Відповіді

• 2005.02.22 | otar

  Цікава інформативна стаття зі "Львівської газети" про 23.02(/)

  23 лютого – чуже свято чужої гордості
  
  На підході ще одне свято – 23 лютого, День захисника Батьківщини.
  
  
  
  
  Скільки вже списів зламано довкола нього, скільки статей написано. Начебто й немає сенсу вкотре повертатися до цієї теми. Проте події останніх президентських виборів і навіть одразу після них, коли вже новий Президент України В. Ющенко відвідав Донецьк, а заплановану поїздку в Одесу чомусь скасував, змушують замислитися не лише про проблеми єдності українців, а про необхідність усунути все те, що цій єдності заважає. Як на мене, українцям потрібні спільні свята, а не регіональні, яким нині фактично є 23 лютого.
  
  Нагадаємо шановним читачам, що 23 лютого 1999 р. екс-президент Л. Кучма своїм указом установив свято День захисника Батьківщини. Президентський указ задовольнив численні прохання громадських організацій і ветеранів війни.
  
  Якою була реакція суспільства? Соціологічні дослідження Українського центру економічних і політичних досліджень
  
  ім. О. Разумкова засвідчили, що 33,6% респондентів 23 лютого відзначають День Радянської Армії, 30,1% – свято всіх чоловіків і тільки 19,4% – День захисника Батьківщини. Отже, 33,6% важлива згадка про Радянську Армію, яку раніше йменували Червоною, а ще раніше – Робітничо-Селянською Червоною Армією. З урахуванням тих 19,4%, які знають про День захисника Батьківщини, загалом 53% респондентів святкують 23 лютого з ідеологічних міркувань і частково за інерцією, мабуть, унаслідок тривалого проживання в колишньому СРСР.
  
  Що ж, зробімо невеличкий екскурс в історію України.
  
  28 січня 1918 р. голова Ради Народних Комісарів В.І. Ульянов-Лєнін підписав декрет “Про організацію Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА)”.
  
  18 лютого 1918 р. австро-німецькі війська, порушивши перемир’я, укладене 15 грудня 1917 р., розпочали наступ, створивши загрозу для столиці російської республіки Петрограда. 22 лютого 1918 р. опубліковано декрет-відозву РНК “Соціалістична батьківщина в небезпеці!” У відповідь на заклик цього, а надто наступного дня в РСЧА записалися десятки тисяч добровольців. Новосформовані загони дали бій німецьким військам і зупинили їх просування під Псковом і Нарвою. На відзначення масового підйому трудящих молодої республіки та мужнього опору перших загонів РСЧА німцям 23 лютого став Днем Червоної, а з 1946-го – Радянської Армії.
  
  Припустімо, що ця святочна історія загалом узгоджена з фактами. Але як вона співвідноситься, власне, з українським контекстом?
  
  Спершу Лєнін думав, що йому вдасться ліквідувати Українську Народну Республіку або шляхом переговорів із Центральною Радою, або збройним повстанням зсередини. У грудні 1917 р. він пред’явив Центральній Раді УНР ультиматум про капітуляцію. Рада його відкинула, посилаючись на право самовизначення, проголошене самим же більшовицьким урядом. Спроби більшовиків підняти в Україні загальне повстання теж не вдалися, хоча 11 грудня 1917 р. в Харкові більшовики захопили владу й проголосили Українську радянську республіку.
  
  І тоді наприкінці грудня 1917 р. Лєнін скерував армію, яка захопила Київ – це була перша радянська окупація України.
  
  27 січня 1918 р. Україна уклала договір із Німеччиною й Австро-Угорщиною про постачання їм хліба, якщо ці держави визнають незалежність України й нададуть їй допомогу проти радянських окупантів. 12 лютого 1918 р. уряд УHP звернувся до німецького уряду з проханням про військову допомогу. До квітня 1918 р. здебільшого зусиллями німців більшовиків витіснили з усіх українських земель.
  
  До Берестейського сепаратного мирного договору від 3 березня 1918 р. між Радянською Росією та німецько-австрійським блоком включили шостий пункт, у якому йшлося про те, що радянський уряд визнає мирну угоду України з Німеччиною та її союзниками, а також незалежність УНР, зобов’язуючись укласти мирний договір із Центральною Радою, в якому буде визначено державні кордони між Україною та Росією. Після конфлікту Центральної Ради із Німеччиною відбувся переворот, унаслідок якого 29 квітня до влади прийшов гетьман П. Скоропадський.
  
  Із цієї короткої довідки легко виснувати, що в період із 27 січня до 29 квітня 1918 р., згідно з укладеним договором, Німеччина була союзником Центральної Ради. І цей договір тоді відповідав національним інтересам України. Німці допомогли звільнити нашу державу від більшовицької окупації, щоправда, скористалися її ресурсами.
  
