02/06/2005 | Сергій Кабуд

Майдан / Статті

додано: 05-02-2005
Володимир Криловський: Чи не доведеться переможцям повертатись на Майдан Незалежності?

http://maidan.org.ua/static/mai/1107597445.html

ЧИ НЕ ДОВЕДЕТЬСЯ ПЕРЕМОЖЦЯМ ПОВЕРТАТИСЯ НА МАЙДАН НЕЗАЛЕЖНОСТІ?
Відкрите звернення до учасників Жовтогарячої революції

Брати!
Ви святкуєте перемогу, але ворог ще дуже міцний. Зазнавши тактичної поразки, він відступив на інші позиції, передислокувався та, що є найнебезпечнішим, - причаївся!

Новообраний президент України оголосив прихід нової ери, і я знаю людей, які, слухаючи його інавгураційну промову, плакали. Але боротьба триває. Ворог отямився від поразки, зализав рани і, підтягуючи таємні резерви, вже готує плани майбутнього реваншу.

Реванш цей, в разі успіху, буде нищівним. Погляньте-но на Росію! Адже там теж були півмільйонні мітинги у 1990 р.! Ейфорія від цілковитої перемоги на президентських виборах! І що? Чому ви так упевнені, що з Україною буде інакше?

Ні, не маю тут на увазі зустрічний синьо-білий рух, тих, хто, підтримуючи В. Януковича, теж ставив намети на площах українських міст. Ці люди стали жертвами пропагандистского терору, це не ворог, а супротивник. Вловлюєте різницю? Але, на жаль, це лише надводна частина айсбергу.
Я кажу про інші сили. Про тих, хто вдався до всього, аж до отруєння В. Ющенка (це ж найтяжча карна стаття!), аби тільки Янукович прийшов до влади зі всіма наслідками, що з цього випливають для України… Я кажу про тих, хто замовляв і приховував фальсифікацію результатів другого туру голосування… Про тих, хто тоді таємно запросив до країни російських “радників” і “консультантів” у цивільному та запевнив їм можливість робити все, що вони хотіли, на чужій території. Всі ці сили зараз – серед вас, вони нікуди не поділися, вони – частина вашого суспільства, ідеологізовані, цілеспрямовані, налаштовані на успіх!
А чи знаєте ви, наскільки українські партії, громадські та державні організації, включно з виконавчими та законодавчими владними структурами, інфільтровані агентами українських спецслужб? У тому числі агентами (стукачами), які працювали ще на радянську Держбезпеку? (Про стукачів, завербованих СБУ вже після розпаду СРСР, я навіть не кажу). Можете бути певні, їх – тисячі! Є серед них (теж можете не сумніватися!) агенти впливу, які беруть активну участь у громадському та політичному житті. За необхідності вони можуть, як було у Росії, розколювати громадські рухи і політичні партії, зіштовхувати між собою політичних діячів (поділяй та пануй!) впливати на роботу уряду і парламенту, маніпулювати, удаючи з себе лібералів, суспільною думкою, іноді з найнагальніших питань…

Невесела картина, чи не так? Вона буде ще сумнішою, якщо згадаємо: усередині СБУ є угруповання, які зберегли свої зв’язки з своїми старими московськими господарями (("NewYork Times", 17 янв. 2005 г., с.с. А1, А7).

Реванш, про який веду мову, не буде мати форму заколоту. З заколотом ви тепер би впоралися! Свою свободу тепер, якби знадобилося б, ви б відстояли навіть на барикадах! Однак жодних барикад не буде. Буде тиха, розтягнена на роки, повзуча контрреволюція, інспірована з Москви. У якийсь момент ви раптом “прокинетесь” у вже іншій державі.

