Моя помаранчева мрія…. ,
02/02/2005 | Громадянин України
Дозвольте запрезентувати на Ваш розсуд повний текст моєї статті, яка у скороченому вигляді була опублікована
у газеті «Високий Замок» м. Львів 22 грудня 2004року.
Текст досить великий. Вибачте захлеснули емоції.Може хтось впізнає себе.......
Моя помаранчева мрія…. , або промова до тих, хто голосував за Януковича…
Те, що відбулося на Майдані в Києві неодмінно стане достоянням всіх підручників по новітній історії. Згодом на цю тему будуть написані дисертації, складені вірші і пісні. Але все це буде потім…
А зараз маємо багатомільйонний Майдан. І феномен того, що в основному аполітичний і нейтральний за своєю суттю Український народ згуртувався, керований однією спільною ідеєю. Скептики скажуть недовірливо: не могла просто так, «така собі» нейтральна маса аполітичного народу, вчинити багатоміліонні мітинги по містах і селах України. Бо ж як бути відвертим з собою до кінця, лишити емоції з Майдану в стороні, то чесно на одинці з собою можна сказати - ще рік тому на питання, чи пішли би українці на таке, багато людей почали би відмахуватись руками. Ніхто навіть не міг передбачити такий перебіг подій, в глибині душі будучі впевненим в одному з постулатів мотивації української ментальності – постулаті «моя хата скраю». Бо ж немало було раніше прикладів тому, коли цей принцип був основним принципом побудови суспільства. І тому зараз, коли Українці вийшли в такій кількості на Майдан, багато хто задається питанням про те, як це сталося і в чому причина?
Бо знаючи причини і зрозумівши їх наслідки, на одинці зі своїм внутрішнім голосом і підсвідомістю , легше знайти правильну остаточну відповідь, а інколи і цілком змінити думку і пріоритети мислення. Власне на цьому аспекті, аспекті моральному, підсвідомому, а не політичному хотілося би зараз зупинитися, розмірковуючи про те, що могло вплинути на вибір наших співгромадян. Тому, що багато з тих, хто проголосував за стару владу , або поставив свій знак у графі «Проти всіх» скоріше за все ґрунтували свій вибір керуючись в першу чергу не політичними уподобаннями. Бо від багатьох людей можна було навіть чути нотки роздратування, коли їхню позицію старалися підвести під певне політичне підґрунтя. Тому зараз цікаво звернути увагу на почуття і підсвідомість і те як можна маніпулювати цими людськими опціями на свою користь, чого влада добивалась всі ці роки і чим мало не скористалась.
Згадайте, скільки раз в своїх мріях кожен з вас спокійно сидів на лавці тихим літнім вечором у дворі свого затишного будинку. А зранку зі спокоєм і радістю ішов робити справу до душі, обов’язково чесну і неодмінно потрібну людям . А зароблених грошей вистачало ще й на жменю цукерків дітям кожного вечора. А по дорозі додому бачив спокійні і радісні очі перехожих, привітання і посмішку дільничного, якому небайдужа твоя особистість. І в його очах бачив тверде переконання стати на твій бік в разі такої потреби. А вертаючись з-за кордону де ти був не на принизливих заробітках, а на літньому відпочинку, не відчував під колесами власного авто, як змінилася дорога, а дивився в вікно з гордістю і говорив – це моя Держава. Я тут живу.
Напевно саме таке, опосереднене втілення людського щастя, і є втіленням мрії більшої частини суспільства.
До речі, як виявляється – це не прояв «меркантильних і мілкобуржуазних настроїв». Це втілення мрії так званого «середнього класу» - оплоту державностей, якими ми тепер захоплюємося, дивлячись на екрани телевізорів. Але житло і достаток тільки тоді приносять справжнє задоволення, коли у людини з'являється спокій за майбутнє і горда впевненість за чесність своїх набутків, підкріплена надією на справедливість. Але погодьтесь, в нашій країні не було сформовано ніяких остаточних чесних правил, які чесна людина виконувала би на всі 100%, але за це мала би 100%-ний спокій, що вона буде в повній безпеці. Скажіть, ті, хто завдяки своїм бізнесовим здібностям зумів за ці роки трохи «розкрутитися» і втілити плоди своєї праці у атрибути покращення життя - чи до кінця ви впевненні у своєму завтра і скільки здоров'я було вами страчено на подолання якихсь химерних бар’єрів і незрозумілих перешкод? А чи не виникало у вас такого враження, що все, що Ви робите – це біг по біговій доріжці, де нема кінця, а ключик – не у Вас в руках?
А скільки разів у приватних розмовах у своєму професійному чи родинному оточенні, там де люди можуть бути білш відверті, з сумом згадувалась така теза: якщо влада би хотіла, вона присікла би це безладдя за пару днів. І завжди, подумки ми годились з тим, що те, що твориться – безлад. Але завжди зразу ж подумки виникала і відповідь: як що це не робиться - значить це вигідно «комусь», і практично завжди ми здогадувались - «кому». Обурювались, пропонували виходи з ситуації, але завжди чули від друзів: що ти в стані зробити, хто почує твій голос, ми говоримо – за нас вирішують і т.д.
Заплющить очі і згадайте. Чи не здавалось Вам, що все, що відбувається довкола – відбувається не з Вами. Що все – це тільки тимчасово, а Ви тут – випадково. Що все, що відбувається, повинно бути якось не так. Але десь, там, є країна, яка живе за нормальними уявленнями. А Ви – як президент тієї, уявної країни, точно знаєте : це - повинно бути так, а це - так, бо це справедливіше, розумніше і доцільніше. І завжди, «спускаючись на землю» – Ви в глибині душі мали потаємну надію на те, що врешті-решт, мрія з тої країни стане частиною і Вашого життя. Напевно можна говорити, що підсвідома тяга людини до гармонії і справедливості втілилась у нашого народу у одну велику мрію. Велику мрію, яка за будь-якої влади панує над умами народу і як путеводна зірка вказує йому правильний напрямок за будь-яких обставин.
Ту мрію, про яку люди кажуть, усвідомлюючи, що зараз відбувається щось неправильне, але надіючись на краще: так, років через десять, п'ятнадцять - все у нас буде добре. Так як зараз – так не можна, але пройде час – і всі ми заживемо добре.
Але у нашій країні час біжить швидко і згадайте, скільки разів ми відсували той умовний термін, дивуючись – час іде, а краще все не стає і не стає. Вже перестають радувати власні тимчасові злети. Солодка радість від них починає змінюватись на терпкий присмак постійної боротьби з надуманими кимсь непорозуміннями. А чим більшими стають досягнення, тим більше починаєш виміряти рівень навколишнього через призму власних досягнень і ясно бачиш, керуючись інтуїцією – що вже повинно би було давно бути краще. І чим більшими стають досягнення, тим більше починаєш цінити такі речі, як стабільність, спокій і впевненість у завтрашньому дні. І як що цього немає зараз(так як у нас з вами), людина не вмирає – вона продовжує жити, терплячи всі «незгоди і ненастя», в глибині душі плекаючи мрію про краще завтра. Людина може багато і довго терпіти, пристосовуватись до різних урядів, в глибині душі не переставаючи вірити у те, що справедливість таки колись запанує.
З великою долею впевненості можна твердити: в цей раз, таку масу Українців на Майдан вивело підсвідоме тривожне відчуття. Напевно таке, яке відчувають звірі перед катаклізмом. Тривожне відчуття, яке буває перед війною, чи перед великим лихом. Тривожне відчуття, що це - останній шанс, щоби відстояти свою мрію про те, що в цій країні таки колись наступить нормальне життя. Тривожне відчуття що це - останній шанс, щоби відстояти можливість втілення нашої несповненої надії на істинну гармонію і справедливість.
Саме можливість реалізації цієї «помаранчевої мрії» про гармонію і справедливість як раз і хотіла остаточно відібрати у нас ця злочинна влада. А ще, що хотіла остаточно відібрати ця влада – святу надію і право кожної людини в суспільстві : право бути захищеним.
Згадайте малу дитину, яка порпається в піску коло дому. І тут десь з боку налітає огидна руда шавка і починає ні з того, ні з сього обгавкувати дитя. І дитинка біжить до мами, тулиться до неї, і мама виганяє злого ворога, витирає дитині сльози і спокійне, захищене дитя іде далі плодотворно створювати свій пісочний замок. Так і проста людина, яка чесно працює в ім'я себе і нації хоче мати певність, що в момент, коли хтось намагається її образити, вона буде захищена, їй буде до кого притулитися.
Але одну з самих страшних бід, створену відходячою владою можна окреслити словами – в нас нема кому жалітися!
У виплеканій владою тотальній системі кругової поруки серед чиновників всіх ланок правди знайти практично неможливо. Вірніше - можливо, та або дуже довго, або коштує ця правда дорого. А що ж тоді робити тій простій людині, яка не може заплатити за свою правду. Згадайте, скільки разів нехтував вашою гідністю дрібний можновладець в своєму кабінеті? Згадайте, скільки зусиль треба прикласти в боротьбі за звичайну довідку чи печатку. А скільки разів ви чули про випадки, коли винуватець «з плечима» дістає телефон і в результаті потерпілий стає ще й винним. Скажіть, чи є у нас якась остаточна правдива інстанція, куди можна звернутися скривдженій владою людині, щоби отримати правду?
Взагалі, складається враження, що те, що відбувається в Україні останнім десятиліттям – це гра народу на чужому полі, а створення для людей особливо небезпечних правил гри - це комусь дуже вигідно. В країні взагалі склалась дуже огидна ситуація, для охарактеризування якої дуже добре підходить жаргонний термін.
Можна з горем констатувати – всі ми «замазана» нація. Хтось дуже розумний вмілою рукою «підзамазав» сумління народу і притупив його свідомість. Влада розділила людей на два табори: тих,« хто при кориті» і тих, хто від них залежить. І «замазала» сумління цих таборів, але кожного по своєму.
«Тих, що при кориті» влада замазала безкарністю, великими брудними грошима, вседозволеністю - зробивши їх своїми вірними слугами, для яких зміна влади означає смерть. А щоби вони були агресивнішими, їх «штатное расписание» роздули до неможливих розмірів, настрашили звільненням і не дали гідної для виживання заробітної плати. Цілком зрозуміла мотивація дій такої людини(хоча це не звільняє від моральної відповідальності), коли вона не в стані вечором принести жменю цукерок своїм дітям. Це створіння, спочатку кероване звичайним інстинктом самовиживання, а потім окрилене простотою і безкарністю легкого заробітку, іде і з жадністю шукає, де доробити собі на життя. А щоб цім людцям було легше творити беззаконня, ті «дуже замазані» , що на горі, закривають на них очі і допомагають, отримуючи свою частку від цього промислу. А потім щонеділі, ідуть до церкви, щоби відмолити свої гріхи і очиститися. Для деяких «дуже замазаних» церква перетворилася на арену політичної гри і «публічного» очищення. Дуже сумно іноді спостерігати за деякими з тих, хто кожен день вимушує давати, коли вони у службових авто проїжджають повз храми і знімаючи формені головні убори кладуть хрести. За те народ вони гноблять і полощуть «по всей строгости закона».
Ну, а простих людей, тих кому на «роду написано» залежати від тих «котрі при кориті», влада «замазала» невірогідними законами і штучно створеною, але ясно відчутною нерівністю, що до їх виконання. Вочевидь, хтось розумний на горі зрозумів – треба створити таку низку законів, які би з точки зору здорового глузду не піддавались нормальному виконанню. Такі закони самою своєю суттю, або величиною грошового навантажування, або неоднозначністю трактувань, яку чиновники використовують в своїх інтересах покликані надихнути людину на думку, що краще цей закон обійти «відповідним» способом, ніж його виконати. Бо ж не піддається здоровому глузду підрахунок багатьох чесно сплачених податків і чесно виконаних вимог і правил при сьогоднішній системі. Але ж не даром сказано: Українця де не посій, там він і зійде. І як раз ця здатність допомагає українцеві виживати всі ці останні роки. Людьми винайдено безліч способів плавання у цьому болоті. І нажаль, головним стилем цього плавання став хабар. Цей спосіб в багатьох випадках став просто заміною офіційному. Бо ж людина працюючи хоче бути не тільки присутньою, при «законному» розподіли зароблених нею коштів. Тому в створених владою збочених умовах стало легше(до речі, не завжди дешевше) дати і жити, ніж не дати і мучитись (бо ж нема кому жалітись). А особливо, коли бачиш, що живуть ті, котрі платять. Тому стає цілком зрозумілою мотивація дій людини яка дає хабара, коли після тяжкої праці і подальшої повної сплати всіх видуманих владою платежів, грошей вистачає хіба, що на цукерки.
Але гроші і їх тіньовий обіг стали одною з причин для більш жахливих наслідків, якими влада мало не скористалась.
Погодьтесь, що кожен хабар, кожне подібне більш, чи менш законне «правопорушення» лишає жахливу пляму на чистому сумлінні людини. Для тих, хто бере(краде, вимушує), велика кількість цих плям з часом стає чинником страху перед правдою, або перед моментом її приходу. А для тих, хто дає – ці плями перетворюється на джерело підсвідомого остраху і невпевненості у своїх діях. І головне – і для тих і для других заплямоване сумління стає підсвідомим гальмом справедливості. Якраз так, через брудні гроші влада зуміла «підзамазати» сумління людей, чим пригнітила підсвідому людську тягу до справедливості і приглушила внутрішній голос відкритого справедливого волевиявлення, основаного на незаплямованому душевному пориві. Влада зробила ставку на те, що прості люди з «підзамазаним» сумлінням не зможуть так відкрито виступити. Будемо ж відверті самі з собою: проста людина, котра хоч раз схибила, боїться, що завтра, «в разі чого», з неї спитають саме ті, кому приходилось давати. Ну, а про те, щоби виступили ті «хто при кориті» і говорити не приходиться. За цю владу вони горлянку готові перегризти, не задумуючись над поняттями високої моралі.
В цьому контексті стає зрозумілим стає один факт – хто склав основну більшість серед тих, хто першими прийшли на Майдан, хто живе зараз у наметах. Це – студенти, молодь. Це ті люди, яких влада не встигла ще «замазати». Це люди, у яких ще чисте сумління і свої думки вони висловлюють щиро, керуючись почуттям справедливості і не боячись, що хтось ззаду дорече їм «замазаним» минулим.
Але окрім моральних факторів існують також фактори і людські. Передумовою є те, що всі ми вийшли з Союзу, в якому, одним с важелів утримання влади був принцип навмисного перемішування і роз'єднання людей. Тому не дивно, що така благодатна земля як Україна стала з часом населена представниками різних етносів, у яких залишилися корні і родичі в інших країнах. Тому основа життєвого укладу великої частини суспільства, керованої ностальгічними і родинними інстинктами завжди будувалась на відчутті «чемоданного настрою», основаному на підсвідомому бажанні вернутися в лоно родичів. Людину взагалі тягне туди, де вона народилася, або туди, де знаходяться її корені. А свідомо вона осідає там, де себе краще почуває душа. Але величезна біда нашого народу полягає в тому, що на протязі останніх 15 років влада своїми діями не давала нашій душі можливості остаточно зрозуміти – чи буду я врешті далі жити на цій землі? Скільки з нас знесилено зітхали кожного вечора : «як це все набридло, може виїхати до лиха…». І виїздили. На п.м.ж. виїхав цвіт нації, на принизливі заробітки подалася сама продуктивна частина населення. Цілком зрозуміла в цьому контексті мотивація російськомовних жителів, які свідомо не переходили на українську мову, до кінця не знаючі, чи будуть вони нею користуватися. А пам’ятаючи про те, що останні 70 років у нас був один «язык межниционального общения» не дивно, що добра половина українців не говорить сьогодні на державній мові. І в цьому аспекті владі дуже вдало вдалося використати у своїх цілях принцип «розділяй і властвуй». Влада вміло підсилила умовну різницю між україномовними і російськомовними жителями, використавши для цього ультранаціоналістичні (технологічні) течії як з тої, так і з іншої сторони. Цікаво, що ці течії ніколи не знаходили підтримки більшої частини простих свідомих людей, але завжди були подразнювачами міжнаціонального спокою і одним з чинників підсвідомого формування світогляду певної частини населення.
Можна впевнено стверджувати: люди почнуть менше звертати увагу на різницю в мові і з часом перейдуть на державну мову цієї країни, коли побачать і зрозуміють – це хороша країна, я гордий, що народився і живу в цій країні, тут не страшно жити і народжувати дітей, тут можна спокійно закінчити свої дні. І тут дуже важливою буде правильна політика нової влади, що до згуртування людей довкола ідеї державної єдності. А наразі здається, що у сьогоднішньому Львові краще бути нормальним російськомовним жителем, а ніж зашмарканим запроданцем, переступившим через ідеали і кров предків.
Багато зараз говориться на тему спаплюженого людського права вибору. Напевно з сумом можна сказати, що за попередньої влади в нас практично не було вибору. Напевно до кінця скористались цим правом тільки ті люди, які виїхали жити за кордон. Бо решті загнобленного люду ця влада не дала можливості мати справді вільний вибір між правдою і брехнею. Постійно надсаджувалась думка, що вибирати треба між двох зол то, яке легше перенести. І з часом то зло, котре було легше перенести поступово перетворилось у уявне добро, котре не давало ні повного задоволення, ні впевненості у завтрашньому дні. З сумом можна говорити, що нашому народу завжди було надано право обирати по між одним сурогатом правди і іншим, тільки завернутим владою в інакшу обгортку. І в цьому владі дуже допомогла заангажована пропаганда, якій дуже вдало вдалося за допомогою лживого і однобокого тлумачення подій приглушити внутрішній діалог людини «себе з самою». Діалог з внутрішнім голосом, який допомагає людині розібратися – де правда, а де брехня.
Як бачите - «маємо те, що маємо». Водночас, видумуючи оманливі закони влада всіма своїми діями підсвідомо натякала народу на можливість «відповідного» оминання законодавства, за що цей самий народ і карала в потрібний момент за допомогою цього ж таки законодавства. А тих, хто пробував вставати проти злочинних дій злочинної влади, влада законними, чи незаконними методами ставила «на своє місце». Надавши людям шанс трохи розбагатіти за допомогою спровокованих законами «відповідних» дій, влада одразу настрашила людей можливістю втратити «незаконно» нажите, майно. А, щоби тимчасово оминути неприємності, вочевидь треба постійно «підмазувати». І таке твориться у нас вже не один рік. Багато людей просто змирилося з цим, люди вже навіть почали звикати до такого перебігу подій. Навіть з часом(тому, що життя не стоїть на місці) люди навіть взяли ініціативу у «підзамазуванні» у свої руки.
Але, нажаль наслідком такого перебігу подій стало викривлення моралі значної частини населення. В таких умовах велика частина наших громадян, почала сприймати весь цей бруд за належне, багато людей змогло знайти своє місце в пучинах цього болота. Але це викривлення моралі, підкріплене лживою пропагандою і підсилене страхом втрати нажитого за роки безладу майна як раз і стало одним з факторів притуплення людської свідомості і зміни уявлень про істинну справедливість. Таким чином, творячи великі беззаконня, і штовхаючи народ на малі влада спричинила в результаті ситуацію, коли прості люди, самі того не усвідомлюючи перетворились на мовчазних «подельников» влади.
Але повстає питання – що з цим всім робити далі? Пропозицій є чимало, але в першу чергу потрібна докорінна зміна влади на нову, таку, яка просто почне з повної зміни орієнтації законодавства на людські цінності і напрямку політики на такий, коли ті, хто зверху, вимагають від підлеглих чіткого дотримання закону, а не брудних грошей, отриманих від його попрання.
Дорогі мої співвітчизники, ті, хто ще сумнівається. Прості, чесні люди, які кожного вечора, приходячи додому з важкістю зітхали: «коли вже то кінчиться!», і які з невідомих мені, але напевно поважних для себе причин, чи то мовних, чи то бізнесових, чи то життєвих, таки віддали свій голос за стару бандитську владу. До Вас звертається людина, котра завжди стояла осторонь від політики, тому, що приходилось ціле життя працювати. До вас звертається людина, яка будучі молодою і «дурною» не «підмазала» у пологовому будинку, за що до сих пір спокутує свій «гріх» хворобою дитини. До вас звертається людина , яка наділа свою паморанчеву стрічку тільки 25 листопада на перехресті Шовковичної і Інститутської. До вас звертається людина, якій попередня бандитська влада не дала можливості самореалізуватися, керуючись первинними людськими інстинктами: чесність, порядність, принциповість, патріотизм. Всі поняття про ці первинні інстинктивні почуття людини відходяча влада всіма доступними їй методами викорінювала у суспільстві, добившись при цьому неабияких досягнень. Пам’ятаю відчуття співрозмовників, коли у бесідах з людьми інколи говорив про те, що міг би бути чесним правоохоронцем, бо болить коли комусь погано, міг би чесно працювати скажімо у державних службах, бо завжди було «за державу обидно», міг би бути порядним депутатом і створити такі закони, щоби потім самому було би з такими законами можливо жити як простій людині. Деякі плескали по плечі, деякі зітхали, деякі потискали плечима, в деяких на обличчі проскакувала усмішка сарказму і недовіри. Одне правда радувало – ніхто не говорив, що я не правий. Говорили, що у сьогоднішніх умовах це поки не можливо. Але коли ж настане той час, коли буде можливо? А жити ж коли???
Звертаюсь до Вас, людей, у яких є своє «Я», щоби сказати – багато з Вас не винні, в тому що Ви так думаєте. Навіть треба віддати Вам належне, що Ви навіть і тепер не змінюєте своїх поглядів. Принциповість взагалі робить честь за любих обставин. Люди з принципами – це оплот любої демократичної держави. Але люди, це – не той випадок!!! Просто бандитська влада уміло зіграла на найкращих струнах Вашої душі. Зіграла влада не ваших підсвідомих почуттях. Влада «підзамазала» справедливість вибору багатьох з Вас, кинувши Вас виживати на призволяще і змусивши схибити заради виживання Ваших дітей. За допомогою лживої і однобокої пропаганди, вимишленої любові до людей, втіленої у одноразових цільових допомогах, за допомогою поверхневих, видимих успіхів у економіці, від яких більшості людей немає ніякої користі влада змогла замилити Вашу свідомість, вселити в Вас оманливу надію і перетягнути Вас тимчасово на свій бік. А, щоби як найбільше обдурити Вас, свою ненаситну тягу до «корита» влада вміло прикриває політикою. А Ви – тільки тимчасовий інструмент в руках бандитської влади, який вона обов’язково викине на запліччя своїх палаців до наступних виборів.
Звертаюсь до вас з конкретною пропозицією. Перечитайте це звернення, але обов’язково наодинці з собою і своїм внутрішнім голосом. На пів години дозвольте собі відключитися від повсякденних турбот, ненадовго приглушіть телевізор. Згадайте, що чули і бачили з екранів полюбившихся за останні роки каналів , а потім порівняйте з тим, що реально бачили, а головне - відчували протягом останніх декілька років і підкріпить все це враженнями, отриманими за останні дні. Полишіть не хвилю політику. І обов’язково зробіть таке - великодушно простіть самі себе і оточуючих Вас простих людей. Простіть простих людей, які до кінця не усвідомлюючи своїх дій, інколи, скажімо, дозволяли собі бездумно принижувати Вашу національну приналежність. Простіть себе, за можливо трохи «підзамазане» таким життям сумління. Бо не ми з Вами винні в тому – бандитська влада довела нас з Вами до такого стану. Заспокойтесь і простіть.
І тоді наодинці зі своїм «Я», пропоную задати своїй підсвідомості і своїм відчуттям тільки одне питання – ти справді віриш в це «Я»?
Неодмінно - краплина здорового сумніву закрадеться у ваше «Я». Тоді далі розмовляйте з собою і найдіть правильну відповідь на питання. Бо правильна відповідь лежить у підсвідомості, досягається у внутрішньому діалогові. А внутрішній інстинкт самозбереження, не дасть Вам зробити неправильний крок, тому, що він точно знає – де правда, а де – брехня. Тому, що нема на сьогоднішній день ні одного обґрунтованого поважного аргументу, щоби проголосувати за ставленика старої влади. Хіба, як що вам жилося за тої влади дуже добре. Але сумніваюсь. До речі, зверніть увагу, що вся кампанія влади була прописана тільки одним іменником - «Я». Не «Ми», не «Ви», не «Ти» - тільки « Я». Робіть висновки.
Одне зрозуміло – як би все сталося, як планувала стара бандитська влада, то за наше життя всі наші помаранчеві мрії не мали би ніякої можливості на виконання. І як що можна сперечатись, на тему нової влади і її здатності на втілення простих людських мрій про правду і справедливість, то однозначно можна твердити, що ці надії не мали би жодного шансу до здійснення при старій владі і новому кандидаті від старої влади. І тому пропоную для самих сумніваючихся – зробити вибір, керуючись хоча би таким мотивом: може хоч при іншій владі бодай що не будь зміниться. В кожному разі для душі потім буде легше говорити, що нова влада не виконала моїх надій, ніж жаліти свої обмануті переконання і скаржитись на те, що стара влада вкотре обдурила.
Це звернення – агітація. Але агітація, за яку ніхто не платить, яку роблю з власного бажання. Я не люблю черезмірного захоплювання іменами, але сьогодні агітую Вас за конкретного кандидата – Ющенко. Тому що сьогодні голос за Ющенка - це не просто вибір між двома кандидатами. Це вибір між двома способами проживання життя. Це вибір між топким болотом і надією на життя, вибір між страхом і надією на розправлені плечі, між затхлим повітрям бюрократичних коридорів і ковтком свіжого повітря свободи, вдихнутого повними грудьми. Сьогодні голос за Ющенка – це голос за надію на правду і можливість цю правду впевнено і без боязні відстоювати.
І ще дуже хочеться, щоби ми з Вами разом з цього Нового року, від нині і надалі , сидячі за новорічним столом, відставляли би на 15 хвилин свою тарілку олів’є і не робили би, як раніше, саркастичну гримасу, в той час, коли проголошує новорічну промову Президент Незалежної України. Нашої з Вами Держави.
Дмитро Литвинов. Громадянин України.
P.S. На одному з мітингів мені стало дуже соромно тому, що в певний момент я зловив себе на думці – я не знаю гімну України. Але тепер – я його обов’язково вивчу……
у газеті «Високий Замок» м. Львів 22 грудня 2004року.
Текст досить великий. Вибачте захлеснули емоції.Може хтось впізнає себе.......
Моя помаранчева мрія…. , або промова до тих, хто голосував за Януковича…
Те, що відбулося на Майдані в Києві неодмінно стане достоянням всіх підручників по новітній історії. Згодом на цю тему будуть написані дисертації, складені вірші і пісні. Але все це буде потім…
А зараз маємо багатомільйонний Майдан. І феномен того, що в основному аполітичний і нейтральний за своєю суттю Український народ згуртувався, керований однією спільною ідеєю. Скептики скажуть недовірливо: не могла просто так, «така собі» нейтральна маса аполітичного народу, вчинити багатоміліонні мітинги по містах і селах України. Бо ж як бути відвертим з собою до кінця, лишити емоції з Майдану в стороні, то чесно на одинці з собою можна сказати - ще рік тому на питання, чи пішли би українці на таке, багато людей почали би відмахуватись руками. Ніхто навіть не міг передбачити такий перебіг подій, в глибині душі будучі впевненим в одному з постулатів мотивації української ментальності – постулаті «моя хата скраю». Бо ж немало було раніше прикладів тому, коли цей принцип був основним принципом побудови суспільства. І тому зараз, коли Українці вийшли в такій кількості на Майдан, багато хто задається питанням про те, як це сталося і в чому причина?
Бо знаючи причини і зрозумівши їх наслідки, на одинці зі своїм внутрішнім голосом і підсвідомістю , легше знайти правильну остаточну відповідь, а інколи і цілком змінити думку і пріоритети мислення. Власне на цьому аспекті, аспекті моральному, підсвідомому, а не політичному хотілося би зараз зупинитися, розмірковуючи про те, що могло вплинути на вибір наших співгромадян. Тому, що багато з тих, хто проголосував за стару владу , або поставив свій знак у графі «Проти всіх» скоріше за все ґрунтували свій вибір керуючись в першу чергу не політичними уподобаннями. Бо від багатьох людей можна було навіть чути нотки роздратування, коли їхню позицію старалися підвести під певне політичне підґрунтя. Тому зараз цікаво звернути увагу на почуття і підсвідомість і те як можна маніпулювати цими людськими опціями на свою користь, чого влада добивалась всі ці роки і чим мало не скористалась.
Згадайте, скільки раз в своїх мріях кожен з вас спокійно сидів на лавці тихим літнім вечором у дворі свого затишного будинку. А зранку зі спокоєм і радістю ішов робити справу до душі, обов’язково чесну і неодмінно потрібну людям . А зароблених грошей вистачало ще й на жменю цукерків дітям кожного вечора. А по дорозі додому бачив спокійні і радісні очі перехожих, привітання і посмішку дільничного, якому небайдужа твоя особистість. І в його очах бачив тверде переконання стати на твій бік в разі такої потреби. А вертаючись з-за кордону де ти був не на принизливих заробітках, а на літньому відпочинку, не відчував під колесами власного авто, як змінилася дорога, а дивився в вікно з гордістю і говорив – це моя Держава. Я тут живу.
Напевно саме таке, опосереднене втілення людського щастя, і є втіленням мрії більшої частини суспільства.
До речі, як виявляється – це не прояв «меркантильних і мілкобуржуазних настроїв». Це втілення мрії так званого «середнього класу» - оплоту державностей, якими ми тепер захоплюємося, дивлячись на екрани телевізорів. Але житло і достаток тільки тоді приносять справжнє задоволення, коли у людини з'являється спокій за майбутнє і горда впевненість за чесність своїх набутків, підкріплена надією на справедливість. Але погодьтесь, в нашій країні не було сформовано ніяких остаточних чесних правил, які чесна людина виконувала би на всі 100%, але за це мала би 100%-ний спокій, що вона буде в повній безпеці. Скажіть, ті, хто завдяки своїм бізнесовим здібностям зумів за ці роки трохи «розкрутитися» і втілити плоди своєї праці у атрибути покращення життя - чи до кінця ви впевненні у своєму завтра і скільки здоров'я було вами страчено на подолання якихсь химерних бар’єрів і незрозумілих перешкод? А чи не виникало у вас такого враження, що все, що Ви робите – це біг по біговій доріжці, де нема кінця, а ключик – не у Вас в руках?
А скільки разів у приватних розмовах у своєму професійному чи родинному оточенні, там де люди можуть бути білш відверті, з сумом згадувалась така теза: якщо влада би хотіла, вона присікла би це безладдя за пару днів. І завжди, подумки ми годились з тим, що те, що твориться – безлад. Але завжди зразу ж подумки виникала і відповідь: як що це не робиться - значить це вигідно «комусь», і практично завжди ми здогадувались - «кому». Обурювались, пропонували виходи з ситуації, але завжди чули від друзів: що ти в стані зробити, хто почує твій голос, ми говоримо – за нас вирішують і т.д.
Заплющить очі і згадайте. Чи не здавалось Вам, що все, що відбувається довкола – відбувається не з Вами. Що все – це тільки тимчасово, а Ви тут – випадково. Що все, що відбувається, повинно бути якось не так. Але десь, там, є країна, яка живе за нормальними уявленнями. А Ви – як президент тієї, уявної країни, точно знаєте : це - повинно бути так, а це - так, бо це справедливіше, розумніше і доцільніше. І завжди, «спускаючись на землю» – Ви в глибині душі мали потаємну надію на те, що врешті-решт, мрія з тої країни стане частиною і Вашого життя. Напевно можна говорити, що підсвідома тяга людини до гармонії і справедливості втілилась у нашого народу у одну велику мрію. Велику мрію, яка за будь-якої влади панує над умами народу і як путеводна зірка вказує йому правильний напрямок за будь-яких обставин.
Ту мрію, про яку люди кажуть, усвідомлюючи, що зараз відбувається щось неправильне, але надіючись на краще: так, років через десять, п'ятнадцять - все у нас буде добре. Так як зараз – так не можна, але пройде час – і всі ми заживемо добре.
Але у нашій країні час біжить швидко і згадайте, скільки разів ми відсували той умовний термін, дивуючись – час іде, а краще все не стає і не стає. Вже перестають радувати власні тимчасові злети. Солодка радість від них починає змінюватись на терпкий присмак постійної боротьби з надуманими кимсь непорозуміннями. А чим більшими стають досягнення, тим більше починаєш виміряти рівень навколишнього через призму власних досягнень і ясно бачиш, керуючись інтуїцією – що вже повинно би було давно бути краще. І чим більшими стають досягнення, тим більше починаєш цінити такі речі, як стабільність, спокій і впевненість у завтрашньому дні. І як що цього немає зараз(так як у нас з вами), людина не вмирає – вона продовжує жити, терплячи всі «незгоди і ненастя», в глибині душі плекаючи мрію про краще завтра. Людина може багато і довго терпіти, пристосовуватись до різних урядів, в глибині душі не переставаючи вірити у те, що справедливість таки колись запанує.
З великою долею впевненості можна твердити: в цей раз, таку масу Українців на Майдан вивело підсвідоме тривожне відчуття. Напевно таке, яке відчувають звірі перед катаклізмом. Тривожне відчуття, яке буває перед війною, чи перед великим лихом. Тривожне відчуття, що це - останній шанс, щоби відстояти свою мрію про те, що в цій країні таки колись наступить нормальне життя. Тривожне відчуття що це - останній шанс, щоби відстояти можливість втілення нашої несповненої надії на істинну гармонію і справедливість.
Саме можливість реалізації цієї «помаранчевої мрії» про гармонію і справедливість як раз і хотіла остаточно відібрати у нас ця злочинна влада. А ще, що хотіла остаточно відібрати ця влада – святу надію і право кожної людини в суспільстві : право бути захищеним.
Згадайте малу дитину, яка порпається в піску коло дому. І тут десь з боку налітає огидна руда шавка і починає ні з того, ні з сього обгавкувати дитя. І дитинка біжить до мами, тулиться до неї, і мама виганяє злого ворога, витирає дитині сльози і спокійне, захищене дитя іде далі плодотворно створювати свій пісочний замок. Так і проста людина, яка чесно працює в ім'я себе і нації хоче мати певність, що в момент, коли хтось намагається її образити, вона буде захищена, їй буде до кого притулитися.
Але одну з самих страшних бід, створену відходячою владою можна окреслити словами – в нас нема кому жалітися!
У виплеканій владою тотальній системі кругової поруки серед чиновників всіх ланок правди знайти практично неможливо. Вірніше - можливо, та або дуже довго, або коштує ця правда дорого. А що ж тоді робити тій простій людині, яка не може заплатити за свою правду. Згадайте, скільки разів нехтував вашою гідністю дрібний можновладець в своєму кабінеті? Згадайте, скільки зусиль треба прикласти в боротьбі за звичайну довідку чи печатку. А скільки разів ви чули про випадки, коли винуватець «з плечима» дістає телефон і в результаті потерпілий стає ще й винним. Скажіть, чи є у нас якась остаточна правдива інстанція, куди можна звернутися скривдженій владою людині, щоби отримати правду?
Взагалі, складається враження, що те, що відбувається в Україні останнім десятиліттям – це гра народу на чужому полі, а створення для людей особливо небезпечних правил гри - це комусь дуже вигідно. В країні взагалі склалась дуже огидна ситуація, для охарактеризування якої дуже добре підходить жаргонний термін.
Можна з горем констатувати – всі ми «замазана» нація. Хтось дуже розумний вмілою рукою «підзамазав» сумління народу і притупив його свідомість. Влада розділила людей на два табори: тих,« хто при кориті» і тих, хто від них залежить. І «замазала» сумління цих таборів, але кожного по своєму.
«Тих, що при кориті» влада замазала безкарністю, великими брудними грошима, вседозволеністю - зробивши їх своїми вірними слугами, для яких зміна влади означає смерть. А щоби вони були агресивнішими, їх «штатное расписание» роздули до неможливих розмірів, настрашили звільненням і не дали гідної для виживання заробітної плати. Цілком зрозуміла мотивація дій такої людини(хоча це не звільняє від моральної відповідальності), коли вона не в стані вечором принести жменю цукерок своїм дітям. Це створіння, спочатку кероване звичайним інстинктом самовиживання, а потім окрилене простотою і безкарністю легкого заробітку, іде і з жадністю шукає, де доробити собі на життя. А щоб цім людцям було легше творити беззаконня, ті «дуже замазані» , що на горі, закривають на них очі і допомагають, отримуючи свою частку від цього промислу. А потім щонеділі, ідуть до церкви, щоби відмолити свої гріхи і очиститися. Для деяких «дуже замазаних» церква перетворилася на арену політичної гри і «публічного» очищення. Дуже сумно іноді спостерігати за деякими з тих, хто кожен день вимушує давати, коли вони у службових авто проїжджають повз храми і знімаючи формені головні убори кладуть хрести. За те народ вони гноблять і полощуть «по всей строгости закона».
Ну, а простих людей, тих кому на «роду написано» залежати від тих «котрі при кориті», влада «замазала» невірогідними законами і штучно створеною, але ясно відчутною нерівністю, що до їх виконання. Вочевидь, хтось розумний на горі зрозумів – треба створити таку низку законів, які би з точки зору здорового глузду не піддавались нормальному виконанню. Такі закони самою своєю суттю, або величиною грошового навантажування, або неоднозначністю трактувань, яку чиновники використовують в своїх інтересах покликані надихнути людину на думку, що краще цей закон обійти «відповідним» способом, ніж його виконати. Бо ж не піддається здоровому глузду підрахунок багатьох чесно сплачених податків і чесно виконаних вимог і правил при сьогоднішній системі. Але ж не даром сказано: Українця де не посій, там він і зійде. І як раз ця здатність допомагає українцеві виживати всі ці останні роки. Людьми винайдено безліч способів плавання у цьому болоті. І нажаль, головним стилем цього плавання став хабар. Цей спосіб в багатьох випадках став просто заміною офіційному. Бо ж людина працюючи хоче бути не тільки присутньою, при «законному» розподіли зароблених нею коштів. Тому в створених владою збочених умовах стало легше(до речі, не завжди дешевше) дати і жити, ніж не дати і мучитись (бо ж нема кому жалітись). А особливо, коли бачиш, що живуть ті, котрі платять. Тому стає цілком зрозумілою мотивація дій людини яка дає хабара, коли після тяжкої праці і подальшої повної сплати всіх видуманих владою платежів, грошей вистачає хіба, що на цукерки.
Але гроші і їх тіньовий обіг стали одною з причин для більш жахливих наслідків, якими влада мало не скористалась.
Погодьтесь, що кожен хабар, кожне подібне більш, чи менш законне «правопорушення» лишає жахливу пляму на чистому сумлінні людини. Для тих, хто бере(краде, вимушує), велика кількість цих плям з часом стає чинником страху перед правдою, або перед моментом її приходу. А для тих, хто дає – ці плями перетворюється на джерело підсвідомого остраху і невпевненості у своїх діях. І головне – і для тих і для других заплямоване сумління стає підсвідомим гальмом справедливості. Якраз так, через брудні гроші влада зуміла «підзамазати» сумління людей, чим пригнітила підсвідому людську тягу до справедливості і приглушила внутрішній голос відкритого справедливого волевиявлення, основаного на незаплямованому душевному пориві. Влада зробила ставку на те, що прості люди з «підзамазаним» сумлінням не зможуть так відкрито виступити. Будемо ж відверті самі з собою: проста людина, котра хоч раз схибила, боїться, що завтра, «в разі чого», з неї спитають саме ті, кому приходилось давати. Ну, а про те, щоби виступили ті «хто при кориті» і говорити не приходиться. За цю владу вони горлянку готові перегризти, не задумуючись над поняттями високої моралі.
В цьому контексті стає зрозумілим стає один факт – хто склав основну більшість серед тих, хто першими прийшли на Майдан, хто живе зараз у наметах. Це – студенти, молодь. Це ті люди, яких влада не встигла ще «замазати». Це люди, у яких ще чисте сумління і свої думки вони висловлюють щиро, керуючись почуттям справедливості і не боячись, що хтось ззаду дорече їм «замазаним» минулим.
Але окрім моральних факторів існують також фактори і людські. Передумовою є те, що всі ми вийшли з Союзу, в якому, одним с важелів утримання влади був принцип навмисного перемішування і роз'єднання людей. Тому не дивно, що така благодатна земля як Україна стала з часом населена представниками різних етносів, у яких залишилися корні і родичі в інших країнах. Тому основа життєвого укладу великої частини суспільства, керованої ностальгічними і родинними інстинктами завжди будувалась на відчутті «чемоданного настрою», основаному на підсвідомому бажанні вернутися в лоно родичів. Людину взагалі тягне туди, де вона народилася, або туди, де знаходяться її корені. А свідомо вона осідає там, де себе краще почуває душа. Але величезна біда нашого народу полягає в тому, що на протязі останніх 15 років влада своїми діями не давала нашій душі можливості остаточно зрозуміти – чи буду я врешті далі жити на цій землі? Скільки з нас знесилено зітхали кожного вечора : «як це все набридло, може виїхати до лиха…». І виїздили. На п.м.ж. виїхав цвіт нації, на принизливі заробітки подалася сама продуктивна частина населення. Цілком зрозуміла в цьому контексті мотивація російськомовних жителів, які свідомо не переходили на українську мову, до кінця не знаючі, чи будуть вони нею користуватися. А пам’ятаючи про те, що останні 70 років у нас був один «язык межниционального общения» не дивно, що добра половина українців не говорить сьогодні на державній мові. І в цьому аспекті владі дуже вдало вдалося використати у своїх цілях принцип «розділяй і властвуй». Влада вміло підсилила умовну різницю між україномовними і російськомовними жителями, використавши для цього ультранаціоналістичні (технологічні) течії як з тої, так і з іншої сторони. Цікаво, що ці течії ніколи не знаходили підтримки більшої частини простих свідомих людей, але завжди були подразнювачами міжнаціонального спокою і одним з чинників підсвідомого формування світогляду певної частини населення.
Можна впевнено стверджувати: люди почнуть менше звертати увагу на різницю в мові і з часом перейдуть на державну мову цієї країни, коли побачать і зрозуміють – це хороша країна, я гордий, що народився і живу в цій країні, тут не страшно жити і народжувати дітей, тут можна спокійно закінчити свої дні. І тут дуже важливою буде правильна політика нової влади, що до згуртування людей довкола ідеї державної єдності. А наразі здається, що у сьогоднішньому Львові краще бути нормальним російськомовним жителем, а ніж зашмарканим запроданцем, переступившим через ідеали і кров предків.
Багато зараз говориться на тему спаплюженого людського права вибору. Напевно з сумом можна сказати, що за попередньої влади в нас практично не було вибору. Напевно до кінця скористались цим правом тільки ті люди, які виїхали жити за кордон. Бо решті загнобленного люду ця влада не дала можливості мати справді вільний вибір між правдою і брехнею. Постійно надсаджувалась думка, що вибирати треба між двох зол то, яке легше перенести. І з часом то зло, котре було легше перенести поступово перетворилось у уявне добро, котре не давало ні повного задоволення, ні впевненості у завтрашньому дні. З сумом можна говорити, що нашому народу завжди було надано право обирати по між одним сурогатом правди і іншим, тільки завернутим владою в інакшу обгортку. І в цьому владі дуже допомогла заангажована пропаганда, якій дуже вдало вдалося за допомогою лживого і однобокого тлумачення подій приглушити внутрішній діалог людини «себе з самою». Діалог з внутрішнім голосом, який допомагає людині розібратися – де правда, а де брехня.
Як бачите - «маємо те, що маємо». Водночас, видумуючи оманливі закони влада всіма своїми діями підсвідомо натякала народу на можливість «відповідного» оминання законодавства, за що цей самий народ і карала в потрібний момент за допомогою цього ж таки законодавства. А тих, хто пробував вставати проти злочинних дій злочинної влади, влада законними, чи незаконними методами ставила «на своє місце». Надавши людям шанс трохи розбагатіти за допомогою спровокованих законами «відповідних» дій, влада одразу настрашила людей можливістю втратити «незаконно» нажите, майно. А, щоби тимчасово оминути неприємності, вочевидь треба постійно «підмазувати». І таке твориться у нас вже не один рік. Багато людей просто змирилося з цим, люди вже навіть почали звикати до такого перебігу подій. Навіть з часом(тому, що життя не стоїть на місці) люди навіть взяли ініціативу у «підзамазуванні» у свої руки.
Але, нажаль наслідком такого перебігу подій стало викривлення моралі значної частини населення. В таких умовах велика частина наших громадян, почала сприймати весь цей бруд за належне, багато людей змогло знайти своє місце в пучинах цього болота. Але це викривлення моралі, підкріплене лживою пропагандою і підсилене страхом втрати нажитого за роки безладу майна як раз і стало одним з факторів притуплення людської свідомості і зміни уявлень про істинну справедливість. Таким чином, творячи великі беззаконня, і штовхаючи народ на малі влада спричинила в результаті ситуацію, коли прості люди, самі того не усвідомлюючи перетворились на мовчазних «подельников» влади.
Але повстає питання – що з цим всім робити далі? Пропозицій є чимало, але в першу чергу потрібна докорінна зміна влади на нову, таку, яка просто почне з повної зміни орієнтації законодавства на людські цінності і напрямку політики на такий, коли ті, хто зверху, вимагають від підлеглих чіткого дотримання закону, а не брудних грошей, отриманих від його попрання.
Дорогі мої співвітчизники, ті, хто ще сумнівається. Прості, чесні люди, які кожного вечора, приходячи додому з важкістю зітхали: «коли вже то кінчиться!», і які з невідомих мені, але напевно поважних для себе причин, чи то мовних, чи то бізнесових, чи то життєвих, таки віддали свій голос за стару бандитську владу. До Вас звертається людина, котра завжди стояла осторонь від політики, тому, що приходилось ціле життя працювати. До вас звертається людина, яка будучі молодою і «дурною» не «підмазала» у пологовому будинку, за що до сих пір спокутує свій «гріх» хворобою дитини. До вас звертається людина , яка наділа свою паморанчеву стрічку тільки 25 листопада на перехресті Шовковичної і Інститутської. До вас звертається людина, якій попередня бандитська влада не дала можливості самореалізуватися, керуючись первинними людськими інстинктами: чесність, порядність, принциповість, патріотизм. Всі поняття про ці первинні інстинктивні почуття людини відходяча влада всіма доступними їй методами викорінювала у суспільстві, добившись при цьому неабияких досягнень. Пам’ятаю відчуття співрозмовників, коли у бесідах з людьми інколи говорив про те, що міг би бути чесним правоохоронцем, бо болить коли комусь погано, міг би чесно працювати скажімо у державних службах, бо завжди було «за державу обидно», міг би бути порядним депутатом і створити такі закони, щоби потім самому було би з такими законами можливо жити як простій людині. Деякі плескали по плечі, деякі зітхали, деякі потискали плечима, в деяких на обличчі проскакувала усмішка сарказму і недовіри. Одне правда радувало – ніхто не говорив, що я не правий. Говорили, що у сьогоднішніх умовах це поки не можливо. Але коли ж настане той час, коли буде можливо? А жити ж коли???
Звертаюсь до Вас, людей, у яких є своє «Я», щоби сказати – багато з Вас не винні, в тому що Ви так думаєте. Навіть треба віддати Вам належне, що Ви навіть і тепер не змінюєте своїх поглядів. Принциповість взагалі робить честь за любих обставин. Люди з принципами – це оплот любої демократичної держави. Але люди, це – не той випадок!!! Просто бандитська влада уміло зіграла на найкращих струнах Вашої душі. Зіграла влада не ваших підсвідомих почуттях. Влада «підзамазала» справедливість вибору багатьох з Вас, кинувши Вас виживати на призволяще і змусивши схибити заради виживання Ваших дітей. За допомогою лживої і однобокої пропаганди, вимишленої любові до людей, втіленої у одноразових цільових допомогах, за допомогою поверхневих, видимих успіхів у економіці, від яких більшості людей немає ніякої користі влада змогла замилити Вашу свідомість, вселити в Вас оманливу надію і перетягнути Вас тимчасово на свій бік. А, щоби як найбільше обдурити Вас, свою ненаситну тягу до «корита» влада вміло прикриває політикою. А Ви – тільки тимчасовий інструмент в руках бандитської влади, який вона обов’язково викине на запліччя своїх палаців до наступних виборів.
Звертаюсь до вас з конкретною пропозицією. Перечитайте це звернення, але обов’язково наодинці з собою і своїм внутрішнім голосом. На пів години дозвольте собі відключитися від повсякденних турбот, ненадовго приглушіть телевізор. Згадайте, що чули і бачили з екранів полюбившихся за останні роки каналів , а потім порівняйте з тим, що реально бачили, а головне - відчували протягом останніх декілька років і підкріпить все це враженнями, отриманими за останні дні. Полишіть не хвилю політику. І обов’язково зробіть таке - великодушно простіть самі себе і оточуючих Вас простих людей. Простіть простих людей, які до кінця не усвідомлюючи своїх дій, інколи, скажімо, дозволяли собі бездумно принижувати Вашу національну приналежність. Простіть себе, за можливо трохи «підзамазане» таким життям сумління. Бо не ми з Вами винні в тому – бандитська влада довела нас з Вами до такого стану. Заспокойтесь і простіть.
І тоді наодинці зі своїм «Я», пропоную задати своїй підсвідомості і своїм відчуттям тільки одне питання – ти справді віриш в це «Я»?
Неодмінно - краплина здорового сумніву закрадеться у ваше «Я». Тоді далі розмовляйте з собою і найдіть правильну відповідь на питання. Бо правильна відповідь лежить у підсвідомості, досягається у внутрішньому діалогові. А внутрішній інстинкт самозбереження, не дасть Вам зробити неправильний крок, тому, що він точно знає – де правда, а де – брехня. Тому, що нема на сьогоднішній день ні одного обґрунтованого поважного аргументу, щоби проголосувати за ставленика старої влади. Хіба, як що вам жилося за тої влади дуже добре. Але сумніваюсь. До речі, зверніть увагу, що вся кампанія влади була прописана тільки одним іменником - «Я». Не «Ми», не «Ви», не «Ти» - тільки « Я». Робіть висновки.
Одне зрозуміло – як би все сталося, як планувала стара бандитська влада, то за наше життя всі наші помаранчеві мрії не мали би ніякої можливості на виконання. І як що можна сперечатись, на тему нової влади і її здатності на втілення простих людських мрій про правду і справедливість, то однозначно можна твердити, що ці надії не мали би жодного шансу до здійснення при старій владі і новому кандидаті від старої влади. І тому пропоную для самих сумніваючихся – зробити вибір, керуючись хоча би таким мотивом: може хоч при іншій владі бодай що не будь зміниться. В кожному разі для душі потім буде легше говорити, що нова влада не виконала моїх надій, ніж жаліти свої обмануті переконання і скаржитись на те, що стара влада вкотре обдурила.
Це звернення – агітація. Але агітація, за яку ніхто не платить, яку роблю з власного бажання. Я не люблю черезмірного захоплювання іменами, але сьогодні агітую Вас за конкретного кандидата – Ющенко. Тому що сьогодні голос за Ющенка - це не просто вибір між двома кандидатами. Це вибір між двома способами проживання життя. Це вибір між топким болотом і надією на життя, вибір між страхом і надією на розправлені плечі, між затхлим повітрям бюрократичних коридорів і ковтком свіжого повітря свободи, вдихнутого повними грудьми. Сьогодні голос за Ющенка – це голос за надію на правду і можливість цю правду впевнено і без боязні відстоювати.
І ще дуже хочеться, щоби ми з Вами разом з цього Нового року, від нині і надалі , сидячі за новорічним столом, відставляли би на 15 хвилин свою тарілку олів’є і не робили би, як раніше, саркастичну гримасу, в той час, коли проголошує новорічну промову Президент Незалежної України. Нашої з Вами Держави.
Дмитро Литвинов. Громадянин України.
P.S. На одному з мітингів мені стало дуже соромно тому, що в певний момент я зловив себе на думці – я не знаю гімну України. Але тепер – я його обов’язково вивчу……