  Який це був союзник – інше питання. Однак українські історики вважають, що укладення цього договору за тих обставин було вигідним Україні. Отже, українців не міг тішити факт поразки німців, наших союзників, від більшовиків під Псковом. Слабкість Німеччини – нашого основного захисника – рано чи пізно спричинила б негативні наслідки й для України, що не могло не насторожувати українського керівництва. Фактично поразка німців несла загрозу нової окупації більшовиками. Тож знаменний для російської історії факт організації та успіху Червоної Армії ніяк не міг бути святом для захисників Батьківщини в 1918 році. Це свято захисників Батьківщини в Росії та вояків молодої РСЧА, спадкоємцем якої стала Радянська Армія, а відтак і сучасна російська.
  
  Якщо підходити до фактів строго, без емоцій, то святкування українцями 23 лютого є по суті святкуванням перемоги над їхніми союзниками, які прийшли нам на допомогу у важкі часи становлення державності України 1918 р.
  
  Тоді як розуміти Указ екс-президента України про оголошення 23 лютого Святом захисника Батьківщини? Це законне свято росіян, то нехай вони його й святкують. Нехай святкують його й ті громадяни України, які в душі не відокремлюють себе від колишньої Радянської Армії, насамперед її ветерани, а також ті громадяни України, які зберегли вірність іншій Отчизні – СРСР. Це їхнє право, і було б не демократично боронити це їм. Але чому держава повинна встановлювати свята, які не поєднують, а роз’єднують? І чому маємо зневажати свою історію та нехтувати власними святами?
  
  Ще наприкінці вересня 2002 р. міська рада Львова ухвалила звернення до президента Л. Кучми, в якому просила перенести День захисника Батьківщини з 23 лютого на 14 жовтня, день створення УПА 1942 р. Депутати також просили президента підписати указ про визнання воїнів УПА учасниками національно-визвольного руху та надати їм пільги, які мають ветерани Другої світової війни. Міськрада просила Львівську облдержадміністрацію й облраду встановити 14 жовтня вихідний на теренах області. Нічого цього не зроблено.
  
  До всього сказаного варто додати ще один важливий момент.
  
  23 лютого 1918 р. більшовики розстріляли автора гімну й прапора кримськотатарського народу, муфтія мусульман Криму, першого голову уряду Кримської Народної Республіки Номан Челебі Джихана. У першій Конституції автономії, ухвалений на проведеному Джиханом установчому Курултаї, “визнавали рівноправність усіх мешканців Криму, незалежно від національності, і проголошували основні демократичні свободи”. І це вже наша історія. Ми не можемо не брати до уваги трагічних почуттів частини наших громадян. Тому коли одна частина громадян України 23 лютого святкує “своє” свято, в іншої – кримських татар – траур, а в усіх мечетях Криму проходять пам’ятні молебні, присвячені загибелі Великого Сина кримськотатарського народу. Отже, можна однозначно сказати, що свято в день 23 лютого не сприяє єднанню громадян України.
  
  Ті близько 50% населення, які воліють святкувати 23 лютого, – це насамперед мешканці сходу й півдня України. Мешканцям Західної України більше до вподоби 14 жовтня. Центр, як завжди, на розпутті. У Києві багато людей узагалі нічого не святкують. Сердечні українські жінки купують своїм колегам по роботі листівочки, примовляючи – ну, не справедливо якось: у жінок є
  
  8 Березня, а в чоловіків свого свята немає.
  
  Може, є сенс установити загальноукраїнські свята, які не роз’єднували б українців, а поєднували? І основою для них були б пам’ятні події української історії, які визнавала б більшість населення всіх без винятку регіонів України? Адже в нас, урешті-решт, є своя армія, з власними славними традиціями!
  
  Анатолій Павленко – військовий експерт, мешкає в Києві
  
  http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2005/02/22/2844/
  згорнути/розгорнути гілку відповідей

  • 2005.02.22 | Роман Сербин

    Події 23.02.18: Міф побудований на фальшивій історії

    Стаття цікава і інформативна. Автор грішить лише тим, що бере за добру монету видуману історію на якій був побудований старий радянський міф "великої перемоги під Нарвою". Таке нехтування історичною правдою відтягає від серйозности статті та аргументів. Що історія подій була іншою , як це представляв міф, уже давно доказано, і дивно, що автор не використав велику літературу на цю тему. З українсьских істориків гарно це описала Л. Гриневич (День РСЧА в контексті історичних міфотворень радянської доби (www.history.org.ua/problems/3pdf) Коротше повідомлення, але чітко зредаговане: Краткая историческя справка о дне 23 февраля (http:www.grani.ru/Society/History/m.8438.html)
    згорнути/розгорнути гілку відповідей

    • 2005.02.22 | Мартинюк

      Ще ця дата означає перші національні погроми в Україні

      Українські більшовики сприйняли команду від Леніна як сигнал для погромів і розстрілів . Розстрілювали громадян німецького походження, яких тоді було дуже багато - царський уряд їх охоче запрошував як поселенців і спеціалістів. Напевно саме цим прославився героїчний більшовик Кіквідзе - в ці дні він зібрав більшовицький загін в Козятині , погромив будинки багатших жителів німецького походження у Козятині і рушив в сторону Житомира, де німці їх розгромили.
      