Ви гадаєте, Москва з легкістю дозволить Україні, яка століттями перебувала в її сфері впливу, вступити до Європейської Ради? Я вже не кажу про НАТО! Це було б для Кремля смертельно. І не тільки тому, що Росія дуже зацікавлена в єдиному з Україною економічному просторі. Головне – тому, що поява під боком у Москви демократичної України дасть потужний імпульс до перебудови правлячих режимів на всьому пострадянському просторі.
Сьогоденні виступи літніх людей у Росії, які умить втратили всі зароблені за життя пільги, є натхнені прикладом Жовтогарячої революції.
Для Кремля, принаймні, для його теперішніх господарів, те, яким буде державний устрій в Україні, - питання життя та смерті. І напевне, придворний (прикремлівський) майстер політтехнологій Глєб Павловскій, який спеціалізується здебільшого на “політпідлостях”, давно вже перестав спати спокійно. Недарма він з перекошеним обличчям сказав нещодавно на одній прес-конференції (злетіло мимохіть?): “Ми зробимо все можливе, аби не допустити в Росії Жовтогарячої революції!”. То ж вони її не лише в Росії не допустять! Вони зі шкіри вилізуть, щоби в Україні її духу не було!
Як же захиститися від реваншистської інфекції? Як зробити Помаранчевий прорив до демократії невідворотним?

Звучить банально, однак, перше, що необхідно зробити (краще пізно, ніж ніколи!), - прийняти Закон про люстрацію, тобто обмежити доступ колишньої радянської та партійної номенклатури на певні державні посади і виборні органи. Це аж ніяк не полювання на відьом, як видається деяким. Без цього будь-які реальні демократичні або ринкові зрушення вмить можуть відкотитись назад. (До речі, Закон про люстрацію міг би вписатись у контекст теперішньої зміни номенклатури). Зараз цей Закон легше прийняти, ніж 15 років тому, коли знавіснілі КПРС та КПУ щойно було розпущено. Тоді поза партією відразу опинилися мільйони активних чоловіків і жінок – колишніх комуністів, і дискримінація навіть деякої їх частини могла розколоти суспільство. Зараз цієї гостроти немає. Чимала частка колишніх комуністичних функціонерів зійшла з політичної та суспільної арени внаслідок віку. Інша значна частина їх пішла до комерційних структур. За ці роки підросла молодь, яка зформувалася вже у пострадянський час.
Проте, все одно, спротив цьому законові буде шалений! Однак у разі його успішного здійснення українські структури вичистяться від найгіршої кадрової спадщини радянських часів, що добряче послабить позиції путінського Кремля в Україні. А що може бути важливішим від цього протягом найближчих кількох років?!

Та це ще не все. Щоб вас, кінець кінцем, не звалили, треба розпустити СБУ. Не просто реорганізувати її та призначити іншого директора та інших начальників Управлінь (так, нібито, намічається), але саме розпустити та зформувати наново, набравши цілком інший контингент! Пам’ятаєте, як було під час хрущовської відлиги? Тоді викликали поіменно:

-Ти ким був до праці в органах?
Учителем.
Ось тобі вихідна допомога, йди вчителюй.
Ти ким був?
Агрономом.
Ось тобі вихідна допомога…

“Як так?” – чую здивовані голоси. – Адже СБУ підтримало Жовтогарячу революцію! Якби не вони!..”
Так, треба їм віддати належне. Восени 2004 голова СБУ генерал І. Смєшко та його оточення підтримали за лаштунками опозицію, надавши їй чимало непоціненних послуг. А 28 листопада, коли до Києва вже просувалися війська МВС, керівництво СБУ зробило все можливе, щоб не допустити кровопролиття, яке могло призвести до громадянської війни.

Як поцінувати таке? Юлія Тимошенко, наприклад, упевнена, що офіцери СБУ, які перейшли на бік опозиції, разом з самим І. Смєшко, вели “дуже складну гру” і просто зробили свій вибір. А ось начальник штабу В. Ющенка, Рибачук, важає, що ці офіцери – “дійсно, прихильники опозиції”… ("NewYork Times", 17 січ. 2005 р., с. А7).

Так, вони зробили свій вибір. Проте з якої мотивації? З любові до Батьківщини? З любові до українського народу? Повірити у це – ніби повірити, що Сталін у 41-му припинив арешти військових керівників з людського співчуття до їхніх сімей.

