Стаття про Євгена Кушнарьова - "прихватизатора"
02/06/2005 | Максим’як
Микола ЧІПКО
«ШИФЕРНА»
КАЗУЇСТИКА ПОЛІГРАФІСТА
Цікава інформація промайнула нещодавно в засобах масової інформації: прокурорів зацікавили не тільки сепаратистські дії екс-«губернатора» Харківщини Євгена Кушнарьова, а й фактична незаконна «прихватизація» його родичами державного підприємства «Харківська книжкова фабрика імені М. В. Фрунзе»…
Для такого зацікавлення у правоохоронців є всі підстави, бо самозваним, таким собі слобожанським, «наполеончиком» пан Кушнарьов уявив себе не в дні Помаранчевої революції, а значно раніше. Тоді, коли його рідня «поклала око» на «фрунзенське» книжкове підприємство (а фактично — на приміщення), розташоване в центрі міста. Отримати його в приватні руки законним шляхом не було можливості. Харківська книжкова фабрика ім. Фрунзе, що спеціалізується на випуску підручників, входить до ДАК «Укрвидавполіграфія» і числиться у переліку стратегічних підприємств, які не підлягають приватизації…
Та чого не зробиш, щоб «порадєть родному чєловєчку». Тож «нічтоже сумняшеся» глава облдержадміністрації (тобто найвищий представник державної влади в регіоні) Є. Кушнарьов розчерком свого пера переводить поліграфічне підприємство з державного підпорядкування в комунальну власність, яку, як відомо, можна приватизовувати… А далі почалася така бюрократична «прихватизаційна» казуїстика, що без кучминських «ста грамів для зняття стресу», напевне, й не розберешся…
Особливо, коли порівнюєш два документи, що надійшли з Харкова до Держкомтелерадіо в листопаді минулого року. Перший — лист з підписами десятків працівників фабрики ім. Фрунзе, а другий — відповідь її керівника І. Іванченка на запит першого заступника голови Держтелерадіо Василя Шевченка.
«Керівництвом ВАТ «Видавництво «Харків» та ВАТ «Харківська книжкова фабрика ім. М. В. Фрунзе», — пише п. Іванченко, — на початку 2004 року було розроблено концепцію спільного розвитку згаданих підприємств, яка знайшла підтримку Харківської обласної державної адміністрації і була затверджена рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Харківська книжкова фабрика ім. М. В. Фрунзе» (протокол № 1 від 29.10.2004 р.)».
Далі пан Іванченко стверджує, що «першим кроком… з реалізації принципових положень Концепції стало підписання протоколу намірів щодо стратегічного партнерства із ЗАТ «Національний книжковий проект», яке входить до складу групи українських компаній... що домінують на книжковому ринку України, та ТОВ «Торговий будинок «Харківський шиферний завод», принциповою метою яких є забезпечення стабільного існування» очолюваного ним ВАТ. А для того, мовляв, слід провести відчуження частини нерухомого майна підприємства, оскільки книжкова фабрика начебто не має «власних фінансових ресурсів для технічного переоснащення виробництва»…
Судячи з усього тексту «послання» харківського директора, де змальовуються райдужні перспективи його підприємства, робиться спроба «окозамилювання», що конкретно й засвідчує лист представників трудового колективу фабрики.
Харківські поліграфісти переконливо стверджують, що у жовтні минулого року загальними зборами акціонерів їхнього ВАТ повністю змінено склад правління та призначений новий його голова І. Іванченко, «діяльність якого на цій посаді спрямована, в основному, на продаж 6-поверхової будівлі підприємства, яке розташоване в центрі міста»…
Що ж стосується згаданої п. Іванченком концепції «на благо розвитку підприємства», то його колектив переконаний, що вона «базується на недостовірних даних фінансово-економічного становища на нашій фабриці, фактично націлена на розвиток видавництва «Харків» за рахунок продажу будівлі і поліграфобладнання нашої фабрики». Тобто, на думку «фрунзенців», за рахунок їхнього підприємства буде переоснащено поліграфічним обладнанням видавництво «Харків»…
Переважну більшість колективу обурює те, що все робиться за його спиною і не на його користь. А що ці підозри небезпідставні, свідчить і той поспіх, з яким провадився (начебто на конкурсних засадах, а фактично — комусь) продаж обладнання і нерухомого майна фабрики. 13 листопада (у суботу) у відомчій газеті «Харьковский горэлектротранспорт» з’явилося оголошення про проведення торгів. А вже 15 листопада (тобто у понеділок) термін приймання заявок завершувався. Як тут не згадати вовчі вуха, що стирчать з-під овечого руна…
І щоб приховати оті «вовчі вуха», 26 листопада з посади усунули головного бухгалтера фабрики ім. Фрунзе, призначивши 29 листопада на неї за сумісництвом головбуха видавництва «Харків». Отака рокіровка. А вже наступного дня (30 листопада) будівлю фабрики швиденько продали ТОВ «Торговий дім «Харківський шиферний завод», який терміново ж проплатив 8 млн. 900 тис. грн. і зобов’язався додатково оплатити демонтаж, перевезення і монтаж поліграфобладнання фабрики на площах видавництва «Харків».