      В ті дні загинула прабабка моєї дружини, яка була дочкою німецького інженера, котрий збудував в у Козятині вокзал і залізничні депо, а 5-тирічна тоді ще бабуся моєї дружини з своїми сестрами та братами серед зими опинилася на вулиці без дому, який спалили і без батьків, яких застрелили.
      
      Можливо "німецький погром" у Козятині був вчинений вже після розгрому кіквідзівського "війська" , так би мовити для сатисфакції - діти , які після цього вціліли, точний день сказати не можуть ...
      
      Можливо саме за такі "подвиги" Кіквідзе, якого тоді з ганьбою побили регулярні німецькі війська, увічнили в назві вулиці на Печерську у Києві.
      згорнути/розгорнути гілку відповідей

      • 2005.02.23 | VDom

        Re: Ще ця дата означає перші національні погроми в Україні

        http://www.khpg.org/index.php?id=1093937688&r=16&s=2004
        
        23 февраля 1944 года, началась депортация чеченцев (вместе с ингушами), в результате которой погибла половина всего народа.
        
        http://base.ijc.ru/basesite/site.aspx?IID=122134&SECTIONID=50691
        
        23 февраля 2003 г. евреи Ставрополя отмечали Пурим - самый веселый праздник еврейского календаря. Нарядный зал общинного центра г. Ставрополя с трудом вместил всех гостей. Праздник традиционно открылся Пуримшпилем, подготовленным молодежным клубом общины. С поздравлениями выступила руководитель культурных программ Полина Пескина. Она также зачитала поздравительные письма, пришедшие в адрес общины и хеседа.
        Веселым концертом поздравили общину представители Сохнута. Ребята рассказывали о героях Пурима на иврите, и гости должны были угадать, о ком идет речь. Популярные еврейские песни вместе с молодежью и еврейским ансамблем пел весь зал.
        Все активно приняли участие в пуримской развлекательной программе. Викторины, конкурсы и кроссворды быстро нашли своих победителей, которые получили призы.
        Прекрасные праздничные столы накрыли для гостей еврейские хозяйки. Всё было сделано с любовью и душой.
        Традиционные мишлоах манот вручили всем участникам праздника.
        Почувствовать себя дома смогли приехавшие на Пурим израильтяне, работающие в Ставропольском крае.
        Весь вечер звучали шутки, смех. Так и должно быть, ведь Пурим - это такой праздник, когда можно забыть обо всех бедах и печалях и веселится от души.
        
        http://jew.dp.ua/prazdn/praz7.htm
        
        Чи не Троцький ввів це "свято"?
        згорнути/розгорнути гілку відповідей

        • 2005.02.23 | Nemesis

          Пурім і Вам.

          VDom пише:
          
          > 23 февраля 2003 г. евреи Ставрополя отмечали Пурим - самый веселый праздник еврейского календаря.
          > Чи не Троцький ввів це "свято"?
          
          Пурім святкується на 14 та 15 день єврейського місяця Адар (дванадцятий місяць єврейського календаря), цей день не співпадає точно з одним днем сучасного року, наприклад в 2005 році Пурім починається з заходом сонця 24 бeрезня (подумайте, яке СССРівське свято припадає на 24 бeрезня, це ж не менше ніж День Планетарієв та ще на додачу Міжнародний День боротьби з туберкульозом! подумайте про це, подумайте).
          згорнути/розгорнути гілку відповідей

          • 2005.02.24 | VDom

            Re: Пурім і Вам.

            Nemesis пише:
            > VDom пише:
            >
            > > 23 февраля 2003 г. евреи Ставрополя отмечали Пурим - самый веселый праздник еврейского календаря.
            > > Чи не Троцький ввів це "свято"?
            
            Я трохи поспішив і не уточнив стосовно свята 23 лютого день РККА. Чи не Nроцький автор цього свята. Він ніби цім РККА відав.
            
            >
            > Пурім святкується на 14 та 15 день єврейського місяця Адар (дванадцятий місяць єврейського календаря), цей день не співпадає точно з одним днем сучасного року, наприклад в 2005 році Пурім починається з заходом сонця 24 бeрезня (подумайте, яке СССРівське свято припадає на 24 бeрезня, це ж не менше ніж День Планетарієв та ще на додачу Міжнародний День боротьби з туберкульозом! подумайте про це, подумайте).
            
            Дякую за пояснення, але якщо можна дайте привязку до не єврейського календаря. Бо в минулому році це свято припало на 24 лютого, ніби. Бо було навіть в палаці Україна шоу з американкою Естер і українцем гнобителем.
            
            А події пов'язані з 23 лютого просто викинув пошуковий сервер. От я й вкинув ці події. Для чеченців і дагастанців дуже "весела" дата. Ну прям св'ята.

    • 2005.02.24 | stesin

      Факт ганебної втечі матросів Дибенка описаний у Суворова-Рєзуна

      Я саме з його книги вперше дізнався, як рєвалюцьйонниє матроси драпали через пів-Росії від роти німців...