Справа в тому, що нинішній контингент СБУ у більшості має психологію карних злочинців. Це є найголовнішим у психологічному портреті основної маси її працівників, і саме це визначає справжню суть цієї організації. СБУ несе наслідувану (навіть не кажучи про сталінський період!) відповідальність за вбивства Алли Горської, Олексія Тихого, Василя Стуса, Валерія Марченка, Юрія Литвина, Ростислава Палецького; за загибель Василя Симоненка, Івана Світличного, Володимира Іванишина… За зламані життя сотень інших українських борців із радянським режимом… Про це якось забули… А в СБУ ще дуже багато працівників брежнєвсько-андропівської закалки.

А у новітні часи? Вбивство Георгія Гонгадзе, донецького тележурналіста Ігоря Алєксандрова, голови “Руху” В’ячеслава Чорновола… А, все це не доведене? А що можна довести, коли розслідування цих злочинів з першого ж дня контролюється цією ж СБУ?!

А недавнє отруєння кандидата у президенти Росії Івана Рибкіна, на якого вчинили замах із тою ж метою, що й на В. Ющенка: змусити його зійти з дистанції (у грудні 2003, перед президентською кампанією в Росії. Його довели до неадекватного стану, звинуватили у пияцтві, поширили брудні чутки, ніби, він сам дійшов до такого стану, та, фактично, дискредитували. Рибкін, колишній голова Ради Безпеки Росії, мав два смертні з точки зору нинішніх господарів Кремля гріхи: зв’язки з опальним Березовським та виступи за мирні переговори з чеченськими лідерами. – Прим. перекл.)! Його отруїли у Києві, серці України, і це ще раз підтверджує щільну змичку СБУ з путінськими спецслужбами. І ось – замах на Ющенка!..

А зв’язки СБУ з організованою злочинністю? А позазаконна торгівля зброєю? А продаж Іраку радіолокаційних систем “Кольчуга” поза міжнародним ембарго? (NewYork Times писала про все це неодноразово).

СБУ, повторюю, треба розпустити (“скільки вовка не годуй…”) та набрати наново.
Це – найнеобхідніша умова того, що сьогоднішнім переможцям більше не доведеться повертатись на Майдан Незалежності.

Так, у СБУ, як і в кожній організації, є різні люди, і мазати всіх чорною фарбою було б безвідповідально. Однак не все так просто. Крім колективної відповідальності за перелічені вище злочини (виявлення персональної відповідальності – справа прокуратури), над всіма працівниками СБУ тяжіє одна безумовна закономірність.
Перебування людини роками у лавах злочинної організації, ще й узаконеної державою (який абсурд!), де все – з ніг на голову, все – у кривих люстерках, все – за подвійними стандартами, з подвійним дном, - не може не накласти відбитку на структуру її особистості (психологи це добре знають).

Надто ретельний підхід? Але ж йдеться про долю нації!
Все це стосується й тих офіцерів СБУ, які підтримали Жовтогарячу революцію. Їм треба подякувати і ніколи не забувати надану ними послугу. Проте не можна забувати того, про що тільки-но вели розмову.
До речі, серед тих працівників СБУ, хто підтримав Помаранчеву революцію, певну частину складають агенти, які інфільтрувалися до демократичного табору. Їх просто не може не бути: усі спецслужби світу під час критичних протистоянь завжди засилають до потенційних переможців своїх людей. Це – класика. Робиться це найчастіше за стандартною схемою: майбутня п’ята колона у певні, вибрані згідно ситуації, моменти, “героїчно” переходить на бік супротивника.

Звісно, кардинальну реформу СБУ, що пропоную, треба здійснювати поетапно, можливо, запросивши для консультацій західних фахівців… Але це вже інша тема.

Закон про люстрацію та розпуск теперішньої СБУ (без цього сказане В. Юшенком на інавгурації “Ми скинули тягар минулого!” залишиться нічим більшим, ніж словим) струсонули б українське суспільство надзвичайно! Відновили б його, надали б Помаранчевій революції другий подих! Це б стало рішучим кроком до цілковитого розриву з радянським минулим – остаточна офіційна відмова від радянської ментальності! На роки було б пущено механізм повільного, але тепер вже певного морального очищення!