Того ж дня майже всі ці кошти були витрачені на закупівлю паперу, поліграфічних матеріалів та обладнання…
«Таким чином, — переконані працівники, — Харківська книжкова фабрика, яка до цього часу є базовим підприємством з випуску підручників, — під загрозою знищення». Дії її керівництва вони вважають нахабним нехтуванням законів, що підпадають під статті Кримінального кодексу… Тут і «шиферний дах» не допоможе...
А що ж центральна влада? Скажімо, той же Держкомтелерадіо, який є засновником згаданого ВАТ? Судячи з листування між першим заступником голови Комітету В. Шевченком та згаданим І. Іванченком, Держкомтелерадіо опинився, як кажуть в Одесі, «за бортом» подій. На мою думку, нахабна спроба «прихватизації» поліграфічних підприємств здійснюється за попередньою змовою групи держчиновників ДАК «Укрвидавполіграфія» та віце-прем’єра януковицького уряду Д. Табачника, переконаних у своїй безкарності.
Згадаймо події, про які наша газета в першому числі вже писала. 20 червня 2004 р. постановою Кабміну затверджується новий склад наглядової ради ДАК «Укрвидавполіграфія», головою якої призначають Р. Богатирьову (лікаря за фахом), далеку від проблем видавничо-поліграфічної справи. Через місяць головою ДАК стає Ярослав Бабій — відомий серед українських поліграфістів як персона з оточення віце-прем’єра Дмитра Табачника. А ще через місяць пан Бабій звертається до «патрона» з пропозицією про виключення підприємств ДАК зі списку об’єктів, що не підлягають приватизації. Підозріло швидко пан Табачник підтримує думку підлеглого і доручає Держтелерадіо, Фонду держмайна і Мінекономіки внести узгоджені пропозиції.
Що цікаво: оте «прихватизаційне» вовтузіння триває ще й сьогодні, навіть після Помаранчевої революції. Напевне, кучмівські торбохвати сподіваються на «дах» високих покровителів, які завчасно встигли «спомаранчитися»… А, за нашими даними, «дах» той міцно стоїть на ногах… Ось тільки чи захоче він сьогодні, після оприлюднення очевидних фактів, бабратися у вчорашньому «багні»? Час покаже…
http://www.ukrslovo.com.ua/soc_ec/se32041.html
«ШИФЕРНА»
КАЗУЇСТИКА ПОЛІГРАФІСТА
Цікава інформація промайнула нещодавно в засобах масової інформації: прокурорів зацікавили не тільки сепаратистські дії екс-«губернатора» Харківщини Євгена Кушнарьова, а й фактична незаконна «прихватизація» його родичами державного підприємства «Харківська книжкова фабрика імені М. В. Фрунзе»…
Для такого зацікавлення у правоохоронців є всі підстави, бо самозваним, таким собі слобожанським, «наполеончиком» пан Кушнарьов уявив себе не в дні Помаранчевої революції, а значно раніше. Тоді, коли його рідня «поклала око» на «фрунзенське» книжкове підприємство (а фактично — на приміщення), розташоване в центрі міста. Отримати його в приватні руки законним шляхом не було можливості. Харківська книжкова фабрика ім. Фрунзе, що спеціалізується на випуску підручників, входить до ДАК «Укрвидавполіграфія» і числиться у переліку стратегічних підприємств, які не підлягають приватизації…
Та чого не зробиш, щоб «порадєть родному чєловєчку». Тож «нічтоже сумняшеся» глава облдержадміністрації (тобто найвищий представник державної влади в регіоні) Є. Кушнарьов розчерком свого пера переводить поліграфічне підприємство з державного підпорядкування в комунальну власність, яку, як відомо, можна приватизовувати… А далі почалася така бюрократична «прихватизаційна» казуїстика, що без кучминських «ста грамів для зняття стресу», напевне, й не розберешся…
Особливо, коли порівнюєш два документи, що надійшли з Харкова до Держкомтелерадіо в листопаді минулого року. Перший — лист з підписами десятків працівників фабрики ім. Фрунзе, а другий — відповідь її керівника І. Іванченка на запит першого заступника голови Держтелерадіо Василя Шевченка.
«Керівництвом ВАТ «Видавництво «Харків» та ВАТ «Харківська книжкова фабрика ім. М. В. Фрунзе», — пише п. Іванченко, — на початку 2004 року було розроблено концепцію спільного розвитку згаданих підприємств, яка знайшла підтримку Харківської обласної державної адміністрації і була затверджена рішенням загальних зборів акціонерів ВАТ «Харківська книжкова фабрика ім. М. В. Фрунзе» (протокол № 1 від 29.10.2004 р.)».
