користь Ющенка як майбутнього президента. Це є “агітація словом”, яка, в принципі, теж потрібна. Однак “агітація словом” притаманна виборчій кампанії, тому акція “Наш президент – Ющенко” сприйматиметься народом (і роздуватиметься ворогами) як початок виборчої кампанії, що підсилюватиме в людей думку, що Ющенкові не терпиться скоріше зайняти крісло Кучми.
В міжвиборчий період краще все ж таки проводити “агітацію ділом”, тому початок “агітації словом” в ситуації, коли народ не відчув “агітації ділом”, лише підсилить поширюваний ворогами міф, що Ющенка цікавить тільки влада.
Позитиви акції.
Головною метою акції є не стільки збір якомога більшої кількості підписів, скільки створення бази даних прихильників.І акція дозволяє створити таку базу, однак не варто мати ілюзії, що вона буде якісною. Навіть, якщо згори не вимагатимуть якомога більшої кількості підписів, то все одно рецидиви змагання, порівняння, усні заохочення та догани матимуть місце. І це спонукатиме активістів на місцях ставити “липові” підписи.
Інша мета – активізувати бездіяльні партійні організації на місцях, як це нещодавно зробив Народний Рух за допомогою акції проти реформи Кучми. Також акція є хорошим тренінгом для активістів по безпосередньому спілкуванню з людьми. Однак видається дивним, що ні розробники, ні організації на місцях не бачать цілого моря нагальних людських проблем, якими можна було б зайнятися, і, якщо вже витрачати ресурси, то краще спрямувати їх саме на ці проблеми, щоб люди побачили, що “Наша Україна” дійсно дбає за них. Проекти кількох таких кампаній ми можемо написати за кілька днів.
Таким чином, маючи позитиви у вигляді створення сякої-такої бази даних, активізації організацій на місцях та тренінгу, ми маємо набагато більший негатив у вигляді втрати певної кількості прихильників.
Тому, якщо вже зупинити акцію “Наш президент – Ющенко” неможливо, то потрібно хоча б зменшити її негативні наслідки. Тобто, відмовитись від постів по збиранню підписів та ходіння по квартирах і хатах, а збирати підписи лише під час масових заходів та регіональних поїздок Ющенка, на яких, як правило, концентрація таких прихильників значно більша ніж в середньому у суспільстві.
МИ ПРОПОНУЄМО АЛЬТЕРНАТИВУ.
Розуміючи, що створення бази даних є гостро необхідним, ми ще в травні цього року вирішили розпочати з осені кампанію для її створення.
Ця кампанія має вигляд поступового обходу всіх мешканців регіону зі спеціально розробленою анкетою без часових та кількісних обмежень для тих, хто цим займатиметься. Щоб звести до нуля “липу”, цю кампанію варто доручати лише тим людям, впевненість у чесності яких є стовідсоткова, і які самі рвуться це робити, хай навіть таких людей буде дуже мало.
Якою має бути анкета?
Ця анкета має містити у собі звернення “Нашої України” за підписом Ющенка до людей, а також питання, з яких би випливало, що Ющенко та “Наша Україна” питаються в людей поради, хочуть знати настрої народу, проблеми людей, тобто, поставити діагноз чи скласти карту суспільства, щоб не вчитися на президента чотири роки як Кучма, а вже прийти до влади з готовим планом дій. Саме словосполучення “прихід до влади” не повинно звучати, воно має випливати з тексту звернення та питань опосередковано.
В анкеті категорично не має бути навіть натяків на агітацію чи політику, тим більше на піар. Тому там не має бути питань на кшталт “За кого Ви голосували на минулих виборах?”, “За кого збираєтесь проголосувати?” чи “Довіряєте Ви Ющенку?” Ні в якому разі також не має бути запитань щодо політики на кшталт “Чи підтримуєте Ви продовження повноважень Кучми?”, “Чи вважаєте Ви необхідність переходу до пропорційної виборчої системи?” Також потрібно уникати мовних, релігійних, історичних та національних питань.
Запитання мають стосуватися в основному соціально-економічних проблем як загальноукраїнських, так і конкретної людини, яку опитують, аж до того, що Ющенко цікавиться, чи тече у неї стеля (тут мається на увазі, що у відведеному місці людина сама пише власні проблеми, а анкетувальник має пояснити, що нас цікавить, чим взагалі живуть люди, тому хай не соромляться писати про свої особисті проблеми).
Текст звернення та питань має бути складено таким чином, щоб у людині мимоволі формувалася у підсвідомості думка, що, хоче вона того чи не хоче, а Ющенко-президент – це вже доконаний факт, тому варто все ж заповнити анкету, з надією вплинути на цього президента.
Анкета – це аркуш А4 з текстом на двох сторонах і портретом Ющенка лише на першій сторінці з логотипом “Наша Україна”, але ні в якому разі не “Так! Ющенко”, бо “Так! Ющенко” – в цьому випадку виглядає як піар і розкриває задум, що Ющенко прийшов до людини не порадитись, а проагітувати її.
Запитання треба розбити на три групи: “Що на Вашу думку має бути зроблено в країні, у Вашому регіоні, Ваші особисті проблеми”.
Питання мають ставитися так, щоб вони й так відбивали думку людей.
Наприклад, що повинно бути зроблено в країні? Це – наведення порядку у формуванні тарифів на житлово-комунальні послуги”, “Відкриття широкої мережі центрів по боротьбі з наркоманією”, “Скасування податку на додану вартість з послуг, які надаються комунальними підприємствами”, “Підняття пенсій до рівня прожиткового мінімуму”. Питання не обов’язково мають співпадати з точкою зору Ющенка чи “Нашої України”. Врешті решт Ющенко просто радиться, а не обіцяє.
Щодо регіону, то, наприклад, “Чи влаштовує вас якість медичного обслуговування (транспортного сполучення, надання комунальних послуг тощо)?”, “Що саме не влаштовує?”, “Що потрібно змінити?”
Для різних регіонів мають бути розроблені різні анкети, які дещо відрізнятимуться відповідно до мовної, релігійної, політичної, економічної специфіки регіону, аж до питань щодо конкретних великих підприємств у певному місті. Так само різні анкети мають бути для міста і села, і навіть часом для одного міста.
Найкраще розробити зразок анкети для будь-якого більш-менш стандартного регіону, а потім, зібравши пропозиції з місцевих штабів всієї України, розробити видозмінені анкети для інших регіонів.
Також мають бути стандартні питання про вік, стать, освіту.
Прихильники виявляються під час безпосереднього проведення анкетування в розмові анкетувальника з опитуваним. Людина у 80% випадках сама висловить своє ставлення до Ющенка ще до заповнення анкети. При виході з помешкання анкетувальник робить у відповідному журналі непомітно від опитуваного певні позначки. Потім за допомогою бази даних адрес взнається прізвище та ім’я людини.
2005.02.22 | Pavlo Z.
Re: А оце її скорочений варіант, який подавався разом з довгим
ОК. Мене ці дні не було у Києві. Я теж шукаю свою записку - відразу не вдалося знайти, на жаль. Днями буде:) і всього з двох сторінок (включно з додатком).2005.03.17 | Pavlo Z.
І я, нарешті, знайшов свою доповідну. Перепрошую, що, можливо,
хтось задовго чекав:) Але, як відомо: два переїзди = одній пожежі. Отже (без додатку - там витяги з Закону про вибори Президента і ЦПК).Д О П О В І Д Н А З А П И С К А
Про недоцільність проведення акції
„Наш Президент - Ющенко ”
Акція „Наш Президент - Ющенко ” при проведенні її у вересні 2003 року у формі збирання підписів на підтримку висування В.Ющенка кандидатом у Президенти і за назвою, і по суті є підставою для можливого подальшого зняття В.А.Ющенка з виборчих перегонів.
Аргументація. Відповідно до існуючого Закону „Про вибори Президента України”
(ст.57 п.1) кандидат на пост Президента України може розпочинати
проведення передвиборної агітації наступного дня після його
реєстрації Центральною виборчою комісією. У п.4 тієї ж статті підкреслюється, що „передвиборна агітація у період виборчого процесу поза
строками, встановленими у цій статті, забороняється”. На вересень 2003 року президентська кампанія ще не розпочалася, отже проведення масових акцій зі збору підписів під словами „ми, громадяни України, пам’ятаючи минуле і думаючи про майбутнє підтримуємо висування Віктора Андрійовича Ющенка кандидатом у Президенти України” може бути легко визнано порушенням Закону.
Крім того, збір підписів (строки, порядок заповненя, вимоги до підписного листа тощо) чітко регулюється статтями 54 та 55 Закону. Зокрема, встановлюється, що підписи виборців на підтримку кандидата на пост Президента
України збираються за письмовим дорученням кандидата або його довіреної особи(ст.55 п.1), а форма підписного листа затверджується Центральною виборчою комісією ПІСЛЯ реєстрації кандидата на пост Президента України.
В світлі вище сказаного можливий сценарій виглядатиме наступним чином.. Опоненти за місяць до виборів (або навіть за кілька днів) – коли реєстрація кандидатів буде завершена і опозиція буде позбавлена будь-якої можливості змінити основного кандидата - подають скаргу до ЦВК про неправомірність реєстрації В.Ющенка, оскільки він допустив суттєві порушення виборчого законодавста (при цьому документів, фотографій і свідчень, враховуючи масовість і відкритість акції „Наш Президент - Ющенко ”, буде більш ніж достатньо). ЦВК, відповідно до ст.243-8 Цивільного Процесуального Кодексу України подає до Верховного Суду заяву про скасування реєстрації відповідної особи як кандидата в Президенти України. Верховний Суд, відповідно до тієї ж статті ЦПК в семиденний строк, але не пізніш як за день до виборів розглядає скаргу і (ст.243-10) „якщо в процесі розгляду заяви Центральної виборчої комісії буде встановлено, що кандидатом у Президенти України порушено вимоги виборчого законодавства, суд задовольняє заяву і скасовує рішення Центральної виборчої комісії про реєстрацію кандидата у
Президенти України.
Рішення суду є остаточним і оскарженню не підлягає”.
Сама по собі акція збору підписів є ефективним засобом як для ініціювання активності виборців, так і для створення бази даних добровольців. Але подібні кампанії не поввинні давати жодного приводу для можливих проблем у майбутньому. Тому її необхідно трансформувати у таку, що містить прізвище Ющенка, але не в якості кандидата у Президенти України. Як варіант – збір підписів під зверненням до Л.Кучми з вимогою призначити В.Ющенка Прем’єр-Міністром України, як такого, що ліквідував заборгованості по зарплатні та пенсіях тощо.
30.08.03
2005.02.16 | Мартинюк
Велика кількість штабів - ознака популярності кандидата.
За моїми спостереження - в Україні перемагав той кандидат у якого було більше виборчих штабів, навіть і конкуруючих.Приклад - Кучма-1999
Інша річ що все це "народне ополчення" напевне дійсно потребувало кращої координації...
У всякому разі в кінці кампанії створювалося враження що на Донеччині не використовуються навіть місцеві ресурси, не кажучи вже про можливості тих хто рвався туди в "лігво ворога".
2005.02.14 | настрадамус
Пан , Pavlo Z. вы о чем и как ?
Вот такие мантры-заклинания и делали политику НУ в донбассе...а популярное для народа "удалялось" штабами. Если бы штабы Ну не работали в донбассе то результат был бы такой же как есть ...
Это вам житель из донбасса ....
2005.02.15 | Pavlo Z.
Re: Пан , Настрадамус, а вы о чем и как ? Объясните, что
именно имели в виду?2005.02.15 | настрадамус
А Одесса а Запорожье , Харьков , Днепр ?............
.."Апофеозом нерозуміння Донбасу і власної неспроможності щодо нього було ...Я о том что демагогия которая и привела к результату. Агитация в Украине имел результат в 5%. Точнее вся предвыборная компания Ющенка получила не более 5% голосов. Бестолково деньги на ветер, кроме теледебатов где Ющенко лично показал...
Голосовали против Януковича и за Ющенко т.е. за НУ давние сторонники . А не по результату компании . Если бы говорили то и так то у Януковича было бы не 12 а 2 млн.голосов .
Просто у Кремля не было другой для них надежной кандидатуры . Если бы не его криминальное прошлое ...
2005.02.15 | Pavlo Z.
От всех этих городов и областей (в отличие от Донецка)
были депутаты ВР, которые ездили в область, встречались с избирателями. В этих областях была пресса и даже ТВ неянучарские, не были до конца задавлены местные Советы... ТАМ НЕ БЫЛО АБСОЛЮТНОЙ МОНОПОЛИИ, которая была в Донецкой области2005.03.18 | Pavlo Z.
Це все одно, що "Дерибасівська - у Києві"
Донецкую область могут разделить потому что здесь нет местного самоуправления15:57 - 17 Марта 2005 г. | раздел Политика
Автор НОВОСТИ.dn.ua
Вице-премьер-министр Украины Роман Бессмертный считает, что Донецкая область является единственной, где отсутствует местное самоуправление.
Об этом он заявил сегодня в Судаке на пресс-конференции.
Бессмертный сообщил, что "изучал ситуацию в Мариуполе, Краматорске и Донецке".
"Я пытался понять, почему проспект Стаханова в Донецке - это "Манхеттен", а условия жизни людей в Мариуполе хуже любого районного центра Киевской области, и пришел к выводу: Донецкая область - единственная, где отсутствует местное самоуправление, все финансовые потоки замыкаются на одном проспекте - проспекте Стаханова. Это самоуправство", - сказал Бессмертный.
Уявляю вже статті в донецькій пресі, враховуючи, що НІЯКОГО ПРОСПЕКТУ СТАХАНОВА У ДОНЕЦЬКУ НЕМАЄ ВААБШЕ:(
2005.03.20 | tender
Re: Це все одно, що "Дерибасівська - у Києві"
Мужики. А скажите!?!- где в донецке проспект (!) Стаханова?
- и каким боком она (если таки это ул. (описка?) Стаханова, на выезде из Донецка в сторону Трудовских) зацепила автора?
ЗЫ:
http://map.uah.info/
Pavlo Z. пише:
> Уявляю вже статті в донецькій пресі, враховуючи, що НІЯКОГО >ПРОСПЕКТУ СТАХАНОВА У ДОНЕЦЬКУ НЕМАЄ ВААБШЕ:(
2005.03.21 | Anatol
Мабуть малась на увазі вул.Артема
Томенко мало обізнаний з донецькими реаліями.Але подібна вулиця є в кожному більш-менш великому місті. І до Дерибасівської або Хрещатика центральній вулиці Донецька дуже далеко...
2005.03.18 | Pavlo Z.
Продовження тези першої.
Апофеозом нерозуміння Донбасу і власної неспроможності щодо нього було прийняття десь у грудні 2003 року як керівного у виборчій кампанії гасла „Доля виборів вирішується не в Донецьку (тобто не в Донбасі)”. Згідно з теоретиками і прихильниками такого підходу „з Донбасом все зрозуміло, там нІчого робити, голоси візьмемо у Центрі за рахунок тих, хто сумнівається”.З фінансової точки зору, напевне, така тактика була виграшною - дійсно, вартість голосу у Центрі буде меншою, ніж в Донбасі, враховуючи необхідність розбудови в останньому „з нуля” нашоукраїнських структур, монополізм та повну підвладність місцевих ЗМІ регіональній владі, „бєспрєдєльний” пресинг останньої щодо будь-яких опонентів. Але з політичної, радше стратегічної точки зору це був шлях у нікуди, бо закладав і зміцнював могутні підвалини для абсолютно прогнозованого сепаратизму. Абсолютно прогнозованого – бо без наполегливої роботи годі було мріяти про підвищення рейтингу В.Ющенка на Донеччині. І якщо три „донецькі” відсотки на парламентських виборах за НУ не несли прямої загрози, бо у парламент таки пішли депути (хоч і не наші), за яких донеччани голосували, то ті самі проценти на президентських виборах, віддані за переможця – однозначно виглядали б провалом, оскільки давали б неміфічні підстави говорити: „Ето нє наш прєзідєнт, Донбасс за нєго нє голосовал”.
На жаль, ці – і не тільки ці аргументи в Центрі не спрацювали. І сталося те, що сталося – попри словесні запевнення про те, що „Ми їм покажемо, треба розгортатися по максимуму, надовго і серйозно” – регіональний штаб не отримав з Центру ні організаційної, ні матеріальної, ні хоча б психологічної підтримки. Регіональний штаб півроку (до лютого 2004 року) не мав офісу і майже рік – до червня 2004 року – жодного затвердженого на своїй посаді працівника, крім керівника штабу. З грудня 2003 року і по червень 2004 року і так благеньке фінансування практично не проводилося (крім зарплат і розповсюдження преси). Витрати на відому тисячну демонстрацію „Нашої України” в Донецьку 1 травня працівники штабу покривали з власних кишень. „Громадські приймальні”, які навесні 2004 року були відкриті у Донецьку, Макіївці, Маріуполі та Шахтарську за узгодженням з Центром через кілька місяців довелося закрити через відсутність грошей на оренду приміщень та зарплати юристам – десятки справ не були доведені до кінця, про резонанс з боку відвідувачів годі говорити.
Далі буде.
2005.03.18 | настрадамус
Я видел просто саботаж и бестолковость оппозиции
В штабы НУ представлялись готовые и эффективные материалы подготовленные в Донбассе.
Но бездарность ......( с моей точки зрения …)
2005.03.18 | Pavlo Z.
Настрадамус, конкретнее, плииз?(-)
2005.03.19 | Volodymyr Tymoshenko
Re: Настрадамус, конкретнее, плииз?(-)
Якщо Ви не проти, відповім я.Я мав чудову можливість побачити на власні очі з середини всю наявну штабну структуру донецької області на прикладі двох округів де мені пощастило працювати у третьому турі. Із впевненістю можу підтвердити, що за відсутністю штабу взагалі – результат був таким би самим. А може, коли б не було деяких штабістів, то й кращім.
P.S. якщо цікаво, можу більш грунтовно і з викладанням фактів марнотратцтва, бездіяльності, саботажа etc.
З повагою.
2005.03.20 | настрадамус
Если они сегодня не способны вести идеологию то вчера
А разве сегодня вы увидели толковый информационный прорыв ?
Штабы выполняли волю Киевского штаба , а он был безынициативный и бюрократический.
Победил народ Литвин , Омельченко ..... и Верховный суд !, а штабы примазались...
2005.03.20 | Pavlo Z.
Re: Если они сегодня не способны вести идеологию то вчера
Я не знаю, що таке "вести ідеологію" і взагалі в цій темі - про вчора. До речі і питання до вас полягало у тому, щоб Ви конкретизували свій попередній постинг у якому йшлося теж про недавню історію: які штаби, кому і що давали конкретно.