І можливо тоді українці, увійшовши політично до Об’єднаної Європи, уникли б ментальної інтеграції до західного безбожного, бездуховного світу “суспільства споживання” та, як велика унікальна нація, пішли б своїм власним, неповторним історичним шляхом!
Хотілося б закінчити на оптимістичній ноті, проте, необхідно сказати ще про одну річ.

Тижнів зо три у “Новинах RTVI” я почув, як на якихось посиденьках один з депутатів російської Держдуми, на жаль, не запам’ятав прізвища, сказав напівжартома: “Нам ще треба буде підняти питання про професіоналізм наших “професіоналів!” Вони ж не того, якого треба було, “грибами”-то нагодували! У першу чергу Юлію Тимошенко потрібно було “грибами” пригостити!”

Треба сказати, що В. Ющенкові небачено поталанило! За планами замовників замаху, він мусів б перетворитися на глибокого інваліда, неспроможного далі вести передвиборчу кампанію, а можливо, взагалі вже не повернутися до роботи. Можливо, отрута була стара; ймовірно теж, що отруйники помилилися у дозуванні.

І ось чого я дуже боюся з боку вашого “найближчого стратегічного партнера”: політичних замахів на життя та здоров’я ключових осіб Помаранчевої революції, і, в першу чергу, найжовтогарячішої, Юлії Тимошенко. А тепеер, після того, як В. Ющенко звернувся за допомогою до Г. Явлінського, я б також за його здоров’я не дав би іржавої копійки.
Чи ви знаєте, що найперше чинили радянські чекісти, коли брали кого-небудь у серйозну розробку? Вони намагалися видобути його історію захворювання – виявити, у яких точках здоров’я він найбільш нестійкий, і як по ньому вдарити найефективніше, а головне, не даючи підстав для будь-яких підозр. Ну, загострилися раптом в людини старі хвороби. Що тут дивного? Буває… Після отруєння В. Ющенка відразу ж поповзли чутки Києвом, що це, мовляв, раптом обізвалося його старе захворювання. Не треба, вважаю, пояснювати, хто пустив ці чутки.

Служба особистої безпеки впливових осіб у новій українській владі повинна бути укомплектована не так мордоворотами, які стріляють від стегна, як фахівцями з боротьби проти отруєнь (у першу чергу, не харчовими, бо від них захиститися ще важче, ніж від “частувань”). Насамперед – отруєннями, симптоми яких важко розпізнати; уповільненої дії, іноді розтягненими аж на кілька місяців; “трагічними випадками”; “дивними” медичними “помилками”, “дорожно-транспортними випадками”…

Якби мені довелося брати участь у цьому, я б сформував цю службу з запрошених з Заходу (можливо, навіть з США) фахівців, які б поступово навчили своїй майстерності українські кадри, жодним чином не пов’язані з теперішньою СБУ.

Факт отруєння В. Ющенка свідчить, що ані він сам, ані його найближчі соратники до кінця не розуміють, з ким мають справу. І мені здається, що зараз він може піддатися спокусі та, повторивши помилку Б. Єльціна, спертися у своїй роботі на існуюче СБУ, хай і реорганізоване.

Якщо так, не дай Боже, трапиться, якщо нинішній “радянсько-кучмівський КДБ” не буде розпущено і наново зформовано з цілком інших людей, не пов’язаних жодним чином ані з радянським КДБ, ані з пострадняською СБУ, то неминуче настане день, коли українці (подібно до росіян!) зненацька збагнуть, що живуть вже деякий час у іншій державі. Не у тій, у якій вони б хотіли жити.

Ось тоді автори Жовтогарячої революції знову розпочнуть боротьбу! Але вже в інших умовах (Спостерігаючи Росію, додам: може статися, у значно тяжчих, ніж зараз. – Прим. перекл.).

Володимир Криловський,
незалежний журналіст.
Нью-Йорк-Москва
Переклад з російської: Надії Банчик