Далі пан Іванченко стверджує, що «першим кроком… з реалізації принципових положень Концепції стало підписання протоколу намірів щодо стратегічного партнерства із ЗАТ «Національний книжковий проект», яке входить до складу групи українських компаній... що домінують на книжковому ринку України, та ТОВ «Торговий будинок «Харківський шиферний завод», принциповою метою яких є забезпечення стабільного існування» очолюваного ним ВАТ. А для того, мовляв, слід провести відчуження частини нерухомого майна підприємства, оскільки книжкова фабрика начебто не має «власних фінансових ресурсів для технічного переоснащення виробництва»…
Судячи з усього тексту «послання» харківського директора, де змальовуються райдужні перспективи його підприємства, робиться спроба «окозамилювання», що конкретно й засвідчує лист представників трудового колективу фабрики.
Харківські поліграфісти переконливо стверджують, що у жовтні минулого року загальними зборами акціонерів їхнього ВАТ повністю змінено склад правління та призначений новий його голова І. Іванченко, «діяльність якого на цій посаді спрямована, в основному, на продаж 6-поверхової будівлі підприємства, яке розташоване в центрі міста»…
Що ж стосується згаданої п. Іванченком концепції «на благо розвитку підприємства», то його колектив переконаний, що вона «базується на недостовірних даних фінансово-економічного становища на нашій фабриці, фактично націлена на розвиток видавництва «Харків» за рахунок продажу будівлі і поліграфобладнання нашої фабрики». Тобто, на думку «фрунзенців», за рахунок їхнього підприємства буде переоснащено поліграфічним обладнанням видавництво «Харків»…
Переважну більшість колективу обурює те, що все робиться за його спиною і не на його користь. А що ці підозри небезпідставні, свідчить і той поспіх, з яким провадився (начебто на конкурсних засадах, а фактично — комусь) продаж обладнання і нерухомого майна фабрики. 13 листопада (у суботу) у відомчій газеті «Харьковский горэлектротранспорт» з’явилося оголошення про проведення торгів. А вже 15 листопада (тобто у понеділок) термін приймання заявок завершувався. Як тут не згадати вовчі вуха, що стирчать з-під овечого руна…
І щоб приховати оті «вовчі вуха», 26 листопада з посади усунули головного бухгалтера фабрики ім. Фрунзе, призначивши 29 листопада на неї за сумісництвом головбуха видавництва «Харків». Отака рокіровка. А вже наступного дня (30 листопада) будівлю фабрики швиденько продали ТОВ «Торговий дім «Харківський шиферний завод», який терміново ж проплатив 8 млн. 900 тис. грн. і зобов’язався додатково оплатити демонтаж, перевезення і монтаж поліграфобладнання фабрики на площах видавництва «Харків».
Того ж дня майже всі ці кошти були витрачені на закупівлю паперу, поліграфічних матеріалів та обладнання…
«Таким чином, — переконані працівники, — Харківська книжкова фабрика, яка до цього часу є базовим підприємством з випуску підручників, — під загрозою знищення». Дії її керівництва вони вважають нахабним нехтуванням законів, що підпадають під статті Кримінального кодексу… Тут і «шиферний дах» не допоможе...
А що ж центральна влада? Скажімо, той же Держкомтелерадіо, який є засновником згаданого ВАТ? Судячи з листування між першим заступником голови Комітету В. Шевченком та згаданим І. Іванченком, Держкомтелерадіо опинився, як кажуть в Одесі, «за бортом» подій. На мою думку, нахабна спроба «прихватизації» поліграфічних підприємств здійснюється за попередньою змовою групи держчиновників ДАК «Укрвидавполіграфія» та віце-прем’єра януковицького уряду Д. Табачника, переконаних у своїй безкарності.
Згадаймо події, про які наша газета в першому числі вже писала. 20 червня 2004 р. постановою Кабміну затверджується новий склад наглядової ради ДАК «Укрвидавполіграфія», головою якої призначають Р. Богатирьову (лікаря за фахом), далеку від проблем видавничо-поліграфічної справи. Через місяць головою ДАК стає Ярослав Бабій — відомий серед українських поліграфістів як персона з оточення віце-прем’єра Дмитра Табачника. А ще через місяць пан Бабій звертається до «патрона» з пропозицією про виключення підприємств ДАК зі списку об’єктів, що не підлягають приватизації. Підозріло швидко пан Табачник підтримує думку підлеглого і доручає Держтелерадіо, Фонду держмайна і Мінекономіки внести узгоджені пропозиції.
Що цікаво: оте «прихватизаційне» вовтузіння триває ще й сьогодні, навіть після Помаранчевої революції. Напевне, кучмівські торбохвати сподіваються на «дах» високих покровителів, які завчасно встигли «спомаранчитися»… А, за нашими даними, «дах» той міцно стоїть на ногах… Ось тільки чи захоче він сьогодні, після оприлюднення очевидних фактів, бабратися у вчорашньому «багні»? Час покаже…
http://www.ukrslovo.com.ua/soc_ec/se